УДК 332.72:349.412(477)

 

С. В. Козловський,

д.е.н., професор, Вінницький національний аграрний університет

О. Г. Заболотний,

к.е.н., доцент, Вінницький національний аграрний університет

Н. М. Махначова,

аспірантка, Вінницький національний аграрний університет

 

РЕГУЛЮВАННЯ земельниХ відносиН  в ПРОЦЕСІ ринкової трансформації

 

У статті проведено теоретичне дослідження сутності методів управління та регулювання земельних відносин в умовах ринкової трансформації. Запропоновано сучасну класифікацію методів регулювання земельних відносин. Визначено перспективи розвитку ринку землі.

Ключові слова: методика управління, земельні відносини, ринок землі

 

In the article theoretical research of essence methods of management and regulate of the landed relations in the conditions of market transformation. Modern classification of regulate methods is offered of landed relations. The prospects of market of land development are certain.

Keywords: management methodology, landed relations, market of land.

 

 

Постановка проблеми. Світовий досвід розвитку економічних відносин показує, що правильно обрані методи регулювання та управління економічними процесами є надзвичайно важливими в період зміни економічної системи будь-якої країни. Беззаперечним є той факт, що від вдалого вибору методів регулювання залежить ефективність становлення і повноцінного формування ринкового середовища. Орієнтирами, яких дотримується держава в процесі регулювання економіки, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, дохід на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та методичні аспекти регулювання суспільних відносин та економічних процесів висвітлюються в працях Н.Верхоглядової, Д.Левчинського, В.Геєця, Г.Калетніка, С.Мочерного, В.Павлова, А.Третяка та інших. Але проблеми поєднання державного та ринкового регулювання земельних відносин, а також меж втручання держави в управління економічними процесами в АПК залишаються недостатньо розроблені, тому тема статті є актуальною.

Метою цієї статті є дослідження та структурування методики управління земельними відносинами в умовах ринкової трансформації.

Виклад основних результатів дослідження. В умовах ринкової трансформації суспільних відносин, державне регулювання економічних процесів включає в себе заходи законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюються правомочними державними установами з метою координації соціально-економічної системи, відповідно до зміни об’єктивних умов. Н.Верхоглядова і Д.Левчинський зазначають, що між «державним регулюванням» і «державним управлінням» не завжди можна чітко виокремити державне регулювання та відділити його від інших видів і функцій управління. Багато з них можуть бути віднесені до державного регулювання, тоді як в іншій своїй частині це – інструменти прямого управління [2].

Методика управління – це процедура, послідовність здійснюваних операцій та впливів, спрямованих на вирішення управлінських завдань.

Відповідно, метод управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт для досягнення поставлених цілей. Через методи управління реалізується основний зміст управлінської діяльності.

За визначенням Н.Верхоглядової методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціальний розвиток країни [2].

В свою чергу, А.Третяк виділяє такі методи управління земельними відносинами:

- соціальні і соціально-психологічні, які застосовуються з метою підвищення соціальної активності людей;

- економічні, зумовлені економічними стимулами;

- правові, які включають норми і правила, що визначаються земельним законодавством і обов’язкові для виконання;

- землевпорядні, як комбінація правових, соціальних економічних та інших методів, шляхом яких встановлюються обмеження у використанні земель, землеохоронні регламенти;

- організаційно-адміністративні, засновані на прямих директивних вказівках [3].

Аналізуючи наукові підходи до класифікації методів А.Третяка, О.Дороша, А.Юрченка, ми пропонуємо розглянути та класифікувати методи регулювання земельних відносин за такими ознаками: за формами впливу, засобами впливу і за змістом. За формами впливу методи поділяють на дві групи: методи прямого (адміністративні) та непрямого (економічні) впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи. За змістом методи регулювання поділяються на економічні, організаційно-технічні, соціальні і т.д. Також земельні відносини регулюють специфічні методи, які притаманні земельному законодавству: імперативний та диспозитивний метод (рис. 1).

