ОСОБЛИВОСТІ ГРОМАДСЬКОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В УКРАЇНІ

УДК 351

О. О. Новіков,

аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування

Національної академії державного управління при Президентові України

ОСОБЛИВОСТІ ГРОМАДСЬКОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В УКРАЇНІ

О. О. Novikov,

graduate student of Political Analysis and Forecasting Department,

The National Academy of Public Administration, the President of Ukraine

ANTI-CORRUPTION PUBLIC EXPERTISE FEATURES OF REGULATORY LEGAL ACTS IN UKRAINE

У статті проаналізовано особливості проведення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів в Україні, запропоновано авторські рекомендації щодо підвищення ефективності механізму сприяння здійсненню громадських антикорупційних експертиз нормативно-правових актів.

The paper concerns the analysis of anti-corruption public expertise features of legal acts in Ukraine. The author’s recommendations are offered for improving the effectiveness of anti-corruption public expertise implementation of legal acts.

Ключові слова: громадянське суспільство, антикорупційна експертиза, громадський контроль, нормативно-правові акти, органи державної влади.

Keywords: civil society, anti-corruption expertise, regulatory legal acts, public control, government.

Постановка проблеми. Корупція в сучасній України визнана однією з основних перепон реформування системи державного управління на засадах публічності, верховенства права, реального, а не номінального розподілу влади в державі, а також формування громадянського суспільства, створення сприятливих умов для розвитку економіки і соціального капіталу. Це актуалізує необхідність інтенсифікації зменшення впливу інституційних чинників, що продовжують підживлювати та відтворювати корупційні практики в країні. Вони, зокрема включають: широкі повноваження державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, народних депутатів та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави; недостатня прозорість процесу надання послуг та прийняття рішень; недостатні силові заходи протидії корупції; відсутність матеріальних стимулів до сумлінного виконання державними службовцями своїх посадових обов’язків тощо. Все це вимагає нагального реформування судової та правоохоронної системи, прокуратури, антикорупційної законодавчої бази відповідно до рекомендацій міжнародних організацій (ОЕСР, ГРЕКО, Венеціанської комісії та інших), сприяння свободі слова, формування незалежних засобів масової інформації, а також створення дієвих інструментів громадського контролю за діяльністю державних органів з боку інститутів громадянського суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання теорії та практичного застосування громадського контролю вивчалися в численних дослідженнях зарубіжних науковців. Серед них можна відзначити роботи таких дослідників як О. Андрійко, С. Боголюбов, Г. Борн, В. Гаращук, Б. Гурне, Г. Козирева, Г. Ларіонова, Е. Маштакова, М. Сьоміна, Т. Троицька.

Особливостям функціонування досліджуваного суспільного явища в Україні та його впливу на демократизацію державного управління, присвятили свої праці такі вітчизняні вчені, як Б. Авер’янов, С. Амосов, О. Андрійко, В. Бакуменко, Ю. Битяк, Л. Воронова, А. Васильєв, В. Гарущак, І. Голосніченко, І. Дегтярьова, О. Дудко, Є. Додін, С. Дубенко, С. Ківалов, Р. Калюжний, Л. Коваль, В. Копєйчиков, Л. Кривенко, А. Крупник, Ю.Куц, Є. Кубко, О. Лазор, В. Малиновський, Н. Малишева, Т. Маматова, О. Машков, Н. Нижник, В. Опришко, М. Орзіх, І. Пахомов, В. Пухонос, Н. Плахотнюк, О. Полінець, Л. Приходченко, О. Прохоренко, О. Пухкал, П. Рабінович, А. Селіванов, М. Селівон, В. Семчик, В. Сіренко, О. Сушинський, С. Телешун, В. Ушинський, О. Фріцький, В. Цвєтков, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.

Разом з тим, питання сприяння органами державної влади громадській антикорупційній експертизі нормативно-правових актів не знайшли належного відображення у науковій літературі, що й актуалізує обрану для дослідження тематику.

