УДК 336.22

 

О. С. Катана,

аспірант, Національний університет ДПС України, м. Ірпінь

 

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ КУЛЬТУРИ В ДЕРЖАВІ

 

O. S. Katana,

PhD-student, National University of State Tax Service of Ukraine, Irpin

 

INSTITUTIONAL FRAMEWORK OF TAX CULTURE IN THE STATE

 

У статті проаналізовано засади розвитку податкової культури, її інституційне середовище як одного із основних напрямів реформування податкової системи. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що розвитку податкової культури перешкоджає факт усвідомлення платником податків абсолютної несправедливості ситуації. Зроблено висновок, що наявним є слабкий зв’язок між державою і платником податків, тому необхідно акцентувати увагу на правах платника податків та виконанні державою покладених на неї функцій.

 

The article analyzes the bases of tax culture, its institutional environment as one of the main directions of reforming the tax system. The study suggests that the development of tax culture fact prevents the realization of absolute injustice taxpayer situation. Concluded that existing is a weak relationship between the state and the taxpayer, so we need to focus on the rights of taxpayers and enforcement of state conferred on it functions.

 

Ключові слова: податкова система, податкова культура, інституційні засади податкової культури, формальні і неформальні інституції, виконання податкових зобов’язань.

 

Keywords: tax system, tax culture, institutional principles of tax culture, formal and informal institutions, implementation of tax obligations.

 

 

Постановка проблеми: Модернізація системи оподаткування в умовах мінливої сучасної економіки являє собою один з найбільш важливих процесів податкової системи, оскільки саме податки та збори забезпечують майже 90 % надходжень доходів до бюджету. Постійні реформи податкової системи в основному спричинені недоліком розподілу бюджетних ресурсів і ролі податків та зборів у бюджетах різних рівнів. Тому виникає необхідність в постійному оновленні державних інститутів, що акумулюють та розподіляють грошові потоки в Україні. Обмеженість в інструментах нарахування податкових доходів за рахунок зміни їх механізмів загальним рівнем податкового навантаження платників створює передумови для розвитку іншого сегмента податкової діяльності – пошуку резервів для забезпечення tax compliance або свідомого і строгого виконання громадянами своїх податкових зобов’язань за рахунок формування ефективної системи взаємодії платників податків і держави.

Одним із ефективних засобів збільшення податкових надходжень до державного бюджету є механізм впровадження комплексу дій щодо формування інституційного середовища для розвитку національної податкової системи. Оскільки успішність справляння податків базується на ментальності населення, то роль податкової культури в інституціонально-еволюційному аспекті розвитку податкової системи України є достатньо вагомою. Податкова культура є частиною загальнонаціональної культури держави, яка пов’язана з діяльністю всіх учасників податкових відносин  щодо повної та своєчасної сплати податків і зборів до бюджетів; є показником ефективності податкової системи [8]. У зв’язку з цим все частіше підіймається питання про необхідність побудови державної стратегії формування податкової культури учасників податкового процесу, адже рівень податкової культури досі залишається низьким. Громадяни часто ігнорують державу, вважають, що вони не зобов’язані платити податки. В свою чергу держава теж не дає їм чітко зрозуміти, що податкові надходження витрачаються на покращення добробуту суспільства в цілому. У результаті ухилення від обов’язків платника податків для громадян – це норма.

Тим не менше, тільки лише санкцій за податкові правопорушення не можуть служити єдиним рішенням даної проблеми, оскільки одним з найбільш конфліктогенних питань податкового процесу є забезпечення соціальної справедливості оподаткування і дотримання паритету інтересів держави та платників у податковому процесі. Прикладом даної проблеми є модель «раціонального вибору платника податків», яку в 1972 р запропонували М. Аллінгам і А. Сандмо [10]. Однак на практиці виявилося, що практично кожен платник податків проходить одну або декілька податкових перевірок. А ухилення від податків все одно залишається на високому рівні. Це пояснюється тим, що накладені санкції свідчать не про ефективність діяльності податкових органів, а про те, що оштрафувати можна будь-кого, але при цьому реальний розмір прихованих доходів виявляють не завжди. Бено Тоглер зазначає, що останні дослідження вказують на те, що санкції відповідають лише в середньому за десяту частину обсягів та кількості сплачуваних податків. Решта – це сплата сумлінними платниками, тобто здебільшого рівень податкової культури.

