УДК 338.45.01

 

С. А. Кухно,

Донецький державний університет управління, м. Маріуполь

 

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ КЛАСТЕРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

 

S. А. Kukhno,

Donetsk State University of Management, Mariupol

 

INSTITUTIONAL PRINCIPLES OF STATE CLUSTER POLICY

 

Роботу присвячено дослідженню кластерної політики з позиції інституціональної теорії, розглянуто властивості структури кластерної моделі, умов її формування та подальшого існування. Доведено, що стан інституційного середовища кластера визначається за наявністю різних форм економічної організації та локалізацією, наведена їх характеристика та умови існування. Запропоновано модель функціонування кластеру, яка має ієрархічний характер та передбачає, що компетенція виробника за технологією виділяється з одного сектору та переноситься в інший. Опис кластеру в межах моделі здійснюється з урахуванням трьох факторів: локалізації, технологій та інститутів.

Кластерна політика повинна враховувати взаємозв'язок між підприємствами, інфраструктурними установами при формуванні економічної політики держави та органічно вписуватися в природний процес еволюції системи. Доведено, що розповсюдження нових виробничих мереж в регіонах України потребує розробки відповідного законодавчого поля. Основним результатом реалізації кластерної політики має бути підвищення конкурентоспроможності компаній-учасників кластеру та економіки країни в цілому.

 

The paper is devoted to the research of cluster policy from the standpoint of institutional theory, the properties of the structure of the cluster model, the conditions of its formation and its further existence are considered. It is proved that the state of the institutional environment of the cluster is determined by the presence of different forms of economic organization and localization, their characteristics and conditions of existence are given. The role of big business in the process of creating clusters is to involve small and medium-sized enterprises to establish production on the basis of close cooperation and subcontracting with active business and information interaction. This contributes to the development of all participants in the cluster and provides them with competitive advantages over other separate enterprises that do not have such strong relationships.

A cluster functioning model is proposed that is hierarchical and assumes that the manufacturer's competence for technology is allocated from one sector and transferred to another. The description of the cluster within the model is based on three factors: localization, technology and institutions. The cluster that works under this model can be called innovative. Its basic element is the transfer function of cross-sectoral, inter-economic competences. An important role is played by the coordination of activities within the cluster, which involves the specialization of cluster participants on certain technological redistributions; ensuring interaction within production chains; improving the quality of products by improving technological processes.

Cluster policy should take into account the relationship between enterprises, infrastructure institutions in the formulation of the economic policy of the state and organically fit into the natural process of evolution of the system. We believe that cluster formation should occur naturally, and where there are local benefits, governmental authorities can implement programs to support them. The main result of the implementation of the cluster policy is to increase the competitiveness of the cluster member companies and the country's economy as a whole.

 

Ключові слова: кластер, кластерна політика, інституціоналізм, кластерна модель, конкурентоспроможність.

 

Keywords: cluster, cluster policy, institutionalism, cluster model, competitiveness.

 

 

Постановка проблеми. В даний час сформувалася напрямок щодо забезпечення процесів стабільного розвитку економіки, через створення регіональних систем виробництва в контексті складної форми організаційної структури. Однією з такої форми є кластер. Кластер – це група географічно близьких компаній і пов'язаних з організацій, що діють в певній сфері, характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють один одного [1]. Таке визначення було дано М. Портером та є найбільш поширеним, проте існують інші визначення, які розкривають аспекти цього складного поняття.

На сьогоднішній час не існує єдиної теорії кластерів, що ускладнює розуміння кластеру як інструменту розвитку економіки. У той же час феномен кластерного розвитку є складним для дослідження, його трактування можливо багатьма способами, що дозволяє застосувати різний інструмент в організації кластерної політики держави.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Географічна концентрація була центральною кластерної ідеєю в дослідженнях С. Розенфельда, Е. Бергмана та Я. Дренева [2-4]. Праці М. Портера, присвячені дослідженню кластерів, можна вважати основою кластерної політики [1]. Найбільш важливі теоретичні дослідження інституціональних проблем кластерної економіки відображені в працях вітчизняних вчених: О. Амоші, П. Бубенко, З. Варналій, В. Геєця, С. Соколенка [5-9]. Вивчення наукової літератури демонструє внутрішню складність і неоднорідність інституціоналізму, наявність безлічі підходів, напрямків, теорій. У даному дослідженні розглядаються лише економічні та соціальні теорії, які пояснюють чинники розвитку економічних систем на 2-х рівнях: макроекономічному та мікроекономічному.

