Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 336.71

 

О. І. Скоробогач,

здобувач кафедри банківського менеджменту та обліку

Тернопільського національного економічного університету,

викладач кафедри фінансів та банківської справиЧортківського інституту підприємництва і бізнесу

 

АНАЛІЗ РЕГІОНАЛЬНОГО ПОЗИЦІЮВАННЯ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

 

The analysis of regional positioning of small and average banks in Ukraine

 

Анотація. У статті досліджено позиціювання малих та середніх банків в регіональній банківській структурі, залучаючи філії системних банків. Здійснено аналіз ринкової позиції малих та середніх банків у регіонах середньої та низької концентрації банківських установ. Розглянуто явище залучення та вилучення ресурсів з регіонів через банківську систему та запропоновано введення нормативу обмеження вилучення фінансових ресурсів із регіонів.

 

Annotation. In article positioning of small and average banks in regional bank structure is investigated, involving branches of system banks. The analysis of a market position of small and average banks in regions of average and low concentration of banking establishments is carried out. The phenomenon of attraction and an exception of resources of regions through bank system is considered and introduction of the specification of restriction of an exception of financial resources from regions is offered.

 

Ключові слова: конкурентне позиціювання, малі та середні банки, банківська система, залучення та вилучення ресурсів, ринкова позиція банку, регіони середньої та низької концентрації банківських установ.

 

Keywords: competitive positioning, small and average banks, bank system, attraction and an exception of resources, a market position of bank, regions of average and low concentration of banking establishments.

 

 

Вступ. Сучасні умови ведення банківського бізнесу, поява нових ринкових ніш на ринку банківських послуг, впровадження нових банківських технологій обумовлюють підвищення конкуренції на грошово-кредитному ринку. За таких обставин банки змушені розширювати перелік власних операцій та послуг, підвищувати якість обслуговування з метою залучення більшої кількості клієнтів, збільшувати показники дохідності та прибутковості своєї діяльності в цілому. Посилюючи банківську конкуренцію, яка проявляється у суперництві між банками та іншими небанківськими фінансово-кредитними установами, банки прагнуть забезпечити провідні позиції на окремих сегментах ринку банківських послуг, які у підсумку визначають загальну конкурентну позицію. В процесі конкурентної боротьби банки вирішують завдання конкурентного позиціювання, тобто вибір, здобуття і формування конкурентної позиції.

Дослідженням основних проблем сучасних банків у конкурентній боротьбі, методів управління конкурентоспроможністю банку, а також аналізом функціонального призначення конкурентної позиції банку для різних суб’єктів  займалися українські вчені-економісти, такі як  О.В. Васюренко, М.О. Кизим, О. Кириченко, С.М. Козьменко, В.С. Пономаренко, І.О. Спіцин, Н.М. Сушко, О.М. Тридід та ін. Однак, ними вивчались, переважно, проблеми конкурентної позиції банків та банківських продуктів у ринковій банківській системі, тоді як вивчення проблем регіонального  позиціювання малих та середніх банків залишалися поза їх увагою.

Постановка задачі. Мета статті полягає у визначенні поняття конкурентного позиціювання банку та дослідженні позиціювання малих та середніх банків у регіонах України.

Результати. На сьогодні в економічній літературі не сформувалася єдина точка зору на сутність „конкурентної позиції”. Одні автори під конкурентною позицією розуміють певну позицію суб’єкта господарювання відносно його конкурентів, інші – ототожнюють її із величиною ринкової частки того або іншого суб’єкта [1]. В.Пономаренко, О.Тридід та М.Кизим визначають конкурентну позицію як місце суб’єкта господарювання на конкретних сегментах ринку зовнішнього середовища стосовно конкурентів [2]. Таке трактування можливе з погляду на позиціювання стосовно конкретних сегментів грошово-кредитного ринку – кредитного, депозитного, фондового, валютного тощо. Але якщо розглядати конкурентне позиціювання стосовно ринку банківських послуг взагалі або в регіональному розрізі зокрема, то очевидно слід виходити із узагальненого показника, який би враховував конкретну позицію банків на всіх складових сегментах грошово-кредитного ринку, або його основних напрямках – депозитному, кредитному або результатів роботи банків – прибутковість, формування власного капіталу, обсягу активів тощо. Тому, конкурентне позиціювання може характеризуватися як досягнення певних результатів, які залежать як від частки ринку, так і від результатів роботи на ньому. Адже основна мета функціонування суб’єктів господарювання – прибутковість їх діяльності, яка визначається прибутковістю охопленого ними ринку (включаючи його сегменти). Стосовно банківської діяльності, це означає забезпечення прибуткової роботи на ринку банківських послуг з огляду на залучення та формування клієнтської бази, яка залежить від привабливості банку. Адже, залучаючи клієнтів для обслуговування, банки зорієнтовані перш за все на формування ресурсної бази та прибутковості їх розміщення на грошово-кредитному ринку у вигляді кредитів, інвестицій тощо. Тобто основою конкурентного позиціювання банків є їх привабливість, що дозволяє залучати та формувати клієнтську базу, і таким чином дає можливість формувати ресурсну базу, розширювати асортимент та обсяги активів і відповідно збільшувати їх прибутковість [3].

