УДК 338.432
О. І. Мельник,
асистент кафедри економіки підприємства та управління персоналом,
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці
ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК СКЛАДОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ
O. Melnyk,
assistant, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi
INTEGRATION PROCESSES AS PART OF IMPROVING THE COMPETITIVENESS OF THE AGRICULTURAL SECTOR OF ECONOMY
У статті висвітлено інтеграційні процеси в аграрному секторі економіки України, розвиток яких сприятиме формуванню його конкурентоспроможної структури та відповідно підвищенню рівня конкурентоспроможності. Визначено законодавче підгрунтя для розвитку організаційно-правових трансформацій сільськогосподарських товаровиробників.
In the reveals article the integration processes in the agricultural sector economy of Ukraine, development of which help to form its competitive structure and accordingly increase the level of competitiveness. Determined the legal basis for the development of organizational and legal transformation of agricultural producers.
Ключові слова: інтеграційні процеси, конкурентоспроможність, аграрний сектор, сільськогосподарські підприємства, господарства населення.
Keywords: integration processes, competitiveness, agrarian sector, agricultural enterprises, agricultural households.
Постановка проблеми. Як показує практика функціонування аграрного сектора економіки, трансформаційні процеси набули поширення з перших років незалежності України та тривають досі. Однак, вони протікають переважно у підсекторі підприємств, а в індивідуальному підсекторі є нерозвиненими, що значно стримує конкурентоспроможний розвиток аграрного сектора вітчизняної економіки. Варто зазначити, що розвиток інтеграційних й дезінтеграційних процесів призводить до трансформації внутрішньосекторальної структури аграрного сектора економіки України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним і прикладним питанням інтеграційних процесів в аграрному секторі економіки значна увага приділена у працях В. Андрійчука, П. Березівського, О. Бородіної, П. Гайдуцького, Є. Данкевича, Ю. Лопатинського, Б. Пасхавера, І. Прокопи, О. Собкевича, О. Чекмарьова та інших. Але, незважаючи на це, теоретичні та прикладні аспекти потребують подальших досліджень у цьому напрямі.
Метою дослідження є визначення особливостей інтеграційних процесів в аграрному секторі економіки України як складової підвищення його конкурентоспроможності та обгрунтування законодавчого підгрунтя для розвитку організаційно-правових трансформацій сільськогосподарських товаровиробників.
Виклад основного матеріалу. Інтеграційні процеси в аграрному секторі економіки України в основному можуть здійснюватися шляхом: участі сільськогосподарських товаровиробників у горизонтальній інтеграції, участі у вертикальній інтеграції, участі у кооперації, корпоратизація, участь у кластеризації, комбіновані перетворення.
У процесі горизонтальної інтеграції об’єднуються декілька сільськогосподарських товаровиробників, які характеризуються суміжністю виробничих процесів і виготовляють однаковий вид продукції. Завдяки горизонтальній інтеграції відбувається концентрація виробництва, у тому числі і факторів виробництва. Участь сільськогосподарського товаровиробника у горизонтальній інтеграції може гарантувати йому господарську самостійність, у залежності від умов об’єднання.
В індивідуальному підсекторі аграрного сектора економіки України процеси горизонтальної інтеграції можуть провокувати кооперацію господарств населення. У підсекторі підприємств горизонтальна інтеграція полягає в об’єднанні аграрних підприємств, однорідних за технологічними процесами чи спеціалізацією певної території (рис. 1).
Рис. 1. Процеси горизонтальної інтеграції в аграрному секторі економіки України
Примітка. Побудовано автором
Горизонтальна інтеграція може здійснюватись на різних адміністративно-територіальних рівнях: сільському, районному, обласному, регіональному тощо.
Вертикальна інтеграція полягає в об’єднанні суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності за технологічною послідовністю виробництва кінцевої продукції і її реалізації. Тобто до вертикально-інтегрованих структур в аграрному секторі економіки України можуть входити сільськогосподарські товаровиробники, переробні підприємства, торгівельні підприємства тощо (рис. 2).
Рис. 2. Процеси вертикальної інтеграції в економіці України
Примітка. Побудовано автором
На наше глибоке переконання, конкурентоспроможний розвиток аграрного сектора національної економіки залежатиме від того, який спосіб формування вертикально-інтегрованих структур використовується при їх створенні: «знизу-вверх» (прогресивний) чи «зверху-вниз» (регресивний).
