УДК 336.71

 

О. В. Лисенок,

к. е. н., доцент, доцент кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки

Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, м. Київ

 

ОЦІНКА ЯКОСТІ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ВІТЧИЗНЯНИХ БАНКІВ

 

O. V. Lysenok,

Ph. D., associate professor, assistant professor of finance and the financial and economic security

Ukrainian State University of Finance and International Trade, Kyiv

 

EVALUATION OF THE QUALITY OF THE SECURITIES PORTFOLIO OF DOMESTIC BANKS

 

В статті розглядається сутність інвестиційної діяльності банків, види портфеля цінних паперів, які затверджені нормативно-правовими актами Національного банку України. Здійснюється аналіз портфеля цінних паперів вітчизняних банків та досліджується оцінка його якості за допомогою запропонованого коефіцієнта.

 

The paper considers the nature of investment banking activities, the types of portfolio securities approved regulations of the National Bank of Ukraine. The analysis of the securities portfolio of domestic banks and examines the assessment of its quality by the proposed coefficient.

 

Ключові слова: Інвестиції, банк, цінні папери, аналіз, коефіцієнт якості портфеля цінних паперів.

 

Keywords: investments, bank, securities, analysis, quality factor portfolio.

 

 

Постановка проблеми. Методологія управління портфелем цінних паперів є невід’ємною складовою інвестиційної стратегії кожного банку. З цього приводу слід відмітити, що у світовій економічній науці методика управління як окремими цінними паперами, так й інвестиційним портфелем розроблена досконало, а оскільки банківські портфелі цінних паперів за економічним змістом не відрізняються від аналогічних портфелів інших інвесторів, то в процесі дослідження методології управління портфелем цінних паперів банків слід спиратись на фундаментальні принципи та загальновідомі методи портфельної та інвестиційної теорій. Проте банківська діяльність на ринку цінних паперів має свої особливості, які проявляються в тому, що метою довгострокових інвестицій є не лише отримання прибутку від участі в капіталі, але і одержання контролю над компанією для залучення додаткових фінансових потоків у банк. Специфіка здійснення довгострокових банківських інвестицій значною мірою обумовлюється і сформованою ресурсною базою банку. Закономірно, що в ролі довгострокових інвестиційних ресурсів можуть використовуватись або кошти залучені банком на тривалий строк, або власні кошти банку, а оскільки на сучасному етапі розвитку банківської системи банкам не вдалось залучити значні обсяги довгострокових ресурсів, то їх інвестиційна діяльність є не надто активною. Ще однією проблемою банківського інвестування в Україні є обмежений вибір надійних фондових фінансових інструментів, які могли б купувати банки з метою отримання доходів протягом тривалого часу. Поряд з тим, у країнах Західної Європи та США діяльність банків на фондовому ринку приносить їм значну частину прибутків, а вкладення у цінні папери часто є альтернативою кредитуванню. З огляду на це беззаперечною є актуальність дослідження питань, пов’язаних із активізацією діяльності українських банків на фондовому ринку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню банківської інвестиційної діяльності приділяли значну увагу у своїх працях класики економічної науки А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. М. Кейнс, М. І. Туган-Барановський та інші. Різні аспекти банківського інвестування вивчали вітчизняні і зарубіжні вчені-економісти. Значний внесок у розвиток теорії управління банківською інвестиційною діяльністю зробили М. П. Денисенко, Б. Л. Луців, А. А. Пересада, Т. В. Майорова, О. Д. Вовчак, В. І. Грушко, С. В. Онікієнко, С. К. Реверчук, А. М. Мороз, М. М. Туріанська, Л. О. Примостка та інші. Вагомими для подальшого вивчення банківського інвестиційного менеджменту є праці Г. Марковіца, Дж. Сінкі, У. Шарпа, В. М. Усоскіна.

