УДК 351:658.26(477)

 

О. Ю. Стоян,

кандидат економічних наук,

Докторант Чорноморського державного університету ім. Петра Могили

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ  МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СФЕРИ ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

 

O. Y. Stoyan,

Doctoral candidate of Petro Mohyla Black Sea State University

 

THE THEORETICAL FOUNDATIONS OF OPERATION MECHANISMS OF STATE REGULATION  DEVELOPMENT RENEWABLE ENERGY

 

А. Ю. Стоян,

докторант Черноморского государственного университета им. Петра Могилы

 

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ МЕХАНИЗМОВ ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ РАЗВИТИЯ СФЕРЫ ВОЗОБНОВЛЯЕМОЙ ЭНЕРГЕТИКИ

 

Розглянуто основні підходи до визначення  сутності поняття «механізми державного регулювання». Запропоновано авторське визначення поняття « механізми державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики». Досліджено особливості механізмів  державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики, їх взаємозв’язки та взаємозалежності. Представлено комплекс механізмів державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики, до компонентної структури якого належать організаційно-економічний, інституційний, інвестиційно-інноваційний, нормативно-правовий, інформаційно-контрольний механізми, а також окреслено їх функціональне наповнення.

 

The main approaches to defining the essence of the concept of «state regulation mechanisms». The author definition of «mechanisms of state regulation of renewable energy». Features of state regulation of the development of renewable energy, their relationships and interdependence. Presented by complex mechanisms of state regulation of the development of renewable energy, the component structure which includes organizational, economic, institutional, investment and innovation, legal, information and control mechanisms and outline their functional content.

 

Рассмотрены основные подходы к определению сущности понятия «механизмы государственного регулирования». Предложено авторское определение понятия «механизмы государственного регулирования развития возобновляемой энергетики». Исследованы особенности механизмов государственного регулирования развития сферы возобновляемой энергетики, их взаимосвязи и взаимозависимости. Представлена компонентная структура механизмов государственного регулирования развития сферы возобновляемой энергетики которая включает  организационно-экономический, институциональный, инвестиционно-инновационный, нормативно-правовой, информационно-контрольный механизмы, а также очерчены их функциональное наполнение.

 

Ключові слова. Відновлювальна енергетика, механізми, державне регулювання,  механізми державного регулювання.

 

Keywords. Renewable energy, mechanisms,  state regulation, mechanisms of state regulation.

 

Ключевые слова. Возобновляемая энергетика, механизмы, государственное регулирование, механизмы государственного регулирования.

 

 

ВСТУП. В умовах довготривалого проведення адміністративної реформи України особливої актуальності, як для науковців, так і для практиків, набуває питання надання механізму державного управління і регулювання ознак системності та компонентного структурування. Необхідність державного регулювання загострюється в перехідні періоди еволюції цивілізованих ринкових відносин, що мають досить хворобливий характер (зростання цін, падіння обсягів виробництва, фінансові неплатежі, відсутність бюджету, відповідного завданням розвитку країни), а це, у свою чергу, вимагає впровадження дієвих регуляторних механізмів впливу.

Концептуальні засади механізмів державного управління та регулювання висвітлено в численних працях вітчизняних та зарубіжних учених. Але на сьогодні єдиного підходу до розгляду поняття «механізми державного регулювання» не сформовано. Це пов’язано як з відсутністю єдиного трактування поняття «державне управління», так і з великою різноманітністю підходів до визначення сутності механізмів, що функціонально розмежовані, а саме: «механізм реалізації державної політики», «організаційно-економічний механізм», «соціальний механізм», «нормативно-правовий механізм», «політичний механізм», «мотиваційний механізм», «ринковий механізм», «інституційний механізм», «фінансовий механізм», «інформаційний механізм», «психологічний механізм», «антикризовий механізм», а також мутуалізм механізмів, які стосуються конкретних сфер життєдіяльності.

Постановка завдання. Дослідити особливості механізмів  державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики, їх взаємозв’язки та взаємозалежності та представити  їх компонентну структуру.

Результати. Базовим елементом окреслених видів механізмів є поняття «механізм». Термін «механізм» у перекладі з грецької (mechane) означає «зброя», «машина». А. Азрільян розглядає «механізм» як послідовність станів, процесів, які визначають собою які-небудь дії, явища; та як систему, пристрій, який визначає порядок певного виду діяльності [8].

