Українською | English

BACKMAIN


УДК 339.165.5: 631.162

 

В. А. Наберухін,

судовий експерт, Київський експертно-дослідний  центр судових експертиз, м. Київ

 

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ  ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

 

V. A. Naberuhin,

forensic expert, Kyiv expert and Research Center of Forensic Examinations,  Kyiv

 

ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC MECHANISM OF COMMERCIALIZATION OF INTELLECTUAL PROPERTY IN THE AGRICULTURAL SECTOR UKRAINE

 

Стаття присвячена узагальненню напрямів залучення об’єктів інтелектуальної власності в господарську діяльність аграрних підприємств з метою формування додаткового джерела доходів.

Запропоновано визначення терміну “комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності” як комерційного використання права на об’єкт інтелектуальної власності в фінансово-господарській діяльності підприємства за призначенням відмінним від основного шляхом укладення ліцензійних договорів, договорів купівлі-продажу, франчайзингу, застави, внесення до статутного капіталу  та  залучення її до інших цивільно-правових угод у поєднанні з матеріальними та іншими нематеріальними активами з метою отримання додаткового прибутку.

Визначено сім найбільш перспективних напрямів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності до яких віднесено: зміна форми та суб'єкта влас­ності; оптимізація економічної ефективності діяльності підприємства; передача прав на інтелектуальну власність (купівля-продаж, ліцензійне використання, франчайзинг); заставні операції; страхування майна; врахування в статутному капіталі, вирішення організаційно-право­вих питань.

Наголошено на необхідності формування ефективних організаційно-економічних механізмів комерціалізації  об’єктів інтелектуальної власності в аграрному секторі економіки України як передумови зростання рівня капіталізації та інвестиційної привабливості як окремих суб’єктів господарювання так і аграрної галузі в цілому.

 

The article is devoted to generalization directions involvement of intellectual property in economic activities of agricultural enterprises in order to create additional sources of income.

A definition of "commercialization of intellectual property" as a commercial use of intellectual property in the financial-economic activity of the enterprise for the purpose other than the primary by entering into licensing agreements, sales contracts, franchising, collateral registration in the share capital and the involvement of other civil contracts combined with other material and intangible assets in order to obtain additional income.

Seven of the most promising areas of commercialization of intellectual property which include: change in form and subject of property; optimize the economic efficiency of the enterprise; transfer of intellectual property rights (sale, license usage, franchising); embedded operation; property insurance; incorporation in the share capital, solving organizational issues.

The necessity of formation of effective organizational and economic mechanisms of commercialization of intellectual property in the agricultural sector as a prerequisite for Ukraine increased level of capitalization and investment attractiveness of individual businesses and the agricultural sector as a whole.

 

Ключові слова: інтелектуальна власність, комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності.

 

Keywords: intellectual property,  commercialization of intellectual property.

 

 

Постановка проблеми. Залучення в господарський оборот об’єктів інтелектуальної власності сприяє формуванню нового додаткового джерела доходів підприємств. По-перше, маркетинговий потенціал багатьох підприємств у формі об’єктів їх інтелектуальної власності (товарних знаків, брендів, патентів, ноу-хау) вже працює на процес реалізації продукції (послуг), виступаючи його основою. По-друге, виключні права власника  на такі об'єкти, прийняті на баланс підприємства до складу нематеріальних активів, можуть використовуватися в комерційній діяльності і приносити додатковий дохід. Даний актив набув статусу товару і є таким же видом майна, як і матеріальні об'єкти. Разом з тим, комплексний аналіз вітчизняної та міжнародної облікової практики галузевого інтелектуального капіталу наразі відсутній, що ускладнює розуміння підприємствами тих переваг, які вони отримують від введення нематеріальних активів у господарський оборот.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню залучення об’єктів інтелектуальної власності в господарську діяльність вітчизняних підприємств присвячені публікації відомих діячів у сфері інтелектуальної власності О. Бутніка-Сіверського, О. Святоцького,  С. Довгого, В. Жарова, О. Яновського, В. Чеботарьова, І. Федченко, П.Цибульова [1,2, 3, 4, 5, 6, 7, 8].

