Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 311.21:331.526

 

О. Є. Баришнікова,

к. е. н., доцент кафедри теоретичної та практичної економіки,

Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України

 

РИНОК ПРАЦІ УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

 

O. Ye. Baryshnikova

 

THE LABOR MARKET: THE TRENDS AND PARTICULARITIES OF DEVELOPMENT

 

У статті за матеріалами державної статистичної звітності України розглянуто тенденції на ринку праці; проаналізовано динаміку та регіональну варіацію середніх рівнів працевлаштування незайнятого населення та середньої тривалості безробіття; оцінено структурні зрушення в складі чисельності  безробітних за тривалістю безробіття.

 

The article observes trends on the labor market which is based on materials of State statistical reports of Ukraine; Analyzed dynamics and the regional variations of the average levels of unemployed employment and average unemployment duration; Evaluated structural shifts in the composition of unemployed by duration of unemployment.

 

Ключові слова: зайнятість, ринок праці, державна служба зайнятості, безробітні, рівень працевлаштування, тривалість безробіття, структурні зрушення.

 

Key  words. employment, labor market, State Employment Service of Ukraine, the unemployed, the level of employment, duration of unemployment, structural changes.

 

 

Постановка проблеми. Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни, відповідно він відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються у державі. Сучасний стан ринку праці формується під впливом політико-економічної ситуації, яка характеризується триваючим спадом виробництва, фінансовою розбалансованістю економіки, недостатнім реформуванням господарського механізму, збільшенням обсягів внутрішньої міграції в умовах військового конфлікту на сході країни та тимчасової окупації Автономної Республіки Крим.

Аналіз сучасних досліджень та публікацій. Проблеми розвитку ринку праці України, різноманітні аспекти зайнятості населення, удосконалення механізму її державного регулювання та діяльність державної служби зайнятості є об‘єктом наукових досліджень вітчизняних вчених, зокрема С. Бандура, Д. Богині, І. Бондар, О. Грішнової, Ю. Маршавіна, В. Петюха, А. Колота, Е. Лібанової, А. Казановського, Л. Фокас.

Постановка завдання. Метою роботи є виявлення основних тенденцій на ринку праці, аналіз динаміки та регіональної варіації середніх рівнів працевлаштування незайнятого населення та середньої тривалості безробіття.

Виклад основного матеріалу. Як свідчать дані Державної служби статистики України, ситуація на ринку залишається напруженою та супроводжується скороченням попиту на робочу силу. Чисельність безробітних у І півріччі 2015 року становила 1,7 млн. осіб. Рівень безробіття, за методологією МОП, становив 9,2%, а серед осіб працездатного віку - 9,6% економічно активного населення. Серед молоді у віці до 25 років рівень безробіття залишається більш як удвічі вищим, ніж в середньому по країні – 21,3% економічно активного населення.

Послуги державної служби зайнятості отримали понад 1,2 млн. безробітних громадян, у тому числі з початку року звернулися за допомогою у працевлаштуванні та отримали статус безробітного 698,3 тис. осіб. За допомогою державної служби зайнятості отримали роботу 630,9 тис. осіб, у тому числі 397,9 тис. зареєстрованих безробітних, з яких кожний четвертий належав до соціально вразливих категорій населення, включаючи внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО.

З початку окупації АР Крим та проведення антитерористичної операції до державної служби зайнятості звернулися за допомогою у працевлаштуванні 60,3 тис. мешканців АР Крим, Донецької та Луганської областей, зокрема 48,8 тис. громадян, які отримали довідку про взяття на облік відповідно до Постанови КМУ від 1.10.2014 року №509. Внутрішньо переміщені особи зверталися за послугами в центри зайнятості в усіх регіонах країни. Найбільша їх кількість зосереджена у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій, Полтавській, Луганській областях та м. Києві. Державна служба зайнятості сприяла працевлаштуванню 16,3 тис. таких громадян, зокрема 13,0 тис. осіб, які мали відповідну довідку. У громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру взяли участь 7,1 тис. переселенців.

Міністр соціальної політики України підкреслив, що Україна протягом минулого року зіткнулася з ризиками, до яких держава та органи влади не були готові: “У мирний час ми не готувалися до того, що будемо мати справу з майже мільйоном внутрішньо переміщених осіб, які в середині країни будуть шукати соціальний захист, житло, роботу тощо. Уже на сьогодні маємо більше 950 тис. переселенців, які обліковані в управліннях соціального захисту населення. Це понад 285 тис. сімей” [1, с.3]. Отже, розглянемо тенденції, які панували на ринку праці України останні десятиріччя. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2014 р., порівняно з 2013 р., збільшилася на 337,2 тис. осіб, або на 22,3%, та становила 1,8 млн. осіб.

