УДК 338.439

 

К. А. Ревіка,

аспірант, Донецький державний університет управління МОН України

 

Концептуальні положення удосконалення механізму реалізації структурної політики щодо зовнішнього сектору національної економіки

 

Christina A. Revika,

graduate student, Donetsk State University of Management Education of Ukraine

 

Conceptual OF IMPROVEMENT MECHANISM OF STRUCTURAL POLICY FOR EXTERNAL SECTOR OF NATIONAL ECONOMY

 

У статті сформульовано концептуальні засади механізму реалізації структурної політики у сфері зовнішніх зв’язків, які базуються на сукупності нормативно-правових, економічних і організаційно-управлінських інститутів, спрямованих на виконання цілей і завдань органів державної влади при безпосередній участі органів місцевого самоврядування по економіко-соціальному розвитку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, які забезпечують формування конкурентоспроможної господарської системи в сфері зовнішніх зв’язків держави. Також дістало подальшого розвитку групування чинників реалізації структурної політики держави, які, на відміну від існуючих класифікацій, систематизовані на основі виділення їх змістових характеристик та напряму впливу (позитивний/негативний вплив, прямої/непрямої дії), що дає змогу розробити механізм побудови раціональної структури економіки.

 

In the paper formulated conceptual basis of the mechanism of implementation of structural policy in external relations that are based on a combination of legal, economic and organizational and administrative institutions designed to implement the goals and objectives of public authorities with the direct participation of local governments in economic and social development of international economic activity subjects which provide the formation of a competitive economic system in the field of external relations of the state. Also had received further development grouping factors of implementation of government structural policy, which, unlike existing classifications, structured on the basis of the selection of content characteristics and direction of impact (positive / negative impact, direct / indirect action) that allows to develop a mechanism for constructing a rational economic structure.

 

Ключові слова: структурна політика, раціональна економіка, зовнішні зв’язки держави, національна економіка, економічний механізм.

 

Keywords: structural policies, rational economy, foreign relations of the state, national economy, economic mechanism.

 

 

Актуальність проблеми. На сучасному етапі розвитку України особливо пріоритетне значення в підвищенні рейтингу країни в світовому господарстві набуває здійснення наступного: розвитку адекватних до ринкових умов структурних перетворень, прискорення темпів НТП та поступового переходу на стійкі темпи економічного зростання в аспекті забезпечення збалансованого та пропорційного розвитку країни. На нинішньому етапі економічна політика, спрямована на забезпечення стійких темпів економічного розвитку. вимагає серйозного перегляду, докорінної перебудови форм і методів організації функціонування різних галузей промисловості, сільського господарства, вдосконалення галузевих, територіальних структурних зрушень в аспекті прискорення НТП, а також найбільш ефективного використання найбагатших природних мінерально-сировинних і трудових ресурсів, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Зазначені напрямки повинні бути стратегічними орієнтирами розвитку національної економіки.

Звідси дослідження теоретичних основ розробки, формування та механізму реалізації структурної політики країни, особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на нинішньому етапі становлення ринкових відносин в Україні необхідно здійснювати з урахуванням особливостей національного господарства, з тим щоб бути готовими до викликів глобалізації в аспекті зміцнення економічного суверенітету.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Питанням формування раціональної національної структурної політики присвячено роботи значного числа вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед них варто відзначити роботи О.С. Білої, В.М. Геєць, В.Л. Іноземцева, М.О. Кобзистого, А.П. Павлюка, В.П. Семиноженко, А.Г. Феоктістова, Ю.В. Яременка та ін. В їхніх роботах значна увага приділяється: визначенню пріоритетів державної структурної політики; визначенню особливостей формування економічної структури держави; дослідженню галузевої структури економіки держави. Незважаючи на численні наукові праці з теорії структурної політики, в Україні залишається широке поле для дослідження, тому як існують розбіжності в термінології, аналіз здійснюється за окремими складовими структури економіки.

