Українською | English

BACKMAIN


УДК 330, 14

 

М. Р.Савчук,

асист. каф. адміністративного та фінансового менеджменту,

Національний університет «Львівська політехніка»

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

 

M. R.Savchuk,

Assistant, teaching assistant of administrative and finance department,

Lviv Polytechnic National University

 

THEORETICAL BASIS OF THE RESEARCH OF EMOTIONAL INTELLIGENCE

 

Велике значення емоційний інтелект має для власної самореалізації, тому оцінка і дослідження його необхідне без винятку всім, насамперед особам, що займають керівні посади, освітянам, де наслідки неправильного рішення під впливом емоційної напруги є важливим, як в економічній сфері, так і в духовній.У статті проаналізовані різні підходи до трактування поняття «емоційний інтелект»  та визначена  сутність поняття "емоційний інтелект". Досліджено  історичні передумови виникнення теорії емоційного інтелекту . Автором проаналізовано періоди становлення та вивчення емоційного інтелекту та   зображено схему еволюції поняття «емоційний інтелект» зарубіжних науковців. Було здійснено аналіз особливостей досліджень змісту поняття «емоційний інтелект» на пострадянському просторі. Обгрунтовується актуальність подальшого теоретичного та емпіричного дослідження емоційного інтелекту.

 

Great value emotional intelligence has for his own self, because the evaluation and study it required without exception to all, especially to persons occupying leader positions, teachers, where the consequences of wrong decisions influenced by emotional stress is important in the economic sphere and the mental. The article analyzes various approaches to the interpretation of the concept of «emotional intelligence»  and the essence of the concept of "emotional intelligence. «Researched historical prerequisites of the theory of emotional intelligence. The author analyzes and study periods of emotional intelligence and a diagram of the evolution of the concept of "emotional intelligence» foreign scientists. It analyzes the characteristics of research content of the concept of «emotional intelligence» in the former Soviet Union. Further substantiates the relevance of theoretical and empirical studies of emotional intelligence.

 

Ключові слова: емоційний інтелект, соціальний інтелект, емоції, мислення, алекситимія, емпатія.

 

Keywords: emotional intelligence, social intelligence, emotions, thinking, alexithymia, empathy.

 

 

Постановка проблеми. У зарубіжних та вітчизняних дослідженнях за останній час все більш актуальним стає поняття емоційного інтелекту. Вивчення даного феномена показало, що життєвий успіх людини залежить не настільки від високих показників IQ, скільки від EQ. Коли людина вміє розбиратися у своїх емоційних переживаннях, управляти своїм емоційним станом, їй значно легше розв'язувати складні життєві проблеми, конфлікти та спілкуватися з людьми. На сьогоднішній день особливої актуальності набуває дослідження сутності емоційного інтелекту.

Аналіз досліджень і публікацій. Західними вченими, які розробили концепції емоційного інтелекту, були: Д. Гоулман, П. Саловей, Дж. Мейєр, Д. Карузо, Г. Гарднер, Р. Бар-Он, С. Хейн, Р. Купер, А. Саваф, Х. Вайсбах, У. Дакс, К. Кеннон, Дж. Готтман та ін. Серед зарубіжних педагогів-класиків, що досліджували емоційну складову особистості є такі: І. Гербарта, Я. Коменського, Дж. Локка, І. Песталоцці, Ж. Руссо та вітчизняних педагогів: І. Беха, Г. Ващенка, С. Русової, А. Макаренка, В. Сухомлинського, К. Ушинського.

Теоретико-методологічні підходи до проблеми співвідношення інтелектуального й емоційного розглядали у своїх роботах Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, В.М. Мясищев, О.К. Тихомиров та ін. Зокрема, видатний психолог Л.С. Виготський виділяв серед найважливіших питань психології проблему єдності афекту та інтелекту [1].

Постановка завдання. Полягає у розкритті змісту поняття емоційного інтелекту, його особливостей розвитку на основі вивчення та аналізу психолого-педагогічної та економічної  літератури.

 

Виклад основного матеріалу дослідження.

 

- Історичні передумови виникнення теорії емоційного інтелекту

Потенційним фактором життєвого успіху є феномен емоційного інтелекту. Сьогодні проблематика досліджень емоційного інтелекту свідчить про його приналежність до широко обговорюваних питань у яких, висвітлюються такі вимоги до оптимального функціонування людини, як прояви емоційної компетентності, емоційної  зрілості, емоційної культури, емоційної креативності.. і т.д.

