УДК 330
С. М. Белінська,
к. е. н., доцент кафедри обліку і аудиту,
Чорноморський державний університет імені Перта Могили, м. Миколаїв
М. А. Токар,
студент 615М групи,
Чорноморський державний університет імені Перта Могили, м. Миколаїв
МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА
S. M. Belinska,
Ph.D. in Economics, Assosiate professor of Accounting and Audititng Department
Petro Mohyla Black Sea State University, Mykolaiv city
M. A. Tokar,
615m group student, Petro Mohyla Black Sea State University, Mykolaiv city
MECHANISM OF INVESTMENT ENVIRONMENT FORMATION
Стаття присвячена формуванню механізму інвестиційного середовища. Визначено, що необхідно розробити адаптовані до вітчизняних економічних та правових умов основні принципи побудови вільних економічних зон, визначити систему цілей, встановити загальнодержавні пріоритети галузевої та функціональної орієнтації. Доведено, що дотримання обов’язкових умов можуть відкрити нові можливості розвитку інвестиційної діяльності при застосуванні механізму державного регулювання.
The article is devoted to formation of investment environment mechanism. Defined that it is necessary to develop main principals of free economic areas constructioning which must be adapted to domestic economic and legal conditions, determine aims system, set national priorities of branch and functional orientation. Proved that abidance by mandatory conditions can open new opportunities of investment activity development by application of state regulation mechanism.
Ключові слова: механізм, модель економіки, інвестиції, інвестиційне середовище, вільні економічнні зони, державне регулювання.
Keywords: mechanism, economy model, investments, investment environment, free economic laws, state regulation.
Постановка проблеми у загальному вигляді. Вихід із глибокої соціально-економічної кризи неможливий без кардинального збільшення інвестицій у реальний сектор економіки, а створення надійної і керованої системи залучення інвестиційних ресурсів, що забезпечить економічне зростання, є однією з ключових проблем сучасного етапу економічного розвитку України. Вважаємо, що поняття інвестицій є занадто багатогранним, щоб можна було дати йому єдине і вичерпне визначення. У різноманітних розділах економічної науки і різних галузях практичної діяльності його зміст має свої особливості. Аналіз світового досвіду підтверджує, що іноземні інвестиції допомагають вирішенню проблеми недостатності власних грошей як джерела фінансування. При їх ефективному використанні країна може не тільки компенсувати нестачу внутрішніх інвестиційних ресурсів, а ще й підвищити ефективність виробництва та конкурентоспроможності вітчизняної продукції завдяки введенню новітніх технологій та аналізу прогресивного досвіду управління інших країн світу. До того ж, саме залучення іноземних інвестицій виводить країну на світові ринки, налагоджує зв’язки зі світовою економікою та допомагає вийти із кризи [3, с. 455].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми регіональних особливостей розвитку інвестиційної діяльності досліджувались такими відомими вченими, як В.С. Барда, І.А. Бланк, П.Ю. Бєлєнький, О.Г. Гранберг, Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, С.І. Дорогунцова, О.О. Другова, І.П. Колота, Ю.А. Корчагіна, О.В. Кухленка, Ю.В. Орловська, Ш.Л. Розенфельд, А.І. Сухорукова, Д.М. Стеченко, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченко та ін. Проте питання визначення подальших напрямів формування менанізму інвестиційного середовища залишаються відкритими.
Постановка завдання. Метою статті є методичні аспекти та практичні заходи щодо формування менанізму інвестиційного середовища. Відповідно до поставленої мети сформульовано наступні завдання:
- дослідити заходи щодо підвищення ефективності управління процесами іноземного інвестування на регіональному рівні;
- запропонувати напрями формування механізму інвестиційного середовища.
Виклад основного матеріалу дослідження. Україна може покращити фінансовий стан насамперед за рахунок власних сил і коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки спричиняє потребу співробітництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем. Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі економіки значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів та поділу праці. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, орієнтація тільки на внутрішні резерви може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме понад 20 років. Потреба у кредитних ресурсах тільки для підтримки датованих галузей більш як утричі перевищує кредитні можливості України.