 На нашу думку, існуюча в українському суспільстві практика оподаткування не тільки не згладжує дискримінацію одних платників податків за рахунок інших, а, навпаки, підсилює соціальну та майнову поляризацію, провокуючи виникнення податкових спорів та соціальних конфліктів [1]. З огляду на це, першочерговим завданням науки має бути розробка пропозицій і рекомендацій щодо формування такої інституціональної структури, яка б сприяла забезпеченню успішного функціонування  податкової системи країни.

Світовий досвід в даному сегменті державного управління свідчить про необхідність вироблення єдиних науково-обґрунтованих підходів до формування національної податкової культури з урахуванням економічних, фінансових, демографічних та соціальних особливостей розвитку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз різних джерел наукової літератури показує, що одні науковці бачать податкову культуру як відносно вузьке поняття, інші вважають, що це поняття винятково широке, і включає не тільки безпосередньо податкову правосвідомість, а також систему відносин усіх учасників податкового процесу. Так Й. Шумпетер вважав податкову культуру штучним витвором податкових діячів та економістів, який став потрібним у ході формування національних податкових систем [2]. Б. Нерре зазначив, що податкова культура це специфічна для кожної країни сукупність всіх відповідних формальних і неформальних інститутів, пов’язаних з національною податковою системою і її практичною реалізацією, які історично є вбудованими в культуру країни [5]. В. Андрущенко розглядає податкову культуру як різновид культури грошових відносин, форму прикладної, утилітарної етики, що передбачає конкретні процедури і правила, які відрізняють правильне від неправильного, моральне від аморального [2]. Д. Касимов розуміє культуру як узгоджену систему цілей, цінностей і принципів діяльності суб’єктів оподаткування з метою формування партнерських відносин у податковому процесі.

В. Вишневський акцентує увагу на тому, що наслідування неокласичних рецептів реформування та копіювання зарубіжного податкового досвіду в колишніх республіках СРСР не призвело до бажаних результатів. Практика ще раз підтвердила, що всупереч положенням неокласики, навіть аналогічні податкові норми в різних інституційних умовах (західноєвропейських та пострадянських) працюють по-різному.

Вся справа в тому, що економічні суб’єкти формують податкові популяції, об’єднані спільною територією і домінуючими інститутами – спонтанними і формальними правилами з механізмами примусу до їх виконання, які є результатом багаторічної практики взаємодій цих суб’єктів в специфічному географічному, біологічному та соціокультурному оточенні. Залежно від історії свого формування в такому оточенні податкові популяції істотно відрізняються одна від одної, тому одні й ті ж причини мають неоднакові наслідки для різних популяцій [11].

Отже, аналіз наукової літератури та інших джерел інформації з проблематики нашого дослідження дає підстави робити висновок про те, що навіть теоретичні питання розвитку інституційних аспектів в підходах до формування податкової культури, підвищення соціально-регулятивного значення податкової культури в організації оподаткування залишаються недостатньо розробленими. Потрібні додаткові дослідження з питань підвищення податкової культури учасників податкового процесу та їх взаємодії, тому що поняття податкової культури стосується не тільки платників податків, а й органів, уповноважених у сфері оподаткування.

З огляду на це метою даної роботи є висвітлення поняття «податкова культура», розкриття її змісту, функціональних елементів та структури формування.

