Українською | English

BACKMAIN


УДК 338.242.46

 

M. В. Ковальчук,

аспірант, аспірант кафедри міжнародної економіки Академії митної служби України

 

ІМПЕРАТИВИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД

 

M. V. Kovalchuk,

postgraduate, postgraduate of international economics department of Ukrainian Academy of Customs

 

THE IMPERATIVE OF STATE ECONOMIC SAFETY: INSTITUTIONAL APPROACH

 

На основі дефінітивного аналізу «інституцій», «інститутів» та «імперативів» розроблено схему їх формування та взаємозв’язку, представлено визначення поняття економічної безпеки держави з точки зору інституціонального підходу та визначено інституціональні фактори, які обов’язково необхідно враховувати ще на початковому етапі формування механізму економічної безпеки держави.

 

Based on the definitive analysis of "institutions", "institutes" and "imperatives" the scheme of their formation and interrelation is developed, the definition of state economic safety is presented in terms of the institutional approach. Institutional factors that should be considered on early stage of the formation of economic safety mechanism are determined.

 

Ключові слова: інституціональні імперативи, економічна безпека держави, інституціональне середовище, інституціональний простір, інституціональні фактори формування імперативів економічної безпеки.

 

Keywords: institutional imperatives, state economic safety, institutional environment, institutional space, institutional factors of imperative of state economic safety.

 

 

Постановка проблеми. Економічна безпека держави – одне з ключових завдань інститутів державного управління та регулювання в період постглобальних перетворень. Більшість робіт, пов’язаних з даним питанням, концентрують увагу, в основному, на вузькому та загальному підходах щодо економічної безпеки. Реалії ж показують на скільки важливими в даному механізмі є чинники інституційного середовища. На сьогодні дослідження імперативів економічної безпеки з точки зору інституціоналізму ускладнюється також неоднозначністю поглядів вчених щодо базових понять даного напрямку: інституцій, інститутів та імперативів. Власне поліфонічність думок з цього питання виникла в процесі численних наукових досліджень та все ж актуальною залишається об’єктивна необхідність на основі дефінітивного аналізу, визначити їх головні характерні особливості, взаємозв’язок та взаємозалежність, а також охарактеризувати саму сутність інституціональних імперативів економічної безпеки в контексті необхідності подальшої розробки ефективного механізму захисту національної економічної системи від внутрішніх і зовнішніх загроз з обов’язковим врахуванням вихідних положень та прийнятих «правил гри» у суспільстві.

Аналіз останніх досліджень. Окремі моменти даної теми були висвітлені у працях таких  зарубіжних та вітчизняних дослідників: Абалкіна Л., Барановського О., Булла Х., Буркальцевої Д., Варналій З., Гідденса Е., Глазьєва С., Кінга П., Ламбера Д., Ноллана Р., Норта Д., Хелда Д. Незважаючи на актуальність поставленої проблеми, на сьогодні в науковій літературі недостатньо розкрите питання інституціональних підходів щодо формування механізму економічної безпеки держави.

Метою статті є дефінітивний аналіз інституціональних імперативів економічної безпеки держави та визначення інституціональних факторів, які необхідно враховувати при формуванні ефективного механізму економічної безпеки держави.

Виклад основного матеріалу. В перекладі з латинської institutio (інституція) − настанова, institutum (інститут) − встановлення, установа, організація, imperativus (імператив) − владний, наказовий,обов’язковий.

Т. Веблен та У. Гамільтон інституцію (institutio) визначають, як «спосіб мислення [1, с. 201-202], [2, с. 84]», що став звичним для групи людей. Д. Норт говорить про інституції як про структуру, яку люди накладають на свої взаємовідносини, визначаючи в такий спосіб стимули, що разом з іншими обмеженнями окреслюють межі вибору, а вони, у свою чергу, задають рамки функціонування економіки й суспільства протягом того чи іншого періоду часу. Вони охоплюють як формальні правила й неформальні обмеження (загальновизнані норми поведінки, досягнуті угоди, внутрішні обмеження діяльності), так і певні характеристики примусу до виконання тих та інших, це своєрідні «правила гри» у суспільстві [3, с. 6-7]. Е. М. Майбурд [4], В.Зотов, В.Пресняков,  В.Розенталь [5] загалом інституцію розуміють як звичай і заведений порядок. Таким чином, можна дійти висновку, що інституція − це загальноприйняті правила поведінки індивідів, груп у суспільстві.

