УДК 336:001.895(477)

 

Н. Г. Виговська,

д. е. н., професор, професор кафедри фінансів

Житомирського державного технологічного університету, м. Житомир

 

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НАУКИ В УКРАЇНІ

 

N. G. Vigovska

THE FINANCIAL SUPPORT OF INNOVATIVE DEVELOPMENT OF SCIENCE IN UKRAINE

 

У статті досліджено основні проблеми інноваційного розвитку та фінансування науки в Україні, окреслено напрями її реформування та пропозиції щодо покращання забезпечення фінансовими ресурсами з урахуванням зарубіжного досвіду.

 

This article explores the main problems of innovative development and financing of science in Ukraine, outlines ways for its reform and proposals for improvement of financial resources, taking into account international experience.

 

Ключові слова: наука, інноваційний розвиток, дослідницький університет, програмно-цільове фінансування, венчурний бізнес.

 

Keywords: science, innovative research, university development, the program-targeted funding, business venture.

 

 

Постановка проблеми. Сучасні реалії – це розбудова української державності, інноваційний шлях розвитку економіки,  міжнародних господарських відносин та включення в інтеграційні процеси  світової науки, культури і техніки. Розвиток науки в будь-якій країні значною мірою визначає не тільки рівень відтворення інтелектуального потенціалу суспільства, але й створює умови для здійснення науково-технічного та соціально-економічного прогресу.

Приклад розвинених країн світу вказує на необхідність прискорення економічного зростання за рахунок поширення інноваційної діяльності, яка зумовлена двома економічними явищами міжнародного характеру – глобалізацією і неолібералізацією [1].

Вирішення цієї нагальної проблеми ставить перед вітчизняною наукою нові завдання щодо створення конкурентоспроможних технологій та впровадження інновацій у виробництво.

Проте вирішення цього завдання гальмується недостатніми обсягами бюджетного фінансування наукових досліджень й інноваційних розробок,  обмеженістю позабюджетних джерел фінансових ресурсів, низьким попитом підприємницьких структур на результати наукових досліджень та їх можливістю виділяти свій капітал на інноваційні розробки,  що й зумовило актуальність  обраної теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Задана проблема знайшла відображення в працях вітчизняних науковців – В.М. Гейця, Т.М. Боголіб, М.З. Згуровського, В.Г. Кременя, С.М. Ніколаєнка, О.М. Левчишиної, І.С. Каленюк, Л.І. Федулової, а також російських вчених Ю.В. Борисової, В.Л. Іноземцева та інших. Однак питання фінансового забезпечення розвитку науки на інноваційний основі залишається малодослідженим.

Метою статті є обґрунтування напрямів фінансового забезпечення інноваційного розвитку науки із врахуванням зарубіжного досвіду.

Виклад основного матеріалу. Пріоритетами сучасного економічного розвитку є інвестиції в людський капітал та формування інтелектуального капіталу. Перед Україною стоїть завдання формування власної інноваційної моделі, яка передбачає взаємодію держави, бізнесу та науки. Держава, перш за все, має забезпечити розвиток такої моделі шляхом створення системного правового поля, умов для ефективного функціонування наукової та освітянської сфер, а також визначити пріоритети інноваційного розвитку.

Інноваційна діяльність – це складний процес трансферу нових знань і досягнень в об’єкти економічних відносин, який спрямований на розробку нової конкурентоспроможної продукції. Метою інновацій є збільшення продуктивності праці за рахунок більш ефективного використання ресурсного потенціалу. Результатом інноваційної діяльності є продукт, який реалізується як об’єкт інтелектуальної власності, що підтверджується відповідними документами (патенти, свідоцтва, ліцензії), вироблений вперше або удосконалений і відрізняється суттєво вищими техніко-економічними показниками [4]. Інноваційний тип розвитку передбачає створення технопарків та технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізацію виробництва.

У світовій практиці вважається, що наука є найбільш ефективною сферою капіталовкладень, прибуток від яких становить 100-200%, що набагато перевищує рівень рентабельності в інших галузях. За даними зарубіжних економістів, на один долар витрат на науку щорічно припадає прибутку 4-7 дол. США. В Україні ефективність науки також досить висока. На 1 гривню, витрачену на науково-дослідні роботи і дослідно-конструкторські розробки, прибуток становить 3-8 гривень.

Створення ефективного механізму стимулювання інновацій потребує змін в фінансово-кредитній політиці, зокрема, передбачає розвиток ризикового венчурного підприємництва, яке виступає одним з джерел фінансування інновацій, створення державних цільових фондів науково-інноваційного розвитку.

