УДК: 336.71:338.242
О.В. Понеділко,
здобувач, Академія муніципального управління
РИЗИК-ОРІЄНТОВАНА СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Анотація
Проаналізовано систему комплексного державного регулювання банківської діяльності з урахуванням ризику. Визначено основні завдання які необхідно вирішувати вітчизняному банківському нагляду в короткостроковій перспективі.
Annotation
The system of the complex state adjusting of bank activity is analysed taking into account the risk. Certainly basic tasks which it is necessary to decide to the domestic bank supervision in a short-term prospect.
Ключові слова
Внутрішній контроль, державна політика, методи регулювання, нормативна база, ризик, стратегія, функціонування банків.
Вступ
Ризик-орієнтована стратегія проведення перевірок банківських установ здійснюється спочатку на документарному рівні, де наглядовці вивчають основні види ризиків, прийняті банками. Далі при здійсненні інспекційних перевірок наглядовці досліджують виявлені ризики та системи їх управління та контролю. В ході перевірок також приділяється увага нормативним вимогам та дотриманню стратегії банку. Однак, в Україні відсутня система комплексної оцінки банківських ризиків, яка б здійснювала інтегральну оцінку ступеню надійності банківських установ. Наглядовий орган оцінює кредитний, ринковий та операційно-технологічний, валютний ризик, а також загальну схильність до ризиків. Крім того, наглядовці беруть до уваги зовнішні умови функціонування банків, вплив економічної ситуації та нормативної бази. Окремо вивчається система внутрішнього контролю банку та успішність виконання стратегії.
Аналіз останніх наукових досліджень.
Проблемам регулювання банківської системи України в умовах перехідної економіки присвячені праці Г. Башнянина, О. Вовчак, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, М. Козоріз, О. Копилюк, О. Кириченко, А. Мороза, С. Мочерного, О. Петрика, М. Савлука, Т. Смовженко, М. Суржинського, С. Реверчука, С. Хорунжого, Т. Черничко, В. Ющенка та інших.
Постановка завдання
– проаналізувати систему комплексного державного регулювання банківської діяльності з урахуванням ризику;
– визначити основні завдання які необхідно вирішувати вітчизняному банківському нагляду в короткостроковій перспективі.
Результати
За останні роки НБУ досягнув значних результатів у розвитку системи банківського нагляду. Однак банківська система росте та розвивається. Це вимагає вдосконалення методів регулювання.
Національний банк України активно направляє політику банків, пов’язану з впровадженням систем ризик-менеджменту до вимог Базельського комітету з банківського нагляду. Важливим кроком у цьому напрямку було прийняття двох основних документів: “Методичних вказівок з інспектування банків “Система оцінки ризиків”, затверджених Постановою Правління НБУ № 104 від 15.03.2004р. та “Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України”, затверджених Постановою Правління НБУ № 361 від 02.08.2004р. Відповідно до “Системи оцінки ризиків” кожна категорія ризиків оцінюється за допомогою загальних та специфічних факторів.
Вагоме місце у системі нагляду займає вивчення стратегії банку. Стратегія в економічній літературі визначається як програма дій, направлених на формування та втримання довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках [4, с. 50]. Ефективність впровадження стратегії (корисність для банку) визначається якістю її розробки, участю керівництва та власників банку в цьому процесі. Правильний розподіл зусиль, як на стратегічному, так і на оперативному управлінні, сприяє успішному функціонуванню кредитної установи.
Практики визначають управління ризиками як “створення системи обмеження ризиків (вартості капіталу під ризиком) чистим власним капіталом банку з метою виконання стратегічних планів розвитку банку, отримання запланованого прибутку і забезпечення стабільної поточної роботи” [6, c.21]. Вітчизняні наглядовці рекомендують розглядати наступні категорії ризиків: кредитний ризик; ризик ліквідності; ризик зміни процентної ставки; ринковий ризик; валютний ризик; операційно-технологічний ризик; ризик репутації; юридичний ризик; стратегічний ризик [5, розділ IV]. Для прикладу у Фінляндії виділяють п’ять класів ризику, за якими розраховують кількісні показники та оцінюють якість внутрішнього контролю.
У принципі 13 ”Основних принципів ефективного банківського нагляду” відмічено: “органи банківського нагляду повинні бути впевнені у тому, що банки володіють процедурами всебічного управління ризиками (включаючи відповідний нагляд зі сторони управління та вищого керівництва) для виявлення, зміни, контролю та управління усіма іншими існуючими ризиками і там, де необхідно, для резервування капіталу на покриття цих ризиків” [8, с. 232]. Цей принцип є основою банківського нагляду, так як він визначає основні принципи для наглядових органів, що здійснюють перевірку системи управління ризиками в установах, яким вони видали ліцензії.