Мета роботи полягає в обґрунтуванні концептуальних положень до удосконалення механізму реалізації структурної політики щодо зовнішнього сектору національної економіки.

Виклад матеріалу основного дослідження. Процес розробки державної економічної політики – це знаходження компромісу між різнорідними соціально-економічними цілями. Реалізація державної структурної політики залежно від міри втручання держави у структурні зрушення в економіці може відбуватися за двома сценаріями, які визначають тип структурної політики: пасивний та активний (рис. 1).

Пасивна державна структурна політика полягає здебільшого у створенні державою сприятливої правової бази для конкуренції та вільного «переливання» капіталу й ресурсів з одних галузей, видів діяльності, регіонів тощо в інші під впливом ринкового механізму, ринкових чинників (стимулів) і традиційних засобів (правових та економічних), що їх модифікують, без безпосереднього втручання держави в інвестиційні процеси (в окремих галузях, регіонах, видах діяльності, проектах тощо), тобто у кругообіг ресурсів, доходів, продуктів в національній економічній системі [4; 5, c. 196].

 

Рис. 1. Тип структурної політики держави та напрями оптимізації економічної структури

 

«Переливання» капіталу та ресурсів і, відповідно, структурні зрушення у цьому випадку відбуваються внаслідок змінень норм прибутку. Ринковий механізм через взаємодію попиту й пропозиції та «переливання» капіталу й ресурсів забезпечує вирівнювання норм прибутку на різних ринках (у різних галузях) до середнього рівня в економіці у цілому й, таким чином, забезпечує формування оптимальної структури економіки й підвищення її ефективності. Цей сценарій реалізації державної структурної політики є досить тривалим і супроводжується великими соціальними втратами.

Отже, основні риси пасивної структурної політики, яку ще називають американською, оскільки так формувалася структура економіки США, полягають у такому [6, c. 43]:

пасивній ролі держави, яка зводиться до використання традиційних економічних і правових методів у проведенні структурної політики;

опорі на ринковий механізм, через який структура економіки змінюється у результаті змінень норм прибутків в окремих галузях;

тривалості реалізації;

породженні значних соціальних проблем.

Активна державна структурна політика (японська модель) полягає у застосуванні державою широкого спектра інструментів (як прямого, так й опосередкованого впливу) для прискорення структурних зрушень в економіці. Її основні риси [1, c. 42]:

активна роль держави у формуванні прогресивної структури економіки;

прискорений процес структурних зрушень в економіці;

використання прогнозних оцінок окремих елементів структури економіки, з’ясовування перспективних і неперспективних галузей, виробництв, депресивних регіонів тощо;

визначення пріоритетних галузей і виробництв;

розроблення державних програм і планів структурної перебудови (структурних зрушень) економіки;

селективна державна підтримка окремих галузей, регіонів, виробництв, організаційно-правових форм бізнесу тощо.

Здійснення активної структурної політики забезпечується за допомогою засобів прямого й непрямого регулювання. До засобів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних субсидій, дотацій, надбавок, позик на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень, контрактів, закупівель; індикативне планування; державні плани й програми; централізоване встановлення цін; цінова дотація окремих видів продукції, окремих галузей і виробництв; цільове фінансування сфер і суб’єктів діяльності тощо.

До засобів непрямого (опосередкованого) регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з диференціацією щодо певних (пріоритетних) галузей виробництв; здійснення політики прискореної амортизації; реалізація митної політики (встановлення різних імпортних та експортних тарифів); правове регулювання; створення спеціальних економічних зон тощо.

Формування й реалізація активної структурної політики полягає у такому [3, c. 60]:

визначенні найбільш ефективних напрямків структурних змін в економіці (тобто переліку основних напрямків державної структурної політики);

виборі пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, регіонів;

розробленні й реалізації комплексу регуляторних заходів у межах прийнятої структурної політики.