Розраховуючи на фінансову допомогу збоку, слід всебічно проаналізувати ситуацію, що склалася на світовому фінансово – кредитному ринку. За даними японських експертів, усі кредитні ресурси з урахуванням коштів міжнародних організацій оцінюються на суму приблизно 140 млрд. дол. США. Водночас світова потреба в них (включаючи розвинені західні країни) становить близько 270 млрд. дол., у тому числі потреба розвинених країн Заходу – 190 млрд. дол. країн, що розвиваються, - 60 млрд. дол. США.
Для того щоб створити ефективну систему залучення іноземних інвестицій в Миколаївську область, необхідно вивчити особливості функціонування найраціональніших систем у ряді країн. Досвід свідчить, що зовнішньоекономічні умови істотно впливають на процес реформування структури національної економіки.
Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку – щонайменше 25%. В Україні ця норма, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк окупності – 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 % і 11 років.
Крім того, існують й інші негативні моменти: насамперед це відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках) та інші.
В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України «Про режим іноземного інвестування». У ньому є позитивні моменти, пов’язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
На нашу думку законодавча база має примітні два основних недоліки: по – перше, ненадійність; по – друге, відсутність комплектності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо – господарську та фінансову діяльність об’єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.
Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовується два підходи: перший – прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий – регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.
Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої влади щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.
Миколаївська область має винятково вигідне, з точки зору транспортних перевезень, географічне розташування. Але існуючий у цій сфері потенціал використовується не повною мірою. Тому доцільно розглядати рішення про створення ВЕЗ у взаємозв’язку з питаннями створення транспортних коридорів як основних об’єднуючих елементів.
У найближчий термін необхідно кардинально змінити ситуацію в Україні у питаннях створення та функціонування ВЕЗ на її території. Для інвентаризації ТЕО проектів створення ВЕЗ, а також визначення доцільності створення нових ВЕЗ необхідно проведення їх комплексної експертизи. Світова практика свідчить, що експертиза таких проектів досить важлива, хоча і коштує чимало грошей. Але це себе виправдовує, оскільки негаразди на початковому етапі створення зон можуть призвести до значних валютно-фінансових та матеріальних втрат країни, на території якої проектується їх функціонування. Проведення ж експертизи на громадських засадах не відповідає ні економічній логіці, ні світовій практиці.
Виходячи із світового досвіду, слід зауважити, що практика створення особливих економічних зон, які охоплюють цілком адміністративні території себе не виправдала. Тому, згідно Закону України “ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних “економічних зон” визначається, що межі вільних зон не можуть збігатись з межами одиниць адміністративно-територіального устрою України.
При цьому чітко визначені регулюючі механізми створення і функціонування усіх без винятку ВЕЗ, а також обґрунтовані альтернативні варіанти розвитку ВЕЗ, ув’язані з перспективами майбутньої структурної перебудови економіки України, можливими змінами кон’юнктури світового ринку, проблемами вирівнювання рівня розвитку окремих регіонів країни.
Відповідно до закону, утворення вільних економічних зон в Україні базується на територіальному принципі, тобто, вільна економічна зона – це не відокремлена територія (анклав), а, насамперед, частина національного економічного простору, де повинна діяти особлива система економіко-правових пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення передбачення та стабільності державної економічної політики, гарантій потенційним внутрішнім та зовнішнім інвесторам, обумовлених спеціальним правовим режимом.
Проте слід пам’ятати, що навіть з усіх точок зору ідеально розроблений пакет документів по створенню будь-якої зони на практиці не буде збігатися з фактичними діями по його реалізації. Тому треба брати до уваги: логічність задуму, послідовність його реалізації, ресурсну забезпеченість проекту.
Світовий досвід свідчить про певні вимоги щодо створення інфраструктури вільних зон. Виходячи з цього, питання створення та функціонування вільних економічних зон у складі транспортних коридорів потребує більш детального і ґрунтовного опрацювання. Зокрема, відкритими є питання розробки систем управління транспортними артеріями загальнодержавного значення з урахуванням можливостей, потреб та наслідків функціонування вільних зон у складі транспортних вузлів (морські порти, аеропорти, залізничні комплекси), умов їх реструктуризації та приватизації як єдиних майнових комплексів з урахуванням загальнонаціональних інтересів, порядок пропуску та митного оформлення ввезення (вивезення) товарів та інших предметів у вільні економічні зони, маючи на увазі максимальне спрощення цих процедур.
