УДК 338.2

 

О. В. Кам’янська,

к. е. н., доцент, доцент кафедри менеджменту та інновацій,

Міжнародний університет фінансів, м. Київ

Л. Г. Смоляр,

к. е. н., професор, ректор, Міжнародний університет фінансів, м. Київ

 

НАЦІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ТРАНСФЕРОМ ТЕХНОЛОГІЙ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

 

O. Kamyanska,

Ph.D in Economics, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Management and Innovation,

International University of Finance, Kyiv

L. Smoliar,

Ph.D. in Economics, Professor, Rector, International University of Finance, Kyiv

 

THE NATIONAL SYSTEMS OF TECHNOLOGY TRANSFER MANAGEMENT IN LEADING COUNTRIES

 

Стаття присвячена аналізу досвіду та практики формування ефективних національних систем управління трансфером технологій  у провідних країнах світу. Особлива увага приділена основним напрямам реалізації державної  інноваційної політики у сфері трансферу технологій: стимулювання пріоритетних напрямів технологічного розвитку, державна система організаційної підтримки науково-дослідних робіт, відповідність потребам промисловості, регіональний інноваційний розвиток, створення та функціонування інфраструктури технологічного трансферу за рахунок розвитку системи технологічних посередників. Висвітлено роль університетів в системі управління трансфером технологій, а також доведено необхідність створення мереж технологічних центрів. Крім того, було приділено увагу зв’язку між ефективністю політики залучення прямих іноземних інвестицій, трансфером технологій та інноваційним розвитком країни. Отримані результати дозволять зробити необхідні висновки щодо розбудови національної системи управління трансфером технологій в Україні.

 

This article analyzes the experience and practice of formation of effective national systems of technology transfer management in leading countries. Particular attention is given to the main directions of state innovation policy in the field of technology transfer: stimulation of priority areas of technological development, the state system of organizational support scientific research, appropriates the needs of industry, regional innovation development, establishment and function of technology transfer infrastructure through the development of technological intermediaries. The role of universities in the management of technology transfer and the necessity of networking technology centers were highlighted. In addition, attention was paid to the link between the effectiveness of foreign direct investment state policy, technology transfer and state innovation development. The results will be useful as necessary conclusions for developing a national system of technology transfer in Ukraine.

 

Ключові слова: трансфер технологій, система управління трансфером технологій,  технологічний центр, державна інноваційна політика.

 

Keywords: technology transfer, system of technology transfer management, technological center, state innovation policy.

 

 

Постановка проблеми

Процеси глобалізації, інтеграції та інформатизації суспільства у ХХІ ст. вимагають принципово нових підходів до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. На сьогоднішній день в Україні ще досі відбувається формування національної інноваційної системи і, відповідно, системи управління трансфером технологій, яка дозволить вирішити критичні проблеми забезпечення науково-технологічного та інноваційного розвитку держави. Одним із першочергових завдань функціонування цієї системи є створення режиму найбільшого сприяння визначеним пріоритетним напрямам інноваційного розвитку, спрямованих на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній продукції, зростання експортного потенціалу держави. Прискорити ці процеси можна за допомогою інструментів трансферу технологій, успішність реалізації яких залежить від ролі держави. У зв’язку з цим актуальним буде  розгляд успішного досвіду функціонування національних систем управління трансфером технологій провідними країнами світу.

Аналіз останніх наукових досліджень

Проблеми створення дієвого механізму управління технологічним трансфером знайшли своє відображення у працях вітчизняних науковців-економістів, таких як Г. Андрощук, Ю. Капіца, Г. Крижний, О. Пічкур, В. Соловйов, Л. Федулова, Т. Щедріна, Р. Козаченко та інші. Тенденції світового технологічного розвитку та ефективні підходи до реалізації процесів технологічного трансферу в університетах, на підприємствах висвітлювали й провідні зарубіжні вчені: Д. Бенкет, О. Гранстранд, М.Кондо, Е. Ліхтенхалер, К. Маскус, М.Кондо, Х. Мінжун та інші. Незважаючи на наявність значної кількості публікацій за цією тематикою, багато питань залишаються невисвітленими.

