УДК 331.5: 338.42

 

О. І. Цимбал,

кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник,

Інститут демографії та соціальної політики ім. В. М. Птухи НАН України

 

Методичні підходи до оцінювання тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці

 

Methodological APPROACHES TO EVALUATION OF TACTICAL effectiveness INSTITUTIONs regulation of labor market

 

В статі розкрито методичні аспекти вимірювання тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці у короткостроковому періоді. Пропонований підхід базується на композиції моделей експертного оцінювання, методу ієрархічного аналізу та їх інтеграції на базі нормованих індексів. Застосування даного підходу для оцінювання ефективності інституційного регулювання ринку праці України протягом кризових років дає можливість обґрунтовано говорити про її суттєве падіння.

Ключові слова: тактична ефективність інституційного регулювання, метод ієрархічного аналізу, ринок праці, система вимірювання ефективності інституційного простору.

 

The article revealed methodological aspects of measuring the  tactical effectiveness legal regulation  labor market in the short term. The proposed approach is based on the composition model of expert, methods of hierarchical analysis and integration on the basis of standardized codes. Application of this approach for evaluating the effectiveness of institutional labor market of Ukraine during the years of crisis provides an opportunity to talk about her substantial drop.  

Key words: the  tactical effectiveness legal regulation, methods of hierarchical analysis, labor market, a system of estimating the effectiveness of the institutional space.

 

 

Вступ.

Серед проблем модернізації механізмів регулювання занятості та ринку праці України, від яких безпосередньо залежить успішність стратегії економічних реформ, декларованим урядом, особливе місце займають проблеми соціально-трудових відносин та їх ефективної інституціоналізації. Існуючий стан інституційного забезпечення реалізації соціально-трудових відносин не задовольняє ні працівників ні роботодавців, що призводить до невиправданого зростання трансакційних витрат трудових контрактів, підриває мотивацію і організованість продуктивної зайнятості, сприяє зростанню абсентеїзму і поширенню опортуністичної поведінки учасників трудової взаємодії. Все це безпосередньо погіршує інвестиційний клімат і гальмує формування умов ефективного бізнес середовища.

Важливість ефективного інституційного забезпечення зайнятості та ринку праці цілком розуміється й міжнародним науковим та діловим середовищем. Свідченням цього є те, що проект ’’Ведення бізнесу’’, який реалізовується Міжнародним банком реконструкції та розвитку разом із Світовим банком [4], відносить рівень ефективності регулювання праці в країні до одного з десяти критеріїв, що визначають параметри успішності ведення підприємницької діяльності. Одним з найважливіших індикаторів потенціалу економічного розвитку, який оцінюється Організацію економічного співробітництва і розвитку [8] для 30 провідних країн Європи та Північної Америки, вважається рівень захисту зайнятості і інституційної впорядкованості організації праці. Авторитетний проект ’’Індекс свободи’’, який впроваджується Wall Street Journal спільно с дослідницьким центром Heritage Foundation [5], відносить до базових свобод, які визначають маневреність і творчий розвиток країн, рівень захисту трудових відносин. Ефективність функціонування ринку праці і професійної підготовки відстежується і враховується й при визначені такого визнаного міжнародного критерію як ’’Індекс глобальної конкурентоспроможності’’ [6;7]. Таким чином, можна упевнено говорити про те, що як за даними вітчизняних вчених, так і за оцінками провідних міжнародних науково-експертних центрів оцінювання ефективності інституційного простору регулювання ринку праці та трудових відносин є важливішим компонентом систем оцінювання макросередовища національних економік та вироблення на цій підставі рішень щодо розвитку державного регулювання.

Метою даної статі є обґрунтування доцільності та дієвості розробленої автором системи оцінювання тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці, призначенням якої є науково-методичне забезпечення правового корегування трансформації інституційних основ розвитку соціально-трудових відносин з метою їх відповідності національній стратегії загальних інституційних реформ економіки України.

