УДК 338.4:631.1.016:636.3

 

О. М. Потишняк,

кандидат економічних наук, доцент кафедри «Менеджмент»,

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

 

ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ І ФАКТОРИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА НАТУРАЛЬНОЇ ТЕКСТИЛЬНОЇ СИРОВИНИ

 

Elena N. Potyshnyak,

PhD in Economics, associate professor of "Management",

Admiral Makarov National University of Shipbuilding

 

THE OBJECTIVE NECESSITY AND FACTORS OF DEVELOPMENT OF AGRICULTURAL PRODUCTION OF NATURAL TEXTILE RAW MATERIALS

 

Мета статті зведена до того, щоб переконливо довести об’єктивну необхідність та визначити фактори розвитку аграрного виробництва натуральної текстильної сировини. Виконані теоретичні дослідження наукових робіт і практичний досвід свідчить про те, що недостатня розробленість концепцій, стратегій та моделей розвитку у більшій мірі відображається на економічно слабкішій ланці економічної системи – сільському господарстві, яке виступає збитковим в умовах ринку України і, тим більше, у відношенні до світової системи ринку. Викладена вище концепція надасть можливість використання теоретико-методологічних, методичних і практичних розробок і пропозицій у діяльності аграрних і промислових підприємств з виробництва і переробки вовни при формуванні стратегій їх діяльності, органами влади різних рівнів при розробці галузевих і регіональних стратегічних програмних документів. Серед перспектив подальших розвідок у даному напрямку особливою актуальністю, на наш погляд, відрізняється питання пов’язане із аналізом стану та обґрунтуванням проблем розвитку текстильної промисловості України.

 

The purpose of the article is reduced to ensure that conclusively prove the objective need and to determine the factors of agricultural production natural textile raw materials. Executed theoretical research papers and practical experience suggests that the lack of elaboration of concepts, strategies and models of development largely reflected in the economically weakest link of the economic system - agriculture, which acts in a loss-making market in Ukraine and, especially, in relation to the world market system. The above concept allows the use of theoretical and methodological, methodical and practical developments and proposals in the activities of agricultural and industrial production and processing of wool in the formation of strategies for their activities, authorities at different levels in the development of sectoral and regional strategic program documents. Among the prospects for further research in this direction is of particular relevance, in our view, is different issue related to the analysis of the state and the justification for the problems of the textile industry in Ukraine.

 

Цель статьи сведена к тому, чтобы убедительно доказать объективную необходимость и определить факторы развития аграрного производства натурального текстильного сырья. Выполненные теоретические исследования научных работ и практический опыт свидетельствует о том, что недостаточная разработанность концепций, стратегий и моделей развития в большей степени отражается на экономически слабом звене экономической системы – сельское хозяйство, которое выступает убыточным в условиях рынка Украины и, тем более, в отношении мировой системы рынка. Изложенная выше концепция позволит использование теоретико-методологических, методических и практических разработок и предложений в деятельности аграрных и промышленных предприятий по производству и переработке шерсти при формировании стратегий их деятельности, органами власти различных уровней при разработке отраслевых и региональных стратегических программных документов. Среди перспектив дальнейших исследований в данном направлении особой актуальностью, на наш взгляд, отличается вопрос, связанный с анализом состояния и обоснованием проблем развития текстильной промышленности Украины.

 

Ключові слова: аграрне виробництво, натуральна текстильна сировина, об’єктивна необхідність, фактори розвитку.

 

Key words: agricultural production, natural textile raw materials, the need for an objective, factors of development.

 

Ключевые слова: аграрное производство, натуральное текстильное сырьё, объективная необходимость, факторы развития.

 

 

Вступ. Пріоритетність розвитку аграрного сектора економіки визначена державною політикою України [1, 2]. Аграрний сектор забезпечує частку валового внутрішнього продукту на рівні 11 – 12 %. У сільському господарстві задіяне більше 23 % зайнятого населення України, тобто більше, ніж у промисловості. Частка основних засобів сільського господарства у загальній вартості основних засобів галузей національної економіки України складає 12,5 % [3-5]. Сільське господарство також забезпечує обіг капіталу та є базою розвитку галузей матеріального виробництва.

На протязі усієї історії аграрний сектор виконував роль донора. Диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, виникнення якого бере початок ще з соціалістичного періоду, відкидає сільськогосподарське виробництво у сферу неефективних навіть на внутрішньому ринку країни. Деформована структура сучасної економіки України, головним чином, створена в умовах закритої економічної системи, коли внутрішні економічні відносини повністю регулювалися державою.