Мета статті полягає в аналізі систем управління трансфером технологій у країнах-лідерах інноваційного розвитку з подальшими висновками щодо можливості застосування їх досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу

Трансфер технологій відіграє визначальну роль у розвитку світової економіки та є однією із визначальних складових рівня світової конкурентоспроможності держави. Це підтверджується даними WEF (World Economic Forum), за якими у рейтингу The Global Competency Report обов’язково містяться статистичні дані щодо FDI and Technology Transfer (прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій). Проаналізувавши, як мінімум за останні три роки показники країн-лідерів рейтингу, України та, для порівняння, сусідньої країни Польщі (таблиця 1), а також навівши місце країн за рейтингом Глобального інноваційного індексу 2016 WIPO, можемо говорити про важливість технологічного трансферу в державному економічному розвитку та його роль у відображенні якості іноземних інвестицій.

 

Таблиця 1.

Рейтинг країн за прямими іноземними інвестиціями та трансфером технологій

Джерело: складено авторами на основі даних WEF, WIPO [10-13]

 

Представлена таблиця характеризує як якість та ефективність залучення прямих іноземних інвестицій, так і отримання країною сучасних інноваційних технологій. Чим вище показник, тим більше інноваційних технологій супроводжують інвестиції. У цьому ж контексті хотілося б відзначити, що прямі іноземні інвестиції розглядаються як один із ефективних способів трансферу технологій. Передача технологій у процесі здійснення прямих іноземних інвестицій відбувається у горизонтальній чи вертикальній формі. У першому випадку надаються інвестором технології для забезпечення всього виробничого процесу, у другому – для реалізації однієї з ланок виробництва. І, як бачимо з таблиці 1, в отриманні таких інвестицій з технологічним супроводом зацікавлені як розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Оскільки саме таким чином відбувається процес knowledge spillover – отримання та розповсюдження інноваційних знань. На жаль, Україна у цьому рейтингу посідає надзвичайно низькі позиції, враховуючи, що всього аналізуються показники 138 країн світу.

Розробка ефективних інструментів державної інноваційної політики є актуальною проблемою для будь-якої країни. Проаналізуємо національні системи управління технологічним трансфером в країнах-лідерах технологічного розвитку:

-  практично всі країни притримуються стратегії стимулювання пріоритетних напрямків технологічного розвитку. Політика державних пріоритетів не лише стосується напрямків розробки та фінансування технологічних програм, а й визначає національні технологічні стратегії держав – способи використання, залучення технологій. Наприклад, Японія орієнтувалася на залучення технологій шляхом ліцензування, Китай завдячує своїм успіхам стратегії отримання технологій через субпідряд чи виробництва на власному обладнанні OEM (own equipment manufacturer) [8], Сінгапур та Малайзія починали із залучення іноземних інвестицій, а Південна Корея, Індія з їх обмеження у стратегічно важливих сферах;

-  існує чітка державна система організаційної підтримки науково-дослідних робіт та їх реалізації. Основними характеристиками цієї системи є створення різного типу державних дорадчих органів, органів та міністерств науково-технологічної політики, що не лише забезпечують фінансування, координацію діяльності установ, задіяних у трансфері, а й прогнозують напрями наукового та технологічного розвитку (Німеччина, Японія, Великобританія);

-  сфера науки та досліджень у кожній країні намагається максимально відповідати потребам промисловості. Для цього створюються спеціальні програми типу TEKES (Фінляндія) і NUTEK (Швеція), які фінансують наукові дослідження, визначають комерційних партнерів та потенційних учасників проектів трансферу, тобто інтегрують науку та промисловість [3];