Невирішені частини загальної проблеми. На сьогодні в Україні застосовуються різноманітні інструменти громадського контролю, однак переважна більшість з них мають достатньо низку ефективність, оскільки діюча нормативно-правова база є недосконалою та в значній мірі створює перешкоди для реалізації громадських ініціатив. Відповідно застосування громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів набуває особливої актуальності, адже це дозволяє викривати та попереджати корупційні ризики, діяти на "випередження", створювати умови для дієвого застосування інших інструментів громадського контролю.

Мета та цілі статті. Метою статті є аналіз основних проблем здійснення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів в Україні.

Для досягнення зазначеної мети, необхідно розв'язати наступні дослідницькі цілі: 1) проаналізувати особливості застосування громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів в Україні; 2) визначити основні проблеми, які знижують ефективність громадської антикорупційної експертизи; 3) запропонувати рекомендації щодо удосконалення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів в Україні.

Викладення основного матеріалу. Громадська антикорупційна експертиза нормативно-правових актів (НПА) є єдиним засобом громадського контролю, призначенням якого є викривання та попередження корупціогенних ризиків ще на етапі створення (чи удосконалення) "правил гри", що визначають інституційні фактори відтворення корупції в українській державі. Від того, як реагують суб’єкти владних повноважень, особливо ті, що мають законодавчу ініціативу, на здійснення громадськістю відповідної експертизи, залежить власне і готовність державного апарату до формування і реалізації державної політики у сфері протидії і запобігання корупції.

Серед широкої нормативно-правової бази, що унормовує засоби протидії і запобігання корупції в системі державного управління України питання проведення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів регламентує декілька правових документів. Першим і основним з них є новий базовий антикорупційний закон – Закон України "Про запобігання корупції" № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року [1]. Ст. 1 Закону визначає антикорупційну експертизу як "діяльність із виявлення в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів положень, які самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень або правопорушень, пов’язаних з корупцією".

По суті, антикорупційна експертиза спрямована на виявлення у нормативних актах так званих корупціогенних чинників, під якими розуміються здатність окремого нормативного припису чи їх сукупності самостійно чи у взаємодії з іншими нормами сприяти вчиненню корупційних правопорушень. Як випливає з норм вітчизняного законодавства, зокрема, статей 21 і 55 даного Закону України, цей інструмент громадського контролю можна розглядати як окремий і повноцінний механізм громадської участі в управлінні державою. Замовники і виконавці громадської антикорупційної експертизи НПА мають право: а) подавати за результатами експертизи пропозиції до органів державної влади, а також отримувати від відповідних органів інформацію про врахування поданих пропозицій (Ст. 21); б) здійснювати антикорупційну експертизу у таких сферах як: права та свободи людини і громадянина; повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; надання адміністративних послуг; розподіл та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; конкурсні (тендерні) процедури (Ст. 55). Також згідно Ст. 55 означеного Закону, громадська антикорупційна експертиза відрізняється від інших видів такої експертизи суб’єктами її проведення, джерелами фінансування, а також критерієм її обов’язковості. Дана стаття зазначає, що громадська антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів може проводитися за ініціативою фізичних осіб, громадських об’єднань та юридичних осіб. Проведення такої експертизи, а також оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, громадських об’єднань, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством. Крім того проведення громадської антикорупційної експертиза НПА не є обов’язковою на відміну від державної – тієї, яку здійснюють Мін’юст (щодо проектів нормативно-правових актів, що вносяться органами виконавчої влади на розгляд Кабінету Міністрів України, чинних законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України) і комітет Верховної Ради України, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією (щодо проектів НПА, внесених на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України). Але не зважаючи на цю обставину, її результати (пропозиції), підлягають обов’язковому розгляду органами державної влади, які є розробниками НПА, так само як і зауваження державних суб’єктів її проведення.

