УДК 334

 

Б. І. Ковалюк,

к. е. н., в. о. доцента кафедри економіки підприємства та управління персоналом,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

 

ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

 

B. I. Kovaliuk,

PhD in Economics, Associate professor, Department of Department of Enterprise

Economics and Personnel Management, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsi

 

IMPROVING COST EFFECTIVENESS OF THE MECHANISMS OF STATE SUPPORT FOR SMALL BUSINESSES IN RURAL AREAS

 

У статті проаналізовано механізм підтримки малого підприємництва на різних рівнях державного управління. Виявлено основні проблемні складові в розвитку малого підприємництва. Запропоновано інструменти для формування ефективних механізмів підтримки малого підприємництва, основаних на цільових орієнтирах потреб малого підприємництва.

 

The article analyzes the mechanism to support small businesses at various levels of government. The basic components of the problem for small business. A tools to create effective mechanisms to support small businesses, based on targets the needs of small business.

 

Ключові слова: мале підприємництво, підтримка малого підприємництва, структура підтримки малого підприємництва.

 

Keywords: small business, small business support, small business support structure.

 

 

Постановка проблеми. Необхідність державної підтримки малого підприємництва в Україні зумовлена цілою низкою факторів. Серед основних можна зазначити такі:

1. Функціонування малого підприємництва відбувається хаотично без подальшої перспективи саморозвитку. Аналіз малого підприємництва засвідчив відсутність зв’язку між підприємцями.

2. Як свідчить історія незалежної України, формування інституту власності відбувалося несправедливо, що призвело до превалювання великого бізнесу, проникнення до всіх гілок влади і як наслідок монополізації не тільки на ринках природних монополій, а й на традиційно конкурентних ринках.

3. Загальний технічний та технологічний стан країни є морально та економічно застарілим, на таких засадах неможливо розраховувати на розвиток сучасної економіки на інноваційній основі.

4. Інституціональна структура України має бути приведена у відповідність до пріоритетів стратегічного розвитку країни, а її ефективність має вимірюватися ефектом всіх її складових консолідовано спрямованих на забезпечення реалізації стратегії розвитку [1,с.7].

У зазначеному контексті виникає необхідність обґрунтування нових сучасних підходів до формування та реалізації дієвої державної політики розвитку вітчизняного підприємництва з урахуванням регіональних особливостей, реального впливу інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України та світових глобалізаційних процесів.

Особливо актуальним дане питання є для регіональної політичної еліти. Адже як за успіхами, так і за промахами приховані, окрім агресивних факторів зовнішнього середовища – конкретні рішення, що відображають стратегію та тактику (або їх відсутність) управління розвитком, визначену керівництвом району, міста чи регіону.

Аналіз останніх досліджень й публікацій. Проблематика забезпечення ефективної державної підтримки малого підприємництва висвітлюється в працях З.С. Варналія, В.В. Юрчишина, М.Й. Маліка, Л.А. Колеснікової та інших.

Мета статті. Основною метою даної роботи є обґрунтування шляхів підвищення економічної ефективності механізмів державної підтримки малого підприємництва в сільській місцевості.

Основні результати дослідження.

З метою максимального наближення дослідження до практичних результатів розглянемо процес вдосконалення регіонального розвитку підприємництва в контексті управлінського процесу, що його супроводжує. В цьому ракурсі, процес розвитку слід розуміти, як циклічне повторення чотирьох ключових етапів: аналіз та оцінка поточного економічного стану, визначення стратегічних цілей та завдань розвитку, виявлення та передбачення можливих перепон для розвитку і виконання стратегії та здійснення заходів, щодо подоланню перешкод розвитку. Слід зауважити, що четверта фаза цього повторюваного циклу повинна також складатися з відповідних трьох складових (рис. 1)

Рис. 1. Структура управління що супроводжує регіональний розвиток: управління змінами

 

Охарактеризуємо стисло дані етапи.

- Об’єктивний аналіз інформації про стан регіональної економіки та сектору МП регіону, отриманий як на основі вторинних даних (за допомогою аналізу даних державної статистики, нормативно-правової бази тощо), так і на основі соціологічних досліджень практичної діяльності елементів інфраструктури, виконаних із застосуванням сучасних технологій.

Однак зауважимо, що необхідно не тільки зібрати великі масиви інформації та кількісно їх описати, а й критично підійти до оцінки навіть обмеженої інформації, а також якісних процесів та наявних тенденцій. Важливий критичний методологічний підхід до оцінки системи в цілому і її здатності виконувати свої цільові функції. В цьому контексті недоліком характерних для регіональних підходів в плануванні та соціально-економічній оцінці програм розвитку МП є їхня наближеність до традиційного підходу. При проведенні оцінки стану розвитку сектору МП в регіоні важливо, як наголошувалось вище, використовувати порівняльний тип дослідження, що дозволить усвідомити керівникам регіону реальний стан справ, а також критично оцінити структурні елементи організаційної інфраструктури підтримки підприємництва та малого бізнесу.