-  в більшості країн Європи робиться акцент на регіональному розвитку, а також на активному залученні представників малого та середнього бізнесу до технологічного трансферу. Наприклад, система управління технологічним трансфером Франції, яка забезпечує спрощений доступ до технологій малими та середніми підприємствами різних регіонів. З цією метою створюються мережі дифузії технологій RDT. Так, наприклад, в регіоні пріоритетного розвитку Lorraine мережа даного типу включає 35 організацій, серед яких  регіональні інноваційні центри (CRITTS) з обсягами фінансування до 10 млн. євро щороку, Торговельна палата, Академія Нансу та ряд університетів. Всі учасники мережі повинні спрямовувати свою діяльність на визначення технологічних потреб малих, середніх підприємств та надавати їм допомогу у впровадженні інноваційних проектів. Окрім цього, французька технологічна політика направлена на посилення кооперації державних дослідних установ та приватних фірм. Це є однією з функцій Національного центру наукових досліджень Франції (Centre National de la Recherhe Scientifique – CNRS. Французьке міністерство промисловості, яке сфокусоване на інноваціях та технологічному трансфері, пропонує вільний доступ до численних веб-сайтів, баз даних, пов’язаних із характеристикою основних напрямків науково-дослідних робіт та отриманих результатів (www.evariste.org/aides/). Технологічний департамент Міністерства досліджень працює над підвищенням цінності досліджень та посиленням кооперації промислових підприємств з державними дослідними інститутами за рахунок координації діяльності таких технологічних організацій.

Німеччина, яка тривалий час є одним із лідерів ринку високих технологій, досягла такого результату завдяки поєднанню всіх доступних методів управління технологічним трансфером: активного залучення до технологічного обміну університетів, промислових підприємств, технологічних центрів, а також впровадження різних регіональних інноваційних програм. Інноваційне законодавство дозволяє вченим створювати власні компанії з трансферу технологій, а університетам приймати участь у заснуванні спільно з приватним капіталом інноваційних компаній за рахунок державного бюджету. На регіональному рівні функціонують спеціальні платформи підтримки нових високих технологій, які об’єднують державні, венчурні та промислові зусилля у реалізації пріоритетних програм, таких як Inno-regio та Bio-regio. Внаслідок їх поєднання Німеччина має найбільшу кількість біотехнологічних інновацій в Європі створених за рахунок венчурного капіталу. Такі результати пояснюються і створеною Мережею технологічного трансферу, що включає більше ста інститутів та дослідницьких організацій. Наприклад, Східний Баварський інститут технологічного трансферу (ОТТІ). Структура технологічного трансферу Німеччини включає також Асоціацію німецьких дослідно-технологічних організацій (AIF), що здійснюють дослідження на замовлення [9]. Малі фірми мають право на державну фінансову підтримку при патентуванні винаходів, а Патентне управління допомагає вивести розробку на ринок та продати;

-  все більшої популярності набуває поєднання регіональної політики із політикою пріоритетних напрямків розвитку шляхом запровадження кластерів: єднанням інститутів та підприємств. Прикладом ефективної кластерної політики може бути Бельгія, де згідно закону про інвестиції кошти для трансферу технологій залучаються через університети та науково-дослідні інститути. При цьому з науково-технічного бюджету до 150 млн. євро передбачається на просування результатів у промисловість. Для університетів з цією метою виділяються додаткові кошти на фінансування трансферу технологій. Стимулами до інновацій в компаніях є безпроцентні кредити та платежі, розмір яких може досягати 25% вартості проекту. Про успіхи стимулювання в цій сфері можна говорити на прикладі центру біотехнологій VIB (Flamanders Inderuniversity Institute for Biotechnology, 1995 р.). [14]. У Фінляндії кластер створюється як група постачальників, виробників, споживачів та конкурентів - різнопланових спеціалістів, що спрямовують свою діяльність на створення конкурентних переваг. Роль держави в розвитку кластерів полягає в розвитку інфраструктури, системи освіти, визначення головних напрямків досліджень, які в забезпечують високі показники економічного розвитку країни. [5].