На рис. 1 наведено динаміку чисельності безробітних, що визначені за методологією МОП та в державних центрах зайнятості. З рис. 1 чітко видно значну розбіжність між зареєстрованим безробіттям та реальним, при чому видна тенденція до зменшення кількості зареєстрованих офіційно. Кількість безробітних, визначених за методологією МОП, за період з 2000 по 2008 роки мала стійку тенденцію до зменшення, але економічна криза викликала стрімке зростання.

Така невідповідність показників зареєстрованого безробіття та розрахованого центром статистики є однією з парадоксальних характеристик ринку праці України. Оскільки не існувало та не існує жодного регіону та жодного періоду, де і коли б показники зареєстрованого безробіття співпали з відповідними показниками, розрахованих за методологією МОП. Різницю між ними не можна пояснити особливостями регіональної політики зайнятості або відмінностями поведінки певних соціально-демографічних груп, оскільки при їх розрахунку використовуються різні методики збору та обчислення даних. Беззаперечним є і той факт, що показники зареєстрованого безробіття набагато нижчі від аналогічних показників, розрахованих за методологією МОП, через недостатній рівень ефективності державної інфраструктури, призначеної для обслуговування ринку праці, у зв’язку з чим значна частина населення не розраховує на допомогу служби зайнятості у пошуках роботи, намагаючись працевлаштуватися самостійно [3, с. 230].

 

Рис. 1. Динаміка чисельності безробітних, визначених за міжнародною та національною методологією*

*Тут і надалі показники за 2014 р. - без тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополя)

 

Із загальної чисельності безробітних 1,8 млн. осіб, або 76,4%, раніше працювали, а решта 0,4 млн. шукали роботу вперше та не мали досвіду роботи. До останньої категорії в основному належала молодь, яка була непрацевлаштована після закінчення навчальних закладів. Так, частка осіб віком 15-24 роки серед безробітних без досвіду роботи у 2014 р. складала 67,3%, а молоді віком 25-29 років – 16,9%.

Найвищий рівень безробіття у 2005-2014 рр. стабільно спостерігається у віковій групі 15-24 роки. При цьому потрібно відмітити, що рівень безробіття у цій віковій групі стрімко зростає: 14,9% у 2005 р., 17,4% у 2010 р., 23,1% у 2014 р. (рис. 2).

 

Рис. 2. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) за віковими групами

 

Важливими показниками, що характеризують економічну ситуацію в державі, є причини незайнятості безробітних: вивільнення з економічних причин; звільнення за власним бажанням; демобілізація з військової строкової служби; не працевлаштування після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації; звільнення за станом здоров’я, через оформлення пенсії за віком, інвалідністю; звільнення у зв’язку з закінченням строку контракту та інші причини безробіття (рис. 3-4). У 2014 році найбільшу питому вагу серед причин незайнятості займали вивільнення з економічних причин (31,6%) та звільнення за власним бажанням (36,4%). Натомість у 2010 році основною причиною незайнятості було вивільнення з економічних причин (39,3%) як результат фінансово-економічної кризи останніх років.

 

Рис. 3. Структура безробітного населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2010 р.

 

Рис. 4. Структура безробітного населення (за методологією МОП) за причинами незайнятості у 2014 р.

 

Тривалість зареєстрованого безробіття є важливим індикатором кон’юнктури зареєстрованого ринку праці, оскільки відповідні дані надають уяву про термін пошуку роботи безробітними через державну службу зайнятості. Відповідна інформація одержується в ДСЗ із щоквартальною періодичністю та ґрунтується на даних про розподіл зареєстрованих безробітних за терміном перебування на обліку в цій установі на певну дату. На основі даної інформації розраховується показник середньої тривалості зареєстрованого безробіття. Цей показник надається у вимірі середньої кількості місяців перебування на обліку в ДСЗ зареєстрованих безробітних.

Загрозлива динаміка середньої тривалості безробіття в Україні спостерігалась до 2001 р. включно, зазначений показник щорічно збільшувався майже на 2 місяці з 1996 р. до 1999 р. (рис. 5). У 2000 р. темпи зростання тривалості зареєстрованого безробіття уповільнилися. Проте ситуація залишалася дуже напруженою: середня тривалість безробіття по Україні у 2000 р. становила 11,9 місяця, в 11 областях вона перевищила 1 рік, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях становила відповідно 15 і 16 місяців.

 

Рис. 5. Середня тривалість зареєстрованого безробіття у 1996-2014 рр., місяців

 

Реалізація активних заходів сприяння зайнятості дозволила зменшити  у 2013 р. середню тривалість безробіття з 12 до 4 місяців. Потрібно зауважити, що зі зменшенням середньої тривалості безробіття спостерігається зменшення ступеню варіації даного показника по регіонам України (табл. 1).

