УДК 330:12

О. В. Степанова,

к.е.н.,

старший науковий співробітник відділу управління економікою,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

 

Соціальний капітал та проблеми ефективності державного регулювання економіки

 

У статті проведено аналітичну оцінку існуючих наукових підходів до визначення принципів взаємозв’язку соціального капіталу та державного регулювання економіки. Виявлені критерії та фактори накопичення  соціального капіталу обумовлені впливом державного регулювання економіки.

 

In the article the analytical estimation of the existent scientific research are considered conducted determination of principles of social capital and government regulation of economy. The found out criteria and factors of accumulation  of social capital is conditioned influence of government regulation of economy.

 

Ключові слова: соціальний капітал, довіра, державне регулювання економіки, аутсорсинг.

 

Keywords: social capital, trust, government regulation of economy, autsorsing

 

 

Вступ. Соціальний капітал, завдяки своїм властивостям, є вагомою передумовою ефективної соціально-економічної взаємодії, а також збереження та формування інституційної стійкості суспільства в цілому. В сучасному суспільстві накопичення та розвиток соціального капіталу прямо та опосередковано залежить від характеру функціонування органів державної влади спрямованого на забезпечення суспільного добробуту. На сьогоднішній день існує значна кількість теоретичних підходів до визначення сутності та змісту соціального капіталу. Разом з тим, жодне з них поки не стало універсальним та широко використовуваним. Це пов'язано з багатовимірністю досліджуваного поняття, відсутністю єдиного підходу до розуміння його сутності. На нашу думку, соціальний капітал є сукупністю фактичних та потенційних ресурсів, які отримують економічні суб’єкти на різних ієрархічних рівнях управління зі сталого володіння мережею соціальних відносин та зв’язків, що створюють цінність, яка прямо чи опосередковано впливає на результативність функціонування економічного суб’єкта. Базовими детермінантами соціального капіталу суспільства є соціальні цінності, норми, зв’язки, довіра, соціальна солідарність та згуртованість та ін.

Аналіз останніх наукових досліджень.

За останні два десятиріччя причинно-наслідкові зв’язки між соціальним капіталом, інститутами та економічним розвитком стали предметом багатьох досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема, економістів, соціологів та політологів. Так, окремі аспекти дослідження цих проблем представлені в роботах таких зарубіжних та вітчизняних науковців: А. Аузана, П. Ашіона, А. Віссаріонова, В. Гейця, М. Грановеттера, І. Діскіна, В Істелі, М. Калош, П. Коліе, А. Конькова, Дж. Коулмена, В. Куценко,
О. Мартякової, Р. Меняшева, С. Нека, Р.Патнема, М. Пелдема, П. Пінотті, Л. Поліщука,
А. Портеса, В.В. Радаєва, Ф. Сабатіні, Ф. Сарачіно, Дж. Сенсебреннера, В. Сікори,
О. Сидорчук, І. Соболєвої, Д. Телла, Ф. Фукуями та інших.

Постановка завдання.

 Метою даної статті є визначення принципів взаємозв’язку соціального капіталу та рівня державного регулювання, а також основних критеріїв та факторів їх формування.

Результати.

Першими дослідженнями, які визначали взаємозв’язки соціального капіталу та розвитку були роботи Р.Патнема, який пояснював відмінності між економічним розвитком регіонів Італії рівнем накопичення соціального капіталу. На його думку, залучення громадян до вирішення проблем суспільства, як особлива складова соціального капіталу обумовлює та пояснює інституційну ефективність (чи неефективність) того або іншого суспільства. Наявність громадянського суспільства створює підґрунтя  для забезпечення рівноваги та збалансування існування суспільства, а також для впорядкованої та ефективної роботи суспільних інститутів[6].

Соціальний капітал об’єднує в єдину мережу вже існуючі ресурси, підвищує їх потенціал та дозволяє використовувати їх у взаємозв’язку більш ефективно, ніж ресурси окремих суб’єктів[5]. У даному контексті можна навести визначення М. Пелдема, який зазначав, що соціальний капітал це «клей, що дозволяє мобілізувати додаткові ресурси суспільства на основі довіри людей один до одного»[17].