- створення та функціонування інфраструктури технологічного трансферу за рахунок розвитку системи технологічних посередників – технологічних центрів та консультаційних органів у сфері дифузії технологій. Збалансована структура технологічних центрів (ТЦ) Німеччини зорієнтована на заснування нових інноваційних технологічних фірм, а також державних демонстраційних центрів з пріоритетних напрямків НТП. На сьогоднішній день по всій країні працює більше 350 центрів, які підпорядковуються статуту Німецької Асоціації Технологічних Центрів (ADT -  Federal German association of innovation, technology and business incubation centers, https://www.innovationszentren.de/). Як правило, технологічний центр – це територіальні об’єднання підприємств, що спрямовують свою діяльність на розвиток, виробництво чи маркетинг високоякісної технологічної продукції, послуг чи процесів, надання послуг консультативного характеру. Акцент робиться саме на нових та малих інноваційних підприємствах, а тісний зв’язок технологічних посередників з університетами чи іншими науково-дослідними інститутами не є обов’язковим. На сьогоднішній день майже у всіх Західних землях країни (перший центр було створено 1983 р. у Західному Берліні) державне інвестування технологічних центів припинено, за винятком надання допомоги у поповненні обігових коштів [9]. Аналогічно німецькій, спираючись на мережу центрів трансферу технологій, працює і система управління трансфером технологій Ірландії, країні-лідері рейтингу FDI&TT (див. табл.1).

Національна система управління технологічним трансфером Великобританії спирається на Програму випереджаючого контролю технологічного трансферу (Advanced Control Technology Transfer Program), за допомогою якої створюється інформаційна мережа для потенційних покупців-продавців технологій. Працює Міжнародний технологічний сервіс, що надає інформацію про тенденції світового технологічного розвитку, останні досягнення в технологічному менеджменті. Посилення взаємозв’язку між наукою та промисловості забезпечується Партнерством Фарадея (Faraday Partnerships), Схемою дослідної співпраці LINK – головним інструментом державної підтримки, Британською технологічною групою.

Особливої уваги потребує вивчення досвіду Швеції в управлінні технологічним трансфером, так як тривалий час концепція інноваційного розвитку в цій державі взагалі була відсутня. Сьогодні вона є одним з лідерів на світовому ринку технологій (2,27% експортного ринку технологій країн Європи). Агенція інноваційної системи Швеції (Vinnova) була заснована у 2001 році. Її основні завдання: фінансування досліджень, посилення кооперації науки та бізнесу, організація дифузії знань, особливо для малих та середніх підприємств; стимулювання участі національних учасників в загальноєвропейських дослідних програмах; прогнозування технологічного розвитку. З метою реалізації проголошеного курсу при Міністерстві промисловості та торгівлі створено Стокгольмську фундацію технологічного трансферу (TBSS), яка співпрацює з університетами та складається з регіональних організацій при кожному з них. Місія фундації – забезпечення промислового росту регіону завдяки трансферу знань між промисловістю та університетами, організація підтримки комерціалізації технологій, включаючи фінансування бізнес-ідеї на ранніх стадіях розвитку, налагодження технологічної співпраці між науковими установами та малими і середніми підприємствами. Паралельно функціонують Фундація інноваційних центрів, Шведська асоціація винахідників, а також Шведське агентство економічного та регіонального зростання NUTEK (www.nutek.se). Результати аналізу представлені в табл.2.

 

Таблиця 2.

