УДК 336.714 +336.76

 

П. П. Перконос,

аспірант кафедри банківської справи

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІНСТИТУТІВ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

MECHANISM OF COLLECTIVE INVESTMENT INSTITUTIONS PORTFOLIO BUILD-UP AND MANAGEMENT

 

У статті розглянуто механізм здійснення інвестиційного процесу для інститутів спільного інвестування. Проаналізовано ключові етапи формування та управління портфелем інвестиційного фонду. Автором запропоновано комплекс оціночно-управлінських заходів, що дозволяють як оцінювати ефективність попередніх інвестиційних рішень, так і періодично переглядати інвестиційну тактику.

Ключові слова: інститут спільного інвестування, інвестиційний портфель

 

Mechanism of investment process realization for collective investment institutions is considered in the research paper. Key stages of investment fund portfolio build-up and management are analyzed. A complex of measures, which will allow to estimate efficiency of the foregoing investment decisions as well as to revise periodically an investment tactics, is suggested by the author.

Key words: collective investment institution, investment portfolio

 

 

Постановка проблеми. Діяльність зі спільного інвестування набуває все більшого поширення в Україні. Хоча й поки що рівень розвитку цієї складової вітчизняного фінансового ринку все ще є невисоким. Стримуючими факторами для цього є недостатній рівень фінансової освіти громадян, недовіра до інституту фінансового посередництва та несхильність значної частини потенційних інвесторів до ризику. За таких умов вільні фінансові кошти найчастіше спрямовуються в банківську систему, у вигляді депозитів. У той же час, саме інвестиційні фонди є не лише здоровою альтернативою депозитам або вкладенню коштів у нерухомість, золото тощо, а й потужним інструментом активізації інвестиційних процесів у країні. Крім того, розширення діяльності інститутів спільного інвестування (ІСІ) сприяє розвиткові вітчизняного фондового ринку, зростанню його ліквідності та оптимізації процесів обігу цінних паперів. У свою чергу, ефективність вкладення коштів у інвестиційні фонди є результатом здійснення управління активами таких фондів компаніями з управління активами. Саме тому проблема організації процесу формування та управління портфелем ІСІ набуває надзвичайно важливого значення з точки зору не лише досягнення позитивного фінансового результату від інвестування коштів, а й забезпечення дохідності діяльності інвестиційного фонду, вищої порівняно з іншими напрямками вкладення коштів.

У вітчизняній та зарубіжній літературі вже немало уваги приділялося вивченню особливостей функціонування інститутів спільного інвестування. Серед науковців, що працювали над цією тематикою, можна виділити таких зарубіжних та вітчизняних науковців, як В. Гриценко, М. Коваленко, Т. Косова, С. Науменкова, Д. Розенберг, С. Румянцев, М. Свердел, Ф. Фабоцці, О. Хмиз, Н. Циганова, В. Шапран, У. Шарп, В. Шелудько та інші. Досить вагомим є внесок таких зарубіжних теоретиків та практиків, як І. Бланк, А. Дамодаран, У. Баффет, Б. Грехем, Ф. Фішер, Т. Р. Прайс та Дж. Темплтон, які більш детально досліджували особливості формування портфелів інституційних інвесторів.

Тим не менше, у вітчизняній літературі питання механізму здійснення інвестиційного процесу, підходів до формування та управління портфелем інвестиційних фондів не досліджувалася на достатньому рівні. З огляду на це метою статті є визначення ключових етапів реалізації інвестиційного процесу в ІСІ, а також ідентифікація оціночно-управлінських заходів, що дозволяють як оцінювати ефективність попередніх інвестиційних рішень, так і періодично переглядати інвестиційну тактику.

Виклад основного матеріалу дослідження. Діяльність інвестиційних фондів, насамперед, спрямована на забезпечення зростання вартості коштів спільного інвестування та отримання дрібними інвесторами інвестиційного прибутку за рахунок ефективного розміщення активів компанією з управління активами інституту спільного інвестування. Тому підходи до формування інвестиційного портфелю тут є вихідним і ключовим фактором, що визначає ефективність діяльності ІСІ.

З огляду на це основна мета вдосконалення управління фінансовими активами полягає у забезпеченні умов зростання конкурентних переваг, вчасного виконання зобов'язань, а також поліпшення фінансового стану як власників ІСІ, так і його клієнтів. Саме тому для ІСІ — професійного учасника фінансового ринку — найважливішим є розширення його частки на ринку, посилення довіри клієнтів, зростання оборотів, підвищення рейтингових оцінок діяльності тощо [2, с. 71].

Інструментом досягнення вказаних цілей є формування такої структури розміщення активів, яка забезпечуватиме максимізацію дохідності інвестиційних вкладень та мінімізацію рівня ризику. Тобто інвестиційний менеджер, або компанія з управління активами приймає рішення про формування портфеля інвестицій на основі певних підходів, які мають узгоджуватися з нормативними вимогами.