- Вивчення шляхів розвитку підприємництва та малого бізнесу в регіоні та шляхів розвитку регіональної системи підтримки підприємництва, наявних у ключових діючих осіб та організацій в сфері регіонального економічного розвитку.

Для вирішення даного завдання доцільно використовувати якісні методи дослідження, такі як пряме інтерв’ювання та проведення семінарів в рамках спеціальних фокус-груп. В рамках таких семінарів проводиться спільне обговорення питань пов’язаних з розвитком підприємництва та сектору МП представниками зацікавлених сторін (державних органів підтримки підприємництва, неприбуткових і суспільних організацій та підприємницьких асоціацій). Важливою частиною таких слухань є розробка багатьох варіантів «дерева проблем» розвитку підприємництва в регіоні та їх широке суспільне обговорення. Потрібно звернути увагу на важливість таких дій для побудови «дерева цілей». Процес побудови «дерева цілей» без «дерева проблем» легко еволюціонує у формальні процедури розподілу ресурсів під ті заходи, що можуть здійснюватися тими чи іншими провайдерами послуг для регіональної системи підтримки підприємництва, замість того, щоб сконцентровуватись на пріоритетних напрямках зважаючи на обмеженість ресурсів.

З досвіду автора потрібно відмітити наявність якісної відмінності між результатами таких бізнес груп залежно від складу їх учасників.

Фокус-групи, що складалися лише з державних службовців виділяють в якості основних – ресурсні проблеми розвитку підприємництва, насамперед матеріального характеру. Як правило, дану проблему вони розглядають як пріоритетну. Насамперед це пов’язано з тим, що в своїй діяльності вони постійно вирішують проблему розподілу обмежених матеріальних ресурсів. Окрім того більшість підприємців, які звертаються до органів влади потребують конкретної допомоги, що також впливає на формування «світогляду» державних службовців.

Фокус-групи, що формуються тільки з підприємців чи мають змішаний склад першочерговими виділяють такі проблеми, як «нормативно-правове забезпечення», «податкове законодавство» та інші фактори, аж до характеру ставлення влади до підприємців. Ресурсні проблеми можуть взагалі не виділятись, оскільки активні ділові люди вважають, що «в нормальних умовах з ресурсами вони розберуться самі» [4,с.206]. Потрібно зазначити, що проведення таких семінарів має важливе значення не тільки для формування правильної структури проблематики підприємницьких структур в органах влади. Такі заходи мають великий позитивний вплив на формування двосторонніх зв’язків серед учасників форумів, дають можливість керівникам регіональних систем підтримки підприємництва напряму поспілкуватись з підприємцями «споживачами їхніх послуг», і в подальшому сприяє розвитку партнерських зв’язків для вирішення спільних проблем.

При оцінці локальної системи підтримки підприємництва, слід окремо розглянути роль соціально-економічних факторів. Зважаючи на те, що Україна обрала шлях розвитку спрямований від планової до соціально-ринкової економіки, доречною є думка сучасного німецького економіста Х. Ламперта, щодо оцінки «економічного порядку» в соціально-ринковій економіці. Зокрема він зазначив: «… відповідно до соціальної філософії лібералізму, влада держави повинна ґрунтуватися на основі принципів децентралізації та бути підконтрольною суспільству, в першу чергу на основі багатопартійної системи, що надає мінімум автономії індивідам та соціальним групам по відношенню до суспільства в цілому та його політичної організації, тобто держави. В коло автономії індивідуумів входить і їх економічна автономія. … Після всього викладеного про взаємозв’язок між державною та економічною системою, про функції економічного порядку та його соціально-філософську базу зрозумілим є те, що оцінка економічного порядку повинна проводитися не тільки, і навіть не в першу чергу на основі критеріїв економічної ефективності, а на основі суспільно-політичних аспектів, тобто перш за все з позиції конституційно-законодавчого підходу і дальше з точки зору соціальних факторів» [2,с.37]. Якщо вважати, що така проблематика для України загалом передчасна, то для програм розвитку підприємництва та малого бізнесу такий підхід є актуальним.

