Українською | English

BACKMAIN


УДК 338.15

 

Т. П. Радіщук,

к. е. н., доцент кафедри економіки і підприємництва,

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна», м. Луцьк

 

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ПРОДУКЦІЇ АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

 

T. P. Radischuk,

Ph.D., Associate Professor of Economics and Business,

Lutsk Institute of Human Development University "Ukraine", m. Lutsk

 

SIMULATION OFFERS AUTOMOTIVE PRODUCTS IN CONDITIONS OF UNCERTAINTY

 

У статті досліджено динаміку виробництва автомобілебудівної продукції в Україні упродовж 2003-2014 років; виявлено системні проблеми розвитку вітчизняної автомобілебудівної галузі; проведено аналіз впливу суттєвих факторів та визначення тенденції їх дії; побудовано і проаналізовано ряди динаміки і обґрунтовано заходи щодо моделювання попиту на ринку продукції автомобілебудування підприємств, які функціонують в умовах мінливого попиту. Для виявлення загальної тенденції споживчого попиту на продукцію автомобілебудування в Україні побудована і перевірена на адекватність трендова модель.

 

 

In the article the dynamics of automobile production in Ukraine in 2003-2014 years; revealed systemic problems of the domestic automobile industry; an analysis of the impact of significant factors determining trends and their action; constructed and analyzed time series and reasonable measures to modeling market demand for automotive products businesses that operate in a changing demand. To identify the general trend of consumer demand for automotive products in Ukraine built and tested for adequacy trend model.

 

Ключові слова: ряд динаміки, аналітичні показники динаміки: абсолютний приріст, середній абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, адекватність моделі, моделювання порпозиції товарного ринку, коливання кон’юнктури ринку,  пропозиція.

 

Keywords: a number of speakers, analytical performance dynamics: the absolute increase in the average absolute growth, growth rate, growth rate, adequacy models, modeling porpozytsiyi commodity market, fluctuations in market conditions, supply.

 

 

Постановка проблеми. Автомобілебудівна промисловість, будучи з однієї сторони, великим споживачем матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, з іншої – є одним із основних виробників промислової продукції. Нині автомобілебудування належить до основоположних галузей економіки країни, оскільки забезпечує розвиток багатьох суміжних галузей, освоєння високих технологій [1 с. 34-41], прямим чином впливає на технічний прогрес і свідчить про платоспроможність, а отже, і про рівень життя населення.

Розвиток автомобілебудування сприяє створенню замкнених виробничих циклів, побудованих на коопераційних зв’язках між вітчизняними автомобілебудівними підприємствами; розвитку супутніх галузей, через збільшення споживання їх продукції та розвитку внутрішнього ринку збуту автомобілебудівної продукції власного виробництва; зростанню частки експорту продукції автомобілебудування, загальному пожвавленню виробничої активності, що призведе до збільшення прибутків підприємств автомобілебудування, які можуть бути спрямовані на технічне переозброєння та модернізацію виробництв; створенню додаткових робочих місць як в автомобілебудуванні так і в супутніх галузях.

Водночас автомобілебудування належить до видів діяльності з найбільшим інвестиційним ризиком через високу залежність попиту на його продукцію від кон’юнктурних коливань, через значні темпи розвитку нових світових технологій, що зумовлює швидке моральне старіння технологій та обладнання. Усе це вимагає спрямування інвестицій у модернізацію виробничих потужностей автомобілебудування та створення нових гнучких виробництв, здатних пристосовуватися до світових науково-технологічних змін світового автомобілебудування від зовнішніх і внутрішніх коливань попиту. Тому моделювання пропозиції на ринку продукції автомобілебудування в Україні в умовах невизначеності є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні напрацювання з дослідження впливу факторів макро і мікросередовища зовнішніх на діяльність підприємств для ефективної організації його діяльності й досягнення стабільного розвитку, висвітлено у працях таких учених: І. Ансоффа, Дж. Белла, Б. Вольдера, О. Виханського, У. Ділла, А. Зуб, Н. Корольова, Ф. Котлера, С. Кузнецова, А. Люкшинова, В. Маркова, А. Петрова, М. Саєнко, А. Томпсона та інших.

