УДК 330.342

 

А. М. Хімченко,

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економічної теорії Донецького національного університету

Т. А. Лєх,

старший науковий співробітник кафедри економічної теорії Донецького національного університету

 

ГЕНЕЗИС ТЕОРІЇ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

 

THE GENESIS OF THE THEORY OF HUMAN CAPITAL

 

У статті досліджується процес становлення сучасної теорії людського капіталу. Аналізується виникнення і розвиток концептуальних ідей і положень теорії людського капіталу від зародження політичної економії до сучасних досліджень.

Ключові слова: людський капітал, теорія людського капіталу, формування людського капіталу

 

The article deals with the formation of the modern theory of human capital. The article analyzes the emergence and development of conceptual ideas and theories of human capital provisions of the emergence of political economy to contemporary research.

Keywords: human capital, theory of human capital, formation of human capital.

 

 

Вступ. Трансформаційні процеси, що притаманні етапу становлення сучасної господарської системи змушують нас весь час повертатися до розгляду глибинних проблем економічної науки, вирішення яких і визначає напрямок економічного розвитку. Однією з найважливіших проблем є проблема людини, як суб'єкта господарського життя суспільства, цілі економічного розвитку і об'єкта теоретичних досліджень економістів.

В сучасних умовах розвиток економіки безпосередньо залежить від накопичення і впровадження людського капіталу. Саме люди з їх освітою, соціокультурним і духовним рівнем розвитку, кваліфікацією, професійним досвідом визначають можливості та межі необхідних змін [1, с. 127].

Постановка задачі.   Метою статті є дослідження процесу становлення сучасної теорії людського капіталу.

Результати.  Теорія людського капіталу - це науковий спосіб осмислення соціально-економічних процесів в суспільстві з приводу формування та розвитку людського капіталу, організації використання людських ресурсів, людського потенціалу в процесах виробництва суспільного багатства, створення і присвоєння доходів різними соціальними групами людей. Виникнення і розвиток концептуальних ідей і положень теорії людського капіталу проходить шлях від витоків розвитку політичної економії до сучасних досліджень [1].

Теорія людського капіталу виникла в руслі неокласичної економічної школи. Вона базується на "методологічному фундаменті", закладеному економістами-класиками XVIII - XIX століть: У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, Дж. Міллем, Н. Сеніором та ін. Розглядаючи поняття "людський капітал", аналізуючи історію походження і розвитку теорії людського капіталу, можна з упевненістю сказати, що поява терміна "людський капітал" є логічним наслідком розвитку економічної науки.

 Методологічною основою становлення теорії людського капіталу стало економічне учення меркантилістів, які першими в ХV столітті в економічній науці поставили питання про походження суспільного багатства і ролі в ньому людської праці. А. Монкретьєн обґрунтував роль держави у збільшенні національного багатства і місце людини у виробництві цього багатства. Він зазначав, що щастя людей - в багатстві, а багатство - у праці, при цьому головна мета різних ремесел - торгівля. Саме таку працю слід вважати продуктивною [2].

Наукова цінність економічних розробок У. Петті з питання розкриття місця і ролі людини у виробництві багатства визначається тим, що "всі економічні й політичні процеси У. Петті розглядав з точки зору виробництва, розвитку продуктивних сил". У той же час У. Петті вважав, що певну частку податкових надходжень необхідно направити на "... заняття, які приносять розвагу і відпочинок для розуму і, практикуються помірно, піднімають кваліфікацію людей, і спонукають їх до занять, які самі по собі мають велике значення". Особливе місце в розвитку методології економічної науки зайняли розробки У. Петті щодо кількісної оцінки національного доходу, економічного потенціалу країни, в області кількісної та якісної характеристик демографічних процесів та народонаселення, а також оцінки їх впливу на національне багатство країни [2].