Використовуючи інституційний підхід до дослідження соціального капіталу С. Нек, П. Коліе, В Істелі аналізують вплив формальних інститутів на накопичення соціального капіталу. На думку дослідників, добробут населення та економічний приватного сектору багато в чому залежить від злагодженості взаємодії, довіри, партнерства при вирішенні проблем суспільства. З цих позицій, П. Пінотті доводить, що вищий рівень загальної довіри в суспільстві обумовлює нижчий попит з його боку на державне регулювання економіки, а корупцію, тіньову економіку пояснює недостатньою кількістю чесних людей в економіці[18]. У дослідженнях Д. Телла та М. Калош визначено, що низький рівень соціального капіталу в суспільстві та високий рівень корупції може приводити до високого попиту на державне регулювання. Так, ці науковці зауважують, що під впливом недостатності державного регулювання економіки та, поряд з цим, відсутності соціальної відповідальності бізнесу і високого рівня тінізації економіки, - в суспільстві виникають раціональні потреби у збільшенні присутності держави в економіці та соціальній сфері. Каналом впливу в даному випадку є вибори, у процесі яких електорат не захоче підтримувати ліберальних політиків та обиратиме ті партії, які обіцяють формування соціально-економічної політики з більш справедливим розподілом суспільних благ та впровадженням вищих ставок оподаткування для високоприбуткових видів діяльності та високодохідних груп населення. Окрім цього, Д. Телла та М. Калош вважають, що збільшення рівня корупції протягом декількох років є передвісником лівої електоральної активності на наступних виборах[19].

Наукові праці П. Ашіона виявляють причини взаємного впливу якості державного регулювання та рівня накопичення соціального капіталу в суспільстві. Результатом  цих досліджень став висновок про існування «пастки недовіри». Так, недовіра в суспільстві формує його попит на державне регулювання, а регулювання, в свою чергу, перешкоджає накопиченню соціального капіталу. Прикладом попадання суспільств до «пастки недовіри», на думку автора є розвиток перехідних постсоціалістичних економік, у яких спостерігається і високий рівень загальної недовіри в суспільстві, і запит населення на високий рівень присутності держави в економіці та соціальній сфері[11]. На основі аналізу даних соціально-економічного 90 країн М. Вулкок виявив, що рівень національного доходу  на одну особу має тісний взаємозв’язок з якістю державного регулювання та соціальним капіталом, який він визначає як рівень громадських та політичних свобод у країні[22]. Однак, дослідження Е. Глейзер та А. Шлейфер тенденцій зміни принципів державного регулювання у США у 20 столітті доводить, що попит на державне регулювання обумовлений перш за все несправедливістю існуючого рівня соціального розвитку[14].

 Окремі науковці, зокрема А. Віссаріонов, визначають соціальний капітал суспільства як інвестиції в розвиток державних та суспільних інститутів, зв’язків та норм, що сприяють зростанню добробуту суспільства, стимулюванню економічного розвитку, зниженню рівня бідності, соціальної несправедливості тощо[3]. Ефект соціального капіталу зростає за умови  раціонального планування інвестицій у розвиток державних та суспільних інститутів та встановлення дієздатної системи соціально-економічних взаємозв’язків, як підґрунтя сталого економічного зростання та стабільного існування суспільства. З цих позицій, в Україні при розробці стратегій соціально-економічного розвитку доцільним є врахування особливостей взаємного впливу механізму накопичення соціального капіталу та функціонування державних інститутів з метою стимулювання формування необхідних суспільних, міжособистісних зв’язків, довіри в суспільстві, розвитку нових прогресивних форм публічно-приватної взаємодії.

