УДК 338.2:331.5.024.54

 

Н. Б. Кузнецова,

аспірант кафедри управління персоналом та економіки праці

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФОРМУВАННЯ СЕРЕДОВИЩА ЗНАНЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ КАДРІВ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

 

METHODOLOGICAL APPROACHES TO EVALUATION DEVELOPMENT OF KNOWLEDGE ENVIRONMENTAL FORMING IN MECHANISM OF PROFESSIONAL DEVELOPMENT OF INNOVATIVE PERSONNEL: THE REGIONAL ASPECT

 

Анотація. У статті розглянуто методичні підходи до оцінки середовища спеціалізованих знань у механізмі професійного розвитку інноваційних кадрів, визначено основні індикатори потоків вхідних і вихідних знань, а також обґрунтовано та проаналізовано стан його сформованості в регіональному розрізі.

 

Annotation. In this article the author has dealt with the methodological approaches to the environment evaluation of specialized knowledge in the mechanism of professional development of innovative personnel. It has been also defined the indicators of inflows and outflows of knowledge, proved and analyzed the state of its formation on the regional level.

 

Ключові слова: середовище знань, система управління знаннями, вхідні і вихідні потоки знань, оцінка середовища знань.

 

Key words: environment knowledge, system of knowledge management, inflows and outflows knowledge, estimation of knowledge environmental.

 

 

Вступ. Побудова економіки знань вносить кардинальні якісні зміни у сутнісні характеристики конкурентоздатності окремих суспільних одиниць – країни, регіону, підприємства, працівника, продукції, наповнюючи їх знаннєвою компонентою. Набуття нових знань та уміння їх зберігати, відтворювати і застосовувати з максимальним корисним ефектом стає прерогативою розвитку економіки як окремої країни, регіону, так і кожного підприємства, а для працівника – визначальною умовою його професійної самореалізації та розвитку. Головним ресурсом, що забезпечує результативність інноваційного розвитку країни та формування середовища знань є інтелектуальний капітал. Аналіз численних досліджень інноваційної діяльності в Україні та її регіонах [4] дає можливість констатувати, що наявний інноваційний кадровий потенціал використовується неефективно, про що свідчать великий розрив між підготовкою наукових кадрів та їх використанням у сфері наукової діяльності, низький рівень залучення фахівців вищих кваліфікаційних рівнів до випуску інноваційної продукції, зниження показників результативності їх праці та сповільнення активності залучення наявного інтелектуального капіталу до інноваційної діяльності. Виявлені тенденції свідчать про відсутність сприятливого середовища як в Україні, так і в регіонах для розвитку інтелектуального капіталу, що породжує проблему неефективності його використання. Основними причинами негативних тенденцій є недоліки у системах управління дослідженнями і розробками, управління мотивацією і стимулюванням інноваційної праці та управління знаннями. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність у створенні ефективної системи управління знаннями на всіх рівнях (макро, мезо та мікро), що потребує виваженої оцінки механізму формування середовища спеціалізованих знань та ефективного їх використання задля покращення організаційної та економічної ефективності суспільного розвитку.

Сьогодні проблема побудови ефективної системи управління знаннями в Україні є достатньо актуальною, що знаходить своє відображення у численних дослідженнях таких вітчизняних науковців, як Вавжиняк Б., Вострякова О.В., Гребешкової О.М., Сватюк О.Р., Верби В.А., інших та слід зазначити, що в цілому увага дослідників зосереджена на значенні знань у стратегічному управлінні бізнесом і технології побудови системи їх менеджменту на підприємствах. Щодо оцінки сформованості середовища знань, і зокрема на макро і мезо рівнях, то таких спроб у вітчизняних наукових доробках автором не виявлено.

У зв’язку з тим, що формування нової інтерактивної моделі інноваційної економіки базується саме на сформованому середовищі знань і визначається взаємодією виробників і споживачів у сфері обміну створених кодифікованих і неявних знань, зростає значення розширення доступу інноваційних кадрів до оволодіння новими професійними знаннями і навичками через процеси навчання, поширення знань і технологій. Все це обумовлює потребу у оцінці та вимірюванні потоків знань, які у системі управління знаннями через внутрішню взаємодію її складових елементів (освіти, науки, виробництва) та під дією зовнішніх чинників, можуть визначати стан та результативність їх розвитку, а отже конкурентоспроможність країни чи регіону.

Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування методичних підходів щодо оцінки формування середовища знань та процесів їх обміну і поширення в регіональному розрізі, що дасть можливість кожному регіону оцінювати свій потенціал конкурентоспроможності через ефективність діяльності головних його суб’єктів, які виконують функції виробництва, передачі та відтворення знань, результативність використання всіх наявних ресурсів, і забезпечить формування дієвого механізму професійного розвитку інноваційних кадрів на основі існуючої системи управління знаннями.

Результати дослідження. Враховуючи той факт, що середовище знань формується і безпосередньо функціонує під дією інформаційних потоків, де за допомогою мережі зв’язків та інформаційно-комунікаційних технологій відбуваються процеси поширення, дифузії і передачі знань від одних суб’єктів іншим, потоки знань умовно можна розділити на вхідні та вихідні.

 Слід зауважити, що оцінка знань є достатньо проблемним завданням, так як вони носять більше «рекомендаційний» характер покращення економічних показників та процесів, що практично унеможливлює кількісно виміряти їх вплив на ефективність економіки. Крім того, знання, на відміну від товару чи капіталу, не мають фіксованої ємності. Характер ринкових взаємодій та форм співробітництва між державним, приватним та освітньо-науковим секторами, визначає можливість створення певних умов (сприятливих чи несприятливих) для формування середовища спеціалізованих знань, які в свою чергу, впливають на загальну ефективність соціально-економічного розвитку окремих підприємств, регіонів і країни в цілому. Виходячи з цього, знання, нова ідея можуть мати як вагомий, так і незначний вплив на виході. Тому відносини між входами знань і їх подальшими виходами досить важко узагальнити в стандартизованій функції виробництва знань, але абстрактно можна визначити у існуванні механізму їх дифузії і передачі через показники взаємодії між державним, приватним і науково-освітнім секторами, що відображено на рис. 1.

 

 

Рис. 1. Абстрактно-логічна схема формування середовища знань суб’єкта

 

Та не дивлячись на існуючі труднощі в оцінці знань, вважаємо за доцільне використовувати узагальнюючі кількісні і якісні показники, базовані на сформованій статистичній базі, які дадуть можливість кожному регіону здійснювати аналіз своїх потенційних можливостей у формуванні середовища знань та ефективності їх використання з метою подальшої мобілізації внутрішніх резервів для удосконалення системи їх менеджменту і регіональної кадрової політики щодо професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу.

Так як головними домінантами знаннєвого середовища, що виконують функції виробництва та упровадження знань, є наукова, інноваційна та новаторська діяльність, тому оцінку вхідних та вихідних потоків знань запропоновано здійснювати саме за цими трьома напрямами діяльності, а потоки вхідних знань оцінювати за ресурсною складовою, а саме показниками використання людських, фінансових та інтелектуально-речових ресурсів, які уможливлюють процеси трансформації неявних знань у явні і об’єктивовані.

 

Рис. 2. Індикатори вхідних потоків знань

 

 

Рис. 3. Індикатори вихідних потоків знань

 

Основними індикаторами вимірювання вхідних потоків знань автором визначено: 4 показники за складовою «Людські ресурси», 3 показники за складовою «Фінансові ресурси» та 5 показників за складовою «Інтелектуально-речові ресурси», що відображено на рис. 2.

Вхідні потоки знань, потрапляють в уже сформоване певним чином знаннєве середовище господарювання конкретного суб’єкта, де відбувається безперервний процес їх обміну. Через такі компоненти як освіта, високотехнологічне виробництво за допомогою комунікаційної мережі та інноваційної інфраструктури відбуваються процеси дифузії та передачі нових знань, в результаті чого на виході вони уже трансформуються у певні продукти, які характеризують результативність їх застосування. Виходячи з цього, потоки вихідних знань доцільно оцінювати за показниками результативності наукової, інноваційної та новаторської діяльності. Таким чином, індикаторами вимірювання вихідних потоків знань можуть бути втілені дифузії або введення у виробництво нових технологічних процесів, машин, обладнання, технологій та безтілесні дифузії або передача знань, технічного досвіду і технологій у формі патентів, ліцензій.

Основними індикаторами вимірювання вихідних потоків знань автором визначено: 4 показники за складовою «Результативність наукової діяльності», 4 показники за складовою «Результативність інноваційної діяльності» та 4 показники за складовою «Результативність наукової діяльності», що відображено на рис. 3.

