УДК 338.339.94
Л. М. Ємельяненко,
Доктор економічних наук, доцент, профессор кафедри макроекономіки та державного управління,
ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ У ГЛОБАЛЬНІ ВИРОБНИЧІ МЕРЕЖІ
L. Emelyanenko,
Doctor of Science (Economics), Ass. Prof., Professor of the Department of Macroeconomics and Public Administration,
SHEI "Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman"
ECONOMIC INTEGRATION OF NATIONAL ENTERPRISES INTO GLOBAL PRODUCTION NETWORKS
В статті висвітлено концептуальні підходи до визначення та оцінювання переваг і ризиків економічної інтеграції національних підприємств в глобальні виробничі мережі. Розглянуто феномен глобальних ланцюжків доданої вартості, проаналізовано їх роль в розвитку світової та національної економіки. Визначено науково-практичну цінність застосування Форсайт-методології при обґрунтуванні пріоритетів формування та реалізації стратегії збалансованого економічного розвитку України з урахуванням перспектив інноваційних перетворень, активізації участі суб’єктів господарювання в глобальних ланцюжках та підвищення конкурентоздатності національної економіки.
In the article are represented the conceptual approaches to definition and evaluation of advantages and risks for economic integration of national enterprises into global production networks. The phenomenon of global networks added value is considered, their role is analyzed in terms of global and national economic development. Defined the scientific and practical value of using Foresight-methodology in substantiating the priorities of the formation and implementation of the strategy of balanced economic development of Ukraine taking into account the perspectives of innovative transformations, activation of participation of business entities in global chains and enhancement of the competitiveness of the national economy.
Ключові слова: економічна інтеграція, національні підприємства, глобальні виробничі мережі, конкурентоспроможність, глобальні ланцюги створення вартості, інноваційні перетворення, збалансований розвиток економіки.
Key words: economic integration, national enterprises, global production networks, competitiveness, global value chain, innovation transformation, balanced economic development.
Постановка проблеми. Визначальною ознакою сучасного розвитку земної цивілізації є збурення глобалізації, що породжує нерівномірності розвитку країн, руйнування ієрархічних та ствердження мережевих структур, гомогенізацію та гетерогенізацію. Глобалізація, фінансово-економічна та політична криза, соціально-економічна трансформація українського суспільства, перехід його до інноваційної моделі супроводжуються наростанням невизначеності, нестійкості, нерівномірності в розвитку національної економіки, породжуючи нові можливості і нові ризики. Для перехідних економік нового типу, які функціонують у несприятливих умовах поглиблення нестійкості світогосподарської системи та прискореного входження до структур вже сформованих міжнародних економічних відносин, питання самовизначення у глобальному середовищі та створення дієвих механізмів ефективної економічної інтеграції є пріоритетними напрямами наукових досліджень та практичної діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем міжнародного поділу праці, економічної інтеграції, залучення країн у глобальні виробничі мережі та національних підприємств у глобальні ланцюги створення вартості присвячена велика кількість праць зарубіжних вчених (Дж. Джереффі, М. Портера, Д. Ернста, П. Дікена, Н. Кое, М. Хеса та ін.) та вітчизняних науковців (І. Гладія, І. Зварич, В. Гeєця, Д. Лук’янeнко, Т. Мельник, А. Філіпенко, В. Чужикова та ін.). Проте недостатньо дослідженими залишаються методологічні підходи визначення взаємозв’язку глобалізаційних процесів, економічної інтеграції та інноваційних перетворень в контексті гармонізації і координації політики економічного розвитку держави.
Формулювання цілей статті. Метою статті є узагальнення концептуальних основ дослідження економічної інтеграції національних підприємств у глобальні виробничі мережі та обґрунтування методологічного інструментарію оцінювання її перспектив в контексті забезпечення прогресивних інноваційних перетворень суспільного розвитку в Україні.
