ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

УДК 658.29

Н. Г. Метеленко,

д. е. н., завідувач кафедри „Фінансів”

Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій

ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИМ ПІДПРИЄМСТВОМ У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Досліджено організаційні аспекти управління промисловими підприємствами у контексті економічної безпеки. Серед комплексу заходів з протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам діяльності промислового підприємства обґрунтовано механізм структуризації цілей у залежності від виконуваних ними функцій.

An organizational aspects of industrial enterprises management in the context of economic security have been investigated. A mechanism of purposes structuring, depending on their functions among a set of steps of countering the internal and external threats to the industrial enterprise have been based.

Ключові слова: ринковий механізм, зовнішнє середовище, адаптація підприємств, економічна безпека, протидія загрозам, функції цілей, науково-технічний потенціал, підсистема структуризації цілей.

І. Вступ.

Організація управління промисловим підприємством, що функціонує в ринковому середовищі, повинна передбачати високо організований процес адаптації, що забезпечує адекватну перебудову його внутрішнього господарського механізму до впливу зовнішнього середовища. У ринковій системі господарювання промислові підприємства не можуть спиратись лише на ефективне внутрішнє управління, що ґрунтується на зворотних зв’язках. Система управління промисловим підприємством повинна бути підготовлена до майбутніх змін у зовнішньому середовищі його діяльності.

Становлення та розвиток ринкових механізмів господарювання в економіці України, зміна форм та методів державного регулювання діяльності промислових підприємств, зростання впливу зовнішнього середовища, поява конкуренції та необхідності адаптації підприємств до умов, що склались у мінливому зовнішньому середовищі, обумовили появу численних взаємозв’язків промислового підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища. Результати взаємозв’язків підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність підприємства, у зв’язку з цим і виникає таке поняття, як економічна безпека підприємства.

Дослідженню проблеми економічної безпеки на рівні держави, регіону, підприємства приділили значну увагу такі зарубіжні та вітчизняні учені, як Д. Ламберт, Р. Нолан, Л. Абалкін, А. Шаваєв, В. Срагович, В. Шликов, А. Ткач, В. Барсуков, М. Бец, Д. Стеченко, М. Бендіков, Т. Бень, С. Біла, І. Бланк, Н. Брюховецька, В. Забродський, Д. Ковальов, В. Геєць, В. Мунтіян, О. Ляшенко, В. Пономарьов, М. Павловський та ін. На думку багатьох науковців економічна безпека це загальнонаціональний комплекс заходів, що спрямовані на постійний і стабільний розвиток економіки держави та передбачають розробку механізму протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. Тому актуальним є розробка комплексу заходів, що дозволяють обґрунтувати адекватний механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, адаптований до мінливих умов взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем.

ІІ. Постановка завдання.

Метою статті є дослідження організації управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки та розробка заходів з протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам.

ІІІ. Результати.

Існуючі в економіці України протиріччя між падінням рівня науково-технічного потенціалу та зростаючими вимогами до якості та конкурентоспроможності виробництва загострюють проблему економічної безпеки як національного виробника промислової продукції, так і національної економіки в цілому. Аналіз виробництва та розподілу валового внутрішнього продукту за видами економічної діяльності [1, с.30-33] дає змогу стверджувати, що протягом 2001-2011 рр. спостерігається коливання та зниження обсягу створеної валової додатної вартості промисловістю (добувна промисловість, переробна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води) у загальному обсязі валового внутрішнього продукту України (рис. 1). Це відбувається за рахунок зниження інвестиційної привабливості промисловості; інноваційної пасивності промислових підприємств з причини дефіциту власних фінансових ресурсів, як основного джерела фінансування інновацій; низького рівня менеджменту у всіх сферах діяльності підприємства; руйнування науково-технічного потенціалу, що, у сукупності, унеможливлює розвиток виробничого потенціалу і, як наслідок, поглиблює проблему керованості економічною безпекою промислових підприємств.

