УДК 336.761(477)

 

В. В. Зельдіс,

к. е. н., доцент кафедри фінансів і кредиту,

Миколаївський міжрегіональний інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", Миколаїв

І. Г. Яненкова,

д. е. н., професор кафедри економіки підприємства та землекористування

Чорноморського державного університета імені Петра Могили, Миколаїв

 

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ФОНДОВИХ БІРЖ: РЕГУЛЯТИВНИЙ АСПЕКТ

 

Vadim V. Zeldis,

Ph.D., Associate Professor, Department of Finance,

Mykolaiv interregional Interregional Institute, Open International University of Human Development "Ukraine", Mykolaiv

Iryna G. Ianenkova,

Dr.of Sc. (Economics), Professor of the Enterprise economy and Land management Department,

Black Sea State university named Petro Mohyla, Mykolaiv

 

REGULATORY ASPECT OF UKRAINIAN STOCK EXCHANGES DEVELOPMENT PROBLEMS AND PROSPECTS

 

Розглянуто стан, здобутки, проблеми і перспективи розвитку біржового ринку цінних паперів. Серед проблем, що потребують першочергового врегулювання з боку держави, головну увагу приділено упорядкуванню інститутів торгівельної та післяторгівельної підсистем біржового ринку; виправленню помилок щодо створення державної монополії у сфері клірингу та грошових розрахунків за біржовими угодами; формуванню моделі фондового ринку, конкурентоспроможної у глобальному просторі та спрямованої на продукування фінансових інновацій; мотивації емітентів до супроводу обігу власних цінних паперів на біржах. Відповідно до визначених напрямів запропоновано адміністративно скоротити кількість фондових бірж або створити на базі бірж саморегульовану організацію, переклавши це питання до сфери її впливу; відмовитися від створення розрахункового центру у тому вигляді, який передбачений Законом України "Про депозитарну систему"; мінімізувати державне втручання у діяльність фондових бірж за умов збереження контролю над нею; посилити нормативи біржових процедур лістингу та делістингу.

 

Status, achievements, problems and prospects of development of the exchange securities market is considered. Among the problems requiring urgent settlement of the state, it focuses on ordering the trading and post-trading institutions of exchange market subsystems; errors correction on the creation of the state monopoly in the field of exchange transactions clearing and settlement; formation of the stock market model, competitive in the global space and aimed at the financial innovation production; issuers motivation to support the its own securities trading on the stock exchanges. In accordance with our specific areas it's asked to reduce the number of stock exchanges or establish on the basis of a exchanges self-regulatory organization, shifting the issue in its sphere of influence; abandon the creation of a settlement center, which is provided by the Law of Ukraine "About Depository System"; minimize government intervention in the stock exchanges while maintaining control over it; tighten regulations of stock exchange listing and delisting procedures.

 

Ключові слова: ринок цінних паперів, фондова біржа, регулювання ринку, саморегульована організація, депозитарна система, кліринг, лістинг.

 

Keywords: stock market, stock exchange, market regulation, self-regulatory organization, depository system, clearing, listing.

 

 

Постановка проблеми та публікації. Серед фундаментальних змін, що супроводжують інноваційну діяльність на фінансовому ринку, яка відбувається на тлі його глобалізації, на особливу увагу заслуговує стрімке поширення сек'юритизації фінансових активів. Звичайно, це потребує адекватного розвитку фондового ринку, та, передусім, його біржового сегменту. Проте фондовий ринок України знаходиться на етапі свого становлення та значно відстає у розвитку від фондових площадок розвинутих країн. Брак ліквідності та біржових інструментів, неефективна система корпоративного управління, відсутність довіри до систем обліку прав власників цінних паперів, клірингу, розрахунків насторожують іноземних інвесторів, спонукають вітчизняні компанії до організації обігу цінних паперів на іноземних біржах. З огляду на це, дослідження проблем і перспектив розвитку фондової біржової торгівлі з метою удосконалення системи регулювання біржової інфраструктури України стає надзвичайно актуальним для національної фінансової системи.