Здійснюючи позиціювання малих та середніх банків, слід розпочати з їх участі в регіональній банківській структурі, залучаючи філії системних банків, адже в 10-ти регіонах України відсутні власні банки.

Результати міжрегіонального аналізу розвитку банківської системи  показали наявність у ньому суттєвих диспропорцій (табл. 1). Вони проглядаються у значній диференціації кількості банків – юридичних осіб, питомою вагою банків ІІІ та IV груп, розвиненістю філіальної мережі крупних банків, кількості населення на одну банківську установу.

Згідно поданої аналітичної інформації щодо питання нерівномірності розвитку банківської системи на території країни можна виділити п’ять груп регіонів [7].

До першої групи відносять регіони  з найвищим рівнем розвитку банківської системи.

Станом на 01.01.11 р. переважну більшість діючих банків – юридичних осіб зареєстровано у Києві та Київській області (64%), із них банки ІІІ та IV груп займають 77 %. Даному регіону притаманна значна кількість філій системних банків, що впливає на  показник концентрації банківських установ відносно чисельності населення, яке проживає на даній території. На одну установу банку для обслуговування припадає близько 23 тис. населення. Тому при аналізі ринкового позиціювання малих банків недоцільно долучати до даного регіону інші з огляду, по перше − на наявність і пріоритетність системних банків, що значно ускладнюють конкуренцію малим та середнім банкам; по друге − на значну концентрацію філій системних банків, і по третє – динамічним та випереджуючим розвитком інституцій фінансового ринку – потужних фондових бірж, провідних інвестиційних інститутів, реєстраторів, зберігачів цінних паперів тощо.

 

Таблиця 1. Структура малих та середніх банків в розрізі регіонів країни (станом на 01.01.2011)*

з/п

Назва регіону

(область)

К-ть працюючих банків

Питома вага банків-юридичних осіб

К-ть філій

К-ть банків  ІІІ і ІV груп

Питома  вага банків ІІІ і  ІV груп  (%)

К-ть банківських установ

К-ть населен-ня

(тис.

осіб)

К-ть населен-ня на 1 банківсь-ку установу

1

м.Київ та Київська область

112

63,64

77

86

77

189

4469,8

23650

2

Дніпропетровська

13

7,39

47

11

85

60

3333,2

55553

3

Донецька

11

6,25

81

9

82

92

4420,1

48045

4

Харківська

9

5,11

26

8

89

35

2739,4

78267

5

Одеська

9

5,11

46

6

67

55

2377,6

43229

6

Львівська

4

2,27

48

3

75

52

2526,4

48585

7

Полтавська

3

1,70

29

3

100

32

1479,9

46247

8

Чернігівська

3

1,70

17

3

100

20

1089,7

54485

9

Запорізька

3

1,70

15

3

100

18

1800,5

100028

10

АРК і Севастополь

2

1,14

38

2

100

40

2333,6

58340

11

Луганська

2

1,14

43

2

100

45

2286,7

50816

12

Сумська

2

1,14

21

2

100

23

1159,3

50404

13

Волинська

1

0,57

11

1

100

12

1034,4

86200

14

Івано-Франківська

1

0,57

19

1

100

20

1377,0

68850

15

Закарпатська

1

0,57

13

1

100

14

1244,5

88893

16

Рівненська

0

-

14

0

-

14

1151,5

82250

17

Вінницька

0

-

10

0

-

10

1634,1

163410

18

Житомирська

0

-

13

0

-

13

1279,8

98446

19

Кіровоградська

0

-

14

0

-

14

1003,6

71686

20

Миколаївська

0

-

23

0

-

23

1182,6

51417

21

Тернопільська

0

-

9

0

-

9

1080,9

120100

22

Херсонська

0

-

14

0

-

14

1086,8

77629

23

Хмельницька

0

-

13

0

-

13

1323,8

101831

24

Черкаська

0

-

27

0

-

27

1281,8

47474

25

Чернівецька

0

-

11

0

-

11

901,2

81927

 