Право на проведення громадянами та інститутами громадянського суспільства антикорупційної експертизи НПА також передбачається безпосередньо у положеннях наступних нормативно-правових актів:

– Регламенту Кабінету Міністрів України [2], у якому при проведенні такої експертизи розробник надає громадянам або об'єднанням громадян за їх зверненням проект акту з необхідними матеріалами, повідомляє про строки завершення його підготовки (§42). Також даний параграф зобов’язує Кабмін розглядати під час опрацювання проекту пропозиції, що надійшли в результаті проведення громадської антикорупційної експертизи;

– Закону України "Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави" № 975-IV від 19 червня 2003 р. [3], в Ст. 19 якого в рамках здійснення громадського контролю громадським організаціям гарантується можливість проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм та представляти свої висновки і пропозиції відповідним державним органам для врахування в ході реформування складових частин воєнної організації та правоохоронних органів держави.

Однак, хоча вище означені нормативно-правові акти і надають відповідні права громадськості, треба зазначити, що вони, не встановлюють прямої вимоги для суб’єктів владних повноважень щодо обов’язкового врахування зауважень, наданих за результатами експертизи НПА у випадку виявлення у них факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень. Мова йде лише щодо їх оприлюднення. Більше того, розглянута нормативно-правова база фактично не регулює процедуру передачі висновків такої експертизи відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування, а також, не унормовує питання щодо порядку реагування органами влади на її висновки.

Разом з тим, ці процедури унормовуються іншими нормативно-правовими актами, що регулюють інші інструменти громадського контролю. Звичайно такий стан речей у вітчизняній законодавчій базі може заплутати недосвідчених суб’єктів громадського контролю. Для того щоб полегшити орієнтування громадян і громадських об’єднань у чинних правових нормах держава мала б подбати про створення спеціальної методології проведення антикорупційної експертизи. Так, для всіх видів антикорупційної експертизи – державної і громадської – Міністерство юстиції рекомендує користуватися розробленою ним методологією [4], хоча порядок проведення такої експертизи не є однаковим для всіх суб’єктів експертизи. Зокрема, в якості прикладу, щодо антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів, Закон України "Про запобігання корупції" встановлює, що у разі виявлення факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, результати експертизи підлягають обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу, який проводив відповідну експертизу (Ст. 55). Тобто, відповідно до законодавства: на веб-порталах Мінюсту та комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. У той же час, для громадської антикорупційної експертизи відповідний Закон такої вимоги не встановлює.

Усі вище означені процедурні питання – як і де розміщувати пропозиції за результатами громадської антикорупційної експертизи, яким чином орган влади має реагувати та сприяти проведенню такої експертизи, як добитися врахування органом влади пропозицій громадськості, яким шляхом можна проводити експертизу – мала б визначити і регламентувати вказана методологія Мінюсту, проте вона обмежується зовсім іншими питаннями, а саме, як аналізувати НПА і як правильно оформити висновки. Тобто Міністерство юстиції за час дії Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011 – 2015 роки не належним чином проводило роз’яснювальну роботу щодо проведення громадської антикорупційної експертизи.

Функції Мінюсту у цьому відношенні довелося виконувати неурядовим організаціям, які протягом 2012 – 2014 років розробили декілька методичних рекомендацій з проведення громадської антикорупційної експертизи, що роз’яснювали, у тому числі й окреслені нами питання.

Повертаючись до питань, пов’язаних з порядком і процедурою проведення громадської антикорупційної експертизи НПА, а також практичними аспектами сприяння і реагування органами державної влади на здійснення відповідного інструменту громадського контролю, то аналіз вітчизняної нормативно-правової бази дозволяє виділити декілька способів його застосування: самостійне проведення громадської антикорупційної експертизи, проведення шляхом публічного громадського обговорення, в рамках громадської ради, а також у формі громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади.