Деякі питання цільової орієнтації, індикаторів та показників виконання програм розвитку малого підприємництва ми розглядали в своїх попередніх працях [3]. Тому додатково звернемо увагу на такі аспекти. По-перше, запорукою успішного виконання даного розділу є ефективне виконання попереднього етапу роботи. По-друге, саме на цьому етапі роботи керівники програми розвитку підприємництва змушені робити вибір тих завдань, які необхідно здійснити, визначати їхню пріоритетність та терміни виконання. Тут ми можемо спостерігати певні суперечності.

З погляду апробованих на практиці корпоративного стратегічного планування принципів оцінки рівня успішності формулювання цілей та завдань одним із факторів успішного стратегічного планування є чітке визначення цих самих цілей та завдань за принципами 1) конкретності, 2) вимірності, 3) досяжності, 4) реалістичності та 5) обмеженості у часі. Однак, зазначимо, що такий підхід, повністю відповідаючи всім параметрам протекціоністського планування, на практиці може виявитися не ефективним навіть відповідаючи вимогам всіх п’яти критеріїв перерахованих вище. Це пов’язано з тим, що сама протекціоністська модель підтримки підприємництва в наших умовах відсутності базових елементів ефективного розвитку ринкових відносин, таких, як розвиток системи соціально-політичного двостороннього зв’язку, економічна культура та культура підприємництва, а також в умовах хронічного недофінансування соціальних програм, не проявила себе дієздатною.

Іншою значною причиною незадовільного розвитку системи підтримки підприємництва є недосконалість технології проектування та механізмів узгодження, як по вертикалі управління (між столичною владою, обласними та районними представниками влади) так і в рамках горизонтального розподілу обов’язків та повноважень на окремих рівнях (між ВРУ, КМУ та ФППУ, між обласною радою та ОДА, між районною радою та РДА). В Україні всіма представниками політичної еліти задекларована необхідність передання значної частини повноважень від центральної до регіональних та місцевих органів влади. В зв’язку з цим, на наш погляд, про-активні дії регіонів, їх сприяння розвитку ініціатив на місцевому рівні в напрямках, які не завжди в повній мірі відповідають напрямку неефективних держаних заходів «підтримки підприємництва», здатні вплинути на «центр» і примусити до перегляду фундаментальних підвалин політики підтримки малого підприємництва, яка сформувалась протягом останніх років і уже встигла зарекомендувати свою практичну непридатність.

Після того, як цілі та завдання розвитку визначені, проводиться аналіз середовища та «зацікавлених сторін». Необхідно визначити наявні та потенційно об’єктивні, в тому числі адміністративні бар’єри, виникаючі через об’єктивно встановлені практики контролю і підтримки підприємницької діяльності. Не менш важливо визначити суб’єктивні внутрішні бар’єри для успішного досягнення встановлених цілей та завдань розвитку системи підтримки підприємництва. Вони можуть виходити безпосередньо від конкретних осіб та структур, які де-юре є офіційними прихильниками змін та реформ і частиною самої системи підтримки, однак, де-факто вони мають зиск з існуючої проблеми, і дещо втрачають у випадку успішних змін.

 

 

Стрімкий розвиток неформального сектору в найрізноманітніших його проявах встановлює якісно новий спектр проблем, які потрібно вирішувати управлінцям в процесі досягнення позитивних змін в Україні. Чітке розуміння факторів, які характеризують певний напрямок, сприяє більш чіткому визначенню всього спектру виникаючих на їх підґрунті бар’єрів і розробці адекватних заходів реагування (наприклад табл. 1). Звичайно на практиці, об’єктивні та суб’єктивні бар’єри виявляються взаємопов’язані найтіснішими зв’язками. Якраз в цьому і полягає значний виклик для лідерів процесу позитивних змін.

Визначення і виконання стратегії і дій по подоланню бар’єрів.

Багато в чому змістовне наповнювання діяльності на цьому етапі залежить від того, який підхід застосовується для планування. На наш погляд дослідження даної проблематики є надзвичайно актуальними для України, оскільки для вітчизняної школи планування притаманні дві крайності:

• абсолютизація принципів всеохоплюючого раціонального підходу, яка проявилася сімдесятирічним досвідом централізованого планування і, як будь-яка істина, доведена до межі, проявивши достатню кількість абсурдних результатів, що посприяло еволюції поглядів українців на всіх щаблях в діаметрально протилежному напрямку, який вже сьогодні проявляє не менш абсурдну картину іншої крайності;

• загальне тяжіння до стратегічного планування, з переносом підходів апробованих в корпоративному середовищі, на якісно відмінну сферу соціально-економічного розвитку.

Співставлення різних теорій планування, а також аналіз поточної ситуації в сфері розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні і послідуючих обмежень дозволяє нам зробити висновок про необхідність використання інкрементального підходу до планування управління змінами в даній сфері.

