УДК 004.451.47

 

М. Ф. Безкровний,

к. т. н., доцент кафедри аграрного консалтингу та сервісу,

Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

M. F. Bezkrovnyy,

Ph.D., Associate Professor of Department of agrarian consulting and service,

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine

 

EVOLUTION OF DEVELOPMENT OF AGRICULTURAL INFORMATION AND CONSULTING ACTIVITY

 

Дана стаття присвячена дослідженню еволюції розвитку інформаційно-консультаційних служб у різних країнах, передумовами для виділення цієї роботи в самостійний вид діяльності, показати зміну функцій і завдань служби на окремих етапах в розвинутих країнах світу та дати рекомендації щодо покращання дорадчої діяльності в Україні. Важливим чинником розвитку сільськогосподарського дорадництва в Україні є розмежування повноважень державних органів управління і сільських консультаційних мереж. При обґрунтуванні вибору варіанту розмежування повноважень державних органів управління та дорадчих служб необхідно вибирати компромісний варіант.

 

This article is devoted to the study of the evolution of the development of information and consulting services in different countries, the prerequisites for distinguishing this work into an independent activity, to show the change of functions and tasks of the service at individual stages in developed countries of the world and to give recommendations on the improvement of advisory activity in Ukraine. An important factor in the development of agricultural advisory services in Ukraine is the delineation of the powers of state authorities and rural advisory networks. In justifying the choice of the option of differentiating the powers of state authorities and advisory services, it is necessary to choose a compromise variant.

 

Ключові слова: еволюція розвитку дорадчої діяльності, дорадчі служби і послуги, сільськогосподарська дорадча діяльність.

 

Keywords: еvolution of advisory activity, advisory services and services, agricultural advisory activity.

 

 

Постановка проблеми. Інформаційно-консультаційна діяльність в аграрному секторі нашої країни сьогодні перебуває на тому етапі, який можна охарактеризувати як період становлення. Незважаючи на те, що робота зі створення інформаційно-консультаційних служб АПВ ведеться вже більш десятиліття, досі ведуться гострі дискусії щодо розмежування повноважень державних органів управління та дорадчих служб.

Аналіз останніх досліджень. Значний внесок в історію та еволюцію розвитку інформаційно-консультаційної діяльності висвітлено в публікаціях Д. Алексанова, В. Баутина, В. Кошелева та ін. Важливу роль у дослідженні проблем розвитку інформаційно-консультаційниз служб відіграли праці О. Бородіної, В. Верби,  М. Кропивки та ін. (1). Проте поки що не вдалося сформувати загальновизнані методологічні підходи щодо розмежування повноважень державних органів управління та дорадчих служб в Україні.

Мета. Метою є вивчення історії розвитку інформаційно-консультаційних служб у різних країнах, передумовами для виділення цієї роботи в самостійний вид діяльності, показати еволюцію функцій і завдань служби на окремих етапах в розвинутих країнах світу та дати рекомендації щодо покращання дорадчої діяльності в Україні.

Виклад основного матеріалу досліджень. Робота з поширення сільськогосподарських знань має довгу, але часто незафіксовану історію. Інформаційно-консультаційна діяльність – це соціальне явище, важлива сила в розвитку сільського господарства. Вона зароджувалася, змінювалася, пристосовувалася до умов навколишнього світу століттями. Історія її розвитку нараховує майже чотири тисячі років, хоча становлення в сучасній формі здебільшого відбулося в останні два сторіччя. Зусилля консалтингових організацій спрямовані на збільшення можливостей людей, що проживають у сільській місцевості і зайняті у сільському господарстві, адаптуватися до мінливих економічних, соціальних, політичних і екологічних умов навколишнього середовища.

В Україні організацію, що здійснює роботу з поширення досвіду і сільськогосподарських знань прийнято називати інформаційно-консультаційною службою або дорадчою службою, однак, у більшості країн світу, для назви такого роду діяльності й організацій, широко використовується термін «екстеншн». Істотних відмінностей у тлумаченні цих термінів не існує, за винятком, мабуть, того, що «екстеншн» може означати не тільки службу у вигляді організації або установи, але й процес, тобто саму діяльність служби. У перекладі з англійського «extension» – розширення, продовження, поширення. На сьогоднішній день під сільськогосподарською службою «екстеншн» розуміється служба, працівники якої сприяють сільським жителям у виявленні й аналізі їх проблем, формуванні думок, прийнятті й реалізації рішень шляхом надання їм потрібної інформації й стимулювання використання інновацій з метою підвищення якості життя (2).