Державна політика у сфері трансферу технологій та способи її реалізації в провідних країнах світу

Джерело: [складено автором на основі 1, 5, 6, 7, 8, 9]

 

 

Обов’язковою сферою державного управління залишається нормативно-правове регулювання трансферу технологій. Відповідні акти США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Японії, Фінляндії, Індії, Бразилії та інших країн регламентують зміст договорів на передачу технологій. Більшість правових актів передбачає перевірку договорів про трансфер технологій з економічної, технологічної, правової, соціальної та політичної точок зору з метою визначення їх реальної корисності для суспільства. У Німеччині, наприклад, федеральний уряд має право контролювати передачу технологічної документації в інтересах економічної, політичної безпеки країни. Окрім цього, існує диференційований підхід до визначення розміру роялті залежно від обсягу реалізованої продукції та одержаних доходів, що спонукає підприємця збільшувати виробництво продукції за ліцензією. Своєрідний механізм запобігання неконтрольованому відтоку за межі держави технологій був запропонований в Китаї. У 1985р. були прийняті Правила з управління контрактами по імпорту технологій. Імпорт дозволявся лише інноваційних технологій, контракти не повинні були містити необґрунтованих обмежень та укладатися не більше, як на 10 років. У 1987р. було прийнято Закон КНР про контроль над передачею технологій, згідно якого засновано координаційну групу з управління операціями на технологічному ринку Китаю, координації діяльності державних та недержавних структур у сфері трансферу технологій. При цьому технологічний розвиток Китаю по-суті розпочався із впровадження двох основних нормативних актів «Державного плану дослідження та розвитку високих технологій» -- «План 863», та «Державного плану розвитку ключових фундаментальних досліджень» - «План 973» [4].

За потужністю науково-технологічного потенціалу та організацією ефективно діючого механізму технологічного трансферу одне із провідних місць займають США. Американська модель інноваційної політики стала однією із найбільш поширених у світі. Зорієнтована вона на значний ступінь автономності підприємництва, принципи вільної конкуренції та регулювання ринку міжнародними компаніями. Офіційна історія становлення трансферу технологій розпочинається з прийняттям Закону Бейя-Доула про видачу патентів університетам та малому бізнесу у 1980р., викликаним втратою конкурентоздатності американських товарів та наростаючою конкуренцію з боку Японії. Було виявлено, що основними причинами гальмування економічного розвитку стали відсутність стимулів в університетів комерціалізувати власні розробки, оскільки всі винаходи, отримані за допомогою федерального фінансування, автоматично переходили у федеральну власність. Прийняття цього закону про безкоштовну передачу прав ІВ їх авторам призвело до того, що кількість патентів у США збільшилася вдесятеро, а буквально за два-три роки університети створили 2200 фірм для комерціалізації науково-технічних результатів.

На сьогоднішній день, схема технологічного трансферу США складається із чотирьох основних учасників: федерального уряду, федеральних дослідних лабораторій, які фінансуються та управляються урядом; промислових фірм; дослідницьких університетів. На сучасному етапі в США функціонують понад 300 дослідницьких університетів та більше 300 науково-дослідних федеральних лабораторій. Саме федеральні лабораторії та університети розглядають технологічний розвиток у якості місії своєї діяльності. У зв’язку з цим було створено AUTM – Асоціацію університетських технологічних менеджерів, спрямовану на ефективне втілення університетських досліджень у виробництво. Необхідно відзначити, що практично всі університети США мають у своїй структурі потужні Офіси трансферу технологій, інформація про діяльність та фінансову успішність яких обов’язково детально представлена на сайтах. На жаль, не дивлячись на відповідні нормативні акти щодо створення таких центрів при університетах України, результати їх діяльності на сайтах представлена дуже слабо і без відображення їх економічної ефективності.