Спосіб вертикальної інтеграції «знизу-вверх» передбачає об’єднання суб’єктів господарювання від первинного до вторинного виробництв на еволюційно-прогресивній основі, тобто ініціаторами вертикальної інтеграції є сільськогосподарські товаровиробники, прагнучи збільшити свої конкурентні переваги за рахунок розширення ланцюжка доданої вартості. Більше того, у довгостроковій перспективі вертикальна інтеграція «знизу-вверх» у найбільшій мірі визначатиме конкурентоспроможність аграрного сектора економіки України. Але на жаль, цей спосіб інтеграції не набуває розвитку в економіці через низький рівень забезпеченості сільськогосподарських товаровиробників ресурсами.
Вертикальна інтеграція «зверху-вниз» в економіці ініціюється несільськогосподарськими товаровиробниками з метою встановлення контролю над ринками сировини та детермінант конкурентоспроможності на ефолюційно-регресивній основі. Однак цей спосіб вертикальної інтеграції, на нашу думку, у перспективі не варто розглядати пріоритетним, оскільки він залежить від прибутоквості сільськогосподарського виробництва, не зацікавлений у розвитку сільських територій та орінтований на одержання прибутку. У сучасних реаліях в аграрному секторі економіки України верикальна інтеграція здійснюється в основному способом «зверху-вниз», результатом чого є вертикально інтегровані структури – агрохолдинги, що є поганою тенденцією.
Не можемо не погодитися з думкою Г. Черевка, що агрохолдинги як новітня організаційна форма агробізнесу є досить суперечливою щодо стратегічної ефективності її діяльності, тому що вони здебільшого нехтують соціальними та екологічними проблемами на селі, у тому числі в частині надмірної експлуатації земельних угідь з метою максимізації прибутку, не зацікавлені у здійсненні довгострокових вкладень у сільськогосподарські угіддя та забезпечення моральних та матеріальних благ сільської громади [1, с. 36]. Ці, та ряд інших особливостей розвитку агрохолдингів зумовлюють необхідність державного втручання для врегулювання діяльності агрохолдингів щодо обмеження їх ринкової влади, відновлення збалансованості в аграрному секторі економіки України та організації державного контролю над формами взаємовідносин між великими та малими сільськогосподарськими товаровиробниками.
Функціонування агрохолдингів відстежити дуже важко, оскільки немає законодавчо чітко визначеної такої організаційно-правової форми господарювання. Цілком логічно, що поняття «агрохолдинги» недоцільно застосовувати, оскільки в аграрному секторі економіки України у 2013-2015 роках не було зареєстровано жодної холдингової компанії. Це підтверджується колізією у законодавстві: згідно Закону України «Про холдингові компанії в Україні», холдингова компанія – це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств [2]. Це означає, що вертикально інтегровані структури мають можливість реєструватись у організаційно-правових формах як холдингова компанія або як акціонерне товариство. Тому як правило, так звані «агрохолдинги» зареєстровані в таких організаційно-правових формах господарювання як акціонерні товариства та товариствах з обмеженою відповідальністю. У різних джерелах наголошуються, що їх налічується більше 100 одиниць, але при цьому основним критерієм виступає рівень концентрації земельних ресурсів.
Кооперація в аграрному секторі економіки об’єднує економічні, соціальні та інші інтереси сільськогосподарських товаровиробників на основі їх членства для ведення спільної діяльності на засадах самоврядування.
В Україні законодавче забезпечення розвитку коопераційних процесів закріплено у Законі України «Про кооперацію» [3], Законі України «Про споживчу кооперацію» [4], Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» [5], але, не зважаючи на це, вони не мають продовження на виконавчому рівні. В аграрному секторі економіки спостерігається низький рівень розвитку кооперації, що негативно позначається на його рівні конкурентоспроможності.
Розвиток коопераційних процесів вважаємо як один із найперспективніших шляхів підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора, що у найбільшій мірі враховуватиме інтереси дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Згідно чинного законодавства, засновниками та членами сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можуть бути виробники сільськогосподарської продукції – юридичні та/або фізичні особи, які зробили вступний і пайовий внески у розмірах, визначених загальними зборами кооперативу, дотримуються вимог статуту, мають право ухвального голосу та беруть участь у господарській діяльності кооперативу [5]. Це означає, що учасниками коопераційніх процесів можуть бути не тільки дрібні сільськогосподарські товаровиробники, але середні та великі суб’єкти господарювання, хоча ми першочергово пропонуємо їх розвивати серед перших.
Не можемо не погодитися з думкою, що в Україні існуючі організаційно-економічні та правові умови не сприяють розвиткові кооперативного руху на селі. Водночас об’єднання селян у кооперативи сприятиме ефективній реалізації ресурсного потенціалу сільського господарства при збереженні робочих місць, соціальному розвитку сільських територій. Поряд зі зміцненням фермерства та крупнотоварного приватного виробництва необхідно розвивати кооперативний рух на селі, який має стати важливим фундаментом структурної перебудови сільського господарства [6].