Постановка завдання. Наразі постало питання розробки організаційно-економічних засад комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та їх обліку, що дозволить підприємству систематизувати невраховані в обліку активи та підвищити капіталізацію компанії. Необхідним у цьому плані є створення такої системи бухгалтерського обліку цих унікальних активів, яка б давала можливість повною мірою використовувати їх у господарському обороті підприємства, вимірювати суму додаткових економічних вигод, що ними генеруються, і повною мірою забезпечувала б процес їх оцінки.

Виклад основного матеріалу. Про те, що об’єкти інтелектуальної власності (далі – ОІВ) являються доходним активом і підлягають комерційному використанню небезпідставно заговорили ще у 1995 році [9,   с.24]. До такого ж висновку прийшли і банки при пошуку резервів кредитування, відмічаючи при цьому, що без належного обліку інтелектуальної власності буде невиправдано занижена вартість об’єктів, що приватизуються і державі будуть нанесені значні збитки  [9, с.24].

П.Цибульов [6, с.50] комерціалізацію трактує як процес підпорядкування діяльності цілям отримання прибутку, а стосовно об’єктів права інтелектуальної власності  під такою діяльністю розуміє їх введення до цивільного обороту - купівля або продаж (передання) прав на об’єкти інтелектуальної власності іншим особам, операції з надання або отримання ліцензій, операції з інтелектуальною власністю як товаром чи заставою. При цьому автор виділяє два способи комерціалізації: по-перше, використання об’єктів права інтелектуальної власності (ОІВ) у виробництві товарів або послуг і, по-друге, передання прав на ОІВ.

Подібну точку зору у своїй роботі висловлює А.Гохштанд [10], виділяючи два основних джерела отримання доходу від використання об’єктів інтелектуальної власності: продаж прав на них і продаж товарів і послуг з застосуванням таких об’єктів.

В нормативній документації деяких країн, на відміну від України, поняття комерціалізації інтелектуальної власності визначено законодавчо. Так, наприклад, в Методичних рекомендаціях з оцінки вартості і обліку об'єктів інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів, що затверджені Державним патентним комітетом Республіки Білорусь введенням у цивільний оборот продукту, що містить об’єкт інтелектуальної власності, є передача його замовникові, продаж ліцензій, продаж як товарної продукції, оренда, введення в експлуатацію у внутрішньовиробничому процесі.

Термін “комерціалізація ОІВ” доцільно визначити як комерційне використання права на ОІВ в фінансово-господарській діяльності підприємства за призначенням відмінним від основного шляхом укладення ліцензійних договорів, договорів купівлі-продажу, франчайзингу, застави, внесення до статутного капіталу  та  залучення її до інших цивільно-правових угод у поєднанні з матеріальними та іншими нематеріальними активами з метою отримання додаткового прибутку.

Використанням ОІВ за основним призначенням, в даному контексті, на нашу думку, слід розуміти право власника ОІВ на використання відповідно до техніко-економічної мети, з якою він був розроблений (створений). Наприклад, щодо товарного знаку (торговельної марки) використанням за основних призначенням, визнається:

- застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована;

- застосування на упаковці товарів;

- використання у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні;

- зазначення у проспектах, рахунках;

- позначення на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Дослідження правових засад та практики використання ОІВ в господарському обороті вітчизняних підприємств дали змогу виділити головні найбільш перспективні, на нашу думку, шляхи її комерційного використання, а також з’ясувати найважливіші облікові проблеми, що є перешкодою запровадження даного механізму на практиці. Такими  напрямками комерційного використання ОІВ, зокрема виступає залучення їх в наступних господарських операціях підприємства.

1. Зміна форми та суб'єкта влас­ності.

реорганізація, ліквідація, банкрут­ство підприємства.

Немож­ливо отримати вичерпну інфор­мацію про будь-яке підприємство без урахування вартості його ОІВ, тоб­то інформації, що стосується його діяльності та має потенційну цінність для третіх осіб, і яка не є загальновідомою; необхідно оцінити і врахувати вартість ОІВ під час пере­оцінки майна підприємства, аби у подальшому підприємство мо­гло використовувати їх на правах власника. Згідно Господарського кодексу України у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на ОІВ оцінюється разом з іншим його майном.