Проблемам вивчення економічного потенціалу і розвитку автомобілебудування в Україні, заслуговують на увагу дослідження українських та російських вчених-економістів: К. Гапотченко, Г. Кіндрацької, О. Ломакіної, Н. Мартиненко, М. Мостового, В. Нємцова, А. Семенова, Г. Семенова, В. Ченцова, А. Шегди, І. Ямпольської та ін.

Однак зміни, що відбуваються в сучасній економіці в умовах невизначеності дедалі більше потребують вивчення питань, які відповідали б сучасним умовам розвитку підприємств автомобілебудування і світовим тенденціям розвитку економіки. Потребує розроблення нових підходів урахування специфіки ринку, обґрунтування заходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємств та формування на їх основі моделювання пропозиції продукції автомобілебудування  в умовах невизначеності.

Постановка завдання. Метою дослідження є моделювання і побудова рядів динаміки пропозиції на вітчизняному ринку автомобілебудування впродовж 2003-2014 років, обґрунтування впливу суттєвих факторів на виробництво продукції в умовах невизначеності та визначення тенденції їх дії.

Виклад основного матеріалу дослідження. Автомобілебудування в Україні до 2008 року було одним з видів діяльності, що розвивалася динамічно та стабільно: щорічний приріст ринку впродовж останнього десятиліття становив 25 %. Світова фінансово-економічна криза у 2008 році мала руйнівний вплив на автомобілебудування України: відбулося зниження обсягів виробництва, як в цілому, так і в розрізі окремих сегментів [2, с. 37].

Нині основними постачальниками автомобілебудівної продукції на ринок України є іноземні виробники, продукція яких, витісняючи вітчизняні підприємства на ринку, обмежує прибутковість українських товаровиробників. Питома вага імпорту в 2014 році на ринку становить 71 %. На сьогодні українські виробники не мають власних моделей продукції автомобілебудування а здійснюють крупно вузлове складання і повномасштабне виробництво іноземних брендів. Тому перспективи розвитку вітчизняного автомобілебудування слід розглядати контексті України, як виробничої площадки для глобальних автомобільних концернів.

Лідерами вітчизняного ринку за обсягами виробництва є підприємство ЗАТ «ЗАЗ» (66,9 %) і Корпорація «Богдан» (21,32 %). Найближчими конкурентами вище згаданих виробників є ЗАТ «Єврокар» і ВАТ «КрАСЗ», частка яких, за оцінками експертів, перевищує 5 відсотків.

За структурою виробництва більшість вітчизняних підприємств спеціалізовані. Однак для забезпечення сталого розвитку та конкурентних переваг, вони намагаються утримувати технологічну та виробничу спроможність випуску продукції різних сегментів. Лідерами за номенклатурними позиціями є підприємства ЗАТ «ЗАЗ» і Корпорація «Богдан».

Запорізьким автозаводом у 2014 році вироблено 28,01 тис. од. продукції автомобілебудування, тоді як в 2007 і в 2008 рр. ці цифри становили 282311 і 257607 од. (1439,8% і 1313,9 %) відповідно. Це єдине підприємство в Україні, що використовує повний цикл виготовлення легкових автомобілів.

Корпорація «Богдан» починаючи з 2007 року щороку нарощує обсяги продажу мікроавтобусів. У 2008 році 50 % цієї продукції експортувалась. Однак в 2014 році обсяги виробництва в цілому, в порівнянні з 2007 роком, знизилися на 985 %, і становили близько 5882 одиниць.

Автомобілебудівні підприємства, що займають незначну частку у виробництві є вузькоспеціалізованими. Так підприємство ХК «АвтоКрАЗ» випускає лише вантажні автомобілі. На випуску автобусів спеціалізуються: ХАЗ «Анто-Рус», ВАТ «Часівоярський ремзавод», ЗАТ «Чернігів-автозавод».

Динаміку обсягів виробництва продукції автомобілебудування в Україні у 2003 – 2014 рр. відображено в табл. 1.

