УДК 336.71.078.3/.719

 

О. В. Акімова,

канд. екон. наук, доцент, завідувач кафедри обліку та аудиту,

Донбаська державна машинобудівна академія (м. Краматорськ)

 

ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В УКРАЇНІ

 

O. V. Akimova,

Candidate of Economics, Associate Professor,

Head of the Department of Accounting and Audit, Donbas State Engineering Academy (Kramatorsk).

 

INSTITUTIONAL PREREQUISITES OF FORMATION OF THE FINANCIAL INTELLIGENCE SYSTEM IN UKRAINE

 

В статті визначено теоретичні аспекти формування системи фінансового моніторингу та виявлено особливості інституційного забезпечення процесу її трансформації в Україні. Визначено, що інституціоналізація організаційної структури фінансової розвідки та системи реалізації політики протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму в цілому відбувається в результаті взаємодії двох механізмів – «природного відбору» найкращих практик та свідомого управлінського впливу – і супроводжується явищами інституціональної компліментарності та гетерогенності. Ці явища можуть посилюватися в результаті запозичення регуляторних інститутів. Запропоновано згрупувати інституційні передумови становлення системи фінансового моніторингу в три групи: історичні, змістові та функціональні, а також визначено закономірності інституціоналізації системи фінансового моніторингу. Досліджено особливості становлення системи фінансової розвідки в України, зокрема, здійснено періодизацію даного процесу і обґрунтовано, що він відбувався переважно під дією зовнішнього впливу і відбувався в трьох напрямах: 1) відокремлення від ДФК за одночасного розширення переліку об’єктів та підстав для проведення ФМ; 2) підвищення операційної, інституційної та персональної незалежності центрального органу влади в сфері ПЛД/ФТ; 3) імплементація стандартів і рекомендацій, методичного забезпечення ФАТФ та ФАТФ-подібних органів у національне законодавство та практику фінансової розвідки.

 

Theoretical aspects of financial intelligence system formation are defined and features of institutional ensuring the process of its transformation in Ukraine are revealed in the article. It is grounded that institutionalization of organizational structure of financial intelligence and the system of realization of anti-money laundering and counter-terrorism financing policy in general results from interaction of two mechanisms – "natural selection" of the best practices and conscious administrative influence – and is followed by the phenomena of institutional complementarity and heterogeneity. These phenomena can amplify as a result of borrowing of regulatory institutes. It is offered to group institutional prerequisites of formation and development of financial intelligence system in three groups: historical, substantial and functional, and also regularities of an institutionalization of system of financial monitoring are described. Features of formation of system of financial monitoring in Ukraine are investigated, in particular, the periodization of this process is made. It is proved that this process proceeded in three directions as follows : 1) differentiation from the state financial control and simultaneous extension of the list of objects and bases for carrying out financial monitoring; 2) increase in operational, institutional and personal independence of the central authority in the sphere of financial intelligence; 3) implementation of standards and recommendations of FAFT and FATF-style bodies into the national legislation and practice of financial intelligence.

 

Ключові слова: фінансовий моніторинг, фінансова розвідка, інституційні передумови, система фінансового моніторингу, Україна, періодизація, механізми інституціоналізації.

 

