УДК 631.151.6
Г. В. Єкель,
аспірант, Вінницький національний аграрний університет, м. Вінниця
НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕГРОВАНИХ СТРУКТУР АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА
G. V. Iekel,
Graduate Student, Vinnytsia National Agrarian University
THE DIRECTION OF IMPROVEMENT OF STATE REGULATION OF INTEGRATION STRUCTURE IN AGRICULTURAL PRODUCTION
У статті визначені основні напрями удосконалення державного регулювання інтегрованих структур агропромислового виробництва. Запропонована розробка та впровадження бази даних по функціонуванню інтегрованих об’єднань та Кодексy корпоративної соціальної відповідальності.
The main directions for improvement of state regulations of integration structure are defined in the article. The development and implementation of the base of data, the functioning of integrated structures, and Code of Corporate Social Responsibility are proposed.
Ключові слова:державне регулювання, закон, база даних, соціальна відповідальність.
Key words: state regulation, law, database, social responsibility, integration structure.
Постановка проблеми. Розвиток інтегрованих структур в Україні потребує використання цілого комплексу механізмів державного регулювання. Це спричинено рядом обставин: необхідністю державного посилення окремих моментів у діяльності інтегрованих груп підприємств, значною мінімізацією податкових зобов’язань холдинговими структурами, втратою надходжень до бюджету через реєстрацію компаній в офшорних зонах, відсутністю фінансування соціальної інфраструктури на селі.
Існуюче в країні державне регулювання інтегрованих структур не може забезпечити належного контролю за їх діяльністю. Наявна законодавча база по регулюванню діяльності холдингових структур не відповідає сучасним умовам господарювання. Зокрема, в існуючих нормативно-правових актах не передбачено умов утворення інтегрованих структур, не врегульовані стосунки між учасниками інтеграційного процесу та не існує дієвого механізму контролю за діяльністю агропромислових формувань. Це призводить до ряду негативних явищ в сільській місцевості: надмірній концентрації земельних угідь в межах однієї інтегрованої структури, утворенні монополій на ринку, вирощуванні монокультур, здійсненні інтенсивно-виснажливого землеробства з порушенням вимог сівозмін та раціональної структури посівів, скороченні зайнятості населення.
Державне регулювання включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, направлені на суб’єктів господарських відносин з метою сприяння сталому розвитку, створення та забезпечення нормальних умов господарської діяльності в умовах перехідної економіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню правового регулювання холдингових відносин присвячені роботи таких вітчизняних науковців: B. Акопова, О. Борисова, Ю. Винслава, А. Кима, Д. Кібенко, І. Лукача, С. Павлик, К. Портного, С. Шиткина. Разом з тим механізм державного регулювання інтегрованих структур в агропромисловому виробництві є найменш розвиненим у загальній структурі регулювання економіки. Це і зумовило актуальність вибраної теми.
Мета статті. Основна мета дослідження полягає в удосконаленні державного регулювання інтегрованих структур в агропромисловому виробництві.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження. Це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп.
Державне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом державного регулювання є також контрольні та наглядові функції [2].
Нормативно-правовий механізм ефективного регулювання діяльності агропромислових формувань є недостатньо розвиненим в загальній структурі механізмів регулювання економіки. Основними його складовими є: конституційні норми, Господарський, Податковий та Цивільний кодекси, окремі Закони України щодо утворення та діяльності інтегрованих структур, нормотворчі акти президента України, уряду та місцевих органів влади, внутрішні установчі документи. Зазначені акти носять системний, а часто – навіть, суперечливий характер, що на практиці зменшує їх сферу впливу та викликає ряд запитань стосовно їх застосування.
Основними нормативними актами, які регулюють діяльність інтегрованих структур є Господарський кодекс України від 16.01.2003 р., Закони України “Про холдингові компанії в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства”.
В Указі Президента України № 224 від 1994 р. “Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації”, холдингова компанія визначалася як господарюючий суб’єкт (володіє контрольними пакетами акцій інших господарюючих суб’єктів), а дочірнє підприємство – як господарюючий суб’єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Холдингову компанію створюють у формі ВАТ і її створення не допускається у ряді галузей, у т. ч. у виробництві і переробці сільськогосподарської продукції, по-друге, не допускається її утворення, якщо вона та її дочірні підприємства або два і більше дочірніх підприємств реалізують взаємозамінні товари (роботи, послуги) та їхня сукупна частка на відповідному загальнодержавному чи регіональному ринку > 35 % [8].
У Господарському кодексі України від 16.01.2003 р. № 436–IV холдингова компанія – публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності) [1].
