УДК 330.342.3

 

О. В. Каховська,

д. е. н., доцент, професор кафедри економіки та регіональної економічної політики

Дніпропетровського регіонального інституту державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України, м. Дніпропетровськ

 

ОЦІНКА СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ В ПРОЦЕСІ РОЗБУДОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

 

O. Kakhovska,

PhD, associate professor, professor, Department of economics and regional economic policy,

Dnepropetrovsk Regional Institute of Public Administration of National Academy of Public Administration by

The President of Ukraine, Dnepropetrovsk

 

EVALUATION OF STRUCTURAL CHANGES IN THE ECONOMY OF UKRAINE DURING THE DEVELOPMENT OF THE SOCIAL STATE

 

У статті розглянуто та проаналізовано структурні зміни, що відбулися в економіці України в розрізі регіонів протягом 1991 - 2013 рр. Порівняно регіональну структуру національної економіки, що склалася, зі світовими тенденціями економічного розвитку. Визначено основні причини та чинники структурних викривлень в економіці нашої країни, які необхідно усунути з метою прискорення формування соціальної держави. Досліджено зміни природної поляризації регіонів за рядом макропоказників виробництва та споживання в контексті впливу їх на майнову нерівність та платоспроможність населення. Сформульовано пріоритети структурних змін у процесі суспільно-економічної трансформації України. Обґрунтовується сучасна концепція сутності «соціальності» як відхід від її тлумачення у якості прямого забезпечення державою добробуту усіх членів суспільства на принципі рівності розподілу створеного продукту.

 

The article reviews and analyzes the structural changes in the economy of Ukraine by regions during 1991 – 2013 years. The regional structure of the national economy that has developed with the global trends of economic development is compared. The main reasons and factors of structural misstatements in the economy of our country that need to be removed in order to accelerate the social state formation are given.

The changes of the natural polarization of regions for a number of macroeconomic indicators of production and consumption in the context of their impact on income inequality and the solvency of the population are investigated. The priorities of structural changes in the socio-economic transformation in Ukraine are formulated. The modern concept of the essence of “sociality” as a departure from its interpretation as the direct provision of state welfare of all members of society on the principle of created product distribution equality is grounded.

 

Ключові слова: оцінка, структура, зміни, країна, регіон, поляризація, діапазон, вплив, керованість, соціальність.

 

Keywords: assessment, structure, alteration, country region, polarization, range, influence, control, sociality.

 

 

Постановка проблеми. Сьогодні в Україні в основному сформовано підвалини ринкової економіки і певною мірою нагромаджено критичну масу ринкових інститутів. Проте ринок сам по собі не був метою суспільно-економічних перетворень, адже наслідками сьогодення є суттєві структурні зрушення в економіці країни. Тому з переходом країни в систему координат ринкової економіки не могли припинитися, а навпаки, мали посилитися прагнення до соціальної справедливості. Людство в результаті розробок і апробації концепцій справедливого суспільного устрою на підвалинах ринкових відносин закономірно прийшло до такого суспільного інституту як соціально орієнтована ринкова економіка. Домінування соціальної спрямованості відтворилося в конституційному закріпленні рядом країн у тому числі і в Україні такої форми держави як соціальна. І, що головне, регіони, які у своїй сукупності є базою формування соціальності, зараз, все більшою мірою поляризуються, відбуваються суттєві структурні зрушення у регіональній економіці. Наявні природні відмінності доповнюються штучно створеними в процесі функціонування суб’єктів економіки, що не дозволяє типізувати управлінські дії регіональних органів влади по усуненню деструктивних проявів соціального й економічного характеру. Саме на цих аспектах проблеми щодо посилення соціальної функції зосереджена увага наукової і практичної думки країни.