В галузі науки державного управління цей термін найімовірніше запозичено із природничих і технічних наук і вживається в переносному значенні як «внутрішня будова чи система чого-небудь», а також застосовується для характеристики сукупності станів і процесів, із яких складається певне явище.

Враховуючи особливості державно-управлінських процесів, поняття «механізм» доцільно розглядати з точки зору структурно-організаційного та структурно-функціонального підходів. У першому випадку поняття «механізм» являє собою сукупність певних складових елементів, що формують організаційний базис певних явищ та процесів. Структурно-функціональний підхід закладає в організаційні основи динамічний рух у процесі реального функціонування. Організаційно-структурні основи механізму визначають суб’єкти та об’єкти державного управління та регулювання, які за своєю природою є носіями статичних ознак, а динамічні зміни виникають на основі комплексу взаємозв’язків і взаємодій між ними.

Цілком логічним вбачається дослідити визначення сутності поняття «механізм державного регулювання» та за результатами систематизації його визначень представити авторське бачення сутності механізму державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Систематизація визначень сутності поняття «механізм державного регулювання»

 

Чіткого визначення поняття «механізм державного регулювання» стосовно розвитку енергетичної сфери в цілому та сфери відновлювальної енергетики зокрема на сьогодні не існує. Механізми державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики є складовими господарського механізму та являють собою підсистему управління розвитком енергетичної сфери шляхом використання економічних законів, вирішення суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також узгодження  інтересів суспільства, суб’єктів енергетичного ринку та держави. У разі оптимального поєднання цих механізмів і властивих їм форм, методів і важелів виникає новий синергічний ефект, у результаті чого створюється можливість планомірного та пропорційного розвитку національної економіки.

Розглядаючи механізм як цілісну діалектичну сукупність взаємопов’язаних, взаємозумовлених і цілеспрямованих принципів, функцій, методів, форм, інструментів та важелів державного регулювання економіки з метою узгодження інтересів економічних суб’єктів держави пропонуємо власне визначення категорії «механізми державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики», а саме: механізм державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики – це сукупність елементів державного регулювання відновлювальної енергетики України, його напрямів, засобів та методів, які використовуються органами державної влади в процесі реалізації функцій щодо забезпечення впливу на відновлювальну енергетику та її розвиток з метою досягнення цілей енергетичної політики держави у сфері відновлювальної енергетики.

Механізми розвитку сфери відновлювальної енергетики мають перебувати між собою у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності. Це зумовлює критерії планомірності та узгодженості дій між суб’єктами регуляторного впливу для усунення суперечностей та підвищення ефективності державно-управлінського процесу.

В умовах негативних глобалізаційних процесів у світовій економіці України для подолання кризових явищ в енергетичній сфері необхідно впроваджувати комплекс механізмів державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики, до компонентної структури якого належать організаційно-економічний, інституційний, інвестиційно-інноваційний, нормативно-правовий, інформаційно-контрольний механізми (рис. 1). Особлива роль і значення організаційно-управлінських та технологічних нововведень у досліджуваній сфері визначаються необхідністю демонополізації на енергоринку, масштабністю сфери енергоспоживання, змінами споживчих уподобань і зовнішнього середовища. На основі дослідження еволюційних процесів в енергетичному секторі пропонуємо організаційно-економічний механізм державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики розглядати як сукупність економічних і організаційних засобів цілеспрямованого впливу суб’єктів державного регулювання, що забезпечують узгодження економічних інтересів виробників і споживачів енергії, отриманої з відновлювальних джерел.

Рис 1. Механізми державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики

Джерело: систематизовано автором.

 

Проблема створення та ефективного функціонування екологічно орієнтованої системи енергопостачання в ринкових умовах господарювання є важливим завданням енергетичної політики держави, що потребує створення комплексу заходів з вирішення проблем незалежного, диверсифікованого, високотехнологічного енергозабезпечення суб’єктів господарювання та населення. Розв’язання окресленої проблеми неможливо за відсутності ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики, його ізольованості від глобальних тенденцій та невідповідності сучасним соціально-економічним умовам розвитку держави та її регіонів.

