Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 331.103.243

 

О.М. Гребінчук,

викладач, Кіровоградський інститут комерції

 

СТРАТЕГІЧНЕ, ТАКТИЧНЕ ТА ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

В статті розглянуто проблему взаємозв'язку підсистем стратегічного, тактичного і оперативного управління для побудови ефективної системи управління машинобудівним підприємством. Досліджено вплив якості управління виробництвом на розвиток підприємства.

 

В статье рассматривается проблема взаимосвязи подсистем стратегического, тактичного и оперативного управления для создания эффективной системы управления машиностроительным предприятием. Исследовано влияние качества управления производством на развитие предприятия.

 

The problem of interrelation of subsystems strategic, tactful and an operational management for creation of an effective control system by the machine-building enterprise is considered in article. The influence of quality of production management on enterprise development is investigated.

 

Кдючові слова: управління виробництвом, стратегічне управління, тактичне управління, оперативне управління, машинобудівне підприємство

 

Постановка проблеми. Останніми роками українські підприємства машинобудівної галузі значно знизили обсяги продукції, що виготовляється ними. До того ж, сучасні умови господарювання характеризуються високим ступенем мінливості макроекономічних показників, загостренням конкурентної боротьби, суттєвим зростанням вимог споживачів до якості товарів і обслуговування.

Економічний стан окремого підприємства та загальний стан економіки країни в цілому визначаються трьома основними факторами: рівнем техніки і технологій; якістю робочої сили та ефективністю мотивації праці; організацією та управлінням виробництвом. Саме рівень управління виробництвом є системною умовою формування середовища господарювання і безпосередньо впливає на два інших фактори. В даній статті розглядається питання, як побудувати систему управління виробництвом в оптимальній взаємообумовленості підсистем стратегічного, тактичного і оперативного управління.

Аналіз досліджень і публікацій. Окремі міркування щодо вирішення даної проблеми висвітлені в роботах зарубіжних авторів, таких як Ансофф., Мескон, Tомсон та Стрікленд, Шендел та Хаттен, Сміт, Хіггенс, Пирс та Робінсон.

Значний внесок до розвитку теорії управління виробництвом на підприємстві внесли такі закордонні вчені, як Ф. Абрамс, С. Аджиріс, П. Друкер, М.І. Іпатов, Б. Карлоф, Дж. Куінн, Г. Мінцберг, Т. Пітерс, М. Портер, К. Прахалад, Г. Саймон, П. Сенге, В.Дж. Стівенсон, А. Стрікленд, Р.А. Фатхурдінов, Г. Хамел, К. Хофер, А. Хэкс, Г. Штейнер, С Янг. Саме їхніми роботами започатковано формування теорії управління конкретним виробництвом.

Свого подальшого розвитку та конкретизації ця теорія набула у працях знаних вітчизняних вчених, таких як Воронкова А., Єлісеєв В., Оніщенко В., Орлов О., Пащенко І., Плоткін Я., Семенов Г., Соболь С., Терещенко В., Хміль Ф., Шершньов З., Янушкевич О.

Однак, запропоновані в роботах даних авторів підходи містять часткове, здебільшого узагальнене вирішення окремих прикладних питань зазначеної проблеми, що свідчить про актуальність обраного напряму дослідження.

Мета статті – дослідити питання взаємозв’язку оперативного, тактичного та стратегічного управління в процесі управління виробництвом на машинобудівних підприємствах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Переважна більшість представників вітчизняних наукових шкіл визначають управління як цілеспрямований вплив на процес, об’єкт, систему з метою збереження їх стійкості або переведення з одного стану в інший, а управління в цілому як поєднання процесів економічного та соціального управління національною економікою, галузями, регіонами, виробничо-господарськими організаціями (підприємствами). Тобто, управління на машинобудівному підприємстві можна визначити як цілеспрямований економічний та соціальний вплив на процес виробництва з метою збереження його стійкості та вдосконалення результатів його діяльності.