Протягом останніх десятиліть у науковій літературі з’явились нові розробки, присвячені цій проблемі; однією з найбільш значущих серед них сучасні дослідники правомірно вважають теорію емоційного інтелекту [6, 8, 9].

Поняття емоційного інтелект було запропоновано Джоном Майєром і Пітером Саловеєм у 1990 році, а ідея набула поширення у книзі журналіста і психолога Даніеля Гоулмана у 1995 році. Автори однієї з останніх монографій із цієї проблеми [9] зауважують, що серед психічних явищ, ідентифікованих наприкінці XX століття, складно знайти такий феномен, який привернув би до себе таку пильну увагу науковців і представників практичних галузей досліджень, як емоційний інтелект.

Витоки розуміння емоційного інтелекту як фактору гармонізації особистості сягають часів Античності, за яких проблема взаємозв’язку розуму та почуттів розглядалась у межах філософських знань. Саме філософам Античного світу належить думка про поділ душі на три складники – жаданий, пристрасний і розумовий. Платон відносить розумові задоволення і страждання до чистих, вищих, які аж ніяк не пов’язані з нижчими, тими, які виходять із задоволення потреб організму [7]. Отже, з давніх часів накреслюється розрив між розумовою, емоційною та мотиваційною сферами людини.

Етапи і моменти, важливі для розуміння формування та розвитку теорії емоційного інтелекту представлені у табл. 1.

 

Таблиця 1.

Етапи формування розуміння емоційного інтелекту

Етапи

Формування емоційного інтелекту

Античність: період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е.)

Ще філософи Античності міркували над темою єднання розуму і чуттєвого пізнання.

Аристотель розглядав емоції, як: «дещо, що настільки сильно перетворює людський стан, що це впливає на  здібності до міркувань і супроводжується задоволенням та стражданнями людини».

Пов'язуючи емоції і пізнання, він вказував, що: «самий процес пізнання незалежно від зовнішніх практичних мотивів, з якими він може бути і не бути пов'язаний, саме дослідження теоретичної істини, складають джерело дуже сильних емоцій».

Епоха Просвітництва: (друга половина XVII —XVIII ст.)

В епоху Просвітництва тема визначення місця почуттів і розуму в пізнанні займало важливе місце в наукових дослідженнях. У цей час панували два напрямки - емпіризм, де чуттєвий досвід виступав єдиним джерелом пізнання, і раціоналізм, що висуває на перший план логічне підгрунтя науки і визнає розум джерелом пізнання і критерієм його істинності. Основні зусилля ірраціоналістів вже в ті часи були спрямовані на вироблення емоційно-моральних установок, які послужили б орієнтирам для людини в міжособистісних відносинах.

Філософія життя: XIX - початок XX ст.

Ірраціональні погляди набирають силу і в наступні століття. Так, представники філософії життя (А.Бергесон, В.Дильтей, Г.Зіммель) визначають дійсність через досвід самого життя, як переживання, поза яким досвід не існує. І сприймають життєвий досвід як ірраціональний і не зводиться до розуму.

Теорія Соціального інтелекту: XX ст.

Питання співвідношення раціонального та ірраціонального в інтелектуальній діяльності не став менш значущим і в ХХ ст. Теорія Соціального інтелекту, що виникла в XX в, стала значною передумовою і базисом для формування теорії емоційного інтелекту.

Роберт

Торндайком (1937р.)

Усвідомлюючи все зростаючу значимість міжособистісного спілкування і підкреслюючи його високу роль для керівного складу набирають силу організацій, вперше написав про «соціальний інтелект» для позначення «далекоглядності в міжособистісних відносинах». У публікаціях ученого цей феномен визначається як загальна здатність розуміти інших людей і, на основі цього, винятково суб’єктивного розуміння, — діяти розмірковано та мудро, адекватно щодо оточуючих.

Соціальний інтелект він представляв як сукупності ментальних здібностей, пов'язаних з обробкою соціальної інформації та сприяють успішності міжособистісної взаємодії.

Р. Торндайк виділяє три види інтелекту, а саме:

1) абстрактний інтелект, який безпосередньо відповідає за здатність людини розуміти абстрактні вербальні (наприклад, математичні) символи, і на основі цього розуміння — виробляти з цими символами певні прості або складні дії;

2) конкретний інтелект, який дозволяє суб’єкту розуміти речі й предмети винятково матеріального світу і виконувати певні дії щодо цих речей чи предметів;

3) соціальний інтелект як загальна здатність розуміти інших людей і, на цій основі, — взаємодіяти з ними [4, с. 85].