Визначення організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлюваної енергетики вимагає перш за все розкриття суті поняття «організаційно-економічний механізм». Саме поняття «організаційно-економічний механізм» в управлінській літературі не нове. Дана категорія в процесі інтеграції вітчизняної та зарубіжної науки поступово замінила поняття «господарський механізм». Хоча, на перший погляд, поняття «організаційно-економічний механізм» здається більш вузьким, проте тут вкладається аналогічний зміст, що й в «господарський механізм».

Існує багато поглядів на проблематику функціонування організаційно-економічного механізму. Більшість науковців дійшли висновку, що основу організаційно-економічного механізму становить вся система виробничих відносин: характер власності, загальні закономірності розподілу, обміну і споживання.

Механізм господарювання включає широке коло відносин, форм і методів програмного регулювання та управління, у тому числі управління і планування (прогнозування), систему комерційного розрахунку і економічного стимулювання, нормативно-правову систему, використання соціально-психологічних чинників. Механізм господарювання, по суті, є механізмом використання економічних заходів у практичній діяльності з управління економікою.

Організаційно-економічний механізм є складною цілісною системою, що ієрархічно упорядкована, об’єднана стійкими зв’язками і відносинами для задоволення об’єктивних потреб щодо безпеки, збереження умов матеріального життя, соціальних благ та цінностей.

Вчені справедливо вважають, що організаційно-економічний механізм як економічна категорія є відображенням об’єктивної реальності, що включає механізм взаємодії економічних законів та конкретні форми їх виявлення.

Він є сукупністю форм, методів та інструментів управління і господарювання – планування, державного регулювання, госпрозрахунку, економічних важелів та стимулів, організаційних структур управління, політико-правових форм регулювання економічних процесів; організаційно-економічний механізм – це «сукупність способів, методів та засобів управління суспільним виробництвом, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів з найменшими витратами трудових, матеріальних та фінансових ресурсів» [1, с. 12].

Згідно з Козаченко А., «організаційно-економічний механізм – це система формування цілей і стимулів, які дозволяють перетворити у процесі трудової діяльності рух (динаміку) матеріальних і духовних потреб членів суспільства на рух засобів виробництва і його кінцевих результатів, спрямованих на задоволення платоспроможного попиту споживачів» [5, с.10].

Виходячи з теми нашого дослідження, найбільш точним і вичерпним є визначення організаційно-економічного механізму, запропоноване М. Сичевським, який стверджує, що це «система організаційних, технічних, економічних та правових важелів і методів, які застосовуються у сферах забезпечення, виробництва та збуту продукції, спрямована на досягнення високих кінцевих результатів з найменшими витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів» [14, с. 24].

Підсистеми організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики включають: індикативне планування, економічне стимулювання, управління, регулювання міжрегіональних і зовнішніх продовольчих та сировинних зв’язків, вирішення соціальних проблем, кожна з яких виконує певні функції за допомогою економічних методів та інструментів. Ефективність і дієвість організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики в цілому визначається ефективністю та узгодженістю функціонування цих підсистем у кінцевому результаті.

При створенні ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики в ринкових умовах господарювання необхідним є створення та впровадження моделі управління трансформацією системи енергозабезпечення, яка може задаватися такими параметрами:

– досягнення рівноваги між незалежним постачанням та споживанням енергоресурсів;

– постійні трансформації у середині системи;

– підпорядкування функціонування системи закону композиції, згідно з яким всі елементи системи розвиваються у взаємозалежному зв’язку;

– визначення цілей функціонування системи потребами, які змінюються з розвитком суспільства.

Складовою організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики є інфраструктура розвитку та система фінансування проектів.