У Законі України “Про холдингові компанії в Україні” від 15.03.2006 № 3528-4 визначено холдингову компанію як акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств, а корпоративне підприємство – вже як господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія. Як бачимо, даний закон розширює можливості холдингових компаній - у порівнянні із варіантом Указом Президента № 224 холдингова компанія крім володіння контрольними пакетами акцій вже користується та розпоряджається ними, а дочірні підприємства трансформувалися у корпоративні [9].
Нині єдиного офіційного визначення агрохолдингу в Україні не існує, вищезазначений Указ Президента втратив чинність, а діяльність інтегрованих структур не недостатньо врегульовується Законом України “Про холдингові компанії в Україні” від 15.03.2006 № 3528-IV.
Правовий режим створення та функціонування холдингових структур потребує існування ряду правових актів щодо діяльності інтеграційних утворень.
Необхідно розробити законопроект, який буде врегулювати створення і діяльність холдингових компаній. Основні положення його будуть наступні:
1. Визначення понять холдингова група та холдингова компанія, дочірнє підприємство.
Холдингова група – група підприємств, яка не є юридичною особою, включає в себе холдингову компанію та дочірні підприємства.
Холдингова компанія – головний суб’єкт в холдинговій групі підприємств, який через критерій контролю встановлює зв’язки з іншими учасниками групи.
В основі визначення холдингової компанії лежить критерій контролю.
Критерій контролю може проявлятися:
- через переважну участь у статутному фонді дочірніх підприємств;
- через утримання більшості голосів у органах дочірнього підприємства;
- інший спосіб передбачений законодавством.
Дочірнє підприємство – суб’єкт господарювання, який контролюється холдинговою компанією.
Контроль – можливість холдингової компанії впливати на прийняття рішень дочірніми підприємствами.
Контроль – це критерій, що розподіляє між учасниками групи функції контролюючого та підконтрольного учасника.
2.У статуті материнської компанії холдингу необхідно зазначити, що дане об’єднання – холдинг. Також, потрібно перерахувати усі дочірні компанії холдингу та зазначити частку майна, якою володіє холдинг.
Наприклад, об’єднана група підприємств “Агропродінвест” – холдинг. Склад холдингу: головне підприємство – ТОВ “Агропродінвест”, дочірні підприємства: ТОВ “ПК “Зоря Поділля”, ПрАТ “ПК” Поділля”, ТОВ “Новофастівське”, ТОВ “Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2”.
Головне підприємство – ТОВ “Агропродінвест” володіє майном дочірніх підприємств у розмірі : 75 % ПрАТ “ ПК” Поділля”, 100 % ТОВ “Новофастівське”, 100 % ТОВ “Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2”, 75% “ПК “Зоря Поділля”.
3.У групі суб’єктів господарювання з холдинговою структурою організації головна компанія встановлює контроль за учасниками наступним чином:
- надання в оренду техніки на умовах лізингу, розрахунку по бартерним угодам або орендної плати. Бізнес-одиниці при цьому залишаються незалежними юридичними особами, однак координаційний центр визначає напрями діяльності фірми, обсяги продукції, планує розмір прибутку та здійснює його розподіл;
- при купівлі техніки та інших ресурсів, взяття під контроль можливе через закріплення холдинговою компанією права господарського відання за дочірніми підприємствами.
4.Визначення умов, при яких відбувається визнання холдингу:
- преважна участь у статутному капіталі дочірнього підприємства;
- безпосереднє управлiння органами холдингової компанiї діяльністю дочірніх підприємств;
- укладення договору підпорядкування.
5.Визначення холдингових правовідносин.
Холдингова компанія та її дочірні підприємства володіють взаємними правами і несуть взаємні обов’язки [5, c. 68].
Холдингова компанія не несе відповідальність за заборгованістю дочірніх компаній. Кожна з учасниць є відокремленою юридичною особою, акціонери несуть відповідальність у межах своїх акцій. Кредитори мають право стягувати заборгованість лише з тієї фірми, з якою безпосередньо заключний контракт.
6. Способи утворень холдингової групи: злиття, приєднання, придбання контрольних пакетів акцій, укладення договорів.
7.Участь у діяльності дочірнього підприємства вирішується материнським підприємством у межах підприємницького договору.
8. Договір про створення холдингу повинен містити такі елементи:
- визначити сфери впливу головного підприємства на дочірні: виробнича, фінансова, торгівельна;
- зазначити форму об’єднання – концерн, конгломерат, корпорація;
- форму відповідальності учасників холдингу: солідарна, субсидіарна.