Виклад основного матеріалу: За останні роки накопичилося чимало досліджень, в яких аналізується поведінка платників податків у різних країнах, вчені все частіше виділяють неекономічні чинники, які впливають на оподаткування. Одні автори акцентують увагу на податковій етиці і відзначають відмінності між країнами в дотриманні податкового законодавства, інші – виділяють податкову мораль і свідомість. Всі ці чинники є складовими податкової культури, для розуміння якої ключовим фактором виступають відносини між платником податків і державою.

Культура діяльності податкових органів справляє вплив на платника, створюючи певний тиск, з іншого боку, платники чинять певний вплив на податківців. Якщо цей тиск виходить за рамки загальної культури, то між платником і податковим органом виникає конфлікт, який, безумовно, призводить до гальмування сплати податків. Сьогоднішній конфлікт між підприємцями та урядом стосовно Податкового кодексу проілюстрував, наскільки далекими від партнерських є відносини між владою та бізнесом. Тому в сучасних умовах основним напрямом податкової політики має бути формування та розвиток податкової культури.

Кожен інститут має у своєму розпорядженні унікальний склад інституцій, що забезпечує можливість різноманітних форм людської діяльності. Д. Норт розділяє інституції на неформальні і формальні. Під неформальними інституціями він розуміє існуючі неофіційні, неправові обмеження. До них належать певні традиції, встановлені звичаї, неписані кодекси поведінки, господарська етика, культурна спадщина та ментальні стереотипи. Формальні інституції – це офіційні, правові обмеження, які є результатом наділення інституціональних норм суспільства правовими рамками, тобто їх юридичним закріпленням та відповідним організаційним втіленням.

Податковій культурі притаманні елементи як формальних інститутів (законодавчі та інші нормативно-правові акти, які створенні і підтримуються податковими фахівцями – державними чиновниками), так і неформальних інститутів (загальноприйняті традиції та звички нарахування і сплати податків, які обумовлюють моделі поведінки платників податків, що формуються податковою культурою) [6].

Імперативом податкової системи має бути поєднання фіскальних інтересів та інтересів платника податків на основі формування партнерських відносин. Робота податкових органів багато в чому залежить від того які відносини у них складаються із платниками податків. Платник податку це в першу чергу партнер держави, його кошти – основне джерело державних доходів. Тому в даний час податківцям необхідно більше уваги приділяти роз’ясненню правових актів, адже податкове законодавство далеко не всім зрозуміле через свою складність та неоднозначність. Більшість податкових спорів виникають тільки тому, що платники розуміють ті чи інші положення податкового законодавства не так, як податківці. З іншої сторони податкові органи теж будуть працювати ефективно, якщо платники податків будуть дотримуватися податкового законодавства. Але це все залежить від високого рівня податкової культури в країні.

В Україні як і в більшості країн пострадянського простору формальна інституціоналізація з’явилася раніше, ніж умови для їх ефективного функціонування. Причиною цього стала відсутність відповідної законодавчої бази і досвіду проведення податкових реформ, що призвело до копіювання положень податкового законодавства у західних країн. При імпорті формальних інститутів потрібно брати до уваги те, що вони повинні відповідати рівню неформальних відносин. Тому процес інституціоналізації податкової культури слід розглядати як поетапну заміну процесу спонтанного вироблення мотивації платників податків до сплати податків та зборів, розробку нових форм і методів організації податкових відносин на регульований і прогнозований процес в рамках державної стратегії формування податкової культури.

В якості етапів цього процесу Д. Касімов пропонує наступні:

– виникнення потреби в додаткових бюджетних коштах, задоволення якої вимагає спільних впорядкованих дій;

– формування загальних цілей і завдань розвитку;

– розробка норм, процедур податкової діяльності;

– інституціоналізація розроблених норм і правил, тобто вироблення механізму їх практичної реалізації;

– встановлення системи диференційованих заходів і форм відповідальності (системи податкових санкцій) за їх недотримання;

– формальне і неформальне оформлення інституційної структури податкової культури [4].

