УДК 005.59: 339.1

 

О. І. Литвинов,

аспірант, асистент кафедри економіки підприємства,

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк

 

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

A. I. Litvinov,

postgraduate, assistant Department of economy of enterprise,

Donetsk national university of economics and trade named after of Mykhayilo Tugan-Baranovsky,  Donetsk

 

STRATEGIC DIRECTIONS OF STABILIZATION AND DEVELOPMENT OF ECONOMIC TRADE ENTERPRISES

 

В статті розкрито сутність понять «стратегія», «стабілізація» та «розвиток», побудовано матрицю відповідності корпоративних стратегій торговельного підприємства рівню ефективності його економічної діяльності, запропоновано основні елементи загального механізму формування стратегічних напрямів стабілізації та розвитку підприємств торгівлі.

 

The article consists at essence of the concepts «strategy», «stabilization» and «development», the matrix accordance of corporate strategies of trade enterprise is built to the level of efficiency of his economic activity, offered the basic elements of general mechanism forming of strategic directions of stabilization and development of trade enterprises.

 

Ключові слова: стратегічні напрями, стабілізація, розвиток, економічна діяльність, торговельне підприємство, рівень ефективності.

 

Keywords: strategic directions, stabilization, development, economic activity, trade enterprise, level of efficiency.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. У сучасних умовах розвитку економіки України особливої актуальності набуває проблема досягнення конкурентних переваг підприємств різних галузей, які забезпечують підвищення ефективності їх функціонування та стабільне економічне зростання. Особливо це стосується торговельних підприємствах, оскільки торгівля є однією з базових видів економічної діяльності, від рівня розвитку якої багато в чому залежить економічне піднесення кожного регіону та країни в цілому. За цих умов основними передумовами досягнення високого рівня ефективності підприємств торгівлі є гармонізація економічних інтересів підприємства з інтересами оточуючого середовища, що дає змогу побудувати на підприємстві стійку до загроз систему, яка спроможна забезпечувати реалізацію економічних інтересів, місії підприємства. Одним з центральних елементів такої системи є механізм стабілізації та розвитку економічної діяльності підприємства, призначенням якого є формування відповідних стратегічних напрямів, згідно з якими воно зможе досягти конкурентних переваг на ринку в довгостроковому періоді.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання удосконалення стратегічного розвитку економіки як в цілому, так і торговельної галузі, зокрема, знайшли своє відображення в дослідженнях учених: Ф.А.Важинського, В.В.Вітлицького, Г.Г.Галанця, О.Ю. Гусєвої, В.І.Дробота, І.Г.Кириленка, А.В.Крисального, Ю.І.Кухарчука, А.С.Лисецького А.В.Мазуренка, Д.В.Маламуда, А.А. Садєкова, М.І.Толкача, Л.В. Фролової, М.С.Хомяка та інших. Проте одним з центральних і невирішених питань залишається формування стратегій стабілізації економічної діяльності торговельних підприємств та визначення пріоритетних напрямів розвитку її складових.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування стратегічних напрямів стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж вирішувати зазначену мету, спочатку доцільно визначити сутність таких понять, як «стратегія», «стабілізація» та «розвиток».

Огляд наукових публікацій з питань визначення поняття «стратегія» дозволяє дійти висновку, що немає єдиного підходу до тлумачення її сутності. Тобто на даний час в економічній літературі розглядається питання відносно двох підходів до визначення стратегії, а саме: «стратегії як процесу» та «стратегії як результату» (кінцевого орієнтиру). У першому випадку науковці [1, 3, 5, 8] розглядають стратегію як «вихідне», кінцеве, бажане для організації положення, а також засоби досягнення цілей підприємства, план або модель його дій набір правил прийняття рішень, за допомогою яких можна перейти з вихідного у кінцеве, бажане положення.

Визначення «стратегії як результату» ґрунтується на певному ототожненні мети та стратегії і пов'язане зі встановленням конкретних орієнтирів для здійснення стратегічної діяльності, що забезпечують зростання і високу конкурентоспроможність організації [1, 2, 4, 6, 10]. У цьому контексті стратегію ототожнюють з позицією на ринках, із заходами, що дають змогу зміцнити конкурентну позицію та збільшити частку на «своїх ринках», вести боротьбу за завоювання нових ринків та ін. У цьому випадку стратегія — це конкретизована у певних показниках позиція фірми в зовнішньому середовищі, а завдання полягає у знаходженні шляхів ефективного пристосування до зовнішніх, неконтрольованих факторів за допомогою проведення необхідних змін елементів та їхніх комбінацій у внутрішньому середовищі.