Структурна перебудова у теперішній час йде, в основному, емпіричним шляхом. Реформи, що здійснювалися державою, виходили з різних комбінацій управлінських рішень, але усі вони мали загальну рису – це висока швидкість, а звідси – відповідний високий ризик, наслідком якого є значні економічні втрати у масштабах держави, що негативно впливають на стан усіх галузей національної економіки [6].

Недостатня розробленість концепцій, стратегій та моделей розвитку у більшій мірі відображається на економічно слабкішій ланці економічної системи – сільському господарстві, яке є збитковим в умовах ринку України і, тим більше, у відношенні до світової системи ринку.

Аналіз останніх публікацій. Проблеми формування стратегії розвитку аграрних і промислових підприємств з виробництва та переробки вовни досліджували у своїх роботах В. І. Виноградчий, І. С. Коропецький, О. М. Клюєв, М. Д. Магомедов, М. В. Місюк, О. Б. Наумов, В. Д. Омельченко, А. В. Рибін, Ю. Сайфулін, К. Д. Самойлик, Г. С. Сарібеков, М. П. Сахацький, О. Сокол, А. Ф. Скороченко, М. Сурков, І. Н. Топіха, Ю. Черній та інші автори.

Метою дослідження є переконливе доведення об’єктивної необхідності та визначення факторів розвитку аграрного виробництва натуральної текстильної сировини.

Виклад основного матеріалу. У свій час П. Лазаренко стверджував: «Ми володіємо унікальним багатством – третиною світового запасу найродючіших чорноземів. Цей, по суті, безцінний капітал, помножений на генетичну працьовитість селян і розумну аграрну політику, може забезпечити повноцінними продуктами харчування не тільки Україну, але і надзвичайно перспективний в цьому відношенні ринок території колишнього Союзу і за його межами» [7]. Такої думки дотримувались і дотримуються деякі авторитетні економісти [8]. Категоричність цих заяв, на нашу думку, не має науково обґрунтованого аналізу та результативність таких підходів не може бути оцінена однозначно.

Оцінити ситуацію відносно об’єктивно можливо, використовуючи поняття конкурентоспроможності. Підхід до поняття конкурентоспроможності може базуватися на принципі перебільшення характеристик. Звідси конкурентоспроможність може визначатися як оцінка ефективності системи, продукції, дій тощо, з точки зору перебільшення доходів над витратами.

В цілому відносно результатів діяльності галузей економіки України сільське господарство є неконкурентоспроможним, тому що воно нерентабельне внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників [9].

Одним з найбільш вагомих чинників, що зумовлюють низьку конкурентоспроможність сільського господарства, можна назвати природно-кліматичні умови виробництва. Економічна географія України за критерієм ефективності «вигоди / витрати», визначається кліматом. Кліматом же визначається порівняно низька ефективність сільського господарства та промислового виробництва.

Клімат України має складний нестійкий характер, спостерігаються високі перепади температури, нерідко відбуваються приморозки, засухи. Середня температура повітря взимку нижче нуля. Потепління навесні наступає з третьої декади березня, однак воно може перериватися вторгненням холодних арктичних вітрів. Природне середовище України потребує спеціальних захисних засобів для життя та діяльності людини (опалюване житло, теплий одяг, посилене харчування тощо).

Клімат визначає термін визрівання культур та можливість безстійлового утримання тварин. В умовах України через холодні зими, неможливе безстійлове утримання тварин, яке практикується у країнах з більш м’яким кліматом. У рослинництві ж ми можемо спостерігати регулярне вимерзання озимих культур.

Україна знаходиться в другому територіальному поясі, тоді як більшість території Європейської частини Росії відноситься до першого. Слід зазначити, що вартість будівництва будівель та споруд сільськогосподарського та промислового призначення в другому територіальному поясі більше, ніж у першому на 5 %, житлових будинків – на 6 % [10-13].

Більшість регіонів України, як і Росії, належать до ІІ кліматичного району, а південні області – до ІІІ кліматичного району. Вартість будівництва у ІІ та ІІІ кліматичних районах більша на 10 % та 2 %, відповідно, ніж у IV, до якого, до речі, відносяться Узбекистан, Туркменістан та країни Кавказу і Закавказзя. Суворий клімат визначає необхідність будувати морозозахисні, відповідно дорожчі, споруди з товстими стінами та опаленням. Частка стін, наприклад, у вартості будівництва будівель для тваринництва складає близько 23 – 25 %, а на частку опалення та вентиляції доводиться 7 – 16 %.

