УДК: 330.522.4

 

О. І. Підгурська,

аспірант

Університету банківської справи НБУ, м. Київ

 

Сутність та етапи розвитку фондів суверенного добробуту

 

У статті визначено сутність суверенних фондів та виділено основні етапи їхнього розвитку, проаналізовано джерела та періоди формування стабілізаційних фондів, розроблено рекомендації для становлення стабілізаційного фонду в Україні.

Ключові слова: фонди суверенного добробуту, стабілізаційні фонди, суверенні інвестиційні фонди, державні накопичувальні фонди.

 

The article define stheessence of sovereign fund sandal located key stages of their development since its found, analyzes the sources and causes of their formation, define recommendation to form sovereign fund in Ukraine.

Key words: funds of sovereign welfare, stabilizing funds, sovereign investment funds, state story funds.

 

 

Постановка проблеми. Циклічність економічного розвитку країни спричиняється багатьма факторами, котрі виникають у зовнішньому та внутрішньому середовищі економічної діяльності. Багато країн світу створюють певні страхові механізми у вигляді «фондів суверенного добробуту», котрі покликані пом’якшувати кризові явища та вирішувати інші завдання, зокрема збереження коштів для майбутніх поколінь, забезпечення реалізації стратегічних інвестиційних проектів, ефективне управління частиною золотовалютних резервів. На сьогодні, в Україні створено тимчасовий стабілізаційний фонд, котрий є спробою створення ефективного антикризового механізму протидії явищам економічної нестабільності в нашій державі.

Таким чином, узагальнення світового досвіду формування та розвитку фондів суверенного добробуту формує підґрунтя для подальшого вдосконалення механізму функціонування стабілізаційного фонду України.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Ґрунтовні дослідження діяльності суверенних фондів добробуту здійснюють такі міжнародні організації, як: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Інститут досліджень фондів суверенного добробуту, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЄСР). Не оминає це питання наукові дослідження вчених-економістів, політиків, урядовців у різних країнах світу. Так, дослідженню сутності та практики функціонування суверенних фондів добробуту приділяли увагу наступні російські науковці: А. Крючков, П. Казакєвіч, А. Кудрін, С. Чєбанов, К. Пупинін та інші. На жаль дослідженню проблеми формування та розвитку фондів суверенного добробуту в Україні приділено досить мало уваги. Серед вітчизняних дослідників, що займались теоретичними і практичними аспектами цього питання, можна виділити І. Запатріну, І.Іголкіна, В. Кудряшова, О. Лапка, О. Плотнікова, К. Савченка, А. Козоріза та інших вчених.

Незважаючи на низку наукових розробок щодо розвитку фондів суверенного добробуту, на сьогодні виникають нові умови, що впливають на економічну безпеку країни, зокрема криза у Єврозоні, соціальна недовіра. Ці чинники й зумовлюють необхідність подальшого дослідження сутності фондів суверенного добробуту.

Метою статті є дослідження сутності фондів суверенного добробуту та виділення етапів їх розвитку для можливості адаптації такого досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу. В літературі можна зустріти різні назви, що використовуються для означення державних фондів фінансових ресурсів: фонди природних ресурсів (natural resource funds), державні резервні накопичувальні фонди, фонди невідновлюваних ресурсів (nonrenewableresource funds), сировинні фонди (commodity funds), нафтові фонди (oil funds),  «фонди на чорний день» (rainy days funds), стабілізаційні фонди (stabilization funds), «державні інвестиційні фонди», суверенні інвестиційні фонди, фонди суверенного добробуту (sovereign wealth funds (SWFs).  Вважається,  що  останній термін був вперше вжитий А. Розановим в 2005 році, в статті «Хто володіє багатством націй» [1]. А згодом цей термін став найбільш вживаним в сучасній економічній літературі. Пошук терміну в статях чи в засобах масової інформації, показує практично не використання цього терміну до другого кварталу 2007 року, і величезний сплеск популярності застосування терміну в кінці 2007 року на початку 2008 [2].

