ОСОБЛИВОСТІ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ

УДК 338

В. В. Лагодієнко,

д. е. н., професор кафедри маркетингу, підприємницької діяльності і торгівлі

Одеської національної академії харчових технологій

Особливості стійкого розвитку регіонального електроенергетичного комплексу

V. V. Lahodiyenko,

Ph.D., professor of marketing, business and trade

Odessa National Academy of Food Technologies

FEATURES OF REGIONAL SUSTAINABLE DEVELOPMENT ELECTRIC POWER SECTOR

В статті висвітлення особливості стійкого розвитку регіонального електроенергетичного комплексу. Досліджено проблеми в розвиткові електроенергетики, розкриті закономірностями формування регіонального електроенергетичного комплексу.

The article features coverage of regional sustainable development of the electricity sector. The problems in the development of electricity, disclosed patterns of formation of the regional electricity sector.

В статье освещения особенности устойчивого развития регионального электроэнергетического комплекса. Исследованы проблемы в развитии электроэнергетики, раскрыты закономерностями формирования регионального электроэнергетического комплекса.

Ключові слова: регіональний електроенергетичний комплекс, стійкий розвиток, енергетичний потенціал, енергетичні ресурси.

Keywords: regional electric power complex, sustainable development, energy potential, energy resources.

Ключевые слова: региональный электроэнергетический комплекс, устойчивое развитие, энергетический потенциал, энергетические ресурсы.

Постановка проблеми. Енергетика охоплює процеси виробництва (видобутку), перетворення, транспортування паливно-енергетичних ресурсів є організаційно складною еколого-економічною та виробничо-технологічною системою, що активно впливає на довкілля. Характерна особливість цього впливу полягає у багатоплановості (одночасний вплив на різні компоненти навколишнього середовища) та різноманітності характеру впливу (хімічне та радіоактивне забруднення, теплові, радіаційні, акустичні та інші фізичні впливи). Ці негативні наслідки виявляються не лише в локальному і регіональному, а й у глобальному масштабі. Тому одним з головних завдань функціонування енергетики України та основним напрямом її подальшого розвитку є створення передумов для забезпечення потреб країни в паливно- енергетичних ресурсах за безумовного додержання вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля з урахуванням міжнародних природоохоронних зобов'язань України, соціально-економічних пріоритетів та обмежень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у функціонування і розвитку електроенергетичного комплексу України зробили такі вчені, як Ф. Волак, Б.З. Гамма, В.М. Геєць, Р.Р. Голуб, С.І. Гречана, М.П. Ковалко, М.М. Кулик, Г.П. Кутовий, М.А. Павловський, Д.В. Солоха, В.О. Точилін, Б.Г. Шелегеда, А.К. Шидловський та ін. Проте розвиток електроенергетичного комплексу все ще залишається в стадії розробки, потребують додаткового визначення особливості стійкого розвитку регіонального електроенергетичного комплексу.

Постановка завдання. Метою дослідження є висвітлення особливостей стійкого розвитку регіонального електроенергетичного комплексу.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення концепції сталого розвитку ґрунтується на поєднанні економічних, екологічних та соціальних факторів в контексті сприяння екологоорієнтованої рівноваги з позицій системного підходу на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Важливу увагу при вивченні сталого розвитку вчені приділяють дослідженню відносин в еколого-економічній системі. Згідно [1], еколого- економічна система розглядається, як відносно самостійна природно- виробнича система, до якої входять природні, промислові, аграрні та комунально-побудові об’єкти, що функціонують як єдине ціле. На регіональному рівні еколого-економічну систему розуміють, як різноманітність економічних об’єктів та просторову сферу навколишнього середовища.

