Українською | English

BACKMAIN


УДК 658

 

О. М. Поєнко,

кандидат психологічних наук,

менеджер з навчання агропромислового холдингу «Кернел»

 

ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

 

Approaches to managing innovation activity enterprise.

 

У статті розглянуто значення і роль стилів управління у формуванні інноваційної діяльності підприємства. Сучасні тенденції у вивченні питань інвестування інноваційної діяльності через підвищення ефективності прийняття управлінських рішень і вдосконаленні процесу трансферу знань і технологій.

Ключові слова: інноваційна діяльність, трансфер знань та технологій, стилі управління, управлінські рішення.

 

The article discusses the importance and role of management styles in shaping innovation enterprise.  Modern tendencies in the study of questions of investing of innovative activity through the increase of efficiency of acceptance of administrative decisions and improvement of process of transfer of knowledges and technologies.

Keywords: innovative activity, transfer of knowledge and technologies, management styles, management decisions.

 

Актуальність теми:

Сучасне економічне зростання підприємств характеризується переходом до безперервного інноваційного процесу.  Зростання виробництва і сучасні вимоги до  якості виробництва товарів і послуг вирішальним чином залежать від інновацій, які дозволяють компаніям займати лідерські позиції . У зв'язку з цим, інновації стають ключовим стратегічним параметром розвитку і додатковою вартістю будь-якого підприємства.

Інноваційний процес – це процес перетворення існуючого знання в інновацію, в ході якого інновація формується від задуму, від ідеї до вимірюваного результату, продукту, технології або послуги і впроваджується в практичне використання.  Важливо, щоб інновації приносили конкретну господарську та соціальну вигоду для споживача. Це зумовлює поширення інновації на ринку.

Тема даної роботи актуальна і її актуальність визначається необхідністю формування економіки інноваційного типу її інтеграції в світовій господарство на нових принципах, що можливо лише за умови формування ефективної національної інноваційної системи, прийняття відповідних еконмічно обгрунтованих управлінських рішень стосовно інвестування в інновації та трансферу технологій і знань у напрямі підвищення конкурентоспроможності будь-якої компанії.

В сучасних умовах економічного розвитку України, ефективна діяльність підприємств багато в чому залежить від впровадженої  внутрішньокорпоративної інноваційної політики, від цілісної і стратегічно спрямованої інноваційно - інвестиційної діяльності, яка орієнтована на постійний пошук, адаптацію та впровадження інновацій, з метою вдосконалення організації в цілому, її технологій та процесів.

 

Постановка проблеми:

Будь-яка інноваційна діяльність починається з виявлення малоефективних процесів підприємства, розробку перспективних та інноваційних, впровадження та адаптацію процесів і процедур інноваційної діяльності, трансферу технологій та знань.

 Інновації притаманні однаково як науково-технічна новизна, виробнича застосовність, так і комерційна реалізованість. Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, усвідомлену через потреби ринку.

Найчастіше, потреба в інноваційних змінах виникає тоді, коли неефективність діяльності компанії стає незаперечною. Тому систематично необхідно відстежувати, через оцінку (атестацію) малоперспективні процеси, продукти, види діяльності, ринки збуту тощо.

При вивченні джерел інноваційних ідей викликає інтерес класифікація П. Дракера, який виділяє наступні:

- Несподівана подія (для підприємства або галузі - несподіваний успіх, несподівана невдача, несподіване зовнішня подія);

- Неконгруентність - невідповідність між реальністю (яка вона є насправді) і нашими уявленнями про неї (така, якою вона має бути);

- Нововведення, засновані на потреби процесу (під потребою процесу слід мати на увазі ті його недоліки і «слабкі місця», які можуть і повинні бути усунені);

- Раптові зміни в структурі галузі або ринку;

- Демографічні зміни;

- Зміни в сприйняттях, настроях та ціннісних настановах;

- нові знання (як наукові, так і не наукові).