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми дослідження. Вагомий внесок у дослідження проблеми наукового обґрунтування підходів до оцінювання ефективності правового забезпечення та державного регулювання ринку праці зробили: С. Бандур, Н. Болотина, О. Волкова, В. Жарнаков, Т. Заяць, Д. Богиня, В. Васильченко, В. Гриньова, М. Долішній, С. Злупко, А. Колот, Ю. Краснов, Г. Купалова, Е. Лібанова, В. Онікієнко, В. Онищенко, І. Петрова, В. Петюх, В. Шамота, Л. Шевченко. Разом з тим більшість наукових пошуків здійснюються в просторі проблем стратегічного рівня тоді як проблеми поточного оцінювання ефективності функціонування інститутів не знайшли свого належного відображення.

Виклад основного матеріалу

Кінцевим результатом оцінювання тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці виступає отримання ’’Інтегрального індексу ефективності інституційного регулювання зайнятості та ринку праці’’ (далі ІІЕІР). Його ключовими ознаками є: співставність рівня інституційної ефективності із ефективністю державного регулювання в різні періоди; здатність надавати науково обґрунтоване уявлення, щодо факторної ієрархії отримання кінцевих результатів; високий потенціал виявлення вузьких місць в середині системи та механізмів формування інституційного простору регулювання ринку праці та соціально-трудових відносин.

Методичний підхід до побудови системи оцінювання ефективності інституційного регулювання зайнятості та ринку праці, полягає в реалізації наступних етапів.

1.  Визначення мети інституційного регулювання, предмету та суб’єктів впровадження регулятивних або виконавчих дій, а також методів та принципів їх застосування в конкретних умовах.

2.  Декомпозиція мети та проблем на шляху її реалізації стосовно рівнів та субординації регулятивних одиниць та відображення відповідної структури у цілісній ієрархічній моделі.

3.  Встановлення вагової оцінки пріоритетів кожного елементу ієрархії, що дає змогу визначити питомий внесок кожної з її структурних компонентів до кінцевого результату.

4.  Розробка та обґрунтування індикаторів, що є максимально репрезентативними відносно оцінюваних факторів та формування баз даних.

5.  Розрахунок індексів тактичної ефективності інституційного регулювання  ринку праці (далі ІтЕІР).

Загальна схема реалізації запропонованого методичного підходу може бути представлена наступним чином (див. рис. 1):

·    найвищий рівень – це Інтегральний індекс тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці;

·    третій рівень – це три категорії індексів:

- категорія №1 – результативні індикатори;

- категорія №2 – індикатори, які характеризують інституційну ефективність приватних та індивідуальних суб’єктів господарювання (найманих працівників, самозайнятих підприємців, роботодавців та самозайнятого населення, яка спеціально не регулюється органами державної влади);

- категорія №3 – індикатори, які розкривають діяльність державних органів влади та інших інституцій, що функціонують під контролем державного управління.

 

Рис. 1. Схема ієрархічної структури запропонованого методичного підходу

 

·    другий рівень – це розподіл індикаторів в середині кожної категорії за характером впливу на ефективність інституційного регулювання ринку праці, на дві групи:

- група показників, що мають позитивний вплив;

- група показників, що мають негативний вплив.

·   перший рівень – індекси зміни вхідних показників протягом визначеного періоду.

·    найнижчий рівень – вхідна система показників (базових), що безпосередньо характеризують вимірювані процеси з точки зору рівня ефективності інституційного регулювання.

Основними вузлами реалізації даного методичного підходу є визначення індикаторів та їх групування, визначення ієрархії взаємодії факторів, визначення системи ваг для згортання показників, що відображають дію факторів одного рівня; визначення різної спрямованості впливу факторів в середині кожної категорії.

Для забезпечення комплексності оцінювання інституційного регулювання його індикатори повинні відображати такі аспекти інституційного регулювання:

· суб’єктність процесів інституціоналізації регулювання;

· повноту і ефективність виконання функцій інституційного регулювання;

· розподіл за сферами впливу;

· відмінності у способах збирання інформації для оцінки;

· різницю у масштабах охоплення.