Теорії соціального інтелекту в подальшому отримала розвиток у працях Г.Оллпорта, Дж. Гілфорда, і Г. Айзенка.

Г.Оллпорт,(1937р.)

Продовжуючи ідею Р.Торндайка, зв'язав соціальний інтелект зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш вірогідні реакції людини.

Соціальний інтелект, на думку Г. Олпорта - «особливий« соціальний дар », що забезпечує гладкість у відносинах з людьми, продуктом якого є соціальне пристосування, а не глибина розуміння».

Г. Айзенк дотримувався східного думки, вважаючи, що «соціальний інтелект проявляється у використанні IQ для соціальної адаптації».

Трьома десятиліттями пізніше, В1967, Дж. Гілфорд

В1967, Дж. Гілфорд став розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від чинника загального інтелекту і пов'язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації. Ця здатність, вважає він, включає шість чинників:

· пізнання елементів поведінки - здатність виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію поведінки;

· пізнання класів поведінки - здатність розпізнати загальні властивості в потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку;

· пізнання відносин поведінки - здатність розуміти відносини;

· пізнання систем поведінки - здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, сенс їх поведінки в цих ситуаціях;

· пізнання перетворення поведінки - здатність розуміти зміна значення подібного поведінки (вербального і невербального) в різних ситуаційних контекстах;

· пізнання результатів поведінки - здатність передбачати наслідки поведінки, виходячи з наявної інформації.

Ці здібності мають безпосереднє відношення до складових надалі розробленого поняття ЕІ. Один з аспектів особистісного інтелекту також пов'язаний з почуттями і дуже близький до того, що згодом Дж. Мейер, П. Селовей і Д. Карузо назвуть емоційним інтелектом.

 

Слід відзначити, що теорія Г.Гарднера отримала свій розвиток завдяки  дослідженням  Девіда Векслера про інтелектуальні і неінтелектуальні компоненти, який ще в 1940 розглядав інтелект як структурне утворення і розділив розумові здібності на вербальні і невербальні. Основна його ідея полягала в тому, що у суб'єкта може домінувати та чи інша група здібностей. Також слід зауважити,що  аналіз поняття «самоактуалізації», введеного в 50-х роках представником гуманістичної психології А. Маслоу, породив численні дослідження особистості, об'єднуючі когнітивні й афективні складові.

Спираючись на вже існуючі дані, Гарднер припустив, що внутрішньоособистісний і міжособистісний інтелект настільки ж важливі для успішного функціонування особистості в соціумі, як і загальний інтелект (IQ), вимірюваний за допомогою IQ-тестів. Особливо це стосується тих сфер, які пов'язані з постійним спілкуванням і характеризуються підвищеною відповідальністю, що властиво для людей, залучених в управлінську діяльність. Очевидно, що високо розвинений міжособистісний інтелект, що припускає ефективність в комунікаційних процесах, має найважливішу роль як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності.

Отже, становлення уявлень про співвідношення емоцій і розуму пройшло тривалий розвиток в рамках різних течій соціальних, психологічних, економічних та філософських наук. Завжди визнавалося наявність складних, опосередкованих відносин між емоціями і розумом. Багатовікові дискусії з цього питання призвели до уявленням про необхідність об'єднання емоції і розуму і систематизації їх впливу на поведінку людини, на особливості комунікаційних процесів, важливість яких завжди визнавалася вченими. Лише в XX ст. напрацьовані знання сформувалися у теорію соціального інтелекту, яка визнавала важливість єднання розуму і афекту, що відіграють вирішальну роль у своєчасній адаптації до навколишніх умов і в міжособистісної комунікації. Дослідження особистості в галузі психології, об'єднуючі когнітивні й афективні складові, посприяли розвитку теорії, а уявлення про інтелект, як про структурний освіті стали причиною подальшого розвиток теорії мультиплікативного інтелекту.

Г. Гарднер, зазначив, що успішній людині необхідно володіти множинним, різнобічним інтелектом, що включає широке коло здібностей. Виділена автором в міжособистісний інтелект здатність спостерігати почуття інших і використовувати ці знання для прогнозування їх поведінки була швидко визнана однією з найважливіших складових особистості керівника та отримала розвиток в теорії емоційного інтелекту.

 

- Історія становлення уявлень про емоційний інтелект у зарубіжній психології

Вивчаючи співвідношення емоційних та пізнавальних процесів у науковому світі появився термін – «емоційний інтелект».