Виклад основного матеріалу дослідження. Економічна інтеграція виступає одним з найбільш яскравих проявів інтернаціоналізації господарського життя у другій половині ХХ ст. За останні півстоліття поняття «інтеграція» стало важливою економічною категорією в організації міжнародних відносин, в державному управлінні національним господарством, в формуванні та реалізації політики соціально-економічного розвитку держави.
Незаперечним фактором сучасного розвитку світової економіки є зростаючі взаємозв'язок і взаємозалежність національних економік. Міжнародна економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, що заснований на взаємній адаптації та зближенні економік різних країн, на розвитку глибоких, стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами. Визначальними в умовах інтеграції постають економічні процеси, які розвиваються на основі інтернаціоналізації суспільного життя, масового розповсюдження інформаційно-комунікаційних технологій, прискорення науково-технічного прогресу, зростання взаємозалежності народів і держав. Ключовими передумовами економічної інтеграції виступають наступні критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема, національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв’язків країн; інфраструктурне забезпечення та соціально-культурна сумісність.
Проте інтеграційні методи господарювання вимагають гармонізації, координації та уніфікації економічної і соціальної політики держав [10, с. 7]. Гармонізація передбачає, з одного боку, збереження важелів контролю держави над економічними процесами, а з другого – потребує адаптації національного законодавства до спільно вироблених нормативно-правових принципів. Гармонізація і централізація є виправданими до тієї міри, до якої вони врівноважують розподіл та споживання суспільних благ у межах інтеграційного об’єднання. Крім того, ці процеси є чутливими до конкурентної політики, метою якої є зміцнення ринкового середовища в інтеграційному просторі. Координація означає добровільне узгодження тих чи інших сфер економічної політики. Уніфікація здійснюється на вищих рівнях економічної інтеграції. Наприклад, у Європейському Союзі сьогодні вона охоплює монетарну політику.
Методи та інструменти міжнародної економічної інтеграції не залишаються незмінними. Вони трансформуються в процесі поглиблення і диверсифікації інтеграційних утворень. Зокрема, останнім часом у науковій літературі обговорюються такі поняття, як неофункціоналізм, що передбачає підвищення ролі національних урядів у процесі інтеграційного об’єднання, та неоінституціоналізм, коли інтеграційні проблеми вирішуються на наднаціональному рівні шляхом узгодження і розробки спільної економічної політики [10, с. 9-11].
У сучасній економічній літературі використовується велика кількість схожих за назвою та змістом термінів і концепцій, що описують і оцінюють процеси економічної інтеграції. Серед них можна виділити три основних концепції. Перша концепція «глобального товарного ланцюга» (global commodity chain) – була запропонована Дж. Джереффі [12; 13]. Друга концепція «глобального ланцюга створення вартості» (global value chain) – з'явилася як логічний розвиток першої концепції [17]. Проте в дійсності поняття «ланцюга доданої вартості» було запропоновано М. Портером ще в 1980-х рр. [19]. Третя концепція «глобальної виробничої мережі» (global production network) – була введена незалежно один від одного Д. Ернстом [16] і групою авторів - П. Дікеном [15], Н. Кое, М. Хесом та ін. [14].
За сутністю всі три концепції схожі. Вони відображають взаємозв'язки між функціями, операціями і трансакціями, за якими здійснюється виробництво, розподіл і споживання конкретного продукту або послуги. Однак на практиці між товарним ланцюгом і ланцюгом створення вартості, з одного боку, і виробничої мережею – з іншого, існує дві принципові відмінності. По-перше, товарний ланцюг і ланцюг створення вартості по суті є лінійними структурами, тоді як виробнича мережа прагне вийти за межі такої лінійності, щоб включити всі види конфігурації мережі. По-друге, концепції товарного ланцюга і ланцюга створення вартості зосереджені в основному на управлінні трансакціями між підприємствами (фірмами), в той час як концепція виробничої мережі намагається охопити всі групи учасників і відносини між ними. Таким чином, сучасні глобальні виробничі мережі являють собою універсальну форму економічної інтеграції, де неминуче присутні вертикальні і горизонтальні зв'язки-комунікації, для аналізу результативності яких застосовують ланцюгові структури (товарні ланцюги, ланцюги поставок, ланцюги створення вартості та ін.).