Keywords: financial monitoring, financial investigation, institutional prerequisites, system of financial monitoring, Ukraine, periodization, institutionalization mechanisms.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Фінансовий моніторинг або фінансова розвідка спрямовані на виявлення та запобігання фактів позанормативної фінансової поведінки, тобто порушення певних правил у здійсненні фінансових та пов’язаних з ними інших операцій. Реалізація концептів позанормативної фінансової поведінки в умовах реального життя супроводжується низкою обставин, які визначають конкретний зміст дій окремої людини або колективного суб’єкта (група людей, підприємство, банківська установа, політична партія тощо) у певній ситуації. З іншого боку, кваліфікація таких дій як позанормативних, визначення їх суспільної небезпечності, і, відповідно, ідентифікація позаправового характеру – це ті механізми, які дуже широко варіюються від країни до країни або в плині часу. Вони визначаються особливостями конкретного інституціонального середовища в просторово-часовому аспекті. Саме ці інституційні передумови визначають результативність заходів з протидії легалізації доходів та фінансуванню тероризму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам впливу інституційних чинників на процес трансформації соціально-економічних систем та їх складових присвячено чималу наукову бібліографію. У систематизованому вигляді здобутки інституціональної теорії представлені в роботах Г. Клейнера [1], А. Ткача [2], В. Липова [3], К. Мойсеєнка [4]. Окремі питання інституційного забезпечення функціонування системи фінансового моніторингу досліджено в роботах О. Користіна [5], М. Прошуніна [6], С. Гуржія [7], а їх прикладні аспекти вивчено також А. Борисенковою [8], Н. Синюгіною [9], Л. Фітуні [10]. Разом з тим, становлення системи фінансового моніторингу (ФМ) має власну інституційну специфіку, пов’язану як із усталеними практиками організації боротьби з відмиванням грошей, так і з місцевими особливостями розподілу повноважень і компетенцій зі здійснення фінансової розвідки та реалізації політики протидії відмиванню грошей та фінансуванню тероризму (ПЛД/ФТ), які не знайшли достатнього теоретичного обґрунтування у науковій літературі.

Мета дослідження. Метою статті виступає визначення інституційних передумов формування системи фінансового моніторингу в Україні в теоретичному та прикладному аспектах.

Виклад основного матеріалу дослідження. В цілому в рамках інституціональної методологічної  традиції постулюється положення про те, що суб’єктивність соціально-економічних відносин і відповідної поведінки, в який вони реалізуються, а також плив культурних, правових, релігійних, політичних чинників та конкретних обставин їх реалізації приводять до різних результатів індивідуальної та колективної діяльності. В свою чергу, слід враховувати дію філософських законів єдності та боротьби суперечностей та заперечення заперечення: протиріччя між динамічним середовищем та консервативним набором упорядкованих інститутів, який є продуктом історичного розвитку, викликають потребу в удосконалення або зміні усталених практик соціально-економічних відносин і обумовлює пристосування інститутів до нових обставин, дії нових чинників, ситуаційних обставин, змін в ідеології та інших формах масової свідомості. Не варто забувати і про такі явища масової свідомості, як мода.

Основою функціонування економіки в рамках даної методологічної традиції визнається обумовлена різними чинниками (а від того – зовсім не обов’язково, що раціональна), поведінка суб’єктів і соціальних верств. Наголос здійснюється на суб’єктивності індивідуальної поведінки та ролі масової свідомості в колективній поведінці.

З точки зору динамічного підходу має значення те, як формуються інститути (інституціоналізуються, усталюються, усуспільнюються певні практики або форми діяльності, звичаї, традиції, норми). Зокрема можна виділити декілька механізмів даного процесу.

У визначенні першого з них доцільно скористуватися термінологією еволюційної теорії – інституціоналізації відбувається як природний відбір найбільш раціональних, простих, ефективних способів діяльності, її організації та управління з певними застереженнями. Застереження, які стосуються даного типу, пов’язані із тим, що простота, ефективність, раціональність як  передумови розповсюдження певного шаблону поведінки (діяльності) у суспільстві є відносними і пов’язані з повнотою інформації про всі можливі способи реалізації дій або відносин, культурно-технологічним рівнем суспільства, вже існуючими інститутами, які впливають на створення нових (передусім, стародавні звичаї, релігійні установки, які стали своєрідним культурним кодом).