Кліматичні умови тісно пов’язані з таким важливим чинником, як капіталомісткість сільського господарства, що характеризує вартість робіт по будівництву будівель та споруд, інженерних комунікацій, створенню технічних засобів, технологій. В цілому цей фактор суттєво впливає на доходність сільськогосподарського виробництва України.

За чинником паливно-енергетичних ресурсів відзначається висока перевитрата через енергомісткість виробництва, застарілу техніку, відсутність реального контролю та жорсткого режиму економії.

Іншим важливим чинником, що негативно впливає на конкурентоспроможність сільськогосподарського виробництва України, є транспортні витрати. Щодо чинника транспортних витрат слід сказати, що транспортні витрати як позагосподарські, так і внутрішньогосподарські є надто високими. Порівняно низькі врожаї та великі посівні площі сприяють збільшенню транспортних витрат, а тому – зменшенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Заробітної плати, на яку згоден середньостатистичний український сільськогосподарський робітник, в умовах України не вистачає на просте відтворення робочої сили. До того ж невиплати заробітної плати стали хронічними у сільській місцевості, що не стимулює працю, зумовлює зниження її продуктивності.

У ринковій економіці будь-яка діяльність має грошовий вираз та може бути оцінена у конкретних умовах виробництва. Слід чітко розуміти, що значна частина коштів сільського господарства йде на боротьбу з несприятливими умовами без будь-якої користі для кінцевого продукту виробництва. При прийнятті рішення про створення або розвиток сільськогосподарської виробничої системи необхідно глибоко та достовірно вивчити місцезнаходження, стан, витрати та можливі доходи даної системи.

У кожній країні стратегія та механізм проведення аграрної реформи має свої особливості, які у найбільшому ступені відповідали б особливостям даної країни. Застосувати досвід різних країн в області соціально-економічних перетворень та організації сільського господарства пропонували ряд вчених, таких як А. Оніщенко, Т. Остапенко, Є. Радченко, Ю. Сайфулин, М. Сурков, І. С. Коропецький та інші [14-16].

Звісно, що цей досвід не може бути прямо скопійовано і покладено в основу розвитку сільського господарства України, через суттєві відмінності економічних систем. Але, певні позитивні набуття з іноземного досвіду можуть бути прийняті до уваги та трансформовані з урахуванням вітчизняної специфіки.

Для визначення закономірностей та пріоритетів розвитку сільського господарства України корисно розглянути досвід розвитку економіки такої традиційно аграрної країни, як Данія. Наприкінці XIX століття Данія належала до числа бідних та економічно відсталих країн Європи, мала невдалу міжнародну спеціалізацію. Основним експортним товаром цієї аграрної країни була пшениця, у той час коли на світовий зерновий ринок виходили США, Канада, Аргентина – держави, що зберігають лідерство у цій галузі до теперішніх часів [17].

Данія була не взмозі конкурувати з цими країнами, а створити власну промисловість було неможливо через відсутність ресурсів. Тому в період індустріалізації більшості держав, Данія створює свою економічну модель розвитку – змінює профіль сільськогосподарського виробництва з зернового господарства на м’ясомолочне тваринництво. Витрачаючи значні кошти на перепрофілювання господарства, у період реформ в економічному відношенні Данія ще більше відстала від розвинутих країн Європи.

Сучасний добробут Данії є результатом правильно обраного курсу на перебудову економіки та динамічного розвитку виробництва у післявоєнний період. З 1960 р. по 1988 р. темпи росту ВВП на душу населення у цій країні були на 17 % вищі, ніж в середньому в світі.

Реформи країни формували стратегічний комплекс взаємопов’язаних стадій створення та реалізації готового продукту:

1. Зерноводство;

2. Тваринництво;

3. Промислова обробка;

4. Експорт спеціалізованих готових виробів.

Особливість датської стратегії полягала в орієнтації на випуск незамінної іншими товарами високоякісної продукції для обмежених світових ринків. Специфічність цієї діяльності дозволяє проявити найбільш сильні сторони в економіці країни. Для проведення такої стратегії стабілізації та розвитку економіки необхідні певні умови:

- унікальні ресурси, технології та знання, недоступні конкурентам для виробництва специфічних товарів;

- висока культура виробництва та якість товару;

- постійні цільові інвестиції у НДДКР та маркетинг;

- гнучкість виробництв, висока готовність до зміни попиту на ринках.

В цілому датська стратегія являє собою один з найбільш ефективних способів протистояння слабкого сильному, що підтверджено розвитком економіки Данії, де сьогодні існує ефективне сільське господарство, високорозвинута індустрія та високий рівень життя.

