УДК 330.341.1(477):339.9

 

М. Є. Федоненко,

аспірант, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОЇ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

 

Prospects of development high-technology industry in Ukraine

 

Анотація. В науковій статті дослідженотенденції України щодо формування конкурентних переваг у високотехнологічній спеціалізації, проаналізовані різні форми,методи та інструменти успішної реалізації державної науково-технологічної політики провідних країн світу.

 

Annotation. In the scientific article explore strends in Ukraine on creating competitivead vantage in high-technology specialization, analyzed different forms, method sandtools of successful implementation of state scientific and technological policies of leading countries.

 

Ключові слова: високотехнологічна спеціалізація, національна інноваційна система, країни ЄС,інвестиційно-інноваційна діяльність

 

 

Вступ

Україна, яка поки що не відноситься до високотехнологічних держав, потребує дослідження особливостей своїх порівняльних переваг у експортній спеціалізації, з урахуванням формування стратегії розвитку своєї національної інноваційної системи, з метою виходу на власну траєкторію економічної моделі випереджального розвитку.

Проблеми і особливості розвитку високотехнологічній спеціалізаціїзнайшли своє відображення у дослідженнях:Шниркова О.І.[1], , Арапова М.В. [2], Саліхова О.Б.[3],Стадник М.Я.[4],Мазур А.А. [5],Едерберга Б. та Беке М. [6].

Постановка задачі

Враховуючи зазначене, мета статті – проаналізувати та сформулювати перспективні тенденції інноваційного розвитку України на прикладі європейських країн та інших країн-інноваційних лідерів, напрями трансформаційних зрушень на світовому ринку  інноваційних технологій.

Сучасна перспектива полягає у ретельному аналізі кращих практик провідних держав світу в сфері високих технологій, особливо  Європейського Союзу.

Результати

В умовах посилення економічної інтеграції зростає агресивність методів конкуренції за ринки збуту і це негативно впливає на внутрішнє виробництво товарів в Україні. Вітчизняні товари, неконкурентоздатні на зовнішніх ринках, швидко втрачають конкурентоспроможність і на внутрішніх, витісняючись імпортом. У цих умовах цілі галузі починають потерпати від нестачі фінансових ресурсів, що рано чи пізно призводить до їх безповоротної технологічної деградації і повного зникнення.

При зазначених негативних тенденціях України щодо формування конкурентних переваг у високотехнологічній спеціалізації, до позитивних тенденції слід віднести те, що за роки реформ Україна відійшла від стратегії промислової універсалізації і знаходиться в пошуку власних ринків збуту. Про це свідчить порівняння українських і світових індексів експортної спеціалізації. Цілком імовірно, що у майбутньому перспективними для нашої країни  ринками  можуть стати тонкі хімічні технології, наноматеріали, легка цивільна авіація, ядерні реактори на швидких нейтронах, дешеві військові технології та ін.

На сучасному етапі інноваційного розвитку української економіки найбільш конкурентоздатним напрямом експорту високотехнологічних товарів України залишаються неелектричні машини і, зокрема, устаткування для АЕС і ГЕС. Ця група товарів характеризується не лише високою часткою українського експорту у світовому показнику, але, і найвищою стабільністю цієї частки і найбільшим торговельним сальдо[11].

До перспективних експортних напрямів отримання конкурентних переваг  Україною на світових ринках можна віднести хімічні продукти і матеріали, а також  авіакосмічну техніку. Виявлено, що частина підприємств хімічноїпромисловості України, зберігши науково-виробничий потенціал після розпаду Союзу і утримавшись як експортер на світовому ринку, має сталі зв’язки з іншими галузями національного господарства, високий рівень якості продукції на світовому ринку (відносно експортних товарів) і високий рейтинг інвестиційної привабливості для іноземних та вітчизняних інвесторів. Висновки зроблено на основі аналізу динаміки внутрішніх цін, тенденцій на світовому ринку, по зростаючому імпорту великого спектру полімерів, каучуків, пластмас[10].