Всього

176

100

679

139

79

855

45598,2

53331

* розроблено автором за джерелом [4; 5; 6]

 

До другої групи банків слід занести регіони високого рівня розвитку: Дніпропетровську, Донецьку, Харківську та Одеську області. Регіони даної групи дещо поступаються за рівнем розвитку банківської інфраструктури першій групі, але завдяки високому розвитку промисловості, швидкому розвитку підприємництва, досить високому рівню доходів населення утримується високий рівень попиту на природні ресурси і на надання банківських послуг, про що засвідчує значна кількість філіальної мережі (242 або 28 %) системних банків [5]. Для банківської системи даної групи притаманна наявність великих банків, які мають розгалужену мережу відділень і філій, а також надають широкий спектр банківських послуг та володіють здатністю оперативно й ефективно впроваджувати у банківську практику нові банківські продукти. Питома вага банків – юридичних осіб в даній групі – 5%-7%. Малі та середні банки даної групи відчувають значну конкуренцію зі сторони великих банків, адже їх питома вага складає 67-89% всієї банківської системи регіонів групи.

До третьої групи зарахували Львівську, Полтавську, Чернігівську та Запорізьку області. Характерною особливістю даної групи є те, що малі та середні банки складають основу банківської системи регіону, разом з тим значну питому вагу в ній складають відділення та філії великих системних банків (50% загальної філійної мережі). Така розгалуженість філійної частки говорить про привабливість даних регіонів з точки зору розвитку промисловості, сфери послуг, дохідності населення. Щодо концентрації банківських установ, то на одну банківську установу припадає від 48 тис. до 100 тис. населення. Питома вага банків-юридичних осіб в даній групі складає близько 2 % від їх загальної кількості.

До четвертої групи  - групи низької концентрації банків – юридичних осіб (1-2 банки) - належать АРК та Севастополь, Луганська, Сумська, Волинська, Івано-Франківська та Закарпатська області. Особливістю даної групи є приграничне розташування, що зумовило транзит грузо-пасажиропотоків   і відповідно банківське обслуговування. Відділення та філії системних банків займають 28 % всієї філійної мережі [5]. Даній групі притаманна щільність концентрації банківських установ – 50-88 тис. населення на одну банківську установу. Відсутність банків І та ІІ груп (крім Волинської області) говорить про стійкі позиції малих та середніх банків у розвитку регіонів та їх конкурентоздатність із філіями системних банків.

Остання V група характеризується відсутністю банків-юридичних осіб та низьким рівнем фінансової інфраструктури. Діапазон концентрації філійної мережі даної групи – 47-163 тис. населення на одну філію. Практично всі регіони даної групи належать до регіонів депресивного розвитку економіки.

Зазначені диспропорції в регіональному розвитку банківської системи призвели до значного переміщення ресурсів між регіонами України (табл. 2). Залежно від збільшення або зменшення фінансових ресурсів у регіоні внаслідок діяльності банківської системи, регіони України можна розділити на дві групи:

1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси до інших регіонів;

2) регіони-отримувачі, що залучають фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи (табл. 2), тобто групи-донорів, відносяться Львівська область (443 млн.грн.), Полтавська область (1502 млн.грн.), АРК  і Севастополь (871 млн.грн.), Луганська (1630 млн.грн.) та Черкаська області (388 млн.грн.). В результаті такої ситуації виникає нехватка ресурсної бази банків у регіонах і практично призупиняється кредитування юридичних та фізичних осіб. Така ситуація підштовхує до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них – підвищення ролі малих банків у фінансовому секторі регіонів.

  

Таблиця 2. Залучення (вилучення) фінансових ресурсів у регіон (з регіону) через банківську систему на кінець січня 2011р. млн.грн. *

з/п

Групи банків

Назва регіону

(область)

Зобов’язання банків

(млн.грн.)