Другий спосіб пов'язаний із свідомим формуванням інститутів. Їх усуспільнення в цій ситуацій визначається адміністративною силою держави або впливової соціальної групи, готовністю сприймати і наслідувати певний спосіб поведінки (діяльності) в масовій свідомості. По суті, другий тип і являє собою суспільне, в т.ч. державне управління інституціональною структурою соціально-економічної системи. Як зазначає К. Мойсеєнко, управління виступає як владний вплив на соціально-економічну систему з метою підвищення здатності її суб’єктів взаємодіяти з простором та іншими системами за одночасного свідомого забезпечення можливості структури соціально-економічних відносин протистояти змінам у просторі й внутрішнім протиріччям (стійкості системи) і проявляється в діяльності по впливу на форми організації і закріплення практики соціально-економічних відносин з метою мінімізації трансакційних витрат (і перш за все – по специфікації прав власності) [4, с. 162].

В рамках обох типів на окремих етапах, зокрема етапі винайдення певного способу поведінки, діяльності, мислення, організаційних форм та на етапі коригування змісту або визначення недоцільності подальшого використання даного інституту і заміни його новим або запозиченим, можуть проявлятися явища компліментарності інститутів та інституціональної гетерогенності [3, с. 8-9].

В прикладенні до проблематики фінансового моніторингу це означає в пергу чергу суперечливість у конкретному визначенні нормативності та позанормативності фінансової поведінки, інституціоналізації фінансового моніторингу як складової державного фінансового контролю та організаційному оформлення реалізації даного напряму.

Так, в різних інституційних системах (не тільки в межах певної країни, а й у межах цивілізацій або культурних осередках) складають різні практики відносин, які складають неформальні і формальні інститути фінансів. Разом з тим, в процесі глобалізації взаємодія цих систем визначає виникнення конфліктів щодо того, чи вважати певні фінансові або пов’язані з фінансами дії моральними та/або легальними. Прикладами цього є суперечки щодо діяльності офшорних зон, спекуляції на фінансових ринках, формування фінансової звітності, використання лазівок законодавства для податкового планування тощо. Тобто проблема полягає в тому, що саме вважається позанормативною фінансовою поведінкою в певній системі моралі та права. Різниця також полягає і в оцінці суспільної небезпеки тих або інших проявів позанормативної фінансової поведінки. Наприклад, подання недостовірної звітності може вважатися правопорушенням або злочином в різних країнах.

Розмаїття практичних, академічних та правових позицій з цього приводу визначається унікальністю досвіду кожної соціально-економічної системи у виробленні інститутів фінансової поведінки та їх формалізації, та спроможністю структури державних інститутів встановлювати правила гри, примушувати до реалізації певних шаблонів поведінки.

Останню можна охарактеризувати як інституційну спроможність. У вузькому розумінні інституційна спроможність в реалізації фінансового моніторингу являє собою здатність держави сформувати таку систему норм права та ідеології фінансової поведінки, а також систему виконання цих норм, яка забезпечить однозначне визначення позанормативності цієї поведінки, можливість її ідентифікації та протидії її проявам.

Проявом реалізації інституційної спроможності виступає інституційна результативність, яку можна визначити як ступінь реалізації інституційної спроможності у вигляді досягнення результатів по повній та точній типологізації ознак позанормативності фінансової поведінки, повній та однозначній ідентифікації її проявів, забезпеченню порівняно меншого результату позанормативної фінансової поведінки у порівнянні з нормативною для попередження її проявів у майбутньому.

Розв’язання проблеми забезпечення інституційної спроможності та результативності підсистеми ФМ як раз знаходиться в руслі дослідження інституціональної гетерогенізації, оскільки передбачає наявність волі до уніфікації типологій ознак позанормативної фінансової поведінки в рамках певного економічного та політико-правового середовища.

В процесі протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом актуальним залишається чітке визначення кола і критеріїв ідентифікації операцій, що підлягають фінансовому моніторингу та механізмів передачі інформації про дані операції тому що саме це є основою ефективного функціонування системи запобігання відмиванню «брудних» доходів, фінансуванню тероризму та розповсюдженню зброї масового ураження.