Для сучасної світової економіки характерна наявність глобальних виробничих систем (ГВС), в яких торгівля проміжними товарами і послугами обслуговує фрагментовані і розподілені між різними країнами виробничі процеси. ГВС зазвичай координуються транснаціональними корпораціями (ТНК), а міжнародна торгівля напівфабрикатами і готовою продукцією здійснюється в рамках їх мереж філій, підрядників і незалежних постачальників. Сьогодні на ГВС, що координуються ТНК, припадає приблизно 80% світової торгівлі. У країнах, що розвиваються в рамках глобальних виробничих систем створюється в середньому близько 30% ВВП [8].
ГВС безпосередньо здійснюють економічний вплив на додану вартість, зайнятість і прибуток. Для країн, що розвиваються вони також можуть бути важливим механізмом нарощування виробничого потенціалу, в тому числі за рахунок поширення технологій і навчання працівників, і тим самим відкривати можливості довгострокової модернізації промисловості. Разом з тим, поширення технологій, підвищення кваліфікації працівників і модернізація відбуваються не автоматично.
Країни, що розвиваються, стикаються з ризиком того, що їм не вдасться освоїти виробництва з відносно високою доданою вартістю. Крім того, екологічні та соціальні наслідки, в тому числі щодо умов, безпеки, гігієни праці та гарантій зайнятості, можуть бути негативними. Здатність ГВС порівняно легко перебазовувати свої виробництва і зростаюча вразливість для зовнішніх шоків створюють додаткові ризики. Для зменшення ризиків, пов'язаних з участю в ГВС, всі зусилля організації результативних інтеграційних процесів повинні спиратися на надійну екологічну, соціальну та управлінську основу разом з посиленням регулювання і правовим захистом, а також з наданням підтримки національним підприємствам в нарощуванні потенціалу з метою дотримання нормативних вимог.
В основі сформованої системи міжнародного поділу праці лежать мережеві принципи взаємодії суб'єктів, що помітно змінює загальні підходи до ведення бізнесу. Поширення мережевих форм взаємодії пов'язано не тільки з Інтернет-бізнесом, але також із розвитком мережевих структур, які в сучасних умовах демонструють найвищу конкурентоспроможність серед організаційних форм.
Досліджуючи тенденції розвитку економічної географії і теорій міжнародної торгівлі, американський вчений Н. Кое зазначає, що після світової кризи глобальні виробничі мережі стали ключовими і найбільш життєздатними елементами світової економіки. Мережі дозволили фірмам консолідуватися і швидко переорієнтуватися з традиційних на нові швидкозростаючі ринки. При цьому, як зазначає вчений, взаємодія фірм всередині мереж і розподіл вартості може здійснюватися як ринковим шляхом, так і розподільним [13, с. 391-396].
Вплив глобальних виробничих мереж на національну економіку, її галузі, регіони і підприємства поки мало досліджено, але в умовах домінування мереж на світових ринках, включення вітчизняних підприємств в глобальні виробничі ланцюги, постає актуальною проблемою. В основі створення та ефективного функціонування мережевих структур лежать принципи управління ланцюгами створення вартості.
За даними міжнародної статистики, приблизно 40% експорту країн-членів ОЕСР займає зарубіжна додана вартість. Найбільшою мірою з 1995р. збільшилася участь в глобальних ланцюгах вартості (ГЛВ) Південної Кореї, Індії і Китаю (зростання індексу участі в ГЛВ складає від 10 до 20%). В рамках виробничих ГЛВ за обсягом створюваної доданої вартості зі значним відривом лідирує Китай (1827 млрд. дол.), слідом за яким йдуть Бразилія (400-450 млрд. дол.), Індія (350-400 млрд. дол.), Мексика ( 250-300 млрд. дол.). Причому за минулі десятиліття обсяг доданої вартості в даних глобальних ланцюгах у розглянутих країн більш ніж подвоївся [20].