Аналіз досліджень і публікацій. Серед вітчизняних фахівців проблемами структурних змін в економіці займалися С. Біла, В. Вергун, О. Власюк, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Данилишин, С. Єрохін, В. Коломойцев, І. Крючкова, І. Лукінов, А. Філіпенко та ін. Досить широкий спектр питань щодо посилення соціальної компоненти в розвитку висвітлений у наукових працях О. Амоші, В. Бесєдіна, Д. Богині, З. Варналія, З. Галушки, М. Герасимчука, В. Гришкіна, О. Грішнової, Г. Губерної, М. Долішнього, С. Дорогунцова, Н. Дєєвої, Т. Заяць, Ю. Зайцева, Б. Кваснюка, В. Мікловди, Е. Лібанової, Л. Лісогор, І. Лукінова, О. Новікової, В. Новікова, В. Онікієнко, В. Рибака, М. Соколика, Л. Тимошенко, Л. Червової, М. Чумаченко та багатьох інших. Між тим, при нібито відсутності проявів абстрагування від домінантності соціального в структурних зрушеннях в країні так і не вдалося створити міцний прошарок середнього класу і, більш того, в умовах індустріальної розвиненості постала проблема бідності, боротьба з якою вимагає значних коштів бюджету. Ці реалії свідчать на користь того, що питання реалізації державою свого соціального призначення потребують наукового переосмислення та й відповідного упорядкування. Це об’єктивно необхідний і неминучий процес на будь-якому етапі розвитку, який потребує в силу складених обставин певного збагачення науки і практики новітніми теоретичними і науково-методичними розробками для усунення наявних негативних структурних змін. Комунікативна природа суспільства залишається незмінною за будь-яких реформаційних перетворень, але потерпають від змін форми та механізми узгодження багаторівневої системи економічних інтересів, розв’язання соціальних проблем і забезпечення суспільного добробуту. Проте прийняті і впроваджені впродовж 1990-2013 рр. в руслі соціалізації ринкової економіки заходи по забезпеченню соціальної динаміки не підтверджують попередньо визначені пріоритети соціальної конверсії економіки. Реаліями національної економіки стали масштабні регіональні диспропорції, бідність і надмірна нерівність населення за доходами, що потребує втручання держави. Виходить, що в політиці формування підвалин суспільного добробуту прийняті до впровадження концептуальні положення щодо забезпечення і відтворення соціальності не тільки не спрацьовують в межах країни, а й посилюють розбіжність у темпах розвитку регіонів.

Постановка завдання. Основним предметом дослідження даної статті стала необхідністю проведення оцінки структурних зрушень в економіці України в процесі розбудови соціальної держави. Окрім цього, в силу того, що соціальність формується і відтворюється у соціальному просторі і часі, було поставлено завдання визначитися з детермінантами впливу на її рівень стану та особливостей розвитку регіонів як середовища задоволення соціальних потреб громадян в сфері виробництва, гідного людини добробуту та мотивації в житті.

Виклад основного матеріалу. Перехід від соціалістичної держави з рівнем життя населення, який потребував беззаперечного підвищення, до порівняно вищого матеріального благополуччя можливого на підвалинах соціальної держави з ринковим механізмом активізації економічної діяльності визначально був досить складним. На цьому шляху не виключалися певні відступи від досягнутих стандартів життя, прийнятних до суспільного погодження.

Такий контекст несе в собі в цілому риси цивілізаційних зрушень, які проходять через ряд поколінь і переструктуровують у бажаному напрямку суспільство. Якщо не дотримуватися хронологічних вимог, а керуватися тільки певними фіксаціями еволюції людини щодо сумісної діяльності та життєустрою, то можна виокремити такі суспільні стани як аграрне суспільство (праобщина, родова та гетерогенна община, рабство, феодалізм), індустріальне суспільство (капіталізм) та постіндустріальне суспільство. І на цьому шляху динамічного поступу без інструментальних труднощів формується гама суперечностей з приводу розходження рамок бажаних і реальних умов суспільного життя. З переходом у сучасну систему координат практично не змінився наголос на соціальній місії держави. Як для феодалізму, так і для капіталізму, а затим і соціалізму та пост капіталізму характерною прикметою у формуванні цивілізованого суспільства було все теж розшарування населення за різними ознаками.

