АНАЛІЗ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

УДК 338.2

О. С. Гуменюк,

аспірантка Чернігівського державного інституту економіки і управління, Чернігів

АНАЛІЗ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

O. S. Gumeniuk,

graduate Chernihiv State Institute of Economics and Management, Chernihiv

ANALYSIS OF ORGANIZATIONAL AND MANAGEMENT CAPACITY OF INNOVATION DEVELOPMENT OF THE NATIONAL ECONOMY

В статті дано визначення організаційно-управлінського потенціалу як сукупності установ, інституцій, департаментів і служб державного значення, які з допомогою правових форм та методів формують інноваційну політику, розробляють на її основі програми розвитку та реалізації інноваційної стратегії розвитку національної економіки. Проаналізовано стан реалізації організаційно-управлінського потенціалу у наступних категоріях: нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності, організаційно-інституційне забезпечення державного управління, напрямки державної фінансової допомоги та інноваційні результати, обсяги реалізованої та комерціалізованої інноваційної продукції. Визначено присутність колізії в правовому регулюванні, державна фінансова допомога направлена в основному на академічні дослідження, а на дослідження у заводському секторі лише 7%. Така тенденція не відповідає практиці розвинутих країн, де більшість наукових організацій належать до заводського сектору (сектору компаній), а відтак – є максимально наближеними до прикінцевих стадій процесу розробки та виробництва продукції, у т.ч. інноваційної.

The article defines the organizational and management capacity as a set of institutions, , departments, and services of public value that using forms and methods of forming innovation policies develop on the basis of its program prosperity and implementation of innovative strategies of national economic development. Analized the state of organizational and management capacity in the following categories: legal regulation of innovation, organizational and institutional governance, state financial aid trends and innovative results, volumes sold and commercialized innovative products. Determined the presence of conflict in the legal regulation, public financial assistance aimed mainly at academic research, and the research in the factory sector only 7 %. This trend is not responsible practice in developed countries, where the majority of scientific organizations belonging to the factory sector (sector companies), and therefore - is as close as possible to the final stages of the development and production, including innovation.

Ключові слова: організаційно-управлінський потенціал, наукоємність економіки, нормативно-правове регулювання інноваційної діяльності.

Keywords: organizational, management capacity, knowledge-based economy, innovation legal regulation.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Згідно останніх міжнародних рейтингових досліджень, Україна посідає чи не останні місця поряд Африканськими чи Східно-Азіатськими країнами, з низьким рівнем дохідності, високою корумпованістю та відставанням в технологічному виробництві і відповідно інноваційному розвитку. Проблема полягає у тому, що Україна як суверенний суб’єкт міжнародних економічних відносин задекларувала інноваційний вектор розвитку національної економіки, але досі це залишається на декларативному рівні. Покращити ситуацію може більш ефективна реалізація організаційно-управлінського потенціалу.

Аналіз останніх досліджень. Багато науковців, вітчизняних і закордонних досліджували проблему впливу потенціалу, в тому числі організаційно-управлінського, на інноваційний розвиток національної економіки, зокрема Амоша О.І., Антонюк Л.Л, Веремейчик О.Ф., Грішнова О.А., Ілляшенко С.М., Карлюк Д.О., Колот А.М., Лібанова Е.М., Лісогор Л.С., Новікова О.Ф., Новіков В.М., Онікієнко В.В., Петрова І.Л., Рошко М.С., Садова У.Я., Семів Л.К., Семикіна М.В., Федулова О.Ф., Шаульська Л.В. та ін.[8,9,13,15]

На сьогодні немає загальноприйнятого визначення терміна «організаційно-управлінського потенціалу держави», немає комплексних досліджень цієї категорії, її складових. Наближеним до акцентованого нами питання є дослідження господарського механізму управління інноваційним процесом, як цілісна система народного господарства (промисловості), яка представлена певною сукупністю організаційних структур, конкретних форм і методів управління, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі у конкретних умовах економічні закони.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз проблем реалізації організаційно-управлінського потенціалу як незамінної складової ендогенного потенціалу інноваційного розвитку національної економіки та пошук шляхів їх подолання.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, організаційно-управлінський потенціал інноваційного розвитку національної економіки це сукупність установ, інституцій, департаментів і служб державного значення, які з допомогою правових форм та методів формують інноваційну політику, розробляють на її основі програми розвитку та реалізації інноваційної стратегії розвитку національної економіки. Сюди входять наступні компоненти:

1. Система державних органів та підвідомчих структур що формують та реалізовують інноваційну політику.