Глобальними ланцюги створення вартості стають, коли компанії можуть розподіляти і координувати окремі стадії виробництва по всьому світу. Таке розосередження виробництва стає можливим завдяки лібералізації міжнародної торгівлі, відмінностей в оплаті праці між країнами, науково-технічному прогресу, перш за все, в сферах транспорту, інформаційних і телекомунікаційних технологій. Включення в міжнародні виробничі ланцюги дозволяє країнам отримувати доступ на нові ринки і до нових джерел ресурсів, залучати прямі іноземні інвестиції, стимулювати позитивні структурні зміни в економіці, розвивати конкурентне середовище, підвищувати продуктивність економіки та ін.
Сьогодні українська економіка характеризується високим рівнем «відкритості», інтегрованості в світову економіку і залежності українських виробників від торгівлі на іноземних ринках. Останнім часом зростання показника рівня «відкритості», що визначається співвідношенням обсягів експорту та імпорту до ВВП, в Україні призупинилося, дещо стабілізувалося. Протягом останніх десяти років цей показник майже не змінювався: співвідношення обсягу торгівлі до ВВП зберігається практично на рівні 100% (107,5% у 2015 році), без чіткої тенденції до зростання [7]. Отже, актуальним стає питання торгової конкурентоспроможності України. Високий рівень «відкритості» робить країну вразливою, оскільки нестабільність на світових ринках суттєво впливає на економічний розвиток України.
Проте низька конкурентоспроможність України негативно впливає на можливість інтеграції в глобальні ланцюги доданої вартості, що обґрунтовано в дорожній карті стратегічного розвитку торгівлі України, розробленої за технічної підтримки Міжнародного торгового центру [8].
Відповідно до результатів дослідження Всесвітнім економічним форумом глобальної конкурентоспроможності. Україна зайняла в глобальному рейтингу за 2016-2017 рр. 85 позицію з 138 країн, що на шість позицій нижче, ніж в минулому році. Сходинкою вище виявилася Намібія (84 місце), нижче - Греція (86 позиція). Найближчі географічні сусіди України зайняли в рейтингу такі місця: Росія - 43, Молдова - 100, Румунія - 62, Польща – 36 [20].
Разом з тим, за останні десять років присутність України в глобальних виробничих мережах суттєво зросла, але все ще залишається недостатньою.
Для оцінки ступеня інтегрованості країни в регіональні і глобальні ланцюги доданої вартості можна використовувати показники експорту та імпорту запасних частин і комплектуючих, як частки загального обсягу експорту. Існує два основних способи оцінювання участі країни в міжнародних ланцюгах доданої вартості: за типом складальної станції (імпортер запчастин і комплектуючих виробів) і за типом аутсорсера (експортер запчастин і комплектуючих виробів в інші країни). Добре відоме і умовно-традиційне для процесу глобалізації явище останніх десятиліть: торгівля запчастинами та комплектуючими на світовому рівні розвивається значно динамічніше, ніж традиційна торгівля готовою продукцією. Фактично, рівень торгівлі запасними частинами і комплектуючими можна розглядати в якості показника участі в виробничих мережах.
У повній відповідності з попередніми висновками, які свідчать про домінування проміжних товарів в українському експорті, частка експорту запасних частин і комплектуючих виробів в загальному обсязі українського експорту за останні десять років зросла і перевищила 20% в 2015 році [7]. З іншого боку, зменшується роль імпорту запасних частин і комплектуючих виробів. Результати такого аналізу підводять до висновку про те, що участь України в міжнародних ланцюгах доданої вартості змінюється на роль постачальника компонентів для виробництва іншої продукції, а це впливає на конкурентоспроможність експорту.