Встановлено, що найнебезпечніша фаза у тих, хто залишився без роботи, настає після шести місяців її пошуку. В цій фазі починають з’являтись ознаки деструктивних змін особистості, а надалі — безпорадності й примирення із ситуацією. Людина починає звикати до бездіяльності, втрачати професіоналізм і здобуті навички. Після шести місяців не тільки безробітні втрачають віру, кваліфікацію і навички, а й роботодавці з пересторогою відносяться до таких громадян. Ось чому суспільству дешевше обійдеться безробіття, наприклад, в 2 млн. осіб із середнім терміном два-три місяці, ніж в 1 млн. терміном понад шість місяців [2, с. 96].

 

Таблиця 1.

Динаміка варіації середньої тривалості безробіття в регіонах України.

Роки

Мінімальне значення, міс.

Максимальне значення, міс.

Середнє значення, міс.

Розмах варіації, міс.

Коефіцієнт осциляції,%

1996

5

10

7

5

75

2000

7

16

12

9

75

2005

7

9

8

2

25

2010

5

7

6

2

34

2013

3

5

4

2

50

2014

4

6

5

2

40

 

У 2014 р. чисельність безробітних  з терміном незайнятості понад 6 місяців становила більше 370 тис. осіб проти 1,7 млн. осіб відповідно у 2000 р.

 

Таблиця 2.

Структурні зрушення у тривалості незайнятості безробітних (за методологією МОП), %

Тривалість незайнятості

2000

2005

2010

2014

До 6 місяців

19,8

39,2

47,1

59,5

Від 6 до 12 місяців

16,9

18,3

19

20,4

Понад 12 місяців

63,3

42,5

33,9

20,1

Усього

100,0

100,0

100,0

100,0

 

Дані табл. 2 свідчать, що у 2000 р. майже дві третини безробітних не могли працевлаштуватися впродовж терміну, що перевищує один рік. Наразі, у 2014 р. таких осіб було лише 20,1%. Тобто, з 2000 р. по 2014 р. необхідно відмітити тенденцію зменшення частки безробітних з довготривалою незайнятістю.

Тривалість незайнятості безробітних тісно пов’язана з тривалістю пошуку роботи. Динаміка та структура безробітних за тривалістю пошуку роботи представлена у табл. 3 і має ті ж тенденції, що й тривалість незайнятості безробітних.

 

Таблиця 3.

Структурні зрушення у тривалості пошуку роботи, %

Тривалість пошуку роботи

2000

2005

2010

2014

До 6 місяців

26,5

53,5

55,5

70,2

Від 6 до 12 місяців

18,1

16,7

20,4

17,0

Понад 12 місяців

55,4

29,8

24,1

12,8

Усього

100,0

100,0

100,0

100,0

 

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями на кінець 2014 р. становила 35,3 тис., що на 17% менше, ніж на кінець 2013 р.

Найвищий рівень навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на вільні робочі місця спостерігався у 1999 р. (24 особи на 1 вакансію), найнижчий  - у 2007 р. (4 особи на 1 вакансію). Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на вільні робочі місця мало щорічну тенденцію до зменшення з 1999 р. по 2007 р. (рис. 6). У зв’язку з економічною кризою у 2008 цей показник збільшився більше ніж у двічі порівняно із 2007 роком. А з 2012 р. спостерігаємо щорічну тенденцію до збільшення.

Станом на 1 листопада 2015 року на одне вільне робоче місце претендувало 10 безробітних (на 1 листопада 2014 р – 8 осіб). Зокрема, у Луганській та Запорізькій областях – на 1 вакансію претендувало 20–27 осіб.

Потреба роботодавців у працівниках, порівняно з минулим роком, скоротилася на третину. Зменшення кількості вакансій відбулося в усіх регіонах. Зростають обсяги реєстрації в центрах зайнятості.

 

Рис. 6. Динаміка навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на вільні робочі місця у 1999-2014 рр.

 

Результативність роботи центрів зайнятості оцінюється рівнем працевлаштування громадян, які звернулись до них. За сприяння державної служби зайнятості у 2014 р. було працевлаштовано 494,3 тис. осіб, або 26,8% безробітного населення, що перебувало на обліку цієї установи, що на 25 в.п. менше показника у 2013 р. З 2000 р. по 2007 р. спостерігається тенденція стабільного збільшення рівня працевлаштування громадян службою зайнятості від 21,8% до 45,4% по Україні (рис 7). У цей період значно збільшується результативність діяльності служби зайнятості. Найвищий рівень працевлаштування зареєстрований у 2007 р. в м. Києві – 74,1%. Найнижчий рівень працевлаштування по Україні зафіксований у 1999 р. (18,9%), в регіональному розрізі найнижчі показники у 1997 та 1998 р. – в Івано-Франківській області (7,3% та 7,4%). З 2002 р. мінімальні рівні працевлаштування в депресивних регіонах коливаються в межах від 20,6% до 38,3%.