Формуванню нових доктрин забезпечення соціальної злагоди шляхом певного посилення соціального призначення держави до певної міри сприяла ейфорія капіталізмом. Але, як того і слід було очікувати, суспільні зміни, пов’язані з функціонуванням ринково налаштованих продуцентів, розкололи суспільство на групи, які умоглядно прагнули нібито одного, а саме поліпшення добробуту, але на принципово різних засадах і теж для окремого прошарку населення. «Щастя і нещастя народів, – стверджував французький філософ К. Гельвецій, – залежить не від більшої чи меншої кількості національних багатств, а від більш чи менш нерівномірного розподілу» [1, с. 229]. З часом внесено конструктивні корективи в цю соціальну деструкцію через надання доходній нерівності джерельних якостей забезпечення розвитку.

Виявилася помилковою позиція рівності у доходах, яка ставила в центр опіки над людиною у відриві від її трудового вкладу у виробництво. Людина, безумовно, має займати відповідне місце в соціальній архітектоніці суспільства, але не сама по собі, а завдяки своїй праці, своєму внеску у її результат. За визначенням відомих фахівців з суспільного розвитку «…тенденція до нерівності є більш прогресивною і перспективною. …відносно рівності людство досягнуло своєї вершини… В подальшому можливі лише два шляхи: або докладати зусиль і як можна довше утримуватися на цьому критичному рівні, або розпочати новий прогрес, але прогрес нерівності. Прогрес нерівності неминучий.» [2, с. 430, 431]. Висловлюються і думки, за якими нерівність у розподілі доходів є необхідною передумовою високих темпів зростання [3, с. 151]. Подібної позиції дотримується і академік НАН України Е. Лібанова, наголошуючи, що «…представники заможних верств значну частину доходів спрямовують на інвестиції…характерною ознакою їх поведінки є дбання про майбутнє…» та «…підвищення доходів бідних верств населення спричиняє підвищення попиту на товари національного виробництва…» [4, с. 6].

Проте не всяка нерівність виступає джерелом динамічного поступу суспільства. Загальною вимогою для всіх країн, які торують соціально зорієнтований шлях, за умови достатності грошових доходів для підтримання рівня життя за зразками мінімальних цивілізаційних стандартів найменш забезпеченої частини населення, розрив між доходами 10 % найбільш багатих прошарків населення і 10 % найбільш бідних не може перевищувати 8 – 10 разів [5, с. 413; 6, с. 241].

Ця констатація щодо унормування параметрів соціальності по вісі «бідність – багатство» окреслює її як категорію гетерогенного характеру. Зміст гетерогенності полягає у відтворенні через соціальність протилежних цілей, інтересів, бажань окремих індивідів та спільнот, індивідів і суспільства, а також соціальних груп і суспільства. Більш того, введення категорії гетерогенності відводить від відносин антагонізму і логічно набуває характеру константи, яка має місце у всі моменти прояву і існування соціального на різних етапах суспільного розвитку і не зникне в перспективі.

В процесі переходу від примітивного господарства до порівняно розвиненої економіки і пошуком, адекватної зростаючим потребам населення, форми оволодіння природними і суспільними ресурсами формувалася модель довготривалої і соціально спрямованої динаміки, головним проявом якої є прийнятна диференціація населення за доходами. І в цій констатації важливо побачити не лише суто теоретичні есенції, а й реальну практику, пов’язану зі змінами конфігурації нерівності, яка постає сукупністю рухів спрямованих як вперед, так і назад, але таким чином, що загальний тренд соціальності тобто усунення неприйнятної нерівності набуває чіткого вектору при охопленні багатьох поколінь. За цією парадигмою дослідники соціального розвитку ідентифікують зміни соціальності в історії людства як «…процес прогресуючої диференціації…» [7, с. 8] тобто поступового зведення нерівності до прийнятної чи просто рух до неї.

За визначенням соціолога В. Роговіна на кінець 1990 р. «…в деяких європейських соціалістичних країнах максимальний розмір соціально-доходної і соціально-майнової диференціації оцінювався співвідношенням 1 : (5÷7), а в СРСР був дещо більшим» [8, с. 320]. Розрахунки проведені нами на базі сучасної офіційної статистики дозволяють стверджувати, що реально середньодушовий дохід у вищій децильній групі перевищував у 2010 р. аналогічний показник нижчої децильної групи у 1191 рази [9]. Це несправедлива розбіжність, яка до того ж не консервується, а зростає. Перехід відчуття незадоволеності в перманентний стан, несприйняття взагалі населенням України трансформаційних перетворень спонукає звернення до досвіду розвинених країн в задіяні потенціалу нерівності.