Учення А.Сміта про суспільний розподілі праці дозволило визначити роль праці як функції людини у виробництві багатства суспільства: "Багатство є продукт сукупної праці всіх - фермерів, ремісників, моряків, торговців, тобто представників різних видів праці і професій". А оскільки багатство суспільства створюється в процесі виробництва, то його обсяг "залежить, по-перше, від частки населення, зайнятого продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці". Розподіл праці розглядається як найважливіший фактор і умова підвищення продуктивності праці, збільшення суспільного багатства. Особливої уваги заслуговує вчення А.Сміта про продуктивну і непродуктивну працю, яке є методологічною основою характеристики участі того чи іншого виду праці: 1) у виробництві та споживанні суспільного багатства як у вартісній його формі, так і в матеріально-речовинній, 2) в розкритті значущості матеріального виробництва та сфери послуг у створенні умов для розвитку суспільства, а відповідно і кожного його члена [2].

 В кінці XIX - початку ХХ століття класичні уявлення про продуктивні здібності людини отримали значний розвиток в працях А. Маршалла, Дж.Р.Уолша, І. Фішера, Е. Деніссона, М. Фрідмена та багатьох інших.

Науково-технічна революція кінця 50-х - початку 60-х років ХХ століття стала найважливішою передумовою виникнення теорії людського капіталу. Наслідки цієї революції спровокували і продовжують викликати глибокі перетворення в продуктивних силах суспільства, коли в економіці зростаючу роль і значення набувають особистість людини, рівень її освіти і наукових знань, досвіду і кваліфікації.

Другою важливою передумовою є трансформація науки в безпосередню продуктивну силу. Інтенсивність виробничого обороту, як і швидкість економічного зростання в розвинених країнах стали прямо залежати від ступеня наукоємності виробництва. У провідних по науково-технічному прогресу країнах спостерігається наростаюча тенденція щодо розвитку інтелектуальних продуктивних сил і формуванні значного по абсолютним і відносним розмірам нематеріального багатства. Найважливішим фактором економічного прориву є здатність до створення та впровадження інновацій.

Вперше в історії розвитку західних країн критерієм ефективності управління бізнес-процесами стала інформаційна ефективність. Швидкому зростанню інноваційно-інформаційної сфери у другій половині ХХ століття сприяла напружена зовнішньополітична обстановка і гостра конкурентна боротьба між провідними світовими державами за першість в науковій сфері і панування в економічній.¶

Для формування теорії людського капіталу до початку 60-х років ХХ століття були створені всі необхідні суб'єктивні і об'єктивні передумови (табл. 1).

 

Таблиця 1. Передумови виникнення теорії людського капіталу [3, с. 212]

 

Змінилося і ставлення держави до проблем формування та накопичення людського капіталу. Головним напрямком соціального прогресу визнавалося підвищення ефективності використання робочої сили, що стимулювало інтенсивний розвиток науки, освіти, охорони здоров'я, сфери послуг та відпочинку.

Саморозвиток економічної думки поступово забезпечив зміщення акцентів з суто матеріалістичного трактування джерел розвитку до розуміння пріоритету ролі знань, інтелекту, творчих здібностей людини.

 У ХХ в. значна частина фірм і підприємств зіткнулася, з технологічних причин, з необхідністю значних інвестицій в розвиток різних людських якостей. І, як наслідок обліку та відображення цих витрат, вимірювання їх ефективності, з'явилося поняття людського капіталу. Оскільки ззовні такі витрати і віддача від них нагадують витрати, пов'язані з основним капіталом, остільки даний феномен не міг отримати іншої назви, крім як "людський капітал". Іншою причиною появи і використання поняття "людський капітал" стала зміна якості і ролі праці або якості робочої сили. Перед власниками капіталу встала проблема придбання та використання не стільки простої робочої сили (репродуктивної праці), скільки складної робочої сили, яка була б зайнята творчою працею. У розвинених країнах світу швидкими темпами здійснюється перехід до використання складної праці працівників, здатних до отримання знань та до швидкої перекваліфікації, до самостійного оволодіння знаннями та використання їх у процесі трудової діяльності. Потрібна була також підвищена мобільність працівників, зміна місць їх роботи і проживання. Крім того, інтелектуально підготовлений працівник, що формується на базі глобальних інформаційних мереж та інтелектуальних технологій, може пропонувати свої здібності до праці, а підприємства змушені в конкуренції між собою залучати таких працівників підвищеною оплатою. Таким чином, людські здібності - це не капітал в справжньому сенсі, а капіталоподібна форма використання висококваліфікованої людської праці, що прийняла своєрідну форму людського капіталу.