На сучасному ринку можна виділити два можливих варіанти довгострокової підприємницької стратегії:

1. Масове виробництво продукції звичайної комерційної якості з постійним зниженням цін;

2. Випуск спеціалізованих якісних виробів, що мають високі ціни.

На нашу думку, має перспективи такий шлях розвитку текстильної промисловості, як створення специфічних товарів, які не мають аналогів поза ринком України, та несуть здобутки культури та мистецтва українського народу. Текстильна промисловість може активно використовувати нішову стратегію входження у світовий ринок. Але, цей шлях не може бути пріоритетним. Перевагу слід віддавати масовому виробництву продукції широкого вжитку.

В українській економіці створені закінчені виробничі цикли, що мають можливість працювати на власній сировині. Такою галуззю виступає текстильна промисловість, яка ще зберегла кадровий потенціал, великі основні фонди, які не були у повній мірі зруйновані через специфіку обладнання, науковий та освітній потенціал.

Рослинництво технічних культур та вівчарство, що забезпечують цю галузь сировиною, з 90-х років минулого століття прийшли у занепад. Вівчарство стало неефективним через відсутність попиту на вовняне волокно з боку промислових підприємств. Так, ВАТ «Чексіл», яке за потужністю може забезпечувати не тільки Україну, але й значні експортні потреби, використовує вовняне волокно іноземного походження.

Вирощування льону на території України має вікові традиції. Причому повне визрівання, а тому і якість луб'яних волокон тут вище, ніж на кліматично більш холодній території Росії, звідси і нижча витратність виробництва. Використання потенціалу наукових розробок може забезпечити конкурентоспроможність льону не тільки на внутрішньому, але й на світовому ринку. Високоякісні лляні вироби, особливо національного характеру, дуже високо цінуються через специфічні переваги льону – високу міцність та гігроскопічність. Для забезпечення самодостатності економіки сільськогосподарського виробництва льону необхідно вирішення головного завдання – оптимізації витрат та доходів за етапами його виробництва та переробки.

Вівчарство на території України також має глибокі вікові коріння. Наявність крупнішого наукового центру степового тваринництва – НДІ Асканія-Нова, надає можливість використовувати для розвитку найбільш стійкі та перспективні у наших кліматичних умовах породи овець. Відтворення та збільшення поголів’я овець повинно бути обґрунтованим у першу чергу економічно, порівняно із світовими показниками; по-друге, повинна бути врахована спеціалізація вовняного текстильного виробництва.

Слід сказати на користь вовняних текстильних підприємств, що за показниками якості тканини, навіть в сучасних несприятливих умовах, можуть конкурувати на світовому ринку. Отже, треба довести до світового рівня ефективність виробництва, тобто співвідношення вигод та витрат.

Оздоровлення та розвиток льонарства та тваринництва не потребує великих капіталовкладень. Необхідно створити економічні основи привабливості їхнього розвитку, тобто створити можливість гарантованого збуту. Таке завдання не можливо виконати без втручання з боку держави. Необхідне впровадження спеціальних державних програм, що передбачатимуть тарифне митне регулювання надходження вовни з-за кордону та міститимуть прогноз зменшення обсягів імпорту до мінімуму або навіть до повного забезпечення українських текстильних підприємств вітчизняною сировиною.

Відновлення повного технологічного ланцюга «сільське господарство – первинна обробка – текстильне виробництво» повинно бути правильно осмислене з урахуванням того, що ринкові перетворення та економічна криза послабили процеси оновлення, розоривши льонарські та вівчарські господарства. Відродити і розвинути виробництво технічних культур та вовни можливо за короткий період часу 2 – 3 роки як у сільськогосподарських підприємствах, так і у господарствах населення. У зв’язку з цим, головним завданням сьогодні постає створення ефективної системи вітчизняних технологій на базі перспективних в Україні видів сільськогосподарського виробництва та пов’язаного з ним промислового виробництва.

Деякі західні вчені вважають, і у цьому є сенс, що невід’ємною умовою економічного процвітання нації виступає стимулювання розподілу праці, спеціалізації, торгівлі [18].

В ринковій економіці основним стимулом для товаровиробника є прибуток. Тому проблема вибору для кожного підприємства найбільш доцільного виробничого напрямку (спеціалізації) набуває особливого значення. Адже в нових умовах господарювання воно тільки тоді зможе успішно функціонувати, коли буде самоокупатися та самофінансуватися. Цього можна досягти за умови високоефективного господарювання.