Розвиток та оптимальне структурування соціального капіталу забезпечуватиме консолідацію суспільних та індивідуальних соціально-економічних інтересів і рівновагу економічної системи країни. Тож, у цьому процесі органи державної влади можуть внести свій вклад у формування соціального капіталу шляхом створення структури соціальної, економічної та політичної можливості та залучення різних верств населення до механізму розвитку економіки та існування суспільства. Як органи державного регулювання можуть впливати на формування та розвиток соціального капіталу, так і соціальний капітал може здійснювати вплив на розвиток демократизації в системі державного регулювання на основі більш високого рівня участі населення та підзвітності органів державної влади.

Російський науковець Л. Поліщук доводить, що соціальним капіталом є спроможність суспільства до самоорганізації. Така необхідність, на його думку, виникає за умови, якщо соціально-економічні проблеми суспільства не можуть бути вирішені простим додаванням індивідуальних нескоординованих дій[19]. Підтвердження  цим гіпотезам можна знайти в роботах Дж. Коулмана, який наголошує, що підґрунтям соціального капіталу є певна норма колективізму, готовність брати участь у процесі створення суспільного блага та направляти ресурси на його досягнення. Р. Патнем в процесі дослідження соціального капіталу пояснює такі процеси з позицій концепції комунітаризму. Центральною тезою комунітаризму є ідея про позитивні права людини, яка визнає, що громадяни мають право вимагати від держави соціальні послуги, субсидії на житло та освіту, чисте природне середовище, загальну безкоштовну систему  охорони здоров’я та інші ознаки соціальної держави. На цих засадах побудована скандинавська модель економічного розвитку з відповідним рівнем державного регулювання та особливостями формування соціальної політики. За дослідженнями шведських дослідників, саме така побудова системи державного регулювання економіки та соціального розвитку забезпечує високий рівень накопичення соціального капіталу в скандинавських країнах [1]. Зокрема, за розрахунками однієї з провідних дослідницьких організацій США «Legatum Іnstitute», який визначає рейтинг добробуту країн  за відповідним індексом, соціальний капітал у скандинавських країнах є найвищим порівняно з іншими країнами світу, а Норвегія лідирує у рейтингу за рівнем соціального капіталу [21]. З точки зору, датського економіста К. Бйорнскова, підвищення рівня соціального капіталу у скандинавських країнах обумовлене та залежить від інвестицій в освіту, підвищення зацікавленості людей та їх залучення до досягненні суспільно важливих цілей, а також справедливого механізму перерозподілу доходів [1].

Механізм взаємного впливу соціального капіталу та державних інститутів вивчають не тільки вітчизняні та зарубіжні науковці – дослідники соціального капіталу, а й експерти та політичні діячі. Зокрема, експерти Світового банку визначають соціальний капітал як довіру, суспільні цінності, релігійні переконання, на основі яких формуються норми та системи соціальних зв’язків (мережі), що відіграють роль традиційних, неформальних механізмів координації поведінки людей в суспільстві, а інститути визначають як організації (урядові установи, фірми, інститути громадянського суспільства, правоохоронні та судові органи тощо),  формальні правила (державне регулювання, закони та конституція) та неформальні правила (традиції), які є механізмом координація поведінки людини. Так, експерти доводять, що ефективні повноцінні інститути здійснюють позитивний вплив на сталий та справедливий економічний розвиток, забезпечуючи можливість довгострокової співпраці та нагромадження соціального капіталу. Слабкі неефективні інститути, навпаки, створюють атмосферу недовіри та невпевненості, зменшують або руйнують потенціал співпраці та партнерства і соціальний капітал[20].