Щодо потенційних загроз розвитку високотехнологічних товарів хімічної галузі визначено, що подорожчання газу для України суттєво послабить позиції української хімічної промисловості на світовому ринку. Хімічна промисловість  - це галузь з високим рівнем енергозатрат, з  екологічно небезпечним виробництвом. Багато розвинених країн розміщують і розвивають виробництво хімічних товарів в країнах, що розвиваються (до яких належить Україна).

Як було виявлено на основі дослідження високотехнологічної спеціалізації країн ЄС,  експортна спеціалізація країни - це результат роботи всієї національної інноваційної системи. Нажаль, українська НІС ще не сформована як система, в ній відсутні підсистеми , які притаманні НІС європейських країн. Серед найактуальніших проблем  її становлення слід визнати відсутність системи моніторингу, збору і аналізу інформації, яка необхідна для прийняття рішень щодо розвитку технологій та інновацій.

Україна значно відстає від середніх показників країн ЄС по індикаторах можливостей у сфері інформаційних технологій і потенціалу інновацій в промисловості. У цьому аспекті Україна не має таких переваг, як Росія, в якій досить сприятлива структура промисловості за показниками потенційної технологічної інтенсивності, особливо, якщо розглядати структуру тільки оброблювальної промисловості.

Українські інженери і вчені мають часто унікальні інноваційні розробки. Проте близько 95% з них не готові до реалізації з причини відсутності розуміння ринку, на який вони пропонують свої технології, бізнес-освіченості.

Аналізуючи форми і методи розвитку конкуренції в міжнародній  інвестиційно-інноваційній діяльності, слід виокремити важливість держави у формуванні інвестиційного середовища. Держава активно сприяє розробці програм щодо залучення і використання інвестицій, бере участь в управлінні процесами і ризиками в інноваційній діяльності. Вплив держави спрямовується на максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення реалізації науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню[7].

У практиці державного управління інноваційним розвитком провідних країн світу сформувалися різні форми, методи та інструменти успішної реалізації державної науково-технологічної політики і цей досвід слід враховувати і використовувати при формуванні власної української стратегії отримання конкурентних переваг у сфері НДДКР та комерціалізації інновацій (табл.1).

 

Таблиця 1.

Система заходівщодовпровадженняміжнародногодосвідууправліннятехнологічним та інноваційнимрозвиткомУкраїни

 

Складено автором на основі [7]

 

Заходи державного регулювання інноваційної діяльності повинні бути спрямовані на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи.

За результатами узагальнення досвіду країн світової економіки виявлено, що інструментами державної підтримки стимулювання реалізації інноваційного потенціалу підприємств є пряме бюджетне фінансування та державні замовлення на розробку та виробництво інноваційних продуктів, технологій та послуг. Так, у США та Японії на законодавчому рівні передбачено виділення коштів міністерствами та відомствами зі своїх бюджетів на проведення підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у пріоритетних галузях. Серед інструментів стимулювання інноваційного розвитку людських ресурсів слід виокремити наступні: забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою;застосування системи грантів за відповідними програмами; надання інформаційної та правової підтримки на етапі пошуку інвесторів тощо.

За оцінками вчених  альтернативи інноваційному розвиткусвітової економіки не існує. Про це свідчать теорії циклічного розвитку та досвідкраїн інноваційних лідерів (Японії, США, Німеччини, Швейцарії) та стрімкого розвитку країн, що розвиваються (Китаю, Індії). Сировинна економіка, властива більшості пострадянських країн, не забезпечує їм високого рівня конкурентних переваг в галузях з високою доданою вартістю і  робить їхзалежними від кон'юнктури світових цін на сировину.

 Виявлено, що модифікація моделей стратегій інноваційного розвитку промислово розвинених країта механізми її впровадження, залежать від обраного стратегічного напряму науково-технологічної політики держави у високотехнологічних секторах економіки. 

