УДК 331.552.4:314.186

 

Г. В. Самородченко,

старший викладач, ПВНЗ «Інститут ділового адміністрування», м. Кривий Ріг

 

ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ ВІДТВОРЕННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ АГРАРНОЇ СФЕРИ

 

В даній статті автором виділені основні складові середовища відтворення людського капіталу аграрної сфери: держава, підприємства, громадські і некомерційні організації, домогосподарства, а також виокремлено функції домогосподарств у зазначеному відтворенні; здійснено оцінку видатків та доходів сільських домогосподарств, як визначальних чинників відтворення людського капіталу аграрної сфери; встановлено, що рівень ресурсного забезпечення домогосподарств не відповідає сучасним вимогам задоволення життєвих потреб працівників та формування якісних характеристик їх людського капіталу; визначено перспективи ресурсного забезпечення домогосподарств сільської місцевості, в тому числі у регіональному аспекті.

 

In this article, the author identified the main components of the environment reproduction of human capital agricultural sector: state enterprises, public and non-profit organizations, households, and also singled out the functions specified in the household playing, the estimation of expenditures and income for rural households, as determinants of human capital reproduction agricultural sector , found that the level of resources of households do not meet modern requirements meet vital needs of employees and the formation of the qualitative characteristics of their human capital, defined prospects resourcing of rural households, including in the regional context.

 

Ключові слова: напрями аграрної політики, реформи, людський капітал, трудові відносини, демографічна криза, зайнятість, безробіття, ринкова трансформація.

 

Keywords: direction of agricultural policy reform, human resources, labor relations, demographic crisis, employment, unemployment, market transformation.

 

 

Постановка проблеми. Реформування економічних відносин в аграрному секторі економіки України супроводжується низкою кризових явищ – спадом виробництва, звуженням сфери прикладання праці, зростанням рівня безробіття, збільшенням обсягів трудових міграцій, зниженням платоспроможного попиту сільського населення тощо. Усе це призводить до зниження рівня задоволення життєвих потреб працівників сільського господарства та членів їх сімей і значного погіршення умов формування, відтворення та використання людського капіталу.

У такій ситуації дослідження проблеми стабілізації і зростання рівня життя селян, створення умов для повноцінного відтворення і ефективного функціонування їх людського капіталу стає провідним. Адже становлення конкурентноспроможного сільського господарства та інших галузей агропродовольчого комплексу неможливе без ініціативних, висококваліфікованих працівників, здатних не лише організовувати ефективне виробництво і виконувати роботи на основі найновіших технологій, але і орієнтуватись у ринкових умовах господарювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним і практичним аспектам проблеми розвитку формування та використання людського капіталу в аграрному секторі та наукового забезпечення їх розвитку присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені-економісти, як В.М. Попов, О. Бугуцький, В. Черніченко, О. Єрмаков, В. Олійник та інші. Проте вивчення й узагальнення досвіду щодо проблем розвитку трудових ресурсів в аграрній сфері показало, що далеко не всі аспекти цього питання досліджені достатньо.

Залежно від історичного періоду, напряму, мети дослідження тощо, дослідники послуговувалися різними визначеннями носіїв живої праці та їх ролі у виробництві: робоча сила, трудові ресурси, людський фактор, людський капітал, людський капітал тощо. Відповідно різнилися і погляди вчених на умови та чинники їх відтворення. Систематизуючи різні позиції фахівців, автор вважає, що найзмістовнішою економічною категорією, що виражає цей фактор виробництва, є «людський капітал».

Постановка завдання. Дослідити загальний стан людських ресурсів на селі, рівень ресурсного забезпечення домогосподарств, визначити, що впливає на погіршення стану людського капіталу сільського населення. Визначити перспективи ресурсного забезпечення домогосподарств сільської місцевості, в тому числі у регіональному аспекті. Запропонувати рекомендації щодо оптимізації стану людського капіталу, підвищення його освітньо-кваліфікаційного рівня, підвищення рівня матеріального добробуту, соціального розвитку тощо.

Виклад основного матеріалу. Нині українське село характеризують негативні зміни показників людського капіталу, зумовлені, серед іншого, загостренням ситуації на ринку праці. Економічна криза 90-х років супроводжувалась значним спадом виробництва у сільській місцевості і призвела до масового вивільнення працівників. Переважна більшість вивільнених була змушена змінити свій статус, переорієнтовуючись на зайнятість переважно в особистому селянському господарстві. Якщо у 1996 р. чисельність зайнятих у сільському, рибному та лісовому господарстві становила 5025,2 тис. осіб., з них – 680,8 тис. (13,6%) – в особистому селянському господарстві, то у 2011 р. аналогічні показники становили відповідно 4963,3 тис. та 2784,7 тис. (56,1%).