Вивченню проблем розвитку та регулювання фондового ринку України приділяється увага в працях вітчизняних вчених: В. Опаріна, В. Оскольського, І. Павленко, В. Столярова, Г. Терещенко, Н. Шелудько В. Зимовець, О Копилової тощо. Проблеми розвитку фондового ринку знаходяться в центрі уваги зарубіжних вчених, серед яких можна назвати Ф. Алена, П. Баренбойма, Т. Бека, Р. Бернарда, Б. Борна, А. Бута, Е. Деміргук-Кунта, М. Квинтина, Р. Лєвіна, А. Маддалоні, Я. Міркіна, А. Рота, С. Тадессе, М.У. Тейлора, П. Хартмана, Г.Дж. Шиназі та інших. Водночас, незважаючи на значну кількість публікацій з даної проблематики, нинішній його стан свідчить по наявність багатьох невирішених питань, які потребують подальшого вивчення та пошуку шляхів розв’язання.

Метою статті є визначення регулятивних проблем функціонування біржового фондового ринку України, а також обґрунтування напрямів вдосконалення державної політики у цієї галузі.

Результати. На шляху свого неквапливого, нажаль, але, тим не менш, невпинного розвитку, наша країна усе більше й більше інтегрується у світове економічне співтовариство, сприймає і поширює на своїх теренах стандарти його діяльності. Від так, як на нас, виникають нагальні потреби у ще більш щільній та ефективнішій взаємодії з міжнародними фінансовими інституціями та у формуванні макросистем ринкової економіки, які б ґрунтувалися на засадах, що відповідають сучасним вимогам.

Певні здобутки на цьому шляху вже маємо. Поряд з Internet‑торгівлею, якої українські професіонали чекали ще з початку поточного сторіччя (де-факто, її запроваджено на біржовому ринку акцій починаючи з 2009 р.), з'явився строковий ринок – ще один не менш важливий сегмент, який, безумовно, характеризує рівень розвиненості фондового ринку. Від так, вітчизняні інвестори отримали можливість торгувати біржовими деривативами: індексними (2010 р., Українська біржа), процентними (2012 р., фондова біржа "Перспектива") і валютними (2015 р., обидві згадані біржі). Більш того, їхні портфелі у такий спосіб стали застрахованими від несприятливої ринкової кон'юнктури і високої волатильності індексів. Саме це, з огляду на світову фінансову кризу, зробило згадані інструменти надзвичайно популярними.

Між тим, будемо відверті, усе ще існує чимала кількість проблем, що потребують як скорішого розв’язання. Окреслимо ті з них, які, з нашого погляду, відносяться до першочергових:

- нерозвиненість та, як наслідок, непопулярність біржової торгівлі, навіть незважаючи на пропозицію сучасних технологій, які її обслуговують;

- далека від задовільної ліквідність біржового ринку. Саме тому до цього часу його питома вага в загальному обсязі операцій з цінними паперами не перевищує 15%;

- нерозвиненість сектору інституційного інвестування та відповідних механізмів ринку (диверсифікованих та венчурних інвестиційних фондів, арбітражних та навіть хеджевих операцій у сфері з торгівлі деривативами);

- вузький спектр інструментів фінансового інвестування. У першу чергу, за операціями з фізичними особами, а також з державними (ОВДП), муніципальними та корпоративними цінними паперами;

- низька ефективність корпоративного управління, і, що особливо засмучує, брак лояльних до інвесторів стандартів (насамперед, щодо дивідендної політики) та відсутність традицій їхнього дотримання у професійному середовищі;

- інформаційна закритість ринку, обмеженість (за обсягом й за змістом) та нерегулярність отримання фінансових відомостей про результати господарської діяльності емітентів.