На перетині XX-XXI століть Дж. Мейєр виділяє п'ять періодів вивчення емоційного інтелекту. (табл. 2.).

 

Таблиця 2.

Періоди становлення та вивчення емоційного інтелекту зарубіжних науковців (за Дж. Мейєром)

Період

Особливості

1-ий період. 1900-1969рр. (відособлене дослідження емоцій та інтелекту)

- Початок вивчення соціального інтелекту. Психолог Г. Майєр виділяє „емоційне”, у якому на перший план виходять потреби почуття і волі.

- Р. Торндайк формує загальні основи поняття емоційного інтелекту. Виокремив соціальний інтелект як складник загального інтелекту.

- Психолог  Д.Векслер вперше припустив існування цілого ряду видів мислення, які представляють окремі складники загального інтелекту, але відрізняються від традиційного коефіцієнта інтелекту.

- Розроблена С. Шехтером когнітивно-фізіологічна теорія.

2-ий період. 1970-1989рр. (дослідження взаємного впливу когнітивних та емоційних процесів)

- Виникає підвищений інтерес до вивчення взаємодії емоцій і мислення. Вченими було висунуто припущення про існування так званого „когнітивного кола”, що об’єднує настрій і судження.

- Вчені висловлюють положення про емоції як одну з підсистем свідомості. У когнітивній концепції Р. Лазаруса центральною є ідея про пізнавальну детермінацію емоцій. Когнітивне опосередкування розглядається вченим як необхідна передумова виявлення емоцій.

- Виведене Л. Шпітцомтвердження, що певна емоційність визначає звичайні стани свідомості і передує когнітивним процесам.

- У 1973 р. П. Сіфнеос вводить у науковий обіг термін „алекситимія”. Він трактує його як  такий стан, що є протилежним стану людини, з досить розвиненим емоційним інтелектом.

- У 1985 р. Р. Бар-Он вводить поняття «коефіцієнт емоційності» і пропонує спосіб його вимірювання (EQ-i).

- У 1986 р. термін ЕІ було вперше використано у дисертаційному дослідженні В.Л. Пейна. В.Л.Пейн сформулював важливу думку почуття є фактами.

- Опосердкованими передумовами «змішаних моделей» ЕІ слугують: концепція самоефективності А. Бандури; теорія самоактуалізації А. Маслоу; уявлення про важливість емоційного життя у клієнтцентрированій терапії К. Роджерса, у межах яких наголошується на значущості вміння людей усвідомлювати свої здібності і ефективно керувати своєю поведінкою у відповідності зі знанням про сильні і слабкі сторони своєї індивідуальності.

3-ій період. 1990- 1993рр. (виокремлення поняття «емоційний інтелект»)

- 1990 р., коли Дж. Мейер і П. Селовей опублікували першу дослідницьку роботу, в якій запропонували  визначення терміну „емоційний інтелект”, а також розробили методику його виміру (EQ).

- У 1909 р. американським психологом Е.Титченером, введене поняття „емпатія”. Емпатія позначає осягнення, глибинне проникнення-вчування в сутність іншої людини, її когнітивний, фізичний та емоційний стани, переживання, світосприйняття тощо.

- У 1983 р. Г. Гарднером висунено припущення про можливість існування різних інтелектуальних здібностей, охоплюючи інтрапсихічні і міжособистісні здібності.

- Вчений виокремив такі сім різних форм інтелекту: просторовий, музичний, лінгвістичний, логіко-математичний, тілесно-кінестетичний, міжособистісний і внутрішньоособистісний. Ним було запропоновано запропоновано вживати термін  «множинність виявлення інтелекту» як такий, що більш адекватно описує поняття єдиного інтелекту, яке існувало дещо раніше.

- У 1993 р. вийшла з друку книга Г. Гарднера - „Множинність виявлення інтелекту”, у якій автор визначає поняття „емоційній інтелект”  і  пропонує розглядати його у двох формах: міжособистісній і внутрішньоособистісній.

- Р. Стенберг розвинув концепцію „практичного інтелекту”, який було визначено як „здатність адаптуватися, змінювати або переусвідомлювати ситуації, що виникають у реальному житті”.

4-ий період. 1994-1997рр. (період популяризації терміну „емоційний інтелект”)

- Популяризація ЕІ бере свій початок з книги Д. Гоулман „Емоційний інтелект”. Д. Гоулман та його послідовники перетворили ЕІ на девіз для досліджень і публічної політики. Було створено безліч методик для вимірювання емоційного інтелекту. З’являються психологічні агенції, які маніфестують розвиток емоційного інтелекту в сфері бізнесу та навчання.