2. Нормативно-правова база, що забезпечує функціонування інституційної системи та захист прав інтелектуальної власності.

3. Суб’єкти інноваційної діяльності, а саме учасники безпосереднього процесу створення та реалізації інновацій.

4. Фінансове забезпечення реалізації інноваційної політики держави та інноваційної активності суб’єктів господарювання.

5. Інноваційна база – сукупність винаходів, корисних моделей та раціоналізаторських пропозицій, їх стан і перспективи.

Аналіз організаційно-управлінського потенціалу інноваційного розвитку національної економіки може бути проведений у наступні етапи:

- На першому етапі здійснюється відбір із загальної системи державних інституцій управління національним господарством сукупності державних установ, підприємств та організацій, що мають пряме або опосередковане відношення, важелі впливу на формування та реалізацію політики інноваційного розвитку національної економіки держави. З’ясовується сукупність їх повноважень і важелів управління, і чи присутнє дублювання.

- Виділяємо основні законодавчі акти, державні плани та програми пов’язані інноваційним розвитком та його фінансуванням. Аналізуємо які з державних документів носять лише декларативний характер, а які практичний.

- На третьому етапі проводимо аналітику витрат з державного бюджету та цільових фондів по відношенню до змін інноваційної активності та розвитку інноваційної інфраструктури: фінансування з державного бюджету, фінансування за рахунок власних коштів промислових підприємств, фінансування за рахунок коштів вітчизняних інвесторів, фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів.

- На четвертому етапі даємо характеристику результативності та ефективності реалізації організаційно-управлінського потенціалу інноваційного розвитку національної економіки: показники інноваційної діяльності промислових підприємств, галузі з найбільш активними у запровадженні інновацій підприємствами, інноваційні витрати промислових підприємств, активність у впровадженні технологічних інновацій вітчизняних малих підприємств.

Аналізуючи нормативно-правову базу забезпечення реалізації організаційно-управлінського потенціалу інноваційного розвитку виявлено ряд колізій і прогалин права, що стримує інноваційну активність, розпорошує фінансову державну допомогу і робить весь механізм функціонування інноваційної системи неефективним.

Правовий аналіз правового статусу державних установ, що працюють в науково-дослідній та інноваційній сферах показав, що державні наукові установи та вищі навчальні заклади III - IV рівня акредитації мають права створювати юридичні особи та їх об’єднання, бути орендодавцями приміщень та обладнання, самостійно розпоряджається доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг, але водночас зазначені установи мають право вносити до статутного фонду підприємств лише майнові права або нематеріальні активи (майнові прав на об'єкти інтелектуальної власності). Неможливе існування таких структур без «живих» грошей, які будуть потрібні на оренду приміщень, закупівлю оргтехніки, витратних матеріалів тощо.

Для порівняння в європейських країнах існують різноманітні організаційні форми, в межах яких відбувається взаємодія державних наукових установ, ВНЗ, їх співробітників та бізнесу. Серед них можна назвати наступні: старт-ап та спін-офф компанії, квазі-підприємства, бізнес- інкубатори, наукові парки, технопарки, консорціуми тощо. Так, в ряді європейських країн наукові організації та дослідники мають право робити вклади в капітал старт-ап компаній і ставати акціонерами (така схема існує, наприклад, в Ірландії, Німеччині, Нідерландах). Слід зазначити, що інколи це поєднується з певними обмеженнями, встановленими законодавством, і правилами, що не допускають упередженості під час переговорів між інститутом та підприємствами, що створюються. Наприклад, у Франції дослідник є державним службовцем і може володіти лише 15% від акціонерного капіталу підприємства; у Німеччині наукові інститути мають право на 25 % акцій протягом 8 річного періоду. [1, c. 27-35]