Зазвичай виокремлюють природну і набуту нерівність. Природну нерівність зменшити практично неможливо, тому прагнуть закріпити діапазон її можливих змін. Так, по регіонам ЄС гранична розбіжність встановлена на рівні 4,6 [10, с. 42]. Набута або добавлена диференціація є динамічною за характером і піддається спрямованому впливу. Порушений аспект формує методологічну платформу осмислення механізму нашарування природної нерівності штучною, породженою вадами управління.

Сучасний економічний простір України є досить різнорідним за рівнем економічного розвитку та життя. Він до того ж включає множину великих і малих територій зі складеними роками особливими аномаліями, пов’язаними з природно-ресурсним та виробничим потенціалом. Так, якщо Чернівецька область займає територію у 8,1 тис. кв. км, на якій за станом на початок 2013 р. проживало 904,3 тис. осіб, то в Одеській області з її територією у 33,3 тис. кв. км проживає 2388,7 тис. осіб, а в Дніпропетровській та Чернігівській областях, які займають по 31,9 тис. кв. км, проживають відповідно 3 336,5 тис. та 1 098,2 тис. осіб [9].

Якщо спроектувати ці структурні розбіжності на поле питомої ваги продукування валового регіонального продукту (ВРП) різними секторами економіки регіонів, то, домінуючий з них, на наш погляд, визначить спеціалізацію регіону і можливості залучення робочої сили й її доходні потенції. За таким підходом можна стверджувати, що на теренах України сформувалися регіони промислового спрямування (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська і Полтавська області), домінування сільськогосподарського виробництва (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Тернопільська і Хмельницька області), переважного надання послуг (АРК, Львівська, Одеська, м. Київ та Севастополь) і порівняно збалансованого розвитку секторів регіональної економіки (Івано-Франківська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська області).

В силу економічної політики, яка проводилася впродовж 1990-2013 рр. в цілому, в сільськогосподарських регіонах частка продукції підприємств аграрно-промислового комплексу в обсягах продукування ВРП скоротилася. Паралельно з цим процесом зростав потенціал промислових регіонів та регіонів переважного надання послуг. Подібний розвиток генерував просторову неоднорідність. За нашими розрахунками, розбіжність в економічних можливостях регіонів в період з 1997 по 2013 р. зросла з 23,7 до 25,3 разів.

Співвідношення між максимальним і мінімальним значенням ВРП на особу в 1997 р. не перевищувало 3,6. Проте у 2012 р. воно зросло майже у 1,8 рази. Відносне зростання розбіжності між максимальним і мінімальним значенням ВРП на особу доповнилося підвищенням вартості самого розмаху з 1900 до 8080 грн., або у 4,3 рази.

Розбіжність між регіонами щодо виробництва у них продукції сільського господарства впродовж 1997-2013 рр. залишалася практично статичною на рівні 3,3. Проте подібне співвідношення зовсім не відтворює позитиви в забезпеченні продуктами харчування хоча б населення регіону з максимальним обсягом виробленої сільськогосподарської продукції. За даними Державної служби статистики України у 2012 р. при мінімальному продукуванні обсягу сільгосппродукції у Чернівецькій області (2129 млн. грн.) домінувала за цим показником Черкаська область (7045 млн. грн.). Цікаво, але подібна активність Черкаського регіону не гарантувала йому адекватне забезпечення населення продуктами харчування. Згідно проведених розрахунків споживання продуктів харчування в Черкаській області на одну особу в сім’ї у 2010 р. – склало 870,0 кг, що було меншим від медичних норм на 98,2 кг [9; 11, с. 475].