Інститут, на думку Г. Спенсера, регулятивна самовідтворююча форма взаємодії індивідів, що робить їх життєдіяльність раціональнішою та продуктивнішою [7, с. 14]. Інститути за Д. Нортом, − це організації, тобто державні органи, політичні партії, профспілки… тобто суто актори, межі компетенції яких − лише формування стратегії та майстерність [3]. Е. М. Майбурд визначає інститут, як порядок, закріплений у формі закону або установи, тобто як особливу форму над колективної суб’єктності [4]. Cхожий підхід у В.Зотова, В.Преснякова і В.Розенталя − специфічні функціональні й організаційні форми колективної діяльності, які є сталими структурними утвореннями [5]. Отже, поняття інституту зводиться до соціально санкціонованих специфічних організаційних форм діяльності і взаємодії у суспільстві.

Д. Норт, Азуан виділяють також в даному контексті формальні та неформальні правила поведінки. Доречно розглянути даний аспект детальніше і окреслити відмінність цих правил від імперативу. Формальні норми – за Д. Нортом – це правила, вигадані людьми, що являються продуктом свідомого людського задуму [6, с.18]. Це писані правила, наприклад: Конституція України, законодавчі акти, нормативи та інше. Неформальні (неписані правила) – це суспільні умовності і кодекси поведінки. Неписані правила за Нортом, лежать глибше формальних правил і доповнюють їх. «Неформальні обмеження, втілені в звичаях, традиціях і кодексах поведінки, набагато менш сприйнятливі до свідомих людських зусиль»  [6, с. 21].

Щодо імперативу, то перш за все, слід розглянути підхід Е. Канта, який визначає його як правило, що містить об´єктивний примус до вчинку певного виду і виділяє: категоричний імператив – безумовне етичне розпорядження про належну поведінку людини як розумної істоти, що володіє вільною волею та гіпотетичний імператив −  вимоги, які слід дотримувати як необхідних умов, аби досягти поставлених цілей [9]. Е. З. Мірская в імперативах вбачає правила, які виражаються в формі дозволів, заборон, приписів, уподобань і т. п. [10].

Загалом, більшість філософських словників імператив трактують як принцип, що носить характер беззаперечної повинності та базуються на глибоких морально-етичних переконаннях [11], що в результаті робить формалізовану норму максимально ефективною. Отже, саме в цьому криється основна відмінність формальних та неформальних правил Д. Норта від імперативу.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що попри розмитість меж між поняттями «інституції», «інституту» і «імперативу» (в частині обов’язкова норма = формальна норма), вони відрізняються, хоча функціонально та еволюційно пов’язані між собою. Інституція, як звичай, дала поштовх розвитку інституту, як характерній, організаційно-структурованій формі взаємодії індивідів у суспільстві. В свою чергу інститут, на базисі загальноприйнятих у суспільстві звичаїв, формулює імператив з урахуванням імовірності його сприйняття, який покликаний забезпечити необхідне регулювання та координацію взаємовідносин у визначеному інституційному середовищі (рис. 1). В результаті відбувається саморегуляція взаємовідносин та їх розвиток через «спіральний» характер даного явища. Досягнувши максимального рівня ефективності в визначених обставинах, наступає етап, коли поступально збільшується дисбаланс між існуючою імперативною нормою і зміненим в процесі розвитку середовищем в певні часові інтервали. Виникає потреба якісного оновлення попереднього змісту імперативної норми з урахуванням нових вихідних положень для забезпечення ефективної взаємодії у суспільстві.

