УДК 330.341.1
С. О. Тульчинська,
к.е.н., доцент, Національний технічний університет України «КПІ»
СТРАТЕГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
The strategy of innovative development of Ukraine's regions
У статті з’ясовано переваги інноваційного процесу на регіональному рівні, доведено необхідність розробки стратегій інноваційного розвитку регіонів, що є своєрідною сполучною ланкою між макроекономічною стратегією інноваційного розвитку і державною політикою розвитку регіонів. Визначено головні ознаки, принципи та пріоритетні завдання стратегії інноваційного розвитку регіонів.
The paper clarified the benefits of the innovation process at the regional level, the necessity of developing strategies of innovative regional development, which is a kind of link between the macroeconomic strategy of innovative development and public policy of development of regions shown. The main features, principles and priorities of the strategy of innovative development of the regions defined.
Ключові слова: стратегія, інноваційна стратегія, регіон, стратегія інноваційного розвитку.
Вступ. Міжнародна практика свідчить, що ефективність державного управління інноваційним процесом стає вагомою за умов стратегічного підходу до визначення та реалізації пріоритетів розвитку науки і технологій, ефективних моделей управління, орієнтованих на результати. Натомість в державі тривалий період застосовували короткострокове кон’юнктурне планування, спрямоване на покращення економічної кон’юнктури впродовж одного року, шляхом узгодження видатків і дефіциту держбюджету з обмеженим колом макроекономічних показників. Лише з 2010 р. активізувалася робота, щодо запровадження системи стратегічного управління в практиці роботи органів державної влади і створення ієрархії стратегій і планів різних рівнів управління, а також інструментів їх реалізації та оцінки досягнутих цілей. Було змінено підхід до розробки програм і прогнозів – передбачено перехід від річного до довго- і середньострокового планування, обов’язкова розробка та ухвалення Верховною Радою стратегії розвитку України на десять років та відмова від річних державних програм економічного й соціального розвитку як морально застарілих [4, с. 118-124].
Необхідно відзначити суттєвий вплив характеру інноваційної спрямованої стратегії держави на даному етапі розвитку на стратегію інноваційного розвитку регіонів. У наукових публікаціях зазвичай виділяють три основні типи інноваційної стратегії на національному рівні. Перший тип – стратегія переносу, яка полягає у використанні зарубіжного науково-технічного й виробничого потенціалу в економіці країни, шляхом залучення прямих іноземних інвестицій, купівлі ліцензій та високоефективні технології для освоєння випуску продукції нових поколінь. Другий тип – стратегія запозичення, коли країна, використовуючи власний інноваційний потенціал, освоює виробництво наукоємної продукції, що виробляється у розвинутих індустріальних країнах. Третій – стратегія нарощення, яка ґрунтується на використанні здебільшого власного науково-технічного й виробничо-технічного потенціалу [6, c. 145-146].
Останньому типу стратегії відповідає інноваційний варіант політики країни, який передбачає максимальну концентрацію ресурсів в інноваційному секторі економіки, здійснюваному в стислі терміни. Завдяки цьому здійснюється прорив у технологічній та технічній модернізації виробництва, досягається вища конкурентоспроможність інноваційних продуктів на внутрішньому і зовнішньому ринках, прискорюються темпи зростання валового регіонального продукту, досягається істотний приріст прибутковості виробництва і помітне підвищення життєвого рівня населення.
За роки незалежності України стратегія інноваційного розвитку регіонів практично не отримали свого адекватного вирішення, оскільки державна регіональна політика не мала чіткого оформлення на загальнодержавному рівні, а кожен регіон самостійно визначав засоби виживання в умовах трансформації соціально-економічної й політичної системи країни. Лише у 2001 р. була розроблена і затверджена президентом України «Концепція державної регіональної політики» [7], спрямована на подолання територіальної диференціації економічного розвитку. У 2005 р. Верховна Рада прийняла закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» [3], а Кабінет Міністрів України у 2006 р. затвердив «Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року» [5], яка передбачала подолання диспаритету регіонального розвитку та життєвого рівня населення. Документом передбачається механізм реалізації стратегічної мети: по-перше, нормативно-правове й інституційне забезпечення, зокрема, децентралізація системи управління регіональними ресурсами; по-друге, організаційне забезпечення, яке враховувало подальший розвиток договірних відносин між центром і регіонами; по-третє, фінансове забезпечення з метою вирішення умов економічного розвитку регіонів; по-четверте, науково-методичне забезпечення, спрямоване на консолідацію зусиль у виробничій, науково-технічній, фінансовій та адміністративно-управлінській сферах.