продаж підприємства.

Автором не однократно наводились приклади, коли вартість продажу підприємства за раху­нок вартості ОІВ, може бути у 4-5 разів вище порівняно з балансовою вартістю його матеріаль­них активів. Врахування в обліку реальної вартості ОІВ дозволить достовірно визначити загальну вартість підприємства.

2. Оптимізація економічної ефективності діяльності підприємства

визначення напрямків використання ОІВ

Бухгалтерський облік ОІВ дає можливість вибору оптимального варіанту їх використання залежно від конкретних еко­номічних умов. А саме:.

- викорис­тання ОІВ у власному вироб­ництві;

- через передачу права на неї використання іншим особам;

- комбінація зазна­чених варіантів;

 можливість провадження амортизаційної політики щодо ОІВ

Відо­браження вартості ОІВ у бухгалтерському обліку як нематеріального активу дає під­приємству можливість документально підтвердити довгострокові майнові права на неї та на цій підставі нараховувати амортизацію на даний нематеріальний актив. Цей факт відкриває можливість:

- по-перше фінансового забезпечення онов­лення виробничих фондів (на­рахування амортизації на необоротні активи, до яких буде віднесена ОІВ, дає можливість збільшити фінансо­ву базу для придбання нових та поліпшення діючих виробничих фондів);

- по-друге мінімізації податкових платежів (віднесення вит­рат на створення та викорис­тання ОІВ  на собівартість продукції шляхом нарахування на її вартість амортизації дозволить зменшити базу опо­даткування прибутку підприємства).

гнучке ціноутворення та можливість отримання додаткового прибутку.

Мова йде про можливість виз­начати не лише нижню межу ціни як собівартість продукції реалізованої завдяки ОІВ, а й верхню її межу, що залежатиме від ефективності функціонування ОІВ та обліку її вартості. Звісно ОІВ приносить додатковий прибуток підприємству, завдяки ефективності маркетингової політики підприємства та прихильності споживачів до товару. Однак лише чіткий облік активів ОІВ дозволить виявити рівень цього додаткового прибутку та ефективно ним розпоряджатися.

аналіз економічної ефектив­ності використання ОІВ:

Дані бухгалтерського обліку забезпечать інформаційну базу для:

- проведення аналізу ефектив­ності вкладення капіталу у ство­рення ОІВ;

- визначення норми додаткового прибутку від вико­ристання ОІВ в процесі реалізації продукції.

3. Передача прав на ОІВ.

Поряд з можливістю укладення договорів купівлі-продажу та  ліцензійних договорів на окрему увагу заслуговує такий дещо новий вид цивільно-правових відносин за участі ОІВ як франчайзинг.

Практика показала, що франчайзинг, як система взаємовигідних відносин між підприємствами, що існує у світі вже близько ста років є одним з найбільш ефективних способів ведення бізнесу. Багато як вітчизняних так зарубіжних фахівців займались дослідженням проблем внутрішньогосподарських відносин підприємств об’єднаних франчайзинговими угодами. Дослідження стосувались в першу чергу правової сторони питання, порядку документального оформлення франчайзингових угод, незначна кількість публікацій стосувались проблематики відображення операцій франчайзингу в бухгалтерському обліку.

 Франчайзинг –  широко розповсюджений у світі спосіб реалізації товарів з використанням ОІВ і торговельної технології, власником яких є франчайзер. Практика франчайзингу полягає в тому, що франчайзер (франшизодавець, правовласник) надає франчайзі (франшизоотримувачу, користувачу виключних прав) ліцензію (франшизу) на заняття визначеним бізнесом на визначеній території і протягом визначеного періоду часу з використанням ОІВ і інших об'єктів права інтелектуальної власності (у тому числі комерційних таємниць) франчайзера за умови чіткого  дотримання його вимог у відношенні ведення бізнесу (якості товарів, послуг тощо). Склад такого наданого права називають франчайзинговим пакетом, за користування яким франчайзі виплачує франчайзеру роялті.