Для активного включення в глобальні ланцюги доданої вартості (ГЛДВ) необхідно перейти на виробництво середньо- і високотехнологічної продукції. Структура українського експорту практично не змінювалася з початку переходу до ринкової економіки і в значній мірі зберігає залежність від декількох відносно нескладних експортних товарів, виробництво яких зазвичай не вимагає високого рівня кваліфікації; це переважно сталь і вироби з неї і сільськогосподарська продукція.
Як підкреслено в останньому звіті ОЕСР, через складність залучення в Україну прямих іноземних інвестицій (ПІІ), особливо в нетрадиційні експортно-орієнтовані сектори, країна не може інтегрувати свою економіку в ГЛДВ, вирішальну роль в яких відіграють транснаціональні компанії. Експерти ОЕСР також зазначають, що ПІІ у виробництво в значній мірі сконцентровані в металургії, кінцевий продукт якої продається як сировина на світових ринках.
Технологічна складова українського експорту в цілому відносно мала, і лише 5% експорту класифікується як середньо- або високотехнологічний експорт, тоді як в інших країнах, що розвиваються частка такої продукції становить в середньому близько 37% експорту. Найбільше зростання вартості експорту за період 2010-2015 рр. забезпечував експорт сировинних товарів [7].
Україна залишається нетто-експортером послуг, які складають сьогодні 25% від загального обсягу експорту і забезпечують важливі можливості для диверсифікації та створення додаткової вартості, одночасно розширюючи експорт таких сучасних послуг як ІКТ.
Україна виграє від залучення ПІІ в експортно орієнтований підсектори промислового виробництва і трудомісткий підсектори сільського господарства, які дають широкий простір для диверсифікації, підвищення продуктивності, а також створення нових робочих місць в тих секторах, в яких зараз спостерігається обмежене надходження ПІІ.
Крім того, малі та середні підприємства (МСП) складають 99,8% всіх підприємств в економіці України, але рівень їх експортної діяльності є відносно низьким. Експортом прямо або побічно займається менше 20% МСП [7]. Це свідчить про те, що довгостроковий економічний ріст вимагає більше зусиль, спрямованих на інтеграцію МСП в експортні ланцюги вартості.
Глобальні ланцюги вартості як якісно нове явище було та залишається у фокусі уваги провідних міжнародних організацій, в тому числі ОЕСР, ЮНКТАД, СОТ, «Групи двадцяти», експерти яких досліджують можливі позитивні і негативні наслідки включення в глобальні ланцюги для окремих країн і світової економіки в цілому. Паралельно вдосконалюється методологічна та емпірична база вивчення глобальних ланцюгів вартості, нарощуються евристична цінність і надійність дослідних результатів для підвищення обґрунтованості вироблених політичних рекомендацій.
Так, за результатами досліджень експертами ЮНКТАД [9] в рамках пріоритетів розвитку економічної інтеграції в сучасних умовах поширення глобальних виробничих мереж запропоновано три стратегічно важливих ініціативи.
1. Синергія політики та інституційної бази торгівлі і розвитку. Політика торгівлі і політика інвестицій часто не пов'язані між собою. В контексті глобальних виробничих систем (ГВС) вони можуть здійснювати один на іншу несподіваний і контрпродуктивний вплив. Для уникнення цього директивним органам, в разі необхідності за допомогою міжнародних організацій, слід ретельно вивчити такі інструменти політики, які одночасно впливають на інвестиції та торгівлю в рамках ГВС. Крім того, на інституціональному рівні необхідно забезпечити тісну співпрацю і взаємодію між установами щодо заохочення торгівлі і інвестицій.
2. Регіональні домовленості про промисловий розвиток. Актуальність регіональних виробничих систем змушує звернути увагу на значимість регіонального співробітництва. Регіональні домовленості про промисловий розвиток могли б включати об'єднані в єдине ціле регіональні угоди про торгівлю та інвестиції, які розділені на лібералізацію і спрощення процедур, а також створюють спільні механізми та установи щодо заохочення торгівлі і інвестицій. Вони могли б також бути спрямовані на створення сусідніми країнами територіально промислових комплексів шляхом спільного фінансування інфраструктури, необхідної для ГВС, і спільного нарощування виробничого потенціалу. Для встановлення таких домовленостей необхідно підтримувати партнерські зв'язки між урядами в регіоні, між урядами і міжнародними організаціями та між державним і приватним секторами.
