УДК 631.15 : 502.33 : 502.5

 

О. І. Шкуратов,

к. е. н., с. н. с.,

завідувач відділу економіки природокористування в агросфері,

Інститут агроекології і природокористування НААН, м. Київ

 

СТРАТЕГІЧНІ ІМПЕРАТИВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

 

O. Shkuratov,

Ph.D. in Economics, Senior Research Fellow,

Head of the Division of Environmental Economics in the Agrosphere,

Institute of Agroecology and Nature Management of NААS, Kyiv

 

STRATEGIC IMPERATIVES TO ENSURE ENVIRONMENTAL SAFETY IN THE AGRICULTURAL SECTOR OF UKRAINE

 

У статті запропоновані стратегічні імперативи екологічної безпеки в аграрному секторі засновані на виокремленні єдиного еколого-правового нормативного акту, а саме Закону України «Про сталий розвиток аграрного сектора України», який став би основною регламентуючою аграрні відносини направлені на сталий розвиток сільського господарства. Це дозволить реалізувати на практиці системний підхід до охорони довкілля в агросфері на основі взаємодоповнюючих екологічних вимог, які встановлюються для суб'єктів сільськогосподарської діяльності. Враховуючи дуалістичність екологічної безпеки в аграрному секторі визначено її основні характеристики застосовуючи науковий TRID-підхід (threats, risks, interests, defence) (загрози, ризики, інтереси, захист). Доведено, що найбільш важливими категоріями, які характеризують вплив екодеструктивних чинників та вимагають постійного застосування інститутів і механізмів забезпечення екологічної безпеки, є загрози, ризики і небезпеки.

 

This paper deals with strategic imperatives to ensure environmental safety in the agricultural sector based on the isolation of a single environmental legal regulation, namely the Law of Ukraine "On the sustainable development of the agricultural sector of Ukraine", which would become the main governing agrarian relations focused on sustainable agriculture development. This would implement in practice a systematic approach to environmental protection in the agricultural domain through complementary environmental requirements, which are set for the subjects of farming. Given the duality of environmental safety in the agricultural sector, we have identified its main characteristics applying TRID-scientific approach (threats, risks, interests, defence). It is proved that the most important categories that describe the impact of ecodestructive factors and require permanent application of institutions and mechanisms to ensure environmental security are threats, risks and hazards.

 

Ключові слова: стратегічні імперативи, екологічна безпека, аграрний сектор, сталий розвиток, системний підхід.

 

Keywords: strategic imperatives, environmental safety, agriculture, sustainable development, systematic approach.

 

 

Постановка проблеми. Внаслідок реформування економічних відносин в аграрному секторі та впровадження в практику інтенсивних методів сільськогосподарського виробництва відбулося порушення екологічної рівноваги між господарською діяльністю й агроекосистемами. Наслідком цього є прояв деградаційних процесів у агроекосистемах, що спричиняють низку екологічних проблем та загроз. Відтак, наведені загрози екологічній безпеці, що несе у собі сільськогосподарське виробництво та закріплення на рівні державної політики необхідності їх мінімізації свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи та необхідність дослідження організаційно-економічних аспектів екологічної безпеки в аграрному секторі України.

Аналіз останніх досліджень та постановка завдання. Проблемні питання поширення процесів екологізації сільськогосподарського виробництва розглядаються в працях О.Ф. Балацького, В.А. Борисової, Л.Г. Мельника, Л.А. Хромушиної, О.І. Фурдичка, А.В. Чупіса, В.П. Щербаня та інших. У наукових працях Т.О. Зайчук, Н.В. Зіновчук, О.В. Кощій, О.Ф. Савченка, В.М. Трегобчука, В.О. Шлапака досліджуються економічні проблеми забезпечення екологічної безпеки в аграрній сфері. Однак незважаючи на значний обсяг теоретичних і методологічних досліджень, низка питань, що стосуються проблем організаційно-економічного забезпечення екологічної безпеки в аграрній сфері, досі залишаються не всебічно опрацьованими. Зокрема недостатньо результативними залишаються механізм прийняття управлінських рішень, унаслідок неефективних стратегічних пріоритетів екологічного управління, що в поєднанні з недостовірною діагностикою знижує результативність функціонування системи забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі.

Метою статті є обґрунтування стратегічних імперативів забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі України.

