УДК 338

 

Ю. М. Неговська,

старший викладач ВНЗ «Національна академія управління», м. Київ

 

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У КОНТЕКСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ

 

J. Negovska,

Senior Lecturer Universities "National Academy of Management", Kyiv

 

THE DEVELOPMENT OF INNOVATIVE CAPACITY OF THE NATIONAL ECONOMY IN THE CONTEXT OF THE INTELLECTUAL COMPONENT

 

У статті досліджуються сучасні підходи щодо розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу країни в розрізі національної економіки. Запропоновано інтегральний показник рівня інноваційного потенціалу підприємства, змодельована його залежність від інтелектуально - інноваційних факторів розвитку.

 

This paper examines current approaches to the development of innovation and intellectual potential in the context of the national economy. An integral indicator of innovation capacity of enterprises, modeled its dependence on intellectual - innovative development factors.

 

Ключові слова: розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу, інтелектуальна складова, інтегральний показник.

 

Keywords: innovation and the development of intellectual capacity, intellectual component, integral index.

 

 

Вступ. В сучасних умовах економічне зростання України визначальною мірою детермінується інтелектуалізацією основних факторів виробництва та формуванням потужного інноваційного - інтелектуального потенціалу.

Вичерпаність резервів зростання національної економіки неінноваційної природи активізує використання інтелектуально-інноваційних факторів, що обумовлюються невичерпними творчими здібностями людини. Нові знання, технології, освіта, інноваційний менеджмент і культура виробництва трансформуються у відповідний потенціал, зростання інноваційної активності підприємства. Постійне оновлення ідей, новацій і просування на ринок інноваційного продукту стає найактуальнішою проблемою функціонування національної економіки. У зв’язку з цим, усе більша увага приділяється підвищенню якості інтелектуальної складової як визначального напряму формування і розвитку інноваційного потенціалу національної економіки. Збільшення нематеріальних активів національної економіки підвищують рівень його інноваційного потенціалу в цілому. Виходячи з важливості цих питань, слід зазначити, що головна увага має приділятися оцінці інноваційного потенціалу та управлінню його розвитком саме в контексті інтелектуальної складової.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Дослідженню інноваційної проблематики приділено значну увагу в роботах багатьох вітчизняних вчених: В. Александрової, О. Амоші, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Краснокутської, О. Кузьміна, С. Ягудіна. Серед зарубіжних дослідників, які здійснили значний вклад у розвиток теорії інновацій, варто відзначити Р. Акоффа, Л. Водачека та О. Водачкової, П. Друкера, Р. Фостера, Й. Шумпетера. Важливі аспекти цінності персоналу і розвитку кадрів інноваційного типу, їх ролі в розвитку підприємства досліджуються в роботах таких вчених, як І. Петрова, Д. Козенков, К. Соломенко Е. Якубова та інших. Водночас, варто зазначити, що проблема комплексної оцінки інноваційного- інтелектуального потенціалу підприємства і управління його розвитком з урахуванням інтелектуальної складової потребує подальшої розробки.

Невирішені раніше частини проблеми. Наявність великої кількості досліджень в галузі інноваційної активності та стратегічного розвитку не знімає проблематичності і дискусійності щодо питань оцінки інноваційного- інтелектуального потенціалу національної економіки та визначення траєкторії реалізації нововведень.

Сьогодні, у зв’язку з включенням економіки України в сучасні цивілізаційні процеси інноваційного типу, надзвичайно складним є питання створення єдиного концептуального підходу до категорії «інноваційно- інтелектуально потенціалу». Все частіше виникають спроби побудови комплексних показників, що характеризують різні аспекти інноваційно- інтелектуально потенціалу національної економіки, насамперед, інтелектуальної та кадрової складової, але інтегрального показника поки що не існує. Розробка теоретичних підходів до вирішення цієї проблеми дає можливість без детального співставлення великої кількості показників порівнювати інноваційно - інтелектуально потенціалу національної економіки, розробити заходи щодо управління його розвитком.

Постановка задачі. полягає в уточненні сутності поняття «інноваційно- інтелектуально потенціалу національної економіки», дослідженні підходів до його комплексної оцінки за допомогою інтегрального показника а також вирішення питань стосовно управління розвитком інноваційного потенціалу національної економіки у контексті інтелектуальної складової.

Результат. Важливим моментом розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу країни є система освіти. Жодна країна, яка піклується про розвиток національної освіти, не задоволена її ефективністю принаймні з трьох причин. По - перше, через недостатню оперативність впровадження нових знань у навчальний процес, тобто низький рівень інтеграції таких окремих і взаємопов’язаних систем, як наука і освіта. По - друге, через недотримання принципів соціальної справедливості, згідно з якими кожна молода людина, що прагне знань, повинна мати умови, аби їх здобути. По - третє, ринок освіти недостатньо відгукується на потреби часу, практики тощо.