Динаміка виробництва автомобілебудівної продукції в Україні у 2003 ‑ 2014 роках свідчить про значне зростання обсягів виробництва (зокрема легкових автомобілів та автобусів). Найвищого рівня виробництво автомобілебудування досягнуло у 2008 році. Однак внаслідок загострення фінансової кризи 2008 року, у 2009 році ринок виробництва автомобілебудування зменшився порівняно з попереднім роком на 84 %. Суттєво зменшилися обсяги виробництва всіх видів номенклатурних груп, зокрема обсяги виробництва легкових, вантажних автомобілів та автобусів склали 65500, 2363 і 1526 одиниць, що у 6,1, у 4,25 і у 6,8 рази менше показників 2008 року відповідно. Упродовж 2009 ‑ 2010 років на ринку заклалися основи до позитивних зрушень, ділова активність на ринку автомобілебудування повільно пожвавилася. У порівнянні з 2009 роком, обсяги виробництва продукції автомобілебудування у 2011 році збільшились на 47 % до 104,25 тис. од., зокрема:

‑ виробництво легкових автомобілів – на 47,6 %, до 97,3 тис. од;

‑ виробництво автобусів – на 154 %, до 3,745 тис. од. за рахунок зростання експорту і збільшенню замовлень з боку ініціаторів підготовки до чемпіонату Європи з футболу.

 

Таблиця 1.

Динаміка виробництва автотранспортних засобів в Україні у 2003 – 2014 роках, тис. од.

 

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

Всього

105,24

187,36

212,52

289,79

403,17

425,765

70,45

82,92

104,25

76,29

50,41

28,01

Лекові

автомобілі

101,3

171,70

192,0

267,5

380,0

401,8

65,7

75,3

97,3

69,7

45,8

25,9

Вантажні

автомобілі

1,265

12,897

15,642

14,648

14,087

13,923

3,275

4,9

3,2

2,9

2,01

1,214

Автобуси

2,673

2,762

4,874

7,639

9,083

10,042

1,473

2,723

3,745

3,694

2,6

0,896

 

Упродовж 2012 ‑ 2014 років спостерігається стрімке зменшення показників в розрізі всіх номенклатурних груп, зокрема: виробництво автомобілів в Україні у 2012 році скоротилося на 27% порівняно з 2011 роком і становило 76,29 тис. штук, а в 2014 році становило близько 28,01 тис. од, що у 4 рази менше 2003 року і у 15 разів менше до кризового 2008 року.

Таким чином, кон’юнктура ринку автомобілебудівної продукції в 2008-2014 роках характеризувалась як несприятлива, з тенденцією до погіршення.

Серед причин, що мали вирішальний вплив на стан ринку автомобілебудування слід зазначити світову фінансову кризу 2008 року, яка спровокувала кризову ситуацію в країні, а отже, і спад всього виробництва; високу конкуренцію зі сторони іноземних виробників; відсутність держпідтримки та слабкого кредитування; умови невизначеності й військові дії, як наслідок зростання рівня безробіття та низький споживчий попит.

Основну номенклатуру вітчизняних підприємств автомобілебудування складають легкові автомобілі (80 %). Продукція даного сектору переважно призначена для потреб внутрішнього ринку, причому виробники все більше приділяють увагу автомобілям класів В, С і SUV ‑ compact. Лідером з виробництва легкових автомобілів за підсумками 2014 року став «ЗАЗ» - 12,779 тис. од., слідом йде завод «Єврокар» - 7,494 тис. од., на третьому місці Кременчуцький автоскладальний завод (КрАСЗ) - 5,049 тис. од. Обсяг виробництва легкових автомобілів за 2014 рік у порівнянні з 2013 роком скоротився на 43,3% до 25 941 од, а у порівнянні з 2008 і 2003 рр. на 94 % і на 73 %, відповідно.

Другим за сектором ринку автомобілебудування є сегмент вантажних автомобілів (15 %). Продукція цього сегменту виробляється переважно для потреб виробництва і призначене для реалізації, як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. За темпами зростання у 2009 році виробництво вантажних автомобілів посідає перше місце, обійшовши навіть сектор легкових автомобілів. Починаючи з 2012 року ринок виробництва вантажних автомобілів, порівняно з 2011 роком, скоротився на 7,1% - до 2 936 од., а випуск автобусів упав на 14,4% - до 3206 од. Однак у 2014 році ринок зменшився до показника 2003 року, що у 13 разів менше показника 2008 року.