Механізмом інституціоналізації таких критеріїв та їх уніфікації є співробітництво на міжнародному рівні, результатом якого є типологічні звіти, що використовуються суб’єктами ФМ для запобігання неправомірних фінансових операцій, або фінансових операцій, які є наслідком злочинів. Типології  в даному випадку являють собою визначені та формалізовані критерії, за якими операції вважаються позанормативними (у вузькому змісті – такими, що легалізують доходи, фінансують тероризм або розповсюдження зброї масового ураження), і дозволяють шляхом порівняння та аналогії точніше та скоріше знайти ознаки злочинності операцій, що здійснюються, тобто дають можливість своєчасно отримати впевненість або мотивовану підозру до сумнівних (позанормативних) операцій.

Організаційне оформлення підсистеми ФМ як процес інституціоналізації розподілу повноважень, компетенцій, відносин між окремими органами, які здійснюють ФМ, ґрунтується на наступних групах передумов:

1) історичні: тип соціально-економічної системи (ринкова, планово-адміністративна або змішана), тип фінансового сектору (банківськоорієнтований, фондовоорієнтований); ізоморфізм інституційної архітектури в цілому, характер траєкторії розвитку інституційного забезпечення реалізації державної фінансової політики (еволюційна, інверсійна), усталені організаційні та методичні підходи в здійсненні ДФК, персональна та організаційна результативність діяльності окремих органів фінансового регулювання в минулому та ін.;

2) змістові: особливості культури фінансової поведінки, рівень сформованості та стан окремих фінансових інститутів та їх правове забезпечення, поширеність практик позанормативної фінансової поведінки та їхній зміст; розподіл регулювання певних типів позанормативної фінансової поведінки між галузями права (адміністративного, цивільно-господарського, конституційного, кримінального абощо);

3) функціональні: масштаби та пріоритети регуляторної діяльності; характер розподілу та ступінь централізації та концентрації владних повноважень із реалізації фінансової політики та ДФК; усталені механізми балансу; наявність усталених механізмів балансування політичних, економічних та суспільних інтересів; підхід до фінансового регулювання (секторально-інституційний або функціонально-цільовий); персональна, інституційна та операційна незалежність фінансової розвідки тощо.

Можна визначити наступні закономірності в процесі інституціоналізації системи ФМ:

1) ФМ є продуктом спеціалізації контрольної функції в управлінській діяльності держави у фінансовій сфері і еволюційним шляхом сформувався в економіках розвиненого типу; для всіх інших економік запровадження ФМ є сполученням еволюційного та інверсійного типу розвитку регуляторних інститутів, що обов’язково тягне за собою інституційні конфлікти у вигляді суперечливості правових норм, порушення ізоморфізму інститутів, неупорядкованості розподілу компетенцій, функціональні конфлікти між органами регулювання та правоохоронними інституціями;

2) розвиток підсистеми ФМ, як і будь-яких інших інститутів, завжди є інерційним (тобто завжди існує часовий лаг між початком запровадження певного інституту та його усталенням і досягненням результативності функціонування) і в цьому сенсі є реактивним типом політики, тому в організаційному та функціонально-методичному аспектах ФМ переважно відстає від практики позанормативної фінансової поведінки;

3) переріз компетенцій та повноважень в здійсненні ФМ визначає наявність «сліпих» зон та / або процесуальних провалів, що в комплексі з інерційністю її розвитку, дозволяє уникнути відповідальності за позанормативну фінансову поведінку навіть за її викриття;

4) з концентрацією повноважень в руках органу фінансового моніторингу і удосконаленням типологій ризиковості фінансових операцій підвищуються вимоги до універсальності компетенцій фахівців з фінансового моніторингу, посилення співробітництва між різними фінансовими регуляторами, передусім між центральним банком та іншими секторальними регуляторами, в частині обміну інформації про типологічні ознаки сумнівності операцій.

