УДК 332.334.78(477):331.107.5
Н. В. Бутенко,
к. е. н., доцент, доцент кафедри міжнародної економіки та маркетингу,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ
ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН В КОРПОРАТИВНОМУ СЕКТОРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
N. V. Butenko,
PhD, Associate Professor of the International Economics and Marketing Department of
Taras Shevchenko National University of Kyiv , Kyiv
INSTITUTIONAL SUPPORT OF PARTNERSHIP DEVELOPMENT IN A CORPORATE SECTOR OF NATIONAL ECONOMY
В статті висвітлено наукове підгрунтя розуміння партнерських структур, як складного та важливого економічного інституту, представниками різних течій інституціоналізму, та визначено інструменти інституційного забезпечення розвитку партнерських відносин, які спроможні активізувати впровадження партнерських формувань в діяльність корпоративного сектору та створити умови для забезпечення стійкого розвитку національної економіки.
The paper studies partnership structures as a complex and important economic institution which is researched by representatives of institutionalism. The study identifies the tools of institutional support of partnership development which can intensify the partnership formations implementation in corporate sector activity. The implementation provides a sustanable development of national economy.
Ключові слова: інституційне забезпечення, партнерські відносини, корпоративний сектор, стійкий розвиток, стійкий розвиток національної економіки.
Keywords: institutional support, partnership, corporate sector, sustainable development, sustainable development of national economy.
Постановка проблеми. Макроекономічна нестабільність та уповільнення запроваджуваних економічних реформ в національній економіці формує нову управлінську та економічну ситуацію, що вимагає здійснення негайних консолідованих заходів щодо імплементації партнерських відносин у корпоративний сектор. Активізація процесів корпоратизації національної економіки актуалізувала необхідність формування системи інституційного забезпечення діяльності суб’єктів корпоративного сектору щодо розвитку партнерських відносин. Попри динамізм формальної інституціоналізації цієї системи (розробки ноpмативно-правoвих регуляторних норм, фoрмування oрганізаційно-управлінської ієрархії кoрпоративних структур та відповідних елементів ринкової інфраструктури), застосування стандартів, вироблених світовою практикою, та наповнення їх реальним змістом поки що не відповідають сучасним вимогам. При цьому дієві механізми розвитку партнерських відносин, покликані мінімізувати наслідки негативних тенденцій, що спостерігаються в корпоративному секторі України, практично відсутні. Відсутня також науково обґрунтована концепція розвитку партнерських відносин корпоративних структур в умовах глобальної конкуренції, яка б враховувала специфіку вітчизняного інституційного середовища національної економіки.
Формулювання цілей статті. Відтак метою статті є ідентифікація інструментів інституційного забезпечення розвитку партнерських відносин, які спроможні активізувати впровадження партнерських формувань в діяльність корпоративного сектору, та створити умови для забезпечення стійкого розвитку національної економіки.
Виклад основного матеріалу. Наукове підгрунтя розумінню партнерських структур як складного та важливого економічного інституту створюють представники різних течій інституціоналізму. Існують різні погляди щодо трактування того, як і чому відбувався розвиток партнерства, який привів до його сучасної організаційної форми. Формування змісту сучасного партнерства випливає в основному з розуміння його як продукту цілої серії організаційних інновацій, метою і результатом яких можна вважати мінімізацію трансакційних витрат.
Уперше до економічного лексикону поняття «інститут» увів Т. Веблен, визначивши його як спільну свідомість, певний спосіб мислення, що притаманні великій спільноті людей, й обумовлені традиційними звичаями, які формуються у процесі історичного розвитку. Так, у працях Т. Веблена були присутні концептуальні засади дослідження проблем партнерських відносин, котрий акцентував увагу на важливості вивчення економічною теорією норм, звичаїв, традицій, а також їхньої еволюції для обґрунтування рішень, що ухвалюються економічними агентами, а також представниками раннього інституціоналізму, які зосередили свою увагу на таких проблемах, як взаємовідносини праці і капіталу, взаємини корпорації з дрібними і середніми фірмами, а також на можливості подолання суперечливостей між приватними і суспільними інтересами. Т. Веблен зазначає, що корпоратизація економіки веде до таємних змов, а тому необхідний суспільний контроль над економікою через ліквідацію власності фінансової олігархії та реформування механізмів ведення підприємницької діяльності [2].