У виробництві вантажних автомобілів абсолютним лідером у 2013 ‑ 2014 рр. став єдиний в Україні виробник важкої продукції автомобілебудування ХК “АвтоКрАЗ” з результатом 900 і 1388 од., що відповідає 73 відсоткам виробництва в цьому сегменті вітчизняного автомобілебудування. На другому місці у 2014 році був «Запорізький автозавод» - 747 од., а на третьому місці корпорація «Богдан» з результатом 284 одиниці. Виробництво вантажних автомобілів продемонструвало найменше падіння – на 15,2 % і склало 1214 од.

Найбільше падіння відбулося в автобусному сегменті вітчизняного

автомобілебудування, де за дванадцять місяців було вироблено всього 896 од. техніки, або на 63,5% менше показника річної давності.

Лідером з виробництва автобусів за підсумками 2013 року стала корпорація «Еталон» - 700 одиниць, слідом йде Корпорація «Богдан» - 296 одиниць, на третьому місці «Черкаський автобус» - 189 одиниць У 2014 році річний підсумок заводу “Черкаський автобус” – 347 автобусів виявився найбільшим серед виробників автобусів і становить 38% від загальноукраїнського показника.

Таким чином, проведений в нашому дослідженні аналіз динаміки обсягів виробництва автомобілебудування та темпів їх росту свідчить, що в цілому для продукції автомобілебудування до  2008 року і з 2009 до 2011 рр. притаманна тенденція до зростання обсягів виробництва, з 2008 до 2009 року та з 2012 до 2014 рр. – спад. Хоч в розрізі номенклатури спостерігаються певні відмінності в тенденції розвитку, що пояснюється особливостями впливу кон’юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків.

Проаналізувати особливості формування кон’юнктури ринку автомобілебудування, визначити його характеристику неможливо без визначення типу ринку та гостроти конкуренції на ньому [3, с. 187-189; 4, с. 385]. Проведені розрахунки показника динаміки ринку, який характеризує тенденції розвитку автомобілебудування, свідчать, що обсяг виробництва продукції автомобілебудування України в цілому і в розрізі основних сегментів виробництва продукції, у 2003-2008 роках зростав, у 2006 році – проявляв ознаки стагнації а у 2012 ‑ 2014 рр. стрімко зменшився, навіть у порівнянні з 2003 роком.

З метою оцінки рівня монополізації ринку розраховано рівень та індекс концентрації виробників. Дослідження показали, що індекс концентрації ринку автомобілебудівної продукції становить 36,56 %, а рівень концентрації дорівнює 682,59. Обчислені значення дають можливість зробити висновок, що для автомобілебудування притаманний низький рівень конкуренції. Висока інтенсивність конкуренції спостерігається у сегменті вантажних автомобілів,

що пов’язано зі зростанням обсягу експорту, переважно в країни СНГ.

Провівши і узагальнивши дослідження відносно безпеки підприємств-виробників автомобілебудівної продукції на ринку України, можна зробити висновок, що на ринку є лідери, які можуть монополізувати його.

Проведені розрахунки темпів приросту ринкової частки кожного підприємства автомобілебудування показали, що мінімальний темп притаманний ЗАТ «ЗКТ» (ЛАЗ), ХАЗ «Анто-Рус», «ВІПОС», а максимальний – ВАТ «Часівоярському ремзаводу». Розраховані величини середнього квадратичного відхилення () і середнього приросту ринкової частки (Tc = - 76 %) свідчать, про втрату ведучими підприємствами автомобілебудування позицій на ринку протягом останніх років.

Так як інформація про розподіл часток ринку між іноземними підприємствами відсутня, а вплив її на кон’юнктуру є значним, то для оцінки ринкових часток між конкурентами розраховано значення індексу концентрації.

Різке зростання індексу Лінда для двох, трьох і чотирьох найбільших вітчизняних підприємств, що становить 314,1 %, 658,9 % і 687,1 % відповідно, свідчить про наявність суттєвих диспропорцій в розподілі часток між основними виробниками ринку.