Заходи держави щодо регулювання структури національного господарства мають внутрішнє і зовнішнє спрямування, а за змістом проблем, які вирішують, поділяються на стратегічні і тактичні.

Реалізація структурної політики передбачає наявність цілей та завдань структурної корекції національної економіки, використання інструментарію впливу на формування та коригування основних структурних пропорцій, вироблення механізмів регулювання структурної перебудови національної економіки, моделювання наслідків впливу структурних змів на ефективність економічного розвитку.

До комплексу загальних заходів у межах нинішньої державної структурної політики, спрямованої на оптимізацію структури національної економіки в сучасних умовах перехідного періоду, можна віднести: удосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційних структурних змінень в економіці під впливом затвердженої структурної політики держави; створення сприятливих умов для реалізації конкурентних переваг національної економіки й формування та нагромадження реального національного капіталу; виділення пріоритетних галузей і виробництв, створення умов для припливу; макроекономічну стабілізацію, стимулювання прогресивних структурних зрушень в національній економіці; проведення ефективної державної інвестиційної й інноваційної політики, створення інноваційних економічних систем господарювання в усіх сферах і на усіх рівнях національної економіки; розроблення макроекономічних прогнозів щодо формування (оптимізації) структури економіки; розроблення загальнонаціональних та галузевих програм структурних перетворень економіки; раціональне залучення іноземних інвестицій, здатних забезпечити оптимізацію структури національної економіки; інформатизацію суспільства, широке впровадження сучасних інформаційних технологій тощо.

Наведені вище регуляторні заходи в межах державної структурної політики мають загальний характер. Вони можуть бути конкретизовані до рівня застосування певних інструментів у межах тих або інших засобів відповідно до економічної ситуації, завдань структурної політики та цілей соціально-економічного розвитку.

Державна структурна політика в сфері зовнішніх зв’язків регулюється ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. Згідно з ним основними формами реалізації зовнішньоекономічних зв’язків національної економіки та структурних зрушень визначено: надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності і навпаки; наукову, науково-технічну, науково-виробничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб’єктами господарської діяльності; міжнародні валютні та фінансові операції; 3) спільну підприємницьку діяльність між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарської діяльності; організацію та ведення оптової консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту; товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарської діяльності; орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами ЗЕД та іноземними суб’єктами господарської діяльності; роботу за контрактами фізичних осіб України за кордоном та іноземних фізичних осіб на території України. Нині поряд із традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвивається й активізується техніко-економічне та науково-технічне співробітництво.

Основними напрямками оптимізації зовнішньоекономічної структури української економіки в умовах глобалізації економіки та необхідності гарантування національної економічної безпеки й прагнення до рівноправної інтеграції держави у світову господарську систему є: збільшення експортного потенціалу країни; зменшення в експорті частки сировини, матеріалів, проміжної продукції й збільшення частки продукції переробних галузей з високими рівнями складності й кінцевої готовності; збільшення в імпорті частки прогресивного обладнання та машин і зменшення частки продукції сільськогосподарського виробництва, продуктів харчування, продукції, що може вироблятися на вітчизняних підприємствах; диверсифікація джерел імпорту енергоресурсів (нафти, газу, ядерного пального) з метою гарантування енергетичної безпеки країни [5, c. 204].

В цілому структурні зрушення і відповідно структура національного господарства відображають зміни потреб національного господарства, що виявляються або у вигляді падіння попиту на одні й зростанні на інші товари та послуги, або через кризові явища, що заважають нормальному розвитку національної економіки.

Завдання структурної політики – контроль, використання і стимулювання процесу структурних зрушень як для пристосування до мінливих умов відтворення, так і для стимулювання подальшого економічного зростання.

Провідним елементом таких перетворень є осмислена державна політика структурних перетворень економіки. Ця політика повинна сприяти формуванню економіки такого рівня, при якому можливе досягнення заданих макроекономічних показників на основі існуючих країнових реалій. Таким чином, структурна політика спрямована на забезпечення в сформованих умовах створення більш ефективного типу економічного розвитку. Це концептуальне положення є методологічною основою визначення напрямку радикальних змін в економіці, їх послідовності і тимчасових інтервалів їх здійснення [7, c. 89].