Субсидіарна відповідальність може бути наступних видів : договiрна (до вiдповiдальностi притягається особа, що перебуває у договiрних вiдносинах), делiктна (виникає у результатi заподіяння шкоди), статутна (притягаються учасники (власники) юридичної особи) [5, c. 136].
9.Холдингова компанія складає консолідовану фінансову звітність і подає у відповідні органи. Однак, у звітності не потрібно дублювати операції, які відбуваються між учасниками холдингу. У даному випадку обліку підлягають лише операції з третіми особами.
Невід’ємним атрибутом розвитку агробізнесу в світі є економічна концентрація. Холдингові структури, що функціонують в Україні, з одного боку, дають змогу забезпечити високу продуктивність та дохідність сільського господарства, підтримують продовольчу безпеку держави та її роль як одного з провідних гравців на глобальних ринках продовольства. З іншого боку, неконтрольований розвиток інтегрованих об’єднань здатен істотно погіршити економічну конкуренцію на аграрному ринку, що матиме негативні наслідки для функціонування ринкової економіки.
Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 № 2210-III забороняє вчинення антиконкурентних узгоджених дій і встановлює відповідальність за них. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам [7]. Водночас в окремих областях агрохолдинги займають половину, а то й більше, сільгоспугідь: Чернівецька область – 60 %, Тернопільська – 42 %, Рівненська – 39 %, Полтавська – 38 % [3, c. 6].
Для запобігання над концентрації земельних угідь в одних руках, розвитку монополізму на ринку оренди землі та монополізації ринку сільськогосподарської продукції необхідно запровадити контроль за дотриманням антимонопольного законодавства корпоративними структурами.
Першим кроком до цього має стати впровадження в управлінні статистики бази даних по діяльності інтеграційних утворень.
База даних має містити наступну інформацію:
- назва інтегрованої структури;
- місце реєстрації головної компанії;
- назва компанії, до якої входить інтегрована структура;
- країна реєстрації головної компанії;
- кількість, найменування та адреси дочірніх підприємств;
- обсяги землекористування, тис.га;
- розміри власного капіталу, тис.грн.;
- обсяги виробництва, тис.грн.;
- розташування біржі, на якій розміщені акції компанії;
- ринкова капіталізація, млн. дол. США;
- залучення інвестицій через біржі, млн. дол. США.
Інформацію для працівників служби статистики зібрати неважко, оскільки кожне із підприємств-учасників інтегрованої групи, створене у формі ТОВ, ВАТ, ПАТ чи ПрАТ щорічно подає звітність в управління. Проблема полягає в тому, що на сьогодні стосунки між учасниками інтеграції не врегульовані на законодавчому рівні: зазвичай учасники інтегрованої структури є юридично незалежними бізнес-одиницями і зв'язок між ними виявити досить складно. Тому, дуже важливо на законодавчому рівні зобов’язати в статуті головної компанії холдингової групи зазначати усіх учасників інтегрованої групи.
Впровадження запропонованої бази даних надасть змогу вести моніторинг за діяльністю інтегрованих структур, кількість яких в умовах формування ринкових відносин зростає швидкими темпами.
База даних по функціонуванню інтегрованих структур є дієвим механізмом додаткового контролю за суб’єктами господарської діяльності щодо дотримання вимог антимонопольного законодавства. Тому, вважаємо за необхідне її використання також і в роботі Антимонопольного комітету України.
Утворення і функціонування холдингів призводить до ряду негативних явищ у сільській місцевості:
скорочення робочих місць;
припинення існування підприємств як юридичних осіб, що зменшило надходження податкових платежів до місцевих бюджетів;
відсутності фінансування соціальної інфраструктури на селі.
Саме ці явища викликали найбільшу катастрофу, яку ми маємо на сьогоднішній день – вимирання села. Нині з села масово виїжджає молодь, не працюють школи, дитячі садки, фельдшерсько-акушерські пункти. Проблема полягає у тому, що у місті, де залишається молодь після навчання, також не має роботи, студенти не забезпечені першим робочим місцем. Відбувається масова міграція населення за кордон у пошуках роботи, при чому, більша частина назад до України не повертається.
Причиною даного явища є відсутність соціальної відповідальності у корпоративних структурах. Тому, необхідно розробити та прийняти в Україні Кодекс корпоративної соціальної відповідальності.
Основними орієнтирами для його розробки повинні стати міжнародні стандарти у галузі соціальної відповідальності та стандарти не фінансової звітності: ISO/DIS 26000, ISO 14000, SA 8000, AA 1000 і Global Reporting Initiative (GRI) [6, c. 46].