Громадські об’єднання та громадяни можуть проводити громадську антикорупційну експертизу самостійно через такі інструменти громадського контролю як: звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також їх посадових і службових осіб, згідно якого вони можуть надавати свої експертні пропозиції в порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 2 жовтня 1996 року [5]; запит (в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою)) до державних розпорядників публічної інформації, за допомогою якого вони можуть отримувати нормативно-правові акти та їх проекти відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VI від 13 січня 2011 р. [6].

Проведення громадськими об’єднаннями самостійних експертиз наразі є найбільш вживаною формою даного інструменту громадського контролю. Так, лише з вересня 2013 по серпень 2014 року Центром політичних студій та аналітики (далі – ЦПСА) у співпраці з Центром політико-правових реформ (далі – ЦППР), Українським інститутом публічної політики (далі – УІПП) (на замовлення Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією (зараз це – Комітет з питань запобігання і протидії корупції)) було здійснено експертизу близько 200 парламентських законопроектів та 250 актів Кабінету Міністрів, в яких було виявлено десятки актів, що мали корупційні ризики [7].

Як свідчать офіційні дані державних органів, уповноважених здійснювати подібний механізм протидії корупції, результативність самостійних громадських експертиз НПА значно перевищує аналогічні показники державної антикорупційної експертизи. При цьому на відміну державних виконавців антикорупційної експертизи НПА та їх інформаційно-аналітичних потужностей, декілька активних ІГС не здатні забезпечити експертизу всього масиву правових документів та їх проектів, тому їх діяльність спрямовується в першу чергу на аналіз тих важливих для держави і суспільства нормативно-правових актів (переважно законів і законопроектів), що в силу їх специфіки здатні стати джерелами корупційних схем, зокрема, у таких сферах як: регулювання податкових і економічних відносин; змін в дозвільній системі; проведення тендерних процедур; регулювання повноважень органів влади (особливо силових); сприяння участі громадян в управлінні державною тощо, законопроектів (ЦПСА; УІПП; ЦППР), чинних законів (ЦППР).

Малоймовірно, що причини різниці в результативності проведення державної і громадської антикорупційної експертизи НПА лежать у різних методологіях її здійснення. Між останніми не можуть існувати відмінності щодо підходів до виявлення корупціогенних ризиків і оформлення самих висновків, інакше б основна маса громадських експертиз не приймалася до відома. Крім того, громадські антикорупційні експертизи таких солідних експертних неурядових організацій як ЦПСА, УІПП, ЦППР та низки інших виконують, у тому числі, професійні науковці – кандидати та доктори юридичних наук. Очевидно, що вказана причина лежить в небажанні органів влади виявляти корупціогенні чинники там, де це потрібно. З тієї ж причини, а також в силу наявних прогалин в нормативно-правовій базі, суб’єкти владних повноважень мають тенденцію до ігнорування результатів антикорупційної експертизи громадськості.

Досліджуваний інструмент громадського контролю можна здійснювати також в рамках діяльності громадської ради та у формі публічного громадського обговорення відповідно до "Типового положення про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації" (див. постанову Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" [8]). Не вдаючись до деталей, зазначимо, що однією з функцій громадської ради при органах влади визначено проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Процедура здійснення громадської антикорупційної експертизи відбувається у такий спосіб: громадська рада може проводити досліджуваний вид експертизи НПА, або шляхом залучення до її проведення сторонніх фахівців, або самостійно. В обох випадках пропозиції, надані у висновку до експертизи можуть оформлюватися як додаток до рішення громадської ради, які мають опублікуватися на веб-сайті органу, при якому створена рада.