Оптимізація налаштування механізмів структурних перетворень є найбільш складною проблемою, яка потребує системного підходу. Отже, в даному контексті з теоретичних позицій розглянемо основні передбачувані завдання, тобто наукові призначення структурної політики в суспільстві, її можливих інструментів, а також форм і видів структурної політики, що мають місце в сучасному суспільстві.

Першим кроком в цьому напрямку є наукове обґрунтування можливих завдань структурної політики на поточному етапі розвитку. Вони звичайно різноманітні (табл. 1).

 

Таблиця 1. Завдання структурної політики

 

В результаті аналізу виявлено чинники здійснення структурної політики, які, з одного боку, допомагають реалізувати переваги господарської системи держави, а з іншого боку, що негативно діють на процес оновлення економічної структури (рис. 2).

 

Рис. 2. Чинники реалізації державної структурної політики

(розроблено автором)

 

До таких чинників, в першому випадку, слід віднести наявність високорозвиненого виробничого потенціалу, розвинутої транспортної інфраструктури, вигідне територіально-географічне розташування, значний науково-технічний і інноваційний потенціал, розвинуті економічні зв’язки, наявність мінеральних ресурсів, розвинені історичні та культурні традиції та ін. Негативні чинники поділені на чинники прямої дії та непрямої дії. До чинників прямої дії, залежних від діяльності органів управління і бізнесу, віднесені: недостатня ефективна промислова політика, слабке використання природних ресурсів, низький рівень доходів населення, високий ступінь зносу основних фондів. До чинників непрямої дії можна віднести: дефіцит і нерівномірне розміщення енергетичних ресурсів, складна демографічна ситуація, високий рівень урбанізації населення, недостатнє кількість і якість земельних ресурсів для розвитку сільського господарства.

Багатоаспектність економічного механізму дозволила сформулювати концептуальні засади механізму реалізації структурної політики щодо зовнішнього сектору національної економіки, які базуються на сукупності нормативно-правових, економічних і організаційно-управлінських інститутів, спрямованих на виконання цілей і завдань органів державної влади при безпосередній участі органів місцевого самоврядування по економіко-соціальному розвитку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, які забезпечують формування конкурентоспроможної господарської системи в сфері зовнішніх зв’язків держави (рис. 3).

Зазначені передумови підтверджують необхідність проведення серйозних структурних змін, у всіх секторах і сегментах невиробничої сфери, що передбачає необхідність розробки оптимальної структурної (галузевої) політики сприяє у вирішенні накопичених проблем в галузях народного господарства країни.

Висновки. Таким чином, підводячи підсумки вищевикладеного, структурна політика держави повинна включати такі напрямки:

– розвиток нових галузей, які сприяють загальному підвищенню ефективності промислового виробництва;

– стимулювання інвестиційної, інноваційної та підприємницької активності виробництв;

– сприяння розвитку галузей, які забезпечують значну частину експортної продукції;

– розвиток конкурентоспроможних на світовому ринку виробництв;

– згортання частини виробництв у депресивних галузях економіки;

– стимулювання розвитку третинного сектору економіки.

При реалізації структурної політики будь-яка держава має виходити з того, що ринок на основі принципу найбільшої ефективності і вигідності формує абсолютно нову форму поділу суспільної праці і створює якісно нові форми спеціалізації структури виробництва.