Проте, на практиці не сталося позитивний зрушень щодо подолання диспаритету економічного й соціального розвитку регіонів [2]. Навпаки, відбувалося посилення негативних тенденцій, що змушує по-новому поглянути можливості вирішення регіональних проблем. Одним із прорахунків державної стратегії регіонального розвитку була недостатня узгодженість зусиль державної та регіональної інноваційної політики, врахування готовності та можливостей регіонів до завдань інноваційного розвитку.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стратегію інноваційного розвитку держави та регіонів досліджували українські економісти О. Алимов, О. Амоша, П. Бубенко, Б. Буркинський, З. Варналій, В. Василенко, В. Геєць, З. Герасимчук, Б. Данилишин, М. Долішній, Б. Кваснюк, М. Козоріз, І. Онищук, В. Симоненко, В. Семиноженко, В. Соловйов, Д. Стеченко, І. Сторонянська, Л.Федулова, В. Чужиков та ін.
Постановка задачі. З’ясувати переваги інноваційного процесу на регіональному рівні, визначити головні ознаки, принципи та пріоритетні завдання стратегії інноваційного розвитку регіонів.
Результати дослідження. У науковій літературі є різні підходи до визначення стратегії шляхом її ідентифікації з планом або його окремими елементами; трактування стратегії як визначення цілей і методів (чи способів) їх досягнення; набору принципів для прийняття рішень; лінія поведінки суб’єкта господарювання. Проте названі підходи не суперечать один одному, відображаючи різні аспекти стратегії взагалі та стратегії інноваційного розвитку регіонів зокрема.
Поняття «інноваційна стратегія» також не має однозначного наукового визначення. В одному випадку її трактують як сукупність послідовних кроків поведінки, які дозволяють територіям при використанні інноваційних рішень позиціонувати себе в навколишньому оточенні. Інші дослідники визначають інноваційну стратегію як науково обґрунтовану траєкторію перспективного розвитку регіону з реальними цілями, конкретними задачами і дієвими засобами їх досягнення. Є думка, що регіональна інноваційна стратегія – це розгорнутий комплексний план, покликаний забезпечити здійснення місії території. Іноді вважають, що інноваційна стратегія повинна передбачати заходи та перелік індикаторів для підвищення конкурентоспроможності регіону [8, с.3].
Стратегія інноваційного розвитку регіонів за своєю сутністю є стратегією мезорівня, тобто проміжною між макро- і мікроінноваційними стратегіями, будучи своєрідною сполучною ланкою між макроекономічною стратегією на регіональному рівні і державною політикою розвитку регіонів.
До переваг, що зумовлюють розвиток інноваційних процесів на регіональному рівні порівнянні з національним, можна віднести такі особливості:
- сукупна близькість великої кількості виробників різних галузей, що своєчасно пропонують спеціалізовані товари і послуги та гнучко відповідають на зміни попиту;
- залучення регіональних суб’єктів в транснаціональні мережі, наслідком чого є ефект навчання;
- поява локальних фондів робочої сили з концентрацією специфічних навиків і форм навчання;
- культурна і інституційна інфраструктура, яка постійно виникає всередині і навколо промислових кластерів і яка дуже важлива для ефективної роботи єдиної локальної соціально-економічної системи;
- розвиток довіри між регіональними економічними суб’єктами.
Головними ознаками стратегії інноваційного розвитку регіонів мають бути:
- комплексність – націленість на всі сторони суспільного розвитку регіонів;
- націленість на довгострокові результати;
- узгодженість з державною стратегією суспільного розвитку та її складовими: економічною, політичною, екологічною, національною та ін.
- поєднання ринкової саморегуляції і державного управління.