Беручи за основу результати багатьох досліджень, під стратегією торговельного підприємства будемо розуміти процес формування генерального перспективного напряму розвитку підприємства на основі визначення якісно нових цілей, узгодження внутрішніх можливостей підприємства з умовами зовнішнього середовища, розробки комплексу заходів, які забезпечують їх досягнення на тривалу перспективу [5, с. 52].

Термін «стабілізація» взагалі (від лат., стійкий) в економічних словниках трактують як зміцнення, укріплення, приведення чого-небудь у стійкий стан, стан стійкості, постійності; надання стійкої рівноваги системи під час руху; забезпечення сталості, незмінності будь-яких систем, величин, характеристик; збереження незмінності властивостей будь-якої системи за допомогою стабілізуючих факторів [10, c. 688].

Що стосується поняття «розвиток», то його визначають у декількох основних ракурсах: як процес, як сукупність змін та як результат. Так, Є.М. Коротков розглядає розвиток як сукупність змін, які ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, її здатність чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища [9, c. 15].

Т.В. Куклінова визначає розвиток як процес, що розгортається в часі, з переходом з одного стану в інший, який характеризується наявністю якісних перетворень у цілому або появою якісно нових елементів, властивостей, характеристик, які визначають побудову й функціонування системи [9, c. 21]. Або ж під розвитком на рівні підприємства розуміється процес та результат цілеспрямованої управлінської діяльності, орієнтованої на довгостроковий період в економічному середовищі, що змінюється. [7, c. 34].

Отже, розвиток в межах даного дослідження буде розглядатися як процес формування та реалізації прогресивних змін економічної діяльності підприємства, які призводять до утворення нових кількісних та якісних перетворень, елементів, властивостей, характеристик, здатних забезпечити ефективне функціонування підприємства у довгостроковій перспективі.

Загальний механізм формування стратегічних напрямів стабілізації та розвитку підприємств торгівлі доцільно будувати за такими елементами:

- визначення рівня ефективності економічної діяльності торговельного підприємства за основними бізнес-процесами;

- визначення загальних стратегічних напрямів стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельного підприємства (корпоративної та конкурентних стратегій), виходячи з оцінки його потенційних можливостей і забезпеченості відповідними ресурсами.

- формування комплексу стратегічних напрямів стабілізації та розвитку економічної діяльності у відповідності до визначених рівнів її ефективності та визначення серед них пріоритетних;

- формування стратегічних цілей стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельного підприємства за кожним видом бізнес-процесів.

В науковій літературі прийнято виокремлювати декілька етапів життєвого циклу будь-якого підприємства: етап зародження, етап росту, етап зрілості, етап спаду [1, 5, 6]. В межах кожного етапу перед підприємством постають певні цілі, а також завдання, які пов’язані з їх реалізацією. Під час досягнення обраних цілей визначають ступінь важливості тих або інших аспектів економічної діяльності, рівень ефективності яких відслідковують через відповідні економічні показники. Ступінь важливості окремих напрямів загальної стратегії економічної діяльності торговельного підприємства на різних етапах його життєвого циклу визначається допустимими граничними значеннями рівня ефективності економічної діяльності підприємства.

Відтак, економічну діяльність торговельного підприємства пропонується розглядати в розрізі різних бізнес-процесів, які являють собою сукупність різних видів діяльності, у межах якої «на вході» використовуються один або більше видів ресурсів, та в результаті цієї діяльності «на виході» створюється продукт, що має цінність для користувача [2, c. 28-29]. За результатами проведеного попереднього аналізу вибіркової сукупності торговельних підприємств було виділено п’ять рівнів ефективності економічної діяльності (абсолютний, достатній, припустимий, гранично припустимий, критичний) в розрізі маркетингових, фінансових, техніко-технологічних та організаційно-управлінських бізнес-процесів торговельних підприємств (табл. 1) [2, c. 35-39, 92].