Сприятливі можливості для цього відкриває спеціалізація. Вона дозволяє господарству найбільш раціонально використати природні умови, матеріальні та грошові ресурси, досягнення НТП, впроваджувати індустріальну технологію, наукову організацію виробництва і таким чином максимізувати кількість високоякісної продукції та мінімізувати витрати на її виробництво. На ринку виграє той, хто створює якісну продукцію із порівняно низькими витратами, тому ринок концентрує увагу на найбільш вигідному асортименті у відповідності до спеціалізації.

Спеціалізація сільського господарства є загальною закономірністю НТП, яка притаманна усім країнам з високим рівнем розвитку виробничих сил. Так, у США 93 % фермерських господарств є вузькоспеціалізованими, тобто отримують більше половини свого доходу від діяльності у межах якої-небудь однієї галузі, а решта – 7 % ферм – нараховують виробництво 2 – 3 галузей, питома вага яких займає у грошових доходах майже 90 %. У Канаді спеціалізованими є близько 90 % ферм, а у Японії їх питома вага складала у 1977 р. – 77 %. Спеціалізовані господарства переважають і в країнах ЕС [19].

Високий рівень спеціалізації у західних країнах пояснюється тим, що вона не тільки відкриває найбільш сприятливі можливості для використання природних умов, але й сприяє розвитку переробних підприємств на місцях, вертикальній інтеграції виробництва, надає кращі можливості для реалізації досягнень НТП, підвищує рівень кваліфікації кадрів.

На початку 30-х років XX століття рівень спеціалізації сільського господарства України був достатнім і забезпечував постійне збільшення середньорічної продуктивності сільськогосподарського виробництва. У врожайності зернових в ті роки не відзначалося суттєвої різниці в Україні та у розвинутих капіталістичних країнах світу. У післявоєнні роки різниця між продуктивністю сільського господарства України та країн Заходу поступово, але невпинно збільшувалася, особливо відчутно у виробництві продуктів тваринництва [19]. Слід відзначити, що на продуктивність в Україні впливала не тільки фондоозброєність та управління сільськогосподарським виробництвом, але й природно-кліматичні умови країни.

Формалізація у 70 – 80-х роках багатьох економічно і соціально важливих позицій управління розвитком народного господарства держави, відобразилася на рівні спеціалізації, зокрема, сільського господарства, де зміна профілю діяльності потребує менших капіталовкладень, ніж у промисловому виробництві. У 80-х роках спостерігалися коливання показників сільськогосподарського виробництва і збільшення витрат на забезпечення і утримання рівня виробництва. У 80-ті роки в Україні у розрахунку на 1 га орної землі вносили 148 кг мінеральних добрив, тоді як у США та країнах ЕС відповідно 106 кг та 130 кг [19].

Аналіз витрат праці на виробництво сільськогосподарської продукції в Україні та США показує, що продуктивність праці у сільському господарстві США приблизно у 8 – 20 разів вище (у розрізі культур) порівняно з Україною.

Однією з основних причин низької продуктивності праці у сільському господарстві України є його багатогалузевий характер. Багатогалузева структура сільськогосподарського виробництва приводить до того, що сільське господарство не взмозі придбати та раціонально використовувати повний набір необхідної сільськогосподарської техніки для механізації виробництв усіх галузей, а промисловість не взмозі забезпечити цей набір. З тієї ж причини воно не взмозі впровадити індустріальну технологію та мати достатню кількість висококваліфікованих фахівців.

Спеціалізація вирішує ці протиріччя, оскільки передбачає концентрацію факторів виробництва в обмеженій оптимальній кількості галузей або стадій у кожному господарстві, супроводжується їх переводом на промислову основу, сприяє впровадженню індустріальних технологій. Це, у свою чергу, веде до суттєвого збільшення обсягів виробництва продукції та зменшення її собівартості, підвищення рентабельності виробництва та створює умови самофінансування.

Спеціалізація – це реалізація задач темпів розвитку, сталості та ефективності сільського господарства, його інтенсифікації, кардинального підйому продуктивності праці у галузі, прискорення соціально-економічного розвитку країни. Саме завдяки спеціалізації та правильного використання створеного в минулому промислового потенціалу можливе забезпечення текстильними товарами сучасного внутрішнього ринку.

В Україні питома вага спеціалізованих сільськогосподарських підприємств у їхній загальній кількості складає близько 18 %. Спеціалізовані господарства діють, в основному, в тваринництві, буряківництві та вирощуванні зернових. Спеціалізація сільського господарства на рослинній текстильній сировині відсутня, через розпад зв’язків між сільським господарством та текстильною промисловістю в Україні. Припинила існування і спеціалізація у вівчарстві. Розвиток цих видів спеціалізації стримується недосконалістю методичного забезпечення системи планування, економічного стимулювання, управління, бажанням зменшення підприємницького ризику, інертністю мислення та звичкою вести багатогалузеве господарство, на якому сформувалося ціле покоління фахівців.