Цікавим є досвід Швеції, оскільки приклад цієї країни ілюструє гарний потенціал даного інструменту комерціалізації технології на фоні не самого оптимального законодавства. Шведські університети є урядовим установами і за законодавством країни не мають права займатися комерційною діяльністю. Парадокс полягає в тому, що при цьому університети мають право займатися комерційною діяльністю через свої холдингові компанії. Для цього Міністерство освіти, науки та культури Швеції встановлює спеціальну юридичну рамку. Холдингові компанії створюються з метою посилення комерціалізації науково-дослідних і бізнес ідей, вони також володіють компаніями, які як раз і надають послуги в області комерціалізації. І університет, і промисловість мають представництво в директораті холдингової компанії. Діяльність холдингових компаній і усієї інноваційної системи навколо університету залежать від різних факторів – типу університету, рівня його досліджень, його мотивації тощо. Патентні та венчурні компанії – це поширені дочірні фірми холдингових компаній. Свого часу уряд Швеції стимулював створення холдингових компаній в 14 університетах Швеції шляхом надання 79 млн. шведських крон на створення капіталу холдингових компаній. [1, c. 27-35]

Система державного управління та регулювання інноваційного процесу в державі є недосконалою, існує розпорошеність функцій управління по різних суб’єктах влади, відсутній єдиний державний центр управління та координації зусиль. Так, до органів, на які покладається завдання з забезпечення реалізації державної інноваційної політики, відносяться: Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України; Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації України; Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (має окремі суміжні повноваження з цій сфері). В цілому органи державного управління, задіяні у реалізації державної інноваційної політики, представлені різними відомствами, компетенція між якими однозначно не розподілена, чітко не розмежована, а часто навіть дублюється.

Наслідками такої ситуації є відсутність позитивних зрушень на шляху досягнення поставлених державою завдань, неможливість встановлення відповідальних осіб, «розбазарювання» та нецільове використання державних коштів. За таких умов неможливо розраховувати на формування дійсно єдиної за сутністю державної інноваційної політики.[1, c. 63-70]

Аналізуюи діяльність Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України (Держінвестпроект України), що є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестиційної діяльності та управління Національними проектами, з’ясували, що метою і призначенням Держінвестпроекту є: радикально змінити процедури адміністрування державних видатків розвитку, використовувати обмежений ресурс держави, як засіб для партнерства з приватним капіталом; створити необхідну інфраструктуру для залучення інвестицій; створити умови для радикального збільшення притоку інвестицій.

Відмінною характеристикою їх діяльності є залучення понад 80% коштів для реалізації Національних проектів з ринку і кожен із цих проектів фактично означає створення нової індустрії в Україні. Це і LNGіндустрія, і сміттєпереробна галузь, і галузь відновлювальної енергетики та ін. [14] За даними Національного Банку України, більше 8 млрд. доларів США іноземних інвестицій залучено в економіку України з 2011 року, і 23 поректи за пріоритетними напрямками інноваційного розвитку знаходяться у стадії реалізації.[6]

Аналіз проведений Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України, фінансування досліджені і розробок (далі – «ДіР») у 2012 р. свідчить, що як і у 2011 р. найбільші обсяги видатків були спрямовані на роботи за пріоритетним напрямом «Фундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально-економічного, суспільно-політичного, людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України у світі та сталого розвитку суспільства і держави». На фінансування ДіР за цим пріоритетом припадає більше двох третин (66,3%) коштів, найменші ж частки (4,5 і 4,2%) - на пріоритетні напрями «Інформаційні та комунікаційні технології» і «Енергетика та енергоефективність» відповідно.[3]

За даними Державної служби статистики України у 2012 р. кількість організацій, що здійснювали наукову і науково-технічну діяльність, порівняно з 2011 р. зменшилася на 3,7% і становила 1208 організацій, з них: 52,8 % – організації галузевого профілю; 27,2 % – наукові установи академічного профілю; 14,6 % – вищі навчальні заклади; 5,4 % – заводський сектор. [10; c. 11-15] Така тенденція не відповідає практиці розвинутих країн, де більшість наукових організацій належать до заводського сектору (сектору компаній), а відтак – є максимально наближеними до прикінцевих стадій процесу розробки та виробництва продукції, у т.ч. інноваційної.