Для того, щоб розглянути інституціональні основи організації податкової культури перш за все необхідно визначити структуру її системи формування (табл.1).

 

Таблиця 1.

Складові податкової культури за рівнями прояву і суб’єктами впливу

Джерело: розроблено автором

 

Механізм формування податкової культури включає в себе три взаємопов’язані рівні, які становлять його внутрішній зміст. Такий розподіл не свідчить про відокремлене існування різнорівневих форм податкової культури,  ідеться про один і той самий феномен з різних ракурсів.

З таблиці видно, що на індивідуальному (мікро) рівні платникам податків повинна бути притаманна інтеріоризація індивідом соціальних структур. Тут йдеться мова про процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем (опортунізм), до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

З боку контролюючих органів мікро підхід зосереджується на взаємодії між індивідами, які відбуваються в рамках робочого колективу. Взаємодії мають усталений характер і поєднують податківців у мережі. Стійкі паттерни взаємодії в мережах призводять до утворення не менш стійких поведінкових паттернів та диспозицій, які в певних випадках навіть інституалізовані в «Кодексі професійної етики працівників ДПС», який був розроблений авторським колективом Науково-дослідного центру з проблем оподаткування. Диспозиції в даному випадку вказують нам на дозволену (можливу), обов’язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб’єкта.

Роль держави на цьому рівні є досить вагомою, так як вона виступає правовим гарантом дотримання прав людини. Громадянське суспільство починається з громадянина, його прав і свобод, забезпечення гідності особи. У ідеалі громадянське суспільство можна розглядати як суспільство, в якому існують розвинуті економічні, культурні, правові, соціальні відносини між його індивідами. Це своєрідний соціальний простір, в якому люди взаємодіють як автономні індивіди а, взаємодіючи, утворюють складну, багаторівневу мережу громадянських зв’язків і взаємозалежностей, які і творять власне соціальне життя і власне суспільство, якому не потрібен примус з боку політичних структур, щоб функціонувати. І хоча з погляду взаємовідносин з державою громадянське суспільство є сферою автономного існування, держава все ж таки повинна бути засновником норм людської поведінки, яким має відповідати сумлінний громадянин (в нашому випадку платники податків та контролюючі органи), які б об’єднувалися у своєрідну модель, у якій люди як громадяни своєї спільноти мають спільні обов’язки і діють відповідно до них.

Головний капітал будь-якого суспільства – цінності, установки та стереотипи. Саме цінності, якими керуються люди у повсякденному житті, є основою довіри між людьми і їх співпраці, тобто соціальний капітал є засобом групової солідарності. Однак такі соціальні явища як корупція, опортунізм платників податків, непотизм, лобіювання з боку контролюючих органів приватних інтересів зумовлюють безуспішність податкових реформ і низьку ефективність реалізації податкової політики. Тому необхідними є створення умов і напрацювання комплексу заходів, що сприятимуть акумуляції соціального капіталу і формування податкової культури як базових елементів побудови ефективної системи оподаткування, що дозволить збільшити рівень добровільності сплати податків.

Податкова культура повинна виступати регулятором поведінки не тільки кожного платника податків, а й посадових осіб податкових органів. Тому її удосконалення слід починати передусім з працівників податкових органів, оскільки платників податків більше, ніж податківців, і формування в їхній свідомості розуміння всієї необхідності сплати податкових платежів є довготривалим і більш трудомістким процесом.

Ефективність роботи будь-якої системи, насамперед, залежить від рівня кваліфікації працівників, від їхнього ставлення до професійної діяльності, від морально-етичних засад та особистих рис. Професіоналізм податкового інспектора має ґрунтуватися на знаннях, комунікабельності, упевненості. Ця впевненість має базуватися на особистих здібностях інспектора: вміння легко переконати інших у правильності постановки питань, та налагодити психологічний контакт із платником податків [6].

