УДК 331.5
А. А. Жигірь,
к. е. н., доцент кафедри економічної кібернетики і фінансів,
Бердянський державний педагогічний університет
ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ПРИ РОЗКРИТТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
A. A. Zhigir,
Ph.D., Associate Professor of Economic Cybernetics and Finance,
Department Berdyansk State Pedagogical University
USE OF HUMAN CAPITAL THEORY IN DISCLOSING ENTREPRENEURIAL POTENTIAL IN RURAL AREAS
В статті визначені фактори які впливають на зайнятість та розкриття підприємницького потенціалу сільського населення. Розкрито ефективність інвестицій в людський капітал.
The article defines the factors which affect employment and disclosure of the rural population’s entrepreneurial potential. There was revealed the efficiency of investment into human capital.
Ключові слова: соціально-економічний розвиток, людський капітал, освіта, підприємницький потенціал, інвестиції, зайнятість.
Keywords: socio-economic development, human capital, education, entrepreneurial potential, investment, employment.
Постановка проблеми. Без надійних важелів і ефективного використання людських ресурсів неможливо сподіватися на стійкий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а з ними і на належне місце України в світовій економіці.
Від уміння ефективно використовувати людський потенціал залежить розквіт або занепад виробництва, саме тому накопичення такого потенціалу має бути пріоритетом кадрової політики будь-якого підприємства і соціальної політики на державному і регіональному рівнях. Відповідно, проблеми формування людського потенціалу є актуальними на всіх рівнях соціально-трудових стосунків: від індивідуального (де взаємодіють найнятий робітник і працедавець) до міжнародного рівня.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Внесок у розвиток сучасної теорії людського капіталу зробили Т. Шульц, Гері Беккер, Е. Денісон, Р. Солоу, Дж. Кендрік, С. Кузнець, С. Фабрикант, І. Фішер, Р. Лукас, Х.Боуєном, Дж. Кендрика, Л.Туроу, М.Блауга та інші економісти, соціологи та історики.
Розвитком теорії людського капіталу займались такі українські вчені — О.Грішнова, І.Каленюк, А.Чухно, О.Бородіна, Н.Голікова, В.Мандибура та інші.
Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Однак, незважаючи на достатню кількість теоретичного матеріалу на цю тему, на практиці питання застосування теорії людського капіталу при розкритті підприємницького потенціалу сільського населення розкрито недостатньо та потребує подальшого дослідження.
Мета статті. Головною метою роботи є те, що проблему підвищення зайнятості на селі, розкриття підприємницького потенціалу сільського населення потрібно вирішувати з залученням висновків з теорії людського капіталу.
Виклад основного матеріалу. Високий рівень сільського безробіття і неможливість розв'язати цю проблему в межах рамках розвитку лише сільського господарства, а з іншого боку функціональна необхідність та економічна доцільність розміщення несільськогосподарських виробничих й обслуговуючих структур та інфраструктурних об'єктів у сільській місцевості в нинішніх умовах підсилюються низкою нових аргументів економічного, соціального й еколого-територіального характеру. Одні з них – це реакція суспільства на нові проблеми, що постали перед ним на нинішньому етапі розвитку; інші – гостра потреба в гальмуванні руйнівних процесів у сільській місцевості, щоб вони не набули незворотного характеру. Очевидною стає необхідність зміцнення функціональної ролі сільської місцевості у бік поза аграрних функцій підвищення привабливості сільської місцевості для проживання населення та загалом споживчої вартості сільського середовища. Найважливіші з цих аргументів такі:
- об'єктивна потреба в доповненні й розширенні функцій сільської місцевості за рахунок несільськогосподарських видів діяльності за нинішніх умов може бути реалізована за умов активної участі держави у стимулюванні суб'єктів господарювання й громадян щодо розвитку підприємництва на селі;
- у зв'язку із зростанням вартості землі в містах та орендної плати за її використання набуває поширення практика організації нових промислових підприємств у сільській місцевості, особливо в приміських районах. Ця проблема особливо стала актуальною у зв'язку із проведеною приватизацією згідно з якою багато закладів виробничої і соціальної сфери були перепрофільовані й закриті для використання землі, що вивільнялась в інших цілях. Особливо постраждали підприємства переробної галузі АПК;
- внаслідок значно нижчої оплати праці в сільському господарстві порівняно з промисловістю сільська місцевість виявляється економічно привабливою з погляду нижчої вартості сільської робочої сили;
- загострення проблеми збереження та забезпечення розвитку сільської поселенської мережі, як об'єктивної передумови господарського використання природних і сировинних ресурсів, недопущення обезлюднення сіл і соціального контролю сільської території. Практика свідчить, що реалізація заходів щодо збереження поселенської мережі менш капіталоємна, ніж щодо відродження обезлюднених поселень;
- через різке скорочення (в 3-50 разів) кількості підприємств і об'єктів соціально-побутового та житлово-комунального обслуговування, будівельної індустрії й будівельних організацій залишився незадоволеним попит на селі на їхні послуги.