У правовому плані, виходячи з описаних вище ознак договору, франчайзингу відповідає договір комерційної концесії, за яким згідно Цивільного кодексу України, одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Крім того, на відміну від ліцензійного договір комерційної концесії підлягає обов’язковій державній реєстрації. На сьогодні, за свідченнями Українського інституту промислової власності державний реєстр договорів комерційної концесії відсутній із-за відсутності відповідної нормативної бази, що встановлює порядок його функціонування. Діюча система документування та обліку також не забезпечує реалізацію механізму франчайзингових договорів. Із-за відсутності практики здійснення таких операцій порядок їх обліку мало висвітлений у спеціалізованих фахових виданнях та практичній літературі.

4. Заставні операції

В Україні, звичайно, існує уявлення про те, що кредитувати можна не тільки під заставу матеріальних активів, але й нематеріальних цінностей, до яких, безумовно, відносяться ОІВ.

Перевагами  використання ОІВ в якості застави є два важливі моменти. По-перше, одержувач кредиту отримує додаткові можливості для розвитку свого бізнесу і зберігає матеріальні активи як резерв для залучення додаткового боргового фінансування. По-друге, банк  розширює свою потенційну клієнтську базу та зменшує витрати по роботі з клієнтами.

Можливості використання вдало організованого портфелю нематеріальних активів в якості застави оцінені в більшості розвинутих країн світу, про що свідчать численні повідомлення Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а також значний  рівень дослідження даної проблеми в зарубіжній та вітчизняній науково-практичній літературі. Однак не дивлячись на велику увагу до даного напрямку досліджень, жодних методичних розробок та практичних рекомендацій стосовно використання ОІВ в якості застави для отримання кредиту в Україні нами не знайдено. На практиці не відпрацьовані: економічний механізм залучення ОІВ в банківську діяльність; методика оцінки її вартості в цілях  застави; відображення даної процедури в бухгалтерському обліку підприємства власника ОІВ та інші практичні нюанси, пов’язані зі специфікою ОІВ як нематеріального активу.

5. Страхування майна

Якщо ОІВ виступає самостійним об’єктом у складі майна підприємства, то вона на ряду з іншими активами підлягає страхуванню.

6. Врахування вартості ОІВ в статутному капіталі

Використання ОІВ в якості внеску до статутного капіталу,   не дуже поширений на сьогоднішні напрямок її комерціалізації, хоча на нашу думку має великий практичний сенс, так як дозволяє сформувати (чи збільшити вже сформований) статутний капітал без відволікання грошових коштів господарського товариства і тим самим підвищити його ринкову вартість та інвестиційну привабливість.

Серед переваг такого альтернативного виду інвестицій як права на ОІВ зокрема слід виділити:

- збільшення активів підприємства (в тому числі й не­матеріальних) є підґрунтям зро­стання вартості акцій наступних емісій;

- збільшення статутного капі­талу з метою збільшення шан­сів на отримання кредитів — іноземні кредитори звертають увагу, передусім, на величину статутного капіталу;

- покращення  інвестиційної привабливості підприємства та додаткове залучення інвестицій.

Можливість внесення інтелектуальної власності до складу статутного капіталу акціонерного товариства передбачена рядом нормативних документів. Разом з тим існує законодавча можливість передачі права власності на ОІВ за законодавством з питань інтелектуальної власності. Так, наприклад, відповідно до п. 7 ст. 16  Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”  власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Отже, законні підстави для внесення майнових прав на ОІВ до статутного капіталу існують, однак при здійсненні такої операції виникають питання стосовно її юридичного оформлення, бухгалтерського обліку та оподаткування, що пов’язані в першу чергу з відсутністю практики здійснення таких операцій.

Так, зокрема, однією з головних передумов залучення ОІВ до статутного капіталу є можливість збільшення статутного капі­талу і таким чином підвищення  інвестиційної привабливості підприємства та додаткового залучення інвестицій. На жаль далеко не всі підприємства мають відповідний рівень інвестиційної привабливості, що зумовлює необхідність  прийняття кардинальних мір зі створення привабливого інвестиційного середовища всередині підприємства.