При цьому особливу увагу звернемо на те, що не потрібно узгодженості цілей, щоб формувати політику, але потрібно узгодження щодо політики, для того, щоб в невизначеній обстановці тиску інтересів різних груп, коли планувальники лобіюють різні інтереси, можна було б домовитись, як діяти тоді якщо цілі не зовсім зрозумілі. По аналогії при роботі з фокус-групами, важливо домовитись не про формування цілей розвитку, а про проблеми та шляхи їх подолання.

Поле проблемних напрямків доволі широке. Шляхом інтерв’ювання фокус-груп підприємців та аналізу місцевих проектів, програм соціально-економічного розвитку, ми виділи ієрархію проблем які впливають на розвиток малого підприємництва в периферійних регіонах. До основних проблемних напрямків організаційно-економічного забезпечення розвитку малого підприємництва в сільській місцевості України можна віднести: обмеженість кваліфікованої робочої сили, обмежений доступ до капіталу, відсутність ефективної інфраструктури підтримки та мережі зв’язку серед самих підприємців. Тому слід більш детально розглянути зміст даних проблемних напрямків малого підприємництва.

Які ж практичні заходи підтримки потрібні безпосередньо самим підприємцям. На запитання до підприємців, яку підтримку вони хочуть отримати від держави, регіональної та місцевої влади найчастіше ми отримували відповідь: «Нехай залишать мене в спокої». Насправді це рефлексна реакція на досвід минулого, яка не відображає реальної картини того, що підприємці, особливо потенційно можливі або початківці, хочуть отримати від державної підтримки для створення та розвитку нових підприємницьких структур. Дійсно, якщо подивитись за межу поверхневих ліберальних стосунків підприємців, ми побачимо доволі цікаві та вдумливі ідеї, про те, які державні заходи підтримки можуть сприяти розвитку підприємницької економіки.

Знаходження та збереження професійних працівників у всіх напрямках – управління, виробництво, маркетинг – найбільша проблема з якою зустрічаються підприємці. Чому талант такий важливий для малих фірм. На відміну від великих компаній, вони мають декілька одиниць обладнання і значну кількість виробничих операцій. Це означає, що успішність діяльності значно залежить від вміння та винахідливості робочої сили і керівника. Велика компанія компенсує цю проблему шляхом вузької спеціалізації працівників, малі повністю залежать від таланту та кваліфікації працівників.

Проблему пошуку талановитих працівників слід розглядати в ракурсі сьогоднішніх ринків робочої сили в сільській місцевості де майже не існує пропозиції з середньо технічною чи вищою освітою. Основною причиною таких диспропорцій є відсутність структурних змін в системі освіти та не відповідності її сучасним економічним вимогам. Структурні зміни – переміщення до інтелектуальної економіки, нові напрямки в бізнесі, широке впровадження сучасних інформаційних систем та комп’ютеризація підприємницької діяльності – впливають на трудові ринки на всіх рівнях від представників обслуговування клієнтів до високоосвічених юристів та фінансових аналітиків.

Персональні виклики перед обличчям підприємців – це частина економічних змін. Серед різноманітності таких причин, «працівники знань» (тобто ті люди, чиї робочі місця засновані на використанні знань та умінь, експерти-оцінювачі, архітектори тощо), стають основним елементом ділового успіху, відтак   регіонального економічного розвитку. Старі переваги засновані на ресурсному принципі та інших стійких чинниках, поступово втрачають своє значення, оскільки роль регіональних кластерів стає визначальною.

Такі тенденції означають, що майбутня конкурентоспроможність регіону буде безпосередньо залежати від його здатності вивчити, зберегти нових талановитих працівників, готових працювати в підприємницьких структурах. Успіх в цій місії свідчитиме, що суспільство є не лише прихильним до підприємців, але і, що це – також хороше місце для проживання та створення родини.

Всі хто працював з підприємцями на деякий час стають експертами з проблем, пов’язаних з доступом до капіталу. Забезпечення фінансовими ресурсами є первинною проблемою для малого бізнесу та підприємців. На сьогодні забезпечення доступу до капіталу є більш важливим ніж турбота про людський ресурс, якість життя тощо. Якщо у містах та великих промислових зонах підприємці мають доступ до певних фінансових ресурсів, то в сільській місцевості дана проблема є особливо актуальною зважаючи на відсутність будь-якого інвестиційного клімату, значну віддаленість між підприємцями та їхню невелику чисельність. Протягом 2009-2013 років у зв’язку з світовою фінансовою кризою та спадом в економіці країни і до того обмежений доступ до капіталу в сільській місцевості взагалі зник.