Це подолання бідності на селі та відновлення зайнятості мешканців села і відновлення соціально-економічної інфраструктури. Завдання досить не легке, бо відомо, що будувати та створювати нове простіше і легше, ніж відновлювати колишнє. Але ж на заваді стоїть досить не легка проблема – відсутність фінансів.
Отже, подолання соціального дисбалансу є важливим чинником розв'язання соціальних проблем сільського населення. Основними напрямами ефективного формування зайнятості має бути:
збереження і поліпшення здоров'я населення, у тому числі сільського як одного з найважливіших пріоритетів нації. Реалізація такої мети вимагає належного фінансового забезпечення на загальнонаціональному рівні та пріоритетного фінансового забезпечення спеціальних програм щодо оздоровлення населення з урахуванням територіально-просторової доступності селян до медичних закладів;
- поліпшення системи охорони материнства і дитинства як важливого адресного заходу, спрямованого на підвищення народжуваності та збереження підростаючого покоління як у міських, так і сільських поселеннях;
- удосконалення організаційно-правових засад з метою стабілізації, піднесення й пріоритетного розвитку сільськогосподарського виробництва як основної сфери докладання праці сільського населення;
- розроблення, механізму підвищення привабливості трудової діяльності в сільській місцевості, особливо для молоді, шляхом підвищення рівня механізації сільськогосподарського виробництва, докорінного поліпшення умов трудової діяльності працівників аграрної сфери, розміщення промислових підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, розвитку малого і середнього бізнесу;
- поліпшення соціального облаштування сільських територій щодо оптимального розміщення об'єктів виробничого, житлового і комунального призначення, газифікації, спорудження водоканалів і водогонів, реконструкції міжселищних і сільських доріг із твердим покриттям, забезпечення сільського населення об'єктами медичного, культурно-освітнього, торговельного та житлово-комунального призначення шляхом збереження наявних і спорудження нових об'єктів соціальної інфраструктури села, розширення мережі освітянських та інших культурно-побутових закладів;
Отже, на часі – нагальна потреба формування й відновлення багатогалузевої та різнофункціональної сфери прикладання праці на селі, де поряд із розвинутим сільським господарством належне місце займатимуть інші види економічної діяльності. У її формуванні активну участь має відігравати держава, тобто суспільство. За допомогою важелів державної підтримки (пільгове оподаткування, кредитування, цільова фінансова допомога тощо) в сільській місцевості доцільно поступово відновлювати традиційно розміщувані тут промислові види діяльності: видобуток корисних копалин і виробництво будівельних матеріалів та інших товарів із мінеральної сировини, перероблення сільськогосподарської продукції та ін. Необхідно також розширювати діяльність інфраструктурних галузей (дорожнє господарство, транспорт, зв'язок, електро-, водо-теплопостачання) і підприємств соціального обслуговування населення. Виділені з аграрних підприємств різні види несільськогосподарської діяльності мають бути організовані як самостійний бізнес[1].
Потенційні можливості розширення зайнятості сільських жителів є й у сфері сервісу. Територіально-географічна специфіка сільського розселення зумовлює більші порівняно з містом затрати часу і праці на соціальне обслуговування однієї людини, зокрема в сфері медицини, освіти, соціальної допомоги, транспорту тощо.
Питання зайнятості сільського населення, подолання труднощів, які виникатимуть перед трудовими ресурсами села щодо кадрового складу, їхнього професійного зростання у швидкозмінних умовах сучасності, й надалі стоятиме надзвичайно гостро, а його вирішення потребуватиме застосування дієвих правових і фінансово-економічних державних важелів регулювання.