Регіональна диференціація зазначеного показника досить значна, як правило, мінімальні рівні притаманні Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській та Тернопільській областям, максимальні – містам Києву та Севастополю, Дніпропетровській області.

Суттєва регіональна диференціація рівня працевлаштування незайнятих громадян свідчить про територіальні та структурні диспропорції на ринку праці країни щодо невідповідності у територіальному розподілі пропозиції робочої сили та попиту на неї.

 

Рис. 7. Динаміка рівнів працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян у 1992-2014 рр.

 

Висновки. Проведений аналіз ринку праці показав:

- значну розбіжність між зареєстрованим безробіттям та реальним, при чому спостерігається чітка тенденція до зменшення кількості зареєстрованих офіційно;

- найвищий рівень безробіття у 2005-2014 рр. стабільно спостерігається у віковій групі 15-24 роки;

- у 2014 році найбільшу питому вагу серед причин незайнятості займали вивільнення з економічних причин (31,6%) та звільнення за власним бажанням (36,4%), натомість у 2010 році основною причиною незайнятості було вивільнення з економічних причин (39,3%) як результат фінансово-економічної кризи останніх років;

- суттєві позитивні структурні зрушення відбулися у середній тривалості безробіття, але залишається проблема збереження достатньо вагомої частки довготривало безробітних та обмежені можливості їх працевлаштування;

- навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на вільні робочі місця мало щорічну тенденцію до зменшення з 1999 р. по 2007 р. , але у  зв’язку з економічною кризою у 2008р. цей показник збільшився більше ніж у двічі порівняно із 2007 роком, з 2012 р. спостерігаємо щорічну стабільну тенденцію до збільшення.

Отже, ситуація на ринку праці України нині перебуває під впливом складних економічних та політичних умов. Зокрема спостерігається велика кількість факторів, що найближчим часом можуть призвести до стрімкого погіршення ситуації у сфері зайнятості. Це і загальноекономічні чинники, і вимушене переселення громадян зі східних регіонів та Криму в інші регіони країни. Одним із пріоритетних завдань служби зайнятості в умовах сьогодення є забезпечення індивідуального підходу до кожної людини, надання оперативної та якісної допомоги у працевлаштуванні. Тому на часі вдосконалення технології роботи державної служби зайнятості. Головна увага має бути сконцентрована на роботі з вимушеними переселенцями, кількість яких продовжує зростати.

Таким чином, успішність подальшого подолання кризових явищ, що склалися потребує комплексної державної та регіональної політики, яка повинна включати реалізацію заходів зі створення додаткових робочих місць, удосконалення податкового законодавства у напрямку розвитку підприємництва і, як наслідок – підвищення фактичного рівня зайнятості та доходів населення.

 

Література.

1. Активна політика зайнятості: сучасні виклики та шляхи їх подолання // Ринок праці та зайнятість населення. – 2015. – №1 (42). – С. 3.

2. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 252 с.

3. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків : [колективна науково-аналітична монографія] / [За ред. Е. М. Лібанової]. – К. : Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. – 496 с.

4. Ринок праці України в 2013 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/ control/ uk/index

5. Статистичний щорічник України за 2014 рік. – К. : Державна служба статистики України, 2015. – 586 с.

 

References.

1. IPK DSZU (2015), Active employment policy: current challenges and ways to overcome”, The labor market and employment, vol.1 (42), pp. 3, Kyiv, Ukraine.

2. Vasil'chenko, V.S. (2003), Derzhavne rehuliuvannia zajniatosti: Navch. posibnyk. [State regulation of employment: Training. Manual], КNUЕ, Kyiv, Ukraine.

3. Libanova, E.M. (2010), Liuds'kyj rozvytok v Ukraini: minimizatsiia sotsial'nykh ryzykiv  [Human development in Ukraine minimizing social risks], Institute of Demography and Social Studies named after MV Ptukha NAS of Ukraine, State Statistics Committee of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

4. State Statistics Service of Ukraine (2014), The labor market in Ukraine 2013”, available at: http://www.dcz.gov.ua/ control/ uk/index (Accessed 20 Nov 2015).

5. State Statistics Service of Ukraine (2015), Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2014 rik [Statistical Yearbook of Ukraine for 2014], State Statistics Service of  Ukraine,  Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 17.12.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"