3. Екологічні зони експортної переробки (ЗЕП). Екологічність стає важливим фактором залучення виробництв у глобальні мережі, де ЗЕП стали важливими вузлами, даючи вигоди для ТНК і постачальників ГВС. Вони також могли б забезпечувати в глобальних масштабах зусилля в питаннях розвитку соціальної відповідальності корпорацій, стати каталізаторами в її забезпеченні. Директивним органам слід розглянути можливість надання відповідних послуг, включаючи технічну допомогу в сертифікації і звітності, підтримку в забезпеченні безпеки і гігієни праці, а також рекуперацію відходів або використання альтернативних джерел енергії, які могли б перетворити соціально відповідальні корпорації в центри передового досвіду для відповідальної ділової діяльності. Допомогу в цьому можуть надати міжнародні організації на основі встановлення контрольних показників, обміну кращими практиками та програм щодо зміцнення потенціалу.
Висновки. Економічна інтеграція як процес розвитку стійких взаємозв'язків і поглиблення поділу праці, форма зближення і посилення взаємодії національних економік може надати поштовх для розвитку продуктивних сил та модифікації виробничих відносин. Однак інтеграція не в змозі замінити здорову економічну політику, націлену на розвиток внутрішнього ринку та накопичення внутрішніх заощаджень, підвищення національної конкурентоспроможності та активізацію інвестиційно-інноваційної діяльності, залучення довгострокових іноземних інвестицій та формування сильних і ефективних національних компаній.
Із розвитком глобалізаційних процесів та інтеграцією України у світовий простір злободенним постає питання визначення напрямків та планування економічного розвитку країни. На сьогодні, із урахуванням наближення державного управління національної економіки до стандартів Європейського союзу, слід додержуватися принципових положень при формуванні та реалізації національної стратегії збалансованого економічного розвитку, які будуть сприяти: 1) розумному зростанню – розвитку економіки на терені знань та інновацій; 2) стійкому зростанню – просуванню ресурсоефективної, ресурсозбрегаючої до навколишнього середовища та конкурентоспроможної економіки; 3) інклюзивному зростанню – сприяння високому рівню реалізації економічної активності і ефективної зайнятості в економіці, що забезпечує економічну, соціальну та територіальну згуртованість.
На наш погляд, особливу увагу необхідно приділити розвитку методологічного інструментарію обґрунтування перспектив економічної інтеграції на основі реалізації концепції створення глобальних ланцюгів вартості. Актуального значення набуває вивчення взаємозв'язку глобальних процесів з інноваційним розвитком країни. Форсайт як сучасна методологія дослідження може зробити істотний внесок у вивчення зазначеного взаємозв'язку, що дозволить мобілізувати доступні аналітичні ресурси і скоординувати дії стейкхолдерів для підвищення глобальної конкурентоспроможності країни. Створені в рамках Форсайт-досліджень комунікаційні майданчики можуть служити для публічного обговорення проблематики участі у глобальних ланцюгах з ключовими суб'єктами господарювання: компаніями реального сектора економіки, територіальними кластерами, вузами, науковими організаціями, технологічними платформами, бізнес-асоціаціями, органами виконавчої влади та іншими зацікавленими сторонами. Особливу дослідницьку цінність при цьому набувають концептуальні підходи до вивчення взаємозв'язку участі в глобальних ланцюгах і тенденцій інноваційного розвитку - як на державному рівні з урахуванням особливостей національної інноваційної системи, так і в інституціональному аспекті - на рівні виробничих інтересів національних підприємств.
Список літератури.
1. Геєць В.М. Економіка України: ключові проблеми і перспективи / В.М. Геєць // Економіка і прогнозування. – 2016. – № 1. – С. 7–22.