У залежності від масштабу та тривалості, горизонту реалізації управління поділяється на стратегічне (довгострокове), а також тактичне та оперативне (короткострокове). Через те, що два останні види управління за часом здійснення відносяться до короткострокового, у працях окремих авторів виділяють лише два види управління. Термін «тактичне управління» ототожнюють з терміном «оперативне управління»; але такий підхід не є абсолютно точним. У часових межах, тактичне управління обмежується терміном від одного до п’яти років, а оперативне управління може характеризуватися періодом від декількох годин. [2]

Тактичне управління – конкретні дії щодо реалізації намічених цілей, тобто короткострокове управління, за якого на базі наявної інформації відбувається постійне порівняння показників стратегічного плану з досягнутими за певний період результатами. У результаті, іноді здійснюється коригування окремих показників стратегічного плану, переглядаються цілі управління. Це відбувається за умови, якщо виявляється вплив або безпосередня дія раніше не врахованих факторів. Оперативне управління, у свою чергу, покликане вирішувати поточні або такі, що виникають у результаті небажаних відхилень, виробничі проблеми. При цьому ставляться конкретні, кількісно вимірювані орієнтири і використовується ситуаційний підхід, за якого обирається прийнятний варіант дій, виходячи зі сформованих умов.

Стратегічне управління в широкому значенні визначає довготермінову (10-15 років) орієнтацію у питаннях розвитку суспільства у цілому або за окремими напрямами, сферами, об’єктами, територіями, визначає мету, завдання, стратегію розвитку суспільства і задає напрями діяльності кожній ланці управління. Основою стратегічного управління є стратегічні плани, концепції розвитку та інші документи, що відображають постановку і методи досягнення довгострокових цілей. Розрізняють наступні різновиди стратегії – галузеві: розвиток наукомістких галузей, використання ресурсозберігаючих технологій; функціональні: призупинення росту інфляції, залучення інвестицій; загальнополітичні: стабілізації, перебудови, соціально орієнтована політика тощо.

Основним завданням стратегічного управління на машинобудівних підприємствах є досягнення цілей підприємства шляхом оптимального використання внутрішніх змінних (потенціалу: майнового й виробничого) з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища підприємства й приведення майнового й виробничого потенціалу підприємства у відповідність до вимог зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Мета – забезпечення конкурентоспроможності й ефективного функціонування підприємства у майбутньому. При цьому, як підприємство, так і зовнішнє середовище перебувають у постійній взаємозалежності: зовнішнє середовище впливає на підприємство й навпаки.

Метою управління є бажаний, можливий і необхідний стабільний стан підприємства, якого необхідно досягти. Визначення цілей управління – головний і початковий етап управління. Цілі підприємства підрозділяються на декілька взаємозалежних рівнів і утворюють певну ієрархію, у якій розрізняють стратегічні, тактичні й оперативні цілі управління. Стратегічні цілі передбачають вирішення довгострокових масштабних проблем; їх досягають топ-менеджери найвищої ланки управління за допомогою стратегічного планування й керівництва всією організацією. Тактичні цілі – завдання, які передбачають вирішення окремих середньострокових проблем, які необхідні для досягнення стратегічних цілей фірми; за їх досягнення відповідають керуючі середньої ланки. Інструментами їх діяльності є тактичне планування й керівництво основними підрозділами та функціями організації. Оперативні цілі – завдання, які передбачають вирішення поточних питань. Вони описують дії, що необхідні для досягнення тактичних і стратегічних цілей; є часткою процедури управління та функцією менеджерів низової ланки, які за допомогою оперативного планування й керівництва окремими працівниками виконують свої управлінські функції. [4]

Розглянемо оцінку процесів управління у загальному вигляді через якість управління виробництвом. Якість системи управління виробництвом на машинобудівному підприємстві можна оцінити за такими параметрами, як якість стратегічного управління, якість тактичного управління і якість оперативного управління. Кожен з параметрів може набувати одного з трьох фіксованих значень: низької, середньої або високої якості. [1]

Стратегічне управління низької якості характеризується відсутністю стратегічного аналізу та визначення стратегічної мети підприємства на рівні бізнес-ідеї з подальшим її корегуванням у відповідності до потреб тактичної та оперативної діяльності. Тактичне управління низької якості характеризується не чітким розподілом виробничих та управлінських функцій між працівниками компанії, а також відсутністю планування оперативної діяльності на основі даних минулих періодів. Таким чином, оперативне управління з низькою якістю реалізації відзначається відсутністю чіткої вартісної системи та одноосібним контролем діяльності управлінського персоналу і виробництва.