 Для наступного кроку в розвитку теорії людського капіталу потрібна додаткова передумова, про те, що інвестиційне рішення приймає швидше домогосподарство, ніж індивід, щоб розширити аналогію до рішень, що стосуються позавиробничих видів діяльності. Вперше в економічній теорії відправним пунктом дослідження стало систематичне включення в аналіз неробочого часу. Розкрито положення про те, що домогосподарства використовують в тих чи інших поєднаннях час і ринкові товари, з тим щоб виробляти базові споживчі блага, які безпосередньо входять в їх функції корисності [4, с. 110.].¶

Класичне трактування теорії людського капіталу сформульовано в роботах американських вчених-неокласиків, представників так званої "чиказької школи": Г. Беккера, Дж. Мінцера, Т. Шульца, лауреатів Нобелівської премії з економіки різних років. Вчені висунули теорію, в рамках якої довели, що система освіти - така сфера діяльності, де фінансовий капітал перетворюється в людський.

Новизна неокласичної дослідницької програми людського капіталу полягає у фундаментальних передумовах, що перетворюють її у теорію попиту на додаткову освіту:

 1) Попит на додаткову освіту чутливий до зміни ціни через недосконалості ринків капіталу;

2) При зростанні рівня безробіття пред'являється попит на більший обсяг навчання;

3) Попит на інвестиції в освіту чутливий до очікувань інвесторів, заснований на актуальній інформації ринку праці.

Г. Беккер здійснив теоретичний аналіз впливу інвестицій в людський капітал на заробітки і розподіл особистих доходів. Для розвитку теорії важливий висновок про те, що загальний дохід від інвестицій у людський капітал залежить від обсягу вкладень і їх норм віддачі. Ця теза полягає в тому, що відмінності в загальних обсягах інвестицій, здійснюваних різними людьми, пов'язані з відмінностями в їх індивідуальних нормах віддачі.

 В рамках теорії людського капіталу отримали пояснення структура розподілу особистих доходів, вікова динаміка заробітків, нерівність в оплаті чоловічої і жіночої праці та багато іншого. Освітні інвестиції стали розглядатися як джерело економічного зростання, не менш важливє, ніж інвестиції у фізичний капітал. Теорія людського капіталу змінила погляди економістів на природу економічного зростання. У неокласичних моделях економічного зростання Р. Солоу, Т. Шульца, Е. Денісона акцент було переведено з інвестицій в основний капітал на інвестиції в людський капітал. Ця передумова мала великий вплив на розвиток "ендогенної теорії" економічного зростання, в рамках якої людський капітал виступає як джерело економічного зростання, що стимулює технологічний розвиток і зростання продуктивності праці.

 Теорія людського капіталу продемонструвала величезну продуктивність, породивши нові дослідницькі проекти практично в кожному напрямку економічної теорії. Перехід від індустріального до інформаційного способу розвитку, обумовлений другою хвилею НТР в розвинених країнах в 70-80-х роках ХХ століття, сприяв перетворенню теорії людського капіталу в одне з найважливіших досягнень економічної думки сторіччя.