Однією з основних проблем фінансового забезпечення підприємництва, яка є актуальною для всіх регіонів, є відповідність вимогам бізнесу. Для великих компаній потреба у фінансових ресурсах є значною. І банки, і фірми при укладанні великих кредитних угод на значні суми несуть менші трансакційні витрати в розрахунку на 1000 грн. суми кредиту, окрім того предметом застави виступають доволі ліквідні активи, тому більшим фірмам банки охочіше надають кредити. Водночас фірмам, яким необхідні малі суми підтримки, отримати доступ до фінансових ресурсів набагато важче. Інвестори неохоче вкладають кошти в малі та ризиковані проекти, надаючи перевагу меншій кількості великих проектів. Великі інвестиційні проекти є більш керованими та і високий рівень фінансової вигоди є перспективнішим.

Підприємці вказують на те, що вони найбільше зустрічаються з труднощами в отриманні інвестицій в діапазоні від 10 000 до 500 000 грн. Фактично в цьому діапазоні наявна прогалина. Через це багато підприємців змушені формувати стартовий капітал з різноманітних джерел, як наприклад споживчі кредитні картки, позики від друзів та сім'ї.

Класично підприємців зображують, як егоїстичних індивідуалістів, які одноосібно будують великі компанії. Насправді, успішні підприємці – це надзвичайно комунікабельні «командні гравці», які процвітають в суспільстві. Підприємці знають, що доступ до мереженого зв’язку з іншими підприємцями їхнього рівня є критичним для успіху.

В Україні існують певні ділові клуби, як то торгово-промислова палата, галузеві бізнес-асоціації тощо. Як визначити підприємницькі мережі? Вони часто нагадують класичні групи ділової підтримки, але вони мають декілька відмінностей. По-перше, вони не обслуговують компанії. Їх члени – індивідууми, ті хто заснував компанію, або ті хто бажає це зробити. По-друге, вони мають лише одну мету: допомога людям у створені та розвитку підприємств. На відміну від інших мереж вони не вдаються до політичного захисту учасників мережі або інших комерційних проектів.

Важливість підприємницьких мереж пов’язана із тим, що вони забезпечують зв’язок з стратегічними компаніями галузі чи регіону, потенційними працівниками, центрами підтримки тощо. Через таку мережу підприємці можуть отримувати та обмінюватись новинами правового та технологічного характеру, оцінками ринків та досвідом здобутим від підприємницької діяльності. Такі зв’язки особливо істотні, якщо компанія хоче надовго закріпитися на ринку та успішно здійснювати підприємницьку діяльність.

Значний вплив на розвиток підприємництва в регіоні здійснює наявність неформальних мереж, створених за ініціативою самих підприємців, та інформації про їх діяльність. Формальні мережі, створені органом влади, відіграють менш важливу роль. Основними чинниками, які сприяють появі неформальних мереж є:

-  масштаб – велика кількість підприємців, є передумовою об’єднання їх в мережу;

- відкрита культура інформації, щодо умов та можливості приєднання до мережі.

Ще одним важливим фактором визначеним фокус-групами є рівень встановленої місцевої підтримки підприємців. Ця підтримка часто набуває форми класичної суспільної інфраструктури подібної до доброго транспортного сполучення, наявності відповідних джерел енергії, доступ до комунікацій.

В регіонах де прагнуть швидкого розвитку підприємництва формують необхідну інфраструктуру. Її основою є ядро постачальників послуг підтримки, які знають та вміють працювати з підприємцями. Такі організації розуміють унікальність потреб, з якими стикаються підприємці і можуть їх забезпечити. Ця допомога може мати критичне значення для малих підприємств, які не мають фінансової можливості традиційно залучати адвокатів, аналітиків та консультантів.

Всі приведені вище чинники впливають на формування підприємницької економічної системи, їх синтез забезпечує підтримку підприємництва на регіональному рівні та сприяє виховуванню підприємницьких структур та індивідуумів. Створення такої економічної системи це довготривалий проект. Він вимагає поєднання хороших програм, якості життя та відповідний рівень культури, які стимулюватимуть людей до ризику та створення нових підприємств. Якщо регіон досягне успіху в створенні такої системи, зиск буде дійсно великим. Досягається ефект постійного перетворення: підприємці створюють бізнес-структури, які розвиваються та зростають (створення робочих місць, зростання доходу тощо); їхні працівники досягнувши певного рівня надбудовують цей успіх і створюють інші бізнес-структури, які в свою чергу знову забезпечують зростання багатства та реінвестування в наступне покоління підприємницьких структур. В кінцевому результаті – процвітаюче суспільство з високим рівнем як економічного так і соціального розвитку.