Усі форми соціального капіталу збільшують обсяг доступних індивідам ресурсів, що є однією із провідних його функцій. Соціальний капітал забезпечує доступ до суспільних благ, які можуть бути отримані через інвестування інших видів капіталу (фінансового, фізичного, людського)[7]. Однак, забезпечення доступу до окремих суспільних благ є специфічною функцією соціального капіталу та не можуть  бути отримані за умови його повної відсутності ( репутація, повага).  Різні форми соціального капіталу мають різний інформаційний потенціал та потенціал підтримки[12]. Відтак, соціальний капітал може виконувати функції суспільного контролю держави: якщо в суспільстві накопичений значний обсяг соціального капіталу та використовується ефективно, то держава працює ефективно, і навпаки. Соціальний капітал обумовлює якість суспільний інститутів та якість державного регулювання. «Відкритий» соціальний капітал (англ. bonding) ґрунтується на існування в суспільстві широких соціальних мереж з великим радіусом довіри на основі наявних в суспільстві норм та цінностей. Відкритий соціальний капітал сприяє формуванню в суспільстві широких громадських коаліцій (групи Р. Патнема). Обмежений («закритий») соціальний капітал (англ. bridging)  ґрунтується на «обмеженій моралі» з відповідним вузьким радіусом довіри та сприяє формуванню в суспільстві вузьких груп інтересів (групи М.Олсона). Соціальний капітал, що об’єднує (англ. linking) -  формується на засадах виникнення в суспільстві почуття приналежності до громадянських дій та особистої відповідальності за стан справ в суспільстві (громадянська культура)[19].

Проблеми взаємозв’язку соціального капіталу та інститутів, якістю суспільних послуг на регіональному рівні економіки аналізуються у працях російських науковців
Л. Поліщука та Р. Меняшева. Проблемами соціального капіталу суспільств у країнах з постсоціалістичною економікою, вони вважають наступні: низький загального рівень довіри суспільства, низький рівень довіри населення до основних державних інститутів та недостатнього рівня самоорганізації суспільства, як наслідок, соціальний капітал не може виконувати функцію суспільного контролю діяльності органів державної влади та якості державних послуг.  За роки реформ, у цих суспільствах спостерігалася значна ерозія соціального капіталу та відповідних норм та довіри, що його формують. За результатами досліджень, Л. Поліщук та Р. Меняшев зробили висновки про те, що державне та муніципальне регулювання економіки та якість державних послуг є ефективною в суспільствах з багаточисельною присутністю громадських організацій та коаліцій, які готові захищати власні права від зловживань влади, тобто відкритий соціальний капітал та громадянська культура здійснює позитивний вплив на функціонування органів державної влади та оптимізує присутність держави в економіці. Закритий соціальний капітал мобілізується для приватної компенсації недостатності державних інститутів та державних послуг, а також зменшує зловживання влади. Рівнодія цих двох різновидів соціального капіталу, на думку дослідників, забезпечить ефективність державного регулювання, підзвітність органів державної влади та вищу якість державних послуг[19].

Однак, Т. Скокпол доводить, що добробут суспільства та бізнесу не завжди підвищується у міру віддалення зменшення рівня державного регулювання економіки, оскільки тільки воно може підтримувати дієздатність інститутів громадянського суспільства. Л. Гуісо та П. Кахук на основі аналізу другої хвилі досліджень соціального капіталу у США не виявили зв’язку між накопиченням соціального капіталу та ступеня державного регулювання економіки, а також впливу державного регулювання на ерозію соціального капіталу[16].

Соціальний капітал має складну структуру. Проведений аналіз наукових праць з досліджуваних проблем, дозоляє виокремити наступні проекції дослідження соціального капіталу: за ієрархічним рівнем формування, накопичення та відтворення (макрорівень, мезорівень, індивідуальний рівень); за типом факторів впливу (екзогенні фактори впливу, ендогенні фактори впливу), за об’єктом дослідження (когнітивний, структурний, інституційний), за методами дослідження (економічні, соціологічні, політологічні, статистичні), як різновиду блага (соціальний капітал як суспільне, клубне, приватне благо).

Виявлення горизонтальних та вертикальних структур, які сприяють накопиченню соціального капіталу, дозволить державі виокремлювати важливі напрямки його формування. Горизонтальний канал впливу соціального капіталу знижує трансакційні витрати державного регулювання економіки та стимулює суспільство до самоорганізації та самостійного вирішення соціально-економічних проблем без участі держави. Вертикальний канал впливу соціального каналу  сприяє підзвітності органів державної влади та підвищує якість державного регулювання економіки та якість державних послуг.  