Набуття Україною незалежності не означало миттєвої відмови від попередніх механізмів управління економікою, хоча нові інститути та механізми створювалися практично з нуля і досвіду роботи в нових умовах новостворені державноуправлінські структури, звісно, не мали, та далеко не всі сучасні регулятори з’явилися саме в час первісних перетворень. Це цілком об’єктивно призвело до виникнення ситуації інституційного конфлікту, наслідком якого стала втрата контролю за економічними процесами.

У 1992-1996 рр. було ухвалено низку нормативних актів, серед яких Закони України «Про основи національної економічної політики України», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизаційні папери», «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про аудиторську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постанова Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання», Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку «Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання» та ін.

Разом з тим, неузгодженість та неповнота законодавства на тлі розгортання лавиноподібних макроекономічних процесів гіперінфляції, спаду виробництва, зростання безробіття призвела до фактів, коли населення втратило довіру до фінансової системи в цілому та окремих її інститутів, зокрема, новостворюваних суб’єктів інституційного інвестування, відбулися знецінення національної валюти і доларизація економіки, збільшився рівень позабанківського обігу фінансових ресурсів.

В перше десятиріччя незалежності сформувалися засади сучасної системи фінансового контролю в Україні. Зокрема, в 1991 р. були утворені Державна контрольно-ревізійна служба України (відповідним законом упорядковано діяльність аж в 1993 р.), Національний банк України (його статус до 1999 р. визначався Законом «Про банки і банківську діяльність», а з 1999 р. – Законом України «Про національний банк України»), Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (її повноваження були зафіксовані у Законі України «Про цінні папери і фондову біржу»). В 1996 р. з ухваленням Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» в Україні було створено вищий орган державного фінансового контролю, а в 1998 р. Рахункова палата України приєдналася до Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю INTOSAI.

В 2003 р. подальший розвиток системи державного фінансового контролю, спеціалізація функцій його суб’єктів відбувалася на основі Стратегії розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади, яку в 2013 р. було розширено до Стратегії розвитку системи управління державними фінансами. Втім в жодному з цих документів не знайшлося місця для опису напрямів створення і реформування системи фінансової розвідки (моніторингу) як складової державного фінансового контролю. Більше того, всі вони, власне стосуються лише державних фінансів. Так, з трансформацією Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу» в Закон «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (це відбулося в 2012 р.) в кінцевому рахунку завершилося ототожнення контролю держави у фінансовій сфері з контролем державних фінансів.

Здійснення фінансового моніторингу в його сучасному розумінні із початку існування нової української держави покладалося на органи внутрішніх справ. Зокрема, в Законі України «Про міліцію» (1990 р.) в  рамках загальних положень щодо протидії кримінальним діям та адміністративним правопорушенням міліцію було уповноважено здійснювати дії, які спрямовані на протидію кримінальним злочинам, а з 2010 р. – забезпечувати  в межах своїх повноважень виконання вимог закону про заборону грального бізнесу в Україні. В 1993 р. в складі Міністерства внутрішніх справ України створено Державну службу боротьби з економічною злочинністю. До її складу включено департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС, департамент фінансової та економічної безпеки МВС, управління, відділи, відділення Державної служби боротьби з економічною злочинністю головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті, відділи, відділення (групи, сектори) Державної служби боротьби з економічною злочинністю міських, районних управлінь та відділів, лінійних управлінь, відділів, відділень, пунктів, підрозділів спеціальної міліції. В тому ж році було ухвалено Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», яким визначено, що органи, в компетенції яких знаходиться цей вид правоохоронної діяльності, поділяються на дві групи:

до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України (створена відповідним Законом в 1992 р.);

до державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать:  органи внутрішніх справ  і Служби безпеки України, крім спеціально створених; органи прокуратури України; органи доходів і зборів, органи Державної прикордонної служби України та органи державного фінансового контролю; органи і установи виконання покарань та слідчі ізолятори;  розвідувальний орган Міністерства оборони України (з 2002 р.); Служба зовнішньої розвідки України (з 2005 р.).