Передумовами створення ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики є такі:

– посилення державної підтримки розвитку відновлювальної енергетики , стійке зростання витрат на здійснення наукових досліджень та розробку інноваційних проектів науково-технічного та освітнього потенціалів у даній сфері;

– підвищення інноваційної активності організацій та наукових установ у сфері відновлювальної енергетики;

– концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах, які забезпечують реалізацію конкурентних переваг виробників енергії з відновлювальних джерел;

– забезпечення безперервності фінансування бізнес-проектів на всіх етапах життєвого циклу;

– формування системи моніторингу та оцінювання результативності наукових закладів, що спеціалізуються на розробках технологій з енерговиробництва та енергозбереження;

– своєчасне (безперервне) забезпечення вітчизняними матеріальними, технічними, фінансовими ресурсами, кваліфікованими кадрами;

– зниження мит з імпорту технологій виробництва енергії з відновлювальних джерел, а також устаткування та приладів для проведення досліджень та наукових розробок.

Організаційно-економічний механізм включає розробку нормативно-правових актів; організаційно-виробничу структуру; функції; організацію праці і контроль; інформаційне забезпечення; планування і прогнозування, ціновий і фінансово-кредитний механізми; зовнішньоекономічні і внутрішньовиробничі відносини, систему стимулювання праці.

Їх взаємний зв’язок відбувається при раціональному використанні землі, виробничих і трудових ресурсів, інновацій, спрямованих на вдосконалення виробництва, інтенсифікацію і соціальний розвиток суб’єктів господарювання.

Організаційно-економічний механізм державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики передбачає створення вертикально-інтегрованого системи, що координує всі ланки ланцюга: «інвестування – виробництво – реалізація – обслуговування» всієї діяльності, визначається характером і динамікою внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв’язків, рівнем збалансованості позицій «вхід – вихід».

Отже, організаційно-економічний механізм державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики – це сукупність організаційних структур, комплекс конкретних форм і методів управління, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні закони, забезпечується єдність цілей, синхронність, пропорційність і ритмічність усіх складових ланок єдиного механізму використання потенціалу відновлювальної енергії.

Оскільки державне регулювання має динамічний і ситуаційний характер, а процеси в суспільстві – тенденцію до прискорення в часі, то для системи державного регулювання розвитку будь-якої сфери життєдіяльності постійно існує необхідність у врахуванні прогресивних змін та їх інноваційному спрямуванні. Вирішення проблеми створення загальноекономічних умов щодо забезпечення інноваційної діяльності в Україні покладено на державу, але, на жаль, вона невиправдано відсторонилася від регулювання цього процесу.

Особливістю інвестиційно-інноваційного механізму державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики є те, що провідна роль належить інноваційно спрямованим технологічним процесам і розробкам, технологіям отримання енергії з відновлювальних і невикопних джерел. Механізм орієнтований на активне залучення приватного капіталу, врахування його інтересів і має на меті розвиток попиту на інновації щодо отримання енергоресурсів та заохочення до їх використання. Активізація інноваційної діяльності та стабільна конкурентоспроможна політика в енергетичній сфері дає змогу досягти економічного зростання та розвитку. Тому в широкому значенні даний механізм визначає орієнтири для ініціатив і заходів з їх реалізації – створення умов для розвитку партнерських відносин між наукою і бізнесом.

Головна мета інвестиційно-інноваційного механізму державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики передбачає:

– максимально можливе забезпечення енергією з відновлювальних джерел на основі активного впровадження інноваційних технологій;

– паритетне стимулювання інвестиційно-інноваційної активності у сфері відновлювальної енергетики, зростання конкурентоспроможності на основі результатів науково-технічної діяльності;

– правове регулювання і захист інтересів суб’єктів інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері відновлювальної енергетики;

– створення сприятливих умов для розвитку конкурентного середовища в досліджуваній сфері, а також підтримку інноваційних підприємницьких ініціатив;

– формування сучасної інноваційної структури в досліджуваній сфері;

– забезпечення взаємодії суб’єктів інноваційної системи та виробників енергії з відновлювальних джерел за рахунок розвитку державно-приватного партнерства.

Для здійснення поставленої мети необхідно вирішити завдання щодо:

– удосконалення нормативно-правової бази з інновацій та інвестицій у сфері відновлювальної енергетики;

– формування системи інформаційно-консультаційного забезпечення інноваційної діяльності у сфері відновлювальної енергетики, яка стане зв’язком між інноваторами та інвесторами;

– розвитку інноваційної культури у сфері відновлювальної енергетики на основі використання нових технологій, науково-просвітницької діяльності та засобів масової інформації;

– підтримки створення і розвитку малих інноваційних підприємств у сфері відновлювальної енергетики при ВНЗ.