Фермерські господарства, що створюються у теперішній час, є також переважно багатогалузевими. Організація фермерських господарств проводиться, в основному, на принципі безвідходності виробництва з метою економії ресурсів.

Відсутність мотивації створення спеціалізованих господарств по виробництву текстильної сировини обумовлена втратою взаємозв’язку в технологічному ланцюзі «сільське господарство – первинна обробка – промислова переробка – торгівля». Фермери прагнуть створити внутрішній технологічно замкнутий цикл виробництва товарів з метою підвищення доходності за рахунок збільшення ціни товару, що пройшов необхідні стадії обробки і зменшення комерційного ризику.

В Херсонській області здійснювалося інноваційне фінансування, за системою Державного інноваційного фонду України (тепер Державна інноваційна компанія) господарства ПП «Явір» з метою експериментального впровадження безвідходного виробництва, що включає в себе: зернове господарство, виробництво борошна та крупи, свиноферму та рибництво (на відходах млинового виробництва як кормової бази), пекарню та виробництво борошняних виробів, фірмовий магазин. Результатом п’ятирічного використання інноваційних коштів стало реальне створення повного запланованого циклу, крім рибництва. Експеримент показав, що основними проблемами такого господарства є нестача досвідчених фахівців, по усій множині напрямів виробництв і в тому числі у збуті товарів, незважаючи на залучення наукових співробітників НДІ Асканія-Нова.

При цьому важливо, що замкнутість циклу надає можливість вижити господарству на внутрішньому ринку України, однак, не дозволяє досягнути високої ефективності, технічної озброєності праці, культури та якості виробництва з точки зору сучасних вимог.

ВИСНОВКИ. Експеримент показав, що підприємство, сягнувши певного рівня розвитку, зіткнулося з проблемою нестачі капіталу для подальшого розширення виробництва. Подальший розвиток стримується невеликими масштабами підприємства та неможливістю концентрувати значний капітал, необхідний для розвитку виробництва. Отже, тиражування такого досвіду можливе, якщо суспільством поставлена мета виживання та забезпечення первісних потреб внутрішнього українського ринку [20].

З метою підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні, на нашу думку, необхідно прискорити формування у господарствах вузьковиробничої спеціалізації з обмеженою кількістю сільськогосподарських культур, де раціонально використовуються матеріальні та власні фінансові ресурси, професіоналізм господаря або колективу, досягається висока товарність виробництва. Створення спеціалізованого сільського господарства під сировинну базу наявних переробних та текстильних підприємств ми вважаємо вигідним. До того ж це дозволить скоротити процес організації виробництва текстильних виробів у часі.

Спеціалізація сільського господарства на текстильній сировині не виключає розумну диверсифікацію, переважно пов’язану з сезонним характером сільськогосподарського виробництва. Треба враховувати, що функціонування аграрного сектора у ринку пов’язано з вільним ціноутворенням, зняттям державних дотацій на низькорентабельні та збиткові виробництва. Відомі економісти та досвід розвинутих країн свідчить про те, що аграрний сектор без державної підтримки ніде у світі не може нормально функціонувати через сезонність виробництва [21].

Особливо важливо для сільськогосподарського виробництва текстильної сировини – це усунути диспропорцію цін на сировину та готові текстильні вироби. Треба докорінно змінити відношення до ціноутворення сільськогосподарської продукції, тому що в умовах ризикованості агровиробництва України витрати на виробництво сільськогосподарської продукції перевищують доходи сільськогосподарських підприємств.

Захист держави для такої галузі об’єктивно необхідний, причому у достатньому обсязі для залучення підприємництва у село. Необхідно формування ефективної системи державного контролю за дотаціями та надання консультаційних послуг по використанню дотацій та власного капіталу господарств.

 

Література.

1. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 року № 320-XIV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/320-14.

2. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03 грудня 1999 року № 1529/99. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1529/99.

3. Статистичний щорічник України за 2000 рік [Текст]: статистичний матеріал / Державний комітет статистики України; [за редакцією О. Г. Осауленка; відповідальний за випуск В. А. Головко]. – Київ: Техніка, 2001. – 598 с.

4. Статистичний щорічник України за 2001 рік [Текст]: статистичний матеріал / Державний комітет статистики України; [за редакцією О. Г. Осауленка; відповідальний за випуск В. А. Головко]. – Київ: Техніка, 2002. – 509 с.