Головна облікова проблема в реалізації даного механізму полягає у відсутності належної системи інформаційного забезпечення інвестора про реальний фінансово-майновий стан на підприємстві. Я.В.Соколов [8, с.138] з цього приводу пише, що акценти в питаннях звітності змістились і складається вона в інтересах тих, хто купує. Покупець в свою чергу оцінює не прибуток, який приносить підприємство, а те якими ресурсами володіє і наскільки вони доходні при вдалому управлінні. В економічній літературі все частіше озвучується думка, що поступово нівелюється традиційна роль бухгалтерського обліку, як головної інформаційної системи підприємства. Більшість фахівців, які мають справу з практичною стороною цієї проблеми (фінансові аналітики, бренд-менеджери, маркетологи, професійні оцінювачі), а також інвестори, які прагнуть бачити реальну картину на підприємстві наголошують на необхідності розробки методик та методологічних засад обліку, які б дали змогу задекларувати реальну вартість ОІВ в бухгалтерському обліку підприємств.

Як відомо, методичні підходи до оцінки активів у фінансовій звітності базуються на принципі історичної (фактичної) собівартості, у зв’язку з чим інформація про ринкову вартість нематеріальним активів, у тому числі ОІВ не відображається у фінансовій звітності і за таких умов не підлягає оприлюдненню. Разом з тим,  така інформація, на наш погляд є, дуже істотною при оцінці потенційним інвестором фінансово-майнового стану підприємства та прийнятті рішення  щодо здійснення інвестицій в дане підприємство. Представлення інформації про ринкову вартість ОІВ у звітних матеріалах підприємства забезпечить покращення інвестиційної привабливості, надасть інвесторам необхідну інформацію щодо ринкової ціни самого підприємства та вартості його окремих активів (як врахованих в обліку, так і тих що не підлягають відображенню в балансі).

Враховуючи зазначені переваги використання ОІВ в якості внеску до статутного капіталу, вбачаємо необхідність розширення спектру досліджень в даному напрямку, узагальнення законодавчих та практичних аспектів внесення ОІВ в статутний капітал акціонерного товариства та надання практичних рекомендацій щодо формування звітних матеріалів про вартість ОІВ підприємства з метою покращення його інвестиційної привабливості та  додаткового залучення інвестицій.

7. Вирішення організаційно-право­вих питань, пов'язаних з ОІВ.

Бухгалтерський облік та оцінка вартості ОІВ в системі захисту прав інтелектуальної власності на неї, забезпечить:

- обґрунтування вартості ОІВ під час розгляду судових спорів, пов'язаних з неправомірним ви­користанням права власності на неї; 

- вирішення питань організації юридичного захисту інтелектуальної власності на ОІВ.

Висновки. Таким чином, об’єктам інтелектуальної власності, як окремому об’єкту цивільно-правових відносин, притаманні усі ознаки власності, як за діючим в Україні законодавством, так і виходячи з практики діяльності вітчизняних підприємств. Даний актив може бути не лише внеском до статутного капіталу, а також предметом договору лізингу, франчайзингу, страхування, ліцензування, кредитування тощо. Це дозволяє поставити знак рівності між ОІВ та традиційними матеріальними активами підприємства. Розробка ефективного організаційно-економічного механізму комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності та його облікового забезпечення є важливим науково-методичним завданням, виконання якого на рівні підприємства, галузі та держави забезпечить зростання капіталізації та інвестиційної привабливості як окремих суб’єктів господарювання так і аграрної галузі в цілому.

 

Література.

1.Бутнік–Сіверський О. Б., Гавриленко О. П., Довгий С. О., Жаров В. О., Жуков В. І. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук.– практ. вид.: У 4 т. / Академія правових наук України; Державне патентне відомство України / О.Д. Святоцький (ред.). — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. – Т.4: Оцінка інтелектуальної власності; Бухгалтерський облік та оподаткування. — 350 с.

2.Бутнік–Сіверський О.Б., Економіка інтелектуальної власності. – К.: Ін–т. інтел. власн. і права, 2004. – 296 с.

3.Жизнєв Б. Інтелектуальна власність у роботі підприємства  // Інтелектуальний капітал. – 2004. – №1. – С. 26–29.