В аграрному виробництві, як уже зазначалось, можливості працевлаштування досить обмежені. Аграрна зайнятість потребує поєднання з вторинною, додатковою зайнятістю з метою підвищення доходів зайнятих в аграрному секторі. Слід враховувати, що техніко-технологічний прогрес у сільському господарстві, необхідність забезпечення конкурентоспроможності його продукції на світових ринках й надалі зумовлюватимуть зниження зайнятості у сільськогосподарському виробництві, наближаючи продуктивність праці в ньому до рівня розвинутих країн. Ця стратегія чітко реалізується за роки ринкового реформування у сільськогосподарських підприємствах. Можливості подальшого механічного переміщення трудових ресурсів в особисті селянські господарства обмежені, невиправдані з погляду на необхідність формування ефективної зайнятості.
Перспективи зайнятості в особистому селянському господарстві й загалом в аграрному секторі пов'язані з розвитком кооперації, створенням у кооперативних формуваннях робочих місць у сфері агросервісу, переробки сільськогосподарської продукції та її реалізації, агротуризму тощо. Тобто, з розвитком тих видів діяльності, які є продовженням продовольчого ланцюга, чи безпосередньо пов'язані з аграрною діяльністю. [1]
Пропозиції щодо розв'язання соціальних проблем зайнятості сільських територій полягають у необхідності:
- розробки економічного механізму регулювання процесів трудової міграції в занепадаючих сільських районах, залучення робочої сили у підсобні виробництва і промисли, а також у галузі невиробничої сфери;
- відродження гарантованої грошової оплати праці в сільському господарстві, визначення мінімальних почасових гарантованих ставок і поетапного їх впровадження для різних категорій працюючих, зайнятих у різних формах господарювання, недопущення заборгованості по виплаті заробітної плати;
- призупинення скорочення та закриття на селі об'єктів соціальної сфери, зокрема установ охорони здоров'я, освіти, культури, побуту, дитячих дошкільних закладів тощо, забезпечення гарантованого мінімуму соціального обслуговування сільського населення, насамперед, в галузях охорони здоров'я, екологічної безпеки, освіти, культури; фінансування передбачених законодавством заходів підтримки сільських забудовників;
- удосконалення механізму формування і використання місцевих бюджетів, створення на регіональному рівні фондів соціального розвитку за рахунок коштів місцевих бюджетів, цільових відрахувань підприємств, організацій, установ, приватних осіб;
- виділення бюджетних асигнувань на фінансування державних капітальних вкладень у соціальну інфраструктуру села та відшкодування витрат господарств на утримання і будівництво її об'єктів відповідно до Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві";
- забезпечення збереження виробничого профілю в процесі приватизації об'єктів торгівлі, громадського харчування та побуту, поліпшення діяльності заготівельно-збутових кооперативів на селі;
- всебічна підтримка з боку державних і місцевих органів влади та самоврядування нових суб'єктів господарювання, зокрема малих і середніх комерційних підприємств, що надають сільському населенню різноманітні послуги.
Одним із чинників, які будуть сприяти зайнятості сільськогосподарського населення є інвестиції в людський капітал. Основою потенціалу людини є якості, які закладені природою. Це стосується, насамперед, здоров’я (фізичного і психічного), творчих здібностей і, в деякій мірі, моральної орієнтації особистості. Розвиток природних даних та їх реалізація визначаються трьома головними системами: сім’єю; колективом, в якому має місце діяльність людини, суспільством.
Вплив сім’ї зумовлений її майновим станом, духовними інтересами, місцем проживання та іншими факторами. Разом з природними здібностями, ці фактори характеризують “стартові можливості” індивіда [2]. Такий стартовий потенціал можна значно підвищити в процесі діяльності людини шляхом навчання і спеціальної підготовки або зменшений при відсутності стимулів до самовдосконалення. В сучасних умовах з метою підвищення ефективності роботи персоналу сформовані системи розвитку людських ресурсів і постійного навчання та перепідготовки кадрів. Особливу увагу слід приділяти підвищенню кваліфікації, підтримці і покрашенню здоров’я працівників, розвитку творчих здібностей тощо.
Реалізація потенціалу людини в значному ступені залежить від суспільних відносин і засобів їх досягнення. Підвищенню якості людських ресурсів традиційно велика увага приділяється в тих країнах, де високий рівень добробуту населення. Засоби, якими здійснюється ця політика, хоча й мають національні особливості, але в цілому однакові: відбір і заохочення талановитих людей до діяльності, де ефективність від реалізації їх здібностей була б найвищою, поліпшення якості освіти, диференціація оплати праці в залежності від її результатів.