Країни, які орієнтовані на лідерство в науці, мають значні державні витрати на розвиток фундаментальних досліджень у оборонному комплексі країни, реалізують великомасштабні цільові проекти  у сфері високих технологій,  стимулюють залучення венчурних інвестицій у комерціалізацію інновацій. У цих країнах розроблені й активно застосовуються програмні засоби управління інноваційними проектами. Відбір проектів здійснюється виходячи із соціально-економічних пріоритетів держав, прогнозів, цілей структурної політики при дотриманні наступних умов: істотноїїхньої значимості для великих структурних змін, спрямованих на формування нового технологічного укладу; принциповій новизні й взаємозв'язку проектів, необхідних для широкомасштабного поширення прогресивних науково-технічних досягнень.

Країни, які обрали за стратегічну мету поширення нововведень та розвиток інноваційного підприємництва, впроваджують протекціоністські заходи  для  створення сприятливого інноваційного середовища, технологічного вдосконалення структури національної економіки,  залучення інвестицій у створення високотехнологічних підприємств та послуг.Створення інновацій і нових технологій - один з етапів інноваційного розвитку економіки, не менш важливим є формування міждержавної інноваційної системи з мотиваційним механізмом комерційної реалізації науково-технічних досягнень у національномугосподарстві.

У промислово розвинених країнах світу (країни західної Європи, США, Японія, Канада та ін.) основним фактором економічного ростуу високотехнологічних секторах та галузях визначають не капітал і засоби виробництва, а знання й нові ідеї, які забезпечують впровадження та виробництво конкурентоспроможної продукції з високим рівнем інтелектуалізації праці. Динамічний розвиток держав і висока якість життя населення в сучасних умовах значною мірою забезпечуються саме інноваційно-інтелектуальним характером економіки, який формується як інтегральний показник ефективного використанні сукупних факторів: високого технологічного рівня національної економіки, розвиненого інституційного підприємницького середовища, ефективного використання людських ресурсів та сформованих конкурентних переваг у високотехнологічних секторах світової економіки.

Пряма й непряма міждержавна підтримка розвитку інновацій - необхідний елемент формування лідерських конкурентних позицій у сфері високих технологій. Регулювання інноваційним розвитком національної економіки слід розглядати як складову загальнодержавної регуляторної політики, на яку впливають зовнішнє конкурентне середовище і внутрішні економічні пріоритети. Держава визначає законодавчі акти, які визначають  механізми та форми взаємодії всіх учасників інноваційного процесу (розширяють або обмежують їх права на інноваційному полі), формує сприятливий (або несприятливий — як в сучасній Україні) інноваційний та інвестиційний клімат, забезпечує механізми правового захисту національних інтелектуальних ресурсів та гармонізацію правових актів у відповідності до міжнародних норм та стандартів у сфері науково-технологічного обміну[7].

Але цим не обмежується роль держави. Вона повинна здійснювати стратегічно-інноваційну функцію: підтримувати базисні технологічні і економічні інновації, додаючи їм початковий імпульс (через механізми фінансової підтримки та інструменти податкової політики), а також забезпечувати розвиток соціально спрямованих інновацій (підтримка НДДКР у сфері охорони здоров'я, фундаментальній науці, освіті, культурі, екологічних інновацій тощо. Важливим чинником інноваційного розвитку країни є також формування внутрішнього ринкувисоких технологій та інтелектуальної власності, нормативне забезпечення трансферу технологій, створення ринкуінтелектуальної власності.

Особливо зростає значущість інноваційної функції держави в кризисних ситуаціях, в перехідні періоди розвитку національної економіки, коли розгортається процес оновлення і зміни соціальних систем.