Однак, варто зауважити, що формування інвестиційного портфеля є ключовим, але не першим етапом в межах інвестиційного процесу інституту спільного інвестування.

Інвестиційний процес включає цілу низку етапів, що здійснюються групою суб’єктів, на яких покладено реалізацію конкретних завдань. Тому вважаємо за доцільне більш детально зупинитися на особливостях здійснення цього процесу для інвестиційних фондів з розмежуванням ролі та функцій окремих суб’єктів.

Основними етапами інвестиційного процесу є:

1) формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду;

2) визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду та узгодження їх із законодавчими нормативно-правовими актами;

3) вибір типу інвестиційної політики;

4) проведення аналізу потенційних об’єктів інвестування;

5) прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів (акції, облігації, грошові кошти та їх еквіваленти, нерухомість тощо);

6) аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів – формування інвестиційного портфеля;

7) перегляд інвестиційного портфеля;

8) бенчмаркінг – зіставлення показників структури портфеля та дохідності інвестицій з «еталонним» портфелем;

9) моніторинг ринкової ситуації та зміни вартості інвестиційного портфеля та окремих його складових;

10) оцінка ефективності вкладень у фінансові інструменти.

Усі вищезгадані етапи лежать у площині відповідальності компанії з управління активами. Проте важливим моментом є виділення тих суб’єктів, які забезпечують реалізацію конкретних заходів. Зокрема,такими ключовими суб’єктами є інвестиційні керуючі, інвестиційні стратеги, макро- та галузеві аналітики, торгівці цінними паперами.

Для більшої наочності й уточнення взаємозв’язків розглянемо схему формування та управління портфелем інвестиційного фонду (див. рис.).

 

Рис. Механізм формування та управління портфелем інвестиційного фонду

 

Першим етапом в інвестиційному процесі виступає формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду. Ці елементи знаходять своє відображення в інвестиційній декларації фонду та визначають загальну мету здійснення діяльності з управління активами з точки зору принципів проведення такої діяльності та задоволення вимог індивідуальних інвесторів. В українській практиці це може мати наступний вигляд [далі наводяться уривки з інвестиційних декларацій ПрАТ «КІНТО»]:

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні стабільного доходу, який за рівнем прибутковості значно перевищує рівень інфляції і не поступається банківським депозитам, але з істотним зменшенням ризику втрати вкладень, що досягається за рахунок інвестування коштів у різні класи активів» - ВДПІФ «КІНТО-Класичний».

- «Мета діяльності Фонду полягає в максимальному зростанні капіталу шляхом середньострокових інвестицій в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку» - ЗНКІФ «Синергія-4».

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні доходу, який суттєво перевищить рівень інфляції та девальвації національної валюти при середньостроковому інвестуванні. Кошти інвесторів будуть інвестуватися переважно в акції українських компаній, що мають потенціал росту вищий за середній по ринку» - ВДПІФ «КІНТО-Еквіті».

- «Мета діяльності Фонду полягає в мінімізації ризику при отриманні цільової середньорічної доходності на рівні двох депозитних ставок провідних банків завдяки використанню всіх наявних на ринку України інвестиційних можливостей - інвестування в акції, державні, муніципальні та корпоративні облігації, банківські метали, корпоративні права, нерухомість» - ЗНПІФ «КІНТО-Весна».

- «Мета діяльності Фонду полягає в отриманні доходності, максимально наближеної до доходності Індексу українських акцій Української біржі (без врахування витрат Фонду), як у періоди зростання, так і у періоди падіння індексу. Відповідно до традиційної класифікації, Фонд може бути класифікований як «індексний фонд» - ЗНПІФ «Індекс Української біржі».

На цьому етапі основним суб’єктом виступає інвестиційний керуючий або управляючий фондом.

Наступним етапом є визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду. Ця інформація також, як правило, фіксується в інвестиційній декларації фонду та визначає види фінансових інструментів, з яких складатиметься інвестиційний портфель та обмеження щодо часток цих фінансових інструментів. Важливим моментом тут є узгодження вказаних обмежень із вимогами чинних нормативно-правових актів щодо складу і структури активів інвестиційних фондів відповідних типів та видів.