Зародження основних форм інформаційно-консультаційної діяльності та доведення корисної інформації до селян має довгу історію. Перший приклад ми зустрічаємо ще в Месопотамії, де археологи знайшли глиняні таблички, що відносились до 1800 р. до н.е., на яких було написано рекомендації щодо поливу зернових культур, а також заходи боротьби з пацюками. Ці поради були суттєвою підмогою для скорочення втрат від зниження податкових надходжень держави, одержуваних від селян. Деякі ієрогліфи на єгипетських колонах також містять корисні поради щодо запобігання втратам урожаю зернових культур від наводнень за розливів Нілу. Відомо, що ще деякі латинські письмена, створені в період з II ст. до н.е. описували практичні рекомендації з ведення сільського господарства. Вони складалися й поширювалися серед землевласників Римської імперії для того, щоб допомогти їм зберігати й підвищувати їхні доходи.

У Китаї також зароджувалися ранні форми просвітницької діяльності. З VI ст. до н.е. предметом турботи держави стало підвищення доходів землевласників і орендарів їх земель. Вони використовували прогресивні (в ті часи) технології, які знижували податковий тягар. За династії Хань (25-220 рр. н.е.) почалася робота з організації обов'язкових для вдосконалювання ведення сільського господарства досліджень і доведенню їх результатів до населення[4]. Перші роботи містять рекомендації землевласникам, як підвищити свій добробут за допомогою підвищення рівня агрономічних знань. У той же період склалася система державного управління, у якій ключову роль стали відігравати місцеві органи влади. З винаходом дерев'яних друкованих форм  активізувалась просвітницька діяльність. Державою було офіційно визнано важливість боротьби з голодом та епідеміями з допомогою  просвітницької діяльності.

Прямі спроби організувати подібну роботу були і в Європі. У XIV ст. на італійську і французьку мови було перекладено тексти Римських авторів про сільське господарство. Це були не тільки переклади з латині, але й узагальнення накопиченого селянами досвіду ведення господарства, кількість порад у якій складала до п'ятисот, а тематика розширилася до загальних питань ведення домашнього господарства. Успіхи природничих наук, що бурхливо розвивалися в наступні сторіччя, особливо хімії й фізіології рослин, розширили можливості застосування наукових методів у сільському господарстві [4]. Найчастіше інтерес до наукових досліджень ґрунтувався на прагненні землевласників знайти нові шляхи збільшення доходів від власних маєтків. Разом з деякими передовими вченими вони стали головними прихильниками організації всіляких сільськогосподарських клубів, асоціацій. На своїх регулярних зустрічах учасники обмінювалися власними ідеями, новою інформацією, обговорювали передові досягнення науки й можливості їх застосування в практичній діяльності. Завдяки діяльності сільськогосподарських об'єднань повсюдно організовувалися дослідні станції, поля, показові ферми, на базі яких проводилися агрономічні дослідження й підготовка конкретних методик і технологій. Згодом з'явилася можливість передати ці накопичені знання викладачам сільськогосподарських шкіл, у яких навчали основ землеробства. До 1850 р. такі школи були створені в Данії, Німеччині, Франції і Великій Британії. Однак навчатися в сільськогосподарських школах могли далеко не всі. Як правило, це були молоді люди з досить заможних родин, які згодом ставали керівниками маєтків великих землевласників. Для більшості селян досягнення науки залишалися недоступними. Були потрібні інші, більш ефективні способи, за допомогою яких селянська більшість могла б одержувати потрібну інформацію, поради до застосування нововведень у повсякденній діяльності. Для того щоб це стало можливим, потрібні були люди, які, переміщаючись із місця на місце, могли б зустрічатися із селянами безпосередньо на їхній території, інструктувати, консультувати, пропагувати нові методи, обговорювати їх з населенням.