Питання якості управління в банках широко розглядаються в економічній літературі та останнім часом все більше знаходять відображення у нормативних документах. Зокрема, окремі питання корпоративного управління відображені у Принципах корпоративного управління України, затверджених рішенням Державного комітету з цінних паперів та фондового ринку № 571 від 11.12.2003р. та доповнені у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках, затверджених постановою Правління НБУ № 98 від 28.03.2007р. НБУ визначає корпоративне управління, як процес, який використовується для спрямування та управління діяльністю установи з метою забезпечення її безпечності та надійності, а також підвищення її вартості [5].
Одним з важливим завдань на сьогодні для України є вдосконалення техніки управління ризиками. Важливим методом оцінки фінансових ризиків на сьогодні виступає концепція ризикової вартості (VаR). Цей показник був розроблений в кінці 1980-х років. Він відображає максимально можливі збитки від зміни вартості фінансового інструмента, портфеля, за певний заданий період з певною заданою ймовірністю. Тобто – це розмір збитків, який може бути перевищений з ймовірністю не більше х% протягом наступних n днів. Для його визначення необхідно знати залежність між розмірами прибутків та збитків упродовж вибраного періоду часу. Тоді по заданому значенню ймовірності втрат можна однозначно визначити розмір відповідного збитку. Ключовими параметрами при визначенні ризикової вартості виступають довірчі інтервали та часовий горизонт. Система RiskMetrics, до прикладу, використовує ймовірність втрат на рівні 5-ти %. Відповідно довірчий інтервал складає 95%. Довірчий інтервал може бути встановлений й об’єктивним шляхом. Для цього будуються графіки емпіричного розподілу ймовірності збитків та нормального розподілу й суміщаються. Їхні відхилення будуть задавати довірчий інтервал.
Для розрахунку VaR використовуються три економіко-математичних методи[2, с. 185] : аналітичний (ковариаційний або дельта-нормальний); метод історичного моделювання (historical simulation); метод статистичних випробувань Монте Карло (Monte-Carlo simulation).
Аналітичний метод базується на класичній теорії портфеля фінансових активів (приклад, RiskMetrics, розроблений банком J.P.Morgan). Він спирається на теорію ймовірностей та вимагає відносно велику кількість розподілів для ринкових факторів ризику. В якості основного припущення передбачається, що зміни ринкових факторів ризику мають нормальний розподіл. Це визначає, що розподіл прибутків або збитків для всього портфеля теж буде нормальним. Далі, знаючи властивості закону нормального розподілу можна легко визначити збиток, що буде ставатись не частіше, ніж заданого процента випадків, тобто показник ризикової вартості.
Метод історичного моделювання є більш простішим. Необхідне значення родподілу прибутків та збитків знаходиться емпіричним шляхом. Поточний портфель піддається впливу реальних змін ринкових факторів ризику, які були в минулому. Для цього будується множина гіпотетичних значень ринкових факторів на основі їх поточних значень та процентних змін за останні періоди. Таким чином, отримані гіпотетичні значення ґрунтуються на реальних даних, але не рівні з ними. Порівняння цих гіпотетичних даних з поточною вартістю портфеля дає можливість знайти величину прибутків або збитків на підставі зміни ринкових факторів.
Метод Монте-Карло також відноситься до методів імітаційного моделювання. Він відрізняється від попереднього методу тим, що не здійснює моделювання з використанням реальних значень ринкових факторів. Вибирається статистичний розподіл, близько наближений до змін ринкових факторів, та здійснюється оцінка їх параметрів. Для цього часто використовується розподіл Ст’юдента або суміш нормальних розподілів. Далі на основі вибраного розподілу за допомогою генератора випадкових чисел генерується велика кількість можливих гіпотетичних наборів значень ринкових факторів. Отримані значення використовуються для розрахунку величини прибутків та збитків, визваних зміною вартості портфеля.
Методологія RAROС (Risk-adjusted return on capital – скоректована на ризик дохідність капіталу) використовується лише найбільш прогресивними та активними на міжнародному рівні банками. Так, банки ING-Group (Нідерланди) розраховують RАROC як співвідношення дохідності з врахування ризиків (кредитного, трансферного, ринкового, ділового, операційного та інш.) та економічного капіталу [3, c.60].