У відповідності до Методики проведення оцінки результатів діяльності Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженою Постановою КМУ від 9 червня 2011р. № 650 «Про запровадження проведення оцінки результатів діяльності Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій», автором була проведена рейтингова оцінка регіонів України за показниками вхідних та вихідних знань сформованості знаннєвого середовища із визначенням інтегрованого приведеного показника (рейтингового балу) окремо за вхідними та вихідними потоками знань для кожного регіону за два роки – 2008 і 2009-й (див. таблиці 1, 2).

 

Таблиця 1.

РАНЖУВАННЯ РЕГІОНІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ВХІДНИХ ПОТОКІВ ЗНАНЬ

 

Таблиця 2.

РАНЖУВАННЯ РЕГІОНІВ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ВИХІДНИХ ПОТОКІВ ЗНАНЬ

Області України	Результативність наукової діяльності				Результативність інноваційної діяльності				Результативність новаторської діяльності				2008	2009	2008	2009
	2008		2009		2008		2009		2008		2009
	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Середній рейтинговий бал	Місце в рейтингу	Інтегрова-ний рейтинговий бал		Місце в рейтингу
Вінницька	0,48	3	0,73	7	0,81	7	0,88	9	0,79	9	0,74	7	0,69	0,79	4	8
Волинська	0,78	15	0,92	16	0,79	6	0,87	8	0,99	18	0,99	17	0,86	0,93	15	15
Дніпропетровська	0,81	18	0,78	9	0,89	12	0,88	9	0,60	3	0,57	2	0,77	0,75	9	5
Донецька	0,80	17	0,81	10	0,88	11	0,72	6	0,72	6	0,74	7	0,80	0,76	11	6
Житомирська	0,96	22	0,95	18	1,00	18	1,00	13	0,98	17	0,97	15	0,98	0,98	17	18
Закарпатська	0,91	21	0,95	18	0,93	13	1,00	13	0,99	18	0,96	14	0,94	0,97	16	17
Запорізька	0,74	12	0,83	12	0,59	2	0,48	1	0,68	5	0,76	8	0,67	0,69	3	4
Івано-Франківська	0,49	4	0,25	1	0,95	14	0,70	5	0,81	11	0,64	3	0,75	0,53	8	2
Київська	0,96	22	0,95	18	0,62	3	0,92	10	0,55	2	0,68	4	0,71	0,85	5	10
Кіровоградська	0,79	16	0,89	14	0,89	12	0,88	9	0,80	10	0,96	14	0,83	0,91	13	14
Луганська	0,60	6	0,66	4	0,97	16	0,99	13	0,86	12	0,90	12	0,81	0,85	12	10
Львівська	0,77	14	0,85	13	0,89	12	0,92	10	0,92	14	0,90	12	0,86	0,89	15	13
Миколаївська	0,62	7	0,82	11	1,00	18	0,96	11	0,95	15	0,95	13	0,86	0,91	15	14
Одеська	0,60	6	0,68	5	0,95	14	0,97	12	0,88	13	0,87	10	0,81	0,84	12	9
Полтавська	0,70	11	0,81	10	0,87	10	0,85	7	0,61	4	0,70	5	0,73	0,79	6	8
Рівненська	0,64	8	0,68	5	0,96	15	1,00	13	0,88	13	0,89	11	0,83	0,86	13	11
Сумська	0,86	19	0,70	6	0,69	4	0,52	2	0,78	8	0,71	6	0,78	0,64	10	3
Тернопільська	0,39	1	0,77	8	0,62	3	0,59	4	0,96	16	0,95	13	0,66	0,77	2	7
Харківська	0,51	5	0,43	2	0,39	1	0,57	3	0,37	1	0,40	1	0,42	0,47	1	1
Херсонська	0,76	13	0,90	15	0,77	5	0,71	5	0,96	16	0,98	16	0,83	0,86	13	11
Хмельницька	0,44	2	0,62	3	0,99	17	1,00	13	0,99	18	0,99	17	0,80	0,87	11	12
Черкаська	0,69	10	0,68	5	0,86	9	0,96	11	0,98	17	0,97	15	0,84	0,87	14	12
Чернівецька	0,66	9	0,85	13	0,84	8	0,84	7	0,74	7	0,82	9	0,74	0,84	7	9
Чернігівська	0,90	20	0,94	17	0,69	4	0,92	10	0,99	18	0,99	17	0,86	0,95	15	16
Середнє значення	0,70	-	0,77	-	0,83	-	0,84	-	0,82	-	0,83	-	0,78	0,80	-	-

 

На основі аналізу зведених даних за значеннями інтегрованих рейтингових балів, що відображено у таблиці 3, виявлено три можливі варіанти співвідношення між вхідними та вихідними знаннями, що характеризують стан сформованості знаннєвого середовища в кожній з областей України, а отже і створення в них сприятливих умов для професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу, за якими утворено три групи регіонів (див. табл. 3, 4):