Так у 1883 р. у Франції був призначений перший «мандрівний учитель землеробства». У 40-х роках XIX ст. такі вчителі з'явилися спочатку в Німеччині, а потім у більшості країн Західної Європи і Північній Америці [4]. «Мандрівні вчителі» були спеціальними службовцями, чию діяльність значною мірою фінансувала держава. Функції мандрівних учителів виконували добре підготовлені й освічені люди, яких запрошували місцеві сільськогосподарські об'єднання і органи самоврядування для тимчасового викладання й консультування.

З моменту появи посади мандрівного вчителя починається новий етап розвитку інформаційно-консультаційної діяльності. Усі наступні дії й заходи проводились вже за підтримки з боку держави. Робота з поширення передових сільськогосподарських знань і досвіду стає частиною державної політики більшості розвинених країн світу того часу. Саме це з'явилося передумовою для створення інформаційно-консультаційних служб в їх сучасному вигляді, виділення такого роду роботи в самостійний вид діяльності.

Перші інформаційно-консультаційні служби сучасного типу були створені в середині XIX ст. в Ірландії.З 1845 по 1851 рр. Ірландія перебувала на межі голоду, оскільки посіви картоплі були практично повністю знищені внаслідок епідемії, що прокотилася всіма європейськими країнами. Однак для Ірландії наслідки епідемії виявилася найсерйознішими, оскільки картопля становила основу харчування селянських родин. З метою запобігання виникнення голоду у 1847 р. в Ірландії засновано служби мандрівних учителів, для того щоб ті проводили роз'яснювальну роботу з фермерами в найбільш постраждалих від епідемії районах. Їх призначали централізовано, роботу оплачували.

Через десятиліття аналогічна система почала розвиватися в землях Німеччини, де таких учителів призначав Центральний Сільськогосподарський орган. Поштовхом до розвитку цієї системи стало різке скорочення доходів фермерських родин внаслідок знищення значної частини виноградників сільськогосподарськими шкідниками.

До кінця XIX ст. аналогічні служби було створено в Данії (1870 р.), Італії (1886 р.) і Нідерландах. В 50-х роках мандрівні учителі з'явилися у Швейцарія, Австро-Угорщина і Росія. Діяльність цих служб здійснювалася не тільки за рахунок засобів, виділюваних державою, значна, іноді більша частина засобів надходила з інших джерел – благодійних пожертвувань заможних громадян, церкви, банків. Однак, засновані в 1879 р. у Франції подібні служби фінансувалися державою повністю.

Розвиток системи сільськогосподарської освіти, загальне зростання просвітницької роботи в континентальній Європі вплинув на розгортання подібної діяльності у Великій Британії.

Таким чином, до початку XX ст. інформаційно-консультаційні служби були створені практично у всіх країнах Європи. Вони стали частиною системи державного управління й освіти. Чисельність працівників, залучених до цієї діяльності, неухильно росло, підвищувався рівень їх професіоналізму. Успіх роботи служб з поширення сільськогосподарських знань і досвіду в Європі стимулював розвиток подібної діяльності в США, де сільськогосподарські установи й мандрівні вчителі стали звичайним явищем в XIX ст. й підтримувалися (у т.ч. і фінансово) владою штатів і провінцій. У 1862 р., коли в країні йшла громадянська війна, президент Лінкольн підписав так званий I-й Акт Моррілля, яким був покладений початок створення коледжів «сільськогосподарських і технічних мистецтв» у північних штатах. Цим актом установлювалися умови надання кожному штату гранту у вигляді ділянки землі (відчужуваної з федеральних земель у розмірі 30 000 акрів), або еквівалентної суми для заснування таких коледжів (вони стали називатися land-grant коледжі, а пізніше land-grant університети). З цього часу сільськогосподарські коледжі стали не тільки установами освіти, але й дослідними центрами. Якісні зміни в діяльності land-grant коледжів відбулися з прийняттям в 1914 р. Акта Сміта-Левера. Цим актом закладалася Кооперативна Служба екстеншн – тристороннє співробітництво федерального уряду, урядів штатів і місцевих органів влади із сільськогосподарськими коледжами [2]. Тобто, слідом за Європою, інформаційно-консультаційні служби було створено в США. Вони споконвічно будувалися на адаптації європейського досвіду. Завдяки зусиллям передових учених і суспільних діячів країни ці самобутні служби стали швидко й успішно розвиватися.

