Українською | English

НАЗАДГОЛОВНА


УДК 330.341.1:351 (048)

 

Л. А. Оліх,

 к. е. н., доцент кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

РОЛЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ПОСЛУГ У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

 

Стаття присвячена дослідженню ролі науково-технічних послуг у процесах формування національної інноваційної системи.

 

The article deals with the investigation of the science-technical services’ role in the forming of national innovation system.

 

Ключові слова: науково-технічні послуги, національна інноваційна система, державне регулювання, освіта, генерація знань, інноваційна інфраструктура, виробництво.

 

Key words: science-technical services, national innovation system, state regulation, education, generation of knowledge, innovation infrastructure, production.

 

 

Вступ. З другої половини ХХ ст., у розвинених країнах відбувається перехід до сервісної економіки. Початок ХХІ ст. відзначився закріпленням домінуючих позицій сфери послуг в їх національних економіках. Це зумовлюється технологічними змінами, що постійно відбуваються у виробничих процесах та є невід’ємною складовою розвитку всіх напрямів діяльності людини. Вивільнення трудових ресурсів з виробничого процесу зумовлює необхідність їх перерозподілу для збереження зайнятості. У дії ринкового механізму відбуваються збої – його можливостей недостатньо для вирішення зазначених проблем. Виникають так звані вузькі місця або відмови ринку. Необхідним є використання більш сильних інструментів, що знаходяться у розпорядженні держави – розробка механізму врегулювання ситуації, що склалась. У 30-40-х рр. ХХ ст. це відобразилось у формуванні державної наукової і технологічної політики; у 60-70-х рр. ХХ ст. – державної інноваційної політики; у кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. – національної інноваційної системи.

Проблеми наукового обслуговування вивчаються вченими Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, Українського інституту науково-технічної і економічної інформації, Інституту економіки і прогнозування НАН України, інших науково-дослідних інститутів та установ.

Постановка проблеми. У зв’язку з наведеними вище тенденціями у вжитку з’являються нові категорії. А отже, постає необхідність дослідження процесів їх становлення і розвитку та вивчення законів і закономірностей їх взаємодії. Однак у літературі залишається недостатньо розкритим значення науково-технічних послуг у контексті розвитку сервісної економіки.

Метою статті є дослідження ролі науково-технічних послуг у процесах формування національної інноваційної системи.

Результати. Науково-технічна послуга – це, з одного боку, результат науково-технічної діяльності підприємства, установи, організації; а з іншого – вид діяльності, спрямований на забезпечення створення умов розвитку і функціонування суб’єктів науково-технічної сфери та сприяння процесам одержання, збереження, поширення і практичного застосування науково-технічних знань [4, с. 32]. Науково-технічні послуги активізують науково-технічну діяльність та створюють умови для інноваційної діяльності, опосередковуючи процеси поширення знань та інформації й використання їх з метою отримання комерційного ефекту. Це знаходить відображення й у статистичних даних, відповідно до яких з 1996 р. до 2011 р. обсяги наданих науково-технічних послуг збільшились у 30 разів (табл. 1). Отже, державна підтримка даного виду діяльності може розглядатись як поточний інструмент державної інноваційної політики непрямої дії.

 

Таблиця 1. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт*

 

 

Всього, у факт. цінах,

млн. грн.

У тому числі

фундаментальні дослідження

прикладні дослідження

розробки

науково-технічні послуги

млн. грн.

% до заг-го обсягу

млн. грн.

% до заг-го обсягу

млн. грн.

% до заг-го обсягу

млн. грн.