На нашу думку, дослідження кластерної полтики з позиції інституціональної теорії представляється перспективним напрямком, так як за допомогою даного підходу дозволить комплексно розглянути кластер з позиції економіки, психології, юриспруденції, математики та інших суміжних наук. Першочерговим завданням в рамках дослідження кластера є опис його властивостей та визначення умов формування.

Тому метою даної статті є дослідження кластерної політики держави з позиції інституціональної теорії, опис властивостей структури кластерної моделі, умов її формування та подальшого існування,

Основні результати дослідження. Відмінними властивостями, з позиції інституціональної теорії, є наявність інститутів, інституціональних форм угод, просторового і технологічного розподілу організації, неформальними нормами регулювання і організації та культурою. Інститути – це механізми, які створюють індивідууми з метою структурування навколишнього економічного і соціального середовища. Інститут відображають специфічні аспекти функціонування середовища і організують колективні дії. Вони сприяють процесу, в якому люди безпосередньо вчяться на досвіді, полегшують зв'язок між людьми, яка є вирішальною в отриманні досвіду від інших людей [10, с. 14]

Кластер – це спільнота економічно пов'язаних і близько розташованих підприємств суміжного профілю, які взаємно сприяють загальному розвитку та зростанню конкурентоспроможності кожного з них. Переважно це неформальні об'єднання великих лідируючих компаній з безліччю середніх і малих підприємств, творців технологій, сполучних ринкових інститутів і споживачів, які взаємодіють один з одним в рамках єдиного ланцюгу створення вартості, зосереджених на обмеженій території та здійснюють спільну діяльність в процесі виробництва та поставки відповідних продуктів і послуг. Роль великого бізнесу в процесі створення кластерів полягає в залученні малих і середніх підприємств для налагодження виробництва на основі тісної кооперації та субконтрактних зв'язків при активному діловому та інформаційну взаємодію. Це сприяє розвитку всіх учасників кластеру та забезпечує їм конкурентні переваги в порівнянні з іншими відокремленими підприємствами, що не мають настільки міцних взаємозв'язків.

В цілому розрізняються три основних види кластерів:

- кластери з регіонально обмеженою формою економічної діяльності всередині споріднених секторів прив'язані до певних наукових установ (НДІ, університетам, тощо);

- кластери з вертикальними виробничими зв'язками в вузьких сферах діяльності, які створено навколо головних компаній або мережі основних підприємств, що включають процеси виробництва, постачання та збуту;

- галузеві кластери в різних видах виробництва з високим рівнем агрегації.

Стан інституційного середовища кластера визначається не тільки на підставі існуючих інститутів, але також наявністю різних форм економічної організації та локалізацією (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Інституційні параметри видів кластерів

 

Існує безліч визначень кластерної політики, більша частка яких містить не конкретні, розмиті формулювання. Так, І.С. Ферова вважає, що кластерна політика – це сукупність методологічних підходів і практичних форм кластеризації промисловості, розроблена та прийнята державою у вигляді відповідних рішень, а також сукупність різних заходів на виконання прийнятих рішень щодо кластеризації [11].

Слід погодитися з думкою Т.В. Міролюбової про те, що основним очікуваним результатом реалізації кластерної політики має бути підвищення конкурентоспроможності компаній-учасників кластеру і, як наслідок, економіки країни в цілому [12]. Тому метою підтримки кластерів має стати забезпечення їх розвитку з урахуванням цілей більшої соціально-економічної системи (галузі та країни). Розвиток кластерів в умовах глобалізації є ресурсом підвищення конкурентоспроможності економіки країни, стимулює приток інвестицій та інновацій.

М. Портер [1] акцентував увагу на тому, що не слід змішувати кластерну політику з промисловою політикою, і в рамках кластерної політики основна роль уряду – заохочення конкуренції як рушійної сили розвитку кластера, а не її руйнування. Кластерна політика та промислова політика мають багато спільного. По-перше, це схожі цілі – забезпечення соціально-економічного розвитку територій. По-друге, вони спрямовані на схожі об'єкти – галузі та кластери як сукупність галузей і підприємств. По-третє, використовують однакові інструменти, але в різному поєднанні та з різними пріоритетами. Однак кластерна і промислова політика повинні ґрунтуватися на різних принципах і різних організаційно-економічних механізмах їх реалізації.

