УДК 339.187.62:631.3

 

Н. О. Крикун,

асистент,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, м. Макіївка, Україна

 

 

МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІЗИНГУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ  ЯК ФОРМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

Анотація. В статті досліджено можливості застосування лізингу інтелектуальної власності як форми господарської діяльності в Україні. Сформульовано авторське визначення лізингу інтелектуальної власності, визначено його основні сутнісні характеристики. Розглянуто зарубіжний досвід використання подібної форми розвитку інтелектуального потенціалу суб’єктів господарювання.

 

The summary. The article explored the possibility of leasing of intellectual property as a form of economic activity in Ukraine. Formulated the author's definition of leasing of intellectual property, defined its essential characteristics. Consider the international experience of such forms of development of intellectual potential of economic entities.

 

Ключові слова: лізинг, інтелектуальна власність, інноваційний розвиток, комерціалізація, інвестування.

 

Key words: leasing, intellectual property, innovation development, commercialization, investment.

 

 

Вступ.

В умовах жорсткої конкуренції, підсиленої впливом глобалізаційних процесів і світової фінансової кризи, дедалі більше значення відіграє рівень інтелектуалізації господарської діяльності підприємства. Останній визначає інноваційність характеру цієї діяльності і перспективи її подальшого розвитку.

Постановка задачі.

Компанії, що зацікавлені в постійному підвищенні своїх конкурентних переваг, здійснюють пошук нових форм фінансування розвитку власного інтелектуального потенціалу. Однією з таких форм є лізинг інтелектуальної власності, який досить часто використовується в світовому співтоваристві як інструмент інвестування - на противагу вітчизняній практиці, де опрацьованість питань застосування такої форми зовсім незначна.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Підтвердженням тому є відсутність наукових праць вітчизняних вчених, присвячених проблематиці розвитку цієї форми фінансування. Лише в деяких роботах [1,2,3] можна спостерігати поверхове бачення того чи іншого елементу лізингу інтелектуальної власності. Однак, незважаючи на те, що останній є достатньо складним економічним процесом, він, безумовно, заслуговує на увагу науковців, оскільки є потенційним джерелом зростання інтелектуального потенціалу суб’єктів господарювання. Встановлення індикаторів, які визначають потенціал соціально-економічного зростання, закладений в такій економічній категорії, як лізинг інтелектуальної власності, є актуальним завданням сучасної економічної теорії і практики.

Таким чином, визначення можливості і доцільності використання лізингу інтелектуальної власності у вітчизняній господарській діяльності потребує з’ясування сутності даної економічної категорії, її основних характеристик, зарубіжного досвіду використання лізингу інтелектуальної власності.

Мета статті - обґрунтування можливості використання лізингу інтелектуальної власності у вітчизняній практиці. Узагальнення існуючої інформації обумовлює необхідність виокремлення категорії «лізинг інтелектуальної власності» із сукупності різновидів категорії «лізинг». Можливість використання нового для вітчизняної практики інструмента вимагає встановлення наявності чи відсутності законодавчих обмежень у застосуванні лізингу інтелектуальної власності в Україні.

Результати дослідження.

Трактування поняття «лізинг» можна знайти в декількох законодавчо-нормативних документах, зокрема: в Цивільному кодексі, Господарському кодексі України, Законі «Про лізинг» та багатьох інших джерелах. Уважне вивчення їхнього змісту дозволяє визначити відсутність у теперішній час єдиного підходу до розуміння поняття “лізинг”, а саме - до його об’єктів.

З огляду на це можна виділити три основні підходи до визначення об’єктів такої фінансової операції:

1.   Загальне сприйняття лізингу як операції з надання в користування будь-якого об'єкту з невизначеним набором формальних і сутнісних характеристик [4].

2.   Суттєве обмеження кола об’єктів, з приводу яких укладається угода лізингу до набору з двох-трьох видів майна [4].

3.   Представлення визначення лізингу з акцентом на майновий характер об'єкту, що надається лізингодавцем і набувається лізингоотримувачем за відповідних умов [5].

За всіх наявних розбіжностей між наведеними визначеннями вони мають загальну рису — лізинг трактується як передання господарського майна в тимчасове користування на умовах платності, строковості та зворотності (або викупу).

Однак останній підхід, на наш погляд, має значно більше переваг щодо застосування в економічній теорії, оскільки, з одного боку, дозволяє окреслити основні характеристики об’єкту інвестиційної операції, а з іншого – суттєво не обмежує перелік самих об’єктів.

В межах такого підходу сформульоване визначення, надане у ст. 292 ГК України, згідно з яким лізингом вважається господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [6].

Отже, законодавчо лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом. В той самий час він має більш широку, складну троїсту основу і містить у собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу [3]. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду. Таким чином, об’єктом лізингу виступає майно, яке є сукупністю речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), що мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших, передбачених законом, формах обліку майна цих суб'єктів (ст. 139 Господарського кодексу України) [6].

В свою чергу, згідно зі ст.14 Податкового Кодексу України, до нематеріальних активів відносяться право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами [7]. Таким чином, дослідження законодавчих основ застосування лізингу в Україні дозволяє зробити висновок про те, що існування такої його форми, як лізинг інтелектуальної власності, законодавчо не заборонено. Він може бути визначений як комплекс фінансово-майнових відносин з придбання об’єктів інтелектуальної власності і подальшого їх надання однією стороною (лізингодавцем) на визначений строк в порядку і на умовах, встановлених в договорі, з правом їх подальшого викупу лізингоотримувачем.