На сьогоднішній день може здаватися дивним, що терміну, «фонд суверенного добробуту» (SWF), котрий настільки міцно увійшов в економічний лексикон, менше 7 років.  З появою у 2005 році даного авторського неологізму, вчені задумалися, які державні інститути можна віднести до реалізації цього поняття. Різноманітні міжнародні організації у своїх дослідженнях почали давати визначення, для того щоб якнайкраще окреслити даний феномен. На жаль й досі, не існує єдиного, загальноприйнятого визначення того, чим являються насправді фонди суверенного добробуту.

Міжнародний валютний фонд у своєму дослідженні визначає фонд суверенного добробуту (ФСД) як спеціальний інвестиційний фонд, що створений або належить уряду для збереження зарубіжних активів держави для довгострокових цілей [3]. В свою чергу Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) стверджує, що, ФСД, по своїй суті, являється державним інвестиційним механізмом, що знаходиться у власності уряду, фондований в активи в іноземній валюті.

Враховуючи труднощі, пов’язані з наданням робочого визначення фонду суверенного добробуту, деякі вченні вважають, що найкращий спосіб визначити фонди суверенного добробуту шляхом виключення.  Згодом змістовні визначення були запропоновані в дослідженні StateStreet [4]. Згідно з цими дослідженнями фонди суверенного добробуту являються пулом активів, що знаходяться у власності держав, які не є традиційними державними пенсійними фондами, ні резервами для  підтримки національних валют.

Робоча група Deutsсhebank у своєму дослідженні дає досить розширене визначення. Фонди суверенного добробуту – являють собою інвестиційні фонди, що знаходяться у власності держав, які, як правило, формуються за рахунок передачі активів в іноземній валюті, що створені для забезпечення цілей стабілізаційного фонду, фонду майбутніх поколінь, фонду розвитку, резервної інвестиційної корпорації, умовних резервних пенсійних фондів, здійснюючи довгострокові інвестиції, часто за кордон. При цьому ФСД доповнюють функції зазвичай притаманні державним органам таким як центральні банки, банки розвитку, пенсійні фонди, а також інші активи котрими володіє держава, такі як державні компанії, та інші публічно-правові організації.

Зі свого боку, Міжнародна робоча група з суверенних фондів накопичення багатства визначає їх як інвестиційний фонд, що знаходиться у власності держави, зазвичай сформований з надлишків платіжного балансу, офіційних операцій з іноземною валютою, доходів від приватизації,  профіциту бюджету та / або в результаті надходжень від експорту природних ресурсів. Визначення «фонд суверенного добробуту» виключає золотовалютні резерви країни, державні підприємства, урядові пенсійні фонди, активи керовані в інтересах приватних осіб [5].

На сьогоднішній день багато російських вчених займаються дослідженням фондів суверенного добробуту, адже у Росії функціонує аж два таких фонди, один являється стабілізаційним фондом, інший – фондом майбутніх поколінь. У своєму науковому дослідженні А.В. Левченко пропонує визначати Суверенний інвестиційний фонд (СІФ) як відокремлений фонд (пул активів), що заснований державою і знаходиться в прямій державній власності, кінцевим бенефіціаром якого є населення країни (регіону) в цілому. Для СІФ характерна відсутність прямого цільового взаємозв’язку між джерелами формування і зобов’язаннями фонду. СІФ інвестує свої фінансові активи на переважно довгостроковий період і виконує як мінімум одну з наступних функцій: ощадну, середньострокової макроекономічної стабілізації, розвитку національної економіки, високоприбуткового управління державними фінансовими активами.

К.Н. Пупинін вважає, що суверенні інвестиційні фонди відображають наявність надлишку виручки і резервів у відповідних країнах, котрими необхідно керувати для того, щоб покрити в майбутньому брак ліквідності.

На думку А.П. Казакєвіча суверенні фонди добробуту являють собою створені центральним або регіональним урядом інвестиційні фонди, котрі формуються за рахунок надпланових доходів бюджету від експорту не відновлюваних природних ресурсів, не сировинного профіциту бюджету, частини золотовалютних резервів чи інших надходжень, управляються і використовуються в цілях забезпечення стабільності національних економік у певному часовому горизонті. Для досягнення цілей таких фондів їх кошти інвестуються в фінансові активи, в основному зарубіжні. Також автор вважає, що при існуючих відмінностях в задачах стабілізаційних фондів і фондів майбутніх поколінь, і ті  і інші орієнтовані на згладжування коливань: перші – в короткостроковій перспективі, а другі – в рамках більш довгострокового періоду. Тим більше, часто суверенні фонди добробуту носять змішаний характер і орієнтовані на рішення одразу декількох задач.