І це незважаючи навіть на вже накопичений досвід, який переконливо засвідчує: нехтування інтересами та нагальними проблемами будь-якої групи учасників фондового ринку провокує спалахи конфліктів, знижує загальну ефективність фондового ринку, гальмує його вплив на прискорення інвестиційних процесів в економіці в цілому та у її окремих секторах. Не в останню чергу це пояснюється, на нашу думку, окремими, але, водночас, суттєвими вадами державного регулювання біржового ринку цінних паперів. У цій сфері, як це не дивно, з огляду на більш ніж двадцятирічну історію незалежності, не сформовані ані тактичні, ані стратегічні засади державної політики. Біржовий ринок усе ще не структурований а ні за інструментами, а ні за строками виконання угод. Дотепер немає системної взаємодії між біржовим і позабіржовим ринками [1]. Вважаємо, що навіть за цих умов ситуація змінюватиметься на краще, якщо рішення організаторів й регулятора біржового ринку цінних паперів, їхня послідовність і погодженість відповідатимуть певними принципам (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Принципи розбудови біржового ринку цінних паперів [2]

 

У своїй систематичній єдності та окресленій послідовності вони утворюють впорядковану сукупність правил організації, функціонування та регулювання ринку, яка відображує об'єктивну логіку його становлення й подальшого розвитку. А створена на їхньому підґрунті правова база та стандартизовані правила за кожним видом професійної діяльності, мали б забезпечити стабільність й безпеку професійних учасників, інвесторів; підвищити не лише ефективність державного регулювання, але й синхронізувати його із обґрунтованими заходами децентралізованого саморегулювання. Так, як це передбачено статтею 47 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" [3]. Тим більше, що й стаття 16 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [4] встановлено, що фінансові установи мають право на добровільних засадах об’єднувати свою діяльність. Саморегулювання стає запорукою досягнення відповідності між розв’язанням повсякденних задач, які постають перед учасниками ринку цінних паперів і зусиллями уповноважених державних органів щодо спостереження за перебігом подій та здійснення, за необхідністю, регуляторних функцій.

Саморегульована організація (СРО) професійних учасників на ринку цінних паперів – їхнє неприбуткове об’єднання, утворене відповідно до вимог законодавства для торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарної діяльності. Для посилення їхньої ролі передбачено, що професійна діяльність учасників фондового ринку здійснюється за умови членства, щонайменше, в одній СРО. Визначено також передумови отримання дозволу на діяльність із саморегулювання обігу: 1) накопичення ресурсів у обсягах, необхідних та достатніх для виконання саморегульованими організаціями їхньої місії у межах опанованого виду діяльності; 2) запровадження слушних і послідовних вимог до членів і кандидатів у члени СРО, які унеможливлюють створення для будь-якого учасника ринку неконкурентних переваг; 3) забезпечення справедливого представництва членів СРО у виборах своїх керівних органів.

Так сталося, що українським законодавством не передбачено створення саморегульованих організацій для суб’єктів, що спеціалізуються на організації торгівлі цінними паперами та на депозитарній діяльності. Знаходимо для цього, як мінімум, декілька пояснень: по-перше, біржі і депозитарії самі встановлюють для своїх учасників певні норми та правила (тож, насправді, мають усі суттєві ознаки саморегулювання); по-друге, у розумінні законодавця [4] вони не є фінансовими установами. Між тим, на наш погляд, у країні, де так чи інакше працює десять (!) фондових бірж, кожна з яких має власні правила й норми щодо допуску учасників та фінансових інструментів, проведення торгів, певна уніфікація процедур була б надзвичайно корисною.

Ще одним джерелом низки суперечливостей на фондовому ринку виявився Закон України "Про депозитарну систему України" [5], який набув чинності у жовтні 2013 р. (рис. 1).

