УДК 330.111.66

 

І. В. Шкрабак,

к. держ. упр., доцент

 

СИНЕРГЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УТВОРЕНЬ

 

В статті обґрунтовані теоретичні положення і методологічні засади, визначені принципи і запропонована синергетична концепція стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень.

 

В статье обоснованы теоретические положения и методологические основы, определены принципы и предложена синергетическая концепция стратегического управления экономическим развитием территориальных образований.

 

Theoretical positions and methodological bases are reasonable in the article, principles are certain and synergetics conception of strategic management is offered by economic development of territorial educations.

 

 

Актуальність теми. Сучасна економічна думка, визнаючи територіальне утворення як об’єкт управління, упорядкування економічних процесів у межах територіального утворення, одночасно визнає його соціально-економічною системою, яка володіє усіма критеріальними системними ознаками, до яких належить і властивість до самоорганізації. Разом з там, у сучасній науковій літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, і у науково-практичних і методологічних розробках відчутне тяжіння до принципів і засад кібернетичного підходу до управління соціально-економічними системами, що само по собі здатне пригнічувати розвиток процесів самовизначення і самоорганізації територіального утворення як системи. Нерозуміння сутності і механізму дії законів синергетики, які зумовлюють, зокрема, внутрішньосистемну трансформацію, структурну перебудову відкритих систем, формування аттракторів, виникнення коопераційних ефектів у відкритих територіальних економічних системах призводять до конфлікту методології й інструментарію управління лінійними системами та реакцією на них з боку нелінійної територіальної системи, що здатна самоорганізовуватися.

Проблемою формування синергетичної парадигми управління соціально-економічним розвитком територіальних утворень займалися В. Іванова, Т. Приходько [1,2], В. Василькова [3], Б. Кліяненко, Т. Максимова [4], Б. Кузнецов [5] та інші науковці. Разом з тим питання щодо формування цілісної синергетичної концепції управління економічним розвитком територіальних утворень досі залишається відкритим.

Ціллю статті є обґрунтування основних теоретичних положень і методологічних засад і формування синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень.

Викладення матеріалу основного дослідження.

Розуміння синергетичної концепції як провідної ідеї, основоположних засад стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень, представлених у вигляді ієрархічно організованої системи теоретико-методологічних положень, методичних засад, наукових принципів, організаційних, інформаційних, комунікативних засобів і інструментів забезпечення стратегічного управління економічним розвитком на рівні території, дозволяє говорити про кілька взаємопов’язаних рівнів її організації.

Теоретичне підґрунтя, що визначає методологічний базис дослідження і регулювання економічних процесів на рівні окремих територій, територіальних утворень, складає теоретико-методологічний рівень концепції і включає низку елементів, сконструйованих на платформі ліберальної і неоліберальної економічної свідомості. Ідеологема природного устрою вільного ринкового господарства з модифікацією функцій ринку у сучасних економічних системах у напрямі поєднання принципів «вільного ринку» і «соціального вирівнювання», попри усі розбіжності англо-американської і фрайбурзької шкіл неолібералізму стосовно теорії, методології, принципів економічної політики, розуміння ролі й місця держави у господарському житті суспільства, заклали загальні концепти неоліберального дискурсу: кваліфікованого управління соціальною та економічною політикою за допомогою державних інститутів і формування суспільної відповідальності [6]. Неолібералізм ознаменував також оцінювання процесів господарського життя з макроекономічних позицій, виявлення залежності економічного розвитку від зміни інституційних умов, визнання можливості коригування державою ринкового ладу, структуроутворюючий вплив держави на економіку. 

Окремим явищем економічної думки у контексті даного дослідження є концепція спонтанного ринкового порядку Ф.А. фон Хайєка, центральним постулатом якої є неможливість цілеспрямованого впливу на ринкові процеси, оскільки ринкова економіка еволюціонує відповідно до власної внутрішньої логіки, і втручання до цих процесів загрожує частковим або повним руйнуванням ринкового порядку [7,  8]. За своєю суттю спонтанний ринковий порядок Ф.А. фон Хайєка розкриває властивості ринку як системи, що самоорганізується з властивими їй синергетичними ефектами.