Професіоналізм і взаємна відповідальність є основними показниками нового рівня співпраці держави та платників податків, а також високої податкової культури та податкової дисципліни. Основна мета податкових органів має бути спрямована на протистояння закріпленню в суспільстві свідомого ухилення від сплати податків як акту, який зберігає особисту вигоду.

Важливо сформувати не тільки позитивний образ працівника податкового органу, а й сумлінного платника податків. Неправомірні дії однієї зі сторін призводять до нестабільності всієї системи і неефективності застосовуваних заходів.

Соціальний рівень – рівень колективів та спільнот, груп, що є детерміновані водночас мережево. В таких групах виникає обмежена солідарність та довіра. Довіра, а точніше норми, що скеровують поведінку суб’єктів до довіри, є епіфеноменом соціального капіталу, дієвим засобом зниження трансакційних витрат. В Україні ведеться діяльність щодо розвитку рівня податкової свідомості та культури громадян, однак жодні реформи неможливі без довіри. Оскільки саме довіра дозволить підвищити рівень добровільної сплати податків. Якщо платники податків бачитимуть, що держава є надійним захисником їхнього добробуту та гарантом їх благополуччя, вони з гордістю виконуватимуть свій конституційний обов’язок зі сплати податків.

Важливою складовою в покращенні взаємин між платниками та податковими органами є довіра до платників з боку податкових органів. Зменшення кількості й тривалості перевірок і зниження рівня використання штрафів допоможуть забезпечити реципрокність взаємовідносин між суб’єктами податкових відносин.

Державний або соціетальний (макро) рівень зосереджений на інституціональному вимірі соціального капіталу, виявленні стійких взаємовпливів між рівнями і формами інституалізації та взаємодіями на основі довіри. Інакше кажучи, макропідхід намагається відповісти на питання як конкретна політична чи соціально-економічна інституційна організація детермінує відтворення податкової культури.

У випадку платників податків ключовим елементом є податкова мораль, яка проявляється у внутрішній мотивації людей до сплати податків. Тобто існують певні норми і правила, які регламентують поведінку і дії людей у сфері оподаткування. Позитивна мораль приймає форми громадянської свідомості, обов’язку, дисципліни. Тому на державному рівні дуже важливо сформулювати моральні імперативи, які так би мовити стали б еталоном, якому має відповідати добросовісний платник.

Діюча в Україні політика у сфері адміністрування податків не згладжує соціальний розрив між платниками податків та контролюючими органами, система адміністрування викликає масове незадоволення з боку платників, що виражається в постійному ухиленні від сплати податків. Це в свою чергу негативно впливає на імідж контролюючих органів та систему оподаткування в цілому. В результаті внутрішня мотивація платників щодо сплати податків у повному обсязі поступово втрачається. Досвід в Грузії у вирішенні цього проблемного питання для України є наглядним прикладом. Реформу податкової системи грузинський уряд почав не з різкого зниження ставок, а з системи мотивацій працівників податкової служби. Звільнити всіх податкових інспекторів за один раз було неможливо. Тому уряд поставив за мету змінити їх ментальність, перебудувавши систему мотивації. Суворі вироки податковим інспекторам, гучні арешти великих корупціонерів, яким  давали можливість відкупитися, перерахувавши до бюджету круглі суми, іноді в кілька десятків мільйонів доларів, швидко відбили бажання брати хабарі. Ці методи викликали несхвалення з боку правозахисних організацій, але чітко продемонстрували суспільству і чиновникам, що правила гри змінилися, і країна стала жити по-новому. Паралельно також вдосконалювалося адміністрування податків, зменшилися ставки, поступово були відмінені всі пільги і скоротилися перевірки. Також доцільним було б нарешті змінити модель адміністрування податків з «управління і контролю» на «сервісне обслуговування».