Починаючи з 1970-х років політика підтримки підприємництва в США переноситься з федерального на регіональний рівень. Це посприяло утворенню в межах країни різного ландшафту умов для підприємців.

Такий досвід підтверджує, що виважена та правильна регіональна політика може мати глибокий позитивний ефект і навпаки неефективна – може калічити підприємництво. Дослідження показують, що зменшення стартової діяльності в Японії, пов’язане із надмірно строгим законодавством про банкрутство, які утримують людей від ризиків. Якщо імовірність ділової невдачі доволі висока, то незначна частина людей буде готова здійснити відкриття нової фірми.

Тому основним завданням регіональної влади є виховувати та заохочувати підприємницьку діяльність. Зважаючи на прерогативу місцевих та регіональних програм, ми окреслили ряд принципів для майбутніх програмних ініціатив, шляхом емпіричного аналізу програм підтримки малого бізнесу в Росії, Польщі та США.

• Цільова орієнтація на специфіку регіону чи промисловості. Сільськими програмами не потрібно охоплювати все підприємництво і розглядати їх як корисні. Орієнтація на використання переваг специфіки місцевої економіки чи промисловості регіону – єдиний шлях до зростання сільської економіки. Наприклад, утворення центру туризму в сільському регіоні може забезпечити стимул-реакцію для розвитку суміжних напрямків діяльності малого бізнесу.

• Формування регіональних бізнес-асоціацій із одночасним стимулюванням приєднання до них представників малого бізнесу, з метою захисту своїх інтересів. Первинна мета такої політики – подальше об’єднання сільських бізнес-структур, що б дозволяло проводити обмін бізнес-ідей, покращити рівень освіти, стимулювати ділові взаємовідносини тощо.

• Зосередження уваги саме на сільських підприємцях. Вигоди від сільського підприємництва включають збереження доходів в межах сільського суспільства, створення додаткових робочих місць, збільшенню довіри в сільських жителів до місцевих підприємців.

• Збільшення доступу на місцевому рівні до інвестиційного капіталу. Проводити адаптацію інвестиційних фондів до пріоритетів та ініціатив сільських програм розвитку підприємництва. Велика кількість суб’єктів малого підприємництва орієнтується на отримання мікрокредитів або інших видів позик без застави необхідного рівня ліквідності.

• Розвиток лідерства та рівня підприємницької освіти. Більшість сільських суспільств орієнтуються на лідерство на місцевому рівні. Це стосується не лише місцевих органів влади, а й лідерів ділових кіл, які можуть покращувати суспільство.

• Важливим є розвиток сільських консультаційних центрів та дорадчих служб. Такі організації можуть забезпечити відповідний рівень бізнес освіти, базового аналізу, використання можливостей мережі підприємців і в деяких випадках бути ініціаторами створення чи започаткування нової справи.

Нижче ми пропонуємо перелік напрямків політики та програм, які можна використовувати на всіх рівня регіональної влади. Кінцева формула програм та напрямків політики підтримки залежатиме від потреб конкретного суспільства та конкурентних переваг місцевих умов бізнесу.

Підтримка підприємництва часто має на увазі роботу із реформування місцевого ділового клімату та культури. Подібні до всього людського, підприємці хочуть бути шанованими та такими, які визнаються та підтримуються в суспільстві. Просто визнання їх критичної ролі у місцевій економіці може мати величезний ефект. Проведення місцевих конкурсів щорічних винагород кращих серед новостворених фірм, створення політики інформаційної підтримки заохочуватимуть інших до ділової активності. Такі заходи будуть укріплювати у свідомості думку про «дружнє» ставлення до підприємців.

Одним з найкращих способів досягти розвитку місцевої економіки – заохочувати більше людей стати підприємцями. І кращий спосіб досягти цієї мети   через систему освіти. Учбові програми мають існувати для всіх рівнів, починаючи від дитячого садка і до установ, які надають науковий ступінь. Крім того, як для дітей так і для дорослих необхідно сформувати систему учбових програм факультативного характеру. В суспільстві де більшість населення отримує підприємницьку освіту більша імовірність формування та розвитку нових бізнес-структур.

Мережі – один з найкритичніших чинників для формування сильного підприємницького регіону. Проблема формування неформальних мереж підприємців, ключової складової підприємницької економіки, відображає проблему «курки та яйця». Якщо регіон не має «критичної маси» підприємців, щоб побудувати мережі, як можна їх сформувати для того, щоб створити «критичну масу» підприємців?

Вирішення проблеми виходу з цього замкнутого кола може полягати в організації первинного зв’язку мережі навкруги певного державного органу або місцевого університету.