2. Гладій І.Й., Зварич І.Я. Міжнародні виробничі мережі в Європі : монографія / І.Й. Гладій, І.Я. Зварич. – Тернопіль : Економічна думка, 2011. – 292 с.
3. Індекс глобальної конкурентоспроможності: [Електронний ресурс]: Звіт «The Global Competitiveness Report 2016–2017». – Режим доступу: https://www.weforum.org/reports/the-global-competitiveness-report-2016-2017-5.
4. Концепція реалізації державної політики у сфері інформування та налагодження комунікації з громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України на період до 2017 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/168-2013-%D1%80
5. Лукьяненко Д. Глобальное экономическое развитие: тенденции, ассиметрии, регулирование : монография / [Д. Лукьяненко, В Колесов, А. Колот, Я. Столярчук и др.] ; за науч. ред. профессоров Д. Лукьяненко, А. Поручника, В. Колесова. – К.: КНЕУ, 2013. – 466 с.
6. Мельник Т. М. Сутність та галузеві особливості міжнародної виробничої інтеграції національних підприємств / Т. М. Мельник, Ю. В. Конрад // Економічний простір. – 2015. – № 95. – С. 26-39.
7. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.org.
8. Офіційний сайт Світової організації торгівлі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.wto.org/
9. Офіційний сайт ЮНКТАД [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unctad.org/en/pages/newsdetails.aspx?OriginalVersionID=790&Sitemap_ x0020_Taxonomy=UNCTAD%20Home;#6;#Investment%20and%20Enterprise;# 640;#World%20Investment%20Report.
10. Філіпенко А. Теорія міжнародної економічної інтеграції / А. Філіпенко, В. Філіпенко // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини. – 2013. – №10. – С. 4-12.
11. Чужиков В.І. Зона вільної торгівлі України та ЄС: аналіз потенційних наслідків / В.І. Чужиков // Стратегічні пріоритети. – 2016. - №1(38). – С. 106-111.
12. Appelbaum R., Gereffi G. Power and Profits in Apparel Commodity Chain // Global Production: The Apparel Industry in the Pacific Rim. Philadelphia: Temple University Pres, 1994. – Pp. 42-62.
13. Coe N. Geographies of production II: A global production network A–Z. // Progress in Human Geography. – 2011. – No 3. – Pp. 389–402.
14. Coe N. Globalizing regional development: a global production networks perspective / N. Coe, M. Hess, P. Dicken, J, Henderson // Transactions of The Institute of British Geographers. – 2004. – Vol. 29. – Pp. 468—484.
15. Dicken P. The Roepke Lecture in Economic Geography Global-Local Tensions: Firms and States in the Global Space-Economy // Economic Geography. –1994. – Vol. 70. – No. 2. – Pp.101-128.
16. Ernst D., Kim L. Global Production Networks, Knowledge Diffusion, and Local Capability Formation // Research Policy. – 2002. – Vol. 31. – Pp.1417-1429.
17. Gereffi G. The Organization of Buyer-Driven Global Commodity Chain: How U.S. Retailers Shape Overseas Production Networks / Commodity Chain and Global Capitalism. Chapter 5. Westport. – London: Praeger, 1994. – Pp. 95-122.
18. Gereffi G. The value of value chains: spreading the gains from globalization / G. Gereffi // Institute of Development Studies. – 2001. – Vol. 32.
19. Porter M.E. Competition in Global Industries: A Conceptual Framework // Competition in Global Industries. Boston: Harvard Business School Pres, 1986. – Pp. 15-60.
20. World Investment Report 2013: Global Value Chains: Investment and Trade for Development. – United Nations Conference On Trade And Development (UNCTAD), 2013. – 236 p.
References.
1. Heyets, V.M. (2016), “Economy of Ukraine: key problems and prospects”, Ekonomika i prognozuvannia, vol. 1, pp. 7-22.
2. Gladij, J. and Zvarych, I. (2011), Mizhnarodni vyrobnychi merezhi v Yevropi [International production networks in Europe], Ekonomichna dumka, Ternopil', Ukraine.