Зарубіжний досвід показує, що поява у кінці минулого століття в Європі університетів  «дослідницького» або «підприємницького» типу, в яких поєднується наукова і освітня діяльність на основі інноваційних технологій і принципів управління є найкращим середовищем та центром інноваційного розвитку. Нова модель інноваційного розвитку запропонована професором Стенфордського університету Генрі Іцковіца, яка ґрунтується на тісній співпраці університету з бізнесом та поєднує навчання, наукові дослідження й  інновації, дозволяє впроваджувати  високі технології і виводити їх на ринки.  Вищий навчальний заклад підприємницького типу виступає учасником ринків освітніх послуг і продуктів, праці, наукомістких розробок і послуг [5, c. 35].

Університет дослідницького типу має стати економічною рушійною силою та джерелом інновацій, шляхом до створення системи науково-технічного розвитку, середовищем для підготовки висококваліфікованих кадрів та формування венчурного капіталу для комерціалізації результатів наукових досліджень.

Потреба у створенні університетів даного типу пов’язана також із певним знеціненням звання «національного університету» в Україні, у  більшості з яких рівень наукових досліджень та їх поєднання з навчальним процесом не забезпечує  підготовку висококваліфікованих фахівців, які б відповідали міжнародним вимогам.

Про низький престиж праці в галузях науки і освіти свідчить зменшення чисельності наукових працівників. Так, за останні 15 років, за даними Державної служби статистики України їх чисельність в університетах скоротилася з 26,1 тис. осіб до 9,6 тис. осіб або майже в 2,7 рази. Наукові розробки високого рівня, що виконуються в навчальних закладах, зменшилася майже наполовину. В цілому наукові дослідження в університетах мають низький рівень, не впроваджуються  у навчальний процес та виробництво [2].

Крім того, високий рівень навчального навантаження викладачів (900 годин або 58 % річного робочого часу), навчально-методична та культурно-виховна робота (372 год. або 24 %) значно обмежує можливості професорсько-викладацького складу займатися науково-інноваційною діяльністю (276 год. або 18% річного робочого часу). Для порівняння, час на наукову діяльність викладачів в університетах США становить майже половину їх робочого часу.

Недостатній рівень мотивації праці науковців, незадовільний стан матеріально-технічної бази наукових досліджень в університетах (за даними Державної служби статистики України середній рівень зносу наукового обладнання та приладів становить понад 85%) також виступають істотними факторами, які впливають на якість виконання наукових розробок.

Протягом останніх років частка коштів на фінансування наукових досліджень в університетах зменшилася у загальному обсязі фінансування  наукової сфери до 4,7 відсотка. Для порівняння, у європейських країнах фінансування наукових досліджень у середньому становить понад 100 тис. доларів США на рік на одного штатного наукового працівника університету, тоді як в вітчизняних університетах цей показник в середньому становить 34 тис. грн (або менше як 7 тис. дол. США) на рік, а в цілому по Україні складає 93,7 тис. грн (або трохи більше як 11,5 тис. дол. США) [3].

Незважаючи на те, що за останнє десятиріччя обсяг виконаних наукових та науково технічних робіт збільшився в 4 рази, в тому числі  на фундаментальні дослідження – в 5 разів, частка обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у відношенні до ВВП скоротилась з 1,11 до 0,79 %, також відбулося скорочення чисельності науковців – у 0,8 рази  (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Динаміка обсягів виконаних наукових і науково-технічних робіт та наукових кадрів

Складено за даними Державної служби статистики України [3]

 

Основними причинами нинішнього стану наукової діяльності та недостатнього рівня її взаємозв'язку з навчальним та виробничим процесом в академічних університетах є: низький попит виробництва на впровадження науково-технічних розробок, низька якість одержаних результатів наукових досліджень, неефективне витрачання виділених бюджетних коштів на наукові дослідження, відсутність координації наукових досліджень навіть в рамках однієї установи, недосконалість нормативно-правової бази потребам розвитку наукової діяльності університетів та мала чисельність в них штатних наукових працівників.

У системі вищої освіти зосереджено вагомий науковий потенціал України – 68,9% докторів і 72,6% кандидатів наук. Підготовка 81% докторантів і 85% аспірантів здійснюється саме у вищих навчальних закладах, тому від раціональної організації та адекватного фінансування науки в університетах залежить і якість підготовки людського капіталу, і науковий базис інноваційного розвитку економіки, науково-технічний та інтелектуальний потенціал України.