 

Рис. 1. Наслідки впровадження Закону України "Про депозитарну систему"

 

Нагадаємо, що її головне завдання полягає у веденні обліку прав власності на цінні папери (акції, облігації), які зберігаються у бездокументарній формі на рахунках у депозитарії (за аналогією з безготівковими грошима на поточних або депозитних рахунках комерційних банків). Відповідно до положень згаданого документу, депозитарна система України – сукупність її учасників (Національний банк України, професійні учасники депозитарної системи, депозитарії-кореспонденти, фондові біржі, клірингові установи, розрахунковий центр, емітенти, торговці цінними паперами, компанії з управління активами, депоненти) та правовідносин між ними щодо ведення обліку цінних паперів, прав на цінні папери і прав за цінними паперами та їх обмежень, що встановлюються в системі депозитарного обліку цінних паперів, у тому числі внаслідок проведення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів.

Але найголовніші питання, як вважають експерти і фахівці-практики, полягає у створенні: розрахункового центру (РЦ) та центрального депозитарію (ЦД) з передачею йому всіх клієнтських рахунків з депозитарію НБУ (призначений для обслуговування випусків ОВДП), Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП – колишній Міжрегіональний фондовий союз) і Національного депозитарію України (НДУ). Остання новація сприйнята, до речі, позитивно. Досі українське законодавство дозволяло необмежену кількість депозитаріїв, з відповідними незручностями для учасників ринку та інвесторів. Вони обумовлювалися тим, що кожен з них вимушено відкривав рахунок у зберігача, на якому будуть куплені цінні папери, а той, у своєю чергу, мав рахунок в тому чи іншому депозитарії. Кожен емітент також обслуговується в певному депозитарії. Тобто, якщо інвестор та емітент обслуговуються в різних депозитаріях, виникає зайва ланка при проведенні розрахунків (рис 2, а). А це, як засвідчує досвід, – додаткові ризики, адже збільшується ймовірність технологічних збоїв або помилок за проведенні операцій. Тепер вони усунені (рис 2, б).

 

Рис. 2. Схеми передачі цінних паперів:

а) без Центрального депозитарію; б) з Центральним депозитарієм

 

Між тим є обставина, зміст якої стає зрозумілим лише після уважного вивчення тексту вищезгаданого законодавчого акту. Дійсно, хто може сперечатися з тим, що мета Центрального депозитарію полягає у забезпеченні гарантії виконання розрахунків щодо цінних паперах. Але, водночас, ці розрахунки вважаються фіналізованими (закінченими) тільки в момент, коли кожен зберігач віддасть ЦД інформацію, що в його депозитарному обліку відбулися необхідні зміни.

Згідно зо Закону, РЦ – це інфраструктурна організація, абсолютно підконтрольна державі, наділена повноваженнями займатися клірингом і виконувати функції центрального контрагента щодо торгівлі цінними паперами на фондовому ринку, а також посередника між біржами та Нацбанком. Виникає штучна монополія: по-перше, щодо грошових розрахунків за угодами, по-друге, щодо клірингу. У Законі є протиріччя, яке полягає в тому, що клірингова організація зобов'язана обслуговуватися в РЦ, і грошові розрахунки виконує тільки РЦ. Тобто, біржам стає недоцільним відкривати рахунки своїм учасникам, якщо розрахунки все одно повинен робити РЦ. Крім того, клірингова організація біржі створює систему убезпечень: різні гарантійні фонди з відповідним порядком їх використання. Оскільки усі розрахунки централізуються, гарантійні кошти також будуть знаходитися в РЦ. А хіба це не передумова виникнення нових розрахункових ризиків?

Більш того, передбачені у Законі процедури вступають у протиріччя із світовою практикою, яка свідчить: грошовими розрахунками за операціями з цінними паперами має займатися Центральний депозитарій, функцією якого і є виконання угод (або третя установа). Клірингові ж організації приймають на себе усі ризики учасників торгів і не можуть зберігати їхніх грошей. Тож, розрахункові та клірингові функції повинні бути розділені. У протилежному випадку розрахунки за біржовими операціями супроводжуватимуться підвищеними небезпеками. У жодній країні Центральний депозитарій не зберігає гроші в кліринговій організації!