Щодо правових аспектів роботи громадських консультативних органів при суб’єктах владних повноважень, то тут варто ще раз нагадати, що висновки громадських рад також не є обов’язковими для врахування органами влади, що робить дану форму громадської антикорупційної експертизи НПА такою ж "дієвою" як і попередню. Крім того, як показав вітчизняний досвід, ефективність діяльності громадських рад виявилась дуже не значною. Як відзначають багато фахівців, громадські ради в існуючому вигляді дискредитували себе в очах громадян ще у 2011 р., занадто показовими були скандали із формування цих консультативно-дорадчих органів, які стали лише додатком до органу влади без своєї "власної" позиції [9, с. 7]. Формування громадських рад відбувалося зі значним, а інколи надмірним кількісним складом, що породжувало проблеми, пов’язані з відсутністю кворумів для проведення засідань та (або) прийняття рішень [10, с. 81]. Частина членів рад взагалі не мають достатніх навичок та знань для ефективної роботи у подібних дорадчо-консультативних органах. Негативним чинником їх роботи є також те, що громадські ради утворюються із експертів різних галузей, багато з яких спеціалізуються на вузькому колі питань. Це призводить до того, що при розгляді конкретного питання кількість потрібних громадських експертів часто виявляється недостатньою. Саме тому надзвичайно низькою залишається кількість проведених громадськими радами експертиз, у тому числі антикорупційних, проектів нормативно-правових актів, державних, регіональних та місцевих програм тощо.

Технічно громадська антикорупційна експертиза також може бути здійснена у вигляді консультацій з громадськістю. Однак, громадським експертам, що спеціалізуються саме на громадських антикорупційних експертизах набагато простіше і швидше, оминаючи існуючу процедуру публічних консультацій, провести самостійну експертизу. Тим більше, що в обох випадках аналіз здійснюється щодо вже розроблених органом влади проектів правових документів. Крім того, громадські обговорення стосуються тільки проектів НПА органів виконавчої влади, у той же час, пропозиції самостійної експертизи не мають такого обмеження.

Нарешті вітчизняне законодавство дозволяє проводити громадську антикорупційну експертизу через запит відповідно до Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 5 листопада 2008 року [11]. Технічно, порядок, визначений постановою Кабміну № 976, є найбільш сприятливим для проведення громадської антикорупційної експертизи з тих же причин, що і здійснення громадської експертизи ОВВ: пропозиції експертизи, у тому числі, щодо усунення корупціогенних чинників у нормативно-правових актах, орган влади зобов’язує враховувати при прийнятті своїх рішень; порядок проведення громадської експертизи має чітку процедуру інформування суб’єктів експертизи і громадськість про результати розгляду експертних пропозицій. Але існують низка чинників організаційно-правового характеру, що роблять громадську антикорупційну експертизи НПА у такій формі не популярною: по-перше, подібний інструмент громадського контролю, як і у випадку з публічними консультаціями, може бути застосований лише для органів виконавчої влади; по-друге, у даному випадку подібна експертиза дозволена лише для окремих сфер діяльності органів виконавчої влади – у сфері підготовки програм соціально-економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів відповідного рівня, вирішення питань поточної діяльності. Відтак, виявляється, що суб’єкт громадської антикорупційної експертизи не зможе подати пропозиції до ОВВ щодо виявлених корупціогенних чинників в положеннях його нормативних актів, якщо останні мають відношення до регулювання прав та свобод людини і громадянина, а також конкурсних (тендерних) процедур. Нарешті з організаційної точки зору для ініціатора такої експертизи аналіз правових документів ОВВ на предмет наявності у них корупціогенних чинників не може бути основною ціллю, а тільки побічним продуктом оцінки діяльності органу.