Витрати на науку у 2010 році становили лише 0,43% ВВП – це найнижчий показник у нашій країні за останнє десятиліття і найнижчий показник серед усіх європейських країн.

Звернення до досвіду окремих країн показує, що, наприклад, у Росії реалізована Федеральна цільова програма «Інтеграція науки і вищої освіти Росії на 2002-2006 роки», в якій взяли участь 71 регіон, серед них 282 навчальних  заклади  та  492 науково-дослідних інститути.  На базі провідних   навчальних закладів утворено 15 університетів дослідницького типу, та 154 науково-навчальних центри у великих містах Росії.

Бюджетне фінансування наукових досліджень в дослідницькому університеті має здійснюватися за базовим і програмно-цільовим напрямками. Базове фінансування дозволяє забезпечити проведення фундаментальних і прикладних наукових та науково-технічних досліджень за пріоритетними напрямами, підготовку та перепідготовку наукових кадрів та розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності. Причому для фінансування фундаментальної науки необхідно створити Державний фонд фундаментальних досліджень, кошти з якого будуть виділятися на конкурсній основі.

Програмно-цільове фінансування здійснюватиметься на конкурсній основі для забезпечення виконання науково-технічних програм, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок.

Додаткові джерела фінансування мають надходити в результаті одержання грантів від держави, зарубіжних та вітчизняних партнерів на конкурсній основі; створення партнерств університетів і агропромислових підприємств для розширення обсягів дослідницьких робіт; венчурні та комерційні джерела фінансування; а також заохочення держави через непряму фінансову підтримку  із застосуванням фінансових інструментів та стимулів для розвитку форм малого бізнесу (модель технопарків, що використовується в університетах усього світу), а також різні форми субсидування та кредитування інновацій.

Отже, подальше удосконалення системи фінансового забезпечення наукової діяльності в університетах дослідницького типу передбачає впровадження в практику фінансування наукової діяльності за рахунок виконання науково-дослідних робіт на госпрозрахунковій основі, а саме по:

-   виготовленню та продажу власних наукових розробок;

-   виконання програмних досліджень для передових ефективно діючих підприємств  в сфері діяльності університету;

-   створення дієвого механізму стимулювання наукової творчості фахівців дослідного університету відповідно до міжнародних стандартів;

-   надати право університетам розпоряджатися коштами, які вони заробляють виконанням науково-технічних та інших господарських робіт, безпосередньо через банківські рахунки, звільнивши їх від лімітування розподілу за статтями;

-   законодавчо закріпити звільнення від оподаткування частини прибутку підприємств, незалежно від форми їхньої власності, яка спрямовується на фінансування наукових досліджень в університетах і установах НАНУ.

Висновки і перспективи подальших розвідок.  Вдосконалення системи фінансового забезпечення наукової діяльності на інноваційній основі ґрунтується на отриманні ресурсів за різними каналами. Зокрема, забезпечення базового та програмно-цільового фінансування за рахунок прямої фінансової підтримки держави в обсягах визначених законодавчо, розширення приватного фінансування шляхом венчурних та інших комерційних джерел (гранти, інвестиції). Запровадження державою таких методів непрямої фінансової підтримки як пільгове оподаткування, кредитування та субсидіювання.

Створення потужної науково-освітньої системи на базі дослідницьких університетів сприятиме значному прогресу у виробництві продовольства, створенню нових видів продукції, забезпеченню здоров’я та добробуту нових поколінь споживачів.

 

Список використаних джерел:

1. Геєць В.М. Перспективи розвитку економіки України та можливий вплив на нього інноваційних факторів / Доповідь на пленарному засіданні ХХІ Міжнародного Київського симпозіуму з наукознавства та науково-технічного прогнозування за напрямом «Прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку: державна програма «Україна та світовий досвід» (1-3 червня 2006р., м.Київ): [Електр.ресурс]. – Режим доступу: http: // www. Icf.org.ua / Text / Dopovid.pdf

2. Концепція Державної цільової програми «Наука в університетах» на 2008-2012 роки: Постанова КМУ від 19.09.2007  № 1155: [Електр.ресурс]. –www.kmu,gov.ua/control/

3. Офіційний сайт Державної служби статистики України: [Електр.ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

4. Про інвестиційну діяльність: Закон України  18 вересня 1991 року № 1560-XII: [Електр.ресурс]. – Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

5. Пузанков Д. В. Стратегия развития технического университета  // Высшее образование сегодня.  – 2002. – № 7 – 8. – С. 34–43.

 

Стаття надійшла до редакції 19.04.2013 р.