УДК 658.012.32

 

В. В. Підлісний,

здобувач, Черкаський державний технологічний університет, м. Черкаси

 

КЛАСИФІКАЦІЙНІ АСПЕКТИ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

 

В даній статті представлене розуміння сутності поняття стратегічне управління підприємством та визначені основні види стратегії, які сформовані за критерієм організаційного рівня їх розробки, що більш відповідає завданням менеджменту.

 

This paper is about understanding of strategic management conception essence of enterprise and the main aspects, which were formed according to measure of organizational level of their working out, that more corresponds to management tasks, are determined.

 

Ключові слова: стратегія управління, класифікація стратегії, корпоративна стратегія, функціональна стратегія, операційна стратегія.

 

Keywords: strategy of management, strategy classification, corporate strategy, functional strategy, operating strategy.

 

 

Постановка проблеми. Нестабільність економічного середовища і високий рівень ринкових ризиків призводить  суб'єктів господарювання до активного пошуку ефективних стратегій управління підприємством. Оскільки підприємства щодня повинні розробляти, обґрунтовувати і приймати господарські та управлінські рішення, питання стратегії управління підприємством є пріоритетними.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблем пов’язаних з класифікацією та вибором стратегії управління підприємства присвячені праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема: І. Ансоффа, О.С. Виханського, О.П. Градова, В.М. Гриньової, М.Е. Портера, А. Стрікленда, А.А.Томпсона, В.А. Забродського, І.А. Ігнатьєвої, З.Є. Шершньової та багатьох інших. Тому дослідження класифікаційних аспектів стратегії управління відповідних суб’єктів підприємництва є актуальними і становлять науковий та практичний інтерес.

Постановка завдання. Завданням статті є проаналізувати підходи науковців щодо визначення поняття “стратегія”та її класифікаційних аспектів.

Виклад основного матеріалу. В умовах жорсткої конкурентної боротьби та швидкісних змін економічної ситуації, підприємства повинні зосереджуватись не лише на потоці внутрішніх подій, але і на виробленні довготривалої стратегії, яка дозволяла б їм пристосовуватися до змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі. В минулому підприємства могли успішно функціонувати прикладаючи зусилля щодо вирішення внутрішніх проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності використання ресурсів в поточній діяльності.  В умовах сьогодення, хоча задача раціонального використання потенціалу в поточній діяльності не відхиляється, виключно важливим стає здійснення управління, яке сприяє адаптації підприємства до швидких змін умов ведення бізнесу. Тобто, необхідним є ведення процесу планування, організації, мотивації та контролю для формулювання та досягнення цілей підприємства. А прискорення змін в навколишньому середовищі, поява нового попиту і зміна позиції споживача, зростання конкуренції, інтернаціоналізація бізнесу, поява нових можливостей ведення бізнесу, що відкриваються досягненнями науки і техніки, розвиток інформаційних мереж, що сприяють розповсюдженню та отриманню інформації, широка доступність сучасних технологій, зміна ролі людських ресурсів, а також ряд інших причин привели до різкого зростання значення стратегічного управління. Саме тривале прогнозування, планування та управління підприємством пов’язане безпосередньо з використанням поняття  „стратегія”.

І. Ансофф розглядає поняття стратегія з точки зору впливу її на ефективність діяльності підприємства і дає декілька визначень стратегії: стратегія – поняття складно вловиме і дещо абстрактне; її вироблення зазвичай не приносить фірмі ніякої безпосередньої користі; стратегія – складне і потенційно могутнє знаряддя за допомогою якого сучасна фірма може протистояти мінливим умовам; стратегія – правила прийняття рішень і установок, що направляють процес розвитку організації [1].  

На думку М.І. Круглова стратегія – системний підхід до вирішення проблем розвитку та функціонування підприємства, що забезпечує збалансованість його діяльності і визначає головні напрямки його розвитку [6].

М.І. Книш  визначає поняття стратегія як – засіб пошуку способів мобілізації ресурсів компанії і забезпечення високого морального духу співробітників, необхідних для перемоги над конкурентами, та їх практична реалізація [5].

Характеристика основних понять “стратегія” не дає можливості чітко з’ясувати основну сутність визначення, оскільки не існує одностайної думки щодо його трактування. Але не залежно від наповнення будь-якого визначення, зміст його заключається в тому, що всі інструменти змістовного трактування мають за мету досягнення основної цілі щодо розвитку підприємства.

Не існує єдиної певної класифікації стратегій, які необхідно використовувати для вирішення тих чи інших економічних ситуацій. Так, наприклад, дослідники з США А.Дж.Стрікленд та А.А.Томпсон [9], пропонують класифікувати стратегії за такими ознаками:

-   типконкурентної переваги підприємства;

-   стадії життєвого циклу галузі;

-   дії підприємства на міжнародному ринку;

-   напрями розвитку для підприємств, що прямують за лідером;

-   антикризові шляхи розвитку підприємства.