Кооперація як напрям організаційно-правових трансформацій в аграрному секторі економіки України може включати у себе елементи горизонтальної та вертикальної інтеграцій, що підтверджується ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Це означає, що сільськогосподарські товаровиробники можуть кооперуватись у напрямі горизонтальної інтеграції – за певними видами технологічних процесів виробництва сільськогосподарської продукції, і у напрямі вертикальної інтеграції – для подальшої переробки, зберігання, збуту, продажу продукції, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів.
У біології є принцип, за яким еволюція наявних видів обмежується наявністю більш еволюційно-розвинених форм флори та фауни (з мавпи людина могла вийти тільки тоді, коли людей не було). Так само у межах інтеграційних процесів, можливості активного розвитку кооперативного руху різко знижуються завдяки наявності альтернативних форм ведення господарської діяльності. Останні, за час «відсутності конкуренції» набрали чинності, адаптувалися і можуть ефективно протидіяти молодим паросткам кооперації [7, с. 267].
Звичайно, що у сучасних умовах розвиток сільськогосподарської кооперації у значній мірі залежить від державного управління. Відсутність чіткої державної стратегії та механізмів її реалізації у даному напрямі призводить до стримування еволюційно-прогресивних трансформацій дрібних сільгоспвиробників.
Завдання держави полягає в тому, щоб, зрозумівши переваги та перспективи кооперації із позицій суспільно-значущих цілей, створити умови, атмосферу для її розвитку, зростити її первинні паростки, знизити особисті витрати ініціаторів кооперативного руху. Далі, розвинувшись, кооперація дозволить без усілякої фінансової підтримки вирішити безліч проблем, що лежать в площині сталого розвитку сільських територій [7, с. 267]. Більше того, процеси кооперації серед дрібних сільськогосподарських товаровиробників дозволять підвищити конкурентоспроможність аграрного сектора економіки України на прогресуючій підприємницькій основі.
До кооперативних організацій згідно чинного законодавства відносяться кооперативи та кооперативні об’єднання [3], які у сукупності формують кооперативний підсектор аграрного сектора економіки України.
Стара система господарювання (хоча й не в повній мірі ефективна) у процесі ринкової трансформації була зруйнована, що виразилося у деформації горизонтальних і вертикальних економічних зв’язків. Наслідком цього стало відособлення інтересів суб’єктів різних сегментів. У перехідний період, коли ринкові інститути ще не функціонують ефективно, необхідно докласти зусиль до забезпечення стабільності контактів та угод (як інституціональної форми організації зв’язків) між учасниками аграрно-промислово-торговельно-фінансово-інформаційної інтеграції, що сприятиме стійкості як сільськогосподарського виробництва, так і продовольчих ринків. Як наслідок, потребує трансформування не тільки аграрний сектор, а й окремі групи контрагентів. Стримуючим фактором інтеграції є й те, що аграрна сфера ще не сформувалася у систему взаємопов’язаних ринкових структур, а являє собою розрізнений, напівринковий – напівнатуральний сектор [8, с. 52].
Згідно чинного законодавства, поняття «корпоратизація» – це елемент роздержавлення й перетворення державних підприємств у публічні (відкриті) акціонерні товариства [9], а не система суб’єктів корпоративного типу. У рамках нашого дослідження ми розглядаємо корпоратизацію поряд із кооперацією, кластеризацією, горизонтальною, вертикальною інтеграціями як один із напрямів прогресивних організаційно-правових трансформацій в аграрному секторі національної економіки.
Отже, до складу корпоративного підсектора входять такі елементи: первинні – господарські товариства; вторинні – організаційно-правові форми об’єднань суб’єктів господарювання; додаткові – корпоративні підприємства згідно чинного законодавства; державні – органи регулювання корпоративної сфери. Із проведеного дослідження структури корпоративного сегмента аграрного сектора економіки України за елементами випливає, що перспективними у плані розвитку корпоративного управління та підвищення конкурентоспроможності є первинні елементи та додаткові елементи корпоративного сектора.
Становленню та розвитку корпоративного сектора в аграрній сфері економіки України передували цілий ряд історичних змін та трансформацій. Останніми роками спостерігається розвиток корпоратизації у підсекторі підприємств аграрного сектора, проте дослідження показають, що в цьому секторі економіки він знаходиться на низькому рівні. Але, не дивлячись на це, у стратегічній перспективі корпоратизація сприятиме підвищенню конкурентоспроможності аграрних суб’єктів корпоративного типу та аграрного сектора національної економіки в цілому.