 

Таблиця 1.

Результати визначення рівнів ефективності економічної діяльності (РЕЕД)

торговельних підприємств за видами бізнес-процесів

 

Стратегічні напрями стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств повинні формуватися в рамках стратегій загального корпоративного розвитку. В спеціальній літературі до основних загальних стратегій підприємства, які характеризують темпи його розвитку, відносяться наступні: стратегія прискореного зростання, стратегія обмеженого зростання, стратегія стабілізації та стратегія скорочення діяльності [1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 10]. Підставою для вибору того чи іншого напряму корпоративних стратегій став визначений на попередньому етапі рівень ефективності економічної діяльності торговельного підприємства (див. рис. 1).

Відзначимо, що стратегічний напрям прискореного зростання виправданий в тому випадку, якщо підприємство займає стійке положення на ринку. Тобто даному напряму, як видно з рис. 1, відповідає абсолютний та достатній рівень ефективності економічної діяльності торговельного підприємства. Тут зусилля повинні бути спрямовані на використання сильних сторін торговельного підприємства для реалізації його потенційних можливостей. Стратегія прискореного розвитку відрізняється від інших варіантів стратегій інтенсивним зростанням загального рівня ефективності економічної діяльності (якісними перетвореннями) та істотним посиленням стратегічної позиції торговельного підприємства, що сформувалася на попередніх етапах його економічного розвитку. Звідси головними умовами даного типу стратегії є: збільшення темпів зростання обсягів реалізації та власного капіталу; зростання фінансової рентабельності за рахунок реінвестування власного капіталу; зростання ефективності операційної (торговельної) діяльності, за якою маржинальний прибуток перевищує постійні витрати; зниження витрат обігу; зростання ресурсовіддачі тощо. Тобто в процесі дослідження на даному етапі розвитку торговельного підприємства основний акцент повинен бути зосереджений на показниках ділової активності для зміцнення своїх позицій на ринку [2, c. 103; 5, с. 128].

 

Рис. 1. Матриця відповідності корпоративних стратегій торговельного підприємства рівню ефективності його економічної діяльності

Використання стратегії обмеженого зростання обумовлено уповільненням темпів зростання основних показників діяльності підприємства, а саме товарообороту та прибутковості у порівнянні з першим варіантом розвитку, а також появою загроз з боку конкурентів. Тому дана стратегія спрямована на зміцнення позицій на вже існуючому сегменті ринку (стратегії підтримки), освоєння нових ринків за рахунок диверсифікації економічної діяльності (стратегії диверсифікованого зростання), або ж інтеграцію з конкурентами для послаблення загроз з їх боку (стратегії інтегрованого зростання) [2, c. 103; 5, с. 129].

Головною метою стратегії стабілізації (збереження позицій) має бути забезпечення стійкого функціонування підприємства. Ключовими передумовами даної стратегії є: підвищення цін з одночасним збереженням ринків збуту; зниження витрат обігу; збільшення обсягу продажів; додаткове залучення позикового капіталу; підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу [2, c. 104; 5, с. 130].

Разом з тим, не дивлячись на зниження темпів зростання прибутку порівняно з попереднім варіантом стратегії, ефективність економічної діяльності торговельного підприємства повинна підтримуватися на достатньому рівні. Даний варіант стратегії припускає зміцнення конкурентних позицій при обмеженій нагоді розширення частки основного ринку. Реалізація даної стратегії припускає попередню оцінку граничних параметрів елементів (показників), що визначають рівень ефективності економічної діяльності підприємства. При цьому слід враховувати дві обставини:

- якщо показники стабільні і мають на майбутнє тенденцію до зростання, то можна зробити висновок про стабільність розвитку підприємства;

- якщо показники коливаються або знижуються, необхідно ухвалити рішення про зміну вектора розвитку.

За таких обставин даний етап розвитку торговельного підприємства можна охарактеризувати такими умовами: виручка від реалізації повинна перевищувати витрати; зростання чистих грошових потоків; зростання чистого оборотного капіталу; збільшення розміру власного капіталу у порівнянні із розміром позикового капіталу [2, c. 104; 5, с. 131].