 На думку Дракера, систематичний інноваційний процес полягає у цілеспрямованому та організованому пошуку змін і в систематичному аналізі цих змін як джерела соціальних і економічних нововведень. Однак між усіма вказаними джерелами немає чітких меж, і вони можуть взаємно перемежовуватися.

 Аналіз ситуацій при розгляді того чи іншого типу зміни дозволяє встановити характер інноваційного рішення, яке повинно ґрунтуватися на розумінні:

 - Яких саме змін потребує процес або компанія в цілому;

- Чи є для цього необхідні ресурси та умови;

- Можливості стратегічного розвитку підприємства, у випадку, якщо будуть враховані створені зміни в діяльності організації;

- Формування дій, які трансформують зміни в джерело розвитку компанії;

- Чи відповідає інноваційне рішення очікуванням споживачів, чи адекватна націленість на ринок;

- Чи є фінансова і управлінська гнучкість.

 

Результати та висновки:

Як показує досвід, перетворити функціонуючий відділ або департамент у ініціатора систематичної інноваційної діяльності досить проблематично. Якщо інноваційна функція починає переважати в діяльності підрозділу – це сприяє зниженню ефективності виконання тих завдань, які пов'язані з щоденними обов'язками і процесами. Основний принцип при створенні умов інноваційної діяльності підприємства полягає у формуванні команди перспективних співробітників, поточна робота яких пов’язана в головному з впровадженням новацій.

 Робота інноваційних команд результативна найчастіше тоді, коди не простежується жорсткої вертикально підпорядкованості учасників. Лідери інноваційних груп (підрозділів) можуть формуватися ситуативно, стихійно.

Ефективне управління в інноваційних колективах може будуватися на принципах ситуаційного лідерства, в основі якого покладено координування діяльністю людьми, залежно від робочої ситуації, мотивації співробітників і специфіці поставлених завдань.

Для того, щоб вести систематичну інноваційну діяльність всередині підприємства, потрібно мати значну базу корпоративних знань, великий потенціал співробітників і ефективну систему управління людьми. У зв'язку з цим, як правило, інноваційна діяльність реалізується зовнішніми організаціями або венчурними фірмами.

 В силу того, що інноваційна діяльність це процес, кінцевим результатом якої повинна стати інновація, адаптована, впроваджена в діяльність підприємства, яка має вимірювану економічну, науково-технічну та соціальну цінність.

 Саме тому інноваційна діяльність підприємств може бути пов'язана з: оптимізацією організаційно-функціональних процесів підприємства і підвищенням їх результативності, поліпшенням «продукту» (товарів і послуг) підприємства, оптимізацією діяльності організації, її корпоративної інноваційної культури.

Одним з найбільш важливих і визначальних аспектів інноваційної діяльності є створення системи управління підприємством, при якій можлива генерація інноваційних ідей як таких.

 Генерування інноваційних ідей - процес, ефективність якого в багато залежить не тільки від організаційного середовища, яка сприяла б вивільненню творчого потенціалу працівників, а й від стилю управління менеджменту компанії, при цьому рівень розвитку творчого потенціалу людей має тільки опосередковане значення.

Інноваційна діяльність підприємства не завжди пов'язана з радикальними змінами в організаційно-управлінських процесах або товарах чи послугах.

Залежність рівня генерації інноваційних ідей від особливостей управління та менеджменту проявляється наступним чином:

 

 

 

Значення радикальних інновацій для підприємства досить вагомі, оскільки вони пов'язані зі значними поліпшеннями і підвищують капіталізацію компанії.

Еволюційні інновації мають безперервний характер і пов'язані з поліпшенням існуючих рішень.

 Невеликі поліпшення можуть внести раціональні пропозиції, вони з'являються часто і легко.