Таким чином, варто відмітити, що вітчизняні автомобілебудівні підприємства працюють на олігополістичному ринку, з низькою концентрацією і слабкою конкуренцією. Однак, їм характерні конкурентні позиції, що швидко поліпшується. Аутсайдерами ринку є підприємства ЗАТ «ЗКТ» (ЛАЗ), ХАЗ «Анто-Рус» та автомобільний завод «Віпос».

Динаміку обсягів виробництва автомобілебудування (на прикладі легкових автомобілів) найкраще описує поліном четвертого степеня:

 

= -5,0625x4 + 68,397x3 - 309,54x2 + 596,79- 249,43 ,                   (1)

 

де х – номер року.

 

 

Для виявлення тенденцій обсягів виробництва [3, с. 214; 4, с. 201] продукції автомобілебудування побудовано трендову модель, їх динаміки протягом 2003-2014 років (рис. 1).

 

Рис. 1. Динаміка обсягів виробництва продукції автомобілебудування у 2003 – 2014 рр., тис.од.

 

Коефіцієнт апроксимації обсягів виробництва легкових автомобілів, що показує рівень усталеності розвитку ринку в часі і характеризується відхиленням фактичних рівнів від основних тенденцій, дорівнює 0,48 %, і свідчить, що для обсягів виробництва легкових автомобілів за 2003-2014 роки притаманні значні відхиленні від тренду.

Щодо обсягу експорту вітчизняної продукції автомобілебудування, можемо спостерігати його ріст протягом 2005-2006 років (з 59 % до +213%). В період 2005-2008 років намітилась тенденція до збільшення частки покриття експортом імпорту, однак у 2008-2014 роках цей показник знизився і складав + 4 % і - 74 % відповідно. В цілому, впродовж 2003-2009 років, експорт продукції автомобілебудування збільшився на 543 відсотки, зокрема впродовж 2003 – 2008 років експорт легкових автомобілів зріс в 20, автобусів у 11,7, вантажних автомобілів – у 1,1 рази відповідно. У 2014 році обсяг експорту легкових автомобілів склав близько 30%, вантажних – близько 54%, а автобусів – лише 2 % всього обсягу виробленої продукції автомобілебудування.

У 2003-2014 роках продукція автомобілебудування експортувалась до понад 20 країн світу. Найбільшими експортерами легкових автомобілів є Росія (94,78%) і Азербайджан (3,03%); вантажних автомобілів – Сирія (34,6%), Росія (16,2%) і Туркменістан (10,8%); автобусів – Росія (72,7%) і Вірменія (10,2%).

Галузі вдалося зберегти колишні ринки збуту: країни ближнього зарубіжжя, Східної Європи, середньої Азії з усіх номенклатурних позицій.

Однак темпи приросту імпорту перевищують темпи приросту експорту, тобто значна частка споживачів надає перевагу автомобілям іноземного виробництва. Частка економічно розвинених країн у вітчизняному експорті автомобілебудівної продукції в 2009 році становила 32,1%, а частка країн СНД – близько 21 %.

Вітчизняне автомобілебудування має відносно низький техніко‑економічний рівень, слабко розвинуте виробництво комплектуючих. Лише 27,8 % підприємств галузі застосовують технологічні процеси з середнім віком у межах 5 років. Ступінь зношеності основних засобів в автомобілебудівній промисловості у 2014 р. був на рівні 79,3 %, отже, здатність галузі щодо оперативного задоволення потреб внутрішнього та зовнішнього споживача своєю продукцією в умовах невизначеності є сумнівною.

Заявки винахідників галузі до патентних відомств інших країн на видачу охоронних документів обчислюються одиницями. Міжнародний трансфер технологій має односторонній характер (станом на 01.01.2014 р. у автомобілебудуванні діяли 13 ліцензій та ліцензійних договорів на використання іноземних ОПІВ, за кордон передано лише 7 ліцензійних договорів).

Вітчизняний ринок автомобілебудування не зосереджує фінансові та інтелектуальні ресурси на провідних напрямках науково-технічного прогресу, зокрема на інноваціях останніх років: створення гібридних авто та електромобілів, розробка інтегрованих стартер-генераторів, автоматичних коробок передач, активних підвісок, приладів нічного бачення, електронних систем керування, устроїв автоматичної підтримки швидкості руху, цифрової автомобільної телефонної та радіоапаратури, полімерних композитних матеріалів, впровадження комп’ютерного моделювання автомобілів та ін.