Визначення вузлових точок перетинання вертикальних та горизонтальних зв’язків дасть можливість визначити центри накопичення соціального капіталу. Такими центрами можуть бути громадські організації та об’єднання, партії та рухи, релігійні конфесії та громади, публічно-приватні партнерства, програми спрямовані на розвиток родинних цінностей та норм, позитивних моделей поведінки (наприклад, сприяння здоровому способу життя) та інші. Однак, соціальний капітал може здійснювати негативний вплив на розвиток економіки та суспільства. Проявами «ерозії» соціального капіталу є соціальні дисфункції: корупційна діяльність, кримінальні громади, секти, вразливі верстви населення доведені до стану відторгнення від суспільства, поширення в суспільстві негативних соціальних норм та цінностей, які супроводжуються зниженням усереднених норм соціальних відносин.  Розвиток таких соціальних дисфункцій може приводити до негнучкості системи державного регулювання економіки, зростання безвідповідальності в органах державної влади та їх  криміналізації.

Аналіз досліджень соціального капіталу в системах державного управління показує, що сучасний соціальний капітал, навіть у країнах з найвищим рівнем економічного розвитку не позбавлений негативних проявів. На основі проведеного аналізу Ф. Фукуяма зробив наступні  висновки: у США динаміка змін соціального капіталу за останні де негативна: рівень злочинності росте, родинні цінності приходить в занепад, наростає соціальна дезорганізація. В той же час низка країн (Японія, Республіка Корея) мають значно нижчі темпи зростання злочинності та відносну міцність родин (проте,  з одночасним зростанням дефіциту довіри в суспільстві).  Ф. Фукуяма аналізує існуючі сьогодні пояснення цих процесів: зростання бідності та (або) нерівності за доходами; загальне збільшення багатства в суспільстві; особливості сучасної системи державного соціального забезпечення; загальні культурні зрушення: занепад релігії та панування індивідуалістичних інтересів. [8,9]. До найважливіших причин великого розриву Ф.Фукуяма схильний відносити зміни в культурних цінностях.

Отже, можна зазначити, що держава може здійснювати прямий та опосередкований вплив на накопичення соціального капіталу через формування відповідної стратегії державного регулювання. Проте, це не означає, що слід впровадити жорсткі заходи політики формування соціального капіталу, оскільки ефект від їх реалізації може бути зворотнім та зруйнувати ті сфери соціального капіталу де він вже існує. Розробки та впровадження потребує такий механізм, який би сприяв створенню умов для формування, накопичення та відтворення соціального капіталу у різних проекціях його існування, оскільки саме соціальний капітал, згідно з твердженнями Ф.Фукуями, має «прихований резерв, який спрямовує розвиток суспільства». Відсутність сьогодні умов необхідних для накопичення соціального капіталу не закладає підґрунтя для майбутнього розвитку країни[9].

Соціальний капітал завдяки своїм властивостям допоможе досягти цілей та задач  як окремих програм та заходів державного регулювання, так і сприятиме ефективному впровадженню різних реформ. Тож, виникає питання в який спосіб держава може впливати на бажання бізнесу, громад або окремих людей інвестувати  у соціальний капітал. Держава може реалізовувати такі мотиваційні заходи на двох ієрархічних рівнях[13]:

1) Стратегії та державні програми, що мають опосередкований, проте широких вплив на формування соціально-економічних відносин та взаємозв’язків (стратегії та програми у сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства);

2) Стратегії, які інтегрують та включають заходи спрямовані на побудову соціального капіталу в суспільстві. Більшість програм на державному, регіональному та місцевому рівнях включають заходи впливу на джерела  соціального капіталу  з метою зміцнення громадянського суспільства та соціальної солідарності (розвиток соціальних програм підтримки вразливих верств населення, сприяння розвитку соціальних партнерств).