Слід зазначити, що державні фонди фінансових ресурсів створюються не тільки за рахунок доходів від експорту сировини, але і за рахунок несировинного профіциту бюджету, частини золотовалютних резервів чи інших надходжень. За джерелом фінансування можуть бути поділені на такі види:

-          сировинні фонди (формуються за рахунок експорту сировини)

-          - не сировинні фонди (сформовані за рахунок не сировинного профіциту бюджету чи частини золотовалютних резервів).

Ще донедавна усі державні резервні фонди, що створювались на рівні держав називали збірним терміном «стабілізаційі», вони в свою чергу поділялися на власне стабілізаційні, фонди майбутніх поколінь та бюджетні фонди. На сьогодні фонди державних фінансових резервів не залежно від їх конкретної назви чи цілей в різних країнах отримали узагальнену назву «фонди суверенного добробуту» (sovereign wealth funds).

На англомовному сайті Вікіпедія «стабілізаційний фонд» визначається як механізм, створений урядом або центральним банком, щоб захистити внутрішню економіку від великого припливу доходів, від таких товарів, як нафта. Основною мотивацією є підтримка сталого рівня державних доходів в умовах великих коливань цін на сировинні товари (звідси і термін "стабілізація"), а також щоб уникнути інфляції і пов'язаних з нею атрофії інших вітчизняних галузей (голландської хвороби). Як правило, це супроводжується купівлею іноземних деномінованих боргів, особливо якщо метою є запобігання перегріву вітчизняної економіки. Також у визначенні зазначається, що термін «стабілізаційний фонд» може збігатися з поняттям «фонд суверенного добробуту» [6].  Рішення щодо створення даних фондів приймається країнами як самостійно, так і за рекомендацією міжнародних фінансових організацій, а також під впливом ситуації, що склалася.

Не дивлячись на те, що широку увагу державні резервні накопичувальні фонди привернули досить недавно, вони існують вже понад 60 років. Першим таким фондом вважається Кувейтська рада з інвестиційних питань (Kuwait Investment Authority), що був заснований в 1953 році,  для того,  щоб вкладати доходи від продажу нафти у більш диверсифіковані активи, а отже для зниження залежності держави від нафти, а також стабілізації економіки. Також фонд мав забезпечувати соціальну стабільність в країні. Кошти фонду зіграли величезну роль під час іракського вторгнення в 1990 році, коли Кувейт був окупований Іраком протягом трьох років. Країна взагалі не мала джерел доходу, саме тоді було витрачено 80-85 млрд. доларів з фонду для фінансування бюджету.

Незабаром у 1956 році був заснований інший сировинний  фонд, Резервний Фонд Вирівнювання Доходів Кірібаті (Kiribati Revenue Equalisation Reserve Fund). Економіка Республіки  Кірібаті суттєво залежала від експорту фосфатів (пташиного посліду), що використовується як добриво.  Британська адміністрація стала стягувати податок з експорту фосфатів і з цих надходжень створила фонд, що функціонує й до сьогодні.  Його ціль: стабілізація економіки та накопичення багатства для майбутніх поколінь. З тих пір розмір фонду виріс до 520 млн. доларів і в дев'ять разів перевищив ВВП острова. Фонд інвестує кошти в різноманітні активи за кордоном і на даний момент часу є основним джерелом формування прибутку держави.