За низької якості оперативного і тактичного управління підприємство не в змозі створювати додану вартість і його оборотний капітал скорочується. Протягом певного періоду часу оборотний капітал підприємства може частково формуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Проте, через деякий час цих коштів для формування оборотного капіталу стає недостатньо. В результаті підприємство банкрутує і підлягає продажу за ліквідаційною вартістю. Це відбувається за будь-якої якості стратегічного управління (низької, середньої або високої).

Аналогічними будуть результати діяльності підприємства і при низькій якості стратегічного управління та середній якості оперативного і тактичного управління: керівництво підприємства не передбачатиме заздалегідь виникаючих змін і не матиме відповідної стратегії розвитку. Тому підприємство в таких випадках починає реагувати на несприятливі дії лише після їх прояву, а підприємство потребуватиме істотних ресурсів на внутрішню перебудову діяльності, оскільки таке підприємство просто не має досвіду проведення перетворень.

Середня якість стратегічного, тактичного та оперативного управління характеризується формалізацією структури управління підприємством, побудовою фінансової системи управління центрами фінансового обліку і звітності відповідно до ієрархії підрозділів підприємства, частковим делегуванням контролю та регулюванням менеджменту, здійсненням планування оперативної діяльності підприємства на основі жорсткої системи бюджетування із застосуванням простих програмних систем.

При середній якості оперативного управління виробництво приноситиме прибуток, за рахунок якого створюватиметься додана вартість і, відповідно, зростатиме вартість підприємства. Даний процес, незалежно від якості стратегічного управління, відбуватиметься до того часу, поки на діяльність компанії не впливатимуть несприятливі чинники зовнішнього і внутрішнього середовища. Подальші успіхи діяльності компанії, що відзначатимуться зростанням її вартості, залежатимуть від якості стратегічного управління.

За умови середньої якості стратегічного, тактичного і оперативного управління керівництво підприємства не завжди заздалегідь передбачатиме зміни. У залежності від характеру чинника впливу, в кращому випадку, підприємство може встигнути перебудуватися і після деякого спаду знову забезпечуватиме зростання вартості; у гіршому випадку, накопичених резервів на внутрішню перебудову діяльності може не вистачити. Отримання кредитів в цій ситуації буде також проблематичним, адже показники оперативної діяльності, які матиме підприємство внаслідок несприятливого впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, не будуть привабливими для інвесторів. Як наслідок, перебудова проводитиметься за рахунок оборотного капіталу, використання якого для цих цілей, як правило, призводить до банкрутства, в результаті якого підприємство, знову таки, підлягає продажу за ліквідаційною вартістю.

Висока якість управління виробництвом на машинобудівному підприємстві характеризується регулярним проведенням стратегічного аналізу, чітким формуванням місії, яка впливає на оперативну діяльність компанії, перманентною оптимізацією виробництва, побудовою фінансової системи управління за центрами фінансового обліку, плануванням оперативної діяльності із застосуванням прогресивних програмних систем.

При високій якості тактичного управління виробництво приносить стабільний високий прибуток, за рахунок якого може створюватись додаткова вартість, накопичуватимуться резерви і, відповідно, збільшуватиметься вартість підприємства. Даний процес відбуватиметься до тих пір, поки не настане істотна несприятлива для діяльності підприємства зміна внутрішніх і зовнішніх умов. Далі зміна вартості підприємства визначатиметься якістю стратегічного управління.

За умови високої якості стратегічного управління підприємство, яке проводитиме на регулярній основі стратегічний аналіз, заздалегідь передбачатиме можливі наслідки від дії несприятливих чинників функціонування. Керівництво підприємства в такому випадку має формувати відповідну обставинам стратегію нейтралізації несприятливих чинників і ухвалювати стратегічні рішення щодо подальшого розвитку. Проте, темпи зростання вартості підприємства через середній рівень управління тактичною діяльністю будуть невисокими, зокрема, через затрату значних ресурсів на внутрішню перебудову виробництва. Після закінчення перебудови прибуток відновиться, а при ефективному використанні ситуації – навіть збільшиться. Вартість підприємства знову стане зростати колишніми або, навіть, прискореними темпами.