Нові тенденції у розвитку світової економіки у другій третині ХХ ст. зумовили появу нових теоретичних підходів до аналізу організаційного та управлінського процесу. На розкриття економічної природи партнерства величезний вплив здійснили інституціональні підходи у межах економічної теорії фірми, які були започатковані у праці Р. Коуза «Природа фірми», й продовжені А. Алчіаном, Г. Демсецем, Г. Саймоном та іншими. На противагу неокласичним теоріям фірми, що ґрунтувалися на припущенні про раціональний процес прийняття управлінських рішень, ця теорія фокусувала увагу на необхідності врахування передумов аналізу поведінки фірм на ринку обмеженої раціональності, невизначеності, більш складній внутрішній структурі тощо [3].
Новаторський підхід у дослідженні інституту партнерства міститься у творчій спадщині іншого американського інституціоналіста – Дж. Коммонса. У праці «Інституціональна економічна теорія», Дж. Коммонс (на відміну від підходу Т. Веблена) робить висновок, що існує можливість гармонізації суперечливих інтересів економічних агентів, а способом досягнення цього можуть бути поряд з державою, профспілками також і такі партнерські утворення, як корпорації. Серед інститутів колективної дії вкрай важлива роль у регулюванні економічних відносин належить правовим нормам. На думку вченого, історичний процес становлення та розвитку партнерської форми підприємництва є промовистим проявом результативної взаємодії приватного інтересу та його обмежень певними колективними діями.
Нобелівський лауреат Д. Норт у праці «Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки» звертає увагу на те, що економічні організації, розвиваючись з метою використання всіх своїх можливостей, беруть до уваги зміни у структурі власності, а також багато норм поведінки та інші неофіційні обмеження. Важливу роль у поглибленні теоретичного підґрунтя партнерських відносин відіграла обґрунтована Р. Коузом теорія трансакційних витрат. У працях Р. Коуза вперше сформовано поняття таких трансакційних витрат, котрі виникають у зв’язку з пошуком інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо. Дослідник сформулював проблему, котра у подальшому стала основою теорії асиметрії інформації щодо діяльності корпорації. Важливим аспектом трансакційної теорії фірми є положення про уникнення від раціональної поведінки економічних суб’єктів, які дослідник назвав опортуністичною поведінкою. Зазначена поведінка пов’язана з намаганням реалізувати власні економічні інтереси певними суб’єктами, що доволі часто суперечить інтересам фірми. З огляду на це опортуністична поведінка може обмежуватися шляхом гармонізації інтересів фірми з інтересами партнерів. Р. Коуз у процесі дослідження трансакційних витрат з’ясував, що спільна господарська діяльність дає змогу заощаджувати ресурси порівняно з діяльністю окремих господарських одиниць. З огляду на це більш ефективною є діяльність саме партнерських структур, які дають змогу знижувати вартість укладання та виконання контрактів.
Натомість інший нобелівський лауреат О.Вільямсон спробував проаналізувати основні чинники, що стимулюють процеси створення партнерських структур через призму розвитку теорії трансакційних витрат. За теорією трансакційних витрат, здебільшого економічна діяльність відбувається у межах довготермінових, комплексних, часто багатосторонніх контрактних відносин. Замість трактування фірми як виробничої структури, теорія трансакційних витрат стверджує, що фірму (принаймні у більшості випадків) доцільніше розглядати як структуру управління угодами. Теорія трансакційних витрат дає можливість пояснити розподіл економічної активності між фірмами та ринками, а також внутрішню організацію, включаючи аспекти її побудови та загального розміру.
Упровадження механізму партнерських відносин має корелюватись з основними засадами структурної перебудови і модернізації національної економіки, та враховувати особливості розвитку вітчизняного корпоративного сектору.
Для суб’єктів корпоративного сектору національної економіки інституційне середовище має яскраво виражені відмінності, які зумовлені багатьма факторами, передусім, збільшенням кількості власників, відокремленням функцій володіння та управління, залученням значного капіталу тощо. Головними інститутами зовнішнього середовища корпоративних підприємств, які визначають, регулюють, координують та обмежують їх діяльність є: законодавча система, державні органи, які регулюють реєстрацію та діяльність корпоративних підприємств, податкова система, системи обліку й аудиту, судова система, інституції, які регулюють процедури випуску і обігу корпоративних прав і боргових зобов'язань, держава (як власник корпоративних прав), фондовий ринок, інститути соціальних гарантій тощо. Важливим інститутом для корпоративних підприємств є фондовий ринок, на якому здійснюються регульовані операції і процеси розміщення, обігу та обліку цінних паперів. В країнах, для яких характерним є розвиненість даного інституту, він виступає у ролі основного механізму вільного розповсюдження цінних паперів, передусім корпоративних, до яких належать акції, облігації підприємств, інвестиційні сертифікати та похідні цінні папери.