Отже, вищевказані проблеми призводять до формального розгляду органами влади висновків громадських антикорупційних експертиз НПА, тим самим нівелюючи значення цього потенційно дієвого інструменту громадського контролю у сфері запобігання та протидії корупції. Враховуючи наявність вище означених проблем автор вважає доцільним рекомендувати суб’єктам державної антикорупційної політики та політики сприяння розвитку громадянського суспільства удосконалити механізм державного сприяння проведенню громадських антикорупційних експертиз НПА наступним чином:

1. Міністерству юстиції України, як розробнику проекту Державної програми щодо реалізації засад державної антикорупційної політики 2015-2017 рр., додати окремий розділ "Механізми залучення громадянського суспільства до контролю за роботою органів влади", в якому мають бути передбачені конкретні кроки щодо удосконалення порядку сприяння проведенню громадських антикорупційних експертиз, а саме:

- Кабінету Міністрів протягом 2015 – пер. кварталу 2016 рр. розробити Порядок сприяння проведенню антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, в якому необхідно звести усі процедурні питання здійснення такої експертизи, що розпорошені в різних нормативних актах, у тому числі, встановити чіткі вимоги щодо інформування органів влади про результати такої експертизи, обов’язку суб’єктів видання (прийняття) відповідних актів та його правонаступників враховувати при підготовці нормативних актів рекомендацій висновків антикорупційної експертизи, в тому числі громадської (якщо вони є);

- Кабінету Міністрів протягом 2015 – пер. кварталу 2016 рр. розробити Положення про електронний реєстр даних про стан і результати проведення громадських антикорупційних експертиз НПА органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, в якому має бути норма про обов’язкове розміщення результатів антикорупційних експертиз на урядовому веб-сайті "Громадянське суспільство і влада", офіційних веб-сайтах центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також передбачене положення про чіткий порядок інформування громадськості щодо врахування їх експертних пропозицій розробниками правових актів шляхом розміщення відповідних звітів на вказаних інформаційних ресурсах;

- Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції спільно з Комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики розробити протягом вказаного періоду аналогічне за змістом Положення щодо забезпечення інформування громадськості про враховані парламентськими комітетами пропозиції антикорупційних експертиз із розміщенням відповідної інформації на веб-сайтах профільних комітетів Верховної Ради України;

- Міністерству юстиції протягом 2015 року спільно з експертами неурядових аналітичних центрів та співробітниками освітніх і науково-дослідних установ підготувати окремі методології аналізу НПА (методології проведення антикорупційної експертизи) для кожної з корупційно вразливих сфер діяльності держави, визначених Ст. 55 Закону України "Про запобігання корупції";

2. Верховній Раді України внести зміни у Ст. 20 Закону України "Про запобігання корупції" про "Національну доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики", в якій необхідно передбачити у вимогах до проекту щорічної доповіді, що готує Національне агентство з питань запобігання корупції, відображення, у тому числі, узагальнених результатів проведення громадських антикорупційних експертиз НПА та проектів НПА.

Вказані пропозиції, на нашу думку, мають створити реально працюючий механізм сприяння здійсненню громадських антикорупційних експертиз. При цьому, факти порушення якого справляли би набагато більший ефект у суспільстві, ніж окремі одиничні акції щодо інформування органів влади про корупційність того чи іншого законопроекту, які іноді трапляється зараз.

Висновки. У статті розкрито правові та практичні аспекти сприяння органами державної влади здійсненню громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів в Україні. Доведено, що на сьогодні відповідний інструмент громадського контролю не отримав широкого застосування серед НУО. На це впливає, як не достатня робота органів, уповноважених на проведення антикорупційних експертиз щодо створення і застосування вичерпних і зрозумілих для ІГС правил їх проведення, так і відсутність достатньої кількості фахових громадських експертів. З’ясовано, що найбільшим попитом серед вітчизняних неурядових організацій користується самостійна експертиза внаслідок простого і доступного для їх виконавців порядку звернення та запиту, що мінімізує безпосередню і малоефективну взаємодію з органами влади та їх посадовими особами.

Запропоновані автором рекомендації сприятимуть формуванню дієвого механізму сприяння здійсненню громадських антикорупційних експертиз нормативних актів для органів державної влади, що уповноважені запобігати та протидіяти корупції.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у визначенні напрямів підвищення ефективності механізму сприяння органами виконавчої влади здійсненню публічних консультацій в Україні.