В 1998 р. було прийнято Закон України «Про боротьбу з корупцією», яким було визначено, що Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; податкової міліції; Служби безпеки України; органів прокуратури України; Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Таким чином в 1990-х рр. в Україні сформувалася поліцейська модель протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. В той же час питання, пов’язані з фінансуванням тероризму і розповсюдження зброї масового ураження, не розглядалися спеціально в частині їх фінансових наслідків. Це стосувалося і кримінальної відповідальності за відмивання грошей. Згідно з Кримінальним кодексом УРСР 1960 р., який діяв аж до 2002 р. кримінальну відповідальність було передбачено за низкою фінансових статей, від приховування валютної виручки, і порушення законодавства про бюджетну систему, до злочинів проти індивідуальної та державної і колективної власності, господарських і посадових злочинів.

Відставання вітчизняного кримінального законодавства щодо відмивання грошей від зарубіжних зразків, особливо з огляду на інтенсифікацію діяльності ФАТФ та ФАТФ-подібних органів призвело до того, що в період 1998-2001 рр. Україною за фактом було криміналізоване лише відмивання грошей, пов’язане із обігом наркотиків, хоча більшість інших країн Європи, розробили вичерпний перелік злочинів, пов’язаних із легалізацією доходів. Іншими претензіями до України стали відсутність запобіжного законодавства, відсутність визначеного органу фінансової розвідки, застосування механізмів розкриття інформації про власників лише у банківській діяльності.

В 2000 та 2001 р. Президент України ухвалив укази «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом», «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», однак закону як документу з найвищою юридичною силою не існувало, а функції з реалізації відповідних заходів були покладені на Державну податкову інспекцію.

В той же час, починаючи з 2000 р. ФАТФ почала застосування санкцій до юрисдикцій, які докладають недостатньо (за результатами відповідного моніторингу) зусиль щодо ПЛД/ФТ. Через недосконалість власного законодавства Україна з 20.12.2002 р. по 14.02.2003 р. потрапила під ці санкції.

Для зміни ситуації було розпочату щільну співпрацю з ФАТФ, яка завершилася ухваленням низки нормативних актів, зокрема Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р. № 249-IV; постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від 28.08.2001 р. № 1124; Постанови Правління Національного банку України «Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом» від 30.04.2002 р. № 164; Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 14.05.2003  р. №189.

На виконання закону було сформовано спеціально уповноважений орган – центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу. В 2004 р. в Україні при Міністерстві фінансів була створено Державний комітет фінансового моніторингу України, який в 2010 р. було реорганізовано у Державну службу фінансового моніторингу України, яка посідає центральне місце в системі запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

У ході вдосконалення системи фінансового моніторингу в 2010 р. були прийняті відповідні поправки та доповнення до вже чинного Закону «Про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», якими було розширено перелік суб'єктів державного фінансового моніторингу.

Експерти Держфінмоніторингу України на постійній основі приймають участь та представляють інтереси України на Пленарних засіданнях Комітету MONEYVAL, залучаються до типологічних досліджень та взаємних оцінок країн-членів Комітету. З 2004 р. Держфінмоніторинг представляє інтереси України (яка є країною-спостерігачем) у Євразійській груп з протидії легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму і є Держфінмоніторинг України є членом Егмонтської групи, яка на сьогодні поєднує фінансові розвідки 127 країн світу та забезпечує обмін інформацією, в розслідуванні щодо відмивання коштів і фінансування тероризму.