Забезпечення виживання в майбутній перспективі - це виключно захисний стратегічний напрям, який повинен використовуватися в умовах кризового стану економічної діяльності підприємств, які знаходяться на межі банкрутства.

Стратегія скорочення діяльності підприємства дає позитивний ефект в ситуації, коли підприємство вичерпало можливість свого внутрішнього розвитку і полягає в скороченні одних видів діяльності і розвитку інших, більш адекватних умовам макро- та мікросередовища. У випадку неможливості запровадження нових видів діяльності та виходу з кризи підприємство визнається банкротом та підлягає ліквідації. Стратегії скорочення діяльності підприємства передують такі обставини: постійне зниження обсягів реалізації та виручки; надмірне зростання витрат; зниження або відсутність прибутку; збільшення фінансового ризику тощо. В цьому випадку також доцільно використовувати стратегії реструктуризації, передбачають місце, зміст, порядок і методологію процесу перетворення торговельного підприємства на прибуткову організацію, яка відтворить його економічну діяльність на оптимальний рівень. Такі стратегії здійснюються за рахунок скорочення витрат, освоєння нових видів діяльності та ринків, коротко- та довгострокової реструктуризації (в тому числі й за рахунок переорієнтації). Але для використання стратегій реструктуризації підприємству необхідні відповідні фінансові засоби [2, c. 105; 5, с. 132].

Стратегічні напрями стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств доцільно також деталізувати в межах базових конкурентних стратегій, які визначають засоби конкурентної боротьби підприємства на цільових ринках і виступає як своєчасна реакція на зміни в галузі, в економіці в цілому, в політиці й інших значущих сферах; розробка конкурентоздатних заходів і дій, ринкових підходів, які можуть забезпечити міцну перевагу перед конкурентами; об'єднання стратегічних ініціатив функціональних відділів; вирішення конкретних стратегічних проблем, актуальних в даний момент [1, 3, 4, 5, 6, 8, 10].

Найбільш прийнятними класифікаціями базових конкурентних стратегій, які б враховували специфіку розглянутих корпоративних стратегій, доцільно вважати класифікацію Р. Майлза і Ч. Сноу («стратегія пошукувача», «стратегія оборонця», «стратегія аналітика», «стратегія реагуючого») [8, с. 254], та класифікацію Ф. Котлера («стратегія ринкового лідера», «стратегія фірми-челенджера», «стратегія фірми-послідовника», «стратегія фірм-нішерів») [8, с. 256], які характеризують конкурентну позицію підприємства. Практичний інтерес для цілей даного дослідження має також класифікація базових стратегій, запропонована Д. Хубеєм, Д. Лінчем та Д. Джоббером («стратегія агресорів», «стратегія найкращих позицій», «стратегія середніх фірм», «стратегія високої цінності», «стратегія оборонців») [4, с. 128; 8, с. 216] , яка визначає стратегічний профіль підприємства.

На основі узагальнення наведених класифікацій можна виділити наступні базові конкурентні стратегії, на яких ґрунтується комплекс стратегічних напрямів стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств: стратегія агресорів, стратегія оборонців, стратегія аналітиків та стратегія реагуючих.

Отже, узагальнюючи вищевикладене в табл. 2 запропоновані основні стратегічні напрями стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств з урахуванням визначеного рівня її ефективності, корпоративних та конкурентних стратегій торговельного підприємства.

 

Таблиця 2. Стратегічні напрями стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств

 

Висновки з даного дослідження. Таким чином, запропонований механізм формування стратегічних напрямів стабілізації та розвитку економічної діяльності торговельних підприємств сприятиме їх захисту від втрати життєздатності, адаптації до мінливих чинників зовнішнього середовища у довготривалій перспективі.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Представлені стратегічні напрями можуть бути розширені до окремих організаційно-технічних заходів або їх комплексу з оцінкою економічних та соціальних наслідків їх реалізації. Необхідно сфокусувати увагу на тих бізнес-процесах, які повинні підлягати найдетальнішому аналізу. Це, своєю чергою, зобов'яже керівництво будь-якого рівня нести відповідальність за зниження ефективності економічної діяльності торговельного підприємства як в короткотривалому, так і в довготерміновому періодах.