Постановка завдання. Сьогодні ситуація в економіці України склалась таким чином, що без значних фінансових вливань її подальший стабільний розвиток є проблематичним. Реальним джерелом для реалізації необхідних інвестиційних проектів є інвестиційні ресурси, які українські підприємства могли б отримати від комерційних банків. У зв’язку з необхідністю активізації банківської інвестиційної діяльності особливого значення набуває питання вдосконалення оцінки якості портфеля цінних паперів вітчизняних банків.

Виклад основного матеріалу. Законом України «Про інвестиційну діяльність» поняття «інвестиції» трактується як «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект». Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але запатентованих (“ноу-хау”);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та інші цінності [1].

На думку О. О. Трифа «інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу у промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі господарства» [2, с. 23]. І. А. Бланк вважає, що «інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з ціллю отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного та неекономічного ефекту, отримання якого базується на ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику та ліквідності» [3, с. 17].

У наведених визначеннях метою інвестиційної діяльності є отримання підприємницького доходу та відсотків, а інвестиції визначаються як вкладення вільних грошових коштів у різні форми фінансових, матеріальних і нематеріальних активів.

А. А. Пересада [4],  Б. Л. Луців [5] та О. Д. Вовчак [6] зазначають, що вітчизняні банківські інвестиції здійснюються переважно у кредитній формі, зокрема довгостроковій, та опосередковують процес використання тимчасово вільних коштів у вигляді кредитування (фінансування) капіталовкладень або іншої форми вкладень у реальні активи безпосередньо для обслуговування процесу відтворення. На їх думку перевага у інвестуванні надається саме кредитній формі через слабкий розвиток ринку цінних паперів в Україні.

Проте питання віднесення довгострокового кредитування до банківських інвестицій є дискусійним, адже нерозвиненість вітчизняного фондового ринку не означає, що за таких умов банківські інвестиції будуть здійснюватись у кредитній формі. Така ситуація призводить до того, що банківські ресурси переважно використовуються для надання кредитів, а не вкладаються в цінні папери (чи інвестиції). Тому слід зазначити, що ототожнення банківського кредитування з інвестуванням не зовсім правомірне з точки зору основних засад банківської діяльності. Більш справедливим є виділення інвестиційного кредиту як різновиду довгострокового кредиту, що має інвестиційне призначення, але в той же час є складовою кредитної, а не інвестиційної діяльності банку. До того ж інвестиції мають декілька відмінних рис від кредитів:

- по-перше, позика припускає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу з умовою повернення кредиту або його еквівалента; інвестування ж означає вкладення грошей з метою забезпечення притоку коштів протягом відносно тривалого проміжку часу до того, як вкладені кошти повернуться до інвестора;

- по-друге, при банківському кредитуванні ініціатором угоди, як правило, є позичальник, а при інвестуванні ініціатива належить банку, який намагається купити активи на ринку;

- по-третє, кредитування пов’язане з особистими стосунками банку з позичальником, інвестування ж являє собою знеособлену діяльність [7, с. 85].

Отже, логічно розглядати банківські інвестиції як портфель цінних паперів, хоча реальні інвестиції можуть займати певну частку банківських активів. Проте, як зауважує Л. О. Примостка, надмірна концентрація коштів в реальних інвестиціях розцінюється як невластива банкам діяльність. З огляду на це, банки здебільшого здійснюють фінансові інвестиції [8, с. 198]. Проте необхідно також констатувати, що більшість вітчизняних банків недостатньо інвестують у цінні папери підприємств реального сектора у зв’язку з нестабільним функціонування цих підприємств, повільними темпами структурних перетворень у вітчизняній економіці.

Таким чином, до складу портфеля цінних паперів банку входять як фінансові, так і реальні інвестиції. У зв’язку з цим слід відмітити, що значна частина портфеля цінних паперів банку входить до складу інвестиційного портфеля, формуючи фінансові інвестиції. Водночас з огляду на довгостроковий характер інвестування не всі цінні папери, які перебувають у банківському портфелі, можуть бути класифіковані як інвестиції. Так, боргові зобов’язання у формі цінних паперів — векселі, казначейські зобов’язання з періодом обігу до року, деривативи не правомірно відносити до інвестиційних вкладень.