Такі установи можуть мати цілу низку відмінностей, але одна риса є спільною – кожна з них розглядає себе, перш за все, як мережевий ресурс. Пропонуючи певний набір програм підтримки (наприклад технічної допомоги), водночас вони пропонують та організовують місце зустрічі, де підприємці можуть в неофіційній обстановці зустрічатися та обмінюватись інтересами та ідеями. Найпростіші заходи, як щомісячна інформаційна година, де надається актуальна інформація (про доступ до капіталу, робочу силу, технології та інфраструктуру підтримки) можуть бути визначальними в створенні сильного підприємницького духу в суспільстві.

Для вирішення проблеми забезпечення фінансовими ресурсами малого підприємництва необхідно забезпечити програми фінансування в діапазоні від 10 000 до 500 000 грн. На початковому етапі сигналом для приватного сектору можуть бути державні чи регіональні програми мікрокредитування. Крім того можна було б встановлювати податкові кредити для фінансових організацій, які здійснюють кредитування малого бізнесу.

Та проблема ділового фінансування полягає не лише в обмеженій пропозиції капіталу. Істотною проблемою є з одного боку невідповідність кредитних умов усталеним принципам розвинутих країн (виважені норми відсоткових ставок, умови дострокових погашень, умови отримання застави тощо), а з іншого відсутність достатнього попиту серед підприємців, який відповідає умовам «стандартних» кредитних умов і є потенційно привабливим для інвесторів. Проведення навчальних курсів серед підприємців з питань кредитної грамотності, можуть відігравати позитивну роль в гарантуванні того, що місцеві бізнес-структури звертаючись до позикового капіталу об’єктивно оцінять свої можливості щодо розвитку і зростання бізнесу.

Без сумніву, пошук кваліфікованих людей – проблема номер один з, якою зустрічаються підприємці в сільській місцевості. Зрозумілим також є те, що при збереженні існуючих демографічних тенденцій вона матиме довгостроковий характер і з часом тільки ускладнюватиметься. Ділові лідери та політики мають присвятити значні зусилля пошуку нових інструментів, які б забезпечили підготовку нових кваліфікованих працівників для економіки, а підприємцям можливість вербувати та утримувати їх.

Основним напрямком цієї роботи має бути покращення структури освіти з перенесенням акценту на технічні спеціальності, в галузі прикладних наук.

Вирішити поточну проблему браку трудових кадрів можна за допомогою виважених короткострокових заходів. Одним з них є проведення політики імміграції технічно кваліфікованого персоналу. В той же час, самим підприємцям потрібно бути більш винахідливими в методах формування персоналу. Наприклад залучати громадян пенсійного віку, або за можливості використовувати сучасні телекомунікаційні системи для використання робочої сили з інших регіонів.

На думку підприємців державні, регіональні та місцеві органи влади можуть створити ефективну інфраструктуру підтримки малого підприємництва. Для покращення системи забезпечення малого підприємництва державні органи повинні забезпечувати такі види послуг: оцінка найбільш перспективного напрямку розвитку несільськогосподарського бізнесу в окрузі; розробка схем організації малого несільськогосподарського бізнесу (на рівні району та села); бізнес-планування; інвестиційне проектування; навчання організації та ведення особистої справи в сфері несільськогосподарського бізнесу на селі; консультування з організації та супроводженню системи туристичних садиб в сільській місцевості; організації заходів, націлених на розвиток ділових відносин суб’єктів підприємництва на районному і міжрегіональному рівнях (надання маркетингових послуг, консультування з питань маркетингу, прогнозування об’ємів продаж; організація реклами тощо); надання індивідуальних консультацій для підприємців із залученням керівників та спеціалістів місцевої адміністрації, консалтингових служб та компаній; податкових та інших контролюючих органів; сприяння створенню та функціонуванню суспільних об’єднань і організацій місцевих підприємців по галузевим та професійним ознакам; організація цільових публікацій в ЗМІ про діяльність результативно працюючих місцевих підприємців.

Значна частина роботи з підприємцями не передбачає розробки нових програм. Різні державні та регіональні органи влади мають працювати для полегшення умов створення та розвитку нових підприємницьких структур. Їхнє основне завдання значно покращити існуючу нормативну базу. В умовах України доцільно говорити про нову редакцію, з орієнтацією на досягнення оптимального балансу інтересу сторін. Аналогічно податкам, які ефективно стягуються в світовій практиці лише в тих випадках, коли вони являють собою успішний варіант «соціального договору» (тобто балансу інтересів) між платниками податків і державою, нормативна база регулювання діяльності підприємницької діяльності буде життєздатною лише, якщо вона апріорі буде орієнтуватись на встановлення рівноваги між інтересами зацікавлених сторін: підприємців, населення та органів влади.