Широкого розповсюдження отримав метод аналізу ризиків шляхом стрес-тестування. У відповідності до рекомендацій Базельського комітету “банки, що використовують модель внутрішніх рейтингів, повинні здійснювати ретельне стрес-тестування для оцінки достатності капіталу” [9]. НБУ під стрес-тестуванням розуміє “метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора – валютного курсу, процентної ставки тощо”[5]. Сутність стрес-тестування полягає у визначенні можливих втрат банку в тій чи іншій можливій ситуації. Мета стрес-тестування – це отримання нового “стресового” розподілу значень факторів ризику, на основі чого здійснюється новий розподіл дохідності портфеля.
Однофакторні стрес-тести полягаютьу використанні зміни лише одного фактору ризику. Багатофакторні передбачають розгляд відразу декількох.
Найбільш розповсюджені з них базуються на історичних сценаріях, тобто тих, які вже відбувалися у минулому. Гіпотетичні сценарії використовуються у випадку, коли історичні сценарії не відповідають необхідним характеристикам або не враховують певні фактори ризику, потрібні для визначення вартості портфеля. Гіпотетичні сценарії теж можуть бути різного типу. Так, найгірші – передбачають розгляд факторів ризику, що можуть примати найгірші значення. Суб’єктивні сценарії враховують зміну факторів ризику, що залежить від думки експертів. При використанні декількох факторів ризику важливо враховувати їх кореляцію. Слід лише відзначити, що перевагою використання цього методу є можливість використання будь-яких розподілів факторів ризику. За допомогою теорії екстремальних значень розглядаються розподіли екстремальних значень факторів ризиків за певних проміжок часу. Далі на основі цього розподілу розраховується величина VaR.
При здійсненні аналізу чутливості використовуються прості регресивні моделі на основі часових рядів або панельних даних. Наприклад, банк Швейцарії в якості залежної змінної розробляє “стрес-індекс”, яким описується стан банківської системи. Метод векторних авторегресій використовується для проведення стрес-тестування банківської системи Великобританії [1]. При застосуванні панельних даних часто аналізується вплив макроекономічних шоків. При сценарному підході використовуються історичні сценарії. “Ефект зараження” полягає у переносенні шоків від однієї фінансової установи на всю фінансову систему. Таким шляхом досліджуються впливи банкрутств певних банків на життєздатність банківської системи.
Більшість кредитних установ Росії (78%) здійснюють стрес-тестування. З них 91% банків при організації стрес-тестування використовують підходи, рекомендовані Банком Росії. В ході стрес-тестування ризик ліквідності оцінювали 92% банків, кредитний ризик – 84%, ринковий ризик – 82%. Операційний ризик оцінюють біля половини кредитних устапнов, що здійснюють стрес-тестування.
МВФ все ширше використовує стрес-тестування в рамках оцінки стану фінансових систем, яку вони здійснюють разом з Всесвітнім банком на підставі спільної Програми оцінки фінансового сектору, що розпочалась у 1999 році [7].
Національним банком України передбачено використання стрес-тестування, особливо для оцінки ризику ліквідності, валютного ризику та ризику зміни процентної ставки [5].
Одним з найбільш розповсюджених методів управління ризиками в українських банках є контроль лімітів. Важливо відмітити, що перевагами використання цього методу є гнучка структура лімітів, можливість формування показниками, що лімітуються з врахуванням всіх можливих факторів ризику та інтеграція контролю лімітів у загальний процес обробки трансакцій. Важливим чинником використання цього методу є повна, адекватна та актуальна інформація для розрахунку лімітованої величини. Існує два напрями використання цього методу: ліміт дозволяється, ліміт забороняється. Перший передбачає виключення операцій, які не підпадають під встановлений ліміт, другий – визначає певні обмеження на деякі операції (ліміти), однак в межах цих лімітів їх здійснення можливе в необмеженій кількості. Вибір принципу побутови системи лімітів визначається сратегією банку.
При здійснення управління ризиками вчені виділяють три групи інформативних показників [2, с. 186]:
-індикатори поточної діяльності, які відображають найбільш суттєві аспекти діяльності банку;
-індикатори ефективності контролю, що характеризують систему внутрішнього контролю;
-індикатори ризику, що є випереджаючими показниками і будуються розрахунковим та аналітичним шляхом.
“Банки повинні намагатись створити комплексну систему-ризик менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінки, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з врахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків” [5].
Ефективність методів залежить від якості та повноти наданої інформації.