Як зазначалось вище, у переважній більшості випадків об’єктом інвестицій банку є цінні папери, які, враховуючи тривалість періоду обігу, доцільно поділити на дві основні групи:

1) інструменти грошового ринку — цінні папери з періодом обігу до року, характеризуються низькою дохідністю, низьким ризиком і високою ліквідністю;

2) інструменти ринку капіталів, які мають строк погашення понад рік і в цілому характеризуються вищою дохідністю та підвищеною ризикованістю; ліквідність їх залежить від особливостей ринку [8, с. 197 – 198].

Таким чином, лише вкладення в інструменти ринку капіталів можуть бути віднесені до фінансових інвестицій. У зв’язку з цим варто зауважити, що інвестиційна діяльність комерційних банків регламентується чинним законодавством, згідно з яким у більшості країн банки можуть здійснювати як фінансові, так і реальні інвестиції. За Законом України «Про банки і банківську діяльність» інвестиційні операції комерційних банків передбачають як придбання цінних паперів, так й інші напрями вкладання коштів, такі як інвестиції в нерухомість, інтелектуальні цінності, науково-технічну продукцію, майнові права і т. ін. [9].

За 2003 – 2011 рр. функціонування банківської системи України спостерігається тенденція до зростання абсолютної суми портфеля цінних паперів та його питомої ваги в активах вітчизняних банків (рис. 1).

 

Рис. 1. Динаміка вкладень вітчизняними банками у цінні папери на 01.01

(складено та розраховано автором на основі [10; 11])

 

Як видно на рисунку 1, портфель цінних паперів на 01.01.2009 року зріс в 6,22 рази, у порівнянні з даними на 01.01.2004 року, і становив 40610 млн. грн. Починаючи з 2009 року спостерігається незначне зниження портфеля цінних паперів на 3,14%, проте вже за результатами 2010 року він зріс на 112,43%, у порівнянні з 2009 роком (рис. 2), і становив на 01.01.2011 – 83559 млн. грн., а на 01.01.2012 – 87719 млн. грн. Таке значне зростання портфеля цінних паперів протягом 2010 року може свідчити про те, що банки в умовах фінансової кризи призупинили видачу кредитів, в умовах їх масового неповернення, і активізували свою діяльність на ринку цінних паперів з метою диверсифікації фінансових вкладень.

 

Рис. 2. Темпи зростання активів та портфеля цінних паперів вітчизняних банків на 01.01

(складено та розраховано автором на основі [10; 11])

 

Але в той же час необхідно відмітити, що вкладення в цінні папери є незначною складовою банківських активів. Їх питома вага в активах коливається в межах 4 – 9%, причому за результатами 2006 року вона знизилась до мінімального рівня за аналізований нами період – 4,25%, що було спричинено швидкими темпами зростання кредитного портфеля банків, недостатнім рівнем розвитку фондового ринку в Україні, недостатньою привабливістю цінних паперів українських емітентів та відсутністю гарантій стосовно отримання дивідендів за ними. Перелічені чинники призвели до концентрації більшої частини банківських ресурсів на ринку позикових капіталів, зокрема у сфері кредитування фізичних осіб, яка за 2006 – 2007 роки розвивалась в Україні надзвичайно динамічно. Але на 01.01.2011 року питома вага портфеля цінних паперів вітчизняних банків в їх активах зросла приблизно у 2 рази і становила 8,87%, а на 01.01.2012 року 8,32%, що ще раз підтверджує активне вкладення коштів українськими банками в цінні папери за часів фінансової кризи, як у більш надійне та альтернативне джерело в порівнянні з кредитами.

Враховуючи здійснений аналіз, слід відмітити, що оцінка якості інвестиційного портфеля банку має певні особливості, пов’язані із визначенням обсягу проблемних інвестицій, оскільки у банківському балансі відсутня інформація щодо ризикованості тих чи інших цінних паперів. Для вирішення цієї проблеми ми пропонуємо застосувати фіксовані коефіцієнти ризику щодо різних портфелів цінних паперів.