 

Список літератури.

1. Ансофф И. Стратегическое управление [сокр. перевод с англ.] / Игорь Ансофф; [науч.ред. и авт. предисл. Л.И. Евенко]. - М.: Экономика, 1989. – 519 с.

2. Бакунов О.О. Концептуальні основи управління економічною стійкістю торговельного підприємства : монографія / О.О. Бакунов, О.В. Сергєєва. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2010. ─ 230 с.

3. Дюков И.И. Стратегия развития бизнеса. Практический подход / Игорь Иванович Дюков. – СПб.: Питер, 2008.- 236 с. – (Серия «Владельцам бизнеса»).

4. Мартинюк Л. Обґрунтування вибору конкурентних стратегій підприємствам у секторі // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 12. – С. 127-129.

5. Мізюк Б.М. Основи стратегічного управління : [підручник] / Б.М. Мізюк. – Львів: Магнолія 2006, 2009. – 544 с.

6. Садєков, А. А. Стратегічне управління підприємством. Управління змінами : навч. посіб. / А. А. Садєков, О. Ю. Гусєва. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2010 . - 414 с.

7. Сичова Н. Формування стратегії соціального розвитку підприємств торгівлі / Н. Сичова // Вісник КНТЕУ. – Київ, 2009. - №3. – С. 32-40.

8. Теоретичні основи конкурентної стратегії підприємства / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Іванова Ю. Б., д-ра екон. наук, проф. Тищенка О. М. – ІНЖЕК, 2006 - 384 с.

9. Тимощук М. Р. Планування соціально-економічного розвитку підприємств: монографія / М.Р. Тимощук, О.Є. Кузьмін, Р.В. Фещур, Р.В. Шуляр, Н.Ю. Подольчак. — К. : УБС НБУ, 2007. — 449с.

10. Чаговець Л.О. Механізм формування стратегій стабілізації системи економічної безпеки підприємства / Л.О. Чаговець // Вісник національного університету «Львівська політехніка», серія «Проблеми економіки і управління». – Львів: Видавництво «Львівська політехніка», 2008. - № 628. – С. 687-691.

 

References.

1. Ansoff, I. (1989), Strategicheskoe upravlenie [Strategic management], Ekonomika, Moscow, Russia.

2. Bakunov, O.O. and Sergeeva, O.V. (2010), Konceptualnie osnovi upravlinnia ekonomichnou stiykistu torgovelnogo pidpriemstva [Conceptual government of menedgment by economic stability of a trade enterprise], DonNUET, Donetsk, Ukraine.

3. Dukov, I.I. (2008), Strategiya razvitiya biznesa. Prakticheskiy podhod [Strategy of development of business. Practical approach], Piter, Saint Petersburg, Russia.

4. Martinuk, L. (2003), “The ground of choice competition strategies to the enterprises in a sector”, Pidpriemnictvo, gospodarstvo i pravo, vol. 12, pp. 127–129.

5. Mizuk, B.M. (2009), Osnovi strategichnogo upravlinnia [Strategic government bases], Magnoliya, Lvov, Ukraine.

6. Sadekov, A.A. and Guseva, O.U. (2010), Strategichne upravlinnia pidpriemstvom [Strategic management by an enterprise], DonNUET, Donetsk, Ukraine.

7. Cichova, N. (2009), “Forming of strategy of social development of trade enterprises”, Visnik KNTEU, vol. 3, pp. 32-40.

8. Ivanov, U.B. and Tishenko, O.M. (2006), Teoretichni osnovi konkurentnoy strategiyi pidpriemstva [Theoretical bases of competition strategy of enterprise], INJEK, Kharkov, Ukraine.

9. Timoshuk, M.P., Kuzmin, O.E., Feshur, R.V. and Podolchak, N.U. (2007), Planuvannia socialno-ekonomichnogo rozvitku pidpriemstv [Planning of socio-economic development of enterprises], UBS NBU, Kyiv, Ukraine.

10. Chagovec, L.O. (2008), “Mechanism of forming of strategies stabilization of the system of economic safety of enterprise”, Visnik nacionalnogo universitetu “Lvivska politehnika”, vol. 628, pp. 687-691.

 

Стаття надійшла до редакції 19.10.2013 р.