В основу узгодженості екології та економіки покладено принцип єдності економічних та екологічних інтересів. Суть даного принципу полягає в тому, що в систему товарно-грошових відносин нарівні з економічними показниками, необхідно включити економічні оцінки, що характеризують витрати суспільства пов’язані з використанням природних ресурсів та впливом на компоненти навколишнього середовища. Тільки в тому випадку, коли економічні інтереси кожного господарюючого суб’єкта будуть тісно пов’язані з результатами екологічної діяльності, в майбутньому виявиться можливість створити економічні передумови об’єднання раціонального природокористування та ефективного відтворення навколишнього середовища [2]. Крім того, дотримання встановлених екологічних обмежень дає змогу створити передумови для вирішення екологічних проблем з урахуванням сучасного стану економічного розвитку регіонів [3].

Отже, при врахуванні екологічних обмежень стратегія подальшого системного розвитку суспільства спрямовується на загальне зменшення потреб людства, і до значного зменшення споживання природних ресурсів та відповідно забруднення навколишнього середовища.

Аналіз сучасних наукових робіт, присвячених проблемі стійкого розвитку господарюючих суб'єктів, дозволив уточнити зміст визначення «стійкий розвиток» стосовно електроенергетичного комплексу регіону. Під стійким розвитком регіонального електроенергетичного комплексу розуміти процес його стабільного функціонування, що забезпечує досягнення стратегічних цілей на основі узгодження інтересів енергокомпаній, споживачів електроенергії та регіону. У зв'язку з цим обґрунтовується, що джерелом стійкості такої специфічної галузі, як електроенергетика, є синергізм, який досягається в результаті взаємодії і підтримки балансу інтересів постачальників і споживачів електроенергії.

Головною метою сталого розвитку РЕК є здійснення надійного, ефективного енергопостачання споживачів регіону за тарифами, економічно прийнятним як для споживачів, так і для постачальників електроенергії. До підцілей стійкого розвитку електроенергетичного комплексу регіону належать:

1. Забезпечення надійності енергопостачання споживачів в аспекті поточного і перспективного попиту. При цьому під надійністю енергопостачання в дисертації розуміється можливість безперебійного забезпечення споживачів необхідною потужністю і енергією певних якісних параметрів.

2. Підвищення ефективності використання енергії (енергоефективності) як постачальниками, так і споживачами електроенергії.

3. Підвищення економічної ефективності виробництва та реалізації електроенергії.

4. Підвищення екологічної безпеки.

5. Досягнення високого рівня соціально-економічної захищеності персоналу енергокомпаній та виконання зобов'язань перед акціонерами, податковими органами та регіональним співтовариством.

Отже, на сьогодні одним з актуальних завдань є прийняття концепції стійкого розвитку енергетики та відповідної стратегії її реалізації з обґрунтуванням необхідних механізмів як на міжнародному так і на національному рівні.

В Україні на законодавчому рівні вже прийнято чимало регулюючих заходів по реалізації концепції стійкого розвитку, про що свідчить Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 24 грудня 1999 року [4] та Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки» від 26 квітня 2003 року [5]. Варто зауважити, що методологічно перший документ виступає концепцією, а другий є стратегією реалізації стійкого розвитку. Залишилися поза увагою механізми та інструменти реалізації зазначеної стратегії, які забезпечують ефективність концептуальних та стратегічних положень.

Відповідно до зазначених нормативно-правових документів, державна політика спрямована на забезпечення стійкого розвитку населених пунктів шляхом узгодження соціальних, економічних, містобудівних і екологічних систем розвитку населених пунктів та оточуючих територій в умовах розв’язання глобальних та загальносуспільних проблем в Україні. Важливими залишаються питання раціонального використання природних ресурсів і створення умов для їх самовідновлення. Крім того, зазначена спрямованість державної політики на економічне зростання та забезпечення соціального розвитку, передбачає ще й формування основ екологічної безпеки, яка забезпечує захист від несприятливих природних явищ, створює безпечні умови для життя людини та запобігання техногенних аварій та катастроф.