Рис. 1. Динаміка питомої ваги обсягу промислового виробництва у загальному обсязі ВВП України

Організація управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки передбачає побудову системи, яка являє собою сукупність елементів, пов’язаних між собою та таких, що мають динамічний характер. Динамічність такої системи залежить від стабільності діяльності підприємства; середовища, що його оточує; стану господарського механізму, якому відповідає певний рівень розвитку продуктивних сил; форми організації виробництва; організаційно-економічних відносин тощо. Тобто система управління промисловим підприємством являє собою складне сполучення процесів та явищ, що у сукупності віддзеркалюють стан його економічної безпеки. Удосконалення цієї системи повинно здійснюватись з різними ступенем деталізації, що залежить від того, наскільки ця система спроможна забезпечити реалізацію узгодженої цілеспрямованої діяльності всього підприємства та ефективність його функціонування в довгостроковій перспективі. Економічна ж безпека підприємства повинна розглядатись як спроможність забезпечення стійкості цієї системи у різноманітних, у тому числі і несприятливих умовах, що складаються у зовнішньому середовищі, не залежно від характеру його впливу на діяльність підприємства, масштабу та характеру внутрішніх змін.

Первинно економічна безпека підприємства розглядалась як забезпечення умов збереження комерційної таємниці підприємства [2], тобто забезпечення економічної безпеки розглядалось перш за все як захист інформації. Однак, в умовах посилення конкуренції, реформування форм власності та способів державного регулювання діяльності підприємств, загальної інформатизації тощо, такий підхід є досить обмеженим та таким, що не враховує всього спектру впливу зовнішнього середовища як основного джерела загроз для діяльності підприємства. Існують також наукові думки, згідно з якими економічна безпека віддзеркалює такий стан підприємства, який здатний протистояти негативним зовнішнім впливам, тобто вона здатна вимірювати стійкість цього протистояння. Узагальнюючи наукові бачення розуміння економічної безпеки підприємства можна стверджувати, що практична реалізація діяльності підприємства у напряму досягнення бажаного рівня економічної безпеки повинна мати системний характер, ґрунтуватись на ситуаційному підході до організації управління підприємством.

Отже, з позиції системного підходу, організація управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки має бути спрямована на управління такими підсистемами:

1) підсистемою структуризації цілей та функцій підприємства, які повинні коригуватись відповідно до змін у підсистемах оцінювання внутрішнього середовища, зовнішнього середовища промислового підприємства та функціональних напрямів розвитку підприємства;

2) підсистемою оцінювання внутрішнього середовища підприємства за допомогою якісних та кількісних показників оцінювання;

3) підсистемою оцінювання зовнішнього середовища підприємства, вплив якого на внутрішнє середовище підприємства має бути оцінений за допомогою кількісних та якісних показників, які є найбільш інформативними в той період часу, коли формується стратегія;

4) підсистемою формування та розвитку функціональних напрямів діяльності підприємства (виробничого, фінансового, наукового, соціального, маркетингового);

5) підсистемою механізму реалізації стратегії, важелів її оцінювання та контролю за виконанням.

Системний підхід до організації управління промисловим підприємством забезпечує адекватність реакції, що дозволяє адаптувати підприємство до умов його функціонування, а також розглядати економічну безпеку як еволюційний розвиток ситуаційного підходу до управління – одного з основних положень сучасної теорії управління.

Первинним серед комплексу заходів з протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам діяльності промислового підприємства є розробка підсистеми структуризації цілей промислового підприємства. На рис. 2 представлено взаємозв’язок та класифікацію цілей в системі управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки.

Ґрунтуючись на дослідженні теорії і методології системного аналізу, можна визначити, що цілі виконують такі функції: функція ініціативи, функція критерію прийняття рішень та функція інструменту управління. При організації управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки, на наш погляд, доцільним є конкретизація такої функції цілей як функція критерію прийняття рішень, тобто оцінювання інформації та вибору альтернатив, пріоритетів у бізнесі. Важливим є визначення якісних та кількісних вимірювачів цілей. Такими кількісними вимірювачами є інформативні показники, за допомогою яких здійснюється моніторинг обсягу продукції (товарів, робіт, послуг), реальних та потенційних ресурсів, очікуваних результатів діяльності, а також прогноз розвитку підприємства в довгостроковій перспективі.