Кластеризація як напрям прогресивних організаційно-правових трансформацій в аграрному секторі економіки України полягає в об’єднанні сільськогосподарських товаровиробників різних організаційно-правових форм господарювання, переробних, обслуговуючих підприємств, наукових й освітніх закладів, муніципальних органів влади певної території у кластери з метою реалізації інтересів учасників кластеру, отримання синергетичного ефекту та підвищення конкурентоспроможності економіки певного регіону, національної економіки у цілому. Варто памятати про те, що кластеризація тісно пов’язана з кластерним підходом, який сприяє реалізації об’єднанню суб’єктів господарювання у кластерні структури для співпраці.
Іфором Ффоукс-Вільямсом – міжнародний експерт із вивчення та розбудови кластерів у більш ніж 50 країнах, засновник найбільшої у світі мережі професіоналів, які займаються конкурентоспроможністю «The Competitiveness Institute» (TCI) зазначає, що на глобальних ринках підприємства, засновані в кластерах, є більш конкурентоспроможними, ніж аналогічні підприємства, розташовані за межами кластера та розкидані по всій країні. Із точки зору економічного розвитку з сильними кластерами приходить зростання зайнятості, і особливо – робочих місць високої вартості [10].
Кластери – це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у споріднених галузях, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій у певних галузях, що конкурують, але при цьому виконують спільну роботу [11, c. 258]. Кластеризацію варто розглядати як складний інтеграційний процес, участь у якому можуть брати як суб’єкти господарювання різних видів економічної діяльності, так і кооперативні, горизонтально-інтегровані, вертикально-інтегровані структури певної території.
У сучасних умовах децентралізації влади і реформи місцевого самоврядування кластеризація повинна стати ефективним інструментом підвищення конкурентоспрожності регіонів України та регіональних складових аграрного сектора, зокрема. Голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва В. Галасюк запевняє, що у нашій державі кластери – це єдина можливість вирватись із бідності та успішно провести децентралізацію влади [12]. Хоча правове регулювання кластеризації в Україні немає закріпленого на законодавчому рівні.
Формування кластерних структур має стати одним із стратегічних завдань регіонів і знайти відображення в існуючих на сьогодні стратегіях і програмах соціально-економічного розвитку, а не ускладнювати вже досить непросту систему документів з регіонального розвитку. Кластерний підхід має стати базовим при розробці будь-яких заходів щодо розвитку регіону та у будь-якій сфері, оскільки він забезпечує мультиплікативний ефект та підвищує загальну ефективність дій [13]. Досвід розвинених країн світу показує, що кластерні структури можуть створюватись в одному чи декількох видах економічної діяльності. Мається на увазі те, що кластеризація може відбуватися як у межах аграрного сектора економіки України, так і за його межами, включаючи суб’єктів господарювання інших споріднених секторів економіки.
Варто зазначити, що ми розглядаємо напрями прогресивних організаційно-правових трансформацій із позиції доцільності їх застосування на сучасному етапі розвитку аграрного сектора з метою формування його конкурентоспроможної структури. Прогнозуємо, що укрупнення сільськогосподарських товаровиробників сприятиме підвищенню рівня секторальної конкуренції і формуванню ринкового конкурентного середовища. Із метою усунення ознак монополізації, рекомендуємо на законодавчому рівні закріпити обмеження аграрних формувань у плані концентрації сільськогосподарських угідь і ринків сільськогосподарської продукції.
Література.
1. Черевко Г. В. Агрохолдинги як нові організаційні форми крупно товарного господарювання в агробізнесі України / Г. В. Черевко // Аграрна економіка. – 2012. Т.5, №1-2. – С. 32-39.
2. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від 15.03.2006 № 3528-IV [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3528-15.
3. Закон України «Про кооперацію» від 10.07.2003 № 1087-IV [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1087-15.
4. Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992 № 2265-XII [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2265-12.
5. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 № 469/97-ВР [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/469/97-%D0%B2%D1%80.
6. Собкевич О. Щодо першочергових напрямів підтримки розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні : аналітична записка [Електронний ресурс] / О. Собкевич, В. Русан, А. Юрченко // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/817/.
7. Чекмарев О. П. Факторы развития сельскохозяйственной кооперации в России / О. П. Чекмарев // Международный агропромышленный конгресс Перспективы инновационного развития агропромышленного комплекса и сельских территорий : материалы для обсуждения. – СПб, 2014. – С. 266-267.