Доцільно виділити нову, найбільш істотну в сучасних реаліях модель функціонування кластеру, яка полягає в тому, що якась компетенція виробника за технологією виділяється з одного сектору та переноситься в інший (рис. 1). Це дозволяє швидко передавати накопичений досвід від одного учасника до іншого шляхом здійснення стійких коопераційних зв’язків. З огляду на нову концепцію опис кластеру можливий з урахуванням трьох факторів: локалізації, технологій та інститутів. Кластер, що працює в рамках такої моделі, можна назвати інноваційним. Його базовим елементом є функція перенесення крос-галузевих, міжгосподарських компетенцій.

 

Рис. 1. Інституційно-технологічна модель функціонування кластеру

 

Використання даного підходу дозволяє ідентифікувати підприємства кластеру з урахуванням інституційно-технологічних рівнів виробництва. У міру підвищення рівня конкуренції виробництв, що знаходяться на більш низькому рівні розвитку, з виробництвами більш високого рівня стає все більш складною. Чим вище рівень, тим більш організованою та структурованою є конкуренція всередині одного рівня, тим в меншій мірі вона носить ціновий і в більшій – технологічний характер. Найбільш значущою в сучасних умовах стає конкуренція між рівнями. На підставі моделі інституційно-технологічних рівнів можна зробити висновок, що від нижчого рівня до вищого, буде збільшуватися інноваційна складова; кількість підприємств буде зміщуватися, в основному, вгору і зменшуватися. Також буде зростати додана вартість і збільшуватися ефективність. Кожен учасник кластеру займає певну нішу в технологічному, виробничому та організаційному процесі. Крім безпосередніх компаній-виробників у кластері існують компанії, які здійснюють підтримуючу діяльність, наприклад фінансові, наукові та освітні структури.

Важливу роль відіграє координація діяльності всередині кластеру, що передбачає виконання ряду функцій:

оптимізація та підвищення рівня спеціалізації учасників кластеру на певних технологічних переділах;

забезпечення гнучкості та швидкості взаємодії учасників економічних кластерів в рамках існуючих виробничих ланцюжків;

підвищення якості продукції, що виробляється за рахунок вдосконалення технологічних процесів, які реалізуються учасниками економічного кластеру.

Крім того, сучасні кластери повинні бути інтегровані до глобального світового економічного простору. Коопераційні зв'язки виникають не тільки всередині локальних регіонів за галузевою ознакою, а й між компаніями-резидентами різних країн. Наявність кластерів дозволяє національним галузям розвивати та підтримувати свою конкурентну перевагу, не поступаючись навіть технічно більш розвиненим країнам. Всі підприємства кластеру взаємозалежних галузей інвестують в спеціалізовані дослідження, розвиток споріднених технологій, інформацію, розвиток інфраструктури та людські ресурси, що проявляється в отриманні синергетичного ефекту та дозволяє вистояти в конкурентній боротьбі на глобалізованих ринках. В рамках держави кластери виконують роль точок зростання внутрішнього ринку та забезпечують просування вироблених товарів і послуг на міжнародні ринки. Це сприяє підвищенню міжнародній конкурентоспроможності країни в цілому завдяки ряду переваг, які властиві кластерній формі взаємодії підприємств в усіх напрямках ділової активності. Будучи точками економічного зростання, кластери стають об'єктом великих капіталовкладень, на яких зосереджено увагу уряду та місцевих органів влади.

Кластери мають підвищений економічний та інноваційний потенціал. Це пояснюється передачею з технологічних ланцюгів товарів з високою споживчою цінністю, а також інших конкурентних переваг по відношенню до підприємств-суміжників, що змушує підняти якість поставлених їм напівфабрикатів і завдяки цьому підвищити конкурентоспроможність. Загострена конкуренція підприємств кластеру на внутрішньому ринку і за кордоном виливається в спільну експансію. Підприємства кластеру завдяки тісній взаємодії стають носіями однієї й тієї ж комерційної ідеї, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках. Це, наприклад, підвищення використання знань або створення нових мереж співпраці всередині кластерів з метою освоєння нових ринків та підвищення конкурентоспроможності.