У зв’язку з цим слід зауважити, що згідно з нормативними вимогами НБУ інвестиції банку в цінні папери для їх оцінки та відображення у бухгалтерському обліку класифікуються так:

- операції з цінними паперами в торговому портфелі;

- операції з цінними паперами в портфелі на продаж;

- операції з цінними паперами в портфелі до погашення;

- інвестиції в асоційовані та дочірні компанії [12].

Найменш ризиковим є торговий портфель цінних паперів – це цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери, а отже, ми не вважатимемо їх ризиковими (коефіцієнт ризику дорівнює нулю).

Цінні папери в портфелі на продаж – це цінні папери, які банк готовий продати у зв'язку зі зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, наявності альтернативних інвестицій; а також – боргові цінні папери та акції, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість, боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру тримати до дати їх погашення. Такі цінні папери є ризиковими, оскільки за відсутності активного фондового ринку в Україні доволі складно визначити їх справедливу (ринкову) вартість. Зважаючи на це, для портфеля цінних паперів на продаж доцільно застосовувати коефіцієнт ризику від 20%.

Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення. Такі цінні папери обліковуються за амортизованою собівартістю і щомісяця підлягають перегляду на зменшення корисності й відповідно резервуванню. Тут також присутні значні ризики у разі погіршення фінансового стану емітента, тому доцільно застосовувати коефіцієнт ризику від 30%.

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії – це пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку. Асоційовані компанії – це група суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні [13]. НБУ використовує цей термін для компаній, у яких банк-інвестор володіє 20% або більшою часткою капіталу. Дочірнє підприємство – це підприємство, власником контрольного пакета акцій якого є інше (контролююче) підприємство [12]. Інвестування в асоційовані та дочірні компанії є дуже ризикованим і може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках оцінка платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно. Крім того, якщо дочірня компанія банку опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнана банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірньої компанії нестиме банк. Отже, 50% таких інвестицій можна вважати ризиковими активами.

Таким чином, рівень якості портфеля цінних паперів можна обчислити як відношення суми відповідних портфелів, з урахуванням коефіцієнта ризику, до загального обсягу портфеля цінних паперів банку (табл. 1):

 

,                         (1)

 

де Q – коефіцієнт якості портфеля цінних паперів банку;

r1 = 20% – коефіцієнт ризику для портфеля цінних паперів на продаж;

ПНП – портфель цінних паперів на продаж;

Рпнп – резерви, сформовані під портфель цінних паперів на продаж;

r2 = 30% – коефіцієнт ризику для портфеля цінних паперів до погашення;

ПДП – портфель цінних паперів до погашення;

Pпдп – резерви, сформовані під портфель цінних паперів до погашення;

r3 = 50% – коефіцієнт ризику для портфеля інвестицій в асоційовані та дочірні компанії;

ІАД – інвестиції в асоційовані та дочірні компанії;

ПЦП – портфель цінних паперів банку.

 

Таблиця 1. Розрахунок якості портфеля цінних паперів вітчизняних банків на 01.01*

*Складено та розраховано автором на основі [14]

 

Отже, чим нижче значення розрахованого коефіцієнта (табл. 1), тим якіснішим є сформований банком портфель цінних паперів. Так, найякісніший портфель цінних паперів вітчизняних банків був у 2006 – 2008 роках, а найменш якісний у 2004 та у 2009 роках, що пояснюється політичною та фінансовою кризами в державі відповідно. Проте за результатами 2010 – 2011 років досліджуваний коефіцієнт знизився на 0,02, у порівнянні з 2009 роком, і становив на 01.01.2012 – 0,19 (рис. 3).

 

Рис. 3. Динаміка коефіцієнта якості портфеля цінних паперів вітчизняних банків на 01.01

(складено автором на основі даних таблиці 1)

 

Таким чином, для підвищення якості управління інвестиційною діяльністю слід використовувати комплексний процес управління, підпорядкований єдиному стратегічному завданню, орієнтованому на успішну реалізацію інвестиційної політики банку.