В економічно розвинутих країнах сформувалося поважне ставлення до культури, науки, освіти. Так, в США діє державна програма “Меріт”, за якої у школах знаходять найбільш талановитих учнів, надають їм можливість отримати освіту в найкращих закладах освіти. Спеціалісти США підкреслюють, що мета таких програм полягає в тому, щоб забезпечити кожній талановитій людині можливість отримання найкращої освіти, незалежно від рівня заможності батьків.
На жаль, в історії України маємо інший підхід до оцінки важливості науки, культури, освіти, творчості. Факти свідчать про пряму залежність між посиленням тоталітарно-бюрократичного режиму, який було встановлено в 20-х роках нашого століття, і деградацією творчого потенціалу країни.
На підставі багатьох досліджень була встановлена залежність між політичними системами різних країн і рівнем добробуту населення. В жодній країні з розвинутою економікою немає тоталітарного режиму, і навпаки, цей тип політичного устрою суспільства ще присутній в 70 найбідніших країн миру.
Рівень добробуту, стан навколишнього середовища, забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, параметри управління і особливості прийняття рішень – все це є критеріями, з яких повинна виходити будь-яка соціальна система – від суспільства до підприємства та будь-якого колективу, зайнятого суспільно корисною діяльністю. Узагальненням наведеного може бути індекс якості життя:
Іяж = Іпр·Ілр·Івр·Ідр·Ісу , (1)
де Іпр - індекс природних ресурсів;
Ілр - індекс людських ресурсів;
Івр - індекс виробничо-фінансових ресурсів;
Ідр - індекс інформаційно-духовних ресурсів;
Ісу - індекс системи управління суспільством і підприємством.
Індекс людських ресурсів (потенціалу людини) визначається таким чином:
Ілр = Із·Ім ·Іт Іо Іп , (2)
де Із, Ім, Іт, Іо, Іп - відповідні індекси здоров’я, моральності, творчого потенціалу, освіти і професіоналізму.
На основі індексу якості життя можна порівнювати фактори соціально-економічного розвитку різних країн і регіонів. При сучасній статистичній базі не завжди можна точно встановити значення кожного з наведених індексів. Але в багатьох випадках можуть бути отримані орієнтовні оцінки для досить-таки якісних висновків. Особливо це стосується індексів людських ресурсів і системи управління.
В традиційній схемі економічного кругообігу розглядаються взаємозв’язки домашніх господарств і підприємств з ринками ресурсів і економічних благ (товарів та послуг). Процеси обміну між домашніми господарствами та підприємствами здійснюються завдяки двом протилежно спрямованим потокам: потоку ресурсів і потоку товарів та послуг.
Така схема придатна для ілюстрації загальних балансових співвідношень між об’єктами продукції та ресурсів. Але при цьому не враховуються особливості окремих видів ресурсів, а також інформаційні та мотиваційні аспекти.
Економічна діяльність людини характеризується не лише виробничими результатами, але і її потребами, станом здоров’я, творчими здібностями, морально-етичними якостями, професіоналізмом, освітою тощо. Отже, в ринковій економіці людина є носієм, власником певних виробничих факторів: професійні і трудові здібності, знання та навички, фінансові і природні ресурси, що їй належать, а з іншого боку – споживає усі ті економічні і духовні блага, що виробляються в суспільстві.
Взаємозв’язки населення та підприємств здійснюються через ринки економічних благ та ресурсів. В цьому аспекті найважливішим з ринків економічних ресурсів є ринок праці. На цьому ринку попит формується на основі інформації підприємств про необхідну йому кількість робочих місць, а пропозиція – на основі інформації про чисельність та професійні кваліфікаційні характеристики людей, які бажають працювати. Крім цього, враховується інформація про розмір оплати праці.
На ринку товарів та послуг попит формується, виходячи з потреб населення і його доходів, а пропозиція – виходячи з характеристик продукції та послуг, їх обсягів і вартості.
З багатьох характеристик, які складають потенціал людини, теорія людського капіталу досліджує ті, які суттєво впливають на обсяг доходів. Це стосується переважно здоров’я, творчих здібностей, освіти, професійних навичок, підприємливості, мобільності. Найбільша кількість досліджень пов’язана з ефективністю інвестицій в освіту.