Разом з тим, тісна співпраця учасників кластеру несе в собі певну небезпеку втрати самостійності та здатності до активної поведінки на ринку. Щоб уникнути цього використовуються кластерні стратегії, які формуються у центрах ділової активності, що вже довели свою силу і конкурентоспроможність на світовому ринку. При цьому зусилля концентруються на підтримці існуючих кластерів, створення нових кластерів і мереж компаній, які раніше не контактували між собою.

Аналіз світової практики в області формування та функціонування кластерів показує, що:

застосування кластерного підходу є закономірним етапом у розвитку економіки, а його поширення можна розглядати як одну з головних ознак високорозвинених економік;

основою кластерної політики є принцип потрійної спіралі, тобто організація взаємодії між державними органами, бізнесом і науково-освітніми установами;

кластери формуються в процесі інноваційного розвитку, а не створюються «зверху». При цьому держави прагнуть створити умови для більш активного формування кластерів. Найбільш успішні виробничі кластери формуються там, де здійснюється «прорив» в області техніки та технології виробництва з подальшим виходом на нові ринки;

специфікою кластеру є отримання підприємствами, що входять до його складу, синергетичного ефекту, що виражається в підвищенні конкурентоспроможності всіх учасників кластеру в порівнянні з окремими господарюючими суб'єктами;

на відміну від староіндустріальних кластерів відмінною рисою кластерів нового покоління є їх інноваційна орієнтованість.

Слід виділити всі можливі шляхи створення кластерів:

спонтанний, коли створення кластеру відбувається під впливом ринкових механізмів без будь-якої ініціативи з боку держави (більшість регіональних кластерів Німеччини);

формування кластеру зусиллями державних органів, бізнесу та наукової спільноти з розвитку існуючих кластероподібних об’єднань в регіоні;

формування державою кластеру «з нуля», на основі аналізу економічної ситуації та існуючих і потенційних взаємозв'язків.

Але на практиці більшість кластерів формувалися «знизу». Однак в силу їх очевидного позитивного впливу на регіональний розвиток було відзначено велике бажання влади «підстьобнути» розвиток кластерів спеціальними заходами. Уряди багатьох країн стали «вирощувати» кластери за власною ініціативою в рамках державно-приватного партнерства, надаючи цьому процесу відчутне матеріальне та моральне сприяння.

За роллю держави можна виділити чотири типи кластерної політики:

‒ каталітична – уряд відіграє роль ефективного комунікатора відносин між учасниками кластеру, створює умови для формування тісних зв'язків;

‒ підтримуюча – каталітична функція держави доповнюється заходами щодо розвитку інфраструктури (освіта, маркетинг, соціальне середовище, тощо) в регіонах локалізації кластерів;

‒ директивна – підтримуюча функція держави доповнюється програмами, які спрямовано на стимулювання розвитку економіки регіону на основі формування та розвитку кластерів;

‒ інтервенціоністська – уряд, поряд з виконанням своєї директивної функції, бере на себе відповідальність за подальший розвиток кластерів за допомогою трансферів, субсидій, обмежень і регулювань, а також здійснює активний контроль над фірмами, що формують спеціалізацію кластера.

На практиці частіше реалізується каталітична (20 % кластерів) і підтримуюча (близько 70 % кластерів) політики.

На наш погляд, основним завданням сучасної кластерної політики є необхідність органічно вписатися в природний процес еволюції системи. Кластерна динаміка – це дуже складний процес, і краще його розуміння може бути досягнуто через комбінацію еволюційних і конструктивних сил. Таким чином, вважаємо правильним твердження про те, що формування кластерів має відбуватися природним шляхом, там, де для цього є локальні переваги. Після того, як ці «зародки» пройшли перевірку ринком, урядові органи можуть реалізовувати програми їх підтримки.

Доречно при цьому нагадати, що програми підтримки кластерів зазвичай ґрунтуються на результатах ідентифікації кластерів в економіці, що побічно ще раз підтверджує правоту такої позиції. Різні підходи до вироблення кластерної політики знаходять відображення у виділенні двох типів кластерної політики.

На сучасному етапі найбільш яскраво виділяється дві основні моделі кластерної політики – ліберальна та дирижистська. Основний принцип ліберальної моделі полягає в тому, що кластер – це ринковий організм, роль держави зводиться до усунення перешкод для природного розвитку кластерів. Ліберальна кластерна стратегія характерна для країн, які за традицією проводять ліберальну економічну політику. У країнах з дирижистською політикою держава біль активно втручається в процеси формування кластерів, від вибору пріоритетних напрямків до фінансування програм з розвитку кластерів.