5-ий період. 1998р. – до сьогодні (період уточнення концептуалізації конструкту емоційного інтелекту)

- Пропонуються варіанти удосконалення концепції ЕІ спільно з впровадженням нових методик його вимірювання.

- На сьогодні, на думку Дж. Мейєра, у літературі існують «два» ЕІ: один з них – «популярний» ЕІ, визначається по-різному, швидко набувається і слугує кращим предикатором успіху в житті, в той час як «інший» ЕІ становить  науковий феномен.

 

Оформлення поняття «емоційний інтелект» стало результатом розвитку уявлень про природу когнітивних і афективних процесів, особливостей їх тісного зв’язку. На рис.1. відображена схема еволюції поняття «емоційний інтелект» зарубіжних науковців.

 

Рис. 1. Схема еволюції поняття «емоційний інтелект» зарубіжних науковців

 

Аналіз особливостей досліджень змісту поняття «емоційний інтелект» на пострадянському просторі представлений у табл. 3.

 

Таблиця 3.

Аналіз особливостей досліджень змісту поняття «емоційний інтелект» на пострадянському просторі

Автор

Особливості досліджень поняття «емоційний інтелект»

Л.С. Виготський

Вчений стверджує про єдність мислення і афекту, на його думку. Називає інтелектуальний момент, який детермінує переживання та безпосередній вчинок, «смисловим переживанням». Сьогодні цей термін видається близьким до поняття „емоційний інтелект”.

О.М. Леонтьєв

У своїх дослідженнях демонструє емоційність (афективність) регуляції мислення. Вчений стверджував думку про те, що емоційність, або афективність, становить лише одну, особливу сторону процесів, якими є ті пізнавальні процеси, що відображають – нехай по-своєму – дійсність.

С.Л. Рубінштейн

Будь-яка емоція розглядається автором як „єдність переживання і пізнання”. Інтелектуальний процес, на його думку, неможливий без участі емоцій: „...Судження, яке є основним актом або формою, в якій здійснюється розумовий процес <...>, рідко становить лише інтелектуальний акт. Судження зазвичай так чи так насичене емоційністю”.

О.К. Тихомиров

На думку цього вченого, з розумовою діяльністю пов’язані всі емоційні явища – емоційні стани, емоційні процеси, почуття. Він стверджує, що емоційна регуляція розумової діяльності та її емоційна активізація є необхідними передумовами продуктивної інтелектуальної діяльності.

О.П. Санникова

Досліджувала вплив чотирьох базових емоцій (радості, гніву, суму і страху) на успішність професійної діяльності. Емоційність, на думку автора, одночасно слугує  системотворчим фактором у структурі особистості і її здібностей, зокрема професійних.

А.В. Брушлинський

Дослідник стверджував, що емоції можуть як сприяти мисленню, так і перешкоджати йому. Взаємодію між емоційними і когнітивними процесами, на його думку, доцільно називати взаємопроникненням, а кожен образ, уявлення, поняття має свій емоційний потенціал.

А.А. Бодальов

Збагатив дослідження проблеми емоційних здібностей ідеєю притаманності окремим суб’єктам своєрідної соціальної обдарованості, яка вияється у єдності інтелектуальних, емоційних і комунікативних здібностей, які становлять психологічну основу успішності їхньої комунікації з іншими оточуючими.

Д.В. Люсін

Трактував емоційний інтелект як «здібності до розуміння своїх і чужих емоцій та управління ними». Д.В. Люсін стверджує, що емоційний інтелект краще трактувати саме як когнітивну здібність, і не включати до його складу особистісні якості, які можуть сприяти кращому чи гіршому розумінню емоцій, але не є структурними компонентами ЕQ[5].

Г.Г. Гарскова

Обґрунтовуючи визначення даного поняття, його відмінність від загального інтелекту та значення для діяльності людини, стверджує: «Емоційний інтелект – це здатність розуміти ставлення особистості, репрезентовані в емоціях, та керувати емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу і синтезу» [3, с. 26].

 

Останнім часом з’явилось багато наукових досліджень, присвячених проблемі вивчення емоційності. Емоційний інтелект – це інтегративна особистісна властивість, яка зумовлюється динамічною єдністю афекту та інтелекту через взаємодію емоційних, когнітивних, конативних і мотиваційних особливостей і спрямована на розуміння власних емоцій та емоційних переживань інших, забезпечує управління емоційним станом, підпорядкування емоцій розуму, сприяє самопізнанню і самореалізації через збагачення емоційного і соціального досвіду.