Організаційно-економічні механізми, які можуть сприяти накопиченню соціального капіталу повинні бути орієнтовані на формування відносин довіри між державою, бізнесом та суспільством, залучення та участі населення і бізнесу у вирішенні суспільних проблем, формування соціальної солідарності в суспільстві. Такими механізмами, наприклад у сфері регулювання державних фінансів, можуть бути наступні: розвиток різних форм публічно-приватних партнерств; зниження рівня корупції та питомої ваги тіньових секторів економіки; формування системи транспарентності та підзвітності органів державної влади та місцевого самоврядування (в тому числі за рахунок впровадження в дію системи  «Електронного уряду», надання державою електронних державних послуг громадянам, бізнесу за принципом «єдиного вікна», впровадження вимог публічності показників діяльності державних органів, установ та організацій; забезпечення прозорості тендерних процедур та надання державних гарантій); удосконалення системи програмно-цільового бюджетування, що дозолило б більш щільно пов’язати задачі та результати діяльності державних структур; полегшення умов ведення бізнесу; оптимізація міжвідомчої взаємодії та скорочення дублюючих функцій державних структур; впровадження нових форм фінансування та надання державних послуг; розвиток механізмів делегування повноважень через створення автономних саморегулюючих організацій, а також впровадження аутсорсингу функцій (які не пов’язані з основною діяльністю), бізнес-процесів, публічних послуг.

 

Таблиця 1/ Витрати на аутсорсинг у державному секторі економіки у країнах ОЕСР,

(у % до ВВП)

Джерело:[14]

 

Розвиток механізмів делегування повноважень державних структур є певною проявою імпульсу соціального капіталу між державою та приватним сектором[2]. Так, наприклад аутсорсинг окремих функцій та бізнес-процесів державних установ та організацій широко застосовується у країнах з високим рівнем соціального капіталу та практично не використовується або натрапляє на вагомі перешкоди у тих країнах, де рівень накопичення соціального капіталу низький.

У країнах, які частіше застосовують механізм аутсорсингу у державному секторі економіки (таблиця 1) мають вищі рівні загальної довіри. Зокрема, показники  витрат держави на аутсорсинг були у 2009 році найвищими у Фінляндії, Нідерландах, Швеції та Великобританії. Зазвичай ці країни мають і високі показники загального рівня довіри в суспільстві. Аутсорсинг бізнес-процесів, функцій та послуг  державних організацій та установ є делегуванням повноважень на їх виконання на конкурентному ринку з метою підвищення результативності та ефективності витрат бюджетів.

Функціями аутсорсингу бізнес-процесів, функцій та послуг  бюджетних організацій та установ є: 1) раціональний розподіл бюджетних ресурсів; 2) активізація підприємницької діяльності; 3) задоволення потреб споживачів бізнес-процесів, функцій та послуг; 4) оптимізація мережі бюджетних установ на регіональному та місцевому рівнях[10].

Світова практика показує, що впровадження механізму аутсорсингу, шляхом збільшення конкуренції в секторі замовлень, потенційно дозволяє заощадити від 10 — до 50% бюджетних ресурсів. З іншого боку, в Україні актуальність передачі окремих функцій на аутсорсинг обумовлена задачами адміністративної реформи. Наявність у органів державної влади значної кількості надлишкових повноважень, що неефективно реалізуються, знижує якість управлінських рішень, що знижує рівень довіри до державної влади.

Наведені дані свідчать про те, що на основі аутсорсингу відбувається ґрунтовна трансформація органів державної влади, в процесі здійснення якої вивільняються надлишкові та недостатньо ефективно реалізовані види діяльності. Проте, такі форми взаємодії держави та приватного сектору можуть бути впроваджені на основі високого рівня довіри в суспільстві, а також активного залучення бізнесу до вирішення суспільних проблем.

Висновки.