Таким чином, вищеописаний процес набуває характеру «проліфікації», тобто неперервного «нарощення» нових правил економічної та неекономічної взаємодії індивідів на основі тих, що вже завершили свій розвиток.

 

Рис. 1. Схема процесу  формування інституціональних імперативів

 

Під інституціональними імперативами розуміються обов’язкові норми та правила поведінки, сформовані інституційними структурами на базі традиційних «правил гри» з урахуванням морально-етичних принципів і максимальною імовірністю сприйняття середовищем задля забезпечення ефективного регулювання та координації взаємовідносин індивідуумів, груп.

В більш вузькому розумінні, прикладом інституціонального імперативу є визначення практика У. Баффета, який називає його схильністю менеджерів компаній наслідувати поведінку інших менеджерів незалежно від того, на скільки ірраціональним може виявитись така поведінка («менеджери часто втрачають свою здатність мислити раціонально, коли в гру вступає інституціональний імператив») [12]. Це визначення має практичний, ілюструючий характер, проте однобічний.

Якщо розглядати інституціональні імперативи з точки зору державного управління, то саме від того, на скільки раціонально та етично вони сформульовані державними органами влади, як забезпечено механізм та інструментарій їх функціонування і вчасного оновлення, залежить стан економічної безпеки держави.

Що стосується сутності економічної безпеки держави, то також існує велика кількість думок та підходів до визначення змісту даного поняття, як наприклад:

1) структурно-відтворювальний (економічна безпека – такий стан національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз і здатний задовольняти потреби особи, сім’ї, суспільства, держави [13]);

2) структурно-функціональний (економічна безпека держав – стан держави,  у якому є забезпеченою стабільність її існування, найліпші умови для  життя її  громадянам, функціонування та розвиток самої держави [14];

3) інституційний підхід (економічна безпека держави − це стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, соціально спрямований розвиток країни в цілому, достатній оборонний потенціал навіть за найбільш несприятливих умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів [15]).

Поняття економічної безпеки держави з погляду інституціонального підходу можна визначити як стан інституційного середовища, в якому забезпечено узгоджене функціонування інститутів та інституцій (гарантовано поступальний розвиток економічної системи та відсутні інституційні аномалії), які ґрунтуються на набутих історично принципах і традиціях економічних взаємовідносин індивідуумів у суспільстві та які спроможні протистояти потенційним внутрішнім та зовнішнім загрозам економіці.

При формуванні інституціональних імперативів економічної безпеки держави необхідно враховувати такі фактори:

1) вчасність та доречність інституційних змін в сфері забезпечення економічної безпеки;

2) ефективність проліфікації існуючих та потенційні проблеми трансплантації нових норм чи інститутів і шляхи їх запобігання;

3) рівень трансакційних та трансформаційних витрат держави при цьому;

4) стан інституціонального середовища, суспільні настрої, дієвість механізмів примусу та оперативного реагування щодо невиконання встановлених правил з метою забезпечення економічної безпеки;

5) потреба протоколювання пріоритетності реагування на загрози різних рівнів економічної небезпеки;

6) необхідність зосередження уваги на аспектах діалектичного характеру відносин суб’єктів та об’єктів системи: розділення рівнів взаємозв’язків, які відображають специфічні риси відносин, виникаючих в процесі забезпечення економічної безпеки держави: суб’єктно-суб’єктні, суб’єктно-об’єктні, об’єктно-об’єктні відносини.

В даному контексті, суб’єктами системи економічної безпеки держави доцільно визначити інститути, діяльність яких знаходиться в  полі організації, регламентації та координування самого процесу забезпечення економічної безпеки. Об’єктами в свою чергу, виступають складові інституційного середовища, на які спрямовано суб’єктний вплив, а саме: індивідууми, організації, економічні системи, також самі інститути державного управління та взаємовідносини між ними національного та міжнародного характеру. Інструментарієм системи економічної безпеки держави в даному контексті виступають законодавчі, нормативно-правові та підзаконні акти, які повинні функціонувати на основі інституціонально-імперативних принципів.