Інвестиції в людський капітал аналізуються за тими ж принципами, що і витрати на закупівлю устаткування, тобто це є вкладання коштів в фізичний капітал. Але, не дивлячись на аналогії, необхідно враховувати такі особливості людського капіталу:
1. Права власності на людський капітал фізично належать особі і тому не можуть передаватися.
2. Витрати на освіту пов’язані із зменшенням вільного часу, тобто із втратою одного з найважливіших благ для людини.
3. Зміну розміру людського капіталу, в залежності від витрат на експлуатацію, принципово неможливо виміряти з тієї ж точністю, як і для устаткування.
В Україні зараз впроваджується світовий досвід стосовно забезпечення високого рівня освіти населення. Є усвідомлення того, що доходи людей підвищуються в міру того, як держава збільшує видатки на загальну і спеціальну освіту. Це означає, що інвестиції в людський капітал забезпечують зростання продуктивності. При оцінці ефективності освіти порівнюють витрати на її отримання з майбутніми результатами. Тому індивідуум, підприємство чи суспільство повинні визначати цінності майбутніх вигод.
Розглянемо схему міркувань людини при визначенні нею доцільності витрат на підвищення кваліфікації протягом одного року. Визначимо через С розмір витрат на освіту. Ці витрати складаються з двох частин: прямі витрати, які дорівнюють вартості навчання, і непрямі витрати (упущені можливості), які дорівнюють доходам, які можна було б отримати за час навчання. Витрати С індивідуум порівнює з приростом свого доходу (заробітку) після завершення навчання. Сьогодні цінність майбутніх вигод (Р) визначається за формулою:
, (3)
де Вt – очікуване збільшення заробітку в році t;
r – ринкова норма віддачі на капітал;
n – кількість років використання отриманих знань (тривалість роботи, яка передбачається).
Якщо Р > С, то інвестиції в навчання певним навичкам окупаються; в протилежному випадку необхідно відшукувати інші сфери застосування капіталу.
З формули (3) видно, що чим менше r, тим більший приріст очікуваного заробітку В і кількість років роботи n, тим ефективніші інвестиції в підвищення кваліфікації. Якщо В1 = В2 = ... = Вn, то
(4)
Доцільність даних інвестицій підтверджена численними дослідженнями і розрахунками. При цьому необхідно враховувати різницю між потенціалом людини і людським капіталом. Інвестиції в підвищення морально-етичних якостей (виховання), наприклад, можуть привести до зростання людського капіталу, однак не гарантують зростання продуктивності праці а відтак і заробітної плати.
Основним елементом віддачі від людського капіталу і джерелом задоволення матеріальних і частково духовних потреб є заробітна плата, яка у переважної більшості економічно зайнятих громадян є сьогодні низькою і не виконує свою стимулюючу функцію.
У січні – травні 2015 р .в Запорізькій області розмір середньомісячної номінальної заробітної плати , нарахованої на одного штатного працівника підприємств з кількістю працюючих 10 осіб і більше , дорівнював 3773 грн., у порівнянні з відповідним періодом 2014 р . він збільшився на 16,4%. До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносилися постачання електроенергії , газу , пари та кондиційованого повітря , добувна промисловість і розроблення кар’єрів, металургійне виробництво, виробництва готових металевих виробів , крім машин і устатковання, виробництва: коксу та продуктів нафтоперероблення, автотранспортних засобів , причепів і напівпричепів , інших транспортних засобів , фінансова та страхова діяльність , а також професійна , наукова та технічна діяльність , де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,2 – 1,8 раза. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався в текстильному виробництві, виробництві одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, поштовій та кур’єрській діяльності, будівництві , тимчасовому розміщенні й організації харчування , виготовленні виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічній діяльності, виробництві машин і устатковання, не віднесених до інших угруповань, господарствах : сільському, лісовому та рибному, операціях з нерухомим майном, оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів, де він не перевищував 68,0% від середнього по економіці. [4]
Реальна заробітна плата за січень – травень 2015 р. по відношенню до відповідного періоду 2014 р. зменшилась на 21,8%. Упродовж січня – травня 2015 р . сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилась на 13,2%, або на 7,9 млн. грн. і на 1 червня 2015 р. становила 67,4 млн. грн., що дорівнює 4,3% фонду оплати праці , нарахованого за травень п. р. Збільшення загальної суми боргу відбулося головним чином за рахунок економічно активних підприємств . Збільшення суми боргу упродовж січня – травня 2015 р . перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося в 9 містах та районах області. Кількість працівників економічно активних підприємств , яким вчасно не виплачено заробітну плату , впродовж січня – травня п . р . зросла в 1,5 раза і на 1 червня 2015 р . становила 5,3 тис . осіб , або 1,4% від загальної кількості штатних працівників . Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 4981 грн ., що на 22,8% більше розміру середньої заробітної плати за травень 2015 р . Борг із виплати заробітної плати за рахунок бюджетних коштів відсутній . [4]
Низький рівень віддачі від людського капіталу породжує інші проблеми, такі як низький рівень середньодушового доходу і невідповідний рівень життя. Таким чином, така конкурентна перевага як професійно освітній рівень української робочої сили є нестійким, існує реальна загроза його втратити.