Тенденція щорічного зниження кількості організацій, що здійснюють науково-технічну діяльність, супроводжується збереженням незмінної структури їх розподілу за галузями наук: найбільші частки припадають на технічні (42,1 %) і природничі науки (35%), найменші – на суспільні (12,6 %) і гуманітарні науки (3,7 %). [10, c. 15-20]

Станом на 2012 рік зареєстровано 16 технопарків і реалізовано інноваційної продукції на суму 12681,9 млн. грн.. [12, с. 59—72]

Наукоємність ВВП (видатки на науку за всіма джерелами у відсотках до ВВП) у 2012 р. становила 0,75%, з них частка коштів державного бюджету – 0,33%. За секторами науки найбільші обсяги фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт припадали на організації галузевого і академічного секторів науки (53,3 і 32,87% відповідно), найменші (близько 7%) – організації сектору вищої освіти та заводського сектору.

Найбільші обсяги видатків, спрямовані до п’яти розпорядників бюджетних коштів на виконання наукових досліджень та науково-технічних розробок у розрізі бюджетних програм, розподілились таким чином:

– 48,5 % коштів витрачено на проведення фундаментальних досліджень, прикладних наукових і науково-технічних розробок, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовку наукових кадрів, фінансову підтримку розвитку наукової інфраструктури та наукових об'єктів, що становлять національне надбання, Національної академії наук: 2303,3 млн. грн.;

– 10,3 % – на фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері агропромислового комплексу, підготовку наукових кадрів, фінансову підтримку технічного забезпечення наукових установ, розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання, Національної академії аграрних наук: 487,6 млн. грн.;

– 7,6 % – на дослідження, наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами та державним замовленням, виконання міжнародних наукових та науково-технічних програм і проектів вищими навчальними закладами та науковими установами, підготовку наукових кадрів, фінансову підтримку наукової інфраструктури та наукових об'єктів, що становлять національне надбання, амбулаторне медичне обслуговування працівників Кримської астрофізичної обсерваторії МОНмолодьспорту: 360,4 млн. грн.;

– 4,7 % – на фундаментальні дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері профілактики і лікування хвороб людини, підготовку наукових кадрів, фінансову підтримку розвитку наукової інфраструктури та об'єктів, що становлять національне надбання, Національної академії медичних наук: 223,1 млн. грн.;

– 2,3% – на дослідження, прикладні наукові і науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами та державним замовленням Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації: 111,04 млн. грн. [4, с. 7-15, 25-30.]

Динаміка погіршення роботи технологічних парків пов’язана з деякими парвовими питаннями, зокрема, Законом України від 12.01.2006 року № 3333 «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України» було визначено надання державної фінансової підтримки діяльності технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при реалізації проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків та цільового субсидіювання проектів технологічних парків.

В рамках дії спеціального режиму інноваційної діяльності державою повинні надаватись цільові субсидії у вигляді:

- звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні. Ця норма закону виконується;

- податкового векселя на суми податкового зобов'язання при імпорті нових устаткування, обладнання та комплектуючих, зі строком погашення на 720 календарний день, а при імпорті матеріалів, які не виробляються в Україні, зі строком погашення на 180 календарний день з дня надання векселя органу митного контролю. Ці норми не діють. Для технопарків митні векселі ПДВ на сьогоднішній день є однією із найважливіших форм державної підтримки їх діяльності. Позбавлення технопарків такої державної підтримки має не лише негативний економічний ефект, але й свідчить про ненадійність держави, як партнера.