Вже відмічалось, що створення в Україні окремих територій сприяння підприємництву та інвестиціям - вільних економічних зон – є одним з перспективних заходів по приєднанню до світового економічного простору і побудови відкритої економіки.
На прикладі СЕЗ “Закарпаття” можна дати перелік комерційних проектів, що найбільш цікавих та рентабельних для іноземних інвестицій в регіоні та для економіки України в цілому.
Одним із найпривабливіших об'єктів СЕЗ "Закарпаття" є колишній військовий аеродром в м. Мукачево, злітно-посадочна смуга якого дозволяє приймати вантажні та пасажирські літаки типу ІЛ-62, ІЛ-76, ТУ-154, ТУ-104, БОІНГ-737. Після відповідної реконструкції та технічного обладнання він може стати унікальним транспортним вузлом пасажирських та вантажних перевезень, обробки та перевантаження різних вантажів, використовуючи комбіновані перевезення авіаційним, залізничним та автомобільним транспортами на євроазіатському напрямку Захід - Схід.
Проте, іноземний досвід створення і розвитку ВЕЗ не може бути повністю запозичений і механічно відтворений без урахування реалій сучасного етапу розвитку української економіки. Тому, після детального його вивчення і осмислення, необхідно розробити адаптовані до вітчизняних економічних та правових умов основні принципи побудови вільних економічних зон, визначити систему цілей, встановити загальнодержавні пріоритети галузевої та функціональної орієнтації ВЕЗ, створюваних в Україні.
Дуже важливо, щоб ефект від функціонування ВЕЗ мав не тільки локальний (на її території), але й макроекономічний (для всього народного господарства України) характер. Необхідно досягнути збалансованості інтересів усіх учасників інвестиційного процесу на території зони. Це стосується як державних структур, так і вітчизняних та іноземних підприємців, які в умовах економічної кризи в Україні повинні мати рівні права для вкладення інвестицій в розвиток економіки. Причому у кожній з ВЕЗ необхідно забезпечити можливості для багатоваріантного економічного розвитку, тобто розробка проекту створення зони передбачає, як зазначалось вище, альтернативність напрямків, за якими потенційно вона може розвиватися.
Для нормального функціонування ВЕЗ необхідно розробити програму її розвитку, що врахувала б варіанти створення фінансової та банківської інфраструктур ринкової економіки в зоні, які повинні створити умови для першочергового накопичення капіталу, здатного забезпечити інвестування не лише простого, а й розширеного відтворення ВНП України, завдяки якому тільки й можливо забезпечити прискорений розвиток її народного господарства. В багатьох країнах, що розвиваються, встановлено жорсткий контроль за економічною діяльністю, яка дискримінується, перш за все, за рахунок фіскальної політики. У ВЕЗ такий контроль послаблено, а податкова система працює у пільговому режимі, особливо стосовно до митних зборів.
Узагальнюючи досвід створення вільних економічних зон в Україні, необхідно відзначити орієнтацію ініціаторів їх створення на залучення недержавних коштів для розбудови інфраструктури ВЕЗ, що в сучасній вітчизняній економічній ситуації є, безумовно, позитивним і фактором, що подає надію майбутньої стабілізації розвитку. Будучи, в цілому, перспективною формою регіонального господарювання і зовнішньоекономічної діяльності в Україні, формою новою і складною для держави, такою, яка вимагає строго селективного підходу, великої підготовчої роботи та відповідальних рішень в центрі і на місцях, вільні економічні зони можуть забезпечити ефективний розвиток регіональних економічних комплексів і держави в цілому.
Треба пам'ятати і те, що для об'єктивної оцінки будь-якої пільгової території необхідний термін її функціонування повинен складати не менше 5 років, за які ВЕЗ або ТПР повинна пройти три основних етапи: створення, становлення та розвиток. У цьому показовий досвід США, де задекларувавши створення нової ВЕЗ, держава надає органу її керування усі права і тільки через 5 років вимагає повного звіту про роботу підприємств у пільговому режимі, раніше ніякі федеральні органи не втручаються в роботу зони. На підставі аналізу робиться висновок про подальшу долю ВЕЗ: чи працювати їй ще 20-30 років, чи бути ліквідованою [7, с.72].
Проблемними залишаються депресивні регіони. Лише підземних робітників буде викинуто за ворота 250 тис. плюс суміжні галузі, а якщо додати членів їх сімей, то математично показник понад мільйон знедолених без засобів для існування. Водночас у ВЕЗ та ТПР області працюють 174 пункти, що вже дали роботу 40 тис. осіб [6, с.98].