Після заснування перших cстабілізаційних фондів, їх кількість починає суттєво зростати.  Країни перської затоки володіють приблизно 45% від сукупних активів фондів суверенного добробуту, отже, можна вважати, що хвилі зростання фондів безпосередньо пов’язані з ціною на нафтові ресурси. 1970-ті роки принесли світу ряд нових суверенних фондів, усі вони  в основному створенні від продажу нафти. AbuDhabi Investment Authority (який тепер вважається найбільшим фондом суверенного добробуту (627 млрд. доларів)), Alaska's Permanent Fund, Alberta's Heritage Fund, Oman's State General Reserve Fund. Цей етап у розвитку стабілізаційних фондів можна вважати першим етапом становлення фондів. Таке зростання фондів було пов'язане з нафтовою кризою в 1973 році.  В 1973-1978 роках в арабських країнах, що є виробниками та експортерами нафти, доходи від її продажу зростали швидкими темпами.  Наприклад,  доходи Кувейту зросли з $ 1,7 млрд. до $ 9,2 млрд., Іраку - з $ 1,8 млрд. до $ 23,6 млрд.,доходи Саудівської Аравії –з $4,35 млрд. до $36 млрд. У цих країн утворилися величезні фінансові активи, невитрачені десятки мільярдів доларів, котрі лежали на рахунках без руху, це могло означати перекоси у світовій економіці і серйозне скорочення ділової активності. Таким чином, одним з рішень для арабських країн стало заснування суверенних фондів, у яких акумулювалися надлишкові кошти. Після заснування цих фондів, стало  зрозуміло, що ситуація повториться пізніше: в періоди високих цін на нафту будуть створюватися нові фонди нагромадження багатства. Також,  в 1974 році були засновані менш типові для тих часів фонди, не сировинний фонд Singapore's Temasek Holdings та мінеральний фонд  Permanent Wyoming Mineral Trust Fund.  Temasek був призначений для надання допомоги в управлінні зростанням економіки Сінгапуру. А у штаті Вайомінг, відповідно до поправки до конституції, півтора відсотка з податку на видобуток корисних копалини з видобутку мінералів було перераховано для зберігання в постійному мінеральному цільовому фонді.

Другий етап – етап розвитку державних накопичувальних фондів почався в 80-90-ті роки. Саме тоді були засновані товарні фонди в Брунеї, Омані, ОАЕ, США (штаті Алабама) і один з найуспішніших фондів – Урядовий пенсійний фонд Норвегії.  Держава утворила цей фонд для майбутніх поколінь,  коли отримала стабільний грошовий потік від експорту нафти та газу у 1990-му році,  зумівши перетворити ресурсне прокляття на ресурсне благословення. На цьому ж етапі були засновані не сировинні фонди в Гонг-Конзі та Малайзії.

Третій етап – етап зростання почався з другої половини 90-их років з утворенням суверенних фондів в Венесуелі, Ірані, Азербайджані та Габоні. Наприкінці 1996-го року ціна на нафту досягла позначки 23,2 дол. за барель,  потім знов плавно знизилась до 9,4 дол. за барель в кінці 1998 року, щоб за рік вирости до ціни 24 дол. за барель. Таким чином, ми бачимо, що і третій етап зростання суверенних фондів добробуту, в основному поповнюється за рахунок надлишків від експорту енергоресурсів, що було викликано зростанням цін на нафту. У 1997 році був створений несировинний резервний фонд в Естонії.

До четвертого етапу поширення кількості фондів відноситься період 2000-х років. Розширення діяльності сировинних фондів було пов’язане з підвищенням ціни на нафту з 24 дол. в 1999-му році за барель до 140 дол. за барель в 2008-му році. На підвищення ціни на нафту вплинуло багато факторів: робітничі страйки в Венесуелі, політична нестабільність в ряді регіонів видобутку нафти, скорочення нафтовидобутку в Іраку у зв’язку з воєнними діями, стихійні лиха на південному узбережжі США. На цьому етапі суверенні фонди були засновані в  Алжирі, Мексиці, Тринідаді і Тобаго,  Екваторіальній Гвінеї, ОАЕ, Катарі, Східному Тиморі, Росії, Лівії, Мавританії, Омані, Казахстані та в Гані. Зростання ж не сировинних фондів в цьому періоді було обумовлено економічним зростанням у світі. Підйом спостерігався в країнах, що розвиваються.  Як результат, країни, що розвиваються почали акумулювати іноземні активи. У даному періоді заснували фонди наступні країни: Китай, Ірландія, Нова Зеландія, Палестина, В’єтнам, Корея, Австралія, Бахрейн, Індонезія.