В умовах обмежених власних фінансових ресурсів інтегроване управління портфелем цінних паперів розглядається як один із прийнятних підходів до управління інвестиційною діяльністю. Застосування такої концепції при реалізації інвестиційної політики може сприяти оптимізації управлінських рішень в інвестиційній діяльності, ефективнішому використанню обмежених інвестиційних ресурсів, зниженню потреби в ресурсах, що залучаються, позитивній динаміці основних показників фінансової діяльності банку.

Слід також відмітити, що сьогодні ефективність інвестиційної діяльності значною мірою залежить і від організації управління нею. Ухвалення рішень про інвестиції є найбільш складним і важливим завданням, у зв’язку з чим виникає необхідність інтеграції діяльності всіх учасників процесу управління інвестиційною діяльністю, що можливо реалізувати тільки через єдину структуру управління інвестиціями в рамках загальної організаційної структури управління фінансами банку. В умовах швидкоплинної кон’юнктури ринку, коли постає завдання нарощування конкурентних переваг, ефективнішим, вважаємо, є дивізійний вид структури управління інвестиційною діяльністю [15, c. 53], який передбачає делегування частини управлінських функцій іншим структурним одиницям, що дасть змогу внутрішнім підрозділам банку частково брати відповідальність за реалізацію інвестиційної діяльності.

Висновки. Для підвищення ефективності та якості управління інвестиційною діяльністю необхідне:

- оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління інвестиційною діяльністю;

- вироблення нових цілей і завдань з удосконалення організації аналітичного забезпечення процесу управління інвестиційною діяльністю;

- постійне інформаційне забезпечення процесу управління інвестиційною діяльністю;

- безперервне підвищення кваліфікації менеджерів, пов’язаних з управлінням інвестиційною діяльністю.

Для підвищення якості роботи з управління інвестиційною діяльністю доцільно автоматизувати основні її процеси. Шляхом впровадження нових інформаційних технологій можна вирішити низку проблем, пов’язаних як зі спрощенням системи управління фінансовою діяльністю банку в цілому, так і зі спрощенням процесу управління інвестиційною діяльністю зокрема.

 

 

Література:

1. Про інвестиційну діяльність [електронний ресурс]: Закон України від 18.09.1991 №1560-XII. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2. Триф А. А. Инвестиционная и кредитная деятельность коммерческих банков / А. А. Триф. – М.: ОАО “Изд-во “Экономика”, 1997. – 224 с.

3. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент: учебный курс / И. А. Бланк. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр, 2002. – 448 с.

4. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом / А. А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

5. Луців Б. Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій / Б. Л. Луців. – Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш, 2001. – 320 с.

6. Вовчак О. Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні / О. Д. Вовчак. – Львів: Вид-во Львів. комерц. акад., 2005. – 544 с.

7. Меренкова О. В. Особливості інвестиційної діяльності комерційних банків в Україні / О. В. Меренкова, С. В. Вахнюк // Вісник Української академії банківської справи. – 2007. – №1. – С. 84 – 90.

8. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. / Л. О. Примостка. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

9. Про банки і банківську діяльність [електронний ресурс]: Закон України від 07.12.2000 №2121-ІІІ. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

10. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2008 року // Вісник НБУ. – 2008. – №2. – С. 25.

11. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2012 року // Вісник НБУ. – 2012. – №2. – С. 39.

12. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України [електронний ресурс]: Постанова Правління НБУ від 03.10.2005 №358. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

13. Господарський кодекс України [електронний ресурс]: Кодекс України від 16.01.2003 №436-IV. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

14. Дані фінансової звітності банків України [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bank.gov.ua.

15. Кльоба Л. Вдосконалення управління банківською інвестиційною діяльністю в Україні / Л. Кльоба // Вісник НБУ. – 2011. – №5. – С. 51 – 53.

Стаття надійшла до редакції 20.12.2012р.