Результати досліджень. Найважливішим завданням збалансованого природокористування в агросфері є забезпечення сталого розвитку агропромислового виробництва. Важливою складовою сталого розвитку аграрного сектора економіки є екологічний блок, який включає два аспекти розгляду. По-перше, це забезпечення екологічності сільськогосподарського виробництва і по-друге, екологічна проблема розвитку сільських територій щодо їх фізичного, хімічного та біологічного забруднення. Необхідно підкреслити, що подолання цих проблем перебуває на початковій стадії і потребує як наукового супроводу, так і організаційного забезпечення.

Оскільки в аграрному секторі економіки сільськогосподарський товаровиробник є джерелом антропогенного впливу на довкілля, а точніше його сільськогосподарська діяльність, то саме він розглядається в даному аспекті як суб'єкт та об'єкт локальної агроекосистеми. Вище зазначене характеризує складність досліджуваного поняття, оскільки з одного боку вона характеризує певний стан, що забезпечує захист інтересів суб’єктів екологічної безпеки в аграрному секторі, з іншого – це здатність протистояти загрозам та ризикам, мінімізувати їх вплив на рівень екологічної безпеки, а також адекватно реагувати на зміни екологічної політики держави під впливом групи чинників. Це підтверджує дуалістичність змісту поняття «екологічна безпека в аграрному секторі» та його характеристик, сукупність яких можна визначити застосовуючи науковий TRID-підхід (threats, risks, interests, defence) (загрози, ризики, інтереси, захист). TRID-підхід, в межах зазначених характеристик, дозволяє більш повно визначити сутністно-змістовну основу екологічної безпеки в аграрному секторі, її мету, завдання, методи та принципи формування, функції та властивості (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Дуалістична модель основних характеристик екологічної  безпеки в аграрному секторі із застосуванням TRID-аналізу

Джерело: сформовано автором.

 

При цьому, на нашу думку, варто врахувати дуалістичність зазначеного підходу, оскільки держава (як головний суб’єкт забезпечення екологічної безпеки) та суб’єкти господарювання в аграрному секторі (як суб’єкти системи забезпечення екологічної безпеки та одночасно об’єкти, на які направлена дія механізму забезпечення екологічної безпеки) мають різні інтереси і тому вимагають застосування різних інструментів, методів та форм захисту від існуючих загроз та можливих ризиків екологічної безпеки в аграрному секторі чи подолання небезпечної ситуації, що склалося.

Найбільш важливими категоріями, які характеризують вплив екодеструктивних факторів та вимагають постійного застосування інститутів і механізмів забезпечення екологічної безпеки, є загрози, ризики і небезпеки (рис. 1). Саме ці поняття є, на нашу думку, основними для ідентифікації стану екологічної безпеки в аграрному секторі, проте сьогодні не існує одностайної думки щодо даних понять, а також відсутні чіткі відмінності між ними.

Для досягнення головних завдань забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі необхідний аналіз зв'язків таких характеристик безпеки, як загрози, що в екологічній сфері завжди носять конкретний характер, мають чітко визначене джерело, вимагають негайного реагування шляхом застосування відповідних заходів [8]. Загроза завжди конкретна і передбачає обов’язковий прояв у майбутньому ситуації небезпечного характеру. Оскільки ймовірність настання загроз екологічній безпеці постійно змінюється, відбувається збільшення або зменшення їх впливу, одні загрози повністю зникають, а на їх місце приходять абсолютно нові, створення сталої системи реальних та потенційних загроз практично неможливе.

 

Рис. 1. Вплив загроз, ризиків і небезпек на формування системи

забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі

Джерело: авторська розробка.

 

Аграрна політика задає загальну цільову орієнтації для реалізації функцій держави щодо розв'язання актуальних проблем в галузі сільськогосподарського природокористування і забезпечення екологічної безпеки в галузі. З метою досягнення сталого розвитку сільського господарства і послідовної реалізації аграрної політики необхідним є вирішення низки проблем, до яких відноситься питання стратегічного планування, яке повинне орієнтуватися на пріоритети екологічно-збалансованого розвитку аграрного сектора економіки [7, с. 247].

В даний час в Україні відсутній єдиний нормативно-правовий акт, що закріплює стратегічну основу державної аграрної політики. Існуюча система вимог, що пред'являються до раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища, не відображає комплексний соціально-економічний і екологічний підхід. Сучасна аграрна політика держави повинна враховувати принцип сталого розвитку і в процесі реалізації ґрунтуватися на єдиному підході до забезпечення раціонального природокористування і охорони навколишнього середовища в сільському господарстві.