За мету даного дослідження поставлене завдання розглянути лише види стратегій, які сформовані за критерієм організаційного рівня їх розробки, що більш відповідає завданням менеджменту.

На великих підприємствах рішення з питань методів управління новими напрямками розвитку приймаються на чотирьох організаційних рівнях: корпоративна стратегія (стратегія для компанії та сфер її діяльності в цілому); ділова стратегія (для кожного окремого виду діяльності); функціональна стратегія (для кожного функціонального напрямку діяльності); операційна стратегія (для основних структурних одиниць). При цьому на одногалузевих підприємствах існують тільки три рівні без корпоративного курсу. Це триває доти, доки до уваги не приймаються спроби диверсифікувати свою діяльність в інші сфери.

Наведемо більш детальніше визначення кожної з стратегій та дій, що їх супроводжують.

Корпоративна стратегія є загальним планом управління для диверсифікованого підприємства. Корпоративна стратегія розповсюджується на все підприємство, охоплює всі напрямки діяльності, якими воно займається. Вона складається з дій щодо утвердження своїх позицій у різних галузях промисловості та підходів, що застосовуються для управління справами підприємства.

Ділова стратегія (бізнес-стратегія) – план управління окремою сферою діяльності компанії.

Функціональна стратегія належить до управлінського плану дій окремого підрозділу або ключового функціонального напрямку всередині певної сфери бізнесу. Диверсифікованому підприємству необхідно мати стільки функціональних стратегій, скільки у нього основних напрямків o діяльності. Таким чином, функціональна стратегія у виробництві-це план виробництва, що містить необхідні заходи для підтримки ділової стратегії та досягнення виробничих цілей або місії підприємства.

Операційна стратегія належить до ще більш конкретних стратегічних ініціатив та підходів у керівництві ключовими оперативними одиницями (відділами продажу, центрами розподілу тощо) при вирішенні щоденних оперативних завдань, що мають стратегічну важливість (рекламні кампанії, закупівля сировини, управління запасами, профілактичний ремонт, транспортування).

Всі поняття стратегії підприємства так чи інакше випливають зі змісту теорії стратегічного управління підприємством [7; 8]. Якщо проаналізувати решту характеристик поняття стратегії, наведені в таблиці 1, то можна зробити висновок стосовно ролі стратегічного управління підприємством щодо застосування такого різнопланового змісту понять стратегії.

Зміст поняття стратегія чітко відображається у стратегічному управлінні підприємством, тому на думку автора доцільно розглянути характеристику особливостей поняття “стратегічне управління”.

Проведений аналіз визначень “стратегічне управління” дає можливість зробити висновки, що не існує одностайної думки, щодо формулювання даного поняття. Стратегічне управління – процес (багатоплановий, поведінковий), що базується на формулюванні цілей і спрямований на розробку та реалізацію стратегії [1;10]. 

З.Є. Шершньова розглядає також стратегічне управління з погляду реалізації концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановити цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями та приводити у відповідність з останніми, розробляючи та реалізуючи систему стратегій [10]. Останнє базується на встановленні цілей та реалізації стратегії підприємства визначаючи основні напрями розвитку, що цілком відповідає поставленій автором меті дослідження.

Не існує стратегії єдиної для всіх компаній, так само як і не існує єдиного універсального стратегічного управління. Кожне підприємство є унікальне у своєму роді, тому і процес вироблення стратегії для кожного підприємства унікальний, оскільки він залежить від позиції підприємства на ринку, динаміки його розвитку, його потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик вироблюваного ним товару або послуг, що ним надається.

Залежно від розуміння тенденції розвитку економіки, галузі підприємства, необхідності та можливостей передбачення майбутнього, підприємства, що  створюються в умова сьогодення, впродовж свого існування в дещо скороченому варіанті, можуть проходити історичний шлях розвитку планування та управління підприємствами за остання 50-60 років [2;3;10]. У табл.1 наведено чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління.

Народження, розвиток та зникнення організації відбуваються в реальному часі, що передбачає наявність певного зовнішнього та внутрішнього середовища. Таке вихідне становище необхідне для відповіді на запитання про те, як окремі підприємства або види підприємств виживають у середовищі, що змінюється, чому частина їх зникає, а на їх місце приходять нові.

 

Таблиця 1.

Етапи переходу до організації стратегічного управління на підприємствах [10]

 

В ринковому середовищі, ненасичені та недиференційовані потреби, з одного боку, та негнучкі технології (з високим ступенем спеціалізації та однофункціональністю устаткування) з іншого, сприяють існуванню форм господарської організації, що орієнтовані на масове виробництво стандартизованої продукції з більш низькими витратами виробництва на кожному з доступних обсягів виробництва, яке відповідає вибору найкращої виробничої функції.