У Південній півкулі і Японії також проводилася робота зі створення інституту інформаційно-консультаційних служб. Відкривались сільськогосподарські коледжі, у яких крім безпосереднього навчання також проводилася й науково-дослідна робота на базі створених при коледжах експериментальних ферм, де апробували нові методи й технології в землеробстві.

Успішний розвиток системи інформаційно-консультаційного обслуговування сільського населення в Європі послужив основою для організації подібної роботи й у колонізованих країнах Азії й Африки. Крім того, багато місіонерських організацій для завоювання довіри місцевого населення поряд з релігійною діяльністю, навчали навичок землеробства, організовуючи демонстрації й покази прогресивних технічних засобів і технологічних прийомів.

Таким чином, на початку XX ст. в більшості розвинених країн світу склалася сучасна система інформаційно-консультаційного обслуговування сільського населення. Простеживши становлення цієї системи, можна виявити основні умови, без яких виділення інформаційно-консультаційної служби як самостійного соціального явища було б неможливо.

Головна умова – доступна інформація про застосовування на практиці прогресивних технологій, яку мають використовувати в навчанні професіоналів сільського господарства, що потім зможуть отримані знання передавати іншим, активно сприяти поширенню нових знань.

Друге – має існувати адміністративна й організаційна структура, у рамках якої могла б здійснюватися інформаційно-консультаційна діяльність.

Третє – права й обов'язки організацій і осіб, що здійснюють інформаційно-консультаційну діяльність, мають бути встановлені законодавством, або іншими документами, що засвідчують їхні повноваження.

Крім того, спонукальним мотивом для ініціації подібної роботи можуть служити кризові ситуації, такі як загроза голоду, неврожаї, епідемії.

Як уже було відмічено, на початку минулого століття інформаційно-консультаційні служби перебували в стадії формування. Масштаби їх діяльності були невеликими, обмеженими рамками своєї роботи й контактами із сільськими жителями.

Створення інформаційно-консультаційних служб часто було процесом стихійним, випадковим, безсистемним, хоча закладалися вони на законодавчому рівні. Однак у XX ст. вони зазнали безлічі змін: мета діяльності служб розширилася, збільшився вплив державних структур на зміст консультаційної роботи, зросла частка державного фінансування. Працівники ІКС стали більш освіченими й професійними. Крім того, мінялися й самі учасники інформаційно-консультаційного процесу, що почали надавати аналогічні послуги сільському населенню.

В останні 25-30 років робота ІКС стала більш різноманітною. У країнах, що розвиваються, основний аспект у діяльності служб залишився на забезпеченні потрібних обсягів виробництва продовольства й боротьбі з бідністю. Основною ж турботою консультаційної служби в розвинених країнах є надання своїм клієнтам допомоги в забезпеченні довгострокового добробуту. У цих країнах склалися і різноманітні відносини між виробниками сільгосппродукції, з одного боку, а з іншого – державними (федеральними, регіональними, місцевими) органами влади.

Загалом, як показали дослідження, у діяльності органів управління аграрним сектором економіки розвинених країн світу і систем консультаційного обслуговування можна встановити наявність чіткого розмежування компетенцій між діяльністю органів управління й технічною допомогою консультантів, що діють у першу чергу в інтересах своїх клієнтів.

При цьому державні органи відповідають за наступне: формування соціально-економічної політики в аграрному секторі; регламентування і контроль якості сільськогосподарського виробництва; моніторинг цін на продукцію сільського господарства; науково-технологічне забезпечення виробництва, зберігання, переробки й реалізації продукції, навчання фермерів та ін.; забезпечення матеріальної (на пільговій або безоплатній основі) підтримки фермерів та інших суб'єктів аграрного бізнесу, у тому числі з використанням спеціалізованих фондів.