5. Статистичний щорічник України за 2003 рік [Текст]: статистичний матеріал / Державний комітет статистики України; [за редакцією О. Г. Осауленка; відповідальний за випуск В. А. Головко]. – Київ: «Консультант», 2004. – 508 с.

6. Дорогунцов С. Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансфармаційний період / С. Дорогунцов, В. Чижова // Економіка України. – 2002. – № 12. – С. 29-35.

7. Лазаренко П. Социальное возрождение села как условие укрепления украинского государства / П. Лазаренко // Экономика Украины. – 1996. – № 3. – С. 4-10.

8. Лукінов І. Ринкові реформи у подоланні кризи / І. Лукінов // Економіка України. – 1996. – № 1. – С. 4-19.

9. Наумов О. Б. Теоретичні основи формування стратегії розвитку агропромислового комплексу України / О. Б. Наумов // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2003. – № 5. – Т. 2. – Ч. 2: Економічні науки. – С. 63-66.

10. Общая часть к сборникам укрупнённых показателей восстановительной стоимости зданий и сооружений, имеющихся в учреждениях и организациях, состоящих на государственном бюджете / Госкомстрой СССР. – Москва: Издательство «Энергия», 1971. – 25 с.

11. Сборник № 1 укрупненных показателей восстановительной стоимости зданий и сооружений, имеющихся в организациях и учреждениях, состоящих на государственном бюджете для переоценки основных фондов / Госстрой СССР; [2-е издание]. – Москва: Издательство литературы по строительству, 1972. – 144 с.

12. Сборник № 2 укрупненных показателей восстановительной стоимости зданий и сооружений сельскохозяйственного назначения для переоценки основных фондов на 01 января 1973 года / Министерство сельского хозяйства СССР. – Москва: Колос, 1972. – 320 с.

13. Сборник № 28 укрупненных показателей восстановительной стоимости жилых, общественных зданий и сооружений коммунально-бытового назначения для переоценки основных фондов / Госстрой СССР. – Москва: Издательство литературы по строительству, 1970. – 120 с.

14. Коропецкий И. С. Перспективы экономического развития Украины в сравнении с Францией / И. С. Коропецкий // Економіка України. – 1993. – № 6. – С. 80-88.

15. Онищенко А. Аграрные преобразования в странах Центральной и Восточной Європы / А. Онищенко, Т. Остапенко // Экономика Украины. – 1994. – № 8. – С. 3-12.

16. Радченко Е. Экономические реформы Бразилии и внешняя торговля с Украиной / Е. Радченко, Ю. Сайфулин, М. Сурков // Экономика Украины. – 1996. – № 12. – С. 69-76.

17. Капитализм по-датски [Текст] / О. Ю. Абашкина. Бразилия: формирование «открытой» экономики / И. А. Бунегина; О. Ю. Абашкина. – Москва: Знание, 1992. – 80 с. – (Новое в жизни, науке, технике ... 3 серия. Экономика; 2-3).

18. Липсиц И. Экономика без тайн (конспект учебника) / И. Липсиц // Российский экономический журнал. – 1993. – № 1. – С. 124.

19. Кузняк Б. Специализация сельского хозяйства в условиях рыночной экономики / Б. Кузняк // Экономика Украины. – 1995. – № 4. – С. 53-59.

20. Наумов О. Б. Пріоритети розвитку сировинної бази текстильної промисловості / О. Б. Наумов // Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць. – Херсон: Айлант, 2003. – Випуск 25. – С. 225-229.

21. АПК: экономика, управление. – 1993. – № 1. – С. 13.

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (1998), The Law of Ukraine "Pro fiksovanyj sil's'kohospodars'kyj podatok”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/320-14.

2. President of Ukraine (1999), Ukaz “Pro nevidkladni zakhody schodo pryskorennia reformuvannia ahrarnoho sektora ekonomiky”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1529/99.

3. Osaulenko, O. H. (2001), Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2000 rik [Statistical Yearbook of Ukraine for 2000], Derzhavnyj komitet statystyky Ukrainy, Tekhnika, Kyiv, Ukraine, p.598.

4. Osaulenko, O. H. (2002), Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2001 rik [Statistical Yearbook of Ukraine for 2001], Derzhavnyj komitet statystyky Ukrainy, Tekhnika, Kyiv, Ukraine, p. 509.

5. Osaulenko, O. H. (2004), Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2003 rik [Statistical Yearbook of Ukraine for 2003], Derzhavnyj komitet statystyky Ukrainy, Коnsultant, Kyiv, Ukraine, p. 508.