- Така ситуація безумовно негативно впливає на відношення і технопарків, і виконавців проектів технопарків на прийняття ними рішень щодо започаткування та провадження нових інноваційних проектів.

Нормативно-правова база інноваційної діяльності є досить суперечливою, крім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. На сьогодні в Україні відсутні дієві механізми державного стимулювання залучення коштів господарюючих суб’єктів до фінансування наукових досліджень і розробок. Все це свідчить про потребу у подальшій оптимізації механізмів державного стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Держкомінформнауки, враховуючи нагальність вирішення зазначеної проблеми, підготовлено та надано Міністерству фінансів пропозиції щодо запровадження ефективних економічних стимулів, спрямованих на підвищення інноваційної активності вітчизняних підприємств у Податковому кодексі.[7]

Інновація не лише приносить дохід інноватору, але й пришвидшує зміну технологічного рівня загалом. Проте, інвестування в інновації є загалом ризиковане. Тому, можливість диверсифікації портфелю інноваційних проектів зменшує ризик і скеровує інвестиції в інноваційну діяльність, що пришвидшує технологічну зміну та економічне зростання. В Україні рівень інвестування в інновації є дуже низьким. Як відомо, інновація – це довгострокове інвестування. А такий вид інвестування в нашій державі, як ми зауважували, належить до неліквідних та ризикованих. [11, с. 88–91]

Фінансова система може зменшувати ризики шляхом створення системи диверсифікації, що впливає на довготермінове економічне зростання через зміну розподілу ресурсів та відсоткових ставок, тобто, фінансові ринки, які дозволяють диверсифікувати ризики, можуть впливати на рішення інвесторів інвестувати саме в довгострокові інвестиційні проекти. Диверсифікація має позитивний вплив на зміну технологій: агенти ринку постійно намагаються володіти технологічними перевагами, що дає їм можливість зайняти вигідну позицію на ринку.

Доцільно також розглянути питання зобов’язання по забезпеченню діяльності щодо комерціалізації та поняття стимулів, яке тісно пов’язане з вищерозглянутим питанням розподілу прав інтелектуальної власності. Зобов’язання здійснювати діяльність щодо комерціалізації майже без винятків покладається на власника прав інтелектуальної власності. Більшість європейських країн, а також сам ЄС (наприклад, Європейська рамкова програма) надають бюджетні кошти на дослідницькі проекти лише у поєднанні з зобов’язанням розповсюдити результат. Розповсюдження не обов’язково здійснюється шляхом комерціалізації (не будь-яке проектне фінансування потребує здійснення комерційної діяльності). Також необов’язково існує зобов’язання по забезпеченню охорони інтелектуальної власності (хоча здійснення охорони вітається та заохочується). Ефективне використання способів комерціалізації по відношенню до непроектних результатів досліджень (тобто отриманих в результаті базового державного бюджетного фінансування) більше заохочується загальними, чітко визначеними нормами, і ще більше стимулами. Вони можуть бути визначені між різними рівнями учасників. Державні наукові організації в основному керуються законодавчими (статутними) нормами. У Німеччині Університетський рамковий закон визначає передання технологій як першочергове, ключове завдання університетів і наукових співробітників. Франція та Нідерланди мають схожі регулюючі положення. При реалізації цих законів федеральні фінансові органи нещодавно ввели нову категорію виділення додаткових бюджетних коштів, орієнтовану на результати, для наукових організацій та інститутських наукових творчих колективів.