Класичним прикладом організації такого типу є автомобільне підриємство Форд, яке виробляло на початку XX століття модель "Т" з такими витратами, що за ціною вона була доступна особі з середнім матеріальним достатку. Досить зазначити, що її ціна була нижча, ніж річна заробітна плата середнього робітника на заводах Форда.

Ці успіхи були досягнуті за рахунок високої спеціалізації, коли виробничі завдання для одного робітника були спрощені настільки, що не існувало більшої потреби у кваліфікованій робочій силі.

У міру насичення попиту на стандартизовані товари зростання підприємств сповільнилося. Це призвело до пошуку нових джерел зростання, що засновані на врахуванні особливостей сучасної динаміки ринків модних товарів: 1) короткий життєвий цикл продукту; 2) невловимі зрушення попиту з одного продукту на інший; 3) реалізація товарів порівняно невеликими партіями; 4) постійне скорочення часу на виконання замовлення [4].

Таке джерело зростання було знайдене в диференціації продукції, що виготовляється. "Дженерал Моторс", вперше використавши практику диференціації продукту на автомобільному ринку, фактично відреагувала на потреби у різноманітності, врахуванні індивідуальних характеристик споживачів.

Але дотримання цього принципу призводить, по-перше - до висновку про необхідність формування продуманої маркетингової стратегії, створення відповідного структурного підрозділу, що дозволив би не тільки здійснювати оперативне управління реалізацією, але й формування стандартів споживання у покупців; по-друге, до децентралізації рішень, які приймаються всередині фірми, з відповідною децентралізацією відповідальності та переваг, що дадуть змогу знизити витрати протидії конкурентів.

Як виробництво стандартизованої продукції з можливо більш низькими середніми затратами, так і виробництво диференційованого продукту привели в різні часи до зростання добробуту. Це проявляється в тому, що блага, які були до цього предметами розкошу, тепер є предметами масового споживання. Але принципові зміни пов'язані з приходом так званої постіндустріальної епохи, коли кількісні, характеристики задоволення потреб та рівень життя перестають бути домінуючими і, що не менш важливо, вони не є замінниками якісних характеристик. Це означає, що збільшення кількості благ, які виробляються, самостійно не може компенсувати зниження якості, що втілюється в забрудненні навколишнього середовища, провокуванні інфляції і, відповідно, нестабільності тощо.

Висновки та перспективи подальших досліджень. До теперішнього часу підприємство розглядалось як об'єкт діяльності зовнішнього середовища, як пасивна структура економіки. За підприємством визнавалася лише можливість реагування на оточуюче економічне середовище, наприклад, на технологію або контрактні відносини, що є пануючими в галузі. Але підприємство не тільки підпорядковується економічним відносинам, але й само формує їх. Погляд на підприємство як на активний суб'єкт ринку є основою стратегічного підходу до нього [7].

Таким чином, відповідно до мети даного дослідження розглянути лише види стратегій, що більш відповідає завданням менеджменту, було визначено, що методи стратегічного управління приймаються на чотирьох рівнях: корпоративна стратегія, ділова стратегія, функціональна стратегія, оперативна стратегія.

 

 

Література:

 

1.        Ансофф И. Новая корпоративная стратегия/ И.  Ансофф. — СПб.: Изд. "Питер", (Сер. "Теория и практика менеджмента"), - 1999. – 416 с.

2.        Володькина М.В. Стратегический менеджмент: Учебное пособие /                          М.В. Володькина – К.: Знання-Прес, 2002. – 149 с.

3.        Дмитренко Г.А. Стратегічний менеджмент: цільове управління персоналом організації: Навч.посібник. / Г.А. Дмитренко. - К.: МАУП,1998.-188 с.

4.        Довгань Л. Є. Стратегічне управління. Навч. посіб. 2_ге вид. / Л. Є. Довгань,
Ю. В. Каракай, Л. П. Артеменко – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 440 с.

5.        Кныш М.И. Конкурентные стратегии / М.И. Кныш – СПб.: «Любавич», 2000. – 284 с.

6.        Круглов М.И. Стратегическое управление компанией / М.И. Круглов – М.: Русская деловая литература, 1998. – 768 с.

7.        Осовська Г.В. Стратегічний менеджмент. Навчальний підручник. / Г.В. Осовська, О.Л. Фіщук, І.В. Жалінска. – Житомир: ЖІТІ, 2002. – 680 с.

8.        Осовська, Г. В. Комунікації в менеджменті : Курс лекцій. / Осовська Г. В. - К. : Кондор. -2011— 218 с.

9.        Томпсон А.А. Стратегический менеджмент. Ис­кусство разработки и реализации стратегии: Пер. с англ. / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. - 578 с.

10.     Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник / З. Є. Шершньова — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 699 с.

Стаття надійшла до редакції 21.12.2012р.