Аналіз методологічних підходів до розробки національних систем кластеризації ряду зарубіжних країн дозволяє зробити загальний висновок про те, що всі вони відображають спроби країн знайти в міжнародному масштабі єдиний підхід до ефективного розвитку економіки. З аналізу існуючих методологічних випливає, що рішення проблеми кластерного підходу до розвитку економіки необхідно здійснювати з урахуванням її специфіки.

Провідною тенденцією кластеризації сьогодні є розвиток світових кластерів, у тому числі таких, що виходять за рамки окремих держав, міжнародних і транскордонних. При цьому ядром кластерів нового покоління стають університети, навколо яких формується пояс інноваційних підприємств і старт-апів. В рамках кластерної політики відбувається спроба об'єднати розрізнені ресурси в групи взаємопов'язаних підприємств галузі, які є відносно конкурентоспроможними. Основна ідея полягає в тому, що б враховувати сильний взаємозв'язок між підприємствами, інфраструктурними установами при формуванні економічної політики управління конкурентоспроможністю галузі. Звісно ж, що цей принцип дозволяє максимально використовувати синергетичний ефект для підприємств, що входять до кластеру, і одночасно знизити до мінімуму перешкоди для розвитку бізнесу та економічного зростання підприємств.

В цілому процес реалізації кластерної політики держави представляється в такий спосіб:

- аудит регіональної економіки: вивчення кластерного підходу з метою кращого розуміння економічного розвитку та селекції кластерів;

- аудит політики: аналіз потенціалу кластерного підходу в різних регіонах і його гармонізація з існуючими загальними економічними підходами;

- дизайн кластерної політики: аналіз дизайну кластерної політики, які зобов'язання приватного та державного сектору в реалізації кластерного підходу та які механізми адаптації політики протягом часу;

- впровадження / реалізація кластерної політики: огляд і дослідження різних типів заходів, що застосовуються в різних кластерах і шляхи реалізації цих заходів;

- моніторинг і оцінка: моніторинг та оцінка кластерної політики, особливих перешкод, пов'язаних з ними і основних рішень, спрямованих на їх подолання;

- критичні фактори успіху кластеру: виявлення та узагальнення успішного досвіду, поширення цих результатів на інші кластери.

Висновки. Таким чином, сучасна структура кластеру – це форма просторової організації ланцюгів створення доданої вартості. Розуміння процесів функціонування такого роду моделей підприємствами означає можливість вибудовування своєї діяльності, орієнтованої на заняття тих чи інших ніш у системи поділу праці. З точки зору державних органів, кластерна структура – це інструмент формування конкурентної економіки регіонального та глобального рівня. У всіх випадках необхідно розуміти, що кластер є динамічною складною системою, яка безперервно змінюється.

Для повноцінного впровадження принципів кластерної політики в економіку України необхідно вирішити низку проблем:

1. Кластерна політика недостатньо закріплена у законодавстві України: аналіз виявив, що формування кластерів в Україні передбачається в програмних документах щодо соціально-економічного розвитку. Практика показує, що технологія підготовки програм, ключовим елементом яких є відповідність типовим макетам та вимогам, обумовлює появу достатньо формальних документів.

2. Нерозвиненість інститутів кластеризації: агенції регіонального розвитку, бюро сприяння інвестиціям поки що не стали каталізаторами кластерного розвитку в регіонах України.

3. Відсутність консолідуючого органу в сфері кластерної політики.

4. Незадовільне інформаційне забезпечення кластерної діяльності в Україні.

5. Проблема захисту конкуренції при реалізації кластерної політики: ідеологія кластеру передбачає використання учасниками кластеру обладнання, яке виготовляється підприємствами відповідного кластеру.

6. Непідкріпленість декларативних норм щодо формування кластерів в Україні конкретним механізмом їх реалізації .

7. Нерозвиненість інноваційної інфраструктури, необхідної для розвитку кластерів.

 

Список літератури.

1. Porter M.E. On Competition // Havard Business School Press. 1998.

2. Rosenfeld S.A. Bringing Business Clusters into the Mainstream of Economic Development. European Planning Studies 5, 1. 1997. P. 3-23.