Вимоги банків за кредитами

(млн.грн.)

Залучення (+)

вилучення (-)

фінансових ресурсів у регіон (з регіону) через банки

Групи

V та ІV

Коефіцієнт випередження

групи

V та ІV

 

1

І

м.Київ та Київська область

174955

363749

188794

2,0791

2

ІІ

Дніпропетровська

38041

104811

66770

2,7552

3

Донецька

41939

45765

3826

1,0912

4

Харківська

19184

28455

9271

1,4833

5

Одеська

20793

40441

19648

1,9449

6

ІІІ

Львівська

17265

16822

-443

0,9743

7

Полтавська

9748

8246

-1502

0,8459

8

Чернігівська

4014

4063

49

1,0122

9

Запорізька

13020

14458

1438

1,1104

10

ІV

АРК і Севастополь

14129

13258

-871

0,9384

11

Луганська

9755

8125

-1630

0,8329

12

Сумська

4470

5570

1100

1,2461

13

Волинська

3946

8456

4510

2,1429

14

Івано-Франківська

5006

6997

1991

1,3977

15

Закарпатська

3101

5601

2500

1,8062

16

V

Рівненська

4130

4681

551

1,1334

17

Вінницька

3946

6238

2292

1,5808

18

Житомирська

3965

4259

294

1,0741

19

Кіровоградська

3472

3802

330

1,0950

20

Миколаївська

6257

8846

2589

1,4138

21

Тернопільська

4304

4731

427

1,0992

22

Херсонська

4451

6913

2462

1,5531

23

Хмельницька

5070

6442

1372

1,2706

24

Черкаська

6126

5738

-388

0,9367

25

Чернівецька

3036

4780

1744

1,5744

* – розроблено автором за джерелами [4]

 

Слід відзначити, що до кризи основними донорами були депресивні регіони та регіони низької концентрації банківських установ [8]. Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону, і як правило, із депресивного, є небезпечним для економічного розвитку даного регіону, оскільки в результаті виникає брак коштів, потрібних для інвестиційної діяльності, а це в свою чергу призводить до подорожчання ресурсів. Тому з огляду критичної межі вилучення коштів із регіонів з менш розвиненою фінансовою інфраструктурою, Національному банку України слід регулювати даний процес через аналіз коефіцієнтів випередження:

К=

де ∑К- сума кредитних вкладень у розвиток економіки регіону;

∑ S – сума всіх зобов’язань у банківські установи регіону.

Запровадження нормативу обмеження вилучення ресурсів повинно супроводжуватися і низкою економічних заходів. Зокрема, сприяння розвитку регіональних банків-юридичних осіб, їх тісна співпраця з місцевими органами влади.

На сьогодні, оцінюючи позиціювання малих та середніх банків в економічному розвитку регіонів, слід зазначити, що в регіонах І та ІІ груп, де малі та середні банки займають від 67 % до 89%, спостерігається значна їх конкуренція із столичними та великими банками І та ІІ груп, які проводять достатньо агресивну політику щодо позиціювання на ринку банківських послуг завдяки найбільшій питомій вазі капіталу в банківській системі (81 % станом на 01.01.2011р.) та зобов’язань – (85 % станом на 01.01.2011 р.) і як наслідок – питомій вазі активів – 84,8 %. Тому, позиціювання малих та середніх варто проводити в тих регіонах, де вони відіграють визначальну роль щодо їх питомої ваги в регіональній банківській системі, окрім звісно регіонів, де банки-юридичні особи – відсутні. В останніх відбувається конкурентна боротьба між філіями, як правило, великих системних банків. Перед менеджерами вище керівництво банку ставить два завдання – частка ринку та прибутковість. Ці завдання взаємопов’язані, точніше, перше завдання визначає друге. Утримуючи та нарощуючи обсяги діяльності і частку регіонального ринку, банки, в основному, можуть не переживати про прибутковість бізнесу за умови збалансованої тарифної і процентної політики. Мінімальна ж  втрата частки ринку позначається на прибутковості. Тобто, частка в різних сегментах банківського ринку як своя, так і найближчих конкурентів, є визначальним фактором роботи банку в регіоні. Через це, позиціювання малих та середніх банків у групах середньої (ІІІ група банків) та низької концентрації (IV група) банків регіонів України проведено по обсягу чистих активів та зобов’язань, при цьому виділивши в структурі зобов’язань кошти юридичних та фізичних осіб.