За період 2002-2010 рр. Україна під впливом зовнішнього тиску здійснила й інші зміни у законодавстві:

ухвалено План заходів з ПЛД/ФТ на 2009-2010 рр.;

внесено зміни до Кримінального кодексу, які розширювали поняття легалізації доходів та вводили поняття «фінансування тероризму», зокрема ст. 209 (відмивання грошей), 258-3, 258-4 (визначення терористичної діяльності), 258-5 (фінансування тероризму);

удосконалено закон «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних порушень»;

ухвалено Порядок надання державними органами на запит суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про ідентифікацію клієнта;

а також інші: щодо фінансового моніторингу учасників фондового ринку, обліку сумнівних операцій та передавання інформації про них тощо

В 2010-2011 рр., перебуваючи знову в санкційному списку ФАТФ, Україна розробляла і запроваджувала план дій по покращенню ситуації, надалі намагаючись постійно оцінювати прогрес на шляху покращення законодавства та організаційної структури боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму на національному рівні.

Систематизація викладених вище положень та фактів дозволяє здійснити періодизацію розвитку підсистеми ФМ (табл.).

 

 

Таблиця.

Періодизація становлення підсистеми ФМ в Україні

 

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Як можна побачити з наведених даних, ФМ в Україні розвивався переважно під дією зовнішнього впливу і відбувався в трьох напрямах: відокремленні від ДФК за одночасного розширення переліку об’єктів та підстав для проведення ФМ; підвищенні операційної, інституційної та персональної незалежності центрального органу влади в сфері ПЛД/ФТ; імплементація стандартів і рекомендацій, методичного забезпечення ФАТФ та ФАТФ-подібних органів у національне законодавство та практику фінансової розвідки.

На першому етапі – становлення національної системи фінансового моніторингу – фінансовий моніторинг в розумінні протидії корупції та легалізації доходів, отриманих незаконним шляхом, належав до сфери компетенції МВС та СБУ і не існував як окремий напрям і функція державного фінансового контролю. Тому на даному етапі пріоритетом його розвитку було подолання росту організованої та економічної злочинності і збереження інституційної спроможності в змісті доступу до інформації, забезпечення наявності такої інформації в фінансово-кредитних установах, організація співробітництва МВС та СБУ – з одного боку та фінансових регуляторів, передусім, НБУ – з іншого в частині надання інформаційної підтримки слідству.

На другому етапі, розвиток системи фінансового моніторингу визначався необхідністю уникнення санкцій ФАТФ, саме тому в період 2001-2003 рр. пріоритетами розвитку стали: організаційне оформлення адміністративної моделі фінансової розвідки, створення її законодавчої бази, запровадження змін у законодавство щодо виконання вимог рекомендацій ФАТФ, до предметної сфери фінмоніторингу було включено виявлення операції, що мають ознаки причетності до тероризму; важливим пріоритетом другого етапу стало створення кадрової бази органу фінмоніторингу.

На третьому етапі головним пріоритетом стала криміналізація тероризму, виконання рекомендацій щодо розкриття інформації в процесі здійснення фінансових операцій (це стосується анонімних бенефіціарів), подальше запровадження процедур внутрішнього фінансового моніторингу у суб’єктів фінансового ринку.

 

Література.

1. Клейнер Г. Б. Эволюция институциональных систем / Г. Б. Клейнер. – М. : Наука, 2004. – 240 с.

2. Ткач А. А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія : навч. посіб. / А. А. Ткач. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 304 с.

3. Липов В. В. Комплементарность институциональных блоков как инструмент анализа социально-экономических систем / В. В. Липов // Економіка розвитку. – 2013. – № 3. – С. 8-12.

4. Мойсеєнко К. Є. Механізм функціонування і розвитку соціально-економічної системи / К. Є. Мойсеєнко // Перспективи розвитку економіки України в контексті європейської інтеграції : Зб. наук. пр. Донецького держ. ун-ту управління. – Донецьк : ДонДУУ, 2009. – Т. Х. – С. 151-164 (Серія «Економіка»; вип. 123).

5. Користін О. Є. Відмивання коштів: теоретико-правові засади протидії та запобігання в Україні: моногр. / О. Є. Користін. – К.: Київськ. нац. ун-т внутрішніх справ, 2007. – 448 с.