Висновки. Отже, в умовах невизначеності, які постійно висувають вимоги не тільки кількісних, але і якісних перетворень, незаперечною причиною успішної діяльності підприємств як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках є використання і впровадження технологічних і інноваційних перетворень. Тому, на нашу думку, діяльність підприємств в Україні повинна бути націлена на освоєння та впровадження сучасних інноваційних технологій в науково-технічній тенденції розвитку підприємства, які дозволяють виробляти нові види продукції більш високої якості і з найменшими затратами, та в економічній і організаційній сфері розвитку підприємства

Протягом досліджуваного періоду загальне зростання обсягів виробництва автомобілебудування мало тенденцію до нестійкого розвитку: незначні підйоми чергувалися зі спадами, прискорення зі сповільненням. Найстійкішим є виробництво легкових автомобілів.

Кон’юнктура на ринку продукції автомобілебудування є несприятлива з тенденцією до погіршення, а індекс Лінда свідчить про наявність суттєвих диспропорцій в розподілі часток вітчизняних виробників. Для вітчизняного ринку продукції автомобілебудування характерні низький рівень конкуренції та низька концентрація ринку, однак є лідер, який спроможний його монополізувати.

Дедалі більше задоволення попиту на внутрішньому ринку на продукцію автомобілебудівної промисловості здійснюється за рахунок нарощування виробництва продукції іноземних виробників, що відбувається на тлі згортання розробок вітчизняних брендів. Висока вразливість галузі в умовах невизначеності в значній мірі обумовлена зволіканням технологічного переозброєння, низькою інноваційною активністю підприємств, браком власних оригінальних розробок. Тому основним завданням вітчизняних автомобілебудівних підприємств є приділення належної уваги науково-технологічному співробітництву на основі розвитку патентно-ліцензійної діяльності, трансферу технологій, міжнародної кооперації із спільної розробки перспективних автомобілів.

 

Список використаних джерел.

1. Айвазян С. А. Прикладная статистика: Исследование зависимостей: Справ. изд. / Айвазян С. А., Энюков И. С., Мэшалкин Л. Д. ; под ред. С. А. Айвазяна. – М. : Финансы и статистика, 1985. – 487 с.

2. Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Г. Л. Азоев. М. : Центр экономики и маркетинга, 1996. – 320 с.

3. Геєць В. М. Нестабільність та економічне зростання / В. М. Гаєць. – К. : Ін-т екон. прогн., 2000. – 344 с.

4. Замков О. О. Математические методы в экономике : [учебник] / Замков О. О, Толстопятенко А. В., Черемных Ю. Н. М. : МГУ им. М. В. Ломоносова, Издательство «ДИС», 2003. 367 c.

5. Статистичний щорічник України за 2014р. / Державний комітет статистики України. – К. : Консультант, 2014. – 560 с.

 

References.

1. Ayvazian S., Эnyukov I., Mэshalkyn L. (1985), Prykladnaia statystyka: Yssledovanye zavysymostej: [Applied Statistics Investigation dependence: case. ed.], Finance and Statistics, Moscow, Russia.

2. Azoev G. (1996), Konkurentsyia: analyz, stratehyia y praktyka [Competition: Analysis, Strategy and Practice], Center of Economy and marketing, Moscow, Russia.

3. Hayes V. (2000), Nestabil'nist' ta ekonomichne zrostannia [Instability and economic growth], Institute of Economics, Kyiv, Ukraine.

4. Zamkov A., Tolstopyatenko A., Cheremnыh N. (2003), Matematycheskye metody v ekonomyke : [uchebnyk] [Matematycheskye methods in the economy: [Tutorial], MGU im. Faculty of Publishing "DIS", Moscow, Russia.

5. Statystychnyj schorichnyk Ukrainy. (2014),  [Statistical Yearbook of Ukraine for 2014 / State Statistics Committee of Ukraine], Consultant, Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції  17.10.2015 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"