Орієнтири посткризового розвитку економіки України потребують пошуку нових підходів до визначення інституційних засад державного регулювання економіки, що мають враховувати усі глибинні процеси функціонування суспільства. З цих позицій,  детермінанти накопичення та відтворення соціального капіталу доцільно імплементувати в систему координат ключових стратегій соціально-економічного розвитку країни. Вирішення таких задач можуть результативно конвертувати існуючий соціальний капітал у економічні переваги країни.

 

Література:

1.             Акопов С.В. Социальный капитал как основание скандинавской социальной общности (на примере Швеции и Дании)// Управленческое консултирование.  – 2008. - № 8. – С.117 - 125

2.             Басс А.Я., Ермашкевич Н.С.. Социальный капитал Фрэнсиса Фукуямы //Идеи и идеалы. – 2010. - № 2(4), т. 1. – с. 85-93.

3.             Виссарионов А. Стратегическое планирование развития социального капитала//Управление экономикой. -2007. -№ 11. – с. 29-35.

4.             Грицаенко В. Социальный капитал и гражданское общество [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://scd.centro.ru/dover.zip

5.             Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность. – 2001. - № 3. – С. 121-139.

6.             Патнэм Р. Чтобы демократия сработала. Гражданские традиции в современной Италии. - М., 1997. - С. 46.

7.             Радаев В.В. Понятия капитала, формы капталов и их конвертация // Экономическая социология. – 2002. - № 4. – С. 20-23.

8.             Фукуяма Ф. Великий разрыв / Пер. с англ. А. Александрова. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 472 с.

9.             Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию: Пер. с англ. / Ф. Фукуяма. — М.: ООО «Издательство ACT», 2004. — 730 с.

10.          Шор Д.М. Аутсорсинг как способ рационализации расходов на предоставление бюджетных услуг / Д.М. Шор, И.М. Шор // Предпринимательство. – 2009. – № 8. – С. 40–44

11.          Aghion P., Algan Y., Cahuc P., Shleifer A. Regulation and Distrust. 2010. - 59 p. [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://blogs.law.harvard.edu/corpgov/tag/philippe-aghion/

12.          Barone G., Blasio G. Do institutions affect social capital? Evidence from local electoral rules. [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.bancaditalia.it/studiricerche/convegni/atti/capitale_sociale/Barone-de%20blasio-social-capital_10nov2010.pdf

13.          Franke S. Measurement of Social Capital: Reference Document for Public Policy Research, Development,and Evaluation [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://publications.gc.ca/site/eng/280035/publication.html

14.          Glaeser E. Shleifer A. The Rise of the Regulatory State//Journal of Economic  Literature.-  2003. - № 41(2). – p. 401-425.

15.          Government at a Glance 2011. [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.oecd.org/document/3/0,3746,en_2649_33735_43714657_1_1_1_1,00.html

16.          Guiso L., Sapienza P., Zingales L., Does Culture Affect Economic Outcome? //Journal of Economic Perspectives. – 2006. - № 20. – р. 23-48.

17.          Paldam M.  Social Capital: One or Many? Definition and Measurement // Journal of Economic Surveys. – 2000. - Vol. 14.  - Issue 5. – 780 p.

18.          Pinotti P. Trust, Regulation and Market Failures. 2010 [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.bancaditalia.it/studiricerche/convegni/atti/capitale_sociale/Pinotti-trustreg_workshop_sc2010.pdf

19.          Polishchuk L., Menyashev R. Does Social Capital Have Economic Payoff in Russia? WP10/2011/01. The University – Higher School of Economics. – Moscow: Publishing House of the University – Higher School of Economics, 2011. – 44 p.

20.          Social Capital and policy [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/TOPICS/EXTSOCIALDEVELOPMENT/EXTTSOCIALCAPITAL/0,,contentMDK:20186552~menuPK:418214~pagePK:148956~piPK:216618~theSitePK

21.          Social Capital Sub-Index 2010 [електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.prosperity.com/social.aspx

22.          Woolcok M. Narayan D. Social Capital: Development Theory // The World Bank Reserch Observer. – 2000. - № 15. – P. 225-251.

 

Стаття надійшла до редакції 23.11.2011 р.