6. Прошунин М. М. Финансовый мониторинг в системе противодействия легализации преступных доходов и финансированию терроризма (российский и зарубежный опыт) : автореф. … докт. юрид. наук : 12.00.14 «Административное право, финансовое право, информационное право» / М. М. Прошунин. – Москва, 2010. – 44 с.

7. Гуржій С. Г. Боротьба з відмиванням коштів: правовий, організаційний та практичний аспекти / С. Г. Гуржій, О. Л. Копиленко, Я. В. Янушевич, О. Ю. Фещенко, А. Т. Ковальчук; ред.: М. Я. Азаров; Держ. ком. фін. моніторингу України. – К. : Парлам. вид-во, 2005. – 216 c.

8. Борисенкова А.В. Системи державного фінансового моніторингу: зарубіжний досвід [Електронний ресурс] / А. В. Борисенкова // Державне управління: теорія та практика. – 2011. – №2. – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua /ej/ej14/txts/Borisenkova.pdf.

9. Синюгіна Н. В. Фінансовий моніторинг у системі взаємодії різних суб’єктів господарювання (теоретичні аспекти питання) / Н. В. Синюгіна // Економіка розвитку. – 2009. – № 3. – С. 37-39.

10. Фитуни Л. Л. Финансовый моніторинг : учеб.-метод. пособие / Л. Л. Фитуни. – М. : МНЭПУ, 2002. – 552 с.

 

References.

1. Kleyner G. B. (2004). Evolyutsiya institutsionalnyih sistem [Evolution of institutional systems], Nauka, Moscow, Russian Federation.

2. Tkach, A. A. (2007), Instytutsionalna ekonomika. Nova instytutsionalna ekonomichna teoriia [Institutional economy. New institutional economic theory], Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine.

3. Lypov, V. V. (2013), "Complementarity of institutional blocks as a tool of the analysis of social and economic systems", Ekonomika rozvytku, vol 3, pp. 8-12.

4. Moyseienko, K. E. (2009), "Mechanism of functioning and development of social economic system", Perspektyvy rozvytku ekonomiky Ukrainy v konteksti yevropeiskoi intehratsii (coll. of art., Economy Series), op X, vol. 123, pp. 151-164.

5. Korystin, O. E. (2007), Vidmyvannia koshtiv: teoretyko-pravovi zasady protydii ta zapobihannia v Ukraini [Money laundering: theoretical and legal bases of counteraction and prevention in Ukraine], Kiev national university of internal affairs, Kiev, Ukraine.

6. Proshunin, M. M. (2010), “Financial monitoring in the system of counteraction of money laundering and to terrorism financing (the Russian and foreign experience)”, Abstract of doctoral thesis, Administrative Law. Financial Law, Information Law, Moscow, Russian Federation.

7. Gurzhy, S. G., Kopylenko, O. L., Yanushevich, F. V., Feshchenko, O. Yu. and Kovalchuk, A. T. (2005), Borotba z vidmyvanniam koshtiv: pravovyi, orhanizatsiinyi ta praktychnyi aspekty [Fight against money laundering: legal, organizational and practical aspects], Parlamentske vydavnytstvo, Kyiv, Ukraine.

8. Borisenkova, A. V. (2011), “Systems of the state financial monitoring: foreign experience”, Derzhavne upravlinnia: teoriia ta praktyka, vol. 2,  available at: http://www.academy.gov.ua /ej/ej14/txts/Borisenkova.pdf.

9. Sinyugina, N. V. (2009), "Financial monitoring in the system of interaction of different subjects of managing (theoretical aspects of a question)", Ekonomika rozvytku, vol. 3, pp. 37-39.

10. Fituni, L. L. (2002), Finansoviy monitoring [Financial monitoring], MNEPU, Moscow, Russian Federation.

 

Стаття надійшла до редакції 19.10.2013 р.