У ринкових умовах відтворення людського капіталу відбувається при взаємодії таких суб’єктів економіки: держави (державних установ), підприємств, домогосподарств, громадських і некомерційних організацій тощо. Усі ці суб’єкти рівноправні між собою, посідають певну нішу в економічній системі, виконують властиві їм роль і функції у відтворювальному процесі. Їхні витрати на відтворення людського капіталу становлять ресурсну базу цього відтворення.

Держава бере участь у відтворенні людського капіталу через оплату за рахунок бюджетних коштів послуг освіти (дошкільної, загальної, професійно-технічної, вищої), охорони здоров’я, культури, фізичної культури і спорту, соціального забезпечення тощо, які надаються, передусім, закладами державної і комунальної форм власності. Розмір цих витрат залежить від економічних можливостей суспільства, визнання їх значимості та необхідності забезпечення однакового доступу до них усіх споживачів. Важливим завданням тут є згладжування відмінностей в умовах отримання послуг різними групами населення, зумовлених особливостями розселення, рівнем доходів та іншими об’єктивними обставинами.

Стосовно сільського населення це завдання загалом залишається невирішеним. Зокрема, в цілому по Україні соціальні видатки бюджетів усіх рівнів в останні роки збільшуються, але у сільській місцевості умови отримання вищезгаданих послуг не поліпшуються.

Так, у 2011 р. порівняно з 1996 р. кількість дошкільних закладів у сільських населених пунктах скоротилась майже на чверть, клубів та будинків культури – на 18%; зазнала відчутного скорочення мережа шкіл й інших об’єктів соціальної інфраструктури.

Рівень забезпеченості сіл дошкільними закладами освіти становить 29%, середніми закладами освіти – 51%, лікарняними амбулаторіями – 9%, дільничними лікарнями – 3%, фельдшерсько-акушерськими пунктами – 55%, клубами та будинками культури – 61%.

Однією з причин занепаду соціальної інфраструктури села є прорахунки у здійсненні «муніципалізації» об’єктів соціальної сфери, які належали сільськогосподарським підприємствам. Передача їх до комунальної власності не супроводжувалась відповідними заходами щодо зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, внаслідок чого зменшення витрат сільгосппідприємств на утримання об’єктів соціальної сфери не компенсується збільшенням їх фінансування з місцевих бюджетів.

Сільськогосподарські підприємства (окрім виплати заробітної плати і внесків до централізованих соціальних фондів) беруть участь у відтворенні людського капіталу, здійснюючи витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури, що знаходяться у них на балансі, оплачуючи (повністю чи частково) витрати працівників на оздоровлення, лікування, транспортне та інші види обслуговування тощо, надаючи допомогу закладам соціального призначення комунальної власності тощо. Обсяг цих витрат залежить від результатів діяльності підприємств. Однак переважна більшість сільськогосподарських підприємств перебуває нині у скрутному фінансовому становищі, внаслідок чого їх роль у ресурсному забезпеченні відтворення людського капіталу звужується.

У відтворенні людського капіталу беруть участь також громадські та некомерційні організації, у тому числі релігійні. Вони виконують певні функції щодо формування духовних та морально-етичних якостей населення, розширення його виховного, освітнього, культурного, професійного, політичного світогляду.

Однак діяльність цих організацій (крім релігійних) в Україні з різних причин не набула особливого поширення і тому не має значного впливу на досліджуваний процес.

Домогосподарства забезпечують відтворення людського капіталу через споживчі сукупні витрати. Останні складаються з грошових витрат; вартості спожитих домогосподарством продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства та у порядку самозаготівель, або подарованих родичами та іншими особами; суми пільг та субсидій на оплату житла, комунальних продуктів та послуг; суми пільг на оплату телефону, проїзду у транспорті та дотацій на путівки для лікування, оздоровлення та відпочинку, на оплату ліків, вітамінів, інших аптекарських товарів, медичних послуг. Джерелом названих витрат є доходи, якими домогосподарство має змогу розпоряджатися без будь-яких обмежень (мобільні доходи).

Специфіка домогосподарства полягає у тому, що, окрім його власних ресурсів, через нього проходять ресурсні потоки, які формуються іншими суб’єктами економіки.

Рівень ресурсного забезпечення домогосподарств  представлено в таблиці 1. Розрахунки здійснено за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2012 році.

 

Таблиця 1.

Рівень ресурсного забезпечення домогосподарств

Споживчі сукупні витрати домогосподарств сільської місцевості в середньому за місяць, 2012 р.

 

Так, частка витрат на непродовольчі товари у загальній їх структурі становить менше 20%. При цьому, майже половина з них спрямовується на сплату обов’язкових платежів (зокрема комунальних). Натомість на предмети домашнього вжитку (меблі, побутову техніку тощо) витрачається менше чотирьох гривень на місяць у розрахунку на одного члена домогосподарства. Найменша частка споживчих сукупних витрат у загальній структурі належить витратам на послуги. Серед останніх найбільше витрачалося на послуги охорони здоров’я та транспорт – відповідно 2,76 та 2,67 грн. на місяць у розрахунку на одного члена домогосподарства, а найменше – 0,46 грн. – на відпочинок та культуру.