Визнання можливості коригуючого впливу держави як соціального інституту на розвиток ринкових процесів вводить до теоретико-методологічних засад синергетичної концепції стратегічного управління економікою основоположні концепти інституціоналізму [9,10, 11]  з його значно ширшим трактуванням предмета економічної теорії на основі ураховування усього комплексу умов та чинників, що впливають на господарське життя: правових, соціальних, психологічних, політичних. Орієнтація на вивчення сталих форм організації і регулювання життя суспільства, соціальної поведінки та існуючої системи соціальних нормативів і інститутів, що забезпечують свідоме регулювання й організацію діяльності соціальних суб'єктів, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, навичок, традицій, що передаються з покоління в покоління, як паттернів економічної свідомості й економічної поведінки. Гносеологічний аспект соціально-психологічного, соціально-правового і соціологічного напрямів інституціоналізму, посилений науковою методологією кон’юнктурно-статистичного напряму, дозволяють зняти окремі протиставлення і включити їх до теоретико-методологічної платформи сучасного управління економічними процесами.

Ідеологема структурного підходу до стратегічного управління економічним розвитком країни сьогодні є провідною, що демонструє і діюча Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 роки та інші документи, що визначають принципи і напрями довгострокового розвитку країни, а також і чисельні теоретичні розробки української наукової думки, зокрема [12, 13]. Теоретико-методологічний базис структурного підходу спрямований на з’ясування внутрішніх зв'язків і залежностей між елементами національної і територіальних систем, що дозволяє отримати уявлення про їхню внутрішню організацію (будову) з метою визначення напрямів кількісного і якісного оновлення економічної структури відповідно до стратегічних цілей економічного розвитку як територіальних утворень, так і країни в цілому.

Структурна реорганізація економіки територіального утворення як системно-конгломератного об’єкта, ключовою рисою якого є квазітелеологічність стосовно процесу економічного й соціального розвитку як самого утворення, так і країни – соціально-економічної системи більш високого рангу [14], зумовлює необхідність не тільки дослідження ролі кожного з елементів (підсистем) у реалізації функцій територіальної і національної економічних систем, але й програмування процесу структурної перебудови із забезпеченням функціональної спроможності, дієздатності як окремих елементів стосовно економіки територіального утворення, так і усієї територіальної економічної системи як підсистеми національної. Структурний функціоналізм втілює теоретико-методологічні постулати Р. Мертона і Т. Парсонса на основі виявлення зв'язків між елементами й цілим, співвіднесення певних структурних одиниць зі способами функціонування, виявлення можливих і неможливих станів економічної системи, допустимих поєднань елементів у ній, визначення наборів функцій як способів поведінки, властивих територіальному утворенню системному об'єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Разом з тим, квазітелеологічність економічної поведінки структурних елементів економіки територіального утворення як багатокомпонентної системи, схильної і здатної підтримувати гомеостаз, потребує у підходах до структурного упорядкування визначення сукупності якісних властивостей, що забезпечують її цілісність і особливість, і спонукальної дії до їх інтеграції, тобто зрощування, об’єднання у ціле, у даному випадку – у функціональну систему, до поглиблення взаємодії між елементами і підсистемами. Системні інтеграційні процеси в ієрархічних системах об’єктивно виходять на наступний – комунікативний – рівень, тобто організацію зовнішніх зв'язків економічної системи територіального утворення з іншими, її зв'язків з навколишнім середовищем. Таким чином, як системні характеристики територіального утворення, зокрема відкритість, ієрархічність, інтегративність, так і ситуативні чинники його існування, зокрема світові тенденції до розвитку процесів інтеграції і глобалізації економічних, соціальних і політичних систем, зумовлюють необхідність звернення до інтегративно-комунікативного напряму при формуванні теоретико-методологічних засад стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень.

Синергетичний підхід до визначення і забезпечення структурної стійкості територіальної економіки як елемент теоретико-методологічного рівня синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень несе на собі не тільки гносеологічне навантаження, але й сутнісне, яке підтримує ґенезу економіки територіального утворення як системи, що самоорганізується, структуроутворення в якій відбувається за внутрішніми законами буття у відповідь на зміну зовнішніх факторів і чинників, що включають адаптивні (еволюційні) або біфуркацій ні (революційні) процеси. Синергетичний підхід, постулюючи самоорганізаційну природу і атрактивність  економічного розвитку територіальних утворень, є тим об’єднуючим першопочатком, який спрямовує методологічні засади інших підходів на утворення певних характеристик зовнішнього середовища, системна відповідь на які з боку територіальної економічної системи, що самоорганізується,  втілюється у формуванні структури, функціонально найбільш ефективної в конкретних умовах.