Підприємці вказують на те, що органи влади всіх рівнів мають бути подібними до бізнес-структур. Іншими словами, повинні діяти швидше, бути прозорішими і гнучкішими, і розуміти, що рівень їхнього добробуту напряму залежить від рівня розвитку підприємницької економіки. Підприємці вітають прозорі загальноприйняті правила та взаємодію найкраще з однією чи декількома установ влади.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Загалом схема розвитку малого підприємництва на регіональному рівні може мати різну конфігурацію, та все ж певна черговість зберігатиметься. Перший крок – оцінити в яких умов розвивається підприємництво. Наступним кроком є організація місцевих підприємницьких лідерів в мережу, поширення необхідної інформаційної політики, проведення місцевих конкурсних програм тощо. Кожне суспільство має різні наявні ресурси і різну систему потреб. Такі незначні кроки допоможуть органам місцевої влади визначити через певний час, що працює найкраще в існуючих умовах і що забезпечує найбільший ефект в підтримці підприємництва.

Звісно, що ліберальна податкова політика, як найкраще вітатиметься підприємцями і стимулюватиме додаткові інвестиції в їх фірми. Проте, не зрозуміло де нижня межа норми податків, яка забезпечуватиме одночасно приріст нових бізнес-структур та соціальний розвиток. Знаходження балансу між бажанням інвестувати гроші в бізнес і покласти на депозит, ось основне завдання регіональної влади в усіх аспектах підтримки підприємництва.

Такі кроки мають тривалий часовий лаг, тому за багатьма параметрами такі підприємницькі програми розвитку вимагають менталітет притаманний портфельним інвестиціям. Однак навіть незначна частина сьогодні наявних підприємців не має очікувати 100% безпосереднього результату підтримки. Тому навіть незначні кроки, необхідно супроводжувати інформаційною підтримкою в мас-медіа одразу ж. По-друге, є сенс використовувати стратегію розвитку підприємництва, як доповнення до інших напрямків соціально-економічного розвитку. Експерти часто згадують про «табурет» економічного розвитку на трьох «ніжках»: розвиток нових бізнес-структур, збереження існуючих та імпорт із за меж суспільства. Кожна «ніжка» потрібна. Видимість та прозорість в підтримці підприємницьких фірм є свідченням того, що регіональна та місцева влади працюють для тривалого процвітання суспільства.

Звичайно багато заходів підтримки і особливо новостворених підприємницьких структур терпітимуть невдачу. Норми невдачі для підприємницьких структур високі, проте це не означає, що люди мають бути збентежені та опускати руки від невдалих спроб. Завдання регіональної еліти забезпечити цілеспрямованих підприємців вміннями будівництва бізнесу та розумінням ризиків в процесі досягнення успіху.

Невдачі відбуватимуться завжди, але, якщо роботи матимуть програмний та систематичний характер, кількість успішних бізнес-структур значно переважатиме кількість невдач.

 

Список літератури.

1. Національна доповідь: Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні. – К.: Логос, 2009. – 177 с. ISBN 978-966-171-114-2

2. Ламперт Хайнц. Социальная рыночная экономика. Германский путь / Л. Хайнц ‑ М.: Дело, 1994. – 189 с.

3. Пріоритетні напрямки політики підтримки малого підприємництва в Україні / М.Й. Малік, Б.І. Ковалюк // Конкурентоспроможність та інноваційний розвиток України: проблеми науки та практики. Науково-інформаційний журнал „Бізнес інформ”. ‑ м. Харків: ХНЕУ, 2009. ‑ №12 (2). – с. 148-150

4. Колесникова Л.А. Предпринимательство и малый бизнес в современном государстве: управление развитием / Л.А. Колесникова. – М.: Новый Логос, 2000. – 262 с.

 

References.

1. (2009), Natsionalna dopovid: Pro stan ta perspektyvy rozvytku pidpryiemnytstva v Ukraini, Lohos, Kyiv, Ukraine, p.177, ISBN 978-966-171-114-2

2. Lampert Khaints (1994), Social'naja rynochnaja jekonomika. Germanskij put', Delo, Moscow, Russia, p.189.

3. Malik, M.Y. and Kovaliuk, B.I. (2009), “Priorytetni napriamky polityky pidtrymky maloho pidpryiemnytstva v Ukraini”, Naukovo-informatsiinyi zhurnal „Biznes inform”, Kharkiv: KhNEU, Ukraine, vol.12 (2), pp. 148-150

4. Kolesnikova, L.A. (2000), Predprinimatel'stvo i malyj biznes v sovremennom gosudarstve: upravlenie razvitiem, Novyj Logos, Moscow, Russia, p.262.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.11.2014 р.