Висновки і пропозиції. Покращання професійної підготовки та підвищення вимог до умов праці необхідно враховувати як соціально-економічний фактор при розробці стратегічного плану розвитку підприємства, оскільки людський фактор є основним “енергетичним фактором”, за допомогою якого здійснюється розвиток підприємства. Стратегічні підходи, які досить широко використовуються на підприємствах в розвинених країнах світу та які намагаються впроваджувати в Україні, спрямовані на досягнення лише максимальних прибутків шляхом задоволення товарних ринків і тому, на наш погляд, ці підходи не повинні бути приоритетними напрямками розвитку. Прибуток – це суттєвий, але не головний показник підприємницької діяльності.
Дослідження, які проводять вчені різних країн, доводять високу ефективність інвестицій в людський капітал, які в деяких випадках перевищують інвестиції в реальні активи.
Слід визнати, що інвестиції в людський капітал є важливою умовою економічного розвитку, ключовим чинником зростання продуктивності праці і ефективності виробництва в цілому.
Література.
1. Саблук П.Т. Від постановки до вирішення. Вибрані статті з питань аграрної економіки / П.Т. Саблук. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 450 с.
2. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доп. / за заг. ред. В.М. Гейця, А.І. Даниленка, М.Г. Жулинського, Е.М. Лібанової, О.С. Оніщенка. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.
3. Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О. А. Грішнова. — К. : «Знання», КОО, 2001. — 180 с
4. Режим доступа: http: // www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України.
5. Лібанова Е. Соціальні проблеми і соціальні важелі конкурентоспроможності української економіки / Е.М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка. 2008. № 2. С. 5 – 19.
6. Людський потенціал: механізми збережёння та розвитку: Монографія / НАН України. Ін-т економіки пром-сті / О.Ф. Новікова, О.І. Амоша, В.П. Антонюк та ін. Донецьк, 2008. 468 с.
References.
1. Sabluk, P.T. (2009), Vid postanovky do vyrishennia. Vybrani statti z pytan ahrarnoi ekonomiky [From the setting to the solution. Selected articles on agrarian economy], NNTs IAE, Kyiv, Ukraine, p.450.
2. Heits, V.M. Danylenko, A.I. Zhulynskyi, M.H. Libanova, E.M. and Onishchenko, O.S. (2009), Sotsialno-ekonomichnyi stan Ukrainy: naslidky dlia narodu ta derzhavy: natsionalna dop. [Socio-economic Ukraine: consequences for people and the state], NVTs NBUV, Kyiv, Ukraine, p.687.
3. Hrishnova, O. A. (2001), Liudskyi kapital: formuvannia v systemi osvity i profesiinoi pidhotovky, «Znannia», KOO, Kyiv, Ukraine, p.180.
4. Derzhavnyi komitet statystyky Ukrainy, [Online], available at: www.ukrstat.gov.ua.
5. Libanova, E. (2008), "Sotsialni problemy i sotsialni vazheli konkurentospromozhnosti ukrainskoi ekonomiky", Demohrafiia ta sotsialna ekonomika, vol. 2, pp. 5 – 19.
6. Novikova, O.F. Amosha, O.I. Antoniuk, V.P. and others (2008), Liudskyi potentsial: mekhanizmy zberezhёnnia ta rozvytku [Human potential mechanisms for the preservation and development], NAN Ukrainy. In-t ekonomiky prom-sti, Donetsk, Ukraine, p.468.
Стаття надійшла до редакції 27.10.2015 р.
ТОВ "ДКС Центр"