В Європі головним рушієм діяльності в області комерціалізації є стимули, що надаються різним видам учасників, а не забороняючі моменти. Більшість держав на законодавчому рівні закріпили розподіл прибутку між окремими дослідниками, інститутом и посередником,що сприяє комерціалізації. На сучасному етапі посередники (офіси комерціалізації) знаходяться «ззовні» інститутів (раніше вони були підрозділам всередині інституту). Залежно від джерела фінансування посередники можуть бути державними, приватно-державними, приватними. Посередники діють в законодавчих рамках, що захищають державу від приватизації цінностей, отриманих за допомогою державних бюджетних коштів, однак вони можуть виступати в ролі ринкових учасників з прийняттям рішень на основі потреб ринку. Загальнопоширена участь в прибутку дослідника, установи та посередника надає стимули в грошовому виразі у випадку успішної комерціалізації. У деяких державах (наприклад, Ірландія) такий прибуток від передання технології користується суттєвими податковими пільгами, що є додатковим стимулом.[1. c. 94-101]

Висновки. Підсумовуючи проведений аналіз організаційно-управлінського потенціалу національної економіки зазначимо наступне: держава в лиці центральних та підвідомчих органів влади має сформовану і узаконену стратегію інноваційного розвитку. Створені організації та департаменти, що сприяють реалізації інноваційної політики держави, розроблена спеціалізована нормативно-правова база по забезпеченню інноваційної діяльності. Так присутні колізії в законодавстві, деякі дублювання повноважень між державними інституціями, але все це допустимо, на нашу думку, по причині невеликого досвіду, що з часом і з практикою буде відшліфовуватися та вдосконалюватися.

У висновку також хочемо наголосити і на тому, що державна фінансова допомога, на нашу думку, може бути направлена у більш ефективно-раціональному векторі. Вважаємо, що більший акцент слід робити на розвитку інновацій саме у заводському секторі (якому в поєднанні з вищою освітою дісталося лише 7% від суми загального державного фінансування). Заводський сектор сприяє набагато швидшому розвитку інноваційного процесу з усіма його стадіями, що в подальшому створюватиме інноваційний продукт, його комерціалізацію і трансфер. Правильна існує думка, що держава повинна забезпечити створення бази для оподаткування. Фінансова державна допомога заводському сектору – це і є створення податкової бази. До цієї проблеми відноситься також і знищення будь-якого державного сприяння діяльності науково-технічним паркам, які не отримують ні фінансової допомоги, ні мають кредитних та податкових пільг.

Список літератури

1. Аналіз законодавства України у сфері досліджень, розробок та інноваційної діяльності та пропозиції щодо доповнень до законодавства. Проект ЄС “Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні”.- К.:Фенікс, 2011.- 350с.

2. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18-22. – 144 с.

3. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України Український інститут науково-технічної і економічної інформації / Аналітична довідка: Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та отримані результати у 2012 р.: Київ – 2013 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua

4. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України Український інститут науково-технічної і економічної інформації / Аналітична довідка: Стан розвитку науки і техніки, результати наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, трансферу технологій за 2012 рік Київ – 2013 р., 217 c. C. 7-15, 25-30 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua

5. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 36. - С. 266.

6. Звіт про результати діяльності Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України за 2012 р від 12 лютого 2013 року / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrproject.gov.ua

7. Звіт про діяльність технопарків України / Український інститут науково-технічної і економічної інформації. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dknii.gov.ua/?q=node/1066

8. Зєніна-Біліченко А. С. Формування управлінського потенціалу промислових підприємств як інноваційне джерело їх розвитку / А. С. Зєніна-Біліченко // Держава та регіони. – 2009. – № 4. – С. 76-82.

9. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент: Підручник. – Суми : ВТД – Університетська книга, 2010. – 334 с.

10. Інновації та наука.Статистичний бюлетень. - Київ: Державна служба статистики України, 2012. - 45 с.

11. Майовець Є., Флюд Х. Розвиток фінансових ринків як передумова економічного зростання//Формування ринкової економіки в Україні 2009 Вип. 19. С. 88–91 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/freu/2009_19/13.pdf

12. Мазур А.А., Пустовойт С.В. Технологічні парки України: цифри, факти, проблеми / Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України // Київ: - 2013 р., Т. 9. № 3. С. 59—72

13. Пасека С. Р Соціально-трудовий потенціал регіону: теорія і практика розвитку : Монографія / С. Р. Пасєка. — Черкаси : ІнтролігаТОР, 2012. — 608 с.