3. The Report “The Global Competitiveness Report” (2017) “The global competitiveness index”, available at: https://www.weforum.org/reports/the-global-competitiv (Accessed 25 January 2017)
4. The Verkhovna Rada of Ukraine (2013), “Concept of realization of the state policy in the field of informing and establishing communication with the public on urgent issues of European integration of Ukraine for the period till 2017”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/168-2013-%D1%80#n8 (Accessed 12 December 2016).
5. Lukianenko, D. Kolesov, V. Kolot, A. and Stolyarchuk, Ya. (2013), Hlobal'noe ekonomycheskoe razvytye: tendentsyy, assymetryy, rehulyrovanye [Global economic development: trends, asymmetries, regulation], Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman, Kyiv, Ukraine.
6. Mel'nyk, T.M. and Konrad, Ju.V. (2015), “The essence and branch features of the international industrial integration of national enterprises”, Ekonomichnyj prostir, vol. 95, pp. 26-39.
7. Official site of the State Statistics Service of Ukraine (2016, 2017), “Export-import dynamics”, available at: http://ukrstat.org (Accessed 4 January 2017).
8. Official website of the World Trade Organization (2016, 2017), “International integration. World Trade”, available at: http:// www.wto.org/ (Accessed 23 February 2017).
9. Official site of UNCTAD (2016), “Strategically important initiatives of globalization”, available at:
http://unctad.org/en/pages/newsdetails.aspx?OriginalVersionID=790&Sitemap_ x0020_Taxonomy=UNCTAD%20Home;#6;#Investment%20and%20Enterprise;# 640;#World%20Investment%20Report (Accessed 29 January 2017).
10. Filipenko, A. And Filipenko, V. (2013), “The Theory of International Economic Integration”, Naukovyj visnyk Skhidnoievropejs'koho natsional'noho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Mizhnarodni vidnosyny, vol. 10, pp. 4-12.
11. Chuzhykov, V. (2016), “Free Trade Area of Ukraine and the EU: Analysis of potential consequences”, Stratehichni priorytety, vol. 1(38), pp. 106-111.
12. Appelbaum, R. and Gereffi, G. (1994), Power and Profits in Apparel Commodity Chain // Global Production: The Apparel Industry in the Pacific Rim. Temple University Pres, Philadelphia.
13. Coe, N. (2011), “Geographies of production II: A global production network A–Z”, Progress in Human Geography, no 3, pp. 389–402.
14. Coe, N. Hess, M. Dicken, P. and Henderson, J. (2004), “Globalizing regional development: a global production networks perspective”, Transactions of The Institute of British Geographers, vol. 29, pp. 468-484.
15. Dicken, P. (1994), “The Roepke Lecture in Economic Geography Global-Local Tensions: Firms and States in the Global Space-Economy”, Economic Geography,vol. 70, no. 2, pp.101-128.
16. Ernst, D. and Kim, L. (2002), “Global Production Networks, Knowledge Diffusion, and Local Capability Formation”, Research Policy, vol. 31, pp.1417-1429.
17. Gereffi, G. (1994), The Organization of Buyer-Driven Global Commodity Chain: How U.S. Retailers Shape Overseas Production Networks. Commodity Chain and Global Capitalism. Chapter 5. Praeger, London: Westport, UK.
18. Gereffi, G. (2001), “The value of value chains: spreading the gains from globalization”, Institute of Development Studies, vol. 32.
19. Porter, M. (1986), Competition in Global Industries: A Conceptual Framework, Harvard Business School Pres, Boston, USA.
20. World Investment Report 2013: Global Value Chains: Investment and Trade for Development. – United Nations Conference On Trade And Development (UNCTAD), 2013. – 236 p.
Стаття надійшла до редакції 14.02.2017 р.
ТОВ "ДКС Центр"