Рис. 2. Взаємозв’язок та класифікація цілей в системі управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки

Реалізація цієї функції мети досить часто вступає в суперечність (конфлікт цілей), що неминуче вимагає перегляду цілей. Розв’язання конфлікту цілей можливе завдяки таким заходам: домінування однієї мети над іншою; злиття цілей; упорядкування цілей за значущістю; розмежування цілей у часі, за пріоритетністю, за спрямованістю, за вектором дії тощо. Такий підхід до вирішення конфлікту цілей, на наш погляд, більш ефективно може бути реалізований за допомогою методики структуризації цілей, яка розроблена на базі філософських концепцій та заснована на концепції системи. Принциповою особливістю цієї методики є те, що вона виходить із визначення системи В. Сагатовським: “система – кінцева множина функціональних елементів і відносин між ними, яка виділена із середовища відповідно до визначеної мети в рамках визначеного часового інтервалу”, тобто:

, (1)

де A – сукупність елементів системи, , – елементи (компоненти, частини);

R – сукупність зв’язків (відношень) між елементами системи, ;

Z – сукупність (або структура) цілей;

N – спостерігач, тобто особа, яка представляє об’єкт або процес у вигляді системи при їх дослідженні або прийнятті рішень [3, с. 13–14].

Таке визначення системи враховує поняття “мета” і як наслідок – процес цілеутворення, який потребує аналізу взаємодії системи із середовищем. Авторами цієї методики є Ф.І. Перегудов, В.З. Ямпольський, Л.В. Кочнєв, В.М. Сагатовський [4]. Ми вважаємо доцільним застосувати основні положення цієї методики в сучасних умовах функціонування промислових підприємств з метою розв’язання конфлікту цілей і пропонуємо її інтерпретацію в удосконаленому вигляді.

Перший етап – формування глобальної мети системи. Глобальна мета промислового підприємства формується власником (власниками) підприємства, а також менеджерами та робітниками з урахуванням сумісності їх особистих інтересів та у контексті економічної безпеки. При формуванні декількох цілей на підприємстві важливе значення має всебічне врахування горизонтальних та вертикальних зв’язків і взаємодія між ними. Мета повинна описувати кінцевий продукт, для отримання якого існує або створюється система (промислове підприємство). Кінцевим продуктом може виступати матеріальна продукція, новий науковий результат, наукова інформація (нова технологія), управлінські рішення тощо. Залежно від того, який продукт є пріоритетним, суб’єкти ініціювання цілей формують їх таким чином, щоб уникнути конфлікту цілей на всіх рівнях управління.

Другий етап – декомпозиція глобальної мети за ознакою “види кінцевого продукту”. Така декомпозиція є актуальною для тих промислових підприємств, які виробляють різні види кінцевого продукту (багатономенклатурні виробництва, до яких відносять підприємства машинобудування). За наявності значної кількості продукції доцільно класифікатор цілей розробляти за двома рівнями. Структура цілей будується залежно від виду кінцевого продукту. Якщо мова йде про виробництво, то кінцевим продуктом є продукція підприємства, а якщо будується структура цілей апарату управління – то це бюджети, нормативно-методичні документи тощо, що забезпечують випуск відповідних видів продукції. Дворівнева декомпозиція цілей також є передумовою нейтралізації конфлікту цілей.

Третій етап – декомпозиція за ознакою “простір ініціювання цілей”. На цьому етапі формуються підцілі досліджуваної системи, які ініціюються вимогами та потребами середовища, яке прямо або опосередковано впливає на виробництво кінцевого продукту. При цьому всі підцілі поділяються на п’ять класів: цілі, що ініціюються топ-менеджерами, робітниками та власниками підприємства (вони формують головні вимоги до кінцевого продукту); цілі, що ініціюються функціональними керівниками підприємства (ці вимоги виступають як обмеження на властивості кінцевого продукту, потреб у організації ремонту, обслуговування матеріально-технічної бази виробництва кінцевого продукту тощо); цілі, що ініціюються зовнішнім середовищем підприємства (це вимоги постачальників та споживачів, вимоги щодо своєчасної сплати податків у межах правового поля, у якому функціонує підприємство); цілі, що ініціюються актуальним внутрішнім середовищем (вимоги до забезпечення умов виробництва продукту відповідно до запланованого обсягу (гранична умова), відповідної якості, забезпечення власних потреб та мотивів тощо); цілі, що ініціюються середовищем опосередкованого впливу на виробництво кінцевого продукту (вимоги до допоміжного та обслуговуючого господарства підприємства: транспортне забезпечення, енергозабезпечення тощо). Поділ підцілей на п’ять класів дає змогу структурувати їх за видом кінцевого продукту, що також знижує ймовірність появи конфлікту цілей. Важливим на цьому етапі структурування цілей є врахування стадії життєвого циклу продукту. Так, наприклад, на стадіях створення та спаду продукту існує більш висока ймовірність виникнення конфлікту цілей, тому що об’єктивно існують проблеми, які пов’язані з обмеженістю різних видів ресурсів, недостатністю коштів в обороті тощо. У результаті виникають конфлікти між функціональними керівниками, внутрішнім та зовнішнім середовищем підприємства, що негативно впливає на економічну безпеку підприємства.