Розробка цілей та механізмів реалізації стратегія інноваційного розвитку регіонів ґрунтується на певних принципах, серед яких необхідно відзначити наступні:
- принцип стратегічної пріоритетності інноваційного розвитку, згідно з яким домінантність пріоритету визначають як комплексністю вирішення проблем регіону, так і вагомістю впливу інноваційного чинника на пожвавлення економічної ситуації регіону;
- принцип економічного росту і сталого розвитку регіону передбачає пріоритет тих сфер, які на даний час є найприбутковішими, залучають та акумулюють значні інвестиції, що й забезпечує можливість отримання швидкої віддачі;
- відповідність світовим стандартам в умовах посилення глобалізаційних процесів. Особливу роль відіграє внутрішньо регіональна інтеграція, яка найбільше сприяє, з одного боку, європейському зближенню, з іншого – більш повній реалізації синергетичного ефекту від посилення міжнародного співробітництва;
- принцип цілісності регіональної стратегії, поєднання національних та регіональних інтересів. Інноваційна стратегія не може розглядатися у відриві від інших аспектів діяльності (соціальної політики, управління регіональними видатками, політики розвитку людських ресурсів тощо).
Істотним фактором дієвості стратегії інноваційного розвитку регіонів є визначення пріоритетних завдань, до яких можна віднести наступні [1, с. 99]:
- ефективність інноваційної діяльності та висока інноваційна активність за певним стратегічним пріоритетом. В умовах нестачі інвестицій у інноваційну діяльність регіональна влада має підтримувати ті види економічної діяльності, котрі пропонують нововведення, створюють умови для їх розробки та комерціалізації;
- орієнтація на використання власних ресурсів, тобто розвиток тих видів економічної діяльності, які створюють інноваційний продукт, продукцію та послуги, використовуючи власні інтелектуальні ресурси регіону;
- підтримка пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. У стратегії пріоритетами можуть бути види економічної діяльності, що мають державну підтримку, і на реалізацію яких має вплив регіональна влада;
- комплексність вирішення проблем регіону на інноваційній основі. Це стосується, насамперед, позитивних структурно-інноваційних зрушень у реальному секторі економіки регіону, створення інноваційної інфраструктури, розвитку ринку науково-технічних розробок;
- розвиток регіональної інноваційної системи та її підсистем досягнення консенсусу між ними виконавцями завдань стратегії;
- прогнозування економічних та соціальних результатів від реалізації запланованих заходів;
- інформування громадськості про плани, заходи та стратегію інноваційного розвитку регіону та її виконання.
Висновки. В умовах подальшої децентралізації і демократизації владних відносин актуалізується процес розмежування повноважень між центром і регіонами, що дозволяє передавати регіонам окремі функції державного управління. Серед них, на наш погляд, можуть бути повноваження по розробці й реалізації середньо- і довгострокових стратегій економічного розвитку регіонів. У даному випадку, саме механізм реалізації стратегії інноваційного розвитку регіону стає дієвим інструментом не тільки через закріплення розмежування владних повноважень, але й через посилення ролі і значення регіонального рівня управління соціально-економічним розвитком на конкретній території. Основою механізму реалізації економічного розвитку регіону є регіональна інноваційна стратегія, спрямована на забезпечення сприятливих умов для розвитку і реалізації інтелектуального потенціалу території, збільшення обсягів надання суспільних благ і послуг, підвищення добробуту населення.
Список використаних джерел
1. Буркинський Б.В. Інноваційна стратегія у соціально-економічному розвитку регіонів / Б.В. Буркинський, Є.В. Лазарєва /. – Одесса: ІПРЕЕД НАН Укр., 2007. – 140 с.
2. ГерасимчуЗ.В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика: монографія / З.В. Герасимчук / - Луцьк: Надстир'я, 2008. – 528 с.
3. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005 р. № 2850-ІV
4. Мусина Л. Формирование системы стратегического планирования и прогнозирование научно-технического развития Украины: институциональний аспект / Л. Мусина / Матер. ІІ міжнар. форуму «Проблеми розвитку інформаційного суспільства» 12-15 жовтня, 2010 р. Ч.2. – К.: УкрІНІІ, с. 118-124.
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року» від 21.07.2006 р. № 1001
6. Смирнов Е.А. Теоретические подходы к определению сущности региональной инновационной системы / Е.А. Смирнов // Экономика Крыма. – 2010. - № 4 (33). – С. 142-146.
7. Указ президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25.05. 2001 р. № 311/2001
8. Федулова Л. Теорія і практика формування інноваційних стратегій корпоративних структур: монографія / Л Федулова, О. Фомова / Хмельницький: ХНУ, 2009. – 239 с.
9. Хмелевский С.В. Каковы инновационные системы России? / С.В. Хмелевский / Институт региональных инновационных систем [електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.innosys.spd.ru
Стаття надійшла до редакції 13.11.2011 р.
ТОВ "ДКС Центр"