П’ятий етап почався з настанням світової фінансової кризи. В цей час цілком природнім було зниження вартості нафти (аж до 40 дол. за барель наприкінці 2008 року). Наприкінці 2008 року було створено не сировинні фонди у Франції та Бразилії. Зокрема французький Strategic Investment Fund  було створено для стабілізації діяльності французьких компаній в важкий для країни період. На цьому ж етапі був створений Стабілізаційний фонд в Україні та Латвії. Оскільки у Латвії, як і в Україні немає великого запасу природних ресурсів, за взірець був взятий Стабілізаційний фонд Естонії. Наприкінці жовтня 2008 року в нашій країні був прийнятий закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» [7]. Цей закон передбачав створення Стабілізаційного фонду, що мав наповнюватися за рахунок понадпланових надходжень від приватизації. Фонд був створений з метою забезпечення макроекономічної стабілізації в Україні, кредитування або спів фінансування довгострокових інфраструктурних, інвестиційних та інноваційних проектів загальнодержавного значення та мав допомогти державі подолати економічну кризу.

Етап спаду відбувся внаслідок скорочення сукупного попиту і посилення ризиків продовження світової рецесії. В 2009-2010 роках не було утворено жодного державного накопичувального фонду. З початком 2011 року подорожчання нафти прискорилося, що стало наслідком підвищення попиту з боку країн, що розвиваються, насамперед, Китаю та Індії, котрі пережили кризу із значно меншими втратами, ніж розвинені країни світу [8].

На шостому етапі – етапі відновлення, у 2011 році були засновані сировинні фонди суверенного добробуту у наступних країнах: Анголі, Нігерії, Папуа Новій Гвінеї та у США (штаті Північна Дакота). Щодо не сировинних фондів то в 2011 році він був створений лише один такий фонд в Італії.

На сьогоднішній день кількість таких фондів у всьому світі досягає 70 (табл.1.) і процес їх створення буде продовжуватися.

 

Таблиця 1. Етапи розвитку державних накопичувальних фондів*

* складено автором на основі узагальнення інформаційних джерел [1-8].

               

Отже, узагальнення практичного досвіду зарубіжних країн дало змогу виділити п’ять етапів розвитку фондів суверенного добробуту, а також дійти висновку, що більшість країн створюють державні накопичувальні фонди у періоди підйому їхніх економік, а не у кризовий період.

Український стабілізаційний фонд, на відміну від світових фондів суверенного добробуту був створений на тимчасовій основі, адже він не має постійних джерел наповнення через хронічний дефіцит бюджету та від’ємне сальдо торгівельного балансу. На сьогодні формування постійного стабілізаційного фонду набуває щоразу більшої актуальності, адже не викликає сумнівів той факт, що через вплив глобалізаційних процесів світові кризові явища мають дестабілізаційні наслідки для економіки України. Разом з тим, за для створення стабілізаційного фонду необхідно реалізовувати експортний потенціал країни, проводити лібералізацію фінансової, митної та  податкової системи,  а також рухатись в напрямках створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Варто розуміти, що створення фондів суверенного добробуту не є панацеєю для економік, тим паче для Української. Перш ніж створювати такий фонд, країні потрібно досягти певного рівня розвитку.  На разі модель українського стабілізаційного фонду заслуговує на увагу та потребує подальшого розвитку й вдосконалення відповідно до кращої світової практики.

 

Список використаних джерел:

1. Who holds the wealth of nations ?/Central Banking Journal May 2005 Volume 15, Number 4/ Andrew Rozanov [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.centralbanking.com/central-banking-journal/feature/2072255/holds-wealth-nations

2. The Brave New World of Sovereign Wealth Funds /University of Pennsylvania research 2010 [Електроннийресурс]. – Режим доступу:http://knowledge.wharton.upenn.edu/papers/download/052810_Lauder_Sovereign_Wealth_Fund_report_2010.pdf

3. Global Financial Stability /International Monetary Fund Report / October 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.imf.org/external/pubs/ft/gfsr/2007/02/pdf/chap1.pdf

4. Sovereign Wealth Funds, Assessing the Impact / State Street Research // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.statestreetglobalmarkets.com/wps/portal/internet/ssgm/home/industrysegments/sovereignwealthfunds

5. Whatis a SWF? // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.swfinstitute.org/what-is-a-swf/

6. Sovereign wealth fund. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://en.wikipedia.org/wiki/Sovereign_wealth_fund

7. Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України № 639-VI від 31.10.2008 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua

8. Юрчишин В.Суперечності посткризової перспективи / В.Юрчишин // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.uceps.org/upload/yurchyshyn_postcrisis_recovery_V-2011.pdf

 Стаття надійшла до редакції 05.10.2012 р.