На нашу думку, саме дотримання таких вимог до формування індикаторів системи оцінювання тактичної ефективності інституційного регулювання ринку праці дозволить максимально повно та репрезентативно відобразити динаміку відповідних реальних процесів. Відповідно до цього, в якості первинних показників вимірювання тактичної ефективність інституційного регулювання обрано наступні, які згруповано у трьох блоках (див. табл. 1):

1 блок – – показники, які розкривають діяльність державних органів влади та інших інституцій, що функціонують під контролем державного управління, щодо впровадження або підтримки інституційних конструкцій ринку праці. До основних показників даного блоку належать: діяльність Державної служби зайнятості, фонди, колдоговірна система, Держнагляд праці, нормативно-правова активність (соцстандарти, підзаконі акти, професійно-кваліфікаційна підготовка та освіта) тощо;

 

Таблиця 1.

Показники оцінки тактичної ефективності інституційного регулювання зайнятості та ринку праці та їх ієрархічне групування

 

2 блок – показники, які характеризують інституційну активність приватних та індивідуальних суб’єктів соціально-трудових відносин на стимули та обмеження державної політики: працівників, підприємців, роботодавців та самозайнятого населення;

3 блок – результативні показники, які характеризують ефективність господарювання економічної системи країни в цілому (показники рівня зайнятості, безробіття, продуктивності праці та показники життєвого рівня населення). Вони характеризують не тільки регулятивну ефективність держави, а й є інтегруючою оцінкою ефективності діяльності усіх суб’єктів господарювання та управління в цілому.

Слід зазначити, що підбір первинних показників не був випадковим. Його було здійснено за допомогою методу стохастичного факторного аналізу. Основними перевагами останнього з точки зору досягнення завдань нашого дослідження є: можливість визначення наявності та міри зв’язку між окремими аспектами вимірюваного процесу; спроможність визначати наявність імпліцитних та розмитих латентних факторів.

Стохастичний факторний аналіз застосовувався нами й на наступному етапі розробки методики оцінювання тактичної ефективності інституційного регулювання – визначення ваги суб’індикаторів в складі композитного. Однак на відміну від методології оцінювання довгострокової ефективності інституційного регулювання для вимірювання тактичної ефективності неможливо обмежитися тільки статистичними методами оскільки короткостроковий період не дозволяє знаходити обґрунтовані коефіцієнти кореляції та регресії. Тому, розробивши на основі факторного аналізу систему ранжуванння на структурному рівні конкретне визначення ваги суб’індикаторів здійснювалося на підставі ієрархічного експертного аналізу та евристичного оцінювання. Отже застосування для вирішення завдань нашого дослідження комбінації факторного та експертного зважування здійснювалося  в два етапи: на першому в межах факторного аналізу визначаються якісний характер зв’язків та найбільш ймовірних структур взаємодії, на другому, користуючись теоретичними уявленнями та на засадах ієрархічного декомпозиціонування здійснюють попарне шкалування цих же факторів, вже з урахуванням цільових пріоритетів реформування інституційного регулювання. Ієрархічне декомпозиціонування представляє собою розвиток підходів ієрархічного аналізу Т. Сааті [3]. До них нами було внесено наступних змін: зменшено чутливість шкали та обрано інший крок градації; обрана інша процедура згортки, яка на відміну від розробок Т. Сааті враховує кумулятивний вплив зважуваних показників на загальну оцінку. Останнє введення є найбільш суттєвим: виключно попарне порівняння може вважатися прийнятним для чинників, які хоча б в наближеному варіанті зможуть розглядатися як прямо взаємодіючі та відносно незалежні. В нашому випадку таке припущення не прийнятне. Тому заповнюючи матрицю кооперації ваг ми рухаємося по часовій стрілці, визнаючи на кожному наступному кроці ваги, що були прийняті в попередніх кроках як кумулятивні. Певною мірою цей прийом можна зрозуміти по аналогії із сингулярним розгортанням траєкторії пошуку оптимум і симплекс методі.