На підставі викладеного можна констатувати необхідність посилення певних функцій держави щодо стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень. Враховуючи квазітелеологічність розвитку територіального утворення в економічній і соціальній сфері, можна стверджувати, що найважливішою функцією державних органів є цільо­ва функція, що передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку країни і її територій і ви­значення терміну їх реалізації. При цьому відмова від командно-адміністративних методів реалізації прийнятих цільових орієнтирів як таких, що не відповідають сутності територіального утворення як системи, що самоорганізується, актуалізують спрямовуючу і координаційну функції державного регулювання територіального розвитку, забезпечуючи вільний вибір шляхів досягнення поставлених цілей. Стимуляційна функція держави, заснована на  системі пільг і преференцій різного роду, створює можливість формування аттракторів, які здатні забезпечити спрямування економічного розвитку територіального утворення у бажаному напрямі. Таким чином, можемо говорити про необхідність застосування регулятивного підходу з боку держави.

Визначені теоретико-методологічні засади синергетичної концепції складають основу формулювання принципів як вихідних і, в той же час, рамкових умов стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень. За ступенем узагальнення увесь набір таких принципів доцільно узагальнити і систематизувати на основі виділення чотирьох груп принципів, змістовно і функціонально об’єднаних у цілісну систему.

До першої групи доцільно віднести загальні принципи організації і здійснення публічної влади в Україні – державної влади і місцевого самоврядування, закріплені в Конституції України як засади конституційного ладу і відтворені в Законах України, які в тій чи іншій мірі регулюють питання формування та реалізації державної регіональної політики.

До другої групи віднести принципи, що характеризують організацію та функціонування місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади.

До третьої групи включені принципи державної регіональної політики в Україні, які забезпечують реалізацію її мети: гарантування високого рівня якості життя населення незалежно від місця проживання через забезпечення територіально цілісного та збалансованого розвитку України, інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, інформаційному та культурному просторі, максимально повного використання їх потенціалу з урахуванням природних, економічних, історичних, культурних, соціальних та інших особливостей, підвищення конкурентоздатності регіонів та територіальних громад.

Четверту групу складають спеціальні (або специфічні) принципи, які мають забезпечити реалізацію синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіального утворення як системи, що самоорганізується.

Таким чином, система принципів, на яких засновується синергетична концепція стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень, може бути представлена, як показано на рис. 1.

 

Рис. 1. Система принципів як складова синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень

 

Теоретико-методологічні підходи і визначена система принципів дозволили сформувати методологічний рівень синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень, представлений п’ятьма складовими: нормативно-правовою; інституційною; економічною; організаційною; соціальною.

Ці складові були виділені, виходячи з предметних областей застосування методів, що складають їхнє змістове наповнення.

Формування методологічного рівня виконувалося на підставі розуміння методології стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень, з одного боку, як комплексу методів, методичних підходів, способів реалізації розробленої синергетичної концепції, а з іншого боку – як наукового напряму, який передбачає дослідження існуючих загальнонаукових, конкретно-наукових і спеціальних методів стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень в руслі синергетичної концепції, визначення напрямів їх розвитку, удосконалення, можливостей розширення областей застосування, перенесення на нові типи об’єктів тощо. Виходячи з сутності територіального утворення як системно-конгломератного об’єкту, тобто принципово нового об’єкту стратегічного управління, можна стверджувати, що виділені нами складові одночасно є напрямами трансформування ролі, а відтак – і поведінки держави в процесі стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень.

Вибір підходу до формування інструментального рівня синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень засновувався на неприпустимості різких змін, які, з одного боку, неминуче призведуть до руйнації існуючих механізмів стратегічного управління у період, коли не тільки не відпрацьовані, але й не створені нові механізми, а з іншого боку – володіють високою потенцією утворення економічних і соціальних потрясінь у період революційної зміни інструментарію стратегічного управління.