У Комплексній Програмі реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті по сталому розвитку на 2003 - 2015 рр. сформульовані теоретичні напрями впровадження концепції стійкого розвитку. Крім напрямів, які традиційно прийняті (економічні, екологічні, соціальні) виділяють також політичні, інформаційні, міжнародні. Причини такої класифікації полягають, по-перше, у підтримці концепції стійкого розвитку на законодавчому рівні (відомо, що розробляються нормативно- законодавчі документи, постанови та положення щодо забезпечення та реалізації зазначеної концепції). По-друге, важливу роль приділяють міжнародній інтеграції країн світу у забезпеченні та наданні допомоги з реалізації концепції сталості.

Таким чином, концепція стійкого розвитку з урахування наведених напрямів може відбуватись з позицій ефективного функціонування економічної системи, яка відповідає вимогам ринкового зразка та не порушує екологічну рівновагу природної екосистеми і дотримується принципів соціальної справедливості та захищеності.

Країни Європейського Союзу перехід на модель стійкого розвитку пов’язують з інтеграційною політикою в економічній, соціальній, екологічній та інституціональній сферах, що дозволяє комплексно вирішити економічні проблеми шляхом інтенсифікації зростання внутрішнього валового продукту; екологічні - за допомогою зниження ресурсомісткості валового випуску; соціальні - шляхом зростання зайнятості та надання гарантій соціальної захищеності. Сучасна стратегія переходу до стійкого розвитку країн Європейського Союзу ґрунтується на вирішенні таких пріоритетних завдань, а саме: підтримання стабільного виробництва і високого рівня споживання; додержання гарантій соціальної рівноправності; зниження забруднення навколишнього природного середовища; організація ландшафтів і охорона невідновлювальних природних ресурсів; збереження видового різноманіття [6].

Зниження видобутку енергетичних ресурсів у світовій економіці є головною проблемою сучасності. За відомостями Світового агентства з енергетики виснаження нафтових і газових родовищ станеться до 2017 року [7]. З іншого боку слід зазначити значне зростання споживання енергії. «Зараз світове споживання енергії зростає по геометричній прогресії і за останні 15 років його приріст становить 5% на рік. Це найбільш високий показник зростання в світовому народному господарстві, і всюди капіталовкладення в енергетику є домінуючими. У силу цієї провідної ролі енергетики в народному господарстві подолання насувається зараз енергетичної кризи представляє для людства найбільш велику глобальну проблему» [8, с. 128-129]. Проблеми енергетичної кризи, енергетичної безпеки з усе більшою гостротою і актуальністю заявляють про себе в даний час.

За XX сторіччя загальне споживання енергії людством зросло в 16 - 20 разів, проте витрата її на одну людину збільшилась тільки в 4 - 5 разів внаслідок швидкого зростання населення Землі і надзвичайно нерівномірного промислового розвитку країн. Споживання природного газу зросло в 400 - 600 разів, нафти - в 200-250, гідроенергії - в 75-100, а вугілля всього в 5-6 разів [9, с.31-35].

У промислово розвинених країнах збільшення валового національного продукту, а значить, і підвищення життєвого рівня населення прямо пропорційне зростанню витрат енергії. У сучасній ситуації низької енергоефективності національна економіка повинна знаходитися в стані кризи, але положення рятує висока частка первинних енергоресурсів (близько однієї третини), що спрямовуються на зовнішній ринок для реалізації, при вигідному рівні світових цін на енергоресурси (нафта, природний газ).

Сьогодні у світовій економіці визначений теоретичний підхід, що стосується залежності між витратою енергії і валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Часто використовується такий показник, як темпи зміни сумарних витрат енергії в теплових одиницях на ВВП у незмінних доларах - темпи зміни ставлення витрати енергії до ВВП для того, щоб визначити залежність між реальним економічним зростанням і зростанням витрат енергетичних ресурсів. За минуле сторіччя кількість енергії, що вимагається для одиниці приросту ВВП, в цілому зменшилася. Це пояснюється головним чином впливом нових технологій і особливостями зміни видів продукції та ін. Наприклад, у США в 1947 році питома витрата енергії на 1 долар приросту ВВП становив 4,16 кг умовного палива (кг у.п.). До 1960 року цей показник знизився до 3,34 кг у.п., в 1974 році склав 2,87 кг у.п., а в кінці 90-х років наблизився до 2,3 кг у.п. у розрахунку на 1 долар приросту ВВП.