Логічний ланцюг негативних наслідків, на які вимушено очікуємо – на рис. 3. Як бачимо, крім збільшення ризиків, зміни, що відбулися, спричинять втрату біржами частини доходу, на який вони розраховували (оскільки не зможуть надавати клірингові послуги) та, як наслідок, конкурентоспроможності у глобальному просторі.

 

Рис. 3. Ймовірні наслідки дії Закону України "Про депозитарну систему"

 

Другий негатив – втрата інноваційного потенціалу, який, повинні визнати, на вітчизняному ринку притаманний саме незалежним біржам, які відповідним чином розвивають лінійки власних продуктів. І це у той час, коли навіть непрофесіоналу очевидно, що на українському фондовому ринку не спостерігається високого рівню інноваційної активності на тлі падіння ліквідності і активності торгів, які залишають бажати кращого. Таким чином, вже існуючі недоліки, до яких приєднуються не завжди виважені нововведення в законодавстві, суттєво гальмують розвиток фондового ринку, не дозволяють біржам проводити повний спектр операцій, які природнім шляхом склалися у попередній період. Вважаємо, у цьому контексті, що надання біржам статусу саморегульованих організацій стане значним кроком вперед і допоможе учасникам фондового ринку вносити свої пропозиції у законотворчий процес.

Аналіз міжнародного досвіду доводить, що фондові біржі, як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. Нині у світі їх налічують близько 200, об’єднаних, до речі, у Світову федерацію фондових бірж. Загальновизнаними лідерами є NYSE Euronext, NASDAQ OMX, TSE та LSE, на які у 2013 р. припадало близько 80% глобальної ринкової капіталізації [6].

У процесі своєї еволюції, яка тривала сторіччями, під впливом історико-національних особливостей країн, а також специфічної ментальності їхнього населення, крок за кроком вибудувалися дві моделі фондового ринку (рис. 4). Як бачимо, вони відрізняються:

за принципами формування та розвитку відносин між ключовими учасниками обмінних операцій з цінними паперами. У континентальній моделі такими є банки, у американській – інвестиційні інститути й інші небанківські органи;

за роллю держави як регулятора подій, які відбуваються. У першому випадку це – центральний банк держави (саме так трапляється у Німеччині, Австрії, Бельгії).

 

Рис. 4. Моделі фондового ринку [7]

 

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Маємо непряме свідчення того, до чиїх порад прислуховувалися свого часу фундатори знову створюваного в Україні фондового ринку. Принаймні, опрацьовуючи концептуальні засади його розбудови. Що з того сталося у реальному житті бачить чи не кожна зацікавлена особа.

Щодо української моделі (особливої, без сумніву, у порівнянні з тільки-но згаданими), то вона: по-перше, складається з певної кількості елементів, характерних ринкам цінних паперів інших країн (законодавче закріплення переліку цінних паперів та регулювання їхнього випуску та інформація про ці випуски; публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності й контроль за розвитком подій на ринку цінних паперів, наявність біржового та позабіржового сегментів на ньому; заснування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, обіг дематериалізованих цінних паперів); по-друге, існують лише їй притаманні особливості (перевага первинного та невелика питома вага акціонерного ринку; неопосередковане розміщення емітентами своїх акцій, самокотирування ЦП; інсайдерська система поширення інформації щодо фінансових результатів діяльності корпоративних емітентів серед інвесторів).

На формування ринку цінних паперів в Україні значний вплив має той факт, що на відміну, скажімо, від американської моделі, де банк має значні обмеження на операції із цінними паперами, українське законодавство, по суті, формує європейську модель з "універсальними" комерційними банками. Але недостатня увага до стимулювання активності банків у цьому напрямі, особливо на ранніх етапах формування ринку цінних паперів, у сукупності з діяльністю вітчизняних "виконробів"-фондовиків, призвели до формування проміжної моделі, коли на ринку одночасно присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути. З іншого боку, тут представлені розвинені інститути колективного інвестування, і, що саме головне, не обділені місцем небанківські брокерські й дилерські фірми.