Список використаних джерел.

1. Закон України "Про запобігання корупції" № 1700-VII від 14.10.2014 [Електронний ресурс] // Інтернет-портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/page.

2. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України" № 950 від 18.07.2007 [Електронний ресурс] // Інтернет-портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/950-2007-п/page.

3. Закон України "Про демократичний цивільний контроль над воєнною організацією і правоохоронними органами держави" № 975-IV від 19.06.2003 [Електронний ресурс] // Інтернет-портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/975-15/parao170#o170.

4. Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи" № 1380/5 від 23.06.2010 [Електронний ресурс] // Інтернет-портал Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v1380323-10.

5. Закон України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР від 02.10.1996 [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=393%2F96-%E2%F0.

6. Закон України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VI від 13.01.2011 [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-17.\

7. Різновиди корупції та кроки до ефективного урядування [Електронний ресурс] // Центр політичних студій та аналітики. – Режим доступу : http://cpsa.org.ua/wp-content/uploads/2014/10/Робоча-панель-new-РЕЗ.compressed.pdf.

8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" № 996 від 03.11.2010 [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=996-2010-%EF.

9. Громадський контроль: теорія та практика : матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 12 вересня 2014 р. / за заг. ред. О. В. Літвінова. – Д. : МОНОЛИТ, 2014. – 156 с.

10. Фінальний аналітичний звіт "Удосконалення консультацій з громадськістю. Пропозиції громадськості та влади" / за ред. К. С. Ковриженко ; Всеукр. громад. організація “Комітет виборців України”. – К. : КВУ, 2012. – 105 с.

11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади" № 976 від 05.11.2008 [Електронний ресурс] // Інтернет-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=976-2008-%EF.

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine "Pro zapobihannia koruptsii", available at: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/page.

2. Cabinet of Ministers of Ukraine (2007), Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "Pro zatverdzhennia Rehlamentu Kabinetu Ministriv Ukrainy", available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/950-2007-p/page.

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), The Law of Ukraine "Pro demokratychnyi tsyvilnyi kontrol nad voiennoiu orhanizatsiieiu i pravookhoronnymy orhanamy derzhavy", available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/975-15/parao170#o170.

4. Ministry of justice of Ukraine (2010), "Pro zatverdzhennia Metodolohii provedennia antykoruptsiinoi ekspertyzy", available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v1380323-10.

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996), The Law of Ukraine "Pro zvernennia hromadian", available at: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=393%2F96-%E2%F0.

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (2011), The Law of Ukraine "Pro dostup do publichnoi informatsii", available at: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2939-17.\

7. “Riznovydy koruptsii ta kroky do efektyvnoho uriaduvannia”, [Online], Tsentr politychnykh studii ta analityky, available at: http://cpsa.org.ua/wp-content/uploads/2014/10/Robocha-panel-new-REZ.compressed.pdf.

8. Cabinet of Ministers of Ukraine (2010), Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "Pro zabezpechennia uchasti hromadskosti u formuvanni ta realizatsii derzhavnoi polityky", available at: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=996-2010-%EF.

9. Hromadskyi kontrol: teoriia ta praktyka [Public control: theory and practice], nauk.-prakt. konf., MONOLYT, 2014, Dnipropetrovsk, Ukraine, p. 156.

10. Kovryzhenko, K. S. (2012), Udoskonalennia konsultatsii z hromadskistiu. Propozytsii hromadskosti ta vlady [Improving public consultations. Offers and public authorities], Vseukr. hromad. orhanizatsiia “Komitet vybortsiv Ukrainy”, Kyiv, Ukraine, p.105.

11. Cabinet of Ministers of Ukraine (2008), Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "Pro zatverdzhennia poriadku spryiannia provedenniu hromadskoi ekspertyzy diialnosti orhaniv vykonavchoi vlady", available at: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=976-2008-%EF.

Стаття надійшла до редакції 15.10.2015 р.