Європейський досвід свідчить, що основні напрямки діяльності в сфері охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві закріплюються в документах у вигляді програм, тобто регулювання аграрної економіки заснований на програмно-цільовому методі. До основоположних документів ЄС в цій сфері відносяться програми, що є складовими Єдиної аграрної політики ЄС та Загальної програми дій Союзу з охорони навколишнього середовища до 2020 року «Жити добре в рамках обмеженості ресурсів нашої планети» [2; 5; 9].

В контексті застосування програмно-цільового методу основним документом виступає доктрина, яка містить основні імперативи розвитку тієї чи іншої сфери. Цей документ має являти собою основний методологічний документ, на базі якого проводиться стратегічне планування та практичне здійснення цілей розвитку аграрного сектора загалом. Екологічна безпека аграрного сектора може бути досягнута, якщо будуть визначені найважливіші стратегічні напрямки її забезпечення в рамках цієї доктрини, побудована чітка логічна схема своєчасного виявлення та ліквідації можливих небезпек і загроз, зменшення наслідків. Для цього необхідно, щоб найважливішою частиною системи управління екологічною безпекою стали прогнозно-аналітичні документи, а саме стратегія та програма екологічної безпеки в аграрному секторі, які повинні стати інструментом реалізації екологічної політики в Україні та регіонах [4].

Таким чином, аналіз забезпечення стратегічного розвитку аграрного сектора на національному та міжнародному рівні засвідчив необхідність принципово нової системи нормативно-правових актів, що регулюють екологічну безпеку в аграрній сфері. З огляду на це та складну екологічну ситуацію в аграрному секторі, існуючу законодавчу базу доцільно розширити прийняттям та введенням у дію Закону України «Про сталий розвиток аграрного сектора України», який став би основним законодавчим актом, регламентуючим аграрні відносини направлені на сталий розвиток сільського господарства. Цей нормативний акт буде слугувати доктриною екологічно-збалансованого розвитку в аграрному секторі, що, безсумнівно, є позитивною тенденцією в контексті створення концептуальних та стратегічних основ для подальшого розвитку сільських територій.

Оскільки забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі є одним з напрямків діяльності щодо забезпечення національної безпеки в цілому, один з розділів пропонованого закону має бути присвячений питанням охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки при здійсненні сільськогосподарської діяльності. У межах даного розділу потрібно чітко регламентувати сфери землекористування, норми використання та умови збереження отрутохімікатів, способи утримання тварин та поводження із забрудненими стоками тощо. Зокрема, в даному розділі з метою забезпечення охорони природних ресурсів та збереження агроекосистем потрібно визначити:

- екологічні вимоги при експлуатації об'єктів сільськогосподарського призначення;

- технологічні вимоги щодо використання природних ресурсів, що використовуються в аграрному виробництві;

- організаційно-економічні заходи щодо охорони навколишнього природного середовища, що застосовуються при здійсненні аграрного виробництва (із зазначенням їх специфіки), такі, наприклад, як екологічний аудит та стандартизація тощо;

- напрями реструктуризації господарської спеціалізації і розвиток галузей сільського господарства з урахуванням специфіки ресурсного потенціалу території та оцінки екологічних наслідків господарської діяльності.

- фінансово-економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища в сільському господарстві, включаючи заходи з економічного стимулювання природоохоронної діяльності та ін.

Ухвалення закону, що регулює екологічно збалансований розвиток аграрного сектора і його державну підтримку, дозволить реалізувати на практиці системний підхід до охорони навколишнього природного середовища при здійсненні сільськогосподарської діяльності, на основі взаємодоповнюючих екологічних вимог, що встановлюються для суб'єктів аграрного виробництва, одночасно в нормативно-правовому акті еколого-правового змісту (в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища») і в спеціальному законодавчому акті.

Пропонований підхід дозволяє також конкретизувати юридичну відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства при здійсненні сільськогосподарської діяльності на основі виявлення специфіки діянь, які порушують екологічні вимоги при здійсненні сільськогосподарської діяльності (наприклад, внесення в грунт мінеральних добрив, використання засобів захисту рослин, дефоліантів та ін. З перевищенням встановлених нормативів), встановлення заходів адміністративної та кримінальної відповідальності у відповідних актах законодавства (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України), а також особливостей відшкодування та механізмів стягнення екологічних збитків. Доцільно саме у цьому правовому акті передбачити економічну і адміністративну відповідальність за дії, внаслідок яких відбулося погіршення стану агроекосистем, або бездіяльність, що зумовила їх погіршення чи забруднення.