На сьогодні основними складовими консультаційної діяльності служб з розвиненим аграрним сектором є:

-  збір, узагальнення, адаптація до місцевих умов і поширення інформації про всі нововведення, про всі нові сорти сільгосппродукції й породи сільськогосподарських тварин;

-  робота з науковими й навчальними установами;

-  консультування за запитами (телефоном, з виїздом на місце);

-  експериментальна перевірка нових сортів сільськогосподарських культур, нових добрив, нових раціонів годівлі, відпрацьовування організаційно-економічних і технологічних нововведень у демонстраційних господарствах та ін.;

-  проведення короткострокових семінарів, виставок та інших заходів на забезпечення обміну досвідом;

-  розробка програм розвитку регіону;

-  бухгалтерський облік, аудиторські послуги.

Як результат аналізу ситуації  розвитку дорадництва в розвинених країнах, на нашу думку, не представляється можливим вибрати за основу який-небудь однозначний варіант розмежування повноважень державних органів і якийсь варіант організації сільськогосподарського консультування.

По-перше, сільськогосподарське виробництво у всіх цих країнах ведеться в досить спеціалізованих фермах в обсягах, що дозволяють обходитися працею двох-трьох членів фермерських родин із залученням найманої праці. Ці фермерські господарства не можуть обходитися без консультаційної підтримки.

По-друге, світовий досвід свідчить, що організації діяльності й фінансування сільськогосподарських консультаційних служб визначаються конкретними соціально-економічними умовами розвитку агропромислового виробництва в цих країнах. При цьому скрізь присутня державна підтримка, особливо на початкових етапах.

По-третє, в усьому світі вже явно прослідковується тенденція на розширення сфер діяльності консультаційних служб у напрямі вирішення всіх проблем сільської місцевості.

 

Висновки.

Дослідження еволюції розвитку консалтингу в світі , а в Україні дорадництва, показали, що повсюди дуже добре прослідковується практично однакова їхня сутність, принципи діяльності, а також багато в чому схоже розуміння ролі й місця консультантів у системі аграрного сектору економіки. Важливим чинником розвитку сільськогосподарського дорадництва в Україні є розмежування повноважень державних органів управління і сільських консультаційних мереж. Але взяти за основу який-небудь однозначний варіант розмежування повноважень державних органів управління та якийсь варіант організації сільськогосподарського консультування досить складно. Необхідний компромісний варіант обмеження цих повноважень.

 

Література.

1. Безкровний М.Ф., Організація інформаційно-консультаційної діяльності: Навч. посіб –К.: Каравела, 2009.–492 с.

2. Бородіна О.М. Сільськогосподарське дорадництво та проблеми його кадрового забезпечення. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 72 с.

3. Кропивко М.Ф. Інформаційне забезпечення агропромислового ви­робництва України в ринкових умовах: Монографія. – К.: ІАЕ УААН, 1996. – 160 с.

4. Van den Ban A. W. Основы финансирования информационно-консультационной службы : лекция / A. W. Van den Ban, В. М. Кошелев. - [2-е изд.]. - М.: МСХА, 2003. - 252 с.

 

Refetences.

1. Bekrovny, M.F. (2009), Orhanizatsiia informatsijno-konsul'tatsijnoi diial'nosti: Navch. posib [Organization of information and consulting activities: Teaching. Manual], Caravela, Kyiv, Ukraine.

2. Borodina, O.M. (2001), Sil's'kohospodars'ke doradnytstvo ta problemy joho kadrovoho zabezpechennia [Agricultural advisory and problems of its staffing], IAE UAAS, Kyiv, Ukraine.

3. Kropivko, M.F. (1996), Informatsijne zabezpechennia ahropromyslovoho vy­robnytstva Ukrainy v rynkovykh umovakh [Information support of agro-industrial production of Ukraine in market conditions], IAE UAAN, Kyiv, Ukraine.

4. Van den Ban, A. W. and Koshelev, V. M. (2003), Osnovy finansirovanija informacionno-konsul'tacionnoj sluzhby: lekcija [Fundamentals of Information and Consultation Services: lecture], 2nd ed, MSAA, Moscow, Russia.

 

Стаття надійшла до редакції 17.07.2017 р.