Вивчення теоретичних підходів до проблеми визначення сутності людського капіталу різними економічними школами показало наявність можливостей аналізувати людський капітал з різних позицій. Представники традиційних трактувань (Дж. Мілль, В. Рошер, Ф. Ліст, Х. Сиджуик, Н. Сеніор та ін) в якості людського капіталу розглядали не саму людину, а її здібності, які виступають тільки як засіб і реалізуються лише за допомогою праці, тобто під людським капіталом вони розуміли освіту, досвід, кваліфікацію. Представники альтернативних трактувань (І. Фішер, Л. Вальрас, Дж.М. Кларк, У. Фарр) стверджували, що людина є природним і вічним капіталом. Природним - тому, що він не зроблений штучно, вічним - тому, що кожне покоління відтворює собі подібних, тобто, під людським капіталом вчені розуміли всі властивості і здібності людини, як придбані, так і природні. У представників розширювального трактування людського капіталу (Дж. Кендрик, Г. Джонсон), що пов'язують його з витратами та інвестиціями для фізичного та інтелектуального формування людини, з витратами на освіту, охорону здоров'я, переміщення робочої сили і т.д., важливе місце відводиться створенню теорії національного багатства з урахуванням людського капіталу та окупності відповідних витрат. Об'єднавши традиційні та альтернативні трактування і використавши економічний підхід, заснований на принципі раціональної поведінки індивідів, Г. Беккер визначив людський капітал як сукупність вроджених здібностей та набутих знань, навичок і мотивацій, доцільне використання яких сприяє збільшенню доходу (на рівні індивіда, підприємства чи суспільства). Однак самі по собі знання, навички та здібності людським капіталом не є, вони стають їм тоді, коли починають приносити дохід. З цією позицією близько сходяться погляди Т. Шульца, Е. Долана, Дж. Ліндсея та ін. Ідеї вітчизняних вчених, що розробляють теорію людського капіталу, ґрунтуються на принципі поєднання економічного і соціального підходів до визначення досліджуваного поняття [5].

У сучасному економічному словнику Б. Райзберга людський капітал - це капітал, втілений в людях у формі їх освіти, кваліфікації, знань, досвіду. Чим вище такий капітал, тим зазвичай більше трудові можливості працівників, їх трудова віддача, продуктивність і якість праці [6].

В економічному словнику-довіднику за редакцією С. Мочерного під людським капіталом маються на увазі отримані знання, навички, енергія людей, а інвестиціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров'я, виховання дітей і т.д.[7, с. 155].

 Відповідно до економічної енциклопедії під редакцією Б.Гаврилишина людський капітал є результатом інвестування і гарантує протягом певного періоду часу потік доходу, тобто створюється тоді, коли людина інвестує в саму себе, отримуючи освіту, і кваліфікацію. Інвестиції в людський капітал окупаються у вигляді висококваліфікованої і продуктивної праці, високої заробітної плати і морального задоволення від праці [8, c. 216].

З позицій функціонального аналізу економічних явищ російські вчені С. Дятлов і А. Добринін визначають людський капітал як сукупність усіх атрибутивних якостей і властивостей, продуктивних здібностей і сил, функціональних ролей і форм, що розглядаються з позицій системної цілісності і адекватних сучасному стану суспільства епохи науково- технічної та соціально-інформаційної революції, включених в систему ринкової економіки в якості провідного творчого фактора суспільного відтворення, творчого фактора суспільного відтворення "[9, с. 6-7].

 У змістовному плані людський капітал, включає запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, які капіталізуються при наступних умовах:

 1) потоковий, накопичувальний запас здібностей людини за фазами життєдіяльності;

 2) доцільність використання запасу здібностей, що веде до зростання продуктивності праці;

 3) приріст продуктивності праці закономірно призводить до зростання заробітків працівника;

 4) збільшення доходів мотивує працівника робити додаткові вкладення у свій людський капітал, кумулятивно його накопичувати.