% до заг-го обсягу

1996

1111,7

140,6

12,6

321,6

28,9

606,9

54,6

42,6

3,8

1997

1263,4

188,5

14,9

309,2

24,5

693,7

54,9

72,0

5,7

1998

1269,0

205,5

16,2

297,5

23,4

682,8

53,8

83,2

6,6

1999

1578,2

220,5

14,0

330,4

20,9

918,6

58,2

108,7

6,9

2000

1978,4

266,6

13,5

436,7

22,1

1106,3

55,9

168,8

8,5

2001

2275,0

353,3

15,5

304,9

13,4

1317,2

57,9

299,6

13,2

2002

2496,8

424,9

17,0

343,6

13,8

1386,6

55,5

341,7

13,7

2003

3319,8

491,2

14,8

429,8

12,9

1900,2

57,2

498,6

15,0

2004

4112,4

629,7

15,3

573,7

14,0

2214,0

53,8

695,0

16,9

2005

4818,6

902,1

18,7

708,9

14,7

2406,9

50,0

800,7

16,6

2006

5354,6

1141,0

21,3

841,5

15,7

2741,6

51,2

630,5

11,8

2007

6700,7

1504,0

22,4

1132,6

16,9

3303,1

49,3

761,0

11,4

2008

8538,9

1927,4

22,6

1545,7

18,1

4088,2

47,9

977,7

11,5

2009

8653,7

1916,6

22,1

1412,0

16,3

4215,9

48,7

1109,2

12,8

2010

9867,1

2188,4

22,2

1617,1

16,4

5037,0

51,0

1024,6

10,4

2011

10349,9

2205,8

21,3

1866,7

18,0

4985,9

48,2

1291,5

12,5

2011 до 1996, разів

9,3

15,7

-

5,8

-

8,2

 

 

 

-

30,3

-

* Складено автором на основі [7]

 

Як було зазначено вище, сучасним етапом держаної підтримки розвитку науково-технічної та інноваційної сфер є формування національної інноваційної системи.

Національна інноваційна система – це цілісна сукупність взаємопов’язаних в межах однієї країни інституцій, діяльність яких спрямована як на здійснення інноваційних перетворень у національній економіці загалом, так і на створення сприятливих умов для організації інноваційної діяльності [5, с. 95]. Поняття системи передбачає наявність взаємозв’язків між її складовими, спільних цілей і шляхів їх досягнення.

Розглянемо, як представлені науково-технічні послуги у підсистемах національної інноваційної системи.

1. Державне регулювання у даному контексті передбачає сукупність норм і важелів впливу на активізацію інноваційних процесів в економіці країни через систему інституцій. Результати дослідження особливостей їх взаємодії та функціонального призначення викладені у [3]. Зараз варто зосередити увагу на установі, яка є новою у цій системі, а саме Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації (Держінформнауки) України. Згідно з [2] Держінформнауки України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства. Даний орган виступає провідним суб’єктом ринку науково-технічних послуг, який забезпечує діяльність як державних структур, так й організацій інших форм власності у сфері надання науково-технічних послуг.

2. Освіта. Переважно мова йде про вищі навчальні заклади, підготовку і перепідготовку спеціалістів, підвищення кваліфікації. Щодо науково-технічних послуг, то освіта, з одного боку, є їх джерелом, тобто безпосередньо бере участь у формуванні суб’єктів їх надання та популяризації наукової діяльності через публікацію результатів досліджень у фахових виданнях; а з іншого – виступає активним споживачем такого виду товару. Оскільки для реалізації своїх цілей активно використовує бібліотеки, архіви, систематизовані каталоги, бази даних тощо; організовує конференції, семінари, використовує інші форми обміну та поширення науково-технічної інформації.

3. Генерація знань. У даній підсистемі науково-технічні послуги також виконують подвійну функцію. Створення  інтелектуальної власності та її захист. Останнє покладається на виконавчу гілку влади. Одним з фундаментальних джерел формування інтелектуального капіталу є вищі навчальні заклади. Саме діяльність їх представників у багатьох напрямах  можна віднести до науково-технічних послуг, зокрема: рецензування наукових робіт; організація і проведення науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів. Результатом цієї діяльності є формування інтелектуально розвиненої особистості, здатної генерувати ідеї, тобто створювати інтелектуальну власність, обмін досвідом та поширення отриманих знань. Вищі навчальні заклади генерують ідеї та здійснюють винахідницьку діяльність, виступають суб’єктами розробки і реалізації національних та міжнародних науково-технічних програм, надають рекомендації з питань формування законодавчої бази щодо врегулювання процесів науково-технічного розвитку через участь в парламентських слуханнях, державних комісіях і комітетах, впровадження та публікацію результатів дисертаційних робіт, що обов’язково опосередковується науково-технічними послугами.