 Директивний стиль управління характеризується орієнтацією в роботі тільки на виконання завдань, при цьому особистісні відносини зведені до мінімуму. У процесі діяльності керівник здійснює тотальний контроль виконання поставлених завдань. Відповідальність за виконання завдань лежить на керівнику. Співробітники мають низький рівень мотивації та низький рівень розвитку компетенції, тому можливість самостійної роботи відсутня. Інноваційну діяльність при даному стилі управління здійснювати не представляється можливим, оскільки немає умов для будь-яких ініціатив.

Наставницький стиль управління характеризується орієнтацією не тільки на виконання завдань, а й на особистісні відносини в комунікації зі співробітником. Керівник супроводжує співробітника, при виконанні завдань, створюючи умови поступового переходу до автономної роботи. При цьому мотивація співробітників достатньо висока, але компетенції розвинені недостатньо для виконання завдань самостійно. Інноваційна діяльність при цьому мінімальна.

 При підтримуючому стилі управління відбувається орієнтація не стільки на виконання завдань, скільки на відносини, співробітник працює самостійно, мотивація його висока, компетенції добре розвинені. Керівник виконує лише контролюючу функцію. Відповідальність за виконання завдань лежить безпосередньо на підлеглого. Даний стиль управління створює досить сприятливі умови для розвитку інноваційної діяльності підприємства.

 Відмінною особливістю делегуючого  стилю управління є прагнення до мінімізації взаємин зі співробітником. Співробітник працює абсолютно самостійно, контроль мінімальний, йому надана максимальна свобода дій, при цьому мотивація людини висока, компетенції розвинені на високому рівні. Керівник повинен систематично аналізувати зони розвитку співробітника. Подібного роду умови максимально підходять для ініціації новаційних ідей з боку співробітників, які роблять суттєвий внесок в інноваційний прогрес компанії в цілому, в розробку нової продукції та прогресивних технологій.

 Організація інноваційної діяльності на основі зазначених принципів дозволить підприємству просунутися значно вперед у досягненні успіху. Підприємством слід керувати таким чином, щоб мінімізувати опір змінам та надати співробітникам усвідомлену  можливість розвитку та реалізації.

 Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу. Це організаційні системи і процеси, з яких знання, включаючи технології, досвід і навички, передаються від однієї сторони до іншої. Даний процес повинен бути організований настільки ефективно, щоб забезпечити максимально повний і точний трансфер нових технологій від творців до користувачів як усередині організації так і поза нею. Наявність системи трансферу знань, що включає відповідну організаційну структуру, - одна з важливих особливостей розвитку сучасної організації. Ефективність здійснення інноваційного процесу визначається ефективністю його інструмента - трансферу технологій. Механізми передачі технологій підприємства можуть розробляти і впроваджувати з урахуванням індивідуальної специфіки функціонування підприємства самостійно.

 

Коли власник підприємства починає знайомитися з ще невідомими йому товарами, послугами, виробничими методами, технологіями  і тому подібне, то він не завжди усвідомлює, чи зможе це стати інновацією, яка здатна принести прибуток в майбутньому. Інноваційність часто можна встановити лише приймаючи правильні управлінські рішення. Саме у цьому ховаються як можливості так і небезпеки.  Ефективність інноваційного процесу пов'язана з наступними питаннями:

- ухваленням правильних управлінських рішень відносно доцільності  інвестування в ті або інші інновації, оскільки це, безумовно, пов'язано з ризиками. Це фаза, коли підприємство повинне переконатися, що завдяки продуктивній ідеї буде розроблена реальна інновація, яка може бути включена в стратегічну програму підприємства, поширена на споживчому ринку і принесе прибуток.

 - наскільки якісно, точно і результативно впроваджено нове знання або продукт в реальну діяльність підприємства.

Трансфер технологій – це передача технічних і технологічних знань і інформації, досвіду для ефективної реалізації технологічних процесів  та інше.

Навіть високоефективні в своїй області технологічні лідери сьогодні рідко відповідним чином можуть втілити в життя новітні практичні і теоретичні досягнення, якісно виробити передачу інноваційних знань і технологій.