Враховуючи основні вимоги Закону України «Про сталий розвиток аграрного сектора України» має бути розроблена стратегія екологічної безпеки в аграрному секторі. За існуючими поглядами, під стратегією безпеки розуміється сукупність найбільш значущих рішень, спрямованих на забезпечення програмного рівня безпеки. Ця стратегія являє собою довгостроковий прогноз комплексного вирішення проблеми екологічно-збалансованого розвитку аграрної сфери і поліпшення стану агрекосистем. В рамках цього документа відпрацьовуються основні напрямки структурної перебудови аграрної економіки та розміщення продуктивних сил з урахуванням дотримання вимог сталого розвитку та екологічної безпеки.

Стратегія екологічної безпеки в аграрному секторі України має стати базовим документом стратегічного планування в сфері розвитку системи забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі і визначає комплекс взаємопов’язаних пріоритетів, цілей, завдань і заходів [1, с. 38]. Основною метою стратегії є визначення моделі дій і засобів системи
забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі, включаючи основні напрямки, форми, методи і засоби досягнення стратегічних цілей. Для досягнення даної мети реалізувати комплекс наступних
завдань: визначення основних параметрів екологобезпечного стану
аграрного сектора; визначення пріоритетів екологічної політики для цілей забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі; вибір шляхів і способів досягнення цілей і завдань забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі; формування комплексу заходів, що забезпечують досягнення цілей і завдань; визначення необхідних ресурсів для досягнення цілей і завдань, а також умов і факторів, що забезпечують найбільшу ефективність їх використання; організація моніторингу реалізації документів стратегічного планування в забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі.

Відповідно до вимог програмно-цільового підходу спочатку необхідно визначити основні принципи переходу до нової моделі, що включають в себе передумови, умови і чинники формування стійкої моделі розвитку аграрного сектора. Також необхідно дати якісну і кількісну характеристики стану природного, ресурсного, демографічного, економічного та соціального потенціалів [3]. Тому стратегія екологічної безпеки в аграрному секторі має базуватися на таких основоположних принципах:

-  забезпечення динамічної рівноваги в межах агроекосистеми та між компонентами природи, що здійснюється за рахунок саморегуляції та відтворення основних характеристик чи структур, речовинно-енергетичного стану чи складу;

-  інтеграція економічного й екологічного підходів до розвитку та розміщення сільськогосподарського виробництва;

-  забезпечення відповідальності, який означає, що суб’єкти господарювання беруть на себе повну відповідальність за раціональне та ефективне використання природних ресурсів, її збереження і захист від деградації;

-  стратегічні напрями в системі забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі має проводитися на основі взаємозалежності заходів, з одного боку, спрямованих на зміцнення стійкості агроекосистем, з іншого, на підвищення ефективності протидії екологічним ризикам та загрозам;

-  реалізація стратегічних напрямів має здійснюватися з урахуванням розмежування повноважень елементів між рівнями системи забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі при координації їх діяльності;

-  своєчасність і адекватність застосовуваних заходів;

-  своєчасне коректуванню з урахуванням мінливих стратегічних пріоритетів в інтересах підвищення рівня і якості життя населення;

-  прийняття рішення в сфері стратегічного планування повинні мати системний характер і узгоджуватися із заходами щодо забезпечення екологічної безпеки.

Сталий розвиток аграрної сектора економіки можуть бути забезпечені тільки при наявності агроекосистем, здатних підтримувати свою стабільність при існуючих рівнях антропогенного навантаження, реалізувати внутрішній потенціал розвитку при зниженні рівнів цього навантаження і підтримувати сприятливий стан навколишнього природного середовища. Наявність і стабільність функціонування агроекосистем є інтегральним показником стану екологічної безпеки, у зв’язку з чим пріоритетами забезпечення екологічної безпеки в аграрному секторі повинні бути:

-  збереження і відновлення природних складових екосистем, необхідних для підтримки сприятливого середовища проживання людини і ведення сільськогосподарської господарської;

-  виявлення і попередження загроз та ризиків екологічної безпеки, пов’язаних з природними процесами та господарською діяльністю людини;

-  збереження ландшафтного та біо- різноманіття в умовах наростаючої антропогенного навантаження, а також при впливі небезпечних природних явищ;

-  еколого-збалансоване використання, відновлення та охорона природних ресурсів агросфери.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Загалом, здійснення комплексу організаційних, правових, еколого-економічних та інших заходів, передбачених стратегічними імперативами, дасть змогу припинити процеси деградації природних ресурсів та підвищити еколого-економічну ефективність використання земель та аграрного виробництва загалом. У такий спосіб передбачається забезпечити:

·       в економічній сфері – підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом збалансованого використання природно-ресурсного потенціалу агросфери, зокрема підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

·       в екологічній сфері – зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище внаслідок ведення сільськогосподарської діяльності; ресурсозбереження та зменшення енергоємності сільськогосподарського виробництва; збалансоване використання та охорону земель, збереження природних ландшафтів; забезпечення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини шляхом дотримання екологічно допустимих рівнів та режимів використання природних ресурсів агросфери;

·       у соціальній сфері – створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, покращення здоров’я працівників сільського господарства та всього населення; збереження та створення нових робочих місць; усунення регіональних відмінностей в умовах життєдіяльності; покращення умов праці і життя населення.

 

Література.

1. Россинская М.В. Основы обеспечения эколого-экономической безопасности региона: [монография] / М. В. Россинская; ФГПО ГОУВПО «Юж.-Рос. гос. ун-т экономики и сервиса». – Шахты: Изд-во ЮРГУЭС, 2006. – 185 с.

2. Степаненко А.В. Еколого-економічні стратегії в системі забезпечення екологічної безпеки / А.В. Степаненко // Наука та наукознавство. – 2014. – № 4. – С. 77 –89.

3. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / За ред. Ю.О. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. - [2-е вид., переробл. і доповн.]. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 218 с.

4. Фирсов И.В. Теоретико-методологические основы системы обеспечения экономической безопасности Российской Федерации: [монография] / И.В. Фирсов. – М.: Белый Берег, 2011. –110 с.

5. Фурдичко О. І. Екологічні проблеми стану агросфери в контексті збалансованого розвитку природокористування в Україні / О. І. Фурдичко // Збалансоване природокористування. – 2015. – № 1. – С. 5–11.

6. Хвесик М.А. Сталий розвиток територій як основа стратегії розвитку аграрного сектору / М.А. Хвесик, Ю.М. Хвесик // Економіка АПК. – 2013. – № 1. – С. 66–76.

7. Шкуратов О.І. Екологічний менеджмент в системі стратегічного управління сільськогосподарських підприємств / О.І. Шкуратов // Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету. –2013. – № 4 (24). – С. 246−249. – (Серія: Економічні науки).

8. Jiang Mingjun, Introduction to Ecological Safety / World Affairs Press, 2012. – 491 p.

9. Promoting Sustainable Agriculture and Rural Development: [Електронний ресурс] / United Nations Environment Programme. – Режим доступу: http://www.unep.org/

 

References.

1. Rossinskaja, M.V. (2006), Osnovy obespechenija jekologo-jekonomicheskoj bezopasnosti regiona [Fundamentals ensure environmental and economic security of the region], JuRGUJeS, Shahty, Russia.

2. Stepanenko, A.V. (2014), “Ecological and economic strategies in the system of environmental safety”, Nauka ta naukoznavstvo, vol. 4, pp. 77–89.

3. Lupenko, Iu.O. and Mesel-Veseliak, V.Ia. (2012), Stratehichni napriamy rozvytku silskoho hospodarstva Ukrainy na period do 2020 roku [The strategic directions of development of agriculture of Ukraine till 2020], NNTs IAE, Kyiv, Ukraine.

4. Firsov, I.V. (2011), Teoretiko-metodologicheskie osnovy sistemy obespechenija jekonomicheskoj bezopasnosti Rossijskoj Federacii [Theoretical and methodological foundations of the Russian Federation to ensure the economic security], Belyj Bereg, Moscow, Russia.

5. Furdychko, O.I. (2015), “Environmental problems agrosphere state in the context of sustainable development of nature in Ukraine”, Zbalansovane pryrodokorystuvannia, vol. 1, pp. 5–11.

6. Khvesyk, M.A. and Khvesyk, Iu.M. (2013), “Sustainable development of territories as a basis for the development strategy of the agricultural sector”, Ekonomika APK, vol. 1, pp. 66–76.

7. Shkuratov, O.I. (2013), “Environmental management system in the strategic management of farms”, Zbirnyk naukovykh prats Tavriiskoho derzhavnoho ahrotekhnolohichnoho universyte, no. 4, vol. 24, pp. 246–249.

8. Jiang Mingjun. (2012), Introduction to Ecological Safety [Introduction to Ecological Safety], World Affairs Press, Washington, USA.

9. “Promoting Sustainable Agriculture and Rural Development”, United Nations Environment Programme, [Online], available at: http://www.unep.org/ (Accessed 4 Aug 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 14.12.2015 р.