Порівнюючи позиціювання  малих та середніх банків в двох групах регіонів, слід зазначити, що у групі середньої концентрації банківських установ власні малі та середні банки займають провідні позиції. Так, в даній групі місцеві банки контролюють від 42 до 95 % чистих активів, в тому числі, від 13 до 70 % кредитного портфеля місцевої промисловості та незначну долю (в середньому по групі 9,7%) населення (табл. 3). Значно вплинули на позиціювання місцевих банків щодо кредитування населення та склали помітну конкуренцію на даному ринку філіали крупних банків, що позначилося на процентній політиці, щодо якої місцеві банки не змогли забезпечити відповідну конкуренцію.


Таблиця 3. Питома вага ринкової позиції малих та середніх банків в регіонах середньої та низької концентрації банківських установ станом на 01.01.11 р. *

Групи регіонів

Назва регіону

(область)

Кількість банківських

установ

Питома вага чистих активів власних банків у банківській системі регіону

Питома вага кредитного портфеля власних банків

Питома вага чистих зобов’язань власних банків

Питома вага коштів суб’єктів господарювання у зобов’язаннях власних банках

Питома вага коштів фізичних осіб власних банків

всього

банків

власні банки

ІІІ та ІV груп

юридичних осіб

фізичних

осіб

на вимогу

строкові

Середньої концентрації

Львівська область

52

3

42

13,2

18,4

19,3

2,8

0,7

2,7

Полтавська область

32

3

49,2

30,1

3,9

18,9

6,9

2,1

8,0

Чернігівська область

20

3

95,8

70,2

8,9

42,0

8,8

3,5

19,8

Запорізька

18

3

49,5

26,0

3,9

25,2

16,9

3,2

10,4

Низької концентрації

АРК

40

2

19,4

6,3

2,9

6,7

2,5

0,6

2,5

Луганська

45

2

34,8

5,5

3,0

4,8

1,7

0,5

2,1

Сумська

23

2

16,7

14,1

4,8

8,4

1,5

10,0

3,9

Волинська

12

1

17,1

18,9

4,7

16,4

4,8

1,3

8,3

Івано-Франківська

20

1

0,3

3,8

18,3

12,4

2,1

0,4

7,2

Закарпатська

14

1

60,2

18,7

5,8

22,9

2,7

3,2

7,7

* – розроблено автором за джерелами [4; 5; 9; 10; 11]

 

Місцеві банки даної групи контролювали п’яту частину чистих зобов’язань (від 18,9 % у Полтавській області до 25,2 % в Запорізькій області), а в Чернігівській області місцеві банки контролювали 42,0 % чистих зобов’язань, що свідчить про тісну співпрацю із суб’єктами господарювання регіону та населенням. Питома вага коштів  суб’єктів господарювання у залучених коштах складає від 2,8% до 16,9% залучених в регіоні ресурсів, а середні по групі кредитні вкладення даному суб’єкту ринку – 8,4%. Варто відмітити, що в даній групі чітко прослідковується лідер серед місцевих банків як по формуванні ресурсної бази, так і по їх розміщенні – це банк „Демарк”. Напевно, таке його позиціювання відносно регіону визначається не тільки і не стільки розміщенням центрального офісу, а професіоналізмом менеджерів, які і здійснюють напрацювання стосовно клієнтської бази, а також у активному прирості показників, що дають змогу конкурувати як із власними банками, так і з філіями великих системних банків. Адже дирекції чи філії крупних банків фактично функціонують як самостійні банківські установи з власною ресурсною та кредитною політиками, рекламною підтримкою і іншими складовими звичайної діяльності банків.