4. Інноваційна інфраструктура. Складається з виробничо-технологічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та експертно-консалтингових організацій, а також з технополісів, технологічних та наукових парків, інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інноваційних структур інших типів; інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних та приватних інвесторів [5, с. 97]. Основним видом діяльності перелічених об’єктів є надання науково-технічних послуг. Формування інноваційної інфраструктури є однією з функцій держави у регулюванні розвитку науки, техніки, інновацій. З чого випливає, що саме державні структури виступають провідним суб’єктом як надання, так і «споживання» науково-технічних послуг. А отже, держава бере на себе функцію стимулювання розвитку ринку науково-технічних послуг.

 5. Виробництво. Представники даної підсистеми виступають споживачами технологічних інновацій та виробляють інноваційну продукцію і надають послуги. Успішне провадження цих видів діяльності обов’язково опосередковується  науково-технічними та інноваційними послугами.

 

Таблиця 2.

Впровадження інновацій на промислових підприємствах **

 

Питома вага підпр-в, що впров-ли інновації, %

Впров-но нових технологічних процесів, процесів

у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі

Освоєно

вир-во іннов. видів продукції,* найменувань

з них нові види техніки

Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %

2000

14,8

1403

430

15323

631

-

2001

14,3

1421

469

19484

610

6,8

2002

14,6

1142

430

22847

520

7,0

2003

11,5

1482

606

7416

710

5,6

2004

10,0

1727

645

3978

769

5,8

2005

8,2

1808

690

3152

657

6,5

2006

10,0

1145

424

2408

786

6,7

2007

11,5

1419

634

2526

881

6,7

2008

10,8

1647

680

2446

758

5,9

2009

10,7

1893

753

2685

641

4,8

2010

11,5

2043

479

2408

663

3,8

2011

12,8

2510

517

3238

897

3,8

2011 до 2000, разів

-

1,8

1,2

0,2

1,4

-

* до 2003 року нових видів продукції

** Складено автором на основі [7]

 

З аналізу даних таблиці 2 випливає, що за останнє десятиріччя на промислових підприємствах України відбулось, хоча й незначне, але збільшення впроваджених технологічних процесів – у 1,8 разів та найменувань інноваційних видів продукції – в 1,4 рази.

Висновки. Таким чином, з проведеного аналізу випливає, що науково-технічні послуги не лише присутні у всіх підсистемах національної інноваційної системи, а виступають її формоутворюючим компонентом. Саме їх розвиток і, відповідно, розвиток ринку науково-технічних послуг виступають тією посередницькою ланкою, яка взаємозв’язує виокремлені складові національної інноваційної системи, перетворюючи їх із самостійних утворень у підсистеми складного об’єднання.

 

Список використаних джерел:

1. Жилінська О. І. Теоретичне обґрунтування державного регулювання інноваційної сфери / О. І. Жилінська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2004. – Вип. 68. – С. 34-37.

2. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України»       № 437/2011 від 8 квітня 2011 року // dknii.gov.ua

3. Шаповалова Л. А. Особливості формування організаційної структури державного регулювання системи науково-технічних послуг в Україні / Л. А. Шаповалова // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія “Економічні науки”. – 2005. – Випуск 14. – С. 73-78.

4. Шаповалова Л. А. Державне регулювання ринку науково-технічних послуг в Україні: дис. на здоб. наук. ступ. канд. ек. наук. : 08.02.02 / Л. А. Шаповалова. – К., 2006. – 206 с. – Бібліогр. : с. 160-183.

5. Шаповалова Л. А. Складові національної інноваційної системи та рівень їх розвитку в Україні / Л. А. Шаповалова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2011. – Вип. 121-122. – С. 94-98.

6. Шаповалова Л. А. Складові управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах / Л. А. Шаповалова // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: «Прінт Сервіс», 2011. – 109 с. – С.99-100.

7. www.ukrstat.gov.ua

Стаття надійшла до редакції 18.10.2012 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"