УДК 658.012.45

 

С. В. Коляденко,

д. е. н., професор,

завідувач кафедри економічної кібернетики,

Вінницький національний аграрний університет

 

КЛАСТЕРНИЙ ПІДХІД ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

 

THE CLUSTER APPROACH AS A TOOL FOR IMPROVING THE COMPETITIVENESS OF THE REGIONAL TIMBER INDUSTRY

 

Досліджено сутність поняття кластер. Запропоновано структуру кластеру лісопромислового комплексу окремого регіону, визначено умови ефективної реалізації кластерів як результативного способу підвищення конкурентоспроможності ЛПК регіону.

 

Theare essence of the concept of a cluster are investigated.. Theare structure of the cluster timber industry a particular region are defined. Theare  implementation of clusters as effective ways to improve the competitiveness of forestry in the region are defined.

 

Ключові слова: кластер, кластерні структури, лісове господарство, лісопромисловий комплекс.

 

Keywords: cluster, cluster structure, timber industry.

 

 

Вступ. В умовах становлення ринкової економіки, переходу на інноваційний шлях розвитку державна регіональна політика має бути спрямована на забезпечення збалансованого розвитку регіонів України, зменшення диференціації їх соціально-економічного стану та якості життя. Це потребує удосконалення системи територіального управління і планування, яка узгоджує розміщення державних, регіональних і муніципальних об'єктів з наявною ресурсною базою, на основі механізму формування регіональних кластерів із врахуванням конкурентних переваг регіонів. Для кожного регіону України необхідно визначити зони випереджального економічного росту, на територіях яких на довгостроковий період прогнозується розвиток перспективних економічних спеціалізацій, складових територіально-виробничих кластерів.

Потребує удосконалення і система управління лісопромисловим комплексом (ЛПК) як країни у цілому, так і в розрізі окремих регіонів: оптимізації її структури, впровадження нових методів аналізу і регулювання, сучасних інформаційних технологій для прийняття управлінських рішень. Ринкові перетворення не вирішили таких актуальних проблем ЛПК, як взаємозв'язок лісового господарства і лісопереробної промисловості, низький технологічний рівень, слабка інноваційна сприйнятливість, низька ефективність використання лісових ресурсів. Приєднання України до Світової організації торгівлі призвело до посилення міжнародної конкуренції, у тому числі і в сфері деревообробки. Вітчизняні підприємства не можуть успішно конкурувати з потужними європейськими компаніями. Для підвищення конкурентоспроможності лісового сектора економіки, як свідчить досвід розвинених країн світу, найбільш перспективним напрямком є формування на його виробничій базі кластерів,створення відповідного організаційно-правового, методичного, фінансового, інвестиційного та кадрового забезпечення.

Аналіз досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні питання формування кластерів присвячені наукові праці багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених: А. Асаула, М. Войнаренка, В. Геєця, М. Портера, М. Стейнера, В. Прайса. Проблеми методології організації кластерів з урахуванням галузевої специфіки лісового комплексу зробили такі вчені: Ю. Денисова, В. Голян, М. Попков, О. Похильченко, В. Разгоняєва, В. Резанов, В. Тріпак, В. Шихалєв, М. Хвесик, Е. Яковлєва та багато інших.

Учені різних напрямків пропонують різні методологічні принципи аналізу регіонального розвитку, його джерел, умов і закономірностей, які можуть бути використані або покладені в основу дослідження цього складного багатофакторного процесу. Проте в умовах нестабільності економічного середовища і чинного законодавства потребують подальшого дослідження організаційно-методичні питання формування лісових кластерів з врахуванням їх специфіки та рівня соціально-економічного розвитку окремих лісозабезпечених регіонів для підвищення конкурентоспроможності регіональних ЛПК.

Постановка завдання. Метою даної статті є дослідження сутності поняття кластер; узагальнення методологічних аспектів створення кластерів на базі підприємств лісопромислового комплексу окремого регіону.

Результати. Лісопромисловий комплекс України – це сукупність видів господарської діяльності, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. Він включає: лісове господарство, лісозаготівельну промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревостружкових і деревоволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).[2, с. 211].

В основі діяльності ЛПК лежить використання поновлюваних лісових ресурсів, тому управління ЛПК передбачає як безпосередньо управління лісовим господарством, так і взаємозв’язок з такими видами економічної діяльності як транспорт, енергетика, будівництво, професійна освіта, фінансова діяльність, виробництво обладнання, матеріалів та ін.

Розвиток ринкових відносин, поява підприємств з різною формою власності призвели до появи системи і методів управління, яка б забезпечила прийнятний рівень керованості ЛПК у нових економічних і соціальних умовах.

Сукупність факторів, які впливають на конкурентоспроможність ЛПК можна поділити на дві групи:

- внутрішні: інноваційна активність підприємств ЛПК, конкурентоздатність продукції, цінова політика, матеріально-технічне забезпечення виробництва, кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, система мотивації працівників, рівень використання сучасних інформаційних технологій і комп’ютерних засобів;

- зовнішні: кон’юнктура ринку, рівень розвитку інфраструктури ринку, рівень розвитку системи постачання, екологічні фактори, інституціональні, соціальні, науково-технічні фактори, попит на ринку праці.

Особливістю управління ЛПК є поєднання двох видів діяльності. По-перше, це найбільш повне і якісне задоволення потреб суспільства в різних ресурсах лісу; по-друге, необхідність збереження і поліпшення, підвищення якості лісових ресурсів.