8. Лопатинський Ю. Інституціональна інтеграція аграрного сектора / Ю. Лопатинський // Збірник наукових праць Буковинського університету. Серія: Економічні науки. – Чернівці : Книги - ХХІ, 2006. – Випуск 2. – С. 49–60.
9. Указ Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/210/93.
10. KMBS ініціює розвиток кластерів в Україні [Електронний ресурс] // Києво-Могилянська Бізнес-школа. – Режим доступу : http://kmbs.ua/news/kmbs-iniciyuye-rozvitok-klasteriv-v-ukrayini.
11. Портер М. Конкуренция / М. Портер. – М. : Вильямс, 2005. – 608 с.
12. Голова Комітету взяв участь в обговоренні перспектив розвитку бізнес-кластерів в Україні [Електронний ресурс] // Комітет Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва. – Режим доступу : http://komprompol.rada.gov.ua/komprompol/control/uk/publish/article?art_id=48388&cat_id=47310.
13. Дегтярьова І. О. Наукові та практичні аспекти застосування кластерного підходу в управлінні конкурентоспроможністю регіонів України [Електронний ресурс] / І. О. Дегтярьова // Державне управління: теорія та практика : електрон. наук. фах. вид. – 2011. – № 1. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Degtyaryova.pdf.
References.
1. Cherevko, G.V. (2012), “Agroholdings as new organizational forms of large commercial agribusiness management in Ukraine”, Ahrarna ekonomika, tome 5, vol. 1-2, pp. 32–39.
2. The Verkhovna Rada of Ukraine (2006), The Law of Ukraine “Pro holdingovі kompaniyi v Ukrayini” from 15.03.2006 №3528-IV, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3528-15, (Accessed 26 February 2016).
3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), The Law of Ukraine “Pro kooperatsіyu” from 10.07.2003 №1087-IV, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1087-15, (Accessed 23 February 2016).
4. The Verkhovna Rada of Ukraine (1992), The Law of Ukraine “Pro spozhivchu kooperatsіyu” from 10.04.1992 №2265-XII, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2265-12, (Accessed 24 February 2016).
5. The Verkhovna Rada of Ukraine (1997), The Law of Ukraine “Pro sіlskogospodarsku kooperatsіyu” from 17.07.1997 №469/97-ВР, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/469/97-%D0%B2%D1%80, (Accessed 24 February 2016).
6. Sobkevich, О. Rusan, V. and Yurchenko, А. “Regarding the priority areas to support the development of agricultural cooperatives in Ukraine: рolicy вriefing”, Sector Economics Department at the National Institute for Strategic Studies under the President of Ukraine, [Online], available at: http://www.niss.gov.ua/articles/817/, (Accessed 20 February 2016).
7. Chekmarev, O. (2014), “Factors of development of agricultural cooperation in Russia”, Mezhdunarodnyiy agropromyishlennyiy kongress Perspektivyi innovatsionnogo razvitiya agropromyishlennogo kompleksa i selskih territoriy : materialyi dlya obsuzhdeniya, pp. 266–267.
8. Lopatynskyi, Yu. (2006), “Institutional integration of the agricultural sector”, Zbіrnik naukovih prats Bukovinskogo unіversitetu. Serіya: Ekonomіchnі nauki, vol. 2, pp. 49–60.
9. The President of Ukraine (1993), The Decree of the President of Ukraine “Pro korporatizatsіyu pIdpriеmstv” from 15.06.1993 №210/93, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/210/93, (Accessed 25 February 2016).
10. Kyiv Mohyla Business School (2015), “KMBS initiate the development of clusters in Ukraine”, [Online], available at: http://kmbs.ua/news/kmbs-iniciyuye-rozvitok-klasteriv-v-ukrayini, (Accessed 22 February 2016).
11. Porter, M. (2005), Competition [Konkurentsiya], Vilyams, Moscow, Russian Federation.
12. The Verkhovna Rada of Ukraine on Industrial Policy and Entrepreneurship (2015), “Chairman of the Committee took part in the discussion of the prospects for the development of business clusters in Ukraine”, [Online], available at: http://komprompol.rada.gov.ua/komprompol/control/uk/publish/article?art_id=48388&cat_id=47310, (Accessed 24 February 2016).
13. Degtyarova, I. O. “Scientific and practical aspects of the cluster approach in managing competitive regions of Ukraine”, Derzhavne upravlіnnya: teorіya ta praktika, [Online], available at: http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Degtyaryova.pdf, (Accessed 24 February 2016).
Стаття надійшла до редакції 16.03.2016 р.
ТОВ "ДКС Центр"