Людина, в силу своєї соціальної природи, прагне до забезпечення таких умов проживання і підтримання життєдіяльності, які якщо і не відповідають то наближаються до критерія відповідності соціальному стандарту «нормального життя» і сприймається як індивідом, так і більшістю у якості відносного комфорту, а то і станом блага. А це, в свою чергу, потребує відповідної наявності і раціонального функціонування елементів соціальної інфраструктури по наданню послуг незалежно від місця проживання. Обсяги надання послуг населенню у 2013 р. порівняно з 1990 р., зменшилися наполовину. За такого стану єдиною можливістю забезпечення ними реальних потреб мало б бути зменшення того співвідношення, яке склалося на рівні десяти між максимальним обсягом їх надання і мінімальним в різних регіонах (Донецька область – 1307 млн. крб., м. Севастополь – 131 млн. крб.) за станом на кінець 1990 р. Проте розбіжність у 2013 р. не зменшилася, а навпаки зросла до 71,9 (м. Київ – 91289,6 млн. грн., а Чернівецька область – 1270,4 млн. грн.). При цьому абсолютне вартісне значення розмаху між максимальним обсягом надання послуг в регіонах у порівнянних цінах складало у 1990 р. 3191,4 млн. грн., а у 2013 р. вже 15520,6 млн. грн.

Темпи економічного розвитку території, а слід і потенцій усунення нерівності у доходах населення залежать від динаміки капітальних вкладень. Але це тільки умова. Її реалізація залежить від міри розпорошення основних засобів по територіям, наявності інвесторів і їх бажання вкласти інвестиції в чітко визначений вид економічної діяльності і, що головне, в економічно активному регіоні. Біля половини вартості основних засобів країни сконцентровано у шести високоіндустріальних областях – Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській та Київській. Проте потреби їх продуктивного відтворення пов’язані з довготривалими інвестиціями, що визначально піднімає рівень їх інвестиційного ризику. Саме вибірковість сфер інвестування з коротким інвестиційним циклом обумовила концентрацію інвестиційної діяльності в промислових регіонах та регіонах переважного надання послуг зі спрямуванням на конкретні об’єкти видів діяльності зі швидкою окупністю. Як наслідок за макропоказником інвестицій в основний капітал впродовж 1997-2007 рр. посилилася розбіжність у обсягах інвестування регіонів з 26,1 до 35,1 або більше ніж у 1,3 рази. Незначне зниження цієї розбіжності у 2008-2013 рр. пов’язується з чинниками кризового характеру.

Диференціація регіонів за рівнем зайнятості є меншою порівняно з ВРП, наданням платних послуг населенню, інвестуванням в основні засоби та роздрібним товарообігом. Пояснення цьому можна віднайти при залучені до процесу дослідження фактів концентрації робочої сили в галузях, які були визнані у якості пріоритетних і діяльність яких держава підтримувала через надання певних преференцій. Мова йде про металургійний та хіміко-лісовий комплекс. Перший охоплює видобуток, збагачення та агломерацію залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, доменних феросплавів, сталі й прокату, металів промислового призначення, вторинну переробку металів тощо. До другого комплексу належать галузі, що забезпечують суб’єктів господарського комплексу країни мінеральними добривами, содою, фарбами, паливно-мастильними матеріалами, целюлозою тощо. Існує певна специфіка розміщення як металургійних, так і хімічних підприємств по території країни чи то в розрізі регіонів, які і визначають відмінності у зайнятості по регіонам з наявністю підприємств цих галузей чи то їх відсутністю.

Зв’язок між показниками виробництва і споживанням опосередковує торгівля, сприяючи більш повному задоволенню потреб населення через орієнтацію і переорієнтацію діяльності підприємств в аспекті асортименту та сортності. За розрахунками роздрібний товарообіг в розрізі регіонів набув ознак різко зростаючої асиметричності. Якщо у 1990 р. співвідношення між мінімаксними значеннями обсягу товарообігу складало 8,9, то вже у 1997 р. зросло у 2,1 рази і впродовж 1998-2010 рр. стійко коливалося навколо рівня у 18,7. Зрозуміло, що процес змін розбіжності в обсягах роздрібного товарообігу здійснюється в напрямку, який пов'язаний як з розвитком матеріального виробництва, так і з реальними доходами населення. За тих умов, що склалися у виробничому секторі економіки і, зокрема, зміщення активності продуцентів у деяких регіонах до певних галузей як центрів тяжіння, купівельну платоспроможність населення конкретних територій визначають сфери прикладання зусиль праці.