Переорієнтація підприємств на курс активації інноваційної діяльності у напрямі самозабезпечення енергією з відновлювальних джерел є головним завданням і пріоритетним напрямом економічної політики держави, що у майбутньому буде сприяти підвищенню її міжнародного рейтингу і конкурентного статусу. Таке концептуальне положення з усією правомірністю стосується підприємств, які обслуговують швидкозростаючий споживчий ринок.

Інвестиційно-інноваційний механізм державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики на етапі стабілізації і піднесення економіки та підвищення ролі інновацій має бути орієнтований на прогресивні зрушення в управлінських та технологічних стратегіях підприємств, сприяти усвідомленню необхідності пошуку шляхів розвитку, що відповідають вимогам часу та умовам споживчого ринку.

Вирішення цього важливого завдання пов’язане з економічними та організаційно-управлінськими аспектами, що забезпечують ефективне здійснення комплексного інноваційного розвитку сфери відновлювальної енергетики.

Низька інноваційна активність і результативність у цій сфері визначається її особливостями, що були успадковані від радянського періоду та полягають у низькому рівні затребуваності потенціалів вироблення енергії з відновлювальних джерел, низькою замотивованістю як органів державної влади, так і підприємств - споживачів енергії.

Інноваційне спрямування державного регулювання розвитку сфери відновлювальної енергетики забезпечити досить складно, оскільки невизначеність параметрів і результатів нововведень закладають високий рівень ризику в досягненні бажаних результатів. Необхідно враховувати й те, що одні й ті самі нововведення у сфері відновлювальної енергетики можуть по-різному проявити себе в різних країнах і регіонах, навіть дуже близьких за своїм державним устроєм та укладом життя.

Широка сфера застосування або введення технічних інновацій у сфері відновлювальної енергетики має супроводжуватися необхідними управлінськими, економічними та іншими змінами, але самі ці інновації далеко не завжди потребують нового технічного оснащення. Тому, приймаючи до освоєння нове обладнання або технологію, доводиться нерідко одночасно планувати відповідні організаційні перебудови. І чим більш радикальними будуть ці технічні нововведення, тим більших змін в організаційних зв’язках і нормах вони потребують.

Досить сильною є залежність використання інновацій у сфері відновлювальної енергетики від групових і особистих очікувань споживачів. Також у випадку з технічними інноваціями у сфері відновлювальної енергетики більш складно розраховується ефективність. Випробування доводиться проводити не в лабораторних умовах, а на діючих об’єктах і іноді виникають труднощі виокремлення в загальному результаті внеску даного нововведення. І, нарешті, наявність у таких інновацій своєї ціни, а вартість інновацій у сфері відновлювальної енергетики досить велика.

Екологічність інновацій у сфері відновлювальної енергетики стимулює до пошуку таких засобів їх здійснення, які сприяють подоланню труднощів і використанню притаманних їм переваг. Мається на увазі, наприклад, необхідність більш широкої територіальної бази таких нововведень, залучення до неї різних організаційних груп за їх місцем розташування. Інакше кажучи, необхідними є методи активізації і мотивації учасників нововведень.

Разом з тим, у національній економіці інноваційному підприємництву у сфері відновлювальної енергетики приділяється дуже мало уваги, недостатньо фінансових і матеріальних засобів. Розвиток гальмує бюрократія, опір змінам, неприйняття менеджментом підприємств нововведень і ризик, що пов’язаний з ними, недостатність організаційно-управлінського, фінансового і маркетингового досвіду, а також початкового капіталу.

В період незалежності України організаційні форми, методи і технології державного регулювання сфері відновлювальної енергетики не завжди відображали ресурсну або інвестиційну спрямованість розвитку енергетики країни, а це не давало змоги успішно вирішити завдання, пов’язані з інноваційними перетвореннями у сфері відновлювальної енергетики. З розвитком ринку інновацій в економіці відбуваються значні структурні зрушення, виникають і розвиваються галузі, що спрямовані на задоволення потреб підприємств і громадян шляхом надання нових і більш якісних послуг. Невідкладним є завдання забезпечення інноваційного прориву, в тому числі і через альтернативне енергозабезпечення.