Податкова політика являє собою систему відносин, що складаються між платниками податків і державою з приводу вторинного перерозподілу доходів. Однак допоки люди, не будуть довіряти одне одному, як громадини і як суб’єкти економічної діяльності, – ні економіка, ні держава не зможуть функціонувати ефективно. Тому в контексті формування податкової культури податкова політика повинна бути результатом суспільного вибору, проявом відродження духу, відчуттям спільної мети у суспільстві вільних у своєму виборі громадян. Для цього можна активніше долучати громадян до обговорення реформ з метою врахування реальних суспільних пріоритетів, а не окремих впливових груп. Відчуття спільної відповідальності а також впевненість у правомірності дій держави зможе забезпечити підвищення рівня tax compliance, оскільки людям властива реципрокність – схильність до взаємодії, за умови аналогічної поведінки інших членів.

З таблиці видно, що усі суб’єкти податкової культури в окремій державі взаємозалежні, бо всі вони – взаємно подібні носії особливостей національної культури. Податкова культура спільно з соціальним капіталом суспільства визначають характер податкової політики. В свою чергу податкова політика також впливає на рівень податкової культури та на характер соціального капіталу. А це дає підстави зробити висновок про те, що між рівнями прояву податкової культури є наявним зв’язок як згори вверх, так і зверху вниз.

Виходячи з вищевикладеного можна запропонувати визначення податкової культури. Податкова культура являє собою систему цінностей, норм, встановлених правил і принципів у сфері податкових відносин. Дана модель включає в себе правомірні дії, як платників податків, так і податкових органів. Кожен суб’єкт податкових відносин самостійно визначає для себе рівень його податкової культури, що відрізняється нормами, правилами і цінностями.

Податкова культура складається з розуміння громадянами всієї важливості для держави і суспільства сплати податків, знання своїх прав і обов’язків по їх сплаті. Платник податків повинен усвідомлювати, що податкові надходження до бюджету потрібні для виконання державою своїх функцій (утримання армії, флоту, міліції, забезпечення отримання гідної освіти, надання послуг у сфері охорони здоров’я і т. д).

Наразі ми не спостерігаємо комплексу взаємодій між державою і платниками, які би мали ґрунтуватися на основі реципрокності взаємовідносин. Вони не допускають і думки про те, що податкові надходження можуть повернутися до них у вигляді тих чи інших послуг, і, здається, твердо переконані, що цим грошам належить безслідно зникнути десь у надрах держави. Звідси – роздратування з приводу можливих нововведень у податковій системі та підозра, що метою будь-яких інновацій є виключно експропріація простих громадян. У зв’язку з цим необхідно формувати і розвивати податкову культуру як населення, так і працівників податкових органів.

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що розвитку податкової культури перешкоджає факт усвідомлення платником податків абсолютної несправедливості ситуації і відсутність надії на те, що метою зміни існуючої податкової системи є саме досягнення справедливості. Однією із основних проблем формування та розвитку податкової культури є достатньо низький рівень переконання у населення в необхідності сплати податків. Наявним є слабкий зв’язок між державою і платником податків, тому необхідно акцентувати увагу на правах платника податків та виконання державою покладених на неї функцій відповідно до чинного законодавства. Гармонійне поєднання фіскальних інтересів держави та соціальних потреб платників податків на основі формування партнерських відносин повинні бути в основі формування інституційних засад розвитку податкової культури в державі.

 

Література.

1. Башинський І. А. Податкова культура: генезис та сталі погляди на зміст поняття / І. А. Башинський // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Державне управління. – 2014. – № 1. – С. 7–14.

2. Морально-етичні імперативи податків та оподаткування (західна традиція): [монографія] / В. Л. Андрущенко; Т. В. Тучак. – К.:Алерта, 2013. – 384 с.

3. Василенко А. В. Формування податкової культури в Україні / А. В. Василенко //Економічний вісник університету. – Київський національний торговельно-економічний університет. – 2011.– 17/1. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2011_17_1/Vasilenko.pdf

4. Касимов Д. О. Институциональные основы формирования и развития налоговой культуры: автореф. дис. на соиск. научн. степ. канд. экон. наук: спец. 08.00.10 «Финансы, денежное обращение и кредит» / Д. О. Касимов. – Саратов, 2012. – 20 с.