На наступному етапі матрицю парних порівнянь необхідно нормалізувати, за звичайним правилом повноти цілого. У нормалізованої таким чином матриці визначають суми по рядках, які потім ділять на кількість рядків матриці. Результати розподілу утворюють відносні оцінки переваг окремих (базисних) показників (ваги). Сума відносних оцінок переваг, що отримується з матриці парних порівнянь буде дорівнює 1. Представлений методичний підхід до визначення ваги застосовується на кожному рівні згортки даних.

Інший аспект пропонованого методичного підходу полягає в тому, що при розрахунку індексу ІтЕІР виникає проблема врахування різноспрямованої дії факторів, які виражені показниками, що використовуються при оцінюванні. Індекси зміни обраних показників, зважені на вагах, які визначені викладеним вище чином, в сумі дають категоріальний індекс кожної групи[1]. Враховуючи, що в кожній з 3 категорій ми маємо по 2 групи, наступним кроком є розрахунок категоріальних індексів другого рівня для кожної категорії в цілому. Проблема розрахунку такого індексу другого рівня полягає в тому, що специфікація його формування повинна бути чутливою щодо відображення протилежного впливу позитивних та негативних показників. Простий добуток нас не влаштовує оскільки результат може бути від’ємним, що заважатиме подальшій згортці індексів, і дає результат який важко інтерпретувати економічно. Було визнано неприйнятність й використання будь-якої середньої величини, з тих міркувань, що одне й те саме усереднене значення можна отримати за варіативністю будь якої амплітуди. Це призводите до того, що усереднене значення показника приховуватиме принципово різну якість процесів.

В процесі опрацювання різних комбінацій, згортання індексу другого рівня нами було визначено, що найкращі результати в досягненні задач нашого дослідження можна отримати, якщо цей індекс відображатиме наступну логіку: чим більше значення індексу позитивної групи тим більше й індекс другого рівня; в свою чергу – чим більше значення індексу негативної групи тим менше значення індекс другого рівня. Для врахування кумулятивності застосовано такий прийом: в якості індексу другого рівня приймається рівень досягнутий індексом позитивної групи, скорегований в бік зменшення впливом зростання індексу негативної групи. I_pj/(I_nj+1). В результаті вказаних операцій ми отримуємо 3 індекси другого рівня, які відображають кумулятивний стан кожної категорії порівняльно між суміжними роками. Чим більше кожний з них, тим кращим з точки зору стратегічних цілей державного розвитку є їх рівень. Останній крок полягає в тому, щоб отримати кінцевий інтегральний індекс. Для цього кожна категорія зважується, а відповідні індекси помножуються на відповідну вагу. У визначені цих ваг ми виходи з того, що найбільшу вагу мають дії і результати саме органів державної влади та інституцій, що функціонують під контролем державного управління, але оскільки доступні для вимірювання показники не дають змогу прямо виокремити вплив держави та інших інститутів на діяльність приватних та індивідуальних суб’єктів, ми непрямо повинні врахувати й їх вплив. Для цього категорії результативні показники та діяльність приватних і індивідуальних суб’єктів отримали хоча й меншу, але відчутну вагу.

Застосування викладеного підходу дало змогу побудувати власну версію динаміки індексу тактичної ефективності інституційного регулювання. Результати та етапи відповідних розрахунків зведено в таблицю (див. табл. 2).

Як видно з таблиці 2 ІтЕІР за 2009 р. є нижчим за 2008 р. – 0,443 проти 0,542. Враховуючи, що обрана шкала дає кінцеві значення в діапазоні від 0 до 1 різниця в 0,1 між сусідніми індексами є суттєвою. Перше пояснення, яке здається очевидним, полягає в посиланні глобальну кризу. Однак індекси категорії, яка відображає результати функціонування національного господарства з точки зору задоволення соціального замовлення суспільства, в цілому демонструвало погіршення лише на 0,05 своїх пунктів тоді як зниження індексу безпосередніх зусиль держави погіршилося на 0,12 пункти, що складає п’яту частку розмірності індексу за 2008 р. Отже підприємницький сектор та індивідуальна зайнятість погрішили своє становище значно менше ніж державне управління (майже на 30%), що дозволило індексу загальних результатів знизитися меншою мірою ніж індексу дієвості держави.