На наступному етапі доцільно перейти від декомпозиції цілей до декомпозиції функцій. Четвертий етап – декомпозиція за ознакою “напрями ініціювання цілей”. Ініціювання цілей за складом системи дає змогу сформувати функції, що випливають із потреб основних елементів системи (персонал, засоби виробництва, предмети праці, система відносин тощо). Відносини між цими елементами повинні включати в себе як статичний, так і динамічний аспекти, тобто виробництво кінцевого продукту, а також організаційну структуру управління. Ініціювання цілей за типологією (класифікацією) основних управлінських функцій (планування, організація, мотивація, контроль) дає змогу підвищити структурованість самого процесу управління підприємством, що позитивно впливає на вирішення конфлікту цілей та сприяє досягненню економічної безпеки підприємства.

Тобто, у процесі побудови системи управління промисловим підприємством у контексті економічної безпеки, нами запропоновано виділення рівнів декомпозиції цілей. Декомпозиція за ознакою “простір ініціювання цілей” є багатоелементною та в окремих випадках може бути деталізована з метою поглиблення ступеня декомпозиції.

ІV. Висновки.

Промисловість є однією з базових галузей економіки України. Частка промисловості в середньому за останні 10 років склала більше чверті ВВП України (25,9%), однак за цей період знизилася з 27,4% в 2002 році до 22,9% в 2011 році. Негативні наслідки світової кризи, яка почалася у 2008 році, зважаючи на високу експортну орієнтованість продукції промисловості та зростання світових цін на енергоносії, падіння попиту на промислову продукцію на зовнішніх ринках, дуже відчутно відобразились на обсягах та ефективності промислового виробництва.

Одночасно слід зазначити, що в цілому в Україні за цей період щорічно, крім 2009 року, спостерігалося зростання ВВП, що в деякій мірі відзначає про ефект від диверсифікації економіки держави, яка спрямована на зниження ризиків від падіння попиту на продукцію окремих галузей економіки. Однак подальше зниження обсягів промислового виробництва та його ефективності може нести в собі загрозу економічній безпеці держави, оскільки промисловість являє собою галузь економіки, в якій, в першу чергу, застосовуються науково-технічні досягнення суспільства, нові технології. Так, в провідних державах світу з високим рівнем розвитку економіки та високих технологій доля промисловості складає від 20 до 30 відсотків ВВП.

Таким чином, для підтримки економічної безпеки держави на високому рівні, необхідно застосовувати методологію системного аналізу, проводити подальшу модернізацію промисловості, збільшувати інвестування в науково-технічні розробки та застосовувати сучасні технології в промисловому виробництві, проводити його диверсифікацію, враховуючи попит на внутрішньому та зовнішньому ринках промислової продукції та спрямовувати дії менеджерів на подальше удосконалення системного підходу до управління промисловими підприємствами у контексті економічної безпеки.

Література.

1. Статистичний щорічник України за 2011 рік / Держкомстат України; за ред. О.Г. Осауленка. – К.: ТОВ „Август Трейд”, 2012. – 558 с.

2. Шаваев А.Г. Концептуальне основы обеспечения безопасности негосудраственных объектов экономики. – М., 1995. – 223 с.

3. Основы системного подхода и их приложение к разработке территориальных автоматизированных систем управления / [под ред. Ф.И. Перегудова]. – Томск : Изд-во ТГУ, 1976. – 440 с.

4. Принципы декомпозиции целей и методика построения дерева целей в системах организационного управления / [Ф.И. Перегудов, В.Н. Сагатовский, В.З. Ямпольский, Л.В. Кочнев] // Кибернетика и вуз. – Томск : ТПИ, 1974. – Вып. 8. – С. 9–20.

Стаття надійшла до редакції 18.10.2012 р.