Дієвість механізму економічної безпеки держави прямо залежить від якісного підходу щодо врахування максимальної кількості факторів інституційного середовища, яке являється виміром ареалу імперативного координування безпеки економічної системи.

В контексті поетапного формування механізму економічної безпеки першочергово слід розглядати саме інституційне середовище, а вже потім – інституційний простір.

Поняття «середовище», на відміну від поняття «простір», означає певну гомогенну, недиференційовану єдність, певне «щось», котре перебуває навколо об’єкта або процесу, що досліджується. Можливість ідентифікувати середовище виникає тоді, коли об’єкт виокремлюється від оточення. Середовище створює умови для існування об’єкта або процесу, прояву їх сутності, «може показувати себе як у його відносній стабільності, так і в змінах, відповідних сутності об’єкта» [16]. «Середовище» є сукупністю умов, які обумовлюють стабільне існування об’єкта або процесу, чинить активний вплив на них або, як писав Г. В. Ф. Гегель, «безпосередньо наявне буття якого є разом з тим можливість» [16, с. 208]. На відміну від «середовища», «простір» має складну структуру та більші масштаби охоплення, тому в процесі дослідження імперативів економічної безпеки інституціональний простір слід розглядати на рівні більш глобальних процесів, тобто через призму транснаціональних відносин.

Розглядаючи взаємозв’язки просторових аспектів економіки з економічним процесом в ринковій системі, відомий економіст К. Поланьї, писав: «Господарство тут втілене в інститутах, які спонукають акти індивідуального вибору до утворення взаємозалежних рухів, що становлять у підсумку економічний процес» . Аналогічно підкреслює інституційну природу просторового виміру економіки А. С. Гальчинський, на думку якого економіка є «не лише відповідна комунікативна система, не лише механізм перерозподілу багатства, а й інституціональний простір (комплекс), який функціонує серед суспільних інститутів іншого призначення, взаємодіє з ними» [16 c. 214].

Виходячи з вищесказаного, інституційне середовище являється унікальним для кожної окремої системи взаємозв’язків, включає комплекс особливостей національного характеру, ментальності. В свою чергу інституційний простір включає не тільки інститути та інституції, сформовані всередині такої системи, а й також ті, що виникають в процесі економічних та неекономічних видів інтеграції, транснаціоналізації, глобалізації і можуть потенційно вплинути на рівень економічної безпеки окремої держави.

Варто зазначити, що на сьогодні концентрація на тільки територіально-просторовому підході може спричинити вихід з поля зору інших актуальних та важливих факторів. Механізм економічної безпеки держави повинен в комплексі враховувати всю поліцентричність взаємозв’язків та відносин його об’єктів та суб’єктів, а саме: ресурсний, інформаційний, інноваційний, процесний підходи і допоможе забезпечити максимально можливий рівень випереджувального реагування на загрозливі зміни.

На сьогодні існує ряд механізмів забезпечення економічної безпеки (рис. 2) [17]:

 

Рис. 2. Основні механізми забезпечення економічної безпеки соціально-економічної системи

 

Такий розподіл є досить умовним, оскільки у процесі життєдіяльності  ці механізми взаємопов’язані та взаємообумовлені [17]. Головним чином, щоб максимально зменшити імовірність виникнення чи ступінь впливу загроз економічній системі держави, дані механізми повинні бути зведені до єдиного універсального, ієрархічно та системно структурованого спеціалізованого інституційного суб’єкту забезпечення національної безпеки загалом та економічної зокрема.

Головною ланкою в даному механізмі (суб’єкті) забезпечення економічної безпеки є система моніторингу чинників загроз економічній безпеці. Економічним змістом такої системи є перехід від окремих елементів моніторингу соціально-економічного розвитку території до створення комплексної системи спостереження, оцінки, аналізу та прогнозу стану економічної безпеки, які дають змогу формувати взаємопов’язану, скоординовану, послідовну політику з подолання загроз економічній безпеці території [17].