В регіонах із низькою концентрацією банківських установ на власні місцеві банки, серед позиційованих показників, приходиться незначна питома вага. Так, по питомій вазі чистих активів місцевим банкам належить в середньому по групі 21,3 % з діапазоном від 0,3 % у Івано-Франківській області та до 60,2% у Закарпатській області. Приблизно така сама картина і по показнику концентрації кредитного портфеля – однозначного лідерства місцевих банків немає. Питома вага власних банків у формуванні кредитного портфеля регіону в середньому по групі юридичних осіб складає близько 10,6% і по групі фізичних осіб – 5,8%. Особливістю позиціювання місцевих банків даної групи є не тільки і не стільки їх робота на місцевих (регіональних) ринках, непрофесіоналізм менеджерів, а, очевидно, слабкий промисловий розвиток самого регіону (а значить і слабкий інтерес зі сторони крупних системних банків, які цікавляться переважно корпоративними клієнтами) та відсутність широкої філійної мережі місцевих банків. Тому саме таким банкам необхідно віддавати на обслуговування різні регіональні програми та місцеві бюджети. Проте, внаслідок прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року № 6 „Про затвердження Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних рахунках у банках” було визначено, що однією з умов розміщення тимчасово вільних бюджетних коштів у банках буде наявність статутного капіталу понад 10 млрд. грн. [12]. Тобто за даними Національного банку України станом на 01.01.2011 року цим вимогам відповідали лише два державних банки: Укрексімбанк (16,394 млрд.грн.) та Ощадбанк (13,892 млрд. грн.) [11]. Таким чином, малі та середні банки виявилися не тільки позбавлені можливості обслуговувати місцеві бюджети у  регіоні їх розташування, але й можливості їх більш ефективного розміщення та отримання додаткових доходів.

Висновки. Отже, в результаті проведеного дослідження регіонального позиціювання малих та середніх банків в Україні можна зробити висновок, що позиціювання малих та середніх банків в регіонах визначається ступенем розвитку місцевої клієнтури, професіоналізмом менеджерів в примноженні та утриманні конкурентних позицій на місцевих ринках, інвестиційною привабливістю регіону, його перспективою економічного розвитку. Поряд з цим, проведений аналіз показав, що регіональні малі та середні банки складають гідну конкуренцію філіалам великих банків і займають при цьому лідируючі позиції. Таким чином, на регіональні малі та середні банки слід покладати основні надії у перспективах розвитку регіонів, оскільки їх діяльність має певні переваги над діяльністю філій та відділень великих банків інших регіонів: по-перше, місцеві банки заінтересовані у розвитку економіки регіону, адже вони повністю економічно від нього залежні (існує міцний кореляційний зв’язок між обсягом кредитного портфеля та зобов’язаннями місцевим клієнтам внаслідок обмеженої філійної мережі місцевих банків); по-друге, тісно працюючи з місцевою клієнтурою, малі та середні банки не призводять до „вимивання” коштів із регіону; по-третє, для утримання та примноження клієнтури, місцеві банки тісно співпрацюють із визначеною клієнтурою, а у роботі з нею застосовують індивідуальний підхід; по-четверте, ці банківські установи добре знають місцеву клієнтуру та враховують її при роботі на різних сегментах банківського ринку.

 

Література:

1. Н.М. Сушко Функціональне призначення конкурентної позиції банку / [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/123456789/4476/1/Syshko_PP_Article_2003_T7.pdf

2. Пономаренко В.С., Тридід О.М., Кизим М.О. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи.−Х.:ВД „ІНЖЕК”, 2003.-328 с.

3. Глінський Є.Г. Критерії конкурентних позицій банків у контексті забезпечення конкурентоспроможності банківських продуктів / Є.Г. Глінський // Актуальні проблеми економіки.−2010.−№6.−С.209-214.

4. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

5. Довідник банківських установ України / [Електронний ресурс] .-Режим доступу: http://nbuportal.bank.gov.ua/control/bankdict/banks.

6. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

7. Фабер С., Карчева Г. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків у 2004 році / С. Фабер, Г. Карчева // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 3(109). – С. 9-18.

8. Другов О.О. Політика регіонального розвитку банківської системи України / О.О. Другов // Вісник Української академії банківської справи.−2006.−№ 1(20).−С.54-59.

9. Структура активів банків України за станом на 01.01.2011 р. (у розрізі банків) // Вісник Національного банку України. – 2011. – № 3 (181). – С. 48-53.

10. Структура зобов’язань банків України за станом на 01.01.2011 р. (у розрізі банків)  // Вісник Національного банку України. – 2011. – № 3 (181). – С. 54-59.

11. Структура власного капіталу банків України за станом на 01.01.2011 р. (у розрізі банків) // Вісник Національного банку України. – 2011. – № 3 (181). – С. 60-65.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №6 „Про затвердження Порядку розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках”.

Стаття надійшла до редакції 15.12.2011 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"