Державна підтримка економічного розвитку на інноваційній основі має відбуватися у напрямі зниження частки прямих методів стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств (прямого фінансування, безвідсоткової фінансової допомоги, пільгового кредитування, гарантій для отримання банківських кредитів та ін.) і, відповідно, збільшення масштабів застосування непрямих методів регулювання – податкових, амортизаційних, митних важелів.

Недорозвиненість відновлювальної енергетики є закономірною, тому що весь попередній період відбувалося її тотальне ігнорування. Але актуалізація питань диверсифікації джерел енергопостачання, підвищення рівня енергонезалежності та багато інших назрілих проблем в енергетичній сфері відвело ключове місце інноваційному прориву у сфері відновлювальної енергетиці як чиннику забезпечення якісного економічного зростання в країні в цілому.

Одним з головних пріоритетів України, визначених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [3], є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.

Інформаційне, або постіндустріальне суспільство – така фаза («хвиля») у розвитку цивілізації, коли головними продуктами виробництва стають не речі й енергія, а інформація та знання [4].

Інформаційне суспільство з його модернізаційним потенціалом може стати для України тим елементом, що дасть їй змогу нарешті вийти з кола «наздоганяючих» країн у світовому поділі праці та ресурсів і забезпечити гідне місце серед країн-лідерів , закласти фундамент  розвитку суспільного і науково-технічного прогресу, розвитку науки, освіти, культури, удосконалення соціально-економічних відносин, підвищення життєвого рівня, демократизації громадського життя.

Актуальним для України є вироблення єдиного інформаційно-контрольного механізму і його відпрацьовування на «проривних» проектах інформатизації всіх процесів, пов’язаних із соціально-економічним управлінням як на державному, так і на регіональному рівнях, у сфері фінансів та економіки.

Мають бути створені сучасні бази даних і бази знань, які повинні відігравати роль гігантських «сховищ» для нескінченних фактів і базових істин, а глобальні комп’ютерні мережі будуть потужними інструментами для високошвидкісного доступу до них з будь-якого куточка країни, наукової установи чи університету [12, с. 264].

З метою посилення впливу на прозорість, якість і оперативність державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики в загальну систему управління розвитком досліджуваної сфери має бути вбудовано механізм налагодження зв’язків, виявлення потреб і інтересів суб’єктів та об’єктів сфери відновлювальної енергетики, ознайомлення зі ставленням до тих або інших подій і явищ. У системі державного регулювання активно використовується інформаційно-контрольний механізм для отримання результуючих відомостей про функціонування організацій і установ, аналізу цих даних і прийняття подальших рішень.

На сьогодні вивченню громадської думки як специфічного прояву масової свідомості, складного духовного утворення, що містить у собі вираження у формі певних думок, ідей, уявлень, вербальних і невербальних оцінок, ставлення («приховане або явне») окремих спільнот до актуальних подій, чинників, явищ і проблем соціальної дійсності, слід приділяти більше уваги у зв’язку з тим, що цей інструмент пізнання суспільства дає змогу не тільки здобути додаткові знання про процеси, що відбуваються в громадській свідомості, а й забезпечує можливість здійснення контролю за діяльністю органів влади та управління з питань, що стосуються інтересів окремих сегментів громадськості.

Суб’єктами громадської думки виступають соціальні спільності різного рівня: «класи, соціальні групи, нації тощо», тобто реально існуюча сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним агентом історичної і соціальної дії, поведінки.

Відповідно до плюралістичної точки зору, суб’єктом громадської думки можуть виступати різні соціальні групи, на відміну від моністичної теорії, згідно з якою суб’єктом громадської думки може виступати тільки весь народ тієї або іншої території, а вся решта соціальних суб’єктів висловлює лише фрагментарну думку частини народу.

Інформаційно-контрольний механізм державного регулювання розвитку відновлювальної енергетики має бути спрямований на:

1. Фіксацію стану розвитку відновлювальної енергетики в певний момент і виявлення динаміки змін.

2. Виявлення глибинних причинно-наслідкових зв’язків і суперечностей, що лежать в основі зміни умов.

3. Здійснення прогнозування і функціонування розвитку відновлювальної енергетики.