Отже, інституційне середовище підприємств корпоративного типу за своїми ключовими елементами, ступенем впливу та жорсткістю обмежень суттєво відрізняється від відповідного середовища підприємств некорпоративного типу та обґрунтовує необхідність додаткового з’ясування особливостей інституційного забезпечення діяльності суб’єктів корпоративного сектору щодо розвитку партнерських відносин.
На даний час спостерігається відсутність системного державного регулювання партнерських відносин, переважною мірою спостерігається опис цілей і завдань партнерських взаємодій, їх основних форм тощо, проте питання інтеграції партнерства в діючі та перспективні інструменти управління соціально-економічним розвитком національної економіки не розглянуті. Навпаки, спроби визначення цілей та інструментів стратегічного управління національною економікою, зазвичай роль партнерських відносин як одного з найважливіших інститутів, що забезпечують як ресурсні, так і організаційні основи такого управління обходять стороною. Частково обмеження щодо партнерських відносини між суб’єктами корпоративного сектору визначаються основними нормативно-правовими документами, а саме загальними економічними законами; законами по окремим формам партнерств (державно-приватне партнерство, фінансово-промислові групи, тощо); договорами та угодами про партнерство разового і довготривалого характеру.
Необхідною умовою підвищення позитивного впливу партнерських відносин на соціально-економічний сталий розвиток та модернізацію національної економіки в сучасних умовах стає інтеграція форм партнерських взаємодій в систему стратегічного управління на рівні національної економіки. Це передбачає наступні напрямки взаємодії: використання режиму постійного діалогу влади з бізнесом для визначення пріоритетів та конкретних параметрів стратегії розвитку національної економіки на довгострокову перспективу; включення інструментів партнерства в механізм реалізації програм, що формують регіональну стратегію; наявність розділу з розвитку практики партнерства в системі інституційних передумов реалізації стратегії; обов'язкове включення в блок нормативно-правового забезпечення стратегії розділу щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання практики партнерства.
Розвиток партнерських взаємодій на регіональному рівні потребує застосування інструментів бюджетної та податкової політики. Так, використання фінансово-бюджетних механізмів при здійсненні договорів про партнерство має реалізовуватися шляхом співфінансування великих регіональних і міжрегіональних інвестиційних проектів, насамперед, інфраструктурного характеру; надання інвесторам цільових субсидій на здійснення програм інноваційного оновлення виробництва; співфінансування процентних ставок за довгостроковими, інвестиційними кредитами; надання бюджетних гарантій по інвестиційних банківських кредитах; субсидування малого і середнього підприємництва. Використання податкових інструментів при здійсненні найбільш перспективних в регіонах форм взаємодії з приватним бізнесом має поширитися, насамперед, на податкове стимулювання [5]:
- здійснення на засадах партнерства великих програм інноваційно-інвестиційної та інфраструктурної спрямованості;
- більш активної участі приватного бізнесу в традиційних сферах публічних послуг з фіксуються тарифами (наприклад, у сфері ЖКГ);
- вкладення коштів приватних інвесторів у підготовку та перепідготовку кадрів, тобто здійснення приватним бізнесом витрат, частково заміщаючи бюджетні витрати на ці цілі, а також бюджетні витрати на утримання безробітних (особливо, в умовах кризи) ;
- додаткових витрат на цілі екологічного й соціального характеру.
Відтак серед основних особливостей та напрямів регіонального рівня взаємодії влади та бізнес-структур варто відзначити:
1) спільні зусилля влади і бізнесу щодо підвищення інвестиційної привабливості регіону та його конкурентоспроможності;
2) партнерство в інноваційній модернізації та здійсненні стратегічного планування розвитку регіонів – взаємодія бізнесу та регіональних владних структур є основою інноваційної модернізації національної економіки, інструментом «інноваційно-орієнтованої» моделі партнерства. Зокрема, саме партнерство є інтегруючим механізмом для створення сучасних систем фінансування та просування інновацій (комбінування ресурсів державного і приватного фінансування НДДКР; використання приватними інвесторами об'єктів державної власності; спільне програмне та венчурне фінансування проектів; створення технопарків, бізнес- інкубаторів тощо);
3) спільне управління проектами;
4) забезпечення стійкості функціонування локальних інфраструктур;
5) дерегулювання підприємницької діяльності;
6) розвиток малого та середнього підприємництва, в т.ч. через його взаємодію з великими підприємницька структурами.