На додаток, у 1974 році було засновано Консорціум федеральних лабораторій (FLC)– мережу лабораторій, який акумулює інформацію про технологічні ресурси, організовує співпрацю з приватним виробничим сектором. Один із головних його партнерів – Національний центр трансферу технологій США формує бази даних науково-технічних розробок і пропонує комплекс послуг по синхронізації пропозиції та попиту на ринку американських технологій. Послуги Центру доступні лише для американських організацій. Окрім цього, активними учасниками системи управління трансфером виступають регіональні центри трансферу технологій. Виняткову роль відіграють малі та середні підприємства. Закон про розвиток інноваційної діяльності в малому бізнесі (1982р.) вперше пропонує впровадження підходу „market-pull” до створення та впровадження технологій, а також гарантує підтримку малому бізнесу через впровадження та виконання Програми інноваційних досліджень малого бізнесу (Small Business Innovation Research – SBIR) та Програми передачі технологій малого бізнесу (Small Business Technology Transfer – STTR).

Висновки і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

Отже, розвиток міжнародного технологічного обміну призвів до формування певних підходів до управління трансфером технологій та стимулювання його, як на державному, так і на міжнародному рівнях з метою гармонійного технологічного розвитку світового суспільства. В процесі вивчення зарубіжного досвіду управління технологічним трансфером було виявлено, що технологічний трансфер є невід’ємною складовою національної інноваційної системи. Незважаючи на те, що кожна країна розробляє власну модель ефективного управління технологічним трансфером, існують і загальноприйняті підходи, правила і тенденції, обумовлені сучасними процесами глобалізації. На основі глибоко аналізу з’ясовано роль держави в управлінні трансфером технологій: стимулювання пріоритетних напрямків технологічного розвитку, орієнтація на регіональний розвиток; забезпечення інтеграції науки та виробництва; активізація участі представників малого та середнього бізнесу у процесах трансферу; створення інфраструктури технологічного трансферу. Результати проведеного дослідження дозволять розробити заходи вдосконалення системи управління трансфером технологій в Україні, яка не буде настільки розпорошеною. При цьому, на нашу думку, слід звернути увагу на заснування ефективних цілеспрямованих державних  програм, спрямованих на інтенсифікацію трансферу технологій, посилення ролі технологічних центрів та університетів, адже існуюча система, яка очолюється, по суті МОН України, не є ефективною.

 

Література.

1. Козаченко Р. П. Міжнародний трансфер технологій в забезпеченні конкурентного розвитку країн : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.02 / Козаченко Руслана Петрівна ; Держ. ВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". - Київ, 2016. - 20 с.

2. Лопота В.А. О роли и месте Государственных научных центров в институциональной инновационной инфраструктуре / Лопота В.А., Кондратьев А.С. // Инновации. – 2003. – № 4. – с.14.

3. Національна інноваційна система: зарубіжний досвід, стан в Україні. Аналітичні матеріали до Парламентських слухань [Геєць В.М., Федулова Л.І., Бажал Ю.М. та ін.]; під. ред. В.М. Геєця, Л.І. Федулової – К. : НАНУ, Інститут економіки та прогнозування, 2007. – 184 с.

4. Хуан Мінжун. Міжнародний трансфер знань і технологій в побудові інноваціної економіки (на прикладі КНР) /Мінжун Хуан // Економіка та держава. - 2011. - № 5. – С. 60-62.

5. Arnold, E., Kuusisto J. (2002), Government innovation support for commercialisation of research, new R&D performers and R&D networks. Technology Review 121/2002, Helsinki: National Technology Agency “TEKES”.

6. Bozeman, B. (2000), “Technology transfer and public policy: a review of research and theory”,  Research Policy, no 29,  pp. 627 – 655

7. Harding, R. (2003), “New challenges for innovation systems: a cross country comparison”, Int. J. Technology Management,  vol.26, Nos. 2/3/4, pp. 226 – 246.

8. Kondo, M (2001), “Networking for Technology Acquisition and Transfer”, Management of technology: Discussion Papers presented at the Vienna Global Forum, Austria:V.I.C., p.115.

9. Sternberg, R. (2004), “Technology centers in Germany: economic justification, effectiveness and impact on high-tech regions”, Int. J. Technology Management, vol.28, nos. 3/4/5/6 , pp.444 – 466.