Еволюційний підхід до формування інструментального рівня синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень передбачає поступовий і поетапний процес, заснований на перманентних змінах, які, по-перше, забезпечують «м’яке» входження у нову систему інструментальних засобів стратегічного управління, а по-друге – є невід’ємною складовою будь-якого процесу адаптації до мінливого зовнішнього середовища. Передбачається виділення двох блоків інструментів стратегічного управління економічним розвитком територій. Перший інструментальний блок формується на основі розуміння сутності територіального утворення як системно-конгломератного об’єкту. Економіка територіального утворення не є функціональною системою у суворому розумінні цього поняття через нетелеологічність поведінки суб’єктів господарювання стосовно цілей соціального й економічного розвитку території у цілому, що призводить до порушення цілісності як системної ознаки. Виходячи з цього, мають бути визначені засоби, за допомогою яких комплекс територіально локалізованих господарюючих суб’єктів складає економічну систему певного територіального утворення, набуваючи квазітелеологічності. Вибір інструментальних засобів залежатиме від цілепокладання найвищого пріоритету – підпорядкування інтересів економічного розвитку територіального утворення інтересам соціального розвитку території – і подальшого розгортання дерева цілей. При цьому усі цілі нижчого рангу виступають стосовно головної одночасно у якості засобів її досягнення, тому визначення їх має засновуватися на результатах ситуаційного аналізу і сценарного прогнозування з урахуванням значущості окремих суб’єктів господарювання для економічного і соціального розвитку території і ступеня відповідності їх власних стратегічних і тактичних орієнтирів територіальним.

Другий блок  - інструменти стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень – формується на основі результатів застосування системи аналізу і оцінювання співвідношення організації і самоорганізації процесу економічного розвитку територіального утворення. Його призначення – відбір і формування комплексу інструментальних засобів збалансування впливу механізмів упорядкування і самоорганізації у процесі економічного розвитку.  За видами ці інструменти можуть бути зведені у три групи:

- засоби регулювання окремих сфер суспільного життя територіального утворення на основі формування відповідної державної і/або регіональної політики;

- програмно-планові засоби;

- аналітико-прогнозні засоби.

Слід відмітити, що поділ інструментів реалізації синергетичної концепції стратегічного управління економічним розвитком територіальним утворенням на групи забезпечення цілісності територіальних утворень і власне стратегічного управління їх економічним розвитком є досить умовним, він виходить з цілей застосування конкретного інструменту, який однаково успішно може використовуватися і для цілей інтеграції, і для цілей стратегічного управління.

На організаційному рівні також передбачено формування двох блоків – організаційного й інформаційного забезпечення стратегічного управління економічним розвитком територіальним утворенням.

Під організаційним забезпеченням ми розуміємо взаємопов'язану сукупність організаційних структур, впорядкованих завдань, посад, повноважень і відповідальності, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків,  а також прийнятий певний порядок організації стратегічного управління економічним розвитком територіальним утворенням.

Організаційне забезпечення передбачає визначення форм і методів взаємодії між державними, регіональними, місцевими органами влади і управління, органами місцевого самоврядування, бізнес-структурами, громадськими організаціями й іншими учасниками територіального розвитку, селекції найбільш вдалих і ефективних нових організаційних структур і взаємозв’язків, кадрового супроводження тощо.

Інформаційне забезпечення стратегічного управління економічним розвитком територіального утворення передбачає удосконалення (з урахуванням синергетичного підходу) системи збору, систематизації, аналізу і поширення державної статистики й іншої інформації про стан та тенденції розвитку України і її регіонів; забезпечення повноти, об’єктивності, релевантності, економічності інформації, можливості її використання для обґрунтування управлінських рішень, вільного доступу до неї зацікавлених осіб і організацій. Структура інформаційного забезпечення кожного з інструментальних блоків значним чином буде визначатися цілями його формування – інтеграційними (спрямованими на забезпечення цілісності територіальних утворень як територіальних систем) чи функціональними (при інформаційній підтримці процесу стратегічного управління), які узгоджуються і поєднуються у кінцевому варіанті інформаційного забезпечення.

Організаційний рівень включає механізм стратегічного управління економічного розвитку територіального утворення. Складність цього процесу, розгалуженість методологічних засад, глибина трансформування ролі держави у стратегічному управлінні економічним розвитком територій, множина інструментальних засобів зумовлюють і складну структуру механізму стратегічного управління, який представляє собою композиційну і функціональну єдність окремих механізмів, побудованих на основі комплексного взаємоузгодження структурного, процесного та функціонального підходів до управління. Синергетична концепція стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень схематично представлена на рис. 2.

 

 

Рис. 2. Синергетична концепція стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень

 

Висновки. Закономірності впливу факторів організації на процес самоорганізації на різних етапах структуроутворення в економіці територіального утворення потребують диференціації методів і інструментів формування комунікаційного поля у координатах організація – самоорганізація. Утворення синергетичних ефектів у процесі самоорганізації територіальної економічної системи, прояв яких може відчуватися у різних сферах життєдіяльності суспільства, зумовлює міждисциплінарний характер методологічної бази дослідження їх виникнення і результуючої дії на економіки і суспільство. Нове розуміння процесів економічного розвитку територіальних утворень як складових частин національної економіки зумовлює необхідність розвитку методології структурної адаптації державного управління і місцевого самоврядування до інтенсивних процесів структуроутворення на рівні територіальних утворень.