Відтак серед інструментів підвищення ефективності механізмів взаємодії влади і бізнес-структур на регіональному рівні, варто відзначити:
формування «вертикалі» його нормативно-правового регулювання; залучення приватного бізнесу до обґрунтування та реалізації стратегій і програм розвитку регіонів;
розробку правової та методичної бази договірного оформлення партнерства, чіткої фіксації зобов’язань та відповідальності його суб’єктів;
формування інститутів спільного фінансування; проведення розмежування ризиків партнерських відносин (законодавчих, фінансових, корупційних, інших) і визначення шляхів їх зниження; створення систем забезпечення взаємних зобов'язань сторін за договорами про партнерство;
визначення відповідних вимог модернізації пріоритетів розвитку регіонів, а також створення надійних інститутів та інструментів їх реалізації.
Одночасно, партнерські взаємодії повинні визначати себе як інструмент реалізації державної політики регіонального розвитку, реалізуючись через діяльність державних «інститутів розвитку».
Відтак серед середньострокових завдань в інституційній сфері регулювання діяльності корпоративного сектору варто відзначити:
- удосконалення державного стратегічного планування підтримки і розвитку партнерських відносин у корпоративному секторі, що потребує визначення порівняльних показників та індикаторів функціонування суб’єктів корпоративного сектору при веденні партнерських відносин;
- відмова від політики стимулювання підприємницької активності щодо створення нових підприємств та перехід до стратегії підтримки підприємництва, заохочення зростання масштабу підприємств та ускладнення виробництв через розвиток партнерських відносин (наприклад, визначені державою «пільги для партнерств», використання певних пільгових стимулів чи надання державних замовлень за процедурами державних закупівель);
- формування інфраструктури підтримки партнерських відносин в корпоративному секторі, а саме: створення умов для розбудови фінансово-ресурсного та інвестиційного забезпечення підприємництва у межах створення фізичної інфраструктури корпоративного сектору (технопарки, бізнес-інкубатори, промислові лабораторії наукових установ тощо) на основі міжгалузевої та міжсекторальної кооперації (кластерів); надання інформаційно-консультативної підтримки учасникам корпоративних відносин щодо розвитку партнерських відносин тощо; створення агенції розвитку партнерських відносин; прискорення інтеграції партнерських відносин суб’єктів корпоративних відносин шляхом запровадження пілотних короткострокових проектів із об’єднання окремих підприємств, що мають інвестиційне та соціальне значення, з відповідною адаптацією повного спектру норм та умов їх функціонування; залучення суб’єктів корпоративного сектору до реалізації державних цільових програм шляхом застосування державно-приватного партнерства.
Інституційне регулювання діяльності суб'єктів корпоративного сектору національної економіки щодо розвитку партнерських відносин потребує посиленої уваги до проблем врегулювання діяльності фондового ринку. Так, з метою формування сприятливого інвестиційного клімату, вдосконалення інституційних засад функціонування фондового ринку України, варто здійснити заходи щодо стимулювання залучення коштів інституційних та індивідуальних інвесторів, формування досконалої інституційної інфраструктури фондового ринку (розвиток системи біржової торгівлі цінними паперами та посилення ролі фондового ринку в процесах приватизації, подальший розвиток депозитарної системи, посилення спроможності фінансових установ, які здійснюють діяльність на фондовому ринку, покрашення інформаційної прозорості фондового ринку), унеможливлення порушення балансу інтересів і, як наслідок, конфлікти між учасниками фондового ринку тощо.
Інституційне регулювання діяльності суб’єктів корпоративного сектору національної економіки щодо розвитку партнерських відносин потребує створення та ефективного функціонування громадських організацій та інших професійних об’єднань учасників корпоративних відносин, визначабчи при цьому кодекси поведінки ділових партнерів. Так, наприклад, компанія MSD веде співпрацю з тими організаціями, які розділяють її прихильність високим стандартам ділової етики і дотримуються принципів соціальної і екологічної відповідальності у своїй роботі. Для того, щоб підкреслити важливість своїх стандартів, компанія MSD розробила Кодекс поведінки ділових партнерів, в основу якого лягли Принципи фармацевтичної галузі асоціації PSCI (Pharmaceutical Supply Chain Initiative), 10 принципів Глобального договору ООН і внутрішні документи компанії .