Отже, Україні потрібна стратегія випереджального інтелектуально - інноваційного розвитку. Саме він може забезпечити справедливі та рівні можливості для всіх народів (народностей) у плані генерування нових технологій, знань, нової інформації як першоідеї будь - якого розвитку - світового, національного чи регіонального. Від рівня освіти, науки, їх ефективної інтеграції залежать нині всі атрибути інформаційного суспільства, а також компоненти інформаційної економіки. До перших належать якісно нові системи навчання, організації та управління виробництвом, зміст праці і структура зайнятості, де домінує розумова праця, перевага сфери послуг, у тому числі зв’язку, над матеріальним сектором, високий рівень екологічного забезпечення тощо. Другі - це інформаційно - телекомунікаційні технології, розробка програмного забезпечення, виробництво ЕОМ, насиченість послугами комп’ютерної мережі Інтернет, онлайновий бізнес тощо [1, C.61; 6, C.60]. Для України розбудова економіки, де інформація буде предметом і результатом творчої, високоінтелектуальної праці, має стати стратегічним напрямом.

Як зазначив на Інтелектуальному форумі України президент НАН України академік Б. Є. Патон: «Сучасна науково - технічна революція, формування інформаційного суспільства, процеси глобалізації перетворили розум на головну рушійну силу суспільного поступу. Нині інтелектуальний капітал - це найважливіший, я б навіть сказав, єдиний ресурс нації, здатний забезпечити її майбутнє. І зрозуміло, що розбудова економічного потенціалу нашої держави, формування в Україні громадянського суспільства, духовне зростання залежать передусім від об’єднання зусиль інтелектуальної еліти» [1, C.35; 7, C.34 ].

Проте інтелектуальний капітал нації - це не просто сума здобутків яскравих особистостей - політичних і державних діячів, учених, освітян, митців, промисловців. Це складний, багаторівневий феномен. Він потребує постійної підтримки з боку суспільства і держави, дієвого піклування про стан науки, освіти, соціальнокультурної сфери. Спільними зусиллями ми повинні подбати про його збереження і розвиток, а головне, - про ефективне використання, широке впровадження інтелектуальних здобутків у практику економічного, суспільно - політичного, духовно - культурного життя. І необхідною умовою для цього є розвиток безпосередніх зв’язків інтелектуальних осередків - науково - технічних, культурно - освітніх - з владними структурами і громадсько-політичними організаціями. У розв’язанні зазначеного комплексу проблем визначальна роль належить інституту вищої освіти, від розвиненості та ефективності функціонування якого в країні залежить характер та якість розвитку національної економіки, що значною мірою зумовлено діяльністю висококваліфікованих кадрів, професійно підготовлених у сфері вищої освіти. Про значущість цього інституту в суспільному виробництві свідчить влучна теза американського економіста Е. Хансена: «100 доларів вкладених у справу освіти спричинять більш високе зростання продуктивності праці, ніж 100 доларів вкладених у виробничі споруди, машини та обладнання» [1, C. 34].

Розбудова економіки, що базується на знаннях - «економіка знань» - в усьому світі визнається основним шляхом підвищення конкурентоспроможності країн. І це стосується не тільки розвинених країн, а й країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна. Здатність країни продукувати знання, зокрема наукові, їх впровадження та ефективне використання для розвитку стають у такій економіці основними факторами сталого економічного зростання поряд із традиційними джерелами - інвестиціями та трудовими ресурсами.

Запровадження інноваційної моделі має стати для України не лише завданням економічної політики. Мова йде про нову якість життя. Тільки за умови поєднання політичних, гуманітарних, соціальних, психологічних, макро і мікроекономічних чинників та інституційних передумов може відбутися така якісна трансформація всього національного суспільства.

Загальні питання реструктуризації знань, імперативи перебудови навчання в умовах глобалізації та науково-технічного прогресу, характеристики державного управління впровадженням інновацій в освіту, основні напрями розвитку сфери освітніх послуг у розвинених країнах світу і зв’язок освітнього потенціалу з економічним зростанням у країні, а також методологічні проблеми визначення потреби у кваліфікованих кадрах досліджено у низці наукових публікацій [2,  С.25]. Також визначається, що сучасна інформаційна революція стала можливою лише завдяки збігові кількох факторів:

- появі цифрових способів обробки інформації; бурхливому розвитку електроніки;

- опануванню людиною космосу і створенню супутникових технологій зв’язку;

- розробці інформаційних мережевих технологій і створенню Інтернету.