Ключовими напрямами розвитку методологічних і методичних засад синергетичного підходу до підвищення структурної стійкості економіки територіального утворення визнаються наступні:

- створення принципово нових методів і механізмів взаємодії вертикального держуправління і регулювання з горизонтальною самоорганізацією;

- розробка наукових засад виявлення, дослідження і моніторингу тенденцій самоорганізації територіальних економічних систем і передбачення на цій основі варіантів їх еволюційної трансформації;

- розвиток методології й інструментарію здійснення превентивного впливу на точки біфуркації територіальних систем з метою спрямування їх розвитку за визначеним вектором;

- забезпечення прискорення соціокультурних процесів, коли зовнішнє середовище перетворюється на простір для цивілізованого співробітництва на основі динамічних організаційних структур місцевого самоврядування і тимчасового характеру взаємин між учасниками територіального розвитку.

- нові парадигми, уявлення про сучасний розвиток соціальних і економічних систем як основа формування проривних напрямів;

- активізація інноваційних процесів у виробництві і управлінні як основа технологічного оновлення економіки територіального утворення.

Запропонована синергетична концепція стратегічного управління економічним розвитком територіальних утворень не протиставляється існуючим поглядам на теорію і практику державного управління територіальним розвитком України, а виступає їх еволюційним наступником, забезпечуючи безперервність і спадкоємність процесів управління у світлі нового розуміння сутності територіального утворення як економічної системи, що само організується.

 

Література

 

1. Иванова Т.Ю., Приходько В.И. Кибернетико-синергетический подход в теории управления // Менеджмент в России и за рубежом. – 2004. - №5. – С.  132-137.

2. Приходько В., Иванова Т. О смене управленческих парадигм // Проблемы теории и практики управления. – 2004. - №6. – 96-100.

3. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем : (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия «Мир культуры, истории и философии» / В.В. Василькова. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 480 с.

4. Клияненко Б.Т. Влияние территориальной структуры хозяйственного комплекса регионов на динамику ее развития / Б.Т. Клияненко, Т.С. Максимова // Вісник Академії економічних наук України, 2004. - №4. – С. 32-37.

5. Кузнецов Б.Л. Синергетический менеджмент – технология управления прорывами / Б.Л. Кузнецов // Будущее России в век синергетики / Под ред. Г.Г. Малинецкого. Москва : КомКнига, 2006. – 272 с.. (Синергетика: от прошлого к будущему), С. 123-125.

6. Теория хозяйственного порядка: «Фрайбургская школа» и неметкий неолиберализм / [Ойкен Вальтер, Лутц  Фридрих, Репке Вильгельм и др.]; пер. с нем. / под. ред. В.П. Гутника. – Москва: Экономика, 2002. – 463 с.

7. Гайєк Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визнання ліберальних принципів справедливості і політичної економії / Фрідріх Август фон Гайєк; [пер. з англ. В.В. Дмитрук]. – Київ : Аквілон-Прес, 2000. – Т. І-ІІІ. – 448 с.

8. F.A. Hayek, La route de la servitude, Presses universitaires de France, Paris, 1946, p.56-57; F.A. Hayek, La constitution de la liberte, Litec, Paris, 1994, p. 285.

9. Веблен, Т.Б. Теория праздного класса : пер. С. Сорокиной / Т.Б. Веблен. – Москва : Либрокон, 2011. – 368 с.

10. Commons, John R., “Institutional Economics,” American Economic Review, Dec.1931, p. 648-657.

11. Гэлбрейт, Джон К. Экономические теории и цели общества / Джон К. Гэлбрейт. – Москва : Директ-Медиа, 2007. – 347 с.

12. Біла С.О. Проекти програм структурної перебудови економіки України кінця XX - початку XXI ст.: аспекти їх суспільної ефективності / С.О. Біла // Історія народного господарства та наукової думки України : зб.наук. праць, Ч. 2. – Київ, 2009. - - 300 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-200.html .

13. Бондаренко Д.О. Формування структурно-інвестиційної політики в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Д.О. Бондаренко. – Запоріжжя, 2007. – 20 с.

14. Шкрабак І.В. Територіальні утворення як системно-конгломератні структури / І.В. Шкрабак // Держава та регіони, 2011. - № 3. – С. 82-86.

 

Стаття надійшла до редакції 31.10.2011 р.