3. Bergman E.M., Feser E.J. Industrial and Regional Clusters: Concepts and Comparative Applications. Regional Research Institute, WVU, 1999.

4. Дренев Я.Н. Кластерный подход к экономическому развитию территорий. Практика экономического развития территорий: опыт ЕС и России. М.: Сканрус, 2001. С. 20-23.

5. Амоша А.И., Большаков В.И., Минаев А.А. Украинская металлургия: современные вызовы и перспективы развития. Донецк: НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. 2013. 114 с.

6. Бубенко П.Т. Інституційна динаміка просторової організації економічного розвитку: монографія. Харків: ХНАМГ, 2008. 295 с.

7. Варналій З.С., Кузнецова І.С. Державна регуляторна політика у сфері малого підприємництва: монографія. К.: НАН України, Ін-т екон. прогнозування, 2002. 104 с.

8. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку: монографія. К.: Ін-т економіки та прогнозування, 2009. 836 с.

9. Соколенко С.И. Промышленная и территориальная кластеризация как средство реструктуризации. Безопасность Евразии. 2002. №1. С. 435

10. Вольчик В. В. Институциональная и эволюционная экономика. Ростов н/Д: Изд-во ЮФУ, 2011. 228 с.

11. Ферова И.С., Кожинова Т.В., Шорохов Р.Г. Промышленные кластеры и их роль в развитии промышленной политики региона: моногрофия. Красноярск: Проспект, 2015. 208 с.

12. Миролюбова Т.В., Афонина А.Г. Экономическое содержание и механизм управления развитием кластеров в региональной экономике: монография. Пермь, ПГНИУ, 2013.

 

References.

1. Porter, M. (1998), On Competition, Havard Business School Press, Havard.

2. Rosenfeld, S. (1997), “Bringing Business Clusters into the Mainstream of Economic Development”. European Planning Studies, vol. 5, no. 1, pp. 3-23.

3. Bergman, E. and Feser, E. (1999), Industrial and Regional Clusters: Concepts and Comparative Applications. Regional Research Institute, WVU.

4. Drenev, Ja.N. (2001), “Cluster approach to economic development of territories”, Praktika jekonomicheskogo razvitija territorij: opyt ES i Rossii. pp. 20-23.

5. Amosha, A.Y. Bol'shakov, V.Y. and Mynaev, A.A. (2013), Ukraynskaia metallurhyia: sovremennye vyzovy y perspektyvy razvytyia [Ukrainian metallurgy: current challenges and development prospects]. Yn-t ekonomyky prom-sty Donetsk, Ukraine.

6. Bubenko, P.T. (2008), Instytutsijna dynamika prostorovoi orhanizatsii ekonomichnoho rozvytku [Institutional dynamics of spacious organization of economic development], KhNAMH, Kharkiv, Ukraine.

7. Varnalij, Z.S. and Kuznetsova, I.S. (2002), Derzhavna rehuliatorna polityka u sferi maloho pidpryiemnytstva [State regulatory policy in the sphere of small business]. In-t ekon. Prohnozuvannia, Kyiv, Ukraine.

8. Heiets', V.M. (2009), Suspil'stvo, derzhava, ekonomika: fenomenolohiia vzaiemodii ta rozvytku [Suspension, power, economy: phenomenology of the relationship with development]. In-t ekon. Prohnozuvannia, Kyiv, Ukraine.

9. Sokolenko, S.I. (2002), “Industrial and territorial clustering as a means of restructuring”, Bezopasnost' Evrazii, vol. 1, pp. 435–437.

10. Vol'chik, V.V. (2011), Institucional'naja i jevoljucionnaja jekonomika. [Institutional and Evolutionary Economics], Izd-vo JuFU, Rostov n/D, Russia.

11. Ferova, I.S. Kozhinova, T.V. and Shorohov, R.G. (2015), Promyshlennye klastery i ih rol' v razvitii promyshlennoj politiki regiona [Industrial clusters and their role in the development of the industrial policy of the region]. Prospekt, Krasnojarsk, Russia.

12. Miroljubova, T.V. and Afonina, A.G. (2013), Jekonomicheskoe soderzhanie i mehanizm upravlenija razvitiem klasterov v regional'noj jekonomike [The economic content and mechanism for managing the development of clusters in the regional economy], PGNIU, Perm', Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 20.08.2017 р.