6. Dorohuntsov, S. And Chyzhova, V. (2002), “Metodolohichni problemy vidtvorennia osnovnoho kapitalu v transfarmatsijnyj period”, Ekonomika Ukrainy, vol.12, pp. 29-35.

7. Lazarenko, P. (1996), “Social'noe vozrozhdenie sela kak uslovie ukreplenija ukrainskogo gosudarstva”, Jekonomika Ukrainy, vol. 3, pp. 4-10.

8. Lukinov, I. (1996), “Rynkovi reformy u podolanni kryzy”, Ekonomika Ukrainy, vol. 1, pp. 4-19.

9. Naumov, O. B. (2003), “Teoretychni osnovy formuvannia stratehii rozvytku ahropromyslovoho kompleksu Ukrainy”, Visnyk Tekhnolohichnoho universytetu Podillia, vol. 5, no. 2, part. 2: Ekonomichni nauky, pp. 63-66.

10. Obshhaja chast' k sbornikam ukrupnjonnyh pokazatelej vosstanovitel'noj stoimosti zdanij i sooruzhenij, imejushhihsja v uchrezhdenijah i organizacijah, sostojashhih na gosudarstvennom bjudzhete [The total of the collections to the replacement value of consolidated performance of buildings and structures, existing institutions and organizations consisting on the State Budget], Goskomstroj SSSR, Izdatel'stvo «Jenergija», 1971, Moscow, p.25.

11. Sbornik № 1 ukrupnennyh pokazatelej vosstanovitel'noj stoimosti zdanij i sooruzhenij, imejushhihsja v organizacijah i uchrezhdenijah, sostojashhih na gosudarstvennom bjudzhete dlja pereocenki osnovnyh fondov [Collection number 1 aggregates from the replacement cost of buildings and structures, existing organizations and institutions, consisting in the state budget for the revaluation of fixed assets], Gosstroj SSSR; 2nd ed, Izdatel'stvo literatury po stroitel'stvu, 1972. – 144 s.

12. Sbornik № 2 ukrupnennyh pokazatelej vosstanovitel'noj stoimosti zdanij i sooruzhenij sel'skohozjajstvennogo naznachenija dlja pereocenki osnovnyh fondov na 01 janvarja 1973 goda [Collection number 2 aggregates from the replacement cost of buildings and structures for agricultural purposes for the revaluation of fixed assets at January 1, 1973], Ministerstvo sel'skogo hozjajstva SSSR, Kolos, 1972, Moscow, p.320.

13. Sbornik № 28 ukrupnennyh pokazatelej vosstanovitel'noj stoimosti zhilyh, obshhestvennyh zdanij i sooruzhenij kommunal'no-bytovogo naznachenija dlja pereocenki osnovnyh fondov [Collection number 28 aggregates from the replacement value of residential and public buildings and constructions of household purpose for revaluation of fixed assets], Gosstroj SSSR, Izdatel'stvo literatury po stroitel'stvu, 1970, Moscow, p.120.

14. Koropeckij, I. S. (1993), “Perspektivy jekonomicheskogo razvitija Ukrainy v sravnenii s Franciej, Ekonomіka Ukrainy”, vol. 6, pp. 80-88.

15. Onishhenko, A. And Ostapenko, T. (1994), “Agrarnye preobrazovanija v stranah Central'noj i Vostochnoj Yevropy”, Jekonomika Ukrainy, vol. 8, pp. 3-12.

16. Radchenko, E. Sajfulin, Ju. And Surkov, M. (1996), “Jekonomicheskie reformy Brazilii i vneshnjaja torgovlja s Ukrainoj”, Jekonomika Ukrainy, vol. 12, pp. 69-76.

17. Bunegina, I. A. and Abashkina, O. Ju.. (1992), Brazilija: formirovanie «otkrytoj» jekonomiki [Brazil: the formation of an "open" economy], Znanie, Moscow, p.80.

18. Lipsic, I. (1993), “Jekonomika bez tajn”, Rossijskij jekonomicheskij zhurnal, vol. 1, p. 124.

19. Kuznjak, B. (1995), “Specializacija sel'skogo hozjajstva v uslovijah rynochnoj jekonomiki”, Jekonomika Ukrainy, vol. 4, pp. 53-59.

20. Naumov, O. B. (2003), “Priorytety rozvytku syrovynnoi bazy tekstyl'noi promyslovosti”, Tavrijs'kyj naukovyj visnyk: Zbirnyk naukovykh prats', Ajlant, vol. 25, Kherson, Ukraine, pp. 225-229.

21. (1993), APK: jekonomika, upravlenie, vol. 1, p. 13.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.02.2015 р.