10. The official site of WEF (2015), “The Global Competitiveness Report 2014–2015: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2014-15.pdf (Accessed 12 April 2017)

11. The official site of WEF (2016), “The Global Competitiveness Report 2015–2016: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/gcr/2015-2016/Global_Competitiveness_Report_2015-2016.pdf (Accessed 12 April 2017)

12. The official site of WEF (2017), “The Global Competitiveness Report 2016–2017: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/GCR2016-2017/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport2016-2017_FINAL.pdf (Accessed 13 April 2017)

13. Cornell University, INSEAD, and WIPO (2016): The Global Innovation Index 2016: Winning with Global Innovation, Ithaca, Fontainebleau, and Geneva http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2016.pdf  (Accessed 14 April 2017)

14. The official site of VIB, available at: http://www.vib.be/en/about-vib/organization/Pages/default.aspx (Accessed 14 April 2017)

 

References.

1. Kozachenko, R.P. (2016), “International Technology Transfer in Competitive Development of the Countries”, Ph.D. Thesis, World Economy and International Economic Relations. – SHEE «Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman», Kyiv, Ukraine.

2. Lopota, V.A. and Kondratiev, A.S. (2003), “ On the role and place of the State scientific centers in the institutional innovation infrastructure ” Innovations, no 4, p.14.

3. Geyets, V.M., Fedulova,L.I., Bazhal, Y.M. (2007), “ National innovation system: the international experience, the situation in Ukraine. Analysis for the Parliamentary Hearing” , Institut ekonomiky ta prognozuvannya, Kyiv, Ukraine.

4. Huan, Minzhun (2011), “International technology and knowledge transfer in creation of innovation economics (the example of China)”, Ekonomika ta derzhava,  vol. № 5, pp. 60-62.

5. Arnold, E., Kuusisto J. (2002), Government innovation support for commercialisation of research, new R&D performers and R&D networks. Technology Review 121/2002, Helsinki: National Technology Agency “TEKES”.

6. Bozeman, B. (2000), “Technology transfer and public policy: a review of research and theory”,  Research Policy, no 29,  pp. 627 – 655

7. Harding, R. (2003), “New challenges for innovation systems: a cross country comparison”, Int. J. Technology Management,  vol.26, Nos. 2/3/4, pp. 226 – 246.

8. Kondo, M (2001), “Networking for Technology Acquisition and Transfer”, Management of technology: Discussion Papers presented at the Vienna Global Forum, Austria:V.I.C., p.115.

9. Sternberg, R. (2004), “Technology centers in Germany: economic justification, effectiveness and impact on high-tech regions”, Int. J. Technology Management, vol.28, nos. 3/4/5/6 , pp.444 – 466.

10. The official site of WEF (2015), “The Global Competitiveness Report 2014–2015: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2014-15.pdf (Accessed 12 April 2017)

11. The official site of WEF (2016), “The Global Competitiveness Report 2015–2016: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/gcr/2015-2016/Global_Competitiveness_Report_2015-2016.pdf (Accessed 12 April 2017)

12. The official site of WEF (2017), “The Global Competitiveness Report 2016–2017: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Competitiveness and Benchmarking Network”, available at: http://www3.weforum.org/docs/GCR2016-2017/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport2016-2017_FINAL.pdf (Accessed 13 April 2017)

13. Cornell University, INSEAD, and WIPO (2016): The Global Innovation Index 2016: Winning with Global Innovation, Ithaca, Fontainebleau, and Geneva http://www.wipo.int/edocs/pubdocs/en/wipo_pub_gii_2016.pdf  (Accessed 14 April 2017)

14. The official site of VIB, available at: http://www.vib.be/en/about-vib/organization/Pages/default.aspx (Accessed 14 April 2017)

 

Стаття надійшла до редакції 16.04.2017 р.