Наведені факти наростання неоднорідності чи то посилення диференціації економічного простору не є, на наш погляд, неминучим наслідком будь-якого реформування. Вектор прогресивної трансформації не слід сприймати і як шлях до практично тотожних показників у відтворенні соціально-економічного поступу. Для того етапу перетворень, який пережила й переживає Україна характерним має бути не рівномірний, а все-таки поляризований в зарані визначеному діапазоні розвиток. Процеси, що протікають на різних рівнях економічної системи країни, однозначно як в сукупності, так і порізно породжують коливання результатів використання різноякісних та різнокількісних виробничих ресурсів, що й формує нерівноважну динаміку в розрізі територій та видів економічної діяльності.

Ми розуміємо, що нова ринкова економіка повинна втілювати в собі виникнення нових закономірностей взаємодії суб’єктів економіки і його результатів. З одного боку, недосконалість і обмеженість дієвого впливу формальних і неформальних тільки-но створених ринкових інститутів на реальну поведінку учасників ринку зумовлює певний відхід держави від втручання в їх господарську діяльність. Зміни тільки дослідженої сукупності макропоказників засвідчують неоднорідність коливання їх значень в різних площинах. Індикатори, що безпосередньо характеризують якість коливального процесу (коефіцієнти варіації), впродовж 1990-2013 рр. значно перевищували критерій нормального розподілу, який дорівнює 33 % [12, с. 56]. А це свідчення втрати керованості забезпеченням соціальності. В умовах соціальної безвідповідальності бізнесу наростання поляризації в часі багато в чому підживлюється реаліями природно складеної нерівності у просторі.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, соціальність не є безпосереднім «благом усуспільнення» і показником добробуту чи то рівня життя. Соціальність за сучасним підходом – це одночасно як процес, так і результат об’єктивованих гетерогенних відносин, що виникають між людьми в ході діяльного спілкування незалежно від волі й свідомості і спрямованих на зменшення неприйнятної асиметрії у їх доходах. Результатом неоліберальної політики, що проводилася на теренах країни, стало не скільки недовідтворення основного капіталу, зростання безробіття і дефіцитність обігових коштів, стільки розширення діапазону асиметрії, а не звуження як того бажали реформатори на початку ринкового трансформування. Регіони України мали значні відмінності до початку ринково-трансформаційних перетворень і мають їх і зараз, але одні з них такими залишилися, а інші, що формуються під впливом управлінсько-реформаційних деструкцій, значно збільшилися.

Динаміка результатів господарювання в розрізі регіонів вимагає розробки і впровадження таких правил функціонування продуцентів, які б були більш довершеними щодо дотримання ними вимог по активізації економічної діяльності. Держава, безумовно, не зобов’язана слідкувати за тим, щоби той, хто використовує власність у продукуванні багатства отримав свою долю відповідно вкладу. І, тим не менше, щоб не говорили, проблема економічного зростання потребує більше капіталу аніж праці і логічно, в силу цієї вимоги, збільшення можливостей щодо прийняття участі у продукуванні багатства більшої кількості капіталу приватної власності і порівняно меншого залучення власників малокваліфікованої робочої сили. Але процес переформатування домінування продуктивності за одним чинником на користь іншого необхідно взяти під суспільний контроль зміни маси, якості і ступеню використання виробничих ресурсів. До того ж подібне обмеження доцільне і з позицій економічного забезпечення можливості заробляти життєзабезпечуючий дохід шляхом участі суб’єктів економіки в процесі виробництва в регіонах різної спеціалізації.

Ситуація з наростанням регіональної розбіжності в виробничо-споживчих потенціях являє собою прояв однієї зі спектру складних соціально-ринкових деструкцій, яка вимагає спеціальних досліджень. Подібного прикладання зусиль науки вимагає відсутність науково обґрунтованої концептуальної моделі розвитку соціального простору без порушення його природної поляризації за економічними і соціальними потенціями.

 

Список літератури.

1. Helvétius С. А. Oeuvres complettes de Mr. Helvetius. T. 4, t. 2. De l'Homme / par Mr. Helvetius. – London, 1777. – 564 p.

2. Зиновьев А.А. Логическая социология : избранные сочинения / А. А.Зиновьев. – М. : Астрель, 2008. – 606 с.