Проте переваги ефективно організованого трнсфера знань і технологій очевидні:

- дозволяє компанії розблоковувати її потенціал шляхом виявлення ключових областей потенційного зростання, такі як нові продукти, ринки і процеси.

- надає можливість використовувати останні бізнес-мислення.

- забезпечує доступ до новітніх технологій і ідей в спеціалізованих галузях.

- підвищується конкурентоспроможність і фінансова вигода підприємств              Ухвалення рішень, так само як і обмін, інформацією - складова частина будь-якої управлінської функції. Необхідність ухвалення рішень виникає на всіх етапах процесу інвестування в інновації. Причому вони істотно відрізняється від рішень, що приймаються у приватному житті.

Управлінське рішення відносно інвестування в інновації — це свідомий вибір альтернативи, виконання якої веде до реалізації конкретних інноваційних цілей.   

Ухвалення рішення є одним з головних інструментів розробки і реалізації ефективної концепції інновації і її інвестування.              

Ухвалення управлінського рішення - комплексний процес, вміст якого дає можливість вивчити проблему, яка виникла, проаналізувати можливі варіанти її рішення і вибрати найефективніший з них. Раціональні рішення передбачають вибір такої альтернативи, яка принесе максимум вигоди для організації.            Управлінські рішення у сфері інвестування в інновації повинні виключати вірогідність ухвалення рішень, заснованих на суб'єктивних думках, нездібних оцінити реальну ситуацію в цілому. Рішення, мають бути своєчасні, логічні і ефективні.

У зв'язку з цим при ухваленні інвестиційних рішень в інновації важливо:

 - як можна чіткіше сформулювати мету інноваційного проекту і інвестиційні цілі .

 - визначити критерії ефективного рішення, по яких оцінюватиметься його результативність. 

- критерії необхідне проранжувати і встановити параметри їх оцінки. Це може бути як якісний так і кількісний аналіз.

 - формулювання альтернатив, які мають бути реальні і максимально різноманітні.

- порівняння альтернатив і оцінка альтернатив з точки зору ризиків. 

- вибір оптимальної альтернативи 

- аналіз реалізації затвердженого рішення

- аналіз реалізованого рішення: точність поставленої мети, правильність вибору критеріїв, міра визначення і мінімізації ризиків, встановлення чи  досягнута поставлена мета.        

Даний алгоритм дозволяє вибрати оптимальне рішення на момент виникнення проблеми з врахуванням наявних альтернатив, прискорити вибір рішення з мінімальними ризиками, що у свою чергу відбивається на конкурентоспроможності підприємства, що займається інвестуванням інновацій. 

 Звідси випливає необхідність розробки спеціальних схем управління інноваційним процесом, створення відповідної інноваційної інфраструктури, які забезпечували б перетворення нових перспективних наукових ідей в продуктові і технологічні нововведення.

 

Література:

 

1. Міжнародна конференція "Національна інноваційна система в глобальному світі", НИ-ВШУ, Селігер, 16-18 червня 2007, Дагаєв А.А., "Державне регулювання інноваційного розвитку в індустріально розвинених країнах".

2. Вадим Котельников "Стратегічне управління. Принципово нові підходи для епохи швидких змін" .- М.: «Ексмо», 2007 р. - С.96.

3. Василенко В.А., Шостка В.І. Ситуаційний менеджмент: Навчальний посібник .- Видавництво: ЦУЛ, 2003 г.-С. 285

4. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішення. Київ: "Всеувито", "Наукова думка", 2001. - 242 с.

5. Фонштейн Н.М. «Трансфер технологий и эффективная реализация инноваций» ЦКТ АНХ //Сборник статей.- М., 1999, 296 с.

6.  Innovation and Entrepreneurship: Practice and Principles (1985). Російськомовне видання: Бізнес та інновації. - М.: «Вільямс», 2007. - С. 432.

 Стаття надійшла до редакції 10.10.2011 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"