Комплексно з попереднім етапом здійснюється вибір типу інвестиційної політики. Тут існують різні підходи до класифікації інвестиційної політики. Зокрема, Зимовець В.В. та Зубик С.П. виділяють такі форми (типи) інвестиційної політики за різними класифікаційними ознаками:

- Залежно від ступеня ризику:

- консервативна інвестиційна політика полягає у виборі надійніших об’єктів інвестування (акцій та облігацій відомих і стабільних компаній, боргових цінних паперів урядів держав з високим кредитним рейтингом). Характерною ознакою такої інвестиційної політики є низькі ризики інвестування і, відповідно, невисока але передбачувана дохідність;

- агресивна інвестиційна політика характеризується вибором високо ризикованих об’єктів інвестування (акцій та облігацій маловідомих перспективних компаній, боргових цінних паперів урядів держав з невисоким кредитним рейтингом) і, відповідно, вищою дохідністю, яка прогнозується з низькою вірогідністю(паралельно з можливістю отримати вищі доходи існує значний ризик втрати вкладених коштів узагалі);

- помірна інвестиційна політика.

- Залежно від терміну виплати доходу:

- політика максимізації капіталу інвесторів;

- політика максимізації поточного доходу інвесторів.

- Залежно від джерел отримання доходу (від структури активів):

- базується на придбанні акцій;

- базується на придбанні облігацій;

- базується на придбанні інструментів грошового ринку [1, с.127-129].

Варто зауважити, що в українській практиці немає чітко визначених підходів до класифікації інвестиційної політики, однак поширеним є використання таких типів, як агресивна, збалансована та консервативна політика.

Відповідальність за здійснення цих перших трьох етапів інвестиційного процесу для інвестиційних фондів лежить на інвестиційних керуючих або управляючих фондами. Це є ті етапи, реалізація яких передбачається при створенні фонду. В межах цих етапів визначаються основні принципи діяльності фонду в майбутньому, які закріплюються в проспекті емісії, зокрема в інвестиційній декларації.

Наступним етапом реалізації інвестиційного процесу є проведення аналізу потенційних об’єктів інвестування. За цей блок завдань відповідають інвестиційні стратеги та макроаналітики. Зокрема, вони оцінюють стан складових фінансових ринків, розробляючи рекомендації щодо надання переваги при інвестуванні тим чи іншим видам фінансових інструментів (наприклад, державні облігації та інструменти грошового ринку в періоди спаду фондового ринку, або найбільш ліквідні акції в період пожвавлення фондового ринку, або цінні папери «другого ешелону» в періоди тривалого зростання фондових ринків), або цінним паперам тих чи інших галузей (наприклад, акції металургійних компаній в періоди зростання цін на метал, або енергетичні компанії напередодні проведення приватизації компаній галузі).

На основі цієї інформації інвестиційні керуючі приймають рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів.

Вибір класів активів та їх відносної ваги має істотний вплив на очікуваний результат. У тривалій перспективі політика вибору класів та їх відносної довгострокової ваги у портфелі зазвичай більшою мірою впливає на ефективність інвестицій, ніж перерозподіл коштів між активами [2, с. 72]. Тому саме цей етап є одним з найбільш відповідальних з точку зору формування цілісної стратегії управління інвестиційним портфелем фонду.

Наступним етапом є аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів. Ця функція покладається, насамперед, на галузевих аналітиків, які здійснюють відбір кращих цінних паперів в межах відповідних секторів (металургія, видобувна галузь, машинобудування, енергетика, фінансовий сектор тощо) з метою отримання максимального прибутку. На основі проведеного аналізу аналітики надають рекомендації щодо операцій з цінними паперами з їхнього покриття: придбавати, тримати, продавати. Як правило, рекомендації готуються у вигляді інвестиційних звітів, які розглядаються та обговорюються на інвестиційних комітетах.

До складу інвестиційного комітету включаються інвестиційні керуючі, інвестиційні стратеги, макроаналітики, галузеві аналітики та торгівці цінними паперами. Рекомендації аналітиків є вихідною інформацією, що використовується управляючими фондами для прийняття рішень щодо формування або зміни структури інвестиційного портфеля. Присутність торгівців цінними паперами на інвестиційних комітетах є доцільною з огляду на необхідність оцінки реальної можливості реалізації рекомендацій аналітиків. Насамперед, мова йде про доступність тих чи інших цінних паперів на ринку (проблеми ліквідності, що особливо актуально на вітчизняному фондовому ринку), адекватність цінових рівнів, рівень зацікавленості інших учасників ринку до аналізованих цінних паперів. Тому даний етап передбачає участь найширшого кола суб’єктів інвестиційного процесу в компанії з управління активами інвестиційного фонду – від галузевих аналітиків, до управляючих фондами, включаючи торгівців цінними паперами.

На основі рекомендацій аналітиків інвестиційні керуючі спільно з інвестиційними стратегами приймають рішення про формування інвестиційного портфеля шляхом наповнення його цінними паперами, що були рекомендовані аналітиками.