14. Протокольне рішення від 25 серпня 2010 року за результатами засідання Комітету з економічних реформ / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/18024.html

15. Санто Б. Инновации как средство экономического развития / Б. Санто; [пер. с венг. С. И. Завялова]. – М. : Прогресс, 1990. – 296 с.

References.

1. EU Delegation to Ukraine Project “Improvement Strategies, Policies and Regulation in Ukraine” (2011), “Analiz zakonodavstva Ukraïny u sferi doslidzhenʹ, rozrobok ta innovatsiy̆noï diyalʹnosti ta propozytsiï shchodo dopovnenʹ do zakonodavstva” [The analysis of the legislation of Ukraine in the field of research, development and innovation activities and proposals for amendments to the legislation], Phoenix, Kyiv, Ukraine, p. 350.

2. Supreme Council of Ukraine (2003), “The Commercial Code of Ukraine”, Ofitsijnyj visnyk Ukrainy, vol. 18-22, p. 144.

3. State Agency on Science, Innovations and Informatization of Ukraine. Ukrainian Institute of Scientific, Technical and Economic Information (2013), “Analytical Reference: Implementation of priority directions of science and technology and the results obtained in 2012”, available at: http://dknii.gov.ua (Accessed 16 december 2013).

4. State Agency on Science, Innovations and Informatization of Ukraine. Ukrainian Institute of Scientific, Technical and Economic Information (2013), “Analytical Reference: State of science and technology, the results of scientific, technical, innovation, technology transfer from Kyiv 2012 – 2013”, available at: http://dknii.gov.ua (Accessed 16 december 2013)

5. Supreme Council of Ukraine (2002), “The Law of Ukraine About the innovation”, Ofitsijnyj visnyk Ukrainy, vol. 36, p. 266.

6. State Agency for Investment and National Projects of Ukraine (2013), “Report on the activities of 2012 year”, available at: http://www.ukrproject.gov.ua (Accessed 16 december 2013).

7. State Agency on Science, Innovations and Informatization of Ukraine. Ukrainian Institute of Scientific, Technical and Economic Information (2013), “Annual Report of Science and Technology Parks’ activity in Ukraine”, available at: http://dknii.gov.ua/?q=node/1066 (Accessed 16 december 2013).

8. Zyenina-Bilichenko A.S. (2009), “Formation of managerial potential industrial innovation as a source of development”, Derzhava ta rehiony. vol. 4, pp. 76-82.

9. Illyashenko S.M. (2010), Innovatsiynyy Menedzhment [Innovation Management], VTD – Universytet·sʹka knyha, Kyiv, Ukraine.

10. State Statistics Service of Ukraine (2012), "Naukova ta innovatsijna diial'nist' v Ukraini 2012. Statystychnyj zbirnyk" [Research and innovation activity in Ukraine 2012. Statistical yearbook], Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine.

11. Mayovets E. Flyud H. (2009), “Development of financial markets as a precondition for economic growth”, Formuvannya rynkovoï ekonomiky v Ukraïni, vol. 19. pp. 88-91.

12. Mazur, A., Pustovoyt S. (2013), “Technological Parks of Ukraine: Facts and problems”, Instytut elektrozvaryuvannya im. YE.O. Patona NAN Ukraïny, vol. 9, pp. 59-72.

13. Paseka S.R. (2012), Sotsial no-trudovyy potentsial rehionu: teoriya i praktyka [Socio - employment potential of the region: the theory and practice], IntrolihaTOR, Cherkasy, Ukraine.

14. Committee of Economic Reforms (2010) “Protocol Decision of 25 August 2010”, available at: http://www.president.gov.ua/news/18024.html (Accessed 16 december 2013).

15. Santo B. (1990), Innovatsiï yak zasib ekonomichnoho rozvytku [Innovation as a means of economic development], Progress, Moscow. RF.

Стаття надійшла до редакції 17.12.2013 р.