 

Рис. 1. Класифікація методів регулювання земельних відносин

 

Отже, на економіку будь-якої країни діють регулятивні чинники з боку держави та ринкового середовища. Регулятивні чинники з боку ринкового середовища є об’єктивними і діють в будь-якому ринковому середовищі, заснованому на приватній власності, підприємницькій ініціативі, вільній конкуренції та вільному ціноутворенні. Регулятивні чинники з боку держави є суб’єктивними, створюваними конкретною державою у певних умовах, підпорядкованих певним завданням. Тому, як було зазначено вище, за формами впливу на суб’єкти господарювання методи державного регулювання поділяються на дві групи: прямого (адміністративного) і непрямого (опосередкованого економічного) впливу [4].

Економічні методи державного регулювання земельних відносин в Україні реалізуються шляхом введення платні за придбання землі відповідно до законодавства; сплати щорічного земельного податку або орендної плати, які визначаються залежно від якості та місця розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель; запровадження пільг щодо платні за землю; розробки і функціонування механізму визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам за погіршення якості земель або приведення їх у непридатність для використання за цільовим призначенням.

Варто наголосити, що земельне право (як галузь права, що регулює земельні відносини), має специфічні методи правового регулювання земельних відносин, які складаються із встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосування до них відповідних заходів. Особливості земельних відносин відображені у специфічному поєднанні методів правового регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьому завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та застосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів земельних відносин.

У юридичній літературі виділяють властивий публічному праву метод імперативного впливу, за допомогою обов'язкових до виконання розпоряджень і заборон та метод диспозитивний, який визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, що дає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої стосунки у встановленому обсязі [5]. На нашу думку, земельному праву притаманні обидва методи правового регулювання.

Імперативний метод застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за цільовим призначенням і т.п.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню відносин власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановлених законом.

У земельно-правовій літературі існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований [3].

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України серед підстав припинення прав на земельну ділянку передбачено право добровільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові земельної ділянки та землекористувачеві надається право альтернативного вибору: або використовувати земельну ділянку за основним цільовим призначенням, або відмовитися від неї у встановленому порядку.

Санкціонований метод передбачає, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання виявляється в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Прикладом делегованого методу регулювання земельних відносин може бути ст. 11 ЗК України, згідно з якою повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами. Правовому регулюванню земельних відносин притаманний весь вищенаведений перелік методів, які проявляються в обов'язковій вимозі цільового використання земельних ділянок; у забороні порушення ґрунтової родючості та погіршення екологічної ситуації; у використанні заходів економічного стимулювання охорони земель; в обмеженні розпорядницьких прав власників землі в інтересах усього суспільства з урахуванням соціальної функції землі — її соціального значення та об'єктивної обмеженості. При цьому особливості методів регулювання земельних відносин визначаються характером цих відносин і виявляються у специфічному сполученні імперативного і диспозитивного методів. Таким чином, у сучасному земельному праві спостерігається поєднання диспозитивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний період часу.

Висновки та перспективи подальших розвідок. Таким чином, ефективне використання і поєднання методів регулювання і управління земельними відносинами та агарним сектором в цілому державою передбачає створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності в галузі, залучення інвестицій, розробки програм розвитку АПК, підтримки фермерства.

Подальший розвиток земельних відносин потребує дієвого організаційно-економічного механізму, реалізації головних вимог реформування земельних відносин та підвищення відповідальності всіх суб’єктів господарювання за раціональне використання земель.

Отже, концепція сучасної земельної реформи повинна ґрунтуватися на системному підході щодо вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем, раціонального високоефективного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та всебічної охорони ґрунтів, а також поступовому формуванні цивілізованого та регульованого державою земельного ринку, запровадженні ринкових цін на землю та створення земельного банку.

 

Література:

1. В.Павлов Методологія формування та механізми реалізації політики соціально-економічного розвитку регіону // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – С. 18-29.

2. Н.І.Верхоглядова, Д.Л.Левчинський Сутність та значення державного регулювання економічних та інвестиційних процесів // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. - №4. – С. 3-8.

3. Третяк А.М., Дорош О.С. Управління земельними ресурсами / За редакцією А.М.Третяка. Навч. посіб. – Вінниця: Нова Книга, 2006. – 360 с.

4. В.С. Корнус Оцінка регулюючого впливу системи оподаткування на економічні процеси // Актуальні проблеми економіки, 2007. – №7. – с. 142-149.

5. Сучасна земельна політика України / Юрченко А.Д., Греков Л.Д., Мірошниченко А.М., Кузьмін А.В. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 260 с.

 

Стаття надійшла до редакції 05.05.2012 р.