Він повинен включати такі розділи:
1.Визначення термінів.
Корпоративна соціальна відповідальність – відповідальність організації за вплив її рішень та дій на суспільство, навколишнє середовище шляхом прозорої та етичної поведінки, яка:
- сприяє сталому розвитку у т.ч. здоров’ю та добробуту суспільства;
- враховує очікування зацікавлених сторін;
- відповідає чинному законодавству, міжнародним нормам поведінки та інтегрована у діяльність організації і практикується у її відносинах [4].
Зацікавлені сторони – особи, для яких має значення застосування соціальної відповідальності акціонери, місцеві громади, держава, споживачі, клієнти, працівники корпорації.
2.Принципи КСВ:
- підзвітність - передбачає, що організація є відповідальною перед тими, на кого впливають її рішення та дії, а також перед суспільством в цілому;
- прозорість - організації слід бути прозорою у своїх рішеннях та діях, які впливають на суспільство та навколишнє середовище;
- етична поведінка - включає турботу про людей, тварин та навколишнє середовище;
- повага до інтересів зацікавлених сторін;
- повага до верховенства права [4].
Далі, беручи за основу Керівництво з соціальної відповідальності [4], необхідно описати основні положення корпоративної соціальної відповідальності за наступними напрямами: управління організацією, права людини, трудові відносини, навколишнє середовище, практики доброчесності, питання споживачів, залучення та розвиток громади.
Як доповнення до Кодексу корпоративної соціальної відповідальності пропонуємо розробити і впровадити Методику оцінки корпоративної соціальної відповідальності, за допомогою якої можна оцінити сучасний стан соціальної відповідальності українських компаній. Вона повинна включати наступні параграфи:
- оцінка управління організацією в контексті корпоративної соціальної відповідальності:
створеної системи стимулів, пов’язаних з запровадженням соціальної відповідальності на підприємстві;
ефективності використання виробничих ресурсів;
забезпечення справедливого представництва расових та етнічних груп, у т.ч. жінок на керівних посадах організації;
урівноваження потреб організації та її зацікавлених сторін: створення процесів двосторонньої комунікації з зацікавленими сторонами;
заохочування ефективної участі персоналу всіх рівнів у прийнятті організацією рішень з питань соціальної відповідальності;
урівноваження обсягу влади, відповідальності та можливостей людей, що приймають рішення від імені організації;
корпоративних цінностей організації, норм поведінки та доступності цієї інформації для зацікавлених осіб.
- оцінка прав людини:
дотримання організацією міжнародних та вітчизняних стандартів з прав людини;
запобігання ситуацій, що містять ризики для прав людини;
засобів впровадження політики прав людини в рамках організації;
політики організації щодо реагування на скарги;
недопущення дискримінації;
політики дотримання організацією громадянських та політичних прав, зокрема, свободи думки та слова;
права на працю, відсутність дитячої праці.
- оцінка трудових відносин:
правильності складання трудових договорів;
персоналу підприємства (чи не використовується праця найманих робітників);
дотримання умов праці та соціального захисту (вчасна виплата заробітньої плати та інших форм компенсацій, робочий час, час відпочинку, вихідні, дисциплінарні заходи та практики звільнення, захист материнства та питання добробуту такі як чиста питна вода, їдальні та доступ до медичних послуг);
проінформованості робітників;
захисту здоров’я та безпеки на робочому місці;
розвитку особистості та навчання на робочих місцях;
політики протидії дискримінації;
- оцінка навколишнього середовища:
використання земельних ресурсів: дотримання сівозмін, раціональної структури посівів, норм внесення добрив, рівня родючості верхнього шару грунту;
ведення моніторингу для визначення динаміки вмісту шкідливих речовин у грунті;
стану водних ресурсів, виявлення чи підприємства не забруднюють прилеглі водойми відходами виробництва;
стану атмосферного повітря - екологічний контроль атмосферного повітря на прилеглих до переробних підприємств територіях;
природно-заповідного фонду, рослинного та тваринного світу, визначення чи не зникають рідкісні види рослин і тварин із прилеглих до підприємств територій;
динаміки вмісту шкідливих речовин у виробленій продукції;
інтенсивності ерозійних процесів;
заходів, спрямованих на пом’якшення впливу від зміни клімату та пристосування до нових умов господарювання;
можливостей підприємства заощадити кошти шляхом зменшення впливу на довкілля, наприклад, через переробку відходів виробництва, зменшення обсягів споживання електроенергії, попередження забруднення;
врахування потенційного впливу на навколишнє середовище при розробці нового продукту;