 Таким чином,  масштабність інноваційної діяльності країни, її пріоритети, механізми та інструменти забезпечення залежать від стану розвитку МРП та загальносвітових тенденцій.  Для реалізації соціально орієнтованої інноваційної політики важливо виділяти головні пріоритети економічної та фінансової стабілізації, а також провіднінапрямкитехнологічного розвитку національної економіки на основівибору ефективної національної інноваційної стратегії.

 

 

Висновки

Україна, як суб’єкт МРП, зацікавлена у формуванні конкурентних переваг у високотехнологічних секторах світової економіки. Проте стан розвитку національної економіки в контексті відповідності загальносвітовим тенденціям інноваційного розвитку в роботах українських вчених здебільшого визначається як проблемний та  критичний.

В  Україні не сформована національна інноваційна система ринкового типу з дієвими механізмами державної підтримки інноваційної діяльності суб’єктів ринку. Через слабку взаємодію науки та бізнесу трансфер  нових технологій і промислове використання  перспективних  наукових  розробок має епізодичний характер на фоні використання старих технологій у промисловості.

Експортна спеціалізація країни це результат роботи всієї національної інноваційної системи. Оцінка української НІС за європейськими критеріями показала, що Україна значно відстає практично по всіх показникам від середніх ЄС-27. Для того, щоб здійснити позитивні зрушення в напрямку посилення конкурентних переваг у сфері високотехнологічного бізнесу, необхідним є вироблення ефективної політики спеціалізації.

Водночас нам необхідно, з одного боку, виробляти власні підходи до конкурентної боротьби, усвідомлюючи свої сильні і слабкі сторони, а з іншого - розвивати тісне співробітництво з інноваційними осередками країн-інноваційних лідерів, з урахуванням стратегії розвитку національної системи та пріоритетністю спеціалізації.

 

Список використаних джерел

1. Шнирков О.І. Європейський Союз у глобальному інноваційному просторі. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 143 с.

2. М.В. Арапов. Индикаторыиндустрии знаний: Европа, Соединенныештаты, Россия. //  Энергия: экономика, техника, экология. – 2004. - № 5. – С. 23

3. Саліхова О.Б. Що таке високі технології / Олена Борисівна Саліхова // Діловий вісник. – 2006. – 10 (149). – С. 14-15.

4. Стадник М.Я. Управління міжнародною діяльністю підприємств на світових ринках високотехнологічної продукції : дис. ... канд. екон. наук : 08.06.01 / Стадник Мирослав Ярославович. – К., 2005. – 196 с.

5. Мазур А.А. Новыйэтап в жизниукраинскихтехнопарков / А.А. Мазур  // Наука та інновації. – 2006. –  № 2. – С. 102-112.

6. EbersbegerBernd, Florian M. Becke. “Technologicalspecializationandvarietyinregionalinnovationsystems, A viewonAustrianregions. 2010. c. 88-108.

7. Н.П. Мешко. Управління інноваційно-інвестиційним потенціалом мезорівня в умовах міжнародної інтеграції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2008. – 428 с.

8. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – URL:http://www.ukrstat.gov.ua.

9. Концепція  розвитку  національної  інноваційної  системи,  постанова  КМУ  від  17.06.2009  №  680 р [Електронний  ресурс]  //  Державне  агентство  України з інвестицій та інновацій. – URL:  http://www.in.gov.ua/index.php?lang=ua&get=55&law_id=290.

10. Марченко  Т.В.  Залучення  України  в  процеси  міжнародної  науково-технічної  інтеграції [Електронний ресурс] / Т.В. Марченко // Економічний простір. – 2009. – №22/1 – С. 32–37. –URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ekpr/2009_22/1/marchenko.pdf.

11. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизнана практика: Монографія/ А. С. Аблов, О.С. Довгий, Л.П. Гальперіна та ін..; За аг. ред. В.Є. Новицького. – К.: Книжкове видавництво НАУ, 2005. – 200 с.

 

Стаття надійшла до редакції 22.05.2012 р.