Одним із основних напрямів трансформації національної економіки є подальше реформування системи управління економікою на засадах розвитку партнерських відносин держави та бізнесу. Державно-приватне партнерство дозволяє державі та приватному сектору за рахунок об’єднання фінансових, управлінських, технологічних та інших ресурсів отримувати взаємну вигоду, поєднуючи розв’язання суспільно значущих завдань соціально-економічного розвитку країни з досягненням інтересів бізнесу і громади. При цьому, ДПП розглядається в якості альтернативи приватизації, що дозволяє поліпшити ефективність управління інфраструктурними об’єктами без втрати контролю за ними з боку держави.
Важливість партнерських взаємодій влади та бізнес-структур породжує необхідність посилення державного впливу на господарські та соціальні процеси, але при цьому - у формах і рамках, що не протистоять ідеї «дерегулювання» підприємницької діяльності і не призводять до посилення бюрократичного тиску на економіку. У цьому контексті практику різних взаємодій слід визначити як інституціональну альтернативу прямим формам посилення ролі держави в економіці (за часткою у ВВП, в інвестиціях, за податковим навантаженням та ін.). Основний акцент партнерської взаємодії в цих умовах переноситься на створення сукупності передумов і джерел інноваційної модернізації економіки. Роль партнерства полягає в тому, щоб подолати інституційну, а часто - і ресурсну незабезпеченість проектів інноваційної модернізації, скоротити ризики фінансування інноваційних розробок, сформувати реальну затребуваність інновацій в економіці. Це дозволяє різноманітним формам партнерських взаємодій (поряд з іншими заходами державної інноваційної політики), «замкнути» інноваційний процес («ланцюжок») як послідовне ціле і базувати його на системі узгоджених інтересів держави (як національної економіки, так і її регіонів) і всього підприємницького співтовариства.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Таким чином, розглянуті інструменти інституційного забезпечення діяльності суб’єктів корпоративного сектору національної економіки щодо розвитку партнерських відносин спроможні активізувати впровадження партнерських формувань в діяльність корпоративного сектору, та створити умови для забезпечення стійкого розвитку національної економіки. Реалізація вищенаведених завдань щодо розвитку партнерських відносин має створити передумови для розгортання широких реформ, спрямованих на модернізацію і досягнення піднесення економіки України, сприятиме дієвості важелів стимулювання економічного розвитку та структурних зрушень в національній економіці та породжує необхідність подальшого дослідження порушених в даній статті проблем.
Література.
1. Вільямсон О.Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів / О.Е. Вільямсон. – К.: Видавництво «АртЕк», 2001. – 472 с.
2. Веблен Т. Теория праздного класса: экономическое исследование институций / Т. Веблен; пер. с англ. С.Г. Сорокиной. – М.: Прогресс, 1984. – М.: Прогрес, 1984. – 367 с.
3. Коуз Р. Природа фірми: походження, еволюція і розвиток / Р. Коуз ; за ред. О. Вільямсона, С. Вінтера ; пер. з англ. А. Куликова. – К.: А.С.К., 2002. – 335 с.
4. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки/ Д. Норт; пер. з англ. І. Дзюб. – К.: Основи, 2000. – 198 с.
5. Крисоватий А. І. Новітня парадигма преференційного оподаткування: [монографія] / А. І. Крисоватий, Г. В. Василевська. – К. : ЦУЛ, 2013. – 260 с.
References.
1. Wiliamson O. E. (2001), Ekonomichni institutsii kapitalismu: Firmy, marketing, ukladannia kontraktiv [Economic institutions of capitalism: Firms, marketing, сontracting], Artek, Kyiv , 472 p.
2. Veblen T. (1984), Teoriya prasdnogo klassa: ekonomicheskoe issledovanie institutsiy [Theory of leisure class: economic research of institutions], Progress, 367 p.
3. Cows R. (2002) Pryroda firmy: pohodzhennia, evoliutsia i rosvytok [Nature of firm: origin, evolution and development], A.S.K., Kyiv, 335 p.
4. Nort D. (2000) Institutsii, institutsiyna zmina ta funktsionuvannia ekonomiky [Institutions, institunional change and functioning of economy], Osnovy, Kyiv, 198 p.
5. Krysovatyi A. I. (2013) Novitniy paradygma preferentsiynogo opodatkuvannia [ Modern paradigm of preferential taxation]: [monography], T.U.L., Kyiv, 260 p.
Стаття надійшла до редакції 15.12.2014 р.
ТОВ "ДКС Центр"