Додаткова особливість української моделі фондового ринку пов’язана зі значною перевагою у біржовому обігу інструментів державної позики над корпоративними цінними паперами (табл. 2), яка лише посилюється під час фінансово-економічної кризи, що нині спостерігається в Україні.

 

Таблиця 2.

Обсяги біржових контрактів за секторів державних і корпоративних цінних паперів (складено за [8])

 

З інформації, вміщеній у таблиці, випливає, що обсяг біржових контрактів з державними цінними паперами у 2014 р. складав понад 89% від загального обсягу біржових угод. За рік цей показник зріс на 11,7%. На нашу думку, виявлена закономірність має витоком, насамперед, нестабільну ситуацію на фондовому ринку та у економіці в цілому: акції та облігації підприємств за таких обставин виглядають надмірно ризикованими, а от державні цінні папери поки користуються відносно більшою довірою інвесторів.

Вибір на користь тієї чи іншої із згаданих вище моделей ринку цінних паперів значною мірою залежить від прихильності до відповідного механізму його регулювання. Якщо абстрагуватися від деяких несуттєвих деталей, можна об’єднати усе їх різноманіття у дві групи (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Підходи до регулювання ринку цінних паперів [2]

 

Порівнюючи наведені відомості з реаліями України, де розбудова фондового ринку усе ще не припинилася, виглядає так, що тутешня модель значно відрізняється від стандартів, поширених західним світом. Мабуть що, їй більш за усе припадає до виду назва змішаної, оскільки вона абсорбувала у себе окремі елементи кожної з тих, які згадувалися дотепер. З нашого ж погляду, було б доречним звести до розумного мінімуму державне втручання у діяльність бірж. Зокрема, обмежити його створенням інституціонального підґрунтя (правил гри) та контролем за дотриманням ними принципів, очевидних для кожного незаангажованого фахівця: суспільної корисності, гласності та відкритості біржових торгів, довіри, саморегулювання, гарантії прав учасників біржової торгівлі.

Потреба у цьому більшає ще й з тих причин, що у світі поступово змінюються організаційні форми існування фондових бірж. Вони почали масово об’єднуватися й концентрувати торгівлю цінними паперами, інтегрувати різні ринки (первинний, вторинний), здійснювати кліринг, розрахунки, надавати депозитарні послуги. Саме за таким сценарієм відбувалися події у Парижі, Амстердамі, Франкфурті-на-Майні й Гельсінкі. Як наслідок, покупці заощаджують кошти (їх, як відомо, ніколи не буває забагато), а інвестори дістали можливість зменшувати розрахункові та банківські ризики.

Левова частка українських емітентів, з огляду на недостатню розвиненість вітчизняного ринку цінних паперів і більш ніж скромні можливості залучення коштів через фондові інструменти, абсолютно не вмотивовані до супроводу обігу власних цінних паперів на біржах. Тим більше, що чинне законодавство і правила фондових бірж покладають на емітентів відповідальність лише за розкриття інформації, але не передбачають жодних преференцій у результаті включення їхніх паперів у лістинг.

Брак лістингових цінних паперів призводить до того, що біржі не зацікавлені у жорсткому контролі виконання емітентами своїх зобов’язань. Виключення цінних паперів з лістингу – поодинокі і пов’язані лише з найбільш гучними випадками безцеремонної поведінки емітентів щодо учасників ринку. Крім того, чинне законодавство жодним чином не забороняє емітенту в такому випадку включити свої цінні папери до лістингу іншої біржі.

Недостатня гнучкість лістингових вимог в Україні є однією з причин таких негативних для національного фондового ринку та його учасників наслідків: дефіцит фінансових інструментів в обігу на українських фондових біржах, що зумовлює ускладнення із забезпеченням достатньої диверсифікації портфелів інституційних інвесторів, низька ліквідність та надмірна волатильність цін лістингових цінних паперів, "втеча" українських емітентів за кордон у пошуках (і не безпідставного) кращої долі, неможливість залучити стартовий капітал для малих та середніх інноваційних бізнес-проектів тощо.