Оперативний інформаційно-аналітичний моніторинг динаміки безпеки економіки має важливе значення для перехідного стану економіки, який характеризується міжгалузевими диспропорціями та нестачею ресурсів, насамперед фінансових, мобільністю соціально-економічних індикаторів. Для здійснення моніторингу чинників, внутрішніх і зовнішніх загроз економічним інтересам особи, суспільства та держави першочерговим завданням є створення організаційно-інформаційної системи, якій повинні бути властивими такі ознаки:

1) незалежність і об’єктивність;

2) безкорисливість;

3) організований скептицизм;

4) достовірність інформації та професіоналізм.

Формування інституціональних імперативів, як основи стратегії та механізму економічної безпеки в постглобальному середовищі, дозволить уникнути аномії, інституційних аномалій та становлення патоінститутів.

Аномія виникає при зміні інституційного середовища взаємодії суб’єктів та об’єктів економічної системи держави, коли «попередні інститути перестають діяти, а нові тільки починають формуватись. Її розглядаються з одного боку, як відсутність норм (законів) у суспільстві, що необхідні для забезпечення безпеки держави при розвитку нових умов господарювання, а з другого − заперечення (неприйняття за різними обставинами) норм із боку деяких суб’єктів чи об’єктів системи, продукуючи опортуністичну поведінку [18].

В свою чергу розвиток аномії призводить до появи інституційних аномалій: агенезія (неправильний розвиток) необхідних для економіки інститутів, зупинка (або затримка) в розвитку нових інститутів і способів координації поведінки, неадекватність операційно-процедурних інструментів процесам формування і функціонування нових інститутів, дисонтогенезія інститутів, тобто невідповідність (суперечність) правил та норм індивідуальним уявленням людини, гіпогенезія (недорозвиненість) інститутів, гіпергенезія (надмірний розвиток) інститутів,   неправильне застосування (використання) інститутів унаслідок відсутності необхідних знань про їх функції [19]. На сьогодні ступінь поширення різного роду патологічних процесів в інституціональній системі на стільки високий, що в рамках інституціональної теорії виділяють окремий напрям – патоінституціоналізм. В контексті розгляду імперативів економічної безпеки – це надзвичайно важливий момент, оскільки проблеми національної та економічної безпеки держави сформувались не на поверхні, в суто економічних явищах, а в процесі формування так званих «правил гри» в інституційному середовищі та просторі, включаючи і «деформовані» інститути та інституції.

Висновки і перспективи подальших досліджень. В результаті проведеного аналізу поняття «інституції» визначено як загальноприйняті правила поведінки індивідів, груп у суспільстві, «інститути» як соціально санкціоновані специфічні організаційні форми діяльності і взаємодії у суспільстві, «імперативи» − принципи, що носять характер беззаперечної повинності та базуються на глибоких морально-етичних переконаннях.

Поняття економічної безпеки держави з погляду інституціонального підходу визначено як стан інституційного середовища, в якому забезпечено узгоджене функціонування інститутів та інституцій (гарантовано поступальний розвиток економічної системи та відсутні інституційні аномалії), які ґрунтуються на набутих історично принципах і традиціях економічних взаємовідносин індивідуумів у суспільстві та які спроможні протистояти потенційним внутрішнім та зовнішнім загрозам економіці.

Інституціональні імперативи економічної безпеки держави являють собою:

1) формалізовані норми, що ефективно сприйняті в суспільстві або ж «правила гри», що продукуються в суспільстві та закріплюються на законодавчому рівні, спрямовані на забезпечення економічної безпеки;

2) характерні форми трьохрівневої (суб’єктно-суб’єктної, суб’єктно-об’єктної та об’єктно-об’єктної) взаємодії елементів системи економічної безпеки держави;

3) підґрунтя формування стратегій забезпечення економічної безпеки, динамічного механізму регулювання, координації процесу з урахуваннями просторово-часових змінних та комплексу прогнозно-попереджувальних інструментів.