Висновки з даного дослідження.

«Емоційний інтелект» стає все більш популярним у науковому світі. Різні тлумачення аспектів цього поняття мали місце в усі часи при вивченні проблеми емоційної культури людини та суспільства. Таким чином, проблема емоційного інтелекту, незважаючи на те, що має практичну значущість, по сьогоднішній день залишається недостатньо дослідженою як у теоретичному плані, так і в експериментальному, і потребує ґрунтовного наукового обґрунтування, яке буде перспективою наших подальших досліджень. Нова парадигма освіти вимагає віднайти розумний баланс між мисленням та емоціями, встановити гармонію між головою і навколишнім світом.

 

Список літератури.

1. Выготский Л.С. Мышление и речь : собр. соч. : в 6 т. / Л.С. Выготский. – М. : Педагогика, 1982. – Т.2. – С.5-361.

2. Власова О.І. Психологія соціальних здібностей: структура, динаміка, чинники розвитку: Монографія/О.І. Власова - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет»\, 2005

3.Гарскова Г.Г. Введение понятия «эмоциональный интеллект» в психологическую теорию / Г.Г. Гарскова // Тезисы науч.-практ. конф. «Ананьевские чтения». – СПб . : Изд-во СПб. ун-та, 1999. – С. 26.

4.Люсин Д.В. Новая методика для измерения эмоционального интеллекта: опросник ЭмИн / Д.В. Люсин // Психологическая диагностика. – 2006. – № 4. –С. 3-22.

5.Носенко Е. Л. Емоцiйний iнтелект: концептуалиiзацiя феномену, основнi функцii: монографія / Е. Л. Носенко, Н. В. Коврига. – К.: Вища школа, 2003. – 126 с.

6. Геранюшкина Г.П. Социальный интеллект студентов-менеджеров и его развитие в условиях формирующего эксперимента : Дисс. канд. психол. наук / Галина Петровна Геранюшкина. – Иркутск, 2001. – 170 с.

7. Радугин А. А. Философия: курс лекцій / Алексей Алексеевич Радугин.– М.: Центр, 2000. – 272 с.

8. Bradberry T. Emotional intelligence 2.0 / T. Bradberry, J. Greaves. – San Diego: TalentSmart, 2009. – 255 p.

9.Zeidner M. What we know about emotional intelligence: how it affects learning, work, relationships, and our mental health / Zeidner M., Matthews G., Roberts R. D. – London: A Bradford book, 2009. – 464 p.

 

References.

1. Vygotskij, L.S. (1982), Myshlenie i rech' [Thinking and speaking], vol. 2, Thinking and speaking, Moscow, Russia, pp.5-361.

2. Vlasova, O.I. (2005), Psykholohiia sotsialnykh zdibnostei: struktura, dynamika, chynnyky rozvytku [Psychology social skills: structure, dynamics, factors of development], Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi universytet», Kyiv, Ukraine.

3. Garskova, G.G. (1999), "Introduction of the concept of "emotional intelligence" in psychological theory", Theses of the scientific conference. "Ananiev readings", Izd-vo SPb. un-ta, SPb. Russia, p. 26.

4. Ljusin, D.V. (2006), "A new technique for measuring emotional intelligence: the questionnaire Emin ", Psihologicheskaja diagnostika, vol. 4, pp. 3-22.

5. Nosenko, E. L. and Kovryha, N. V. (2003), Emotsiinyi intelekt: kontseptualyizatsiia fenomenu, osnovni funktsii [Emotional intelligence: the conceptualization of the phenomenon, basic functions], Vyshcha shkola, Kyiv, Ukraine, p. 126.

6. Geranjushkina, G.P. (2001), "Social intelligence of students-managers and its development in conditions of forming experiment", Abstract of Ph.D. dissertation, Irkutsk, Russia, p. 170.

7. Radugin A. A. Filosofija: kurs lekcіj / Aleksej Alekseevich Radugin.– M.: Centr, 2000. – 272 s.8. Bradberry T. Emotional intelligence 2.0 / T. Bradberry, J. Greaves. – San Diego: TalentSmart, 2009. – 255 p.

9.Zeidner M. What we know about emotional intelligence: how it affects learning, work, relationships, and our mental health / Zeidner M., Matthews G., Roberts R. D. – London: A Bradford book, 2009. – 464 p.

 

Стаття надійшла до редакції 20.05.2017 р.

 

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"