4.Рудченко Ю.С. Торгові марки на баланс підприємств (аргументація конкурентноздатності) // “Облік і фінанси АПК” – №2. – 2005. – С. 9–15.

5.Федченко І. Інтелектуальна власність – потенційний ресурс підприємства. // Інтелектуальний капітал. – 2004.– №3. – С. 31–37.

6.Цибульов П. Комерціалізація інтелектуальної власності. // Інтелектуальна власність. – 2005. – №11. – С.50–54.

7.Чеботарьов В., Герасименко О. Роль оцінки об’єктів інтелектуальної власності при їх комерціалізації  // Інтелектуальна власність. – 2004. – №8. – С. 31–34.

8.Соколов В.Я. Международные стандарты учета и мы. // Проблемы учета и анализа: Сб. статей посвящ. 100–летию со дня рождения заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Павла Ивановича Савичева / Санкт–Петербургский гос. ун–т экономики и финансов / Я.В. Соколов (сост.), О.П. Савичев (сост.). — СПб. : Издательство С–Петербургского гос. ун–та экономики и финансов, 2001. — С. 135–146.

9.Зинов В., Лопатина В., Черненко Ю. Как оценить стоимость интеллектуальной собственности // Бизнес информ. – 1995. – №5. – С. 24–27.

10. Гохштанд А. Нематериальные активы России. Опыт оценки // ИС. Промышленная собственность. – 2005. – №5. – С. 34 – 42.

 

References.

1. Butnik–Siverskyi, O. B. Havrylenko, O. P. Dovhyi, S. O. Zharov, V. O. and Zhukov,V. I. (1999), Intelektualna vlasnist v Ukraini: pravovi zasady ta praktyka [Intellectual property in Ukraine: legal framework and practice], Akademiia pravovykh nauk Ukrainy; Derzhavne patentne vidomstvo Ukrainy, Vydavnychyi Dim "In Yure", vol.4, Otsinka intelektualnoi vlasnosti; Bukhhalterskyi oblik ta opodatkuvannia [Assessment of intellectual property; Accounting and Taxation], Kyiv, Ukraine, p.350.

2. Butnik–Siverskyi, O.B., (2004), Ekonomika intelektualnoi vlasnosti [Economics of Intellectual Property], In–t. intel. vlasn. i prava, Kyiv, Ukraine, p.296.

3. Zhyzniev, B. (2004), “Intelektualna vlasnist u roboti pidpryiemstva”, Intelektualnyi kapital, vol.1, pp. 26–29.

4. Rudchenko, Yu.S. (2005), “Torhovi marky na balans pidpryiemstv (arhumentatsiia konkurentnozdatnosti)”, “Oblik i finansy APK”, vol. 2, pp. 9–15.

5. Fedchenko, I. (2004), “Intelektualna vlasnist – potentsiinyi resurs pidpryiemstva”, Intelektualnyi kapital, vol. 3, pp. 31–37.

6. Tsybulov, P. (2005), “Komertsializatsiia intelektualnoi vlasnosti”, Intelektualna vlasnist, vol. 11, pp.50–54.

7. Chebotarov, V. and Herasymenko, O. (2004), “Rol otsinky obiektiv intelektualnoi vlasnosti pry yikh komertsializatsii”, Intelektualna vlasnist, vol. 8, pp. 31–34.

8. Sokolov, V.Ja. (2001), “Mezhdunarodnye standarty ucheta i my”, Problemy ucheta i analiza, Sankt–Peterburgskij gos. un–t jekonomiki i finansov, zdatel'stvo S–Peterburgskogo gos. un–ta jekonomiki i finansov, SPb, Russia, pp. 135–146.

9. Zinov, V. Lopatina, V. and Chernenko, Ju. (1995), “Kak ocenit' stoimost' intellektual'noj sobstvennosti”, Biznes inform, vol. 5, pp. 24–27.

10. Gohshtand, A. (2005), “Nematerial'nye aktivy Rossii. Opyt ocenki”, Promyshlennaja sobstvennost', vol. 5, pp. 34 – 42.

 

Стаття надійшла до редакції 17.12.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"