Інституціональними факторами, які необхідно враховувати при формуванні імперативів економічної безпеки є: вчасність та доречність інституційних змін в сфері забезпечення економічної безпеки, ефективність проліфікації існуючих та потенційні проблеми трансплантації нових норм чи інститутів, рівень трансакційних та трансформаційних витрат держави при здійсненні інституційних змін, стан інституціонального середовища, суспільні настрої, дієвість механізмів примусу та оперативного реагування, потреба протоколювання пріоритетності реагування на загрози різних рівнів економічної небезпеки, необхідність зосередження уваги на аспектах діалектичного характеру відносин суб’єктів та об’єктів системи, розділення рівнів взаємозв’язків, які відображають специфічні риси відносин, виникаючих в процесі забезпечення економічної безпеки держави.

Перспективою подальших наукових розробок є дослідження підходів щодо моніторингу показників інституціональних імперативів економічної безпеки держави, аналіз існуючого стану інституціонального імперативного регулювання в Україні та розробка ефективних рекомендацій для протидії існуючим та потенційним загрозам національній економічній системі в інституціональному середовищі.

 

Список літератури:

1. Веблен Т. Теория праздного класса / предисловие С. Г. Сорокина [пер. с англ.]. – М. : Прогресс, 1984. – 367 с.

2. Hamilton W. Institution. Encyclopedia of the Social Sciences / W. Hamilton – N.-Y., 1932. – V. VIII.

3. Норт Д. Институциональные изминения : рамки анализа / Д. Норт // Вопросы экономики. – 1997. – №3. – С. 6-17.

4. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров / Е.М. Майбурд − М., 1996. − С. 496.

5. Зотов В.В. Институциональные проблемы реализации системных функций экономики / В. В. Зотов, В. Ф. Пресняков, В. О. Розенталь //  Экономическая наука современной России. − 2001. − № 3. − С. 53.

6. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теория / А.Е. Шаститко. – М. : Экон. Ф-т МГУ: ТЕИС, 2002. – 591 с.

7. Спенсер Г. Основания социологии / Г. Спенсер  // Сочинения в семи томах / Спенсер Г. – СПб. : Т-во И. Д. Сытина, 1898. – Т. 1. – 412 с. – Т. 2. – 387 с.

8. Вебер М. Избранные произведения / Вебер М. ; [пер. с нем., сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова ; предисл. П. П. Гайденко] – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.

9. Кант. Е. Критика чистого раз ума / Е. Кант. ; [пер. Н.Лосского, общ. ред. Ц.Арзаканян, М.Иткин] – М. : Мысль, 1994. – 591 с.

10. Мирская Е.З. Р. Мертон и его концепция социологии науки // Современная западная социология науки: крит. анализ / Е. З. Мирская. − М., 1988. − с.42-60.

11. Жюлиа Д. Философский словарь. ; [пер. с франц.] / Д. Жюлиа. – М.: Междунар. отношения, 2000. − 544 с.

12. Баффет У. Институциональный   императив: воспоминания биржевых трейдеров и бизнесменов. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://1pixel.ru/view_buf.php?id=54.

13. Шлемко В. Т. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення: монографія / В.Т. Шлемко, І.Ф. Бінько. – К.: НІСД, 1997. –  144 с.

14. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави. Статика процесу забезпечення : підручник / Г. Пастернак-Таранушенко ; [за ред. проф. Б. Кравченка] – К. : Кондор, 2002. – 302 с.

15. Сенчагов В. К. Экономическая безопасность: геополитика, глобализация, самосохранение и развитие : (Кн. 4) / В. К. Сенчагов ; Ин-т экономики РАН. – М. : ЗАО «Финстатинформ», 2002. – 128 с.

16. Навроцька Н. А. Глобалізація інвестиційного процесу : монографія / Н. А. Навроцька. – Дніпропетровськ: Ліра, 2014. – 350 с.

17. Гуменюк А. М. Безпека структурно-інституціональної трансформації економіки регіону: теоретичні основи та прикладні аспекти: монографія / А. М. Гуменюк. – К. : НІСД, 2014. – 468 с.