При цьому, слід зазначити, що лізинг об’єктів інтелектуальної власності становить собою неабиякий інтерес для обох сторін угоди. Щодо правовласника, то він одержує прибуток у вигляді платежів за користування переданим ним правом іншій особі, тим самим компенсуючи понесені свого часу витрати на створення таких об’єктів. Друга сторона даного процесу, у свою чергу, отримує вже готові розробки, технологію, торгову марку, комерційне найменування тощо, маючи економію на початкових витратах розгортання бізнесу. Підприємцям-початківцям лізинг дозволяє відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу. Тому ефективна організація такого формату ведення бізнесу є привабливою для обох сторін угоди.

В цілому можна відмітити основні сутнісні характеристики лізингу інтелектуальної власності:

- використання інтелектуальної власності в якості об'єкта інвестиційної операції;

- наявність трьох сторін договірного процесу: лізингоотримувача, лізингодавця і власника об’єкта інтелектуальної власності;

- реалізація на договірній основі;

- комерціалізація об’єктів інтелектуальної власності;

- строковість;

- платність;

- можливість придбати об’єкт інтелектуальної власності (після закінчення дії договору лізингу);

-     можливість підвищення науково-технологічного рівня виробництва при скороченні початкових витрат на розпочаткування бізнесу.

Для визначення місця лізингу інтелектуальної власності в системі фінансових операцій наведемо основні його елементи (табл. 1):

 

Табл. 1. Елементи лізингу інтелектуальної власності

 

В цілому лізинг інтелектуальної власності – це відносно нова форма комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності. При цьому за рубежем її застосування розвивається досить активно.

Одним з найбільш розвинених шляхів використання лізингу інтелектуальної власності у Сполучених Штатах Америки є передача за договором лізингу різного технологічного обладнання, верс­татів, приладів тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Разом з технологічним обладнанням і документально оформленим процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності [1].

На сьогодні до вдалих прикладів використання лізингу інтелектуальної власності є надання в лізинг IT-технологій. Вже загальним правилом у США став лізинг програмного забезпечення разом з комп’ютерною технікою, з встановленням програм, підключенням до необхідних систем, навчанням персоналу тощо. Слід зауважити, що частіше вартість програмного забезпечення сучасного персонального комп’ютера в десятки разів перевищує вартість самої комп’ютерної машини. Крім того, більшість лізингових фірм у США високо оцінюють можливість лізингу патентів, торгових марок та інших подібних активів. На їх думку, перспективи розвитку лізингу в США будуть визначатися саме лізингом інтелектуальної власності, але для його широко розвитку потрібно вирішити низку проблем у сфері законодавства і комерційної практики.

Можна навести і приклад використання лізингу інтелектуальної власності у ближньому зарубіжжі. Наприклад, в Росії він дістав розвитку завдяки використанню як засобу відродження цивільної авіації. Головна роль в забезпеченні виробництва сучасних цивільних літаків за допомогою лізингу належить двом російськім компаніям «Фінансовій лізинговій компанії» - ФЛК і «Ілюшин Фінанси Ко» - ІФК, завдяки яким при державній підтримці було побудовано 135 літаків в період з 2005 до 2008 рр. [1].

Щодо України, то вона, на відміну від інших постсоціалістичних країн, на жаль, не може похвалитися високими результатами використання цієї форми інвестування. Стримання розвитку такої форми економічних відносин, як лізинг інтелектуальної власності, на наш погляд, пов’язане, перш за все, з недостатнім розвитком існуючої законодавчої бази, що полягає у наступному: в недосконалості визначення об'єкта лізингу, яке не охоплює ряд видів майна; у нечіткості класифікації різновидів лізингу; у жорсткому оподаткуванні результатів лізингових операцій та ін. Також не менш вагомими факторами гальмування розвитку лізингу інтелектуальної власності є: недостатність розвитку інфраструктури ринку лізингу, обмеженість джерел фінансування, несприятливе податкове законодавство. Водночас необхідно відмітити, що активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати імпульсом прискорення технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Висновки.

Таким чином, результатом даного наукового дослідження стало обґрунтування можливості використання лізингу інтелектуальної власності у вітчизняній практиці. Його використання стане стимулом інноваційного розвитку підприємств і дозволить відкривати і розширяти бізнес на основі застосування у виробництві новітніх досягнень за умов обмеженого фінансування. Все це можливо за умов вирішення низки проблем, що заважають розвитку лізингу інтелектуальної власності у вітчизняній практиці.

 

Література.

1. Ахундов Р.О. Современный опыт и перспективы лизинга объектов интеллектуальной собственности в США / Р.О. Ахундов. – Современная экономика. – М.: Изд-во «УЧЛИТВУЗ». - 2005. - C. 3-18.

2. Матанцев А.Н. 600 способов продвижения торговой марки / А. Н. Матанцев - М.: Финпресс, 2003. – 352 с.

3. Цибульов П.М. Управління інтелектуальною власністю: моногр. / П.М. Цибульов, В.П. Чеботарьов, В.Г. Зінов, Ю. Суіні — К.: «К.І.С.», 2005. — 448 с.

4. Савощенко А.С. Інфраструктура товарного ринку / А.С. Савощенко / Навч. посібник – К.: КНЕУ, 2004. – 336 с.

5. Про лізинг: Закон України від 16.01.1997 р.  № 723/97-ВР зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № - N 11.

6. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. N 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. - N 11. - Ст. 462

7. Податковий Кодекс України від 2.12.2012 р. № 2756-VІ  // Голос України №№ 229—230 (4979—4980). – 2010.

8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. - N 11. - Ст. 461 .

9. Андрійчук В. Менеджмент: прийняття рішень і ризик: навч. посібник / В. Андрійчук, Л. Бауер.  - К.: КНЕУ, 1998. — 316 с.

 Стаття надійшла до редакції 17.10.2012 р.