Досвід біржових ринків у розвинених економіках засвідчує: в лістингу мають перебувати цінні папери не обов’язково цікавих за фундаментальними показниками підприємств-лідерів у відповідних видах діяльності. Зрештою, ринок акцій великих підприємств-монополістів характеризується, як правило, підвищеними ризиками (юридичними, політичними, тощо). Спостереження та узагальнення інформації, отриманої за їхньою допомогою, дають підстави вважати, що для нього набуває важливого значення, насамперед, ліквідність паперів, кількість укладених договорів, обсяги торгів. Очевидно, що серед них – чинники, які прямо не залежать від діяльності емітента.

Внесення цінних паперів до лістингу бірж: 1) протидіятиме штучному обмеженню кількості цінних паперів в активному обігу; 2) надаватиме можливість професійним учасникам торгувати на біржах не будь-якими інструментами, а лише тими, які по-справжньому цікаві інвесторам; 3) гарантуватиме підтримку брокерами ліквідності ринку цінних паперів із самого початку їх обігу.

Звичайно, такий підхід є вимушеною необхідністю, певним етапом у поступальному розвитку фондового ринку. Абсолютно переконані, що в першу чергу сам емітент повинен впроваджувати необхідні заходи щодо постійного виконання лістингових вимог, а також вимог щодо розкриття інформації та відповідності стандартам корпоративного управління. Втім, наразі, переважна більшість національних ініціаторів випуску та поширення цінних паперів не настільки цікавиться ринковим обігом своїх акцій та облігацій, аби сподіватися на спалахи їхньої ініціативи щодо включення відповідних інструментів до біржового реєстру. Однак, такі інновації будуть доцільні тільки за умови, якщо цінні папери не просто пасивно перебувають у лістингу, але й торгуються.

Висновки. Підсумовуючи викладені дотепер міркування, дозволимо собі у якості висновків висловити деякі пропозиції щодо покращення процесу організації біржового ринку нашої країни:

1. Потребують упорядкування інститути його торгової і післяторгової підсистем. Цієї мети можна досягти, якщо дотримуватися однієї з двох стратегій: або через адміністративно-вольове скорочення кількості бірж та розвиток новоствореного центрального депозитарію; або поклавшись на еволюцію. У останньому випадку доцільним виглядає внесення змін та доповнень до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" у частині створення умов для заснування саморегульованих організацій.

2. Щодо Закону України "Про депозитарну систему", то нівелювання негативних наслідків, які супроводжували його появу, було б можливе за наступних умов: а) скликання робочої групи з числа активних учасників фондового ринку для опрацювання поправок до тексту документу та виправлення помилок, які він, нажаль, містить; б) вмикання "зеленого світла" створенню клірингових організацій з однозначним регламентом здійснення операцій та отриманням дозволу на їх проведення; в) відкриття біржам доступу до саморегульованих організацій без абсолютно ірраціонального, за думкою загалу, посередника в особі розрахункового центру.

3. До Положення про функціонування фондових бірж [18], на нашу думку, було б доцільно внести адекватні обмеження щодо процедури лістингу і делістингу. Найважливішою є вимога автоматичного виключення з лістингу цінного паперу, якщо протягом визначеного проміжку часу (наприклад, місяця або кварталу) торгів за ним не зафіксовано. Також потрібно обумовити перебування цінних паперів у лістингу наявністю маркет-мейкера і, передусім, на "безадресному" ринку. Це безпосередньо пов’язане з виконанням біржею однієї з головних своїх функцій (а саме, забезпечення ліквідності). Започаткування інституту маркет-мейкерів виглядає абсолютно нагальним з огляду на потребу знаходити цінні папери у лістингу.

 

Література:

1. Мозговий, О.М. Фондовий ринок: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / О.М. Мозговий. – К.: КНЕУ, 2010. – 96 с.