4. Проведення систематичного контролю відповідності між фактичною реалізацією запланованих проектів і програм і встановленими орієнтирами в нормативних документах.

5. Коригування відхилень.

6. Обґрунтування та обговорення планів розвитку відновлювальної енергетики.

7. Наукове забезпечення розвитку відновлювальної енергетики і визначення завдань державного регулювання на кожному етапі розвитку.

Цей механізм дає змогу здійснювати діагностику стану і виявляти тенденції розвитку відновлювальної енергетики, своєчасно виявляти проблеми і протидіяти їх появі, сприяти створенню надійної та об’єктивної основи для розробки державної енергетичної політики в частині розвитку технологій виробництва енергії з відновлювальних джерел.

Висновки. Таким чином в статті окреслено сукупність регулюючих механізмів (організаційно-економічний, інституційний, інвестиційно-інноваційний, нормативно-правовий, інформаційно-контрольний механізми), що утворює технологічну державно-управлінську підсистему, яка разом із суб’єктною (органи державної влади) та об’єктною (процес енерговиробництва та споживання) підсистемами формують платформу розвитку сфери відновлювальної енергетики.

 

Література.

1. Борщевский П. П. Совершенствование хозяйственного механизма в пищевой промышленности / П. П. Борщевский, А. А. Заичковская, В. С. Кучук; Под общ. ред. П. П. Борщевского. –  К.:  Техника,  1984. –  157 с.

2. Дідківська Л.І. Державне регулювання економіки : [навч. посіб.] / Л.І. Дідківська, Л.С. Головко. – [5-те вид., стереотип.]. – К. : Знання України, 2006. – 213 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

3. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки« від 09.01.2007 р. № 537-V [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/537-16.

4. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості. – К., НІСД, 2010.– 29 с.

5. Козаченко А. В. Экономическая безопасность предприятия: сущность и механизм обеспечения: [монография] / А. В. Козаченко, В. П. Пономарев, А. Н. Ляшенко. – К.: Либра, 2003. – 280 с.

6. Корецький М.Х. Державний інструментарій регулювання інноваційного розвитку підприємств / М.Х. Корецький // Менеджер. Вісник Донецького державного університету управління. − 2004. − № 3 (29). − С. 84–90.

7. Комяков О.М. Державне регулювання перехідної економіки : автореф. дис… канд. екон. наук : спеціальність 08.01.01 «Економічна теорія» / О.М. Комяков. – Київ, 2000. – 20 с.

8. Краткий экономический словарь / [под ред. А.Н. Азрилияна]. – М., 2001. – 1088 с.

9. Латинін М.А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання : [монографія] / М.А. Латинін. – Х. : Вид-во ХаРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 320 с.

10. Мишина А. В. Механизм государственного регулирования экономики и направления повышения его эффективности в России : автореф. дис... канд. екон. наук : 08.00.01 / А.В. Мишина. — Воронеж : [б. и.], 2009. — 20 с.

11. Піхняк Т. А. Проблеми механізму державного регулювання економічного зростання [Електронний ресурс] / Т. А. Піхняк. — Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Znphktei/2011_1/statti/pixnyak/pixnyak.htm.

12. Робак О.Н. Механізми перебудови і вдосконалення надання послуг освіти / Робак О.Н. // Проблеми економічної кібернетики: матер. XI Всеукр. наук.-метод. конф.. - Алушта, 2006. - С.263-265.

13. Трещевский Ю. И. Механизм государственного регулирования российской экономики: методология исследования, особенности формирования и повышение эффективности [Текст] : автореф. дис... док. екон. наук : 08.00.01 / Ю. И. Трещевский. — Воронеж : [б. и.], 1999. — 20 с.

14. Удосконалення організаційно-економічного механізму розвитку харчової промисловості України : [монографія] / М. П. Сичевський; ред.: С. І. Дорогунцов; НАН України. Рада по вивченню продукт. сил України. – К. : Наук. світ, 2004. – 374 c.

15. Харченко Н.П. Поняття механізму держави, наукові пошуки теоретико-правової дефініції / Харченко Н.П.// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского – Серия «Юридические науки». – Том 20 (59) – 2007.– № 2. – С. 278-284.

 

Стаття надійшла до редакції 19.07.2013 р.