- оцінка організації щодо практики доброчесності:
протидії корупції;
підтримки державної політики;
справедливої конкуренції;
дотримання компанією чесного виконання умов контрактів, зобов’язань, угод, реклами;
взаємодії зі споживачами (ведення діалогу зі споживачами, реакція на скарги);
дотримання та впровадження політики соціальної відповідальності в організації;
- оцінка ставлення до споживачів, дотримання:
стандартів якості продукції;
екологічних вимог виробництва;
захисту здоров'я і безпеки споживача;
чесного маркетингу, контрактних практик;
споживчого обслуговування, підтримки, процедури оскарження та вирішення суперечок;
післяпродажних зобов’язань, маркування продукції;
захисту даних про споживачів і конфіденційності;
- оцінка залучення до співпраці та розвитку громади:
систематичності консультацій з представницькими суспільними групами у визначенні пріоритетів соціальних інвестицій і суспільного розвитку;
участі в місцевих асоціаціях;
підтримки прозорих стосунків з посадовими особами місцевого управління і політичними представниками;
створення зайнятості місцевих громад;
безпечного доступу до сучасної технології;
запровадження та підтримка соціальних програм розвитку направлених на здоров’я громадян;
програм професійного навчання;
ведення відкритого діалогу з місцевою громадою щодо негативних явищ, які виникають під час роботи підприємства;
роботи підприємства, направленої на принесення прибутку місцевій громаді;
здійснення закупівель в межах місцевої громади;
виділення коштів на будівництво та реконструкцію об’єктів соціальної сфери:
житлово-комунального господарства (гуртожитків для працівників, водогонів, об’єктів газопостачання);
охорони здоров'я, фізичної культури й соціального забезпечення (фельдшерсько-акушерських пунктів, поліклінік, станцій швидкої допомоги, спортивних залів, будинків для літніх);
народної освіти (дитячих садків, шкіл, дитячих будинків, дитячих майданчиків, технікумів, професійних училищ);
культури та мистецтва (будинків культури, будинків художнього виховання дітей, клубів, бібліотек);
церков, закладів громадського харчування, поштового відділення, громадських організацій.
Соціальна відповідальність формує ділову репутацію компанії, створює сприятливий імідж серед заінтересованих учасників. Тому, пропонуємо ввести контроль державними органами за дотриманням соціальної відповідальності холдингів. Для цього в управлінні статистики або агропромислового розвитку необхідно створити відділ, який буде займатися моніторингом за діяльністю вертикально-інтегрованих структур.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Здійснення запропонованого комплексу заходів налагодить та підвищить ефективність роботи державних органів у сфері інтеграційних процесів.
Проведення моніторингу діяльності інтегрованих структур, запропоноване автором, дозволяє не допустити утворення монополій на ринку, та запобігти надмірній концентрації земельних ресурсів в межах однієї інтегрованої структури.
Запропонована база даних по функціонуванню інтегрованих структур надасть змогу контролювати дотриманням антимонопольного законодавства при придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств інтегрованими структурами, при здійсненні господарської діяльності підприємцями. Впровадження Кодексу корпоративної соціальної відповідальності знизить соціальну напругу на селі та допоможе вирішити питання зайнятості населення.
Перспективним напрямом подальших досліджень вважаємо розробку системи показників для Методики оцінки корпоративної соціальної відповідальності.
Cписок використаних джерел
1. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=436-15.
2. Державне регулювання: матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
3. Звіт про діяльність ННЦ ІАЕ за 2011 р.
4. Керівництво з соціальної відповідальності: проект міжнародного стандарту ISO/DIS 26000 від 14-02-2010 [Електронний ресурс]. − Режим доступу : www.iso.org.
5. Лукач І.В. Правове становище холдингових компаній: монографія — К.: Юрінком Інтер, 2008.—240с.
6. Посібник із КСВ. Базова інформація з корпоративної соціальної
відповідальності /Кол. автор.: Лазоренко О., Колишко Р., та ін. – К.:
Видавництво «Енергія», 2008 – 96 с.
7. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 [Електронний ресурс]. − Режим доступу : № 2210-III zakon.rada.gov.ua/go/2210-14
8. Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації : Указ Президента України від 11.05.1994 р. № 224/94 [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=224%2F94.
9. Про холдингові компанії в Україні : Закон України від 15.03.2006 р. № 3528–ІV [Електронний ресурс]. − Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua /cgibin/laws/main.cgi?nreg=3528-15.
Стаття надійшла до редакції 16.04.2013 р.
ТОВ "ДКС Центр"