До основних передумов, які вимагають розробки оптимальної структурної, можна віднести:

необхідність зміцнення економічної незалежності за рахунок зниження імпорту енергоносіїв, продуктів харчування та інших товарів на основі розвитку імпортозамінних виробництв;

подолання однобокої сировинної спрямованості економіки; зміцнення соціально-економічного потенціалу країни;

незавантаженість виробничих потужностей в масштабі всієї країни і високий знос основних виробничих фондів;

необхідність налагодження і будівництво нових підприємств, що відповідають вимогам сучасної ринкової економіки;

наявність внутрішньогалузевих і територіальних диспропорцій, що стримують економічний розвиток країни;

імпортозалежність вітчизняної економіки, яка передбачає реалізацію серйозних змін в відтворювальної структурі економіки;

нерозвиненість виробничої інфраструктури, а також слабка матеріальна база;

охорона здоров’я, народна освіта, культура та ін.

 

Рис. 3. Концептуальні засади механізму реалізації структурної політики щодо зовнішнього сектору національної економіки

(розроблено автором)

 

Список використаних джерел.

1. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы / В. Л. Иноземцев. – М. : «Логос». – 2009. – 193 с.

2. Портер Е. Майкл. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов / Майкл Е. Портер; Пер. с англ. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2005. – 454 с.

3. Рей А. Конкурентные стратегии государства и фирм в экспортноориентированном развитии / А. Рей. // Вопросы экономики. – 2009. – № 8. – С. 56–64.

4. Семиноженко В.П. Инновационная политика для Украины. «Догонять» можно бесконечно, догнать – невозможно / В.П. Семиноженко. // Газета «День» от 12 февраля 2010 года.

5. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції» / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. Національний Інститут стратегічних досліджень [Інститут економічного Прогнозування НАН України, Міністерство економіки та питань європейської інтеграції України]. – К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

6. Структурні перетворення в Україні: передумови модернізації економіки / А.П. Павлюк, Д.С. Покришка, Я.В. Белінська [та ін.]; за ред. Я.А. Жаліла. – К. : НІСД, 2012. – 104 с.

7. Яременко Ю.В. Экономические беседы / Ю.В. Яременко. – М. : Центр исследований и статистики науки, 2009. – 344 с.

 

References.

1. Inozemtsev V.L. (2009), Sovremennoye postindustrialnoye obshchestvo: priroda, protivorechiya, perspektivy [Modern society postindustrialnoe: nature, contradictions, prospects], Moskow, Logos, 193 p.

2. Porter E. Maykl (2005), Konkurentnaya strategiya: Metodika analiza otrasley i konkurentov [Competitive Strategy: Technique Analyzing Industries and Competitors], Moskow, Alpina Biznes Buks, 454 p.

3. Rey A. (2009), Konkurentnyye strategii gosudarstva i firm v eksportnooriyentirovannom razvitii [Competitive strategies of the state and the development of export-oriented firms in], Voprosy ekonomiki, 56–64.

4. Seminozhenko V. P. (2010), Innovatsionnaya politika dlya Ukrainy. «Dogonyat» mozhno beskonechno, dognat – nevozmozhno [Innovation policy for Ukraine. «Catch up» can be infinite, catch up – it is impossible to], Gazeta «Den»

5.  Halchynskyy A. S., Heets V. M. ta in. (2004), Stratehiya ekonomichnoho i sotsialnogo rozvytku Ukrayiny (2004–2015 roki) [Strategy of economic and social development of Ukraine (2004–2015 years)], Natsionalnyy Instytut Stratehichnykh Doslidzhen, Instytut ekonomichnoho Prohnozuvannya NAN Ukrayiny, Ministerstvo ekonomiky ta pytan evropeyskoyi intehratsiyi Ukrayiny], Kyiv, 416 p.

6. Pavlyuk A. P., Pokrishka D. S., Belínska Ya. V. (2012), Strukturní peretvorennya v Ukrayini: peredumovy modernízatsiyi ekonomiky [Structural transformations in Ukraine: background of economic modernization], Kyiv, NÍSD, 104 p .

7. Yaremenko Yu. V. (2000), Ekonomicheskiye besedy [Economic talks], Moskow, Tsentr issledovaniy i statistiki nauki , 344 p.

 

Стаття надійшла до редакції 20.12.2013 р..