2. Ревтюх, В.В. Фондовий ринок України: аналіз сучасного стану та перспектив розвитку в порівнянні зі світовими тенденціями / В.В. Ревтюх, В.С. Шапран // Фондовий ринок. – 2003. – № 2. – С. 7.

3. Про цінні папери й фондовий ринок: Закон України (від 23 лютого 2006 р., №3480-15: офіц. текст: за станом на 01.01.2014 р.) [Електронний ресурс] // Законодавство України: сайт. – [К.], 2014. – URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480-15.

4. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України (від 12.07.2001 р., № 2664-14: офіц. текст: за станом на 08.02.2014 р.) [Електронний ресурс] // Законодавство України: сайт. – [К.], 2014. – URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664-14.

5. Про депозитарну систему України: Закон України (від 06.07.2012 р., № 5178‑17: офіц. текст: за станом на 11.10.2013 р.) [Електронний ресурс] // Законодавство України: сайт. – [К.], 2014. – URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5178-17.

6. Monthly Reports (2013, Jan-Dec) [Електронний ресурс] // Latest Statistics / World Federation of Exchanges Limited (WFE): сайт. – London, 2014. – URL: http://www.world-exchanges.org/statistics/monthly-reports. – Назва з екрана.

7. Ромашко, О.Ю. Регулювання міжнародних фінансових ринків / О.Ю. Ромашко. – К.: КНЕУ, 2000. – 240 с.

8. Інформаційна довідка щодо розвитку фондового ринку України протягом січня-грудня 2014 року. [Електронний ресурс] // НКЦПФР: сайт. – К., 2015. – URL: http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/62/1421936999.doc. – Назва з екрана.

9. Інформаційна довідка щодо розвитку фондового ринку України протягом січня-грудня 2013 року. [Електронний ресурс] // НКЦПФР: сайт. – К., 2015. – URL: http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/62/1391589465.doc. – Назва з екрана.

10.  Про затвердження Положення про функціонування фондових бірж: Рішення НКЦПФР від 22 листопада 2012 № 1688: офіц. текст: за станом на 13.08.2013 р. [Електронний ресурс]. – URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z2082-12.

 

References:

1. Mozghovyj, O.M. (2010), Fondovyj rynok [Stock Market], KNEU, Kyiv, Ukraine.

2. Revtiukh, V.V. and Shapran, V.S. (2003) "Fondovyj rynok Ukrainy: analiz suchasnoho stanu ta perspektyv rozvytku v porivnianni zi svitovymy tendentsiiamy", Fondovyj rynok, vol. 2, p. 7.

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2006), The Law of Ukraine "On Securities and Stock Market", URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480-15, (Accessed 1 August 2014).

4. The Verkhovna Rada of Ukraine (2001), The Law of Ukraine "On Financial Services and State Regulation of Financial Service Markets", URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664-14, (Accessed 1 August 2014).

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), The Law of Ukraine "On the Depositary System of Ukraine", URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5178-17, (Accessed 1 August 2014).

6. The official site of World Federation of Exchanges Limited (2014), "Monthly Reports", URL: http://www.world-exchanges.org/statistics/monthly-reports, (Accessed 1 August 2014).

7. Romashko, O.Yu. Rehuliuvannia mizhnarodnykh finansovykh rynkiv [The regulation of international financial markets], KNEU, Kyiv, Ukraine.

8. The official site of SSMNC (2015) "Background on the development of the stock market of Ukraine for January-December 2014", URL: http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/62/1421936999.doc, (Accessed 1 March 2015).

9. The official site of SSMNC (2014) "Background on the development of the stock market of Ukraine for January-December 2013", URL: http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/62/1391589465.doc, (Accessed 1 March 2015).

10.  Nationals Securities and Stock Market Commission (2012), "SSMNC Decision "On approval of the functioning of stock exchanges", URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z2082-12, (Accessed 1 August 2014).

 

Стаття надійшла до редакції 16.04.2015 р.