Отже, відтворення людського капіталу аграрної сфери відбувається у складних умовах виживання сільських сімей. Функціональною основою здійснення названого відтворення є домогосподарство. Однак рівень ресурсного забезпечення сільського домогосподарства, як ринкового суб’єкта, зокрема структура його споживчих витрат дає підстави для висновку, що назване відтворення не є повноцінним.

Висновки. Найбільш ємною характеристикою людського фактора виробництва на сучасному етапі розвитку економіки є економічна категорія людського капіталу, яка у загальному вигляді виражає потенційні запаси живої праці аграрної сфери. Носіями людського капіталу є люди з певними фізичними та духовними здібностями, що мають відповідну загальноосвітню та професійну підготовку, навички, знання, здібність до трудової діяльності. Відтворення людського капіталу визначається комплексом економічних, соціальних, демографічних та інших чинників. Метою названого відтворення в аграрній сфері є формування адекватних вимогам конкурентноспроможного сільськогосподарського виробництва, що ведеться на сучасній техніко-технологічній основі, якісних характеристик зайнятих у цій сфері осіб.

Відтворення людського капіталу здійснюється у певному соціально-економічному середовищі, складовими якого, поряд з іншими, є суб’єкти ринкових відносин: держава, підприємства, громадські і некомерційні організації та домогосподарства. Їх витрати на оплату праці, формування соціальних фондів, задоволення різноманітних потреб населення є основою ресурсного забезпечення відтворення людського капіталу. Основну, і у той же час специфічну роль у цьому відтворенні відіграють домогосподарства: виконуючи при цьому свої власні функції, вони проводять ресурсні потоки, що формуються іншими суб’єктами економіки.

На усіх стадіях відтворення людського капіталу його визначальною економічною основою є доходи та витрати домогосподарства. Сучасні обсяги та структура доходів сільських домогосподарств свідчать про надзвичайно обмежені можливості селян щодо задоволення власних споживчих потреб. У 2012 р. обсяг сукупних ресурсів у розрахунку на одного члена домогосподарства становив 73% від величини прожиткового мінімуму. Основна частина ресурсів сільських домогосподарств спрямовується на їх продовольче забезпечення.

Відновлення ролі оплати праці, як основного джерела ресурсного забезпечення сільських домогосподарств, пов’язане з реалізацією наступних заходів: відродженням товарного виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема його трудомістких галузей, що сприятиме розширенню сфери прикладання праці в аграрній сфері; поліпшенням умов становлення малого підприємництва в цій сфері; розвитком агросервісних і переробних галузей АПК, інших видів несільськогосподарської діяльності в сільській місцевості. Водночас необхідно запровадити механізм реалізації державних гарантій щодо отримання заробітної плати працівниками усіх господарських формувань на не нижчому від прожиткового мінімуму рівні, забезпечити недопущення подальшого зростання заборгованості із заробітної плати і розробити механізм її погашення з урахуванням індексу споживчих цін.

Основним джерелом ресурсного забезпечення сільських домогосподарств нині є доходи від їх сільськогосподарської діяльності (особистих підсобних господарств). Їх обсяги зростають, передусім, за рахунок реалізації виробленої продукції, яку селяни нерідко продають, обмежуючи власне споживання, щоб на отриману виручку придбати найнеобхідніші промислові товари і послуги. Однак, можна сподіватись, що у перспективі сільськогосподарська діяльність домогосподарств поступово переростатиме в інші форми сільськогосподарського виробництва, а її роль у відтворенні людського капіталу аграрної сфери зменшуватиметься. Натомість останнє компенсовуватиметься доходами від інших видів діяльності (наприклад, доходами від оплати праці, підприємницької діяльності тощо).

 

Література:

1. Формування пріоритетів та розвиток аграрної політики Україн монографія Київ:, 2009: ННЦ «Інститут аграрної економіки».

2. Кириленко І.Г., Дем'янчук В.В., Андрющенко Б.В. Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи// Економіка АПК. - 2008. -№11.С. 4-9.

3. Черніченко В. Стан соціальної інфраструктури та демографічна ситуація у сільській місцевості. // Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці: Зб. наук. пр.: В 3ч. – Житомир. – 2005. – Ч.3. – С. 225-230.

4. Попов В.М. Соціально-економічні аспекти реалізації людського капіталу аграрного виробництва в сфері зайнятості населення // Соціально-экономические аспекты промышленной политики. Рынок труда и занятость: Сборник научных трудов. – Т.3 / НАН Украины, Институт экономики промышленности. – Донецк, 2003. – С. 258-265.

Стаття надійшла до редакції 13.12.2012р.