Заслуговує уваги й аналіз розвитку тенденцій в середині категорій. Так в категорії ’’Діяльність державних органів влади та інституцій, які функціонують під контролем державного управління’’ зниження категоріального індексу відбулося в результаті суперпозиції двох негативних тенденцій:

Таблиця 2.

Інтегральний індекс тактичної ефективності інституційного регулювання  ринку праці

різкого зниження темпів зростання позитивних чинників з 1,266 у 2008 р. до 0,87 у 2009 р., а також подальшого накопичення впливу негативних чинників – при посилені їх ваги у 2008 р. до 1,225 у 2009 р. їх подальше погіршення дещо загальмувалося, але не змогло компенсувати зниження дії позитивних чинників.

В категорії ’’Діяльність зусиль приватних та індивідуальних суб’єктів господарювання’’ загальне зниження категоріального індексу, на відміну від попередньої категорії, обумовлюється більшою мірою вибуховим зростанням впливу негативних чинників – більше як в 1,5 рази, тоді як позитивні темпи внутрішньо-фірмових показників зайнятості спостерігалися в діапазоні з 1,06 у 2008 р. до 1,109 у 2009 р.

’’Результативні показники господарювання в цілому’’ більшою мірою відтворюють характер динаміки дієвості держави ніж динаміки дієвості трудових відносин в приватному та індивідуальному секторі. Різниця лише в кількісних розмінностях. В даній категорії процеси розгорталися більш згладжено: позитивні фактори свою дію втратили у 2009 р не так сильно як в сфері державного управління, однак й зниження впливу негативних чинників відбувалося не так сильно.

Висновки.

Узагальнюючи отримані оцінки в цілому варто відзначити, що запропонований методичний підхід, чітко уловлює ефективність і вагу інституційної активності держави в сфері зайнятості та ринку праці, навіть без експертно визначених ваг. Цей висновок можна було б вважати банальним, якщо б результати застосування підходу обмежилися тільки цим, а не розкривали те, яким чином це може бути пояснено. Оскільки запропонований методичний підхід дає зрозумілі кінцеві висновки, це дозволяє віднестися з довірою й до проміжних результатів: ієрархічних переходів, системи ваг, обраних факторів, структури їх взаїмодії тощо. На нашу думку адекватність усього алгоритму розрахунку і оцінювання реальним подіям, що відбувалися дозволяє даному методичному підходу претендувати на репрезентативність відображення дії реального механізму державного регулювання. 

І головне, що ця система апріорі відкрита для змін. Найбільшу користь вона може принести у випадку, якщо буде покладена в основу постійного діалогу зацікавлених осіб. По суті створена система критеріїв оцінювання, може стати гнучкою площадкою діалогу та конкуренції суб’єктів, що репрезентують різні інтереси і відповідно по різному визначатимуть систему ваг, перелік, групування, і ієрархію індикаторів. В межах процесу оцінювання, можна забезпечити виявлення дійсних цілей учасників соціально-трудових відносин і прийняти орієнтири та порогові критерії, яким повинна відповідати державна політика і діяльність, а також як вона буде оцінюватися.

 

Список використаних джерел.

1.        Болотіна Н. Право соціального забезпечення України: системно-структурний аналіз // Право України. /Н. Болотіна/. – 2001.– №5. – 45-51с.

2.        Жернаков В.Соціально-трудові відносини: поняття, суб’єкти , правове регулювання.//Право України. /В. Жернаков/. –1999. – №10. – 23-31 с.

3.        Саати Т.Л. Принятие решений при зависимостях и обратных связях: Аналитические сети. Пер. с англ. Изд.3 2011. 360 с.

4.        http://www.doingbusiness.org/

5.        http://www.heritage.org/

6.        http://www.imd.org/

7.        http://www.weforum.org/issues/global-competitiveness

8.        http://stats.oecd.org

 

Стаття надійшла до редакції 30.11.2010 р.