Аналіз змісту та умов капіталізації людського капіталу дозволяє А.Добриніну і С. Дятлова виробити узагальнене визначення людського капіталу як економічної категорії сучасного інформаційно-інноваційного суспільства."Людський капітал - це сформований в результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовуються в процесі праці, сприяючи зростанню його продуктивності та заробітку" [9].

Це визначення людського капіталу отримало найширше розповсюдження у вітчизняній літературі. Необхідно тільки доповнити, що використання людського капіталу збільшує не тільки заробітки працівника, але і доходи підприємств і держави. Потребує уточнення і можливість капіталізації мотивацій працівників. В цьому випадку розглядається рівень культури та моральності працівника, які формують його репутацію і відповідальна поведінка, як важливий вид людського капіталу.

Висновки. Досліджено генезис теорії людського капіталу. Джерела та положення, що послужили теоретичною й методологічною базою для формування теорії людського капіталу, які сформульовані та доведені в працях економістів, починаючи з робіт А. Монкретьєна. Широко питання людини в економіці розкриті в роботах У. Петті, А.  Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса й ін. Етап безпосередньо теорії людського капіталу пов'язаний з роботами Т. Шульца, Г.Беккера і їх послідовників.

Теорія людського капіталу – це науковий спосіб осмислення соціально-економічних процесів у суспільстві із приводу формування й розвитку людського капіталу, організації використання людських ресурсів, людського потенціалу в процесах проведення суспільного багатства, створення й присвоєння доходів різними соціальними групами людей. Виникнення й розвиток концептуальних ідей і положень теорії людського капіталу проходить шлях від джерел розвитку політичної економії до сучасних досліджень. Генезис теорії людського капіталу є закономірним слідством розвитку економічної науки.

 

Список використаних джерел

1.        Квитка А. Особенности воспроизводства человеческого капитала в трансформационной экономике / А. Квитка // Бизнесинформ. - №11.- 2009. – с. 127-129.

2.        Каменских Е.А. Эволюция теории человеческого капитала и его место в производстве общественного богатства / Е.А. Каменских // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – №2 ч. 2.- 2010.

3.        Родионова Е.М.. Формирование человеческого капитала - экономическая цель реформы образования. // Наука и образование. Межвузовский сборник научных трудов. Вып. 6. Социология и образование /Е. М. Родионова, О.В. Киселева, Т.Н. Козлова - М.: ИИЦ МГУДТ, 2005. - С. 212.

4.        Смирнов В.Т., Скоблякова И.В. Классификация и виды человеческого капитала в инновационной экономике [Электронный ресурс] Режим доступа:  http://bali.ostu.ru/umc/arhiv/2006/1/Smirnov_Skobliykova.doc

5.        Савельева С.В. Роль человеческого капитала в современной рыночной экономике:  автореф. дис. на соискание уч. степени канд. эк. наук: спец. 08.00.01 – "Экономическая теория" / С.В.  Савельева; Самарский государственный технический университет. – Самара, 2008.- 22 с.

6.        Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б.Стародубцева. — 2-е изд., испр. М.: ИНФРА-М, 1999. 479 с.

7.         Мочерний С.В. Економічний словник-довідник: / За ред. С.В.  Мочерного.  -К.: Феміна, 1995. - 368 с.

8.        Економічна енциклопедія: у 3 т. / гол. ред. Б. Д. Гаврилишин. - К. : Видавничий центр "Академія", 2000 .    Т. 2 : К (концентрація капіталу) - П (портфельний аналіз) / відп. ред. С. В. Мочерний. - [Б. м.] : [б.в.], 2001. - 848 с. - (Т.2)

9.        Добрынин А.Н. Человеческий капитал в транзитивной экономике: формирование, оценка, эффективность использования / А.Н. Добрынин, С.А.  Дятлов, Е.Д. Цыренова. - СПб.: "Наука", 1999. - 309 с.

 

Стаття надійшла до редакції 13.05.2012 р.