Аналогічно розвиватиметься ситуація за високої якості усіх трьох типів управління підприємством, а також за умови високої якості стратегічного управління виробництвом та середньої якості тактичного та оперативного управління. Проте, поєднання високої якості оперативного управління та низької якості стратегічного управління, може мати за наслідок ситуацію, коли накопичених резервів підприємства на внутрішню перебудову діяльності може не вистачити. У кредиті йому також можуть відмовити, оскільки внаслідок несприятливого впливу внутрішніх і зовнішніх умов показники оперативної діяльності істотно погіршуються. В цьому випадку також високою є імовірність банкрутства. [3]

На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що для успішного функціонування машинобудівного підприємства необхідно зважено розподіляти сумарні зусилля на здійснення оперативного, тактичного та стратегічного управління.

Система усіх рівнів стратегічного, тактичного і оперативного управління повинна підтримувати жорстке виконання дій та передбачати можливість ухвалення інтуїтивних рішень. Для забезпечення стійкості всієї системи навіть таке жорстке управління, як технологічне або управління, що регламентоване державою, повинно компенсуватися гнучкими технологіями, такими як, управлінський облік підприємства, система взаємодії з клієнтами тощо.

Необхідно зазначити, що для досягнення, принаймні, середнього рівня якості, на підприємствах повинні бути суттєво автоматизовані процеси та конкретні процедури стратегічного, тактичного і оперативного управління. Необхідність автоматизації процесів, що відносяться до алгоритмічного управління виробничим підприємством, є очевидною. Інтуїтивне управління для підвищення якості також повинне бути забезпечене системами підтримки управлінських рішень у вигляді експертних систем, розрахункових моделей тощо.

Висновки. Поєднання стратегічного і тактичного управління на машинобудівному підприємстві дозволяє досягти гармонії перспективних, тобто довготривалих, та короткострокових інтересів підприємства. Оптимальна організація поточного і оперативного управління дозволяють добитися високого рівня ефективності виробництва в поточному періоді часу і реалізувати сьогоднішні інтереси підприємства. Виважена побудова стратегічної політики підприємства дозволяє йому забезпечити ефективну діяльність, аж до віддаленого в майбутньому періоду часу, скорегувавши для цього поточні дії.

Оптимальність співвідношення стратегічного, тактичного і оперативного, інтуїтивного і алгоритмічного в системі управління залежить від умов діяльності, що постійно змінюються. Таке співвідношення може бути встановлено лише в результаті впровадження на підприємстві регулярних і ефективних процесів забезпечення високої якості по кожному різновиду управління.

Кожне підприємство машинобудівної галузі має навчитись об'єктивно оцінювати якість стратегічного, тактичного і оперативного управління. Для забезпечення його тривалої життєздатності слід щонайшвидше досягти, як мінімум, середньої якості стратегічного, тактичного, оперативного управління. Навіть висока якість двох видів управління при низькій якості третього виду не дозволяє підприємству успішно функціонувати. До того ж, керівництво підприємства має об'єктивно оцінювати співвідношення витрат на стратегічне, тактичне і оперативне управління та забезпечувати належний рівень автоматизації прийняття управлінських рішень.

 

Література

1.          Малащук Д.В. Особливості інноваційного потенціалу машинобудування України. / Д.В. Малащук. // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №2. – с. 111–120.

2.          Мироненко Ю.Д. Роль стратегического управления компанией в ее организационном развитиии / Ю.Д. Мироненко, А.К. Тереханов – М. : Корпоративные системы, 2004.

3.          Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. / А.А. Пересада – К. : Лібра, 2002. – 472 с.

4.          Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в ХХІ веке. – К. : Вильямс, - 2007 – 272 с.

Стаття надійшла до редакції 05.10.2010 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"