1 група: при зростанні обсягу вхідних знань, обсяг знань на виході зменшується, що свідчить про їх від’ємний приріст у конкретному періоді, неефективність використання наявних ресурсів та несформованість середовища знань, а отже низьку ефективність інноваційної праці та наявність факторів де мотивації професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу. В даному випадку причини від’ємного приросту знань криються у діяльності компонент механізму професійного розвитку інноваційних кадрів (науці, вищій освіті і високотехнологічному виробництві) та інструментах його регулювання (взаємовідносинах між ними). Дана тенденція у 2009 році була виявлена у Вінницькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській та Черкаській областях.

2 група: обсяги вхідних і вихідних знань є майже рівнозначними, що свідчить, з одного боку, про відсутність додаткового приросту знань у середовищі, а з іншого – повне поглинання приросту знань розвитком внутрішнього середовища даного суб’єкта (регіону). У першому випадку, результативність інноваційної праці є низькою, а інноваційні кадри немотивованими до нарощення нових знань, що буде відображено у пасивній їх участі у процесах виробництва нових знань та наявності де стимулюючих факторів щодо процесів їх нарощення та обміну. В другому випадку, результативність інноваційної праці більше забезпечує внутрішні суспільні потреби суб’єкта, де процеси нарощення та обміну знань між собою є збалансованими. Така ситуація у 2009 році спостерігалась у Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Одеській,

Полтавській, Чернівецькій та Чернігівській областях.

3 група: обсяги вихідних знань значно перевищують вхідні, що характеризує позитивну тенденцію формування знаннєвого середовища і свідчить про створення сприятливих умов для ефективного накопичення та використання знань, професійного розвитку інноваційних кадрів, ефективності використання наявної ресурсної бази (людських, фінансових, матеріальних і інформаційних ресурсів), що сприятиме зростанню ефективності інтелектуально-інноваційного розвитку даного регіону. Така тенденція спостерігалась у Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Харківській, Миколаївській та Хмельницькій областях.

 

Таблиця 3.

Співвідношення між вхідними та вихідними знаннями,

що характеризують стан сформованості знаннєвого середовища в регіонах

 

Таблиця 4.

Групування областей України за показниками сформованості середовища знань у 2009 році

 

Висновки. Таким чином, використання вищерозглянутої моделі дасть можливість сфокусувати новий акцент регіональних політик на формуванні механізму професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу, що обумовлено прискореним поширенням знань та процесами їх передачі, а запропонована автором методика оцінки вхідних та вихідних потоків знань відкриває регіонам площину нових можливостей для дослідження ефективності формування їх середовища знань, де було визначено такі її пріоритети:

1) зростаюче значення середовища знань і управління ним як фундаменту системи професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу та роль регіонів у його формуванні з метою ефективного використання знань, інтелектуальних, фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів для забезпечення конкурентних переваг у їх розвитку;

2) обґрунтування потреби у оцінці ефективності формування середовища знань через показники вхідних і вихідних знань;

3) опис моделі та її індикаторів (показників);

4) адекватність запропонованої моделі та її практичну можливість для застосування в регіональному розрізі.

 

Список використаних джерел:

1. Вавжиняк Б. Управління знаннями — виклик майбутнього // Адреса документу в Інтернет: Інтернет-портал для управлінців http://www.management.com.ua/hrm/hrm016.html

2. Верба В.А. Розвиток компанії на принципах процесного управління // Стратегія розвитку України: економіка, соціологія, право. Науковий журнал. – 2008. – №1-2. – С. 517-526.

3. Востряков О.В., Гребешкова О.М. Концепція управління знаннями в стратегічному процесі суспільства [Електронний ресурс] / О.В.Востряков, О.М.Гребешкова Режим доступу: http://economica.org.ua/2009/upravlinnya-znannyami1.

4. Людський капітал регіонів України в контексті інноваційного розвитку: монографія / В.П.Антонюк, О.І. Амоша, Л.Г.Мельцер та ін..; НАН України, Ін-т економіки промисловості. – Донецьк, 2011. – 308 с.

5. Сватюк О.Р. Система управління знаннями як елемент менеджменту кадрової політики в організації [Електронний ресурс] / О.Р. Сватюк Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/17_8/241_Swatiuk_17_8.pdf.

Стаття надійшла до редакції 13.05.2012 р.