Надалі на постійній основі проводиться цілий комплекс заходів, що дозволяє як оцінювати ефективність попередніх інвестиційних рішень, так і переглядати інвестиційну тактику задля забезпечення реалізації цілей, визначених в інвестиційній декларації. До таких заходів можна віднести:

- Моніторинг змін ринкової ситуації (макрорівень). Ці заходи дозволяють ідентифікувати нові тенденції розвитку економічної системи, або загрози, що можуть обмежувати можливості отримання позитивних результатів від вкладення коштів у ті чи інші напрямки. Аналіз зовнішніх факторів створює можливості для зміни інвестиційної тактики: зміщення акцентів в бік інших класів активів (акції, облігації, нерухомість тощо), або в бік конкретних секторів економіки (в межах одного чи кількох класів активів). У результаті виявлення вказаних змін ринкової ситуації відбувається автоматичне повернення до 4 етапу інвестиційного процесу.

- Бенчмаркінг – зіставлення показників структури портфеля та дохідності інвестицій з «еталонним» портфелем. Оцінка ефективності діяльності будь-якого фонду здійснюється шляхом порівняння показників дохідності та структури активів з «еталоном». Найчастіше в якості такого «еталону» може виступати фондовий індекс (загальний, галузевий тощо), рідше це може бути фонд-аналог в управлінні іншої компанії. Для деяких видів фондів «еталоном» виступає рівень інфляції, дохідність за депозитами або дохідність деяких металів (найчастіше – золото). Відповідно, виявлення суттєвої різниці в показниках дохідності може слугувати сигналом до зміни структури інвестиційного портфеля в розрізі класів активів.

- Моніторинг зміни вартості окремих активів у портфелі, який здійснюється в комплексі з оцінкою ефективності вкладень у фінансові інструменти. Випереджаючі темпи росту вартості окремих активів протягом короткого проміжку часу часто можуть свідчити про «перегрів» даного активу та ризик подальшого зниження його вартості або, принаймні, гіршої динаміки в майбутні періоди. Це є сигналом до зменшення частки інвестицій у даний вид активу або навіть взагалі виведення його із портфелю. І навпаки, відставання динаміки вартості певного активу від його аналогів може свідчити про можливість реалізації потенціалу зростання вже протягом найближчого періоду. У такій ситуації доцільним є збільшення частки інвестицій в даний актив. Крім того, подібний аналіз дозволяє здійснювати оцінку ефективності вкладень у ті чи інші активи з метою виявлення «кращих» та «гірших» активів у своїх класах, з’ясування особливостей динаміки їх вартості в різні періоди часу (залежно від ринкової ситуації, фази економічного циклу тощо).

На кожному з цих етапів інвестиційний керуючий має контролювати виконання законодавчих вимог щодо структури активів інституту спільного інвестування та відповідність обмеженням, встановленим регламентом ІСІ та проспектом емісії інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду та акцій корпоративного інвестиційного фонду.

Таким чином, узагальнюючи практику формування інвестиційної стратегії та особливості управління активами інститутів спільного інвестування в Україні, варто звернути увагу на необхідність систематизації інвестиційного процесу ІСІ та чіткого усвідомлення реалізації усіх його етапів. Серед таких етапів слід виділити: формулювання інвестиційної стратегії або мети діяльності фонду; визначення загальних вимог та обмежень щодо складу та структури активів фонду; вибір типу інвестиційної політики; проведення аналізу потенційних об’єктів інвестування; прийняття рішення про структуру інвестиційного портфеля в розрізі класів активів (особливо слід наголосити на важливості саме цього етапу); аналіз та вибір інвестиційно привабливих інструментів в межах кожного з класів активів. Ці всі етапи мають передувати власне формуванню інвестиційного портфеля. Подальший же перегляд інвестиційного портфеля має відбуватися на основні здійснення постійного комплексу оціночно-управлінських заходів, до яких слід включати моніторинг змін ринкової ситуації (макрорівень); бенчмаркінг; моніторинг зміни вартості окремих активів у портфелі та оцінка ефективності вкладень у фінансові інструменти. Також важливим моментом щодо реалізації такого процесу є розподіл повноважень та відповідальності між відповідними суб’єктами – інвестиційними керуючими (управляючими фондами), інвестиційними стратегами, макроаналітиками та галузевими аналітиками. Для забезпечення умов для прийняття найбільш адекватних, релевантних та ефективних рішень має створюватися так званий «інвестиційний комітет», що, окрім вищеназваних суб’єктів, має включати також торгівців цінними паперами для оцінки реальної можливості реалізації рекомендацій аналітиків (з урахуванням проблем ліквідності, що особливо актуально на вітчизняному фондовому ринку; адекватності цінових рівнів тощо).

 

Список літератури

1. Зимовець В.В., Зубик С.П. Фінансове посередництво: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 288 с.

2. Іонін Є.Є., Овчинникова М.М. Управління портфелем акцій інвестиційного фонду / Є.Є. Іонін, М.М. Овчинникова // Фінанси України. – 2010. – №11. – С. 71-79.

Стаття надійшла до редакції 12.04.2012 р.