18. Шевченко Л. С. Економічна безпека держави: сутність та напрями формування: монографія / Л. С. Шевченко, О. А. Гриценко, С. М. Макуха та ін. / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. С. Шевченко. − Х.: Право, 2009. − 312 с.

 

References:

1. Veblen, T. (1984) Teoryia prazdnoho klassa [Theory of the leisure class], Prohress, Moscow, Russia.

2. Hamilton, W. (1932) Institution. Encyclopedia of the Social Sciences,  N.-Y., USA .

3. Nort, D. (1997) “Institutional change: framework of analysis”,  Voprosy ekonomyky – vol. 3. – pp. 6-17.

4. Majburd, E.M. (1996) Vvedenye v ystoryiu ekonomycheskoj mysly. Ot prorokov do professorov [Introduction to the history of economic thought. From the prophets to professors], Moscow, Russia.

5. Zotov, V.V. (2001) “Institutional problems of realization of system functions economy”,  Ekonomycheskaia nauka sovremennoj Rossyy. – vol. 3. − pp. 53.

6. Shastytko, A.E. (2002) Novaia ynstytutsyonal'naia ekonomycheskaia teoryia [New institutional economics], Moscow, Russia.

7. Spenser, H. (1898) Osnovy sotsiolohii [Foundations of Sociology], T-vo Y. D. Sytyna, SPb, Russia.

8. Veber, M. (1990) Yzbrannye proyzvedenyia [Selected Works], Prohress, Moscow, Russia.

9. Kant, E. (1994) Krytyka chystoho razuma [Critique of pure reason], Mysl', Moscow, Russia.

10. Myrskaia, E.Z. (1988) R. Merton y eho kontseptsyia sotsyolohyy nauky // Sovremennaia zapadnaia sotsyolohyia nauky: kryt. analyz [R. Merton and his concept of sociology of science] // Modern western sociology of science: critical analysis,  Moscow, Russia.

11. Zhiulya, D. (2000) Fylosofskyj slovar' [Philosophical dictionary], Mezhdunarodnye otnoshenyia, Moscow, Russia.

12. Baffet W. Institutional шmperative: reminiscences of a stock traders and businessmen, available at: http://1pixel.ru/view_buf.php?id=54 (Accessed 4 Okt. 2014).

13. Shlemko, V. T. and Bin'ko, I.F. (1997) Ekonomichna bezpeka Ukrainy: sutnist' i napriamky zabezpechennia: monohrafiia [The economic safety of Ukraine: the nature and direction of software: monograph], NISD, Kyiv, Ukraine.

14. Pasternak-Taranushenko, H. (2002) Ekonomichna bezpeka derzhavy. Statyka protsesu zabezpechennia : pidruchnyk [State economic safety. Statics process support: tutorial], Kondor, Kyiv, Ukraine.

15. Senchahov, V. K. (2002) Ekonomycheskaia bezopasnost': heopolytyka, hlobalyzatsyia, samosokhranenye y razvytye [Economic safety: geopolitics, globalization, self-preservation, development] : (vol. 4), Finstatinform, Moscow, Russia.

16. Navrots'ka, N. A. (2014) Hlobalizatsiia investytsijnoho protsesu : monohrafiia [Globalization of the investment process: monograph], Lira, Dnipropetrovs'k, Ukraine.

17. Humeniuk A. M. (2014) Bezpeka strukturno-instytutsional'noi transformatsii ekonomiky rehionu: teoretychni osnovy ta prykladni aspekty: monohrafiia [Safety of structural and institutional transformation of the regional economy: theoretical foundations and practical aspects: monograph], NISD, Kyiv, Ukraine.

18. Shevchenko, L. S. Hrytsenko, O. A. Makukha, S. M. (2009) Ekonomichna bezpeka derzhavy: sutnist' ta napriamy formuvannia: monohrafiia [State economic safety: the nature and direction of formation : monograph], Pravo, Kharkiv, Ukraine.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.11.2014 р.

 

bigmir)net TOP 100

ТОВ "ДКС Центр"