Отже, зниження питомої витрати енергії на одиницю приросту ВВП є обов'язковою умовою стійкого розвитку економіки країни, в тому числі і за рахунок підвищення ефективності використання енергії.

На 2010-2020 рр. прогнозується середньорічний темп приросту кінцевого світового споживання електроенергії у розмірі 2,6 %, для промислово розвинених країн цей показник складе 1,7, для країн, що розвиваються, - 4,2 % [10]. В результаті з приросту споживання електроенергії (8740 млрд. КВт/год) 59 % доводитиметься на країни, що розвиваються. Споживання електроенергії там збільшиться в 2,3 рази. Відповідно частка цих країн в світовому показнику енергоспоживання зросте з 31 до 42 %, частка промислово розвинених країн знизиться з 58 до 49 %.

Особливо швидке зростання споживання електроенергії очікується в Китаї. При середньорічному темпі його приросту в 5,4 % (у 2,1 рази вище середньосвітового), приблизно відповідає очікуваному темпу приросту ВВП (5,5 % у рік), його величина до 2020 р. збільшиться майже втричі, а частка країни в світовому електроспоживанні зросте з 9 до 15,4 %.

Слід зазначити, що тенденції в світовій економіці мають безпосередній вплив на національні економіки і навпаки, тому необхідно визначити, як і яким чином впливають зовнішньо-економічні чинники на темпи її економічного зростання.

Висновки. Регіональний електроенергетичний комплекс є частиною національної енергетичної системи. Слід зазначити, що основною метою управління регіональним електроенергетичним комплексом є забезпечення регіону електричною і тепловою енергією та експортних поставок енергії з найменшими витратами при ефективному енергоспоживанні і забезпечення екологічної та енергетичної безпеки регіону. На виконання даної мети електроенергетичний комплекс повинен постійно орієнтувати дії всіх своїх елементів-організацій. Для досягнення цієї мети необхідний постійно діючий механізм ефективного функціонування регіонального електроенергетичного комплексу.

У період ринкового реформування економіки України в електроенергетиці склалася ситуація, що характеризується такими проблемами:

- високою часткою фізично зношених і морально застарілих основних фондів, що може привести не тільки до обмеження електропостачання в окремих регіонах, але і до порушення цілісності ОЕС України;

- низькою ефективністю використання енергоресурсів, що є наслідком високої енергоємності;

- недосконалістю цінової і тарифної політики держави в енергетичній сфері, що не дозволяє забезпечувати реальне самофінансування поточної діяльності електроенергетиці;

- не сформованістю конкурентного енергетичного ринку та відповідної ринкової інфраструктури тарифів на електроенергію;

- відсутністю мотивації енергозбереження;

- неефективною податковою й амортизаційною політикою.

Основними закономірностями формування регіонального електроенергетичного комплексу є: техніко-технологічна доцільність, задоволення попиту на енергію, ефективність функціонування регіонального електроенергетичного комплексу, регіональна стратегія розвитку.

Список використаних джерел.

1. Жулавский А. Ю. Основы эколого-экономической сбалансированности развития региона / А. Ю. Жулавский // Вісник СумДУ. — 2007. — № 1. — С. 112–122.

2. Мельник Л. Принципы экологобезопасного развития / Л. Мельник // Економіка України. — 1996. — № 2. — С. 71–78.

3. Дорогунцов С. І. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку: концепція системно-динамічного вирішення [Текст] / С. І. Дорогунцов, О. М. Ральчук. — К.: Наукова думка, 2001. — 153 с.

4. Комплексная программа реализации на национальном уровне решений, принятых на Всемирном саммите по устойчивому развитию на 2003 – 2015 гг.: Постановление Кабинета Министров Украины от 26 апреля 2003 г. № 634 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.rada.kiev.ua.

5. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України від 24.12.1999 р. № 1359–XIV [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.rada.kiev.ua.

6. Бадрак О. Цілі та пріоритети сталого розвитку України /О. Бадрак, Л. Шостак // Економіка України. — 2002. — № 10. — С.30–36.

7. Буравльов Є. Сума технологій як передумова сталого розвитку [Електронний ресурс] / Є. Буравльов // Вісник НАН України. — 2001. — № 5 — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2001–05/5.htm

8. Дорогунцов С. І. Управління техногенно-екологічною безпекою у парадигмі сталого розвитку: концепція системно-динамічного вирішення [Текст] / С. І. Дорогунцов, О. М. Ральчук. — К.: Наукова думка, 2001. — 153 с.

9. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід: посібник з екологічного менеджменту / [Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М. та ін.]. — К.: СИМВОЛ-Т, 1997. — 245 с.

10. Петрова Н. Б. Формування стратегії управління розвитком електроенергетики регіону [Текст]: дис. канд. екон. наук: 08.00.05 / Петрова Надія Борисівна. — Х., 2008. — 234 с.

References.

1. Zhulavskij, A. Ju. (2007), "Osnovy jekologo-jekonomicheskoj sbalansirovannosti razvitija regiona", Vіsnik SumDU, vol. 1, pp. 112–122.

2. Mel'nik, L. (1996), "Principy jekologobezopasnogo razvitija", Ekonomіka Ukrainy, vol. 2, pp. 71–78.

3. Dorohuntsov, S. I. and Ralchuk, O. M. (2001), Upravlinnia tekhnohenno-ekolohichnoiu bezpekoiu u paradyhmi staloho rozvytku: kontseptsiia systemno-dynamichnoho vyrishennia [Management technogenic and ecological safety in the paradigm of sustainable development: the concept of system-dynamic solution], Naukova dumka, Kyiv, Ukraine, p.153.

4. Cabinet of Ministers of Ukraine (2003), “Kompleksnaja programma realizacii na nacional'nom urovne reshenij, prinjatyh na Vsemirnom sammite po ustojchivomu razvitiju na 2003 – 2015 gg", Postanovlenie Kabineta Ministrov Ukrainy № 634t, 26.04.2003, [Online], available at: http://www.rada.kiev.ua.

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), Postanova "Pro Kontseptsiiu staloho rozvytku naselenykh punktiv: Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy", # 1359–XIV, 24.12.1999, [Online], available at: http://www.rada.kiev.ua.

6. Badrak, O. and Shostak, L. (2002), "Tsili ta priorytety staloho rozvytku Ukrainy", Ekonomika Ukrainy, vol.10, pp.30–36.

7. Buravlov, Ye. (2001), "Suma tekhnolohii yak peredumova staloho rozvytku", Visnyk NAN Ukrainy, vol. 5, [Online], available at: http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2001–05/5.htm

8. Dorohuntsov, S. I. and Ralchuk, O. M. (2001), Upravlinnia tekhnohenno-ekolohichnoiu bezpekoiu u paradyhmi staloho rozvytku: kontseptsiia systemno-dynamichnoho vyrishennia [Management technogenic and ecological safety in the paradigm of sustainable development: the concept of system-dynamic solution], Naukova dumka, Kyiv, Ukraine, p.153.

9. Shevchuk, V.Ya. and Satalkin, Yu.M. and others (1997), Modernizatsiia vyrobnytstva: systemno-ekolohichnyi pidkhid: posibnyk z ekolohichnoho menedzhmentu [Modernization of production: system-ecological approach: A Guide to Environmental Management], SYMVOL-T, Kyiv, Ukraine, p.245.

10. Petrova, N. B. (2008), "Formuvannia stratehii upravlinnia rozvytkom elektroenerhetyky rehionu", Abstract of Ph.D. dissertation, 08.00.05, Kharkiv, Ukraine, p.234.

Стаття надійшла до редакції 20.10.2013 р.