Це дозволило нагромаджувати й передавати у будь - які куточки світу величезні обсяги інформації з колосальними, непомітними для людини швидкостями та з дуже низькими затратами. Знання перетворилися у найважливіший фактор суспільного розвитку. Для групи розвинених країн, які входять до організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), темпи базового довгострокового зростання економіки залежать від підтримки і розширення глобальної бази знань, що стало можливим в умовах інформаційного суспільства. Сьогодні ці країни розбудовують свої економіки, які ґрунтуються на знаннях, створюючи мільйони робочих місць, пов’язаних з використанням новітніх знань по групах несподівано відкритих нових напрямів і дисциплін [3, C.7].

Процес глобалізації прискорює ці тенденції. Порівняльні переваги національних економік уже меншою мірою визначаються багатством природних ресурсів або дешевою робочою силою і дедалі більше - конкурентним застосуванням знань та науковими інноваціями. Суспільний прогрес сьогодні визначається насамперед процесом накопичення знань, що в результаті забезпечує нагромадження капіталу. В країнах ОЕСР обсяги капіталовкладень у нематеріальні активи, що формують національні бази знань, зокрема в професійну підготовку кадрів, наукові дослідження, патентування та ліцензування, програмне забезпечення для обчислювальних систем, маркетинг, дорівнюють, а інколи й перевищують капіталовкладення в основні фонди.

На жаль, країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, ще не повною мірою використовують усі переваги й потенційні вигоди, які надає інформаційне суспільство. Генерування і використання знань, інвестиції в науку та освіту задля забезпечення сталого розвитку і підвищення рівня життя в різних країнах істотно різняться. За даними Світового банку, 85% сукупних світових інвестицій в науку здійснюють країни - члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай і Бразилія та нові промислово розвинені країни Східної Азії, і лише 4% - решта країн світу, до яких належить і Україна. Тому країни з передовою економікою створили для себе благодатне замкнене коло, коли результати наукових досліджень і якісної підготовки кадрів забезпечують створення нових багатств, які є основою для подальшого розвитку [4, C.6].

Сьогодні здатність до генерації, використання та розповсюдження нових знань стає основою національної конкурентоспроможності та базовою передумовою прискореного інтенсивного соціально - економічного зростання. Економіка знань є підґрунтям і головною складовою «інноваційної економіки». Її фундаментальна основа - це продуктивні знання та якісна змістовна освіта, які обумовлюють спроможність до втілення гуманітарно-інтелектуального капіталу у результати виробничої діяльності [5, C.101].

Висновки. Одним з важливих етапів формування й розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу підприємств є оптимізація структури джерел фінансування зазначених процесів. Тобто розглядаються різні джерела інвестиційних ресурсів з урахуванням специфіки діяльності суб’єктів господарювання. Необхідність такої оптимізації обумовлена тим, що співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування інвестиційних ресурсів формування може не відповідати вимогам загальної фінансової стратегії підприємств та істотно знижувати рівень їх фінансової стійкості.

Необхідність раціонального використання власних фінансових ресурсів та активного залучення оптимального обсягу додаткових фінансових коштів для формування й розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу підприємств вимагає застосування підприємством ефективних інструментів фінансового забезпечення.

На нашу думку, фінансове забезпечення формування й розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу підприємств являє собою систему джерел і форм фінансування зазначених процесів. Джерела фінансового забезпечення, у загальному розумінні, є власними та позиковими й реалізуються через існуючі форми фінансового забезпечення. У табл. 3.2 наведено узагальнення форм фінансового забезпечення формування й розвитку інноваційно-інтелектуального потенціалу.

 

Список використаних джерел.

1. Стратегія економічного і соціального розвитку Україні (2004-2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол. А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.: Нац. ін-т. страт. дослідж. Ін-т. екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

2. Александрова, В. Прогнозування впливу інноваційних факторів на розвиток економіки України [Текст] / Александрова В., Скрипниченко М., Федулова Л. // Економіка та прогнозування – 2007. - № 2. – С. 9 – 26.

3. Волынкина, М. Правовая сущность термина «Инновация» [Текст] / Волынкина М. // Инновация – 2006. - №1. – С. 11 – 22.

4. Вовканич, С. Теоретико-методологічні основи дослідження людського та інтелектуального капіталу в знаннємістській економіці: концептуалізація понять [Текст] / Вовканич С., Семів Л. // Регіональна економіка – 2007. - №4. - С. 7 – 18.

5. Плюта, В. Сравнительный многомерный анализ в экономических исследованиях [Текст]: пер. с пол. / Плюта В. – М.: Статистика, 1980. – 152 с.

6. Шамина, Л. Инновационный потенциал предприятия [Текст] / Шамина Л. // Инновации. – 2007. - №9. – С. 58 – 60.

7. Шумпетер, Й. Теория экономического развития. [Текст] / Шумпетер Й. – М.: Прогресс, 1982. – 456 с.

 

Стаття  надійшла до редакції 12.07.2013 р.