Нині суб'єкти ВЕЗ та ТПР є важливими джерелами надходжень для місцевих і обласних бюджетів, де вони розташовані. Нагальним є завдання пошуку коштів для прямої грошової підтримки депресивних територій. Цим територіям не буде суттєвої користі від пільг, більшість цих територій є, в принципі, непривабливими для інвесторів. Потрібно збільшувати надходження у бюджет, а для цього необхідно забезпечити умови для швидкого зростання української економіки.
Практика показує, що не все гаразд в роботі ВЕЗ та ТПР. За період їх існування накопичилось багато проблем, які негативно впливають на ефективність їх роботи, до вирішення яких необхідно підходити з урахуванням регіональних особливостей.
Разом з тим відбувається гальмування у нарощуванні чисельності робочих місць, що у перспективі матиме негативний вплив на розвиток зайнятості, недостатньо виконуються зобов'язання інвесторів щодо забезпечення зайнятості та оплати праці; не відбувається активного створення робочих місць для шахтарів у галузях, альтернативних традиційним – добувній промисловості, кількість таких робочих місць поки ще недостатня.
Наведені факти дозволять зробити такі висновки. Тільки розвиток інфраструктури і створення рівних та прозорих умов економічної діяльності на національному рівні дозволять забезпечити інвестиційний стрибок. За деякими ознаками інвестиційний клімат ВЕЗ та ТПР відображає ситуацію в державі в цілому. Для інвесторів важливі не пільги, а інфраструктура та загальний інвестиційний клімат в державі. У проекти з тривалим терміном повернення коштів вноситься дуже незначна частина інвестицій. Ці риси можна назвати негативними. Проте, це не привід для претензій до ВЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестування [1].
Законодавча база щодо запровадження спеціального режиму інвестування в окремих регіонах визначається 17 Законами України та 2 Указами Президента України.
Однак спеціального законодавства, що регламентувало б створення та функціонування територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Україні поки що немає.
На територіях з однаковим економічним режимом по-різному вирішуються питання щодо організаційно-правових засад і їх функціонування. Ускладнюється також процес вдосконалення нормативно-правової бази стосовно їх функціонування, оскільки у разі необхідності внесення змін, що стосуються регулювання діяльності ТПР, ці зміни потрібно вносити у кожний відповідальний закон. Як свідчить практика, одночасно прийняти їх неможливо, це призведе до поглиблення диференціації загальних умов функціонування ВЕЗ та ТПР.
У зв'язку з цим постає необхідність розроблення рамкового закону, що визначив би загальні засади створення та функціонування всіх територій пріоритетного розвитку, на яких встановлюється спеціальний режим інвестиційної діяльності, а також надав би статусу територій пріоритетного розвитку тим спеціальним економічним зонам, що фактично функціонують як ТПР.
Прийняття зазначеного законопроекту дозволить упорядкувати діяльність ТПР, підвищити рівень та ефективність регулювання та контролю їх діяльності.
У результаті недосконалого законодавства суб'єкти ВЕЗ вже зараз опинилися у ситуації, коли з них стягують податок на додану вартість двічі: і податкова, і митна служби.
Сьогодні розробка законів і підзаконних актів здійснюється податковою службою окремо, митницею – окремо. На нашу думку, має бути міжвідомчий орган, який би об'єднував ці зусилля.
Зараз у чинному законодавстві не визначено терміни "інвестиційний проект", "умови внесення змін до проекту", а також критерії встановлення пільгового періоду реалізації проекту. Як засвідчили проведені Мінекономіки перевірки, у зв'язку з цим є випадки, коли окремі суб'єкти ВЕЗ та ТПР шляхом внесення змін до затверджених проектів, зокрема щодо переліку та обсягу імпортних товарів, фактично розпочинають реалізацію нового проекту без укладання нового договору на його реалізацію. Це призводить до майже неконтрольованого користування пільговим режимом.
Потребує доробки термін "транспортні засоби" так як в нормативних документах він визначається по-різному. пропонуємо Кабінету Міністрів України визначити термін "транспортні засоби" так, як це визначено Наказом Державного комітету України із стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.97 №507 "Про затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів".