5. Nerre B. Do social and cultural norms matter? – The Concept of Tax Culture/ Extended version. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www1.worldbank.org/publicsector/pe/Tax/norms/pdf

6. Ручкіна В. М. Формування податкової культури в Україні та аналіз її складових частин / В. М. Ручкіна // Зб. наук. праць Національного університету державної податкової служби: електронне науково-фахове видання. – 2013. – №1–2. – С. 194–200.

7. Torgler B. Tax morale: theory and empirical analysis of tax compliance / Benno Torgler. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: edoc.unibas.ch/56/1/DissB_6463.pdf

8. Sinkuniene Kristina. Taxation Principles in Tax Culture: Theoretical and Practical Aspects Organizaciju/ К. Sinkuniene // Pro-Quest Health Management. – 2005. – Vol. 35.

9. Schumpeter J.A. Ökonomie und Soziologie der Einkommensteuer // Der Deutsche Volkswirt. 1929. Vol. 4. Pp. 380–385.

10. Allingham, M. G., Sandmo, A. 1972. Income Tax Evasion: A Theoretical Analysis. Journal of Public Economics 1, 323-338.

11. Экономика налоговых реформ: монография / Под ред. И. А.·Майбурова, Ю. Б. Иванова, Л. Л. Тарангул. – К.: Алерта, 2013. – 432 с.

 

References.

1. Bashyns'kyj, I. A. (2014), “The tax culture: Genesis and steel views on the content of the concept”, Visnyk Akademii mytnoi sluzhby Ukrainy, vol. 1, pp. 7–14.

2. Andruschenko, V. L. and Tuchak, T. V. (2013), Moral'no-etychni imperatyvy podatkiv ta opodatkuvannia (zakhidna tradytsiia), [Moral and ethical imperatives of taxes and taxation (Western tradition)], Alerta, Kyiv, Ukraine.

3. Vasylenko, A. V. (2011), “Formation of tax culture in Ukraine”, Ekonomichnyj visnyk Kyivs'koho natsional'noho torhovel'no-ekonomichnoho universytetu, [Online], vol. 17/1, available at: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2011_17_1/ Vasilenko.pdf

4. Kasimov, D. O. “The institutional foundations of the formation and development of tax culture”, Ph.D. Thesis, Money, Finance and Credit, Saratov Socio-Economic Institute, Saratov, Russia.

5. Nerre, B. “Do social and cultural norms matter? – The Concept of Tax Culture”, Extended version. [Online], available at: http://www1.worldbank.org/publicsector/pe/Tax/norms/pdf 

6. Ruchkina, V. M., (2013), “Formation of tax culture in Ukraine and the analysis of its components”, Zbirnyk naukovykh prats' Natsional'noho universytetu derzhavnoi podatkovoi sluzhby, vol. 1–2, pp. 194–200.

7. Torgler, B. (2003). Tax morale: Theory and analysis of tax compliance, unpublished doctoral dissertation, University of Zurich, Switzerland.

8. Sinkuniene, K. (2005), “Taxation Principles in Tax Culture: Theoretical and Practical Aspects”, Organizaciju Pro-Quest Health Management, vol. 35. pp 177.

9. Schumpeter, J. (1929), “Ökonomie und Soziologie der Einkommensteuer”, Der Deutsche Volkswirt, vol. 4. pp. 380–385.

10. Allingham, M. G., Sandmo, A. (1972), “Income Tax Evasion: A Theoretical Analysis”, Journal of Public Economics, vol. 1, pp. 323-338.

11. Majburova, Y. A., Ivanova, Ju. B. and Tarangul, L. L. (2013), Ekonomika nalogovyh reform: monografija, [Economy of tax reforms: monograph], Alerta, Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 18.12.2015 р.