Основними проблемами на шляху створення комплексної системи ризик-менеджменту на даному етапі розвитку банківської справи в Україні є:
відсутність єдиної термінології ризиків;
– конфлікт інтересів серед підрозділів банку;
– складність в вартісній оцінці операційних та стратегічних ризиків;
– брак знань в області управління ризиками;
– відсутність автоматизованих систем управління ризиками;
– недостатність кваліфікованих кадрів (ризик-менеджерів).
НБУ поклав на самі банки обов’язки управління ризиками та підходи до алгоритмів розрахунку їх можливих величин, що визначаються безпосередньо економічним змістом конкретної банківської операції.
Система комплексного управління банківськими ризиками повинна забезпечувати послідовний та ціленаправлений підхід у діяльності керівництва та підрозділів банку з реалізації стратегії розвитку банку, що полягає у збільшенні ділової активності банку, надійності банку, суспільної довіри зі сторони клієнтів та вкладників.
Якщо розглядати можливості та перспективи розвитку ризик-орієнтованого підходу в Україні, необхідно виділити три аспекти ефективності нагляду: законодавчий, політичний та кадровий.
Другим аспектом є політична підтримка нагляду. Відомо, що основна частина українських банків має серйозну політичну підтримку. Метою їх створення було обслуговування кланових економічних “імперій”. Результатом є аномальна політична залежність, що обумовлює залежність та одночасно політичну захищеність таких банків від вимог нагляду. Така ситуація виступає важливою перешкодою на шляху формування ефективного банківського нагляду. Усунення або нейтралізація цієї перешкоди полягає в забезпеченні дієвої підтримки рішень, що приймаються наглядом на самому високому рівні.
Необхідно виділити важливість кадрового аспекту у ефективному функціонуванні нагляду. Важливо не лише вивчити та виховати висококваліфікоівних спеціалістів, а втримати їх на державній службі. Поскільки та сучасному етапі існує невідповідність оплати праці комерційної структури та державного службовця, такі умови конкуренції створюють несприятливі стартові можливості для будь-яких суттєвих перетворень у сфері нагляду. Рішенням цієї проблеми могла б стати система гнучкої організації праці та її гнучкої оплати, що зорієнтована на створення умов для виконання пріорітетних завдань.
Висновки
Таким чином, хоча існують важливі перешкоди для ефективної організації нагляду, все ж його розвиток випливає з внутрішніх потреб ринку та міжнародного характеру банківських послуг. Тому основними завданнями, які необхідно вирішувати вітчизняному банківському нагляду в короткостроковій перспективі є: формування систем раннього передбачення кризових явищ; удосконалення та формалізація системи наглядових рейтингів; розвиток методичних підходів та систем оцінок якості організації кредитних установ, включаючи рівень управління та внутрішнього контролю; стимулювання банків до розвитку систем ризик-менеджменту.
Література
1. Андриевская И. К. Стресс-тестирование: обзор методологий. Государственный университет: Высшая школа экономики. – Апрель 2007. По материалам VIII Международной научной конференции “Модернизация экономики и общественное развитие” http://new.hse.ru/sites/mbd/programs_doc станом на 19.04.2007 р.
2. Лобозинська С. М. Співвідношення державного регулювання та ринкового саморегулювання в процесі координації банківської системи // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. – Львів: НЛТУУ. - 2007, вип. 17.2. - С. 184-189.
3. Мамутов В. Про поєднання держрегулювання і ринкової саморегуляції // Економіка України. – 2006. – №1. – С. 59-65.
4. Новицький В. Є. Інституціоналізм у діалектиці сучасного економічного розвитку // Економіка України. – 2005. – №7. – С. 49-57.
5. Постанова Правління НБУ № 91 від 16.03.2006р. п.1.1.
6. Толчин К. В. Об оценке эффективности деятельности банков // Деньги и кредит. – 2007. – №9. – С. 58-62.
7. Ходачник Г. Е. Зарубежный опыт диагностики кризисного состояния в банковской сфере. Корпоративный менеджмент http://www.cfin.ru/press/management/2001-4/07.shtml станом на 23.02.2007 р.
8. Crouhy, M., and D. Galai. 1986. “An Economic Assessment of Capital Requirements in the Banking Industry”. Journal of Banking and Finance (June, 1986), pp. 231–241.
9. International Financial Reporting Standart 7 “Financial Instruments: Disclosure”. International Accounting Standarts Board. – London, 2005// www.iasb.org.
Стаття надійшла до редакції 30.11.2009 р.
ТОВ "ДКС Центр"