3. Тодаро М.П. Экономическое развитие : учебник / М. П. Тодаро; Пер. с англ. – М. : Экон. ф-т МГУ; ЮНИТИ, 1997. – 667 с.

4. Лібанова Е.М. Гуманізм, суспільна інтеграція та соціальний розвиток / Е. М. Лібанова // Демографія та соціальна політика. – 2010. – № 2 (14). – С. 3 – 15.

5. Національна економіка : підручник / За ред. П. В. Круша. – К. : Каравела; Піча Ю.В., 2008. – 416 с.

6. Гусаров Ю.В. Управление: динамика неравновесности / Ю. В. Гусаров. – М. : ЗАО «Изд-во «Экономика», 2003. – 382 с.

7. Елиас Н. О процессе цивилизации. Социогенетические и психогенетические исследования. / Н. Елиас; Т. 1. – М. ; СПб. : Университетская книга, 2001. – 332 с.

8. Социальные ориентиры обновления: общество и человек / Под общ. ред. Т. И. Заславской. – М. : Политиздат, 1990. – 448 с.

9. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

10. Региональное развитие: опыт России и Европейского Союза / Отв. ред. А. Г. Гранберг. – М. : Экономика, 2000. – 435 с.

11. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / Ін-т екон. прогнозування; За ред. В. М. Гейця. – К. : Логос, 1999. – 500 с.

12. Ишханов А. В. Влияние соотношения валового национального дохода и валового внутреннего продукта на конкурентоспособность национальной экономики / А. В. Ишханов, А. П. Долгов // Финансы и кредит. – 2005. – № 35 (203). – С. 46 – 64.

 

References.

1. Helvétius, С. А. (1777), “Oeuvres complettes de Mr. Helvetius. T. 4, t. 2. De l'Homme” London, UK.

2. Zinov'ev, A. A. (2008), “Logicheskaja sociologija: izbrannye sochinenija”, [Logical sociology: Selected works ], Astrel, Moskva, Russia.

3. Todaro, M.P. (1997), “Jekonomicheskoe razvitie : uchebnik”, [Economical Development: The Textbook], Per. s angl. – Jekon. f-t MGU; JuNITI, Moskva, Russia.

4. Lіbanova, E.M. (2010) “The Social Integration and The Social Development”, Demografіja ta socіal'na polіtika, vol. 2 (14), pp. 3 – 15.

5. Krush, P. V. (2008), “Nacіonal'na ekonomіka”, [National economy ], Karavela, Kyiv, Ukraine.

6. Gusarov, Ju.V. (2003), “Upravlenie: dinamika neravnovesnosti”, [Management: nonequilibrium dynamics ], Jekonomika, Moskva, Russia.

7. Elias, N. (2001), “O processe civilizacii. Sociogeneticheskie i psihogeneticheskie issledovanija”, [Process of Civilization. Sociogenetic and Psychogenetic research.], Universitetskaja kniga, Moskva, Russia.

8. Zaslavska, T. I. (1990) “Social'nye orientiry obnovlenija: obshhestvo i chelovek”, [Social guidelines update: society and the people politizdat], Moskva, Russia.

9. Oficijnyj veb-sajt Derzhavnoi' sluzhby statystyky Ukrai'ny, [The official website of the State Statistics Service of Ukraine], Access mode: www.ukrstat.gov.ua

10. Granberg, A. G. (2000) “Regional'noe razvitie: opyt Rossii i Evropejskogo Sojuza”, [Regional development: the experience of Russia and the European Union], Jekonomika, Moskva, Rossija.

11. Gejec', V. M. (1990) “Transformacija modeli ekonomiky Ukrai'ny (ideologija, protyrichchja, perspektyvy)”, [Transformation Model of Economy of Ukraine (ideology, conflict, perspective)], Logos, Kyiv, Ukraine.

12. Ishhanov, A. V., Dolgov, A. P. (2005) “Influence of the ratio of gross national income and gross domestic product on the competitiveness of the national economy”, Finansy i kredit, vol. 35 (203), pp. 46 – 54.

 

Стаття надійшла до редакції 20.05.2014 р.