Впровадження кластерів в економіку як фактора підвищення конкурентоспроможності регіонів започаткував у своїх роботах американський вчений М. Портер на початку 90-х років XX століття, створивши програму з формування кластерів «Нова хвиля» у штаті Арізона. Як кластер він розглядає групу географічно сконцентрованих взаємозалежних компаній, які діють у певній сфері і пов’язані з діяльністю організацій (університети, торговельні об’єднання тощо), що здійснюють спільну діяльність і водночас конкурують між собою [3, с. 205-207].

У науковій літературі наведено різні підходи до визначення поняття кластер. На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що:

- формування кластеру здійснюється у межах однієї географічної території;

- до складу кластера входять підприємства, які економічно пов’язані між собою і відносяться до однієї галузі;

- кластер обов’язково має включати органи місцевої влади, інжинірингові і консалтингові компанії, кредитні організації, наукові-дослідні установи, вищі навчальні заклади;

- учасники кластера не конкурують між собою, а діють з єдиною метою підвищення конкурентоспроможності продукції та економічного зростання регіону за рахунок впровадження інноваційних технологій [1, 4, 5].

Необхідність у створенні кластеру на основі лісопромислового комплексу (ЛПК) виникла у зв’язку з тим, що галузі, які входять до його складу працюють з унікальними та найважливішими ресурсами, як в економічному, так і екологічному розумінні – лісовими, які можна найбільш раціонально використовувати лише об’єднавши зусилля. Як відомо, деревина використовується в багатьох галузях національної економіки для виробництва більше як 100 видів продукції, що призводить до жорсткої конкуренції між підприємствами ЛПК та інших галузей.

На нашу думку, для підвищення конкурентоспроможності ЛПК регіону до регіональних міжгалузевих комплексів (кластерів) мають бути включені виробничо-технологічні сукупності (підприємства), машинобудівні підприємства з виробництва обладнання для ЛПК, шляхове будівництво, підприємства хімічної промисловості тощо. Структура такого кластера наведена на рис. 1. При цьому враховується не тільки конкурентоспроможність виробництв і продукції, що вони випускають, але і обмеженість ресурсів, особливо фінансових.

 

Рис. 1. Структура лісопромислового кластера

 

Виробничо-технологічні сукупності – це технологічно поєднані виробництва, пов'язані входами і виходами продукції або відходів від основної діяльності (наприклад, відходи від лісопиляння або виробництва фанери використовуються заводами по виробництву ДСП). Як правило, кожна технологічна сукупність пов'язана з суміжними, утворюючи таким чином технологічний ланцюг.

Цей зв'язок здійснюється за рахунок взаємодоповнюваності продукції, яка випускається, і, як наслідок, забезпечує ріст доданої вартості, підвищуючи капіталізацію бізнесу. При організації кластера необхідно прагнути до досягнення максимального мультиплікативного ефекту (один зайнятий у лісозаготівлі забезпечує зайнятість 4-5 чоловік у суміжних галузях).

Впровадження кластерів у ЛПК сприятиме підвищенню якості управління, конкурентоспроможності та якості продукції; інвестиційної привабливості підприємств ЛПК; стимулюванню інноваційної активності складових ЛПК; розвитку співробітництва між науково-дослідницькими установами і виробництвом.

Ефективна реалізація кластерного підходу можлива за умови зацікавленості потенційних учасників кластерів, включаючи органи державної і місцевої влади; наявності необхідної ресурсної бази, що дозволяє значно збільшити обсяги використання лісових ресурсів; забезпечення фінансовими і трудовими ресурсами; сформованих інструментів державного впливу, як на рівні регіону, так і на рівні держави.

Особливо важливим представляється питання формування «ядра» кластера, тобто підприємств, які будуть випускати кінцеву продукцію кластера і визначати його позиціонування на ринку. На нашу думку, основою для створення кластера повинні стати целюлозно-паперові комбінати, великі лісопереробні підприємства, які в середньостроковій і довгостроковій перспективі можуть стати вертикально-вертикально-інтегрованими структурами.

Висновки. Світова практика свідчить, що наразі промисловий прогрес забезпечують не розрізнені підприємства, а їхні об'єднання, групи, кластери і мережі. Кластер розглядається як об’єднання територіально взаємозалежних і взаємодоповнюючих підприємств, об'єднаних навколо науково-освітнього центру, що пов'язане вертикальними зв'язками з місцевими установами та органами влади з метою підвищення конкурентоспроможності підприємств, регіонів і національної економіки.

При вивченні можливості використання у вітчизняній практиці ЛПК закордонного досвіду по кластерних технологіях необхідно враховувати особливості, наявні як на регіональному, так і на загальнодержавному рівнях, виділяючи умови, фактори, переваги кластерного підходу та оцінювати ефект від його впровадження.

 

Список літератури

 

1.          Войнаренко М. Кластери як полюси зростання конкурентоспроможності регіонів / М. Войнаренко // Економіст. – 2008. – № 10. – С. 27-30.

2.          Курочкін, Г.Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г.Ф. Курочкін, НАУ. – К.: Національна академія управління, 2004. – 272 с.

3.          Портер М. Е. Конкуренція: Пер. з англ. [Під ред. Я. В. Заблоцького]. М.: Вільямс, 2002. – 496 с.

4.          Федоренко В.Г. Кластери – системний інструмент підвищення конкурентоспроможності економіки / В.Г. Федоренко, А.Ф. Гойко, В.Б. Джабейло// Економіка та держава. – 2007. -№9. – С. 6-9.

5.          Хасаев Г.Р Кластеры – современные инструменты повышения конкурентоспособности региона (через партнерство к будущему) – Ч. 1 / Г.Р. Хасаев, Ю.В. Михеев // КОМПАС промышленной реструктуризации [Электронный ресурс]. – 2003. – № 5-6. – http://compass-r.ru/st-5-03-l.htm].

Стаття надійшла до редакції 21.06.2012р.