Висновки: Велике значення в умовах ринкової економіки має функціонування вільних економічних зон. Однак безсумнівно те, що ефективна реалізація цієї форми економічної взаємодії з рештою світу може здійснюватися при дотриманні наступних обов`язкових умов:
- розробка і прийняття чіткої законодавчої і нормативної бази, що регулює процес створення і функціонування ВЕЗ, яка б відповідала всім міжнародним вимогам, які виставляються до такого роду зонам;
- організації ВЕЗ на обмеженій території, що виключає можливість порушення принципу єдиного економічного простору держави;
- взаємної економічної зацікавленості усіх сторін, що беруть участь у процесі створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон;
- можливості (і прагнення) державних органів направляти значні бюджетні засоби для формування інфраструктури ВЕЗ, з поняттям того, що реальний ефект для держави може бути отриманий лише у перспективі;
- надання іноземним і українським інвесторам, діючих в ВЕЗ, кращих умов для ведення господарської діяльності, ніж ті, які вони мають за кордоном і на решті території України.
Проблеми вільних економічних зон можуть бути вирішені при злагоджених діях всіх зацікавлених сторін. Створення і функціонування ВЕЗ може стати, як і в багатьох державах світу, одним із ефективніших способів залучення іноземних інвестицій, каталізатором розвитку зовнішньоекономічних зв`язків і економіки держави в цілому. Але для цього політика їх формування повинна бути продуманою і послідовною. Саме в разі дотримання обов’язкових умов можуть відкритися нові можливості розвитку інвестиційної діяльності при застосуванні механізму державного регулювання.
Список літератури.
1. Бурковський І.Д., Іртищева І.О. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку аграрного виробництва // Економіка АПК. – 2005. - №12. – С.71-73.
2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. № 1560 // ВВР України.– 1991. – № 47. – Ст. 646.
3. Кириченко О. А. Інвестування: підручник / О. А. Кириченко, С. А. Єрохін. — К. : Знання, 2009. —573 с.
4. Пехтерева Ю. Економіко_правовий механізм залучення іноземного капіталу в економіку України і місце в ньому спеціального режиму інвестування / Ю Пехтерева // Сайт Всеукраїнської експертної мережі [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: //experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=25277&phrase_id=76723.
5. Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 року № 1900-р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1900-2010-р.
6. Федорчук Д. Про співвідношення понять «інвестиції», «іноземні інвестиції» та «прямі іноземні інвестиції»//Підприємництво, господарство і право- 2003.-№4. - С. 8-11.
7. Федун І.Л. Зарубіжний досвід інвестиційної підтримки інноваційної діяльності підприємств // Економіка АПК. – 2006. - №10. – С.47-54.
References.
1. Burkovskyi, I.D. and Irtyshcheva, I.O. (2005), “Investytsiine zabezpechennia ekonomichnoho rozvytku ahrarnoho vyrobnytstva”, Ekonomika APK, vol.12, pp.71-73.
2. The Verkhovna Rada of Ukraine (1991), The Law of Ukraine "Pro investytsiinu diialnist”, VVR Ukrainy, vol. 47, p. 646.
3. Kyrychenko, O. A. and Yerokhin, S. A. (2009), Investuvannia: pidruchnyk [Investment], Znannia, Kyiv, Ukraine, p.573.
4. Pekhtereva, Yu. “Ekonomiko_pravovyi mekhanizm zaluchennia inozemnoho kapitalu v ekonomiku Ukrainy i mistse v nomu spetsialnoho rezhymu investuvannia”, [Online], available at: //experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=25277&phrase_id=76723.
5. Cabinet of Ministers of Ukraine (2010), “Pro skhvalennia Kontseptsii Derzhavnoi tsilovoi ekonomichnoi prohramy rozvytku investytsiinoi diialnosti na 2011-2015 roky”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1900-2010-r.
6. Fedorchuk, D. (2003), “Pro spivvidnoshennia poniat «investytsii», «inozemni investytsii» ta «priami inozemni investytsii»”, Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, vol. 4, pp. 8-11.
7. Fedun, I.L. (2006), “Zarubizhnyi dosvid investytsiinoi pidtrymky innovatsiinoi diialnosti pidpryiemstv”, Ekonomika APK, vol. 